#Article 1: Led Zeppelin (406 words)


Led Zeppelin (Лед Зеппелін, походить од анґл. Lead Zeppelin — «оловяна воздухолодь») — брітаньска рокова ґрупа што ся тримле за єдну зо закладателїв гард-року.

Уж 30 років по роспадї з причіны смерти бубеника Джона Бонама у 1980, ся Led Zeppelin дость высоко оцїнюють за умелецькы досягнутя, комерчный успіх і шырокый вплив. Ґрупа продала понад 300 міліонів албумів на світї, в тім чіслї 111.5 міліонів у США, вшыткы їх штудіёвы албумы, што не были компілаціями, были в Top 10 журналу Billboard (США) . Led Zeppelin суть першым у списку 100 найвызначнїшых гард-роковых капел од VH1.

По послїднїм розпадї ґрупы «The Yardbirds» 7 юла 1968 року ґітаріста Джіммі Пейдж мусив зробити нове зложіня ґрупы. На тот час ся з Пейджом споёвала репутація жаданого ґітарісту. Він уж грав як штудіовый музикант у такых ґрупах, як The Who, The Kinks, Donovan і богато іншых. Другым до нового зложіня быв закликаный бас-ґітариста Джон Пол Джонс (Пейдж ся з ним познакомив в апрілю 1968 року в часї роботы у Donovan). В літї 1968 року Джіммі іде до Бірмінґема, послухати, а, може, і запросити, молодого вокалісту Роберта Планта, якый тогды співав у властній ґрупі Band Of Joy. Плант одразу погодився і теперь про тріо быв потрібный бубеник. Плант порекомендовав свого камарата із Band Of Joy — молодого Джона Бонама.

У септембрї 1968 року четвірка провела свої першы репетіції у Лондоні. Тогды ся іщі ґрупа называла «The New Yardbirds». Свою назву Led Zeppelin обтримав з легкой рукы Джона Ентвілсла із The Who (іншы твердять, же то быв бубеник той ґрупы Кіт Мун). Якось він пожартовав, же новый проєкт Пейджа «полетить, як «оловяна воздухолодь» Джіммі не довго думав і змінив назву на «Led Zeppelin». Літеру «а» одстранили по радї менеджера ґрупы — Пітера Ґранта — кідь, по його словах, «тоты тупы американці прочитають назву ґрупы як Лід Зеппелін».

Робота над дебютним албумом ся зачала в осени 1968 року у лондоньскім штудію Olimpic Studios. Ґрупа скомпоновала пару піснєй у The Yardbirds: «Dazed and Confused» і «How Many More Times». «Babe, I'm Gonna Leave You» за пропозіціов Роберта Планта запожычали у Джоан Баез. Тото породило масу пліток про плаґіат Пейджа, але Джіммі быв єдным з авторів тых пісень. Одколи ся ґрупа розпала, то він мав повне право включати тоты композиції до свого репертоару. Окрем тотых пісень были записаны іщі 6 композіції, якы были написаны під час запису. Албум назвали просто — Led Zeppelin. Він вышов 17 януара 1969 року у США а 28 марца 1969 у Великобританії.




#Article 2: Scheme (516 words)


Scheme є мултіпарадіґматічный проґрамовачій язык. Фунціонална парадіґма належыть міджі такзваны декларатівны парадіґмата. Scheme є єден з двох головный діалектів функціоналного проґрамовачого языка Lisp. Язык предложыли Гай Луіс Стіл (Guy Lewis Steele) і Жералд Джей Сусман (Gerald Jay Sussman) і ёго першый попис быв списаный в роцї 1975. Scheme быв представленый академічному світу через серію статей, нынї знамых як Сусмановы і Стіловы Ламбда Папіря. Язык Scheme дефінують два штандарты: офіціалный IEEE штандарт і штандарт званый Revisedn Report on the Algorithmic Language Scheme, скорочено RnRS, де n є чісло ревізії. Сучасный штандарт є R5RS, і R6RS ся вывивать.

Опроти  Lisp-у ся Scheme снажыть о мінімалізм - додати што найменше чісло основных функцій, на котрых суть пак в книжніцях поставлены зложытїшы конштрукції. Вдяка тому має дотеперь послїдня референція языка лем 50 сторінок.

Scheme быв першым діалектом Lisp-у, котрый понукав вольбу міджі лексікалным або дінамічным россягом платности переменной. Тыж быв першым языком, котрый підпоровав „first-class continuation“.

Тот язык є в праксі хоснованый рідше, хоснує ся передовшыктым в школах про учіня проґрамованя алґорітмів. Найзнамішов імплементаціов є ґрафічный едітор GIMP, котрого додатковы засувный модулы і скріпты суть писаны в діалектї языка Scheme.

Традічный проґрам hello world вызерать в языку Scheme наприклад так:


Не першім рядку дефініції процедуры hello, котра выпише текст „Агой світе!“ і одрядкує. На четвертім рядку є пак тота процедура кликана.

Команд define служыть тыж про дефініцію переменных:


Наслїдній приклад указує дефініцію функції, котра вырахує факторіал зазначеного чісла:

Писаня конштрукції lambda мож быти довготырваюче, і зато Scheme нукать скороченя:

Функція ся дасть потім закликати:


На выступі бы сьме дістали чісло 24. Выше зазначеный приклад указу/ пару інтересных конштрукцій. Єднак є ясне, же в языку Scheme ся хоснує префіксовый запис:


Другов інтереснов річов є подмінка if. Тота має способ (if (výraz) true false), де ветва true ся проведе, кідь є выраз правдивый (кідь не є посудженый як #f), ветва false в припадї, же є выраз неправдивый (#f; еквівалентне части else в іншых языках).

Третёв інтереснов річов є рекурзівне кликаня себе самого на пятім рядку дефініції функції.  Функція про рахованя факторіалу ся дасть переписати:


В такім припадї будуть вшыткы рекурзівны кликаня концово рекурзівны. Дочасны параметры не суть укладаны на засобник, але суть передаваны як арґументы рекурзівной функції і інтерпрет може зашмарити обсяг засобника і знову закликати функцію. То значіть же рахованя функції ся дїє в конштантім простору памятї. Штандарт языка Scheme , точно дефінує, коли дійде ку консовому кликаню. В прикладі коду є тыж хоснована конштрукція „пописаный лїт“, котра ся хоснує про створїня рекурзії в тїли функції без того, жебы сьме імпліцітно дефіновали функцію в ґлобалнім средстві.




#Article 3: Иван Олбрахт (350 words)


Иван Олбрахт, властным меном Камил Земан (*6. януара 1882, Семилы – †30. децембра 1952, Прага) — быв чешскый писатель, прозаик, публициста, новинарь и перекладатель нѣмецкой прозы, народный умѣлець (1947).

Иван Олбрахт родив ся в фамилии адвоката и  лѣвоориентованого писателя Антала Сташка (властным меном Антонина Земана). Гимназию выстудовав в Дворѣ Кралове над Лабем, учив ся на Карловой универзитѣ, але не докончив. Од року 1905 працовав яко новинарь в социалистичных и коммунистичных новинках.  За свои надмѣрно лѣвы погляды быв два раз арештованый (1926, 1928). В роках 1921–1929 быв членом Комунистичной партии Чехословакии (КПЧ), але коли выступив з критиков линии партии в числѣ семерох коллег, вшиткы семеро были з партии вылучены.

В роках 1931—1936 навщѣвовав Подкарпатску Русь, заложив там Комитет на захрану працуючого люду Подкарпатской Руси, школу з интернатом. На материалах и зажитках зо свого побыту на Подкарпатской Руси написав творы, котры стали ся вершинов его творбы.

Року 1946 быв зволеный на посланця парламенту яко одновеный член КПЧ  и заступовав тоту функцию до року 1948. Быв членом централного комитету КПЧ. 

В первой добѣ его творчости (1913–1928) найвекшу часть тем творили социалны вопросы и протест против буржоазной сполочности. З той добы найлѣпше познатый е роман Анна пролетарка (1928).

В далшых роках быв часто на Подкарпатской Руси и быв тым крайом очарованый, что зробило значный вплыв на его творчость.

В концевой добѣ своей творчости (1939–1947) написав даколько дѣтскых и молодежных книг  и едну драму. Про молодеж написав выклад библийных историй яко историю старожидовского народа, выклад чешской митологии и староиндийскых байок.

Творы Олбрахта, иншпированы Подкарпатсков Русьов, вызнаны за вершину его творчости. Року 1972 они были зобраны догромады и выданы в едном томѣ под назвов Закарпатска трилогия. На их основѣ много раз накручены филмы, реализованы драматичны представы и музыкалы. Популарность у читателя забезпечать му его майстерный выклад и прекрасна чешчина, за котру читатель готовый му одпустити его политичну заангажованость. Олбрахт зробив добру рекламу про туристичный рух з Чехии до Колочавы и околицѣ: многы его читателѣ рѣшили ся ити там под вплывом его романтичного описа Подкарпатской Руси и дефинитивной симпатии автора ку ей обывателям. В Колочавѣ на основѣ того интереса створеный музей Ивана Олбрахта и поставленый памятник писателю. 




#Article 4: Інджінїрінґ (102 words)


Інджінїрінґ — є технічна дісціпліна, котра аплікує технічны і науковы познаня, хоснує законы природы і природных і людьскых середків на творїня матеріалів, будов, строїв, апаратів, сістем і процесів, котры сповнюють беспечностны і функчны крітерії з оглядом на економіку, громаду і жывотну околіцю.

Чоловік выконуючій інджінїрінґ ся зове інжінїр, причім ся по нїм выжадує цертіфікат способности к тїй дісціплінї, наприклад інжінїрскый діплом. Інжінїры помочов імаґінації, одшацованя і мыслїня хоснують математіку, техніку і практічны скусености при дізайнї, выробі і роботї хосновных річей і процесів. Інджінїрінґ загорнює много шпеціалізацій, котры ся занимають проблемами звязаныма з вывоём істой сорты выробку або і з хоснованём даякой технолоґії.




#Article 5: Інтернет (317 words)


Інтернет (з анґл. Internet) — цілосвітова сістема компютеровых мереж ці сїтёк, выбудована на хоснованю протоколу IP. Сполочным цїлём вшыткых людей хоснуючіх Інтернет є беспроблемова комунікація (черяня дат).

Найзнамішов службов додаванов в рамках Інтернету є WWW (комбінація тексту, ґрафікы і мултімедій споєных гіпертекстовыма одказами) а е-маіл (електронічна пошта), але найдеме в нім і десяткы далшых. Лаіци даколи споюють терміны WWW і Інтернет, і кідь WWW є лем єдна з многых служеб, котры на Інтернетї можеме найти.

Інтернет суть вольно споєны компютеровы мережы, котры споюють ёго єднотливы мережозы ґузы. Ґузом може быти компютер, але і шпеціалізоване заряджіня (наприклад напрямовач). Каждый компютер припоєный на Інтернет мать в рамках родины протоколів TCP/IP свою IP адресу. На легше запамнятаня ся намісто IP адрес хоснують доменовы імена, наприклад:

 rue.wikipedia.org 

Слово Інтернет походить з міджінародного (оріґінал латиньского) префіксу inter - міджі і анґліцького слова net - мережа). Спочатку ішло о означіня єдной з мереж припоєных на Інтернет, але потім дішло к зобщіню терміну, котрый днесь означує цїлу мережу.

Векшына інтересных інформацій є на Інтернетї концентрована до WWW (вебовой сторінкы). На улегчіня орьєнтації на сторінках выникли шпеціалізованы службы. Жебы ся дістати к інформаціям, котры глядаме, хоснуєме тзв. одказы. Найзнамішыма службами, котры сістематічно з одказами працують, суть: 

Першу візію компютеровой мережы найдеме в новелї з року [1946. У фебруарї 1958 была основана аґентура ARPA (пізнїше DARPA, у базї то была ґрантова аґентура про рїшіня короткодобых проєктів в малых тімох), котра мала по успішнім выпущіню Спутніку в СССП забезпечіти в часї холодной войны обновлїня ведучого технолоґічного поставлїня США. Дня 29. октобра 1969 была споязднена мережа ARPANET із 4 ґузами, котры представляли універзітны компютеры в різных областях США. Мережа была децентралізована, также не мала жадны легко зничітельны центра і про перенос дат хосновала перепоюванём пакетів (дата путують в мережі по малых самостатных частях, котры суть напрямованы до ціля єднотливыма ґузами мережы). Од той добы ся чісло припоєных компютерів і хоснователїв стале чім дале тым веце навысшує (експоненціалный рост).




#Article 6: Інґмар Берґман (134 words)


Ернст Інґмар Берґман (по шведьскы Ernst Ingmar Bergman  14. юл 1918, Уппсала — 30. юл 2007, Форе) быв шведьскый філмовый і театровый режісер, писатель і драматік, єден з найвызначнїшых авторьскых філмарїв 20. стороча.

Учив ся во Высшой школї в Штокголму (1937-1941). Филмы Берґмана кладуть остры вопросы, звязаны зоз ситуациов єдинця в буржоазном сполоченстві.

Берґман достав широке признаня в серединї 1950-х рокох. Ёго филмы указують чоловіка в условіях крізы, упадка духовных вартостей, режисер схылять ся ку неґативному, песимистичному погляду на світ, але у нёго звучить тема моралного одпору силам зла. В 1960-х роках ёго филмы достали окремо понурый колоріт зоз темов роспада людской особности и апокаліптичніма мотівами. Про штіл Берґмана суть характерны злучіня реалістичной достовірности зоз алеґоріями, сімболиков, поетиков природы, строгость и пластичне богатство творчы рішінь. Многы ёго филмы вызнаменаны наградами на меджинародных філмовых фестівалах.




#Article 7: Іспанія (137 words)


Іспанія, офіціално Іспаньске кралёвство (іспаньскы і ґаліційскы Reino de España; каталаньскы Regne d'Espanya; баскіцькы Espainiako Erresuma) — є штат лежачій на Піренейскім півострові. На западї гранічіть з Портуґаліов, на северовыходї з Андоров і Франціов і на югу з Ґібралтарём; іспаньскы североафричны державы Цеута і Мелілла мають поземны граніцї з Мароком.

Ку Іспаньскому кралёвству належать і Канарьскы островы в Атлантічнім океану і Балеары в Середоземнім морю. Частёв Іспанії є і каталаньске місто Ллівіа, котре є цілком обколесене французьсков землёв. Іспаньске кралёвство є членом Европской унії од року 1986. B Іспаньскому кралёвству є офіціална мена Евро. Густота залюднѣня — 92/км².

Позза обчанськôі войны у 1936—1939 годах генерал Франциско Франко став главов краю тай уряду. Фалангістська партія была єдинов лигальнов партійôв до його смирті у 1975. Пак была вернута мôнархія із Хуаном Карлоcом І на трôні, была принята нова конституція.




#Article 8: Італія (113 words)


Італія () — є штат лежачій в Южній Европі на Апенінскім півострові.

На севері гранічіть з Франціов (488 км), Швайцаріов (740 км), Австріов (430 км) і Словіньском (232 км). Внутрї Італії лежать два містьскы штаты: Ватікан (3,2 км) і Сан Маріно (39 км). Італії навеце належыть земля обколесена Швайцяріов Campione d'Italia. З выходу Італії обмывать Ядраньске море, з югу Ёньске море і із западу Тіргеньске море і Ліґурьске море. Цілкова довжка берега є 7600 км. Ку Італії належать два великы островы в Серередоземнім морю: Сардінія і Сіцілія. Італія є членом земель Европской Унії і НАТО. Італія є членом Европской унії од року 1957. B Італії є офіціална мена Евро. Густота залюднѣня — 199,8/км².




#Article 9: Святый Августин (452 words)


Святый Августин тыж Аврелий Августин або Августин з Гиппо,  Aurelius Augustinus, Augustinus Hipponensis, (*13. новембер 354, Тагаст,  Thagaste/Tagaste, в Нумидии, днесь Сук Арас, Алжир — †28. август 430, Гиппо Региус,  Hippo Regius, Hippone в Нумидии, ) — быв епископ и учитель Церкви в часѣ поздного римского цѣсарства; днесь тыж святый Католицкой Церкви, котрого свято держать 28. августа. Называный быв ай Учитель Церкви,  Doctor Ecclesiae, понеже быв едным з найвызнамнѣйшых филозофох и теологох ранного христианства, представительом платонскы ориентованой патристикы. 

Августин лишив подробный опис свого живота в первых десятьох книгах Confessiones (Вызнаня). Отець Августина, Патриций, быв поганин, мати, Моника, горлива христианка. Были пунского, або берберского рода, але отець му быв низшый штатный урядник, а в такых родинах в Тагасту говорило ся по латинскы.

Учив ся в Картагенѣ на правника, де жив неморалным животом, и родив му ся неманжелскый сын (372). Вступив до манихейской секты и быв там девять рокы (374-383), але росчаровав ся. 

На его далшый живот мала великый вплыв мати, котра го хотѣла воспитати в набоженском духу и послала го учити ся до Рима (383) и Милана (384). Тота наука и матчина вытрывалость зробила на нем великы перемѣны. Як споминав, вшытко, што не несло в собѣ Божого Имени, хотьяк елегантне, добрѣ написане и повне правды, не захватовало мене (Confessiones І.4.). В року 387 прияв христианство и дав покрестити свого сына. Рѣшив ся вернути домов з родинов, але в дорозѣ му умерла мати (387). Наконець, року 389 вернув ся до Тагасту, де му умер сын. По той утратѣ Августин оддав вшиток родинный маеток на монастырь и заложив там  перву громаду августинох. Зостав высвяченый на священника и служив в Гиппо, де по смерти епископа (394) вычеряв го в том урядѣ и служив там до смерти. Умер в року 430 в часѣ облѣганя города Вандалами. Року 431 Гиппо быв заятый и спаленый, але церковь и библиотека Августинова зостали нерушены. Его останкы около року 720 дав Луитпранд, краль Лонгобардох перенести до Павии, жебы захранити перед нападами могамеданох на Гиппо.
 

Августин з великов жадностьов и вдумчивостьов брав ся до штудированя найглубшых филозофичных тем. Властнѣ тота жадность привела го и до секты манихейох. Зачав з позиций неоплатонизма, позднѣйше прияв до ся идеи павлианства, а од часу свого священства (391) занимав ся шпецифичныма проблемами церковного живота. Августин быв едным з найплоднѣйшых теологох, лишив понад сто окремых робот з теологии, филозофии, социологии и етикы и на полемичны темы. Опис свого духовного живота лишив в 12 книгах Вызнаня (Confessiones).

Од него Церковь достала первый учебник катехетикы (De catechizandis rudibus), первое объяснѣня Святого Писма (De doctrina christiana) и перву гомилетику (De doctrina christiana).

Многы протестанты поважують го за духовного предходника протестантства: з его наукы много зачерили Мартин Лутер и Жан Калвин.  

Повне выданя его робот вышло в Парижу два раз: 1679-1700 и 1836-1840.




#Article 10: Александер Павловіч (405 words)


Александер Павловіч (*19. септембра 1819, Шаріське Чорне (нынї Окрес Бардеёв, Пряшівскый край, Словеньско) — †25. децембра 1900, Свідник) - русиньскый поет, публіціста, фолклоріста, церьковный і културно–освітній дїятель. 

Уродив ся 19. септембра 1819 в селї Шаріське Чорне, в родинї отця Ивана Павловича, священика, і матерї Анны Гладишовской, дївкы священика. Александер быв пятым сыном у фамилії. Мав 4 рокы, коли умер му отець, 9 рокы, коли умерла му мати. Як сирота 3 рокы побывав у Львові у свого уйка і там навщівляв польску школу. По скінчіню школы у Львові ся вернув на Підкарпатя (теперішню словеньску часть) до брата Йосифа, хмелёвского священика і 4 рокы навщівляв латиньску ґімназію в Бардеёві. 5 і 6 класу продовжовав в Мишковцї. У тім часї, жебы заробив, служыв і місцёвого лїкаря. Потом, як скінчів 6 класу ґімназія пішов штудовати філозофію на ґімназію в Яґру. Як 24 річный ся записав на яґерьску правничну академію. Не перешло велё часу і Александер дістав писмо од свого брата Йосифа, же єден богословець охабив штудія в Тырнаві і же єпіскоп Ґаґанець охотен Александра выслати місто нёго. На семінарії перебывав 4 рокы і в ёго класї были будучі словеньскы дїятелї Ян Паларік, Мартін Гаттала і Йозеф Вікторін.В році 1847 закінчив Трнавську духовну семінарію, і вернув ся на рідну Маковіцю де быв року 1848 высвяченый за священика. Перед револуціёв в 1848 ся зознамив з Духновічом, з котрого взяв приклад патріота і учітеля. В року 1849 ся переселив з Куримы до Пряшова, де 2 рокы працовав як архіварь єпіскопской канцеларії. Ту започав публіковати свої першы стишкы. В році 1851 дістав понуку професора на катедрї російского языка і літературы на кошіцькій ґімназії но він пожадав о місце священика в Біловежі де не было ани школы ани учітеля. Павловіч не чекав і сам зачав учіти дїти азбуку і катехізмы, рахункы і рисованя на своїй фарї. В року 1864 ся переселив до Вышнёго Свідника, де остав аж до смерти - веце як 36 років. Іщі як 81 старець тримав годины катехізму в школї. Аж до смерти носив довге волося. Умер 25. децембра1900 во віку 81 років. 

Першый свій вірш «Горы, горы зелененькы, як вас не видати…» присвятив своїм родічам. Писав переважно по карпаторусиньскы. но много стишків написав і по выходословеньскы і по польскы. Написав россяглы історічноґрафічны і етноґрафічны працї і створив проґрам дослїджованя історії і културы. Російскый царь му як оцїнку за творчость послав півкілову пипку. Зато, же писав простонародно, тематічно богато, різныма жанрами і занимав ся актуалныма темами, быв дуже облюбленый в народї. 




#Article 11: Александр Пушкин (173 words)


Александр Серґеєвич Пушкин (російскы: Александр Сергеевич Пушкин; 26. мая / 6. юна 1799, Москва – 29. януара / 10. фебруара 1837, Петроград) — росийскый поет, прозаик і драматик. Быват признаваный за закладателя модерной росийской литературы. 

Походив зо старого шляхтичного роду. Штудовав в Царьскім Селї на ліцеї про шляхтїцїв. Пушкін ся політічно анґажовав (сімпатізовав з декабрістами). Быв членом сполку Зелена лампа і Арзамас. Року 1820 одышов до выгнанства до южной Росії і в року 1823 до Одесы. В року 1825 му дозволили ся вернути і він одышов до Москвы де засновав часопис Московский Вестник. Року 1831 ся переселив до Петрограду де ся оженив з Наталіёв Николаёвнов Ґончаровов. Того самого року ся став урядником міністерства загранічных дїл.  

Дня 8. фебруара 1837 ся Пушкін стрїтив в бої з піштолями з миленькым своёй жены і пізнїшым французькым діпломатом Ґеорґесом д'Антгесом. Тот быв швыдкішый і стрїлив Пушкіна до бріха. В страшных муках го привезли домів, де царїв особный лїкарь проголосив ёго статус за безнадїйный. Вмер о два днї пізнїше. О ёго родину ся постарав з дожывотнов рентов царь.




#Article 12: Алґебра (127 words)


Алґебра є область математікы занимаюча ся абстрактныма понятями штруктуры (даякого обєкту) і одношінями (міджі даякыма обєктами). Єй резултаты мають вызначне уплатнїня нелем в самотній математіцї, а тыж в фізіцї (теорія ґруп) або в найрізнїшых технічных областях. Публіцї є під понятём алґебра знама такзвана елементарна алґебра, што є часть алґебры занимаюча ся рішінём (передовшыткым поліноміалных) формул тай їх сістем.

Слово „алґебра“ походить з арабского الجبر (ал-джабр). Было перевязате з книгы Ал-кітаб ал-мухтасар фі хісаб ал-джабр ва-л-мукабала („Сумарна книга о рахованю за помочі доповнёваня і вырівнаваня“) перьского математіка Мухаммада ібн Муса ал-Хорезміго, котра ся занимала общім поступом рїшіня лінеарных і квадратічных формул хоснованём сімболів (незнамых) і основныма операціями з тыма сімболами. 

Алґебра є дуже шырока математічна область і можне єй розчленити до много дісціплін. Ту суть дакотры з них:




#Article 13: Андрій Бачіньскый (2528 words)


Андрій Бачіньскый (*14. новембра 1732, с. Бенятина, нынї Словакія — †19. децембра 1809, Ужгород) — общественный дїятель, публіціста, доктор філозофії. Реформатор духовного образованія. Підпоровав публікації Иоанна Пастелія i Іоанікія Базиловіча.  

Є то вызначна особа як церьковной історії, так і світьска – про Русинів і про многы далшы народы. Много ся о ним пише в енціклопедіях, в реліґійній літературї, в історії єпархії, історії Підкарпатьской Руси, Історії Русинів, історії Україны, і історії Австро-Угорьска, но самособов в днешній добі і на інтеренетовых сторінках. Детайлный опис способу жывота єпіскопа Андрія Бачіньского зробив Даниїл Бендас, учитель Ужгородьской ґрекокатоліцькой богословской академії Блаженого Теодора Ромжы.

Народив ся 14. новембра 1732 в селї Бенятина. По скінчіню Ужгородьской ґімназії ся 3. апріля 1753 Андрій Бачіньскый записує на богословьску факулту універзіты в Тырнаві. Фінанчна сітуація го нутить зарабляти сі як домашнїй учителя дїтей грофа Майлата. Уже в 1756 роцї, єпископ Михайло Мануїл (Ольшавскый) высвячує клерика Андрія на священика і гнедь охаблять в Мукачові. Правда, такой по закінченю теологічных штудій – доктора теолоґії (1758) о. Андрій приходіть до міста Гайдудороґ (комітат Саболч) як співпрацовник містного архідіякона о. Юрія Сабадоша. Тоты функції выконавав продовж трёх років, а коли о. Сабадоша призвали до Мукачова як генералного вікарія єпархії, скоро тридцятьрічный Бачіньскый ся стає парохом Гайдудороґа, а за час і архідіяконом комітату Саболч.

З етнічного погляду Гайдудороґ (статус міста отримав в 1616 р.) ту жыли різны народы (русины, мадяре, волохы, цігане, сербы. Під впливом російской колонії, котра розмістнила ся поблиз Токая, даякы вірникы, як повідомлёвав іщі в 1761 р. латиньскый єпископ Еґеру Ференц Баркоці, у публічных частях молять ся за російску імператорку. Місіонерство якогось московского схизматічного священика, што належав до російьской колонії, принесло свої плоди: 21 юла 1765 часть вірників Гайдудороґу одрекла ся унії і выслала делеґатів до Карловицького православного метрополиту, жебы їм призначів свого священика. Позад проведеня 1. - 2. септембра 1765 сондажы земплиньскым наджупаном І. Деріём і о. Андрієм Бачіньскым в Ніредьгазї і в самім Гайдудорозї, 16 септембра імператорка Марія Терезія забранила Карловицькому метрополитові выслати православного священика, а в писмі до Катaрины ІІ. просила одволати свого генерала і ёго околицї з Токая.

Бачіньскый головну прічіну схизмы в Саболчскім (як і перед тым у Мараморошскім) комітатї видїв у зневыгодненій позіції мукачовскых єпископів, якых Римскый престол меновав як апостольскых вікарїв, підрядженых латиньскым єпископом Еґеру, заты што остатнї одказуючї ся на резолуції IV. Латераньского собору (1215) односили ся до Архімандритів Чернечой горы, як до своїх «ритуалных вікарїв». Так ся молодый священик Андрій Бачіньскый росстає із своёв гунґарьсков ідентічностёв і помалы входить до кола русиньскых „сепаратістів“, котры ся у єпископів Михайла Мануїла (Ольшавского) і Іоанна (Брадача) уже од 1749 рока у Відню домагають ослободжіня ся од духовной „старостливости“ латиньского Еґеру і добивають ся в Римі канонічного заложиня Мукачовской єпархії.

В 1768 роцї, коли переходила реорґанізація Мукачовской єпархії подля моделу латиньскых дієцез, за ослаблїня тзв. схизматічного руху, Бачіньскый стає членом першой капітулы, котра была зложена з штирёх особ і актівно ся запоює до боя за емансіпацію од Еґеру. В звязї з тым, во фебруару 1770 рока го єпископ Іоанн (Брадач) посылать до Відню, де 1. апріля отримав авдієнцію у самой Марії Терезії, де детайлно высвітлив важность справы компетентным особам імператоркы в церьковных вопросах – її головному радцёви міністрови Каєтанови Пліміґенови, грофові Францискови Галлерови і імператорьскым сповідникам, монахам Ігнатію Мюллерови і отцёві-єзуїтови Кампмюллерови. Наслїдом тых зустрічей офіціална позіція Відня была єднозначнов: канонічне заложиня Мукачевской єпархії. За дакілько днїв по приходї Бачіньского до Мукачева в половинї апріля 1770 рока пришов імператор Австрії Йосиф ІІ, головним церемоніяром котрого на вшыткых акціях, быв лем Бачіньскый.

Заложиня Мукачовской єпархії было даякый час онескорене під впливом інтріґ, котры плїв еґерскысй латиньскый єпіскоп Карл Естергазі через австрійского нунція во Відню, Антонія Вісконтія. Но в новембру 1770 рока уже папа Клімент XIV інформовав Марію Терезію о успокоївім рїшиню тых річі. Конечнї 19. септембра 1771 буллов „Eximia regalium principum“ папа канонічно заложыв Мукачовску єпархію споєну з ґрецькым обрядом, а 23. септембра выменовав за ордінарного єпіскопа Мукачевской єпархії, доты тітуларного єпіскопа Россеньского, Іоанна Брадача. Юрисдикція Мукачевского єпіскопа была підряджена Острїгомскому архієпіскопу латиньского обряду, котрый быв тыж примасом Католіцькой церькви в Угорьску.  По смерти владыку Брадача (4. юла 1772) духовенство Мукачовской єпархії єдногласно выберать сорокрічного Андрія Бачіньского капітуларным вікаріём і дочасным справцём діецезы.

Єдинов баръєров на пути канонічного менованя Бачіньского за єпіскопа было то, же претендент не мав римску богословску освіту із тзв. Урбаньской колеґії про шыриня віры. Затоже такого міджі духовенством Мукачовской єпархії не было, 5. авґуста 1772 імператорка своїм правом „iuris patronatus“ меновала Андрія Бачіньского мукачовскым єпіскопом. 25. септембра 1772 апостольскому нунціёви во Відню Бачіньскый зложыв „сповідь віры“ предложыв вшыткы потрібны документы і офіціялно просив апостольске освідчіня на єпіскопа. По доказованю в припадї менованя Андрія Бачіньского румуньскым манахом-васіліаном Ґріґоріом Майором Фоґарашом (пізнїшым ґрекокатоліцькым єпіскопом), віце-канцлером мукачевской єпіскопской анцеларії Іваном Шімоґіём і богословом Михайлом Брадачом, папскому нунціёви Антоніёви Е. Вісконіёви во Відню, были вшыткы документы 4. октобра 1772 посланы до Рима. Но і так, аж 8. марца 1773 Бачіньскый отримав од папы Клемента ХІV.  апробачну буллу тыкаючу ся ёго менованя за Мукачовского єпіскопа. 

Цїлый тот час жыв Бачіньскый у Відню, як бісідують дакотры дослїдницї, на укор Марії Терезії. Кідьже на шыриня схизматічного руху впливали реліґійны выданя, котры приходили із Львова, Почаєва ці іншых монастырьско-церьковных центрів Києва, Марія Терезія 14. фебруара 1770 заложыла у Відню славяньску друкарню. „Буквар“ (1770) і „Сборник“ про ґрецькы обряды Угорьска (1771) авторства Іоанна Брадача выданы в друкарни Йозефа Курцбека спричінили великый атак на мукачевского владыку і цїлу Мукачовску єпархію.

Были обвинены еґерьскым латиньскым єпіскопом Карлом Естергазім і Свідницькым уніатьскым єпіскопом ґрецького обряду в Хорватьску Васілём Божічковічом (пізнїше першым єпіскопом Крижевской ґрекокатолицькой єпархії) зо схизмы, а особито з умыселного выпущіня „filioque“ із Сімволу Віры св. Атаназія, т. з. у Святій Троїцї – „і Сына“. Во фебруарї 1773 року Марія Терезія скликала у звязї зо шкандалом синод уніатьскых єпіскопів Угорьска, на котрім новоменованый мукачевскый єпіскоп Андрій Бачіньскый мусїв одвернути обвіненя на адресу свого попередника зо схизмы.

Вшыткы три єпіскопы – мукачевскый Андрій Бачіньскый, свідницькый Василь Божічковіч і фаґарашскый  Ґріґорій Маёр (головный цензор вшытых літурґічных выдань выходного обряду в Угорьску) – зышли ся уже 6. марца 1773 в хорватьскій Колеґії во Відню на другім стрітнутю синоду. Єпіскопам допомагали вызначны богословцї трёх єпархій: Свідницькой – Йосафат Басташіч, Мукачевской – каноніцї Андрій Жеткей і Ґриґорій Боровскый і іґумены Мукачовского і Маріяповчаньского монастыря ЧСВВ Силвестер Ковейчак і Мартирій Кашпар і Фоґарашской – каноніцї Силвестер Ґаліяні, Іґнатій Дарабант і Самуїл Клан, а тыж професор філозофії Авґустин Кереші. Протокол синоду вів цісарьскый чіновник Йосиф Керестурі. Рішаючі детаїлный перебіг синоду і на ним принятых рїшень якый робив до 24. апріля 1773, береме до увагы, же у своїх арґументах єпіскоп Бачіньскый часто апеловав на знамого галіцького богословца Іґнатїя Кульчіньского і ёго роботы „Specimen Ecclesiae Ruthenicae“ опубліованой в Римі 1733 рока, хоць церьковна Галічіна не была представлена на синодї. 

Наконець аж 20. мая 1773 Андрій Бачіньскый отримав єпіскопске свяченя во Відню од Свівницького єпіскопа Василя Божічковіча, котрый найвеце обвинёвав ёго попередника зо схизмы, котрому асістовав Апостольскый вікарій Варадину, Мелетій Ковач. Мітру, сакос, єпіскопскый перстінь і хрест Бачіньскому даровала особито Марія Терезія. За обдержаня епіскопства даровала ёму і ёго наступникам маєток в біршодьскій жупі під меном: архімалдрія св. апостолов Петра і Павла із Теплиць. Великодушна цісарёвна ся старала і о потребы єпархії. Про єпіскопску резіденцію подаровала в Ужгородї монастырь Єзуітів з приналежным костолом а про духовну семінарію ужгородьскый замок Друґетів, котрый стратив свій воєньскый вызнам, наслїдком фалаткованя Польска і прикапчаня Галичі і Буковины ку монархії Габсбурґів. Заложыла і капітулу з 7 каноніками, дале богословскый ліцей з 5 професорами (3 преднашали на руськім языку а 2 на румуньскім). Заложыла і 3 вікаріяты: пряшовскыйе, мараморошскый і сатмарьскый. Марія Терезія дала не лем в церьковнім но і в світьскім одношиню русьому духовенству тоты права, котры хосновало латиньске духовенство. Бачіньскый дістасв місце в державнім сеймі а низше духовенство выло уволнене од данї, од воєньской повинности і од властництва землепанів. Єпархія то вшытко здобыла заслугов єпіскопа Бачіньского. 

Отворили ся діскузії о обновлїню Галічской метрополії, де хотіїли за метрополіту досадити Андрія Бачіньского, жебы помыгав утримовати русиньскый обряд добити ся єденакых прав, якы  мали католікы і зато же хотїли, жебы галічску метрополію обновлёвав хтось галічского походжіня. Як повів каноник Ґудз на авдіенції у Марії Терезії: „…щоб утримати русинів у своєму обряді потрібно дозволити їм насолоджуватися тими ж законами, правилами, що і католики, слідуючи прикладу русинів із Угорщини“. Но Марія Терезія на позіції метрополіту відїла радше чуджу особу, зато не позволила меновати Бачіньского за галічского метрополіту. Діскузії ся тягли довшый час але не подарило ся вырїшыти тоту проблему.  По смерти Марії Терезії ся на кус діскузії заставіли а повернули ся на сцену аж в роцї 1796, но уже без Бачіньского. Іщі за жывота Марії Терезії в 1777 роцї ся єпіскоп Андрій Бачіньскый став леґітімным внуторным тайным радцём. Як імператорка, та і імператорьскый двір ся часто звертв на нёго, жебы порадив з внутрішнёв політіков Угорьского кралёвства. В роцї 1789 быв позваный до Высшого сейму. 

В роцї 1777 Марія Терезія выголосила окремый школьскый штатут про Угры, „Ratio educationis“ (сістема освіты). В наслїдку того пришло ку реформованю, точнїше ку вытворїню од основы новой незавіслой освітной сістемы в Уграх, окремій од церькви і підрядженій комісії про освіту. Основне школьске навчаня од 6 до 12 років ся стало повинным. Штатут будовав штирі новы тіпы школ: сельска школа, двокласна школа трівіална в малых містах, в містах мали быти основны школы трикласны главно про дїти обходників і ремеселників, в центрах школьскых округів штиркласны школы класічны, котры приправлёвали учітелїв. Середнє школсвтво мало три тіпы: низшу середню школу, тзв. ґраматічну, дале ґімназію і тзв. академію, як поступінь ку універзітї. Угры были роздїлены до 9 школьскых обводів. Русиньскы комітаты Унґ, Береґ, Уґоча, Марамуреш были зачленены до Ужгородьского обводу. Заведжінём школьской реформы на Підкарпатю быв повіреный Андрій Бачіньскый. Піпоровав основаня класічной школы (учітельской семінарії) в Ужгородї, задачов котрой была скора выхова учітелїв. Реорґанізовав учітельску семінарію в Корытнянах коло Ужгорода на ліцей. Дякуючі Бачіньскому было навчаня в ужгородьскых школах веджене в роднім русиньскім языку. Русиньскый язык ся тыж став языком епископской канцеларії. Бачіньскый выдав  Біблію переложену до церьковнославяньского языка (реформованого, близкого русиньскому языку). Підписав договор з намістником рады в Братїславі о приписаню 3 гектарів землї і квартелю каждому учітелёви. Земля мала быти приписана окремыма панствами або штатом – комітатом. Село вєдно із верхностёв мало поставіти школьскы будовы. Штатны орґаны дали земию про учітелїв в комітатох Унґ і Мараморош. Довго ся повненю того договору сперала шляхта в комітатї Уґоча. В роцї 17¬0 епископ зробив далшый договор з намістницьтвом, подля котрого мав штат дати ненавратну піняжну пожычку і ставебный матеріял на будованя новых церьквей і оправу а перебудову старых. Но вєдно з тым сі штатны орґаны выградили право становляти архітектонічный тіп будовы. Про Мукачевску єпархію были приготовлены проєкты трёх тіпів будов, інакшы были заказаны. Перебудоваваны стары деревяны церькви в підкарпатьскых селах мусїли быти приспособлены тым проєктам, т. зн. барокізованы.  V 1775 роцї перенїс резiденцію єпархії з Мукачева до Ужгорода. Кідь дав до порядку, резіденції, церьквы і семінарії лишив стародавну століцю мукачевскых епископів і в 1780 роцї ся з Мукачева переселив до Ужгорода. 15. октобра, в день менного свята Марії Терезії, за участи кралёвского комісаря ґрофа Стефана Андрашія, одбыло ся высвяченя катедралной церькви. 

Особиту заслугу має Бачіньскый зато, же основав бібліотеку, котра іщі за ёго жывота мала 9000 ехпонатів. Вытворив круг інтеліґенції (І. Пастелій, І. Базіловіч, І. Кутка, А. Коцак), котры робили учебникы про ново основаны школы і занимали ся історіев русиньской церькви. Вшыткы епархіалны церькви обдаровав старославяньскыма книгами і актівізовав духовенство, жебы їх інтензівно чітали. В архіпастырискім окружним листї  напоминав духовенство, жебы ся научіло свій материньскый руськый язык. Двох монахів послав до Києва, жебы відїли правила Києво-печерьской Лавры і могли такы правила вводити і до угро-руськых манастырів.Бачіньскый не лишыв што бы могло послужыти к утверджіню унії. Завершив роботу своїх попередників а аж од того часу ся зачало духовенство певно тримати унії. Бачіньскый здобыв так любов духовенства і свого народа, як і поважаня людей іншого віросповіданя. Справодливо го мож прирядити ку найзнаменїтїшым архієреём мукачевской єпархії. 

Період років 1773 – 1809 ся зве „золотым віком Андрія Бачіньского“. Мукачовску єпархію справовав 34 років а до вічности одышов 19. децембра 1809 рока як 77 річный. Похованый є в крипрї Катедралного храма Воздвіженія святого хреста в Ужгородї. З ёго смертёв Мукачевска єпархія стратила єдного з найвызначнїшых народно-освітных, културно-реліґійных і соціално-політічных дїячів свого краю.

На честь епископа є на містнім храмі в ёго роднім селї Бенятіна осаджена меморіялна плыта на якій є написане: „Я свій шлях пройшов і закінчив  життєві битви. Я віддав Богу життя, церкві працю, а серце народу.“  В Ужгородї є меном Андрія Бачіньского назване наместя коло Катедралного храму і єдна уліця. На фасадї храму є осаджена меморіална плыта з написом: „Єпископ А. Бачинський – великий духовний і громадський просвітитель нашого краю“. На предмістю Мішколца ся находить уліця названа на честь епископа Андрія Бачіньского. І ту была на фасадї ґрекокатоліцькой церькви Покровы Пресвятой Богородицї в 1990 роцї осаджена меморіална табла з написом: „Андрію Бачинському милістю Божою Мукачовському єпископу Герембель-топольцькому абату“. В Герембелї компактно жыють потомкове переселенцїв з Підкарпатьской Руси уже тристо років. 

Жебы підвышити уровень освіты ґрекокатоліцького духовенства была в роцї 1774 у Відню (і з ініціатівы Андрія Бачіньского) заложена Кралёвска ґенерална ґрекокатоліцька семінарія при храмі св. Варвары (Королевская общая грекокатолическая семинария в Вене при св. Варваре – Regium Generale Seminarium Greaco-Catholicum Viennae ad Sanctum Barbaram). Про каждоденну потребу а потім і офіціялно была прията скорочена назва  Барбареум (Barbareum). Церьква св. Варвары ся стала про ґрекокатоліків парохіалным центром. Бачіньскый завів і навчаня русиньского языка в семінарії, якый ся став урядным языком і епископской канцеларії.  За 10 років фунґованя ся в нім навчало 46 ґрекокатоліцькых штудентів. З того 11 місц было зарезервованых про семінарістів з Мукачевской єпархії, 6 про Перемиську єпархію і 6 про Крижевацьку єпархію. 6 абсолвентів семінарії ся стало епископами, 10 професорів універзіт і єпархіалных семінарії, 8 директорів семінарії і 8 писателїв. Міджі іншыма в Барбареу здобыли освіту і Ґріґорій Тарковіч, першый уніатьскый метрополіта А. Ангеловіч, Алексій Повчій, Михайло Щавницькый (першый ректор Ґенералной ґрекокатоліцькой семінарії у Львові) і др. В 1784 роцї было Барбареум заперте. Священіцї церькви св. Варвары зіставали одповідныма за семінарістів з Пряшова, Мукачева і Перемышля, котры ся навчали в семінарії „Штадтконвікт“ фунґуючій міджі роками 1803 – 1848. Семінарія мала 368 учнїв. Дакілько абсолвентів ся стало дуже вызначныма дїячами русиньского народного возроджіня, напр. Михайло Лучкай, Віктор Добряньскый ці епископ і галічскый метрополіта Йосіф Сембратович.  В часї фунґованя семінарії Штадтконвікт, ся в церькви св. Варвары сходив лінґвістічный кружок, головов котрого быв вызначный славіста – філолоґ Бартоломій Копітарь. В кружку ся тыж сходили вызначны русиньскы персоны, авторы русиньскых ґраматік Михайло Лучкай і Іван Фоґарашій. Міджі священіками церькви св. Варвары были тыж русиньскы културны актівісты Іван Ольшавскый  і Николай Нодь. Аж в роцї 1852 было у Відню заложене друге Барбареум, котре єствовало до 13. авґуста 1893 рока. Обидві семінарії зограли велику роль не лем про розвиток церьковного, але і народно-політічного руху Русинів.  В роцї 1784  была у Львові заложеный Ґенерална ґрекокатоліцька духовна семіїнарія, де галічскы штуденты віденьского Барбареа могли продовжовати в штудію. Першым ректором ся став Михайло Щавницькый (од 1784 до 1787). Вєдно із Львівсков універзітов прияв (на основі декрету цісаря Ёзефа ІІ.) заложыня „Студіум Рутенум“ (Studium Ruthenum) 9. марца 1787 рока, як першого світьского высшого научного інштітуту про Русинів Австрійской імперії.  Щавницькый быв і орґанізатором штудія. На Студіум Рутенум могли наступовати кандідаты, котры уже мали 17 років, знали чітати і писати руськым языком і были з Галічіны. Уквартелёваны были в Ґенералній духовній семінарії. Студіум Рутенум дїяло до 1809 рока. За цїлый час фунґованя Студіум Рутенум закінчіло 470 штудентів. 




#Article 14: Андрій Савка (233 words)


Андрій Савка (*1619 Стебник - ?) быв русиньскый протифеодалный збойник. Народив ся в родинї дияка. Як малый хлопець, по смерти мамы і няня, служыв на Маковицькім панстві. Нескоре паньскый двір підпалив і придав ся ку збойницькій дружінї Василя Баюса з Лещин в Польщі. Збойници під веджінём Баюса в року 1644 напали маєткы Трояновского і Бобровского і в року 1647 выпалили феодалны маєткы в околіцї Мушыной в Польщі. По вытлачіню Баюсовой дружіны польскыма войсками аж за Бардеёв, Савка заложыв нову дружіну в области Саноку (Польща). Савковци тыж ослободжовали увязненых збойників. В авґустї 1648 так атаковали замок в Саноку. З плетеныма драбинами ся дістали днука, до пивніць де были збойници одсуджены на смерть. Многы з выслободженых збойників потім зістали в Савковій дружинї. Андрій Савка зачав орґанізовати масовы стрічі селянів на котрых чітав козацькы одказы Богдана Хмелницького. В юні 1651 повсталци в споїню з польскыма селянинами заяли Чорштинскый замок (Польща), склады хотїли іти на Краков. В року 1654 ся Савковы повсталци стримовали коло Каменицького граду (правдоподобно в Сабіновскім реґіонї). Там не вытримали напор войска з Польщі і подля єдной верзії ту мав быти хопленый і Савка. Мав быти перевезеный до Мушыны і там мав быти мученый і наконець 24. мая 1654 здїтый на кіл. Подля іншой верзії быв хопленый і обішеный аж в року 1661. Далшы жрідла гварять, же він утїк з козацькым гайтманом Богданом Хмелницькым. Протифеодалне пособлїня історіци судять як дуже россягле і дуже успішне.




#Article 15: Андріёва (104 words)


Андріёва () — русиньске село. Недалеко од міста Бардеёва, в Низкых Бескидах, в долинї потічка Андріївка, ся находить невелике русиньске село Андріёва.

Село было заложене на кінцї 13. аж початком 14. стороча. В писомностях ся першыраз споминать в роцї 1355. В 14. сторочу село належало смілняньскым панам і потім в 15.-16. сторочу Маковіцькому панству. В року 1492 ту іщі была деревяна церьков, не є знамый датум коли была зничена, потім была збудована далша, котра згорїла в роцї 1882 і на їй місцї была збудована нова камяна церьков в року 1893.

Зложіня обывательства подля народности (2011 р.):

Русиньскый язык за материньскый означіли 104 жытелїв (28,7%).




#Article 16: Антарктіда (113 words)


Антарктіда

This map uses an orthographic projection, near-polar aspect. The South Pole is near the center, where longitudinal lines converge.

Антарктіда (назва походить з ґречтіны ἀνταρκτικός і значіть „напроти Арктіды“, то єсть в перенесенім значіню „напроти северу“) — пятый найвекшый контінент по Азії, Африцї, Северній Америцї і Южній Америцї. Тыж є так названа южна поларна область лежача коло южного полу Землї.

Країна і клімат суть в Антарктідї натілько тверды, же ся ту ниґда жадны люде не усадили. Єдиныма жытелями того контінента суть вчены, котры там роблять на проєктах баданя.

Антарктічна сістема догод зморожує права штатів на землю Антарктіды, заказує вшыткы воєньскы актівіты і тыж наприклад заказує добываня нерастных суровин (мінімално до року 2048).




#Article 17: Антрополоґія (128 words)


Антрополоґія (з ґрецького ανθρωπος антгропос чоловік) є наука занимаюча ся чоловіком, людьскыма громадами, културами і людством вообще. Належыть міджі наукы голістічны - усилує ся створити цїлковый образ чоловіка, занимать ся вшыткыма людми во вшыткых добах і тыж вшыткыма розмірами людства. Од анатомії ся одрізнять векшов вагов на функчны звязаности і вывой, од соціолоґії векшов вагов на єднотливого чоловіка і усїлём порозуміти ёго поглядам, од етноґрафії усїлём о зобщіня і захоплїня сполочного.

Антрополоґія ся традічно дїлить на дві основны области баданя з тым самым субєктом але розлічныма методами:

По іншім роздїлїню, котре выникло під впливом Франца Боаса в 20. сторочу в США, творить общу антрополоґію:

Фізічну антрополоґію як порівнаваюче штудіум людьскых рас основав нїмецькый анатом Блуменбах року 1775 роботов De generis humani varietate nativa (О вродженій пестрости людьского роду).




#Article 18: Арабскый язык (127 words)


Арабскый язык (арабскы: اللغة العربية ‎) є семітьскый язык. Суть значны роздїлы міджі кодіфікованов арабчінов і реґіоналныма говоровыма языками (наприклад еґіптьсков, сірьсков, ірацьков, мароцьков говоровов арабчінов). Кодіфікована арабчіна ся лем мало одрїзнять од языка Корану, але актівно єй знать лем інтеліґенція. В єднотливых говоровых языках ся обявують сепаратівны тенденції, такы якы наприклад одкапчали романьскы языкы од даколи єднотной латины. На роздїл од романьскых языків ся але роздїлы лем в малій мірї проявують в писаній формі языка, а то і наперек тому, же дакотры писателї пишуть в реґіоналный варіантах. Прічін є пару - арабске писмо незахоплює зміны в куртых гласных звуках, змінены согласны звукы собі зясь охабляють оріґіналный запис (напр. ج, звычайно переписованый і чітаный як [дж], ся в Еґіптї высловлює [ґ], а пише ся все так само).




#Article 19: Арсеній Коцак (284 words)


Арсеній Коцак (світьске імя Олексій; 14. марца 1737, Буковець — 12. апріля 1800, Мукачево) — автор найстаршой ґраматікы про карпатьскых Русинів. Ґрекокатолицькый священик, єромонах, педаґоґ, філозоф, теолоґ, языкознавець.

Народив ся 14. марца 1737 в селї Великый Буковець, в родинї священика Федора. Матїрь ся писала Анастазія. Першы знаня здобыв дома у сільского дяка, пак ся учів в ґімназіях в Пряшові і Шарошпотоцї. В року 1763 быв высвяченый за священика. В роцї 1767 закончів теолоґічну факулту Кошіцькой універзіты зо ступнём доктора теолоґії. В монастырї в Краснім Бродї штудовав філозофії і там і зо своїм братом Андріём вступив до чіну Василіан і прияв монаське імя Арсеній. Потім працовав як учітель в монастырьсых школах на Підкарпатю і Пряшівщінї, быв ігуменом монастырїв.

Зоставив «Грамматику русскую сирѣч правила извѣщателная и наставителная о словосложеніи слова языка славенского или русскаго» (три варіанта, 1768-88), операючі ся притім о ґраматікы Мелетія Смотрицького, Лаврентия Зизанія, латиньскы ґраматікы пізного середовіка Эммануіла Алвара і Філіппа Меланхтона, ґраматіку русского языка Михаила Ломоносова. Учебник ся складать з 4 частей (орфоґрафія, просодія, етімолоґія і сінтаксіс).

Єромонах Арсеній тыж написав історічну працу «Описание обителей Мараморошских древнє бывших» — о історії монастырїв Підкарпатя і поетічне церьковнославяньске дїло «Правила и Наставления», котре было друковане року 1927. В рамках баданя о Коцаковій ґраматаіцї нашов Й. О. Дзендзелівськый три далшы незнамы дїла А. Коцака а то моралістічно-дідактічный твор «Похвала о премудрости троякой во вици самоявленой» і дві філозофічны дїла «Тропус» і «Лінґуа» писаны по латиньскы. Цалково ся заховало высше 30 рукописів книг в церьковнославяньскім і латиньскім языку. Векшына мать філозофічно-теолоґічный характер, дакотры з книг мають россяг 400-600 сторінок. Находять ся в Мукачовскій монастырьскій книжніцї і в Ужгородьскій штатній універзітї.

В 1798 тяжко захворїв і пришов до Мукачовского монастыря, де пізнїше, 12. апріля 1800 помер.

.




#Article 20: Археолоґія (272 words)


Археолоґія (ґрец. αρχαιος — стародавный, λογος — слово) — наука, што пояснює історію людьской громады на основі памяток камняного, мідяного (бронзового), желїзного віка і пізнїшых часів. У контрастї з історіов ся занимать матеріалнов културов. Цілём археолоґії є познати минулы подїї людьскых комуніт і штруктуру їх справованя - културу. Належыть до тых пару науковым дісціплінам, котры суть способны інтерпретовати минуле людства з часїв перед хоснованём писма, але тыж про порозуміня пізнїшым громадам.

Окрем археолоґії ся подобным цїлям венують і іншы науковы области антрополоґії, особливо културной і соціалной антрополоґії і фізічной антрополоґії. Міджі далшы дісціпліны помагаючі археолоґії належыть палеонтолоґія, ґеолоґія, історіоґрафія, палеоеколоґія ітд.

Сама археолоґія ся дїлить на дакілько підобластей, дефінованых або добов або шпеціфічнов темов, котрым ся тота ці тамта підобласть занимать, напр.: правіка археолоґія, класічна археолоґія, середовіка археолоґія, церьковна археолоґія, археолоґія країны а або шпеціалныма методами, котры поужывать напр. експеріментална археолоґія, летецька археолоґія ітд.

Археолоґія ся намагать основати свої тверджіня на базї тзв. археолоґічных жрідел. На їх добываня ся векшынов волить поступ дештруктівного археолоґічного дослїджованя, т.є. обзераня місця, проведжіня археолоґічных выкопавок, дескріпція условій найджіня - аналіза, сінтеза і слїдуюче выводжіня резултатів - інтерпретація. Теренова документація і выслїдкы лабораторной аналізы творять основну часть археолоґічной документації. 

Далшов археолоґічнов методов є тзв. недештруктівна археолоґія, коли справила не доходить к будьякому (або лем мінімалному) нарушаню терена і археолоґічных сітуацій. Хоснує ся наприклад еропланове знимкованя при гляданю антропоґенного релъєфа країны, або шпеціалізованых детекторів на гляданя фізікалных ці хемічных аномалій даной локаліты. Недештруктівна археолоґія ся дасть схосновати на місцях, де не годен з хоцьякой прічіны учініти дештруктівне археолоґічне дослїджованя. 

Обидва тоты способы археолоґічного дослїджованя ся взаємно доповнюють, каждый приносить іншый і в істых напрямах інакше обмедженый вид інформацій.




#Article 21: Асертівіта (185 words)


Асертівіта є способность просаджовати властне суджіня, одношіня або інтерес. Тримле ся за важну комунікачну здатность. Учіть єй много фахівцїв на розвой особности і псіхотерапевтів і є тыж обсягом много популарных мануалів на властне здоконалїня. Часто ся перекладать як себепросаджіня.

Автором методы асертівного тренінґу (тренінґу асертівіты) є Америчан А. Салтер. Своїх штудентів учів спонтанным реакціям, зодповідному прояву емоцій і уменя стояти сі за своїм. Цілём є міджіншым роспознати і заставити маніпулатівне хованя. Штіл маніпулації є звязаный з тіпом особности. Зъявно найдоконалїше дїлїня тіпів маніпулації є Шостромова тіполоґія маніпулації, котра находить елементы маніпулації у девятёх характерістічных штілох особности.

Асі найоблюбленїша техніка обгаёвана асертівітов є техніка зашпрайцованой ґрамофоновой платнї. Є то властнї повторёваня пожадавків все, кідь ся чоловік стрітить із сперанём без причіны. Термін походить з ґрамофоновых платней, котры кідь ся пошкрябали, та могли вести іглу ґрамофону до ціклу без кінця.

Дале пак екзістує техніка приятельного компромісу. Фундаментом є найджіня даякой обмедженой правды, на котрій ся може чоловік з протистранов договорити. Пак ся дасть быти згодный „часточно“ ці „основно“.

Неґатівный вопрос выжадує далшу шпеціфічну крітіку. Неґатівне тверджіня є з другого боку згода з крітіков без упущіня з прав.




#Article 22: Африка (145 words)


Африка — другый найвекшый на планеті контінент по Азії з цїлковов розлогов через 30 500 000 км², што представлює 20,3 % цілкового поверьху сушы на Землї. На ёго теріторії ся находить 54 штаты, а серед них шість высповых. Лежыть южно і северно од ровника з векшынов на выходній півкулї. З векшой части є обколесена океанами, на выходї Індійскым і на западї Алтантічным океаном. На севері ся находить Середоземне море, котре оддїлює Африку од Европы. В области Суезькой шыї є Африка споєна з Евроазійсков дочков.

Велику часть Африкы творять пустынї (Сагара, Калагарі), напівпустынї і саваны. У централній части Африкы ся пак находить доджовый пралїс.

Африка є называна яй чорный контінент про склад жытелїв, котрого ту жыє веце як міліарда (2009), што є 15% популації Земли, котры жыють в 54 штатах. На основі модерных познань є Африка правдоподобно колысков, одкы вышов чоловік на своїй путї населёваня планеты.




#Article 23: Бавовна (124 words)


Бавовна (латиньскы Gossypium hirsutum) є найважнїша із вшыткых рослин про выробу текстілного волокна. Волокна ся здобывають з кряка бавовника.

Бавовняны волокна суть у веце як 50 % днесь вырабляных текстілій. Култівація бавовны мала значный економічный допад уж од того часу, як была бавовна першыраз доместікована дас перед 5000 (може і 10 000) роками.

У Европі была бавовна незнама аж до пізного середовіку. В добі промысловой револуції ся але бавовна стала про свої фізікалны властности барз важнов про текстілный промысел і кінцём 19. стороча представляла приближно 80 % обєму вшыткых текстілных матеріалів. В днешнїй добі собі бавовна утримує своє поставлїня як найвызначнїше жрідло природного волокна, але єй значіня ся до великой міры нагрызло сінтетічныма волокнами. На днешнїй продукції текстілій ся бавовна подїлять приближно 40 %.




#Article 24: Байкал (257 words)


Байкал — озеро на югу Восточной Сибирии в Бурятии и Иркутской области России. Байкал зоз глубинов 1620 м е найглубшым озером на Земли. Плоха 31,5 тыс. км2, довжка 636 км, середна ширина 48 км. Зоз объемом 23 тыс. км3 солодкой воды обсягуе 1/5 свѣтовых засоб солодкой воды и 4/5 засоб солодкой воды России.

Найстарше высвѣтлѣня походжѣня мена Байкал дали натуралисты  Е. Г. Лаксман (1769), И. Г. Георги (1775), а тыж А. Л. Шлёцер (1769), подля котрого туркицке Бай Куль означать «богаты воды»,  (аналогично Иссык-Куль — «тепле озеро», Кара-Куль — «черне озеро»). Суть еще иншы гипотезы, але не суть они научно доложены.  

Природна ровина Байкала звекшена на 0,8 м напорнов преградов Иркутской водоелектрарнѣ и выносить 456 м. Котлина озера тектоничного походжѣня, в регионѣ суть часты трясѣня землѣ, зафиксованы западаня сегментох берега и дна. На Байкалѣ суть 27 островы, з них 5 од часу до часу затоплюють ся. Найвекшый остров Олхон мать плоху около 730 км2. До Байкала додають приток воды 336 рѣк, з них найвекшы суть Селенга, Баргузин, Горна Ангара и Турка. Вытѣкать з Байкала една рѣка: Ангара. Озеро замерзать в януарѣ, отворять ся в маю. Озеро сплавне, найвекшы приставы суть: Байкалск, Нижнеангарск, Усть-Баргузин, Култук.

Вода Байкала мать высоку прозрачность (до 40 м, окрем вытока Ангары). Околична флора и фауна числить около 2600 видох, з котрых 3/4 ендемы. Наслѣдком господарѣня в екологии озера взникли глубокы нарушѣня. Жебы захранити природны ресурсы озера, были створены резерваты и хранены области: Баргузинскый резерват в сѣверной части, Байкалскый резерват в южной, Прибайкалскый народный парк в западной. Байкал и его околиця суть ориентованы на туристику и рекреацию.

В року 1996 Байкал достав статус храненого объекта UNESCO ч. 754.




#Article 25: Блуз (287 words)


Блуз (Блюз) — штіл музикы, котрый взникнув в афроамерицькій рабскій комунітї в 19. сторочу в США. Блуз є світьска музика, выходяча з реліґійных ґоспелів і шпірітуалів і є дуже овпливнена африцьков музиков автохтонных народів. На роздїл од шпірітуалів была в оріґіналнім блуз кладжена вага на соловый спів. Часто было хоснованя моделу кликаня-одповідь. Соловый голос быв пізнїше допроваджаный музичным інштрументом, барз часто ґітаров.

Слово блуз в анґлічтїнї выражать депресівный статус, што характерізує і много блузовых складб. Часто ся але обявують і складбы з веселым, фіґлярьскым ці сексуалным обсягом.

Блуз дало пряму основу джезу, реґтайму, кантрі(кантрі музику блуз в 19. сторочу лем овпливнив бо она выникла в 18. сторочу), рокенролу, року і далшым штілам западоевропской популарной музикы і овпливнило і много композіторів класічной музикы, і непряму основу про Гіпгоп, Поп мюзік.

Найчастїшов і основнов формов блуз є дванадцятьтактова все докола повторяна слючка зо слїдуючім складом:

Прикладом простого блузового допроваджаня є наслїдня поступность акордовых значок:

мелодіка выходить з блузовой пентатонікы, котра є обычайно росшырёвана до дакотрых вецеґрадовых блузовых шкал. Тіпічна є неточность міджі дуровым і моловым характером складбы - хоснованя великой і малой терції і великой і малой септімы (окремо часте є дурове допроводжаня в комбінації з моловов мелодічнов лініов). Далшым характерістічным тоном (єдным з тзв. blue notes) є зменшана квінта.

Про блуз є тіпічне штиртактове членїня такту, де є але кажда четвертина дале дїлена на дванадцятины - їднать ся о тріоловый рітм з одлегченов (або цілком вышмаренов) другов дванадцятинов у каждій тріолї. Тым выникать характерістічный „колысавый рітм“, котрый годен приближыти наприклад як повторяня слабік „дуба-дуба-дуба-дуба“.

В мелодії є з облюбов выужывано сінкоп і нароком неточного фразованя, котре ся „не змістить“ до основного рітму - тым є окрем гармонічного напнутя досягнуте і рітмічне напнутя міджі допроводжанём і соловов (співнов) лінков.




#Article 26: Боріс I. (151 words)


Боріс I. († 907) — булгарьскый хан і князь, котрый пановав в роках 852 аж 889. За ёго панованя было державнов реліґіов учінено хрістіанство, кідь ся Боріс вєдно із своїма вельможами в року 864 дав покрестити і прияв тітул князя. Під час шырїня хрістіанства в Булгарії дішло ку звадї міджі рімсков куріёв і конштантінополскым патріархатом о тото, під чію юрісдікцію будуть булгарьскы країны припадати. По різных періпетіях наконець Булгарія прияла выходне хрістіанство з Візанції.

В року 888 Боріс зволив іти до монастыря і зохабити князьскый столець свому сынові Володимирові. Тот але не быв дуже способный пановник і ку тому іщі спробовав завести в країнї знову поганьску віру. В тім моментї засягнув Володимирів наймолодшый брат Сімеон, котрый пересвідчів вітця, жебы ся на час вернув з монастыря і поміг му Володимира звергнути. То ся Борісові подарило і потім, што на булгарьскый трон сив Сімеон, знову одышов до устраня монастыря, де року 907 умер.




#Article 27: Бронзова доба (123 words)


Бронзова доба — исторична епоха старовѣку, про котру характерне доминантне хоснованя бронзу — злятины мѣди и цину про выробу важных потреб (бронз ростопили и лляли до дводѣлных форем). 

Бронзова доба пришла на змѣну камяной добѣ и зачала ся в конци 4. тысячроча до н. е., а закончила ся в зачатку 1. тысячроча до н. е. За бронзовов добов настала доба желѣзна. Тото датованя не е точне, а в розличных регионах научили ся робити з бронзов скорше або позднѣйше. Зачатком бронзовой добы была доба мѣдяна, котра тырвала около тысячроча.

В бронзовой добѣ появило ся кочове скотарство и орошоване земледѣлство, писмо, рабовластницкый уклад. Дале ся вызначуе скоршов социалнов диференциациев як в попередных епохах: розвой штатох на Середньом Выходѣ, або взник князьовской верствы в середньой Европѣ.




#Article 28: Брітаньска імперія (106 words)


Брітаньска імперія (анґл. British Empire) была найвекша колоніална ріша в історії людства. Розлога в року 1921 была 36,6 міліонів км², то єсть приближно четвертина цілковой розлого земной сушы. Цілкова кілкость жытелїв быв у тому роцї приближно 458 міліонів, што была четвертина тогдышнёй світовой популації. Про незвыклый россяг брітаньской колоніалной рішы ся до велё країн росшырила окрем іншого анґліцька култура, анґліцька правна сістема (звыкове право), традічны шпорты (напр. крікет, раґбі, фотбал), анґліцька сістема міряня, способ едукації і анґлічтїна, котра є днесь обще найхоснованїшым языком дорозуміваня. Брітаньска імперія ся роспала в десятьрочах по другій світовій войнї, векшына наступницькых країн є днесь в Громадї Народів (анґл. Commonwealth of Nations).




#Article 29: Буковець (окрес Стропков) (225 words)


Буковець (по словеньскы Bukovce) є село в окресї Стропков в Пряшовскім краю на северовыходї Словенска. Днешнє село взникло злучінём Малого і Великого Буківце в року 1964. 

В історічных зазнамах є село Великый Буковець першый раз спомянуте в року1379 коли належало родинї феодалів Цударівцям. В XV. сторочу было частёв Маковицького панства, од року 1569 належало Стропковскому панству. Од року 1767 належало родинї Сірмаї. На кінцї 19. стороча была масова еміґрація Буківянів за океан до США. В часї першой світовой войны было село на фронтовій лінії. Населїня ся занимало головно польногосподарьством і выпалёванём деревяного угля. В року 1929 зачала працовати лїсна пилка Шаламун Розенберґ. В другій світовій войнї было село значно пошкоджене. 

Малый Буковець ся першыраз споминать в 1652 як часть Маковицького панства.
  
В року 1742 збудовали монастырь василінанів, котрый ся в року 1782 став маєтком Мукачовской єпархії.

Старша будова школы поставлена в 1891, нова школа выбудована в 1957-60.

Село было електріфіковане в року 1958, в 1972 быв зробленый водовод, 1972-74 быв поставленый културный дім, в 1993 проведена ґазіфікація.

Село лежыть во вышцї 239 метрів над морём на плосї 11 км². Мать около 560 жытелїв.

Подля списованя людей в року 2001, 52.6% мать словеньскый материньскый язык і 47.4% русиньскый. Но у селї жыє тыж чіслена циґаньска меншына котра ся пише міджі Словаків.

Подля списованя людей в року 2001, 92.1% суть ґрекокатолицькой, 5.3% православной і 2.6% римокатолицькой віры.




#Article 30: Біловежа (108 words)


Село Біловежа (по ) ся находить 10 кілометрів на северовыход од Бардеёва в Низкых Бескидах, в долинї потічка, котрый тече до рікы Топля. 

Перва споминка о селї е з року 1355. Жытелї села суть горды на то, же в селї за 4 рокы быв парохом Александер Духнович, а пак за 11 рокы Александер Павлович. 

В селї мають школу и школку, културный дом, пожарну збройницю. Оддавна знамый є співацкый колектив Біловежанка, котрый але током часу уж потребуе омолоджіня. В днешности около 85% жытелїв суть русиньского походжіня, але молодежь и дїти уж векшинов бесїдують по словацькы.

Зложіня обывательства подля народности (2011 р.):

Русиньскый язык за материньскый означіли 415 жытелїв (50,1%).




#Article 31: Велика Брітанія (138 words)


Споєне кралёвство Великой Брітанії і Северного Ірьска (неточно означоване Велика Брітанія, Великобританія або Анґліцько) — островный штат належаючій ку северозападу контіненталной Европы. Загорнює остров Велику Брітанію і северовыходну часть острова Ірьско, де гранічіть з Ірьсков републіков. Споєне кралёвство Великой Брітанії і Северного Ірьска є членом Европской унії од року 1973.

Споєне кралёвство є огранічене Атлантічным океаном, респ. ёго локалныма частями, то єсть Северным морём, Ламанськым переливом, Келтьскым морём, Переливом святого Юрія і Ірьскым морём. З контіненталнов Европов є споєне Евротунелом. 
Головне місто Великобританії є Лондон.  
Великобританія є конштітучнов монархіёв зложенов із штирёх земель: Анґліцька, Шкотьска, Валесу і Северного Ірьска.

Густота залюднѣня — 270/км².

В період ранного середнёвіча незахищені з моря Брітанські островы не раз ставали обєктом вторгнень зовні і булы не одноразово завойовані. Кельти, римляни, анґло-саксы, нормани в різнї епохы привносили ту свої звычаї, правнї нормы, културнї традіції. 




#Article 32: Весмір (116 words)


Весмір є означіня про вшыток (часо-)простор і матеріал і енерґію в нім. В ужшім змыслї слова ся слово весмір тыж даколи хоснує як означіня на козмічный простор, т.є. часть весміру мімо Землю.

Різныма поглядами на світ і ёго выник ся уж од прадавна занимать філозофія і різны реліґії. В днешнїй науцї ся баданём весміру занимать головно козмолоґія і астрофізіка.

На основі дакотрый науковых теорій є тот „наш“ весмір частёв сістемы векшого чісла весмірів званого мултівесмір (тыж многосвіт). В много дїлах сці-фі і фантазі літературы ся выходить з предпокладу, же дакотра з тых теорій платить і навысше же є знамый способ, як ся міджі весмірами рушати. Іншы весміры можуть мати чісто іншы фізікалны законы як тот наш.




#Article 33: Вышнїй Верліх (131 words)


Вышнїй Верліх () є село на Словеньску в окресї Свідник.

В історічных записах є село першый раз спомянуте в року 1414.

Село лежыть во вышцї 283 метрів на плосї 14.716 км². Жыє там коло 413 людей.

Серед села Вышнїй Верліх тече ріка Ондава. Їй правым притоком є потїчок Річка і лївым потічок Мостівка. За селом напрямом на Бардеёв ся находить рыбник. котрый ся хоснує на рекреачный рыболов.

Початком мая бывать славностно отворена рыбарьска сезона споєна із сутяжов у вшыткых віковых катеґоріях.

Міджі реґуларныма подїями у Вышнїм Верліху є волейбаловый турнай О погар старосты Вышнїй Верліх. Дїє ся першу авґустову недїлю. В року 2007 ся одбыв семый річник.

В року 2007 ся одбыв 1. річник того самого турная Меморіал Яна Чваня.

В селї є основна школа - 1. ступінь і матерьска школка.




#Article 34: Адолф Добряньскый (625 words)


Адолф Добряньскый фон Сачуров (*19. децембра 1817, Рудльов — †19. марца 1901, Інсбрук, похований в селі Чертижне) — русиньскый економ карпаторусиньского походжіня, доктор права, педаґоґ і політічный діятель. Першый великый політічный лідер Русинів в Угорьску.
Быв єдным із закладаючіх членів Матіцї словеньской  у возроднім процесї Словаків і Русинів у 19. сторочу.

Народив ся до родины ґрекокатолицького священика, походить із старого шляхтічного роду Сас. Ґімназіалны штудії абсолвовав у Левочі, Рожняві і в Мішколцю, высшу освіту в области філозофії і права здобыв у Кошіцях і в Яґрї. В роках 1836 – 1840 штудовав на баньскій і лїсницькій академії в Баньскій Щавніцї, штудії закінчів у Відню. Робив як адъюнкт, пізнїше як баньскый інжінїр на середнїм Словеньску, в чеськых краях і в Слезьку. Підчас револуції ся вернув до Баньскій Щавніцї, де в роцї 1848 кандідовав у вольбах до угорьского сейму, но посланці його мандат не хотіли узнати. Оженив ся з Елеоноров, дївков гонтяньского народовця Йозефа Мілвіуса, з котров мав сына Мірослава і пять дївок (єдна з них Ольґа Грабарь).

Вплив, же ся став ведучoв oсoбнoстёв русиньского народного оброджіня, мало і ёго перебываня в Чехах (1846-48), де ся спознав з чеськыма публічныма чінителямі як E. Палацькый, К. Гавлічек-Боровскый ці Ф. Л. Ріґер. Сполупрацовав з многыма словеньскыма публічныма чінителямі як наприклад Й. М. Гурбан і A. Радліньскый. Быв прихыленцьом ідей славяньской взаємности і русофілства . 

Быв ведучов особностьов ґрупы русиньскых інтелектуалів, котра зоставила політічный проґрам соєдиніня Русинів Угорьской Руси, Выходной Галичі і Буковины до єдной провінції в рамках Габсбурьской монархії. В роцї 1849, в рамкох ґрупы русиньскых інтелектуалів, А. Добряньскый  передложыв цісарьови Франтішкови Йозефови I. політічный проґрам соєдиніня Русинів Угорьской Руси, Выходной Галичі і Буковины до єдной провінції в рамках Габсбурьской монархії у формі меморандуму під назвов Памятникъ Русинов угорскых.

В роках 1849 – 1867 быв у службах цісарьского двора, а то наперед як цівілный комісарь при руськім войску а потім у функціях высшого урядника штатной справы в Ужгородї, в Кошіцях, в Будинї, в Сеґединї і у Великім Варадинї.  В роцї 1857 А. Добряньскый купив село Сачуров. В роцї 1858 му быв подарований шляхтічный тітул а до призвіска зробленый додаток «фон Сачуров».

В роцї 1861 А. Добряньскый вырішыв зоставити новый меморандум пожадавків Русинів. До окремых русиньскых ґрекокатолицькых парохій роспослав тайный обіжник у твердім протимадярьскім тоні. Быв председом Общества св. Іоанна Крестителя і Общества св. Василія Великого. У роцї 1861 успішно кандідовав у вольбах до угорьского сейму, але нa першім засіданю сейму ґрупа мадярьскых посланців напала Добряньского мандат посланьця через ёго діятельство як комісаря в руськім інтервечнім войску у р. 1849. Ганливо го означілі за “московского лідра” і “Панслава”,  і так выбор сейму зрушыв платность його мандату.

А. Добряньскый ся  різныма способамі снажыв о наповніня пожадавків Русинів (зрівноправнїня в рамках Угорьска, а то в адміністратівній, школьскій і языковій области), причім ся прімарно орєнтовав на віденьскы власти. А. Добряньскый але не таїв ани свої панславістічны погляды, котры бранили міцнїшій підпорї з боку віденьского двора і спущали неволю Будапешті. Послїднїй модел рішіня русиньского вопросу в рамкох монархії А. Добряньскый представив в роботї Проэктъ политической программы для Руси австрійской в р. 1871. В нїй указав на потребу автономії про Австрійску Русь (провінції Ґаліція і Буковина), а то в рамкох будучой федералізації Австрії. У 70-ых роках поступнї порозумів нереалность орьєнтації на Відень і зато ся заміряв на сполупрацу з галицкыма русофілами.  

В роцї 1875 еміґровав під тиском мадярізаторів до Конґресовой Полщі (у Варшаві).

Од року 1881 дїяв у Львові, де сполупрацовав з тамтешнїма галицкыма русофілами. Угорьскым міністерьскым председом К. Тісом быв в р. 1882 у Львові проти ньому, його дівці Ольґі і дакотрым русофілам выконштруованый судный процес). По процесї, хоць были вшыткы позбавлены вины, на рекомендацію австрійской влады і цісарьской канцеларії, мусів А. Добряньскый одыйті до Відня, пізнїше ся усадив в Інсбруку, де 19. марца 1901 умер. Похованый быв 24. марца 1901 в Чертижнім на Лабірщіні.




#Article 35: Друга світова война (217 words)


Друга світова война быв ґлобалный войновый конфлікт, в котрім была участна векшына штатів світа і котрый ся став з веце як 60 міліонами жертв дотеперь найвекшым і найвеце знищуючов войновов стрічов в історії людства. Прічіны войны преставлёвали резултаты версаіллескго договору, котры проглубили чутя понижіня в пораженых штатах, окремо в Нїмецьку, і велика господарьска кріза на переломі двадцятых і тридцятых років, котра прінціпалным способом ослабила велику часть штатів, чім уможнила рост націзму під веджінём Адолфа Гітлера і іншых тоталітарных режімів в цілій Европі.

Обще приїманым датумом початку войны в Европі є 1. септембер 1939, коли націстічне Нїмецько напало Польщу, нашто ся до конфлікту запоїла Франція, Велика Брітанія і штаты Коммонвеалтгу. За першый передчасный атак 2. світовой войны в Европі є браный тзв. Яблунковскый інцідент. В Азії є за початок войны брана японьска інвазія до Кітаї 7. юла 1937. Совєтьскый союз перше підписав з Нїмецьком пакт о неатакованю і уволнив тым простор про націстічну воєньску інвазію, але 22 юна 1941 быв пропаденый нїмецькым Вегрмахтом. Споєны штаты америцькы, котры уж скоре давали Споєнцям поміч были затягнуты до войны 7. децембра 1941 потім, што Японія ударила на їх морьску закладню в Перл Гарборі. Конець войны в Европі настав 8. мая 1945 капітулаціов Нїмецька. По америцькім пущіню атомовых бомб на міста Гірошіма і Наґасакі капітуловала і Японія 2. септембра того самого року.




#Article 36: Дунай (106 words)


Дуна́й - друга ріка Европы довжков і плохов (перша є Волґа). Поріча Дунаю засягує до теріторій 
Румуньска (28,9%), Мадярьска (11,7%), Австрії (10,3%), Сербії (10,3%), Нїмецька (7,5%), Словеньска (5,8%), Булгарії (5,2%), Босны і Герцеґовины (4,8%), Хорватії (4,5%), Україны (3,8%), Чеська (2,6%), Словенії (2,2%), Молдавії (1,7%), Швайцарії (0,32%), Італії (0,15%), Польска (0,09%), Албаньска (0,03%).

Сама ріка тече через штаты Нїмецько, Австрія,  Словеньско, Мадярьско, Хорватія, Сербія, Румуньско, Булгарія, Молдавія і Україна.  

Ріка зачінать свою путь на території Нїмецька у верьхох Шварцвалд наперед стіком рік Бреґ і Бріґах. Свою назву Дуна́й наберать у місті Донауешінґен. Свою путь закінчує втоком до Чорного моря в Румунїї і Українї як делта.

Притокы Дуна́я:




#Article 37: Александер Духновіч (366 words)


Александер Васильєвич Духновіч (24. апріля 1803, Тополя – 30. марца 1865, Пряшів) — русиньскый народный будитель, поет, писатель, етноґраф, публіціста, выдаватель, ґрекокатолицькый священик. 

Народив ся в селї Тополя і дїтячі рокы прожыв в селї Стащін. Основну освіту здобыв в селї Клокочів. Потім штудовав на містьскій школї (1812-15) і ґімназії (1816-21) в Ужгородї. В роках 1822-23 ся учів Філозофію в Кошіцях зо штіпендії од пряшівской ґрекокатолицькой єпархії. Пак штудовав знову в Ужгородї на духовній семінарії (1823-27). Тогды уж писав по мадярьскы першы свої творы - мадярьскы оды, сентіменталны віршы овпливнены мадярьскым романтізмом. Кідь ся вернув до Пряшова, служыв в канцеларії єпіскопа Ґріґорія Тарковіча (1827-33). По звадах з конзерватівным єпіскопом му было приказане робити священика наперед в горьскім селї Хмелёва а потім в селї Біловежа (1834-38). Міджііншым так зберав і народны піснї. Року 1838 ішов до службы єпіскопа Мукачовской єпархії Василя Поповіча і там спочатку працовав як нотаріус а нескорше як каноник. Як вмер єпіскоп Тарковіч (1843) ся Духновіч вернув до Пряшова і там быв менованый кановником про єпіскопа Пряшівской єпархії Йосифа Ґаґанця. Року 1847 выдав на властны наклады першый учебник про народны школы Книжица читальная для начинающих написану говоровов русинчінов. Хоць не была схвалена была дуже популарна не лем в Підкарпатю але і в Галічі. Львівскы новины Зоря Галіцька публіковали в 1849 ёго россяглу статю Сітуація Русинів в Угорьску. 27. апріля го арештовали про ёго писаня в русиньскім языку. Занедовго быв пропущеный. В остатнїй роках свого жывота Духновіч стратив надїю про справедливе вырїшіня націоналного ворпоса і прияв москвофілскы языково-културны погляды, сподїваювші ся на поміч од Царьской Росії. Вєдно з А. Добряньскым і Й. Ґаґанцём основав културну орґанізацію Общество св. Іоанна Крестителя (1862).

Духновіч є признаваный за єдного з найвызначнїшых русиньскых і україньскых гуманістів і педаґоґів. Словами Івана Франка він зробив вшытко про то, жебы забыты Русины духовно ожыли. Ёго погляды были основаны на Хрістіаньскых прінціпах а ідеалах.

Духновіч тыж актівно брав участь в русофільскым руху. І кідь писав і в містнім языку, не вірив, же то оддїленый язык і не хотїв приспіти ку створїню літературного языка про Русинів. Намісто того писав свої роботы у умелім діалектї названым язычє створеного з Російского, церьковнославяньского і містного лемківско-русиньского.

Файл:Alexander Vasilijevič Duchnovič 1865.png|thumb|250px|Alexander Vasilijevič Duchnovič (Slavische Blätter, 1 (1865), )

.




#Article 38: Діалектіка (110 words)


Діалектіка (з ґрецького діалектіе техне од діалегестгаі, повідати) є філозофічне понятя, котрый набывав під час історії різны значіня і днесь є неєднозначный. Філозофічный словник (Валтер Бруґґер і кол.) докінце зачінать гесло діалектіка так: Хоснованя выразу діалектіка досягло в сучасній філозофії такой міры хаосу, же лем ледво можне подати што і лем што найбівше общу характерістіку того понятя.Выраз діалектіка значів спочатку уменя повіданя ці діскузію, де ся черяли тверджіня і контры, підпорены раціоналныма арґументами. Цілём такого повіданя є приближыти ся правому знаню так, же участници собі взаємно вывертають необґрунтованы суджіня. „Уменя“ є в тім, же каждый участник мусить правилно порозуміти змысел тверджіня і одповідати на нёго в згодї з правилами лоґікы.




#Article 39: Европа (100 words)


Европа є теріторія брана будь як єден зо семох контінентів в їх традічных понятях, або як западну часть Евразії. Зо северу єй огранічує Северный ледовый океан, зо западу Атлантічный океан, з югу Середоземне море і Чорне море вєдно з водныма дорогами, котры їх споюють і з выходу Азія (о точній граніцї не є консенс).

Мапа Европы з найчастїше хоснованыма контіненталныма граніцями. Леґенда: синїй: штаты, котры ся находять і в Европі, і в Азії;
зеленый: штаты, котры ґеоґрафічно суть не в Европі, айбо суть з нёв асоціованы. 

штаты зос * подля дакотрых крітерії належать до Азії
зос •неє самостатний штат, лем теріторіум




#Article 40: Еколоґія (358 words)


Екологія - наука, же виучує взиимоодношеня межи жывов і нежывов прыродов,
сись термін быв предложен німыцьким ученим, біологом Ернст Геккельом у 1866 гуду.

Современное значеніе слова екологія має булш широкое значеніе же у перши гуди
существованія сыї наукы. Даже булш того, ныні пуд значеніем сьго слова пудрузуміваеся проблему сокочіння прыроды.
У многому сяка пудміна смисла обясняєся силнов шкодов, же чулувік нанюс окружаючому мыру. Єднак у анґліцькому языку существувуть два опреділенія сьго слова єдно ecological(йсе ся говорить про саму науку), другое environmental (сокочіння окружаючого мыра). Всеобща увага до еколоґії потягло за собов ото, же типирь первоначальное значеніє чотко указаное Е. Геккелём у області біолоґії розширилося на другі природознавчі і даже гуманітарні наукы.

На екогогію зазвик никавуть як на пудтип біолоґії (же є общев науков про жыття). Живи організму годни розниковатися на вшитких уровях починавучи, уд удділних атумув і молекул кунчавучи пупуляциями, біоценозами і біосферов у цілому. Екологія тоже зучає середу де оны жывуть. Йся наука зъязана з иншими іщи туму, же выучае орґанизацію жывих орґанізмув на дуже високуму уроаню. Ісслідуя звъзок меже жывими орґанізмами і містом де туті жывуть. Еколоґія тісно зїязана з такими науками ги біолоґія, хемія, математіка, ґеоґрафія, фізіка.

Современна еколоґія виучае взаемоодношення чулувіка і біосфери, техносферу з природньов середов і инші проблеми. А самий процес прохода еколоґії в инші області науки називавуть еколоґізаційов.

Методологічний пудход до екології, ги до науки позволяе удукремити предмет, задачі і методи іследовання.

Обект іследовання екології - у цілому, системи же суть висше уровня уддыльного органызму: популації, біоценози, екосистеми, тай вшитка біосфера. Предмет увчення - організація і функціунування сих систем. Май важнов задачов прикладної екології є розробка принципув раціонального хосновання природних ресурсу на освнові общуї закунумірності організації жыття.

Методології діляться на польові і експереминталні. Польві методу пудрузумівавуть пудниковання за жывими організмами у нормальнув середі жыття. Експерементальний метод включае у себе варіровання вшиткими факторами, же кивавуть організм, по удробленув програмі у стаціонарних лаборторних умовах.

Современна екологія ісе не лим удділний розділ біології, йсе ціла системе фундаментальних і прекладних дісціплин, кутрі Н. Ф. Реймерс назвав мегаекологія, другі учині називавуть сись комплекс макроекологія.

Туй преведена система рузділу екології Н.Ф. Реймерса, з невеликими змінами.

Ізучення і впроваджіння законів Екології має надзвичайно велике значіння для розвитку общества.




#Article 41: Економіка (133 words)


 Тота статья е о сполоченской выробѣ товарох и служб. О науцѣ, занимаючой ся закономѣрностями выробы, роздѣльованя материалных ресурсох, вымѣны и спотребы товарох и служб, см. Економия.

Економика, од  οἶκος oikos - дом, газдовство и νόμος nomos - хоснованя, справованя, звычай — сфера газдованя, або сполоченскых одношѣнь выробы, роздѣлѣня, одбыту и спотребы резултатох людской праци тай ефективного хоснованя ресурсох. Економику складують штруктура и условия газдовской чинности во штатѣ, регионѣ, або в певной добѣ, або сполоченской системѣ, циже можеме говорити, напримѣр о економицѣ США, економицѣ Пряшова, економицѣ середновѣку або економицѣ социализма. 

Поровнователны резултаты економик розличных краин свѣту дають ся вымѣряти грубым домашным продуктом на едного обывателя.

В сучасности переважать рынкова, або торжна економика — економична система, закладена на приватной властности на выробны средства и слободном рынку (слободна конкуренция, слободне цѣнотворѣня, легкый перелив капиталу и т.д.).




#Article 42: Енді Варгол (453 words)


Енді Варгол (Andy Warhol, Andrew Warhola, Андрій Варгола; 6. авґуста 1928, Піттсбург — 22. фебруара 1987, Ню Йорк) — америцькый малярь, ґрафік, філмовый автор і ведуча особность америцького руху поп арт. Быв то Русин, котрый ся став світознамым умелцём.

Andrew Warhola ся народив в америцькім Піттсбурґу русиньскым іміґрантам, котры походжінём были з Ракусько-Угорьского села Микова (днесь часть северовыходного Словеньска). Точне дата ёго народжіня не є цілком ясне. В жрідлах годен найти дакілько даных, котры одказують на рокы 1928-1931. Наконець Варгол сам твердив, же ёго родный лист з року 1930 є лем фалзіфікат. Найчастїше ся як дата ёго народжіня споминать акурат 6. авґуст 1928. Варголів отець, Андрій Варгола, робив в угольных банях і на будовах в Пенсілванії. Енді мав іщі двох старшых братів, Джона (Яна) ай Паула (Павла). Вшыткы вєдно жыли на піттсурзькій 55. уліцї Білен. Родина была ґрекокатолицькой віры. Як дїтина ся Енді трираз нервово зосыпав; першыраз, як мав вісем, а потім іщі двараз бігом слїдуючіх двох років. 

Варголовы умелецькы схылы ся проявили уж скоро. Енді штудовав область комерчной дізайновой творчости на Карнеґіго технолоґічнім інштітутї (Carnegie Institute of Technology) в Піттсбурґу, де ся стрїтив з такыма особностями, як быв наприклад Філіп Перлштеін, знамый малярь експресівных актів. Завершінём штудія здобыв тітул бакаларь образотворчого уменя (Bachelor of Fine Arts). По абсолуторію ся в роцї 1949 переселив до Ню Йорку і гев зачав успішну карьєру ілустратора рекламных часописів і дізайнера рекламных матеріалів.

Бігом 60. років ся Варгол выпрацовав - з автора інзератів ся став єдным з найславнїшых умелцїв своёй добы. Із своїма сполупрацовниками дефіновав основны терміны той декады.
Зачав малёвати знамы америцькы продукты, як наприклад бляшанкы Кемпбеловой поливкы од компанії Campbell Soup Company. Тыж ся занимав творчостёв портретів такых знамых особностей, якыма были наприклад Мерілін Монро, Елвіс Преслі, Мугаммад Алі, Троі Донагу або Елізабет Тейлор. Окрем іншого дізайновав днесь уж преславну фляшку на Кока-Колу. 
В тій добі Варгол основав умелецьке штудіо „The Factory“ („Фабрика“), в котрім ся обколесив шыроков шкалов умелцїв, писателїв, музикантів і андерґроундовых целебріт. В авґустї зачав Варгол з масовов продукціов сїтодруку. Намагав ся так вытворити уменя нелем з масовых продуктів, але і в масовім чіслї. Метода ґумяного штумпля му зразу зачала припадати „барз домашня“. Проголосив: „Єм незвычайно пасівный. Беру річі так, як суть. Лем ся на них смотрю, позорую світ.“ Тым, же в добі творчого процесу мінімалізовав погляд на дїло, роспутав умелецьку револуцію - ёго роботы ся стали дуже швыдко нелем контроверзны, але і популарны.

Дїла, якы выникли в тім часї, были споєны передовшыткым з америцьков поп-културов. Варгол зображав різным способом доларовы банковкы, целебріты, значковы продукты і образчікы з новиновых фраґментів. Тоты предметы ся стали на першый погляд на полотнї роспознательны і часто мають силный ефект на масы. Тот факт Варгола фасціновав найвеце, а зато є зъєдинюючім елементом вшыткой ёго творчости 60. років.




#Article 43: Звізда (161 words)


Звізда є козмічный обєкт такой вагы, же в нїм загорїла термонуклеарна реакція. Звізды мають майже кулёвову форму, в котрій ся утримує ротація.

Появлїня мореплавства та рільництва запрічінило збожнёваня звізд. Уже в сиву давнину люди зєдинили ґрупы звізд в созвіздя тай дали їм назвы людей, быдел, рослин і річей. Немало назв созвіздей тай звізд повязано з давноґрецьков міфолоґіов. Александрійськы вчены в 3 ст. до н. е. привели в певну сістему уявлїня антічности о созвіздях, дали їм назвы, котры ся сокотили до нашого часу. Велика Медведіця повязана з міфом о Каллістови; Візничий — кучер Еномая Міртіл. Созвіздя Дївы повязане з міфом про нещастя дївкы Ікарія або з міфом про Астрею, што охабила землю. Созвіздя Геркулеса, Гіад, Делфіна ся односять до міфа о Аріонови або Діоніса й тірреньскых розбійників, відомы созвіздя Дракона — до Ладона, якых стеріг сад Гесперид, Змієносця — до Асклепія. Кассіопея, Цефей, Персей, Андромеда — ґрупа созвіздь, повязаных з міфом про Персея та Андромеды, Корабель Арго — з міфом про арґонавтів.




#Article 44: Камюнка (147 words)


Камюнка (по ; ; ) — село на Словеньску в окресѣ Стара Любовня.

Село первый раз спомянуто под назвов Petri villa як часть Любовнянского панства в року 1315. Належала до тых 16 сел, котры краль Жигмонд Луксембургскый оддав у залог Польщи в року 1412. Село вернула назад до Мадярщины Мария Терезия в року 1772.

В селѣ в року 1996 основана сполочность TISINA s.r.o., замѣрена на широкый круг служб: лѣсна выроба, пиловы, импрегначны роботы з деревом, електроиншталации, водоиншталации, замочництво, зварячскы роботы, ставебны роботы, ковачскы роботы, торговля.

Понад 200 жителей села про заробок выѣхали до Америкы и инде.

Од року 1952 при закладной школѣ фунгуе спѣвачско-танечный ансамбель Барвѣнок, котрого основательом и первым ведучым быв Штефан Биттнер, директор школы, хореограф и диригент. Од року 1965 в селѣ одбывать ся каждорочный фолклорный фестиваль Барвѣнкова Камюнка.

Село мать библиотеку. Активну културну роботу веде клуб пензистох, котрой участниками суть бывшы члены-сениоры ансамбла Барвѣнок. 

 




#Article 45: Карл Маркс (749 words)


Карл Маркс,  Karl Heinrich Marx, (*5. май 1818, Тревир, Кральовство Пруссия — †14. марец 1883, Лондон, Велика Британия), — нѣмецкый филозоф, политичный публициста, критик класичной економии, теоретик роботницкого руху, социализму и комунизму. Идеи Маркса достали назву марксизм и досправды лишили глубокый слѣд в истории.

Быв старшый выжившый хлопець (два его старшы братя умерли) межи девятьма дѣтми в родинѣ успѣшного адвоката, высокообразованого чоловѣка, котрый интересовав ся Кантом и Волтером и быв участником политичного живота в Пруссии. Яко шѣстьрочный быв покрещеный в лутеранской церкви, але омного векшый од религийного мали на него вплыв радикалны социалны идеи. Уж во школѣ быв дискриминованый через свое еврейске походжѣня, а то вызначило его негативне поставлѣня ку религии и тужбу по социалных перемѣнах.
Зачав штудовати право на универзитѣ в Бонну (1835), але пак перешов на престижнѣйшу универзиту Фридриха-Вилгелма в Берлинѣ (1836). 

В року 1841 обгаив докторску роботу на универзитѣ Йены. В року 1842 зачав робити в либералных новинках Rheinische Zeitung (Ринскы новинкы), неодовго став ся их редактором. Хоть новинкы держали ся в рамках дозволеного, говорили о дѣлах неприкрыто, а были по року закрыты реакчнов пруссков владов.

В року 1943 побрав ся з Дженни, о четыри рокы старшов од него аристократков, чия цѣла родина была против того, окрем Дженниного отця, котрый быв социалистично наставеный и быв од Карла в захватѣ. Молоды одышли на бываня до Парижа, што быв тогды центром социалистичного руху. Ту спознав ся з Фридрихом Енгелсом, своим еднодумником, а въедно выступовали зоз статьями в Нѣмецко-французском рочнику, де первый раз появили ся его надале часто цитованы слова о религии як «опиумѣ про народ», и его вызвы на «повстаня пролетариату». В року 1845 быв з Парижа выказаный на жадость прусской влады, а одышов до Белгии, де зрюк ся свого прусского державлянства. 

Ту въедно з Фридрихом Енгелсом створив меджинародну организацию роботникох Комунистична Лига, во фебруарѣ року 1848 опубликовав памфлет Комунистичный манифест, котрый лондонскы комунисты нараз прияли як свой манифест, и котрый став ся програмным документом марксизма.

Во Франции, Италии, Австрии выбухла револуция, револучна влада позвала Маркса до Парижу, якраз вчас, бо го белгийска влада ладила выказати з Белгии.

Коли револуция перешла до Австрии, Маркс вернув ся дому и зачав выдавати револучны Neue Rheínische Zeitung (Новы ринскы новинкы), финансованы буржоазиев. В тот час въедно з Енгелсом пропаговали думку, же на пролетарску револуцию еще не пришов час, Комунистичный манифест треба одкласти на полицю, Комунистичну Лигу роспустити, а домогати ся конштитучной демокрации. Коли револучна габа зачала спадати, а краль зликвидовав Прусску Асамблею в Берлинѣ, Маркс вызвав люд ку зброи, на што буржоазия закрыла финансованя новинок, а сам Маркс быв поставленый перед суд за ряд вин, меджи котрыма была и тота, же пропаговав неплачѣня даней. Суд го оправдав, але такой выказав з державы яко не маючого державлянства.

В маю 1849 одышов до Франции, але и тамошна постреволучна влада го выказала, в августѣ 1849 одышов до Лондона, де прожив цѣлу другу половку свого живота. В року 1864 Маркс став ся организаторм и вождьом меджинародного роботницкого Интернационала. 

Интернационал 1869 вырос до 800 тысяч членох, але во веджѣню зачали ся сперекы, Маркс быв обвиненый, же хоче зрядити властну диктатуру над роботницкым рухом; на конгресѣ в року 1872 Марксу удало ся поразити опонентох и выгнати их з организации, але одтогды организация упадала и остаточно была роспущена в року 1876.

При погребѣ Маркса на теметовѣ Гайгейт Енгелс повѣв же Маркс зробив два великы одкрытя: закон розвою людского сполоченства и закон руха капитализма; але передо вшиткым быв он револуционарь, найвеце ненавидженый и ганеный чоловѣк свого часу, а умер любеный, честованый и оплакованый милионами револучных роботникох.

На гробѣ Маркса суть написаны два вызнамны цитаты з его творох: «Роботници вшиткых земель, спойте ся» (з Комунистичного манифеста) и «Филозофы лем объясняли свѣт розличныма способами, але цѣль е тота, обы го змѣнити» (з Тез о Фойербаху).

Члены родины:

Служниця:

Подля непотвердженых жерелами информаций, Карл и Дженни мали в року 1857 еще едно дитинча, котре умерло скоро по породѣ, безименне. В пореволучных роках 1849-1863 родина жила барз худобно. 

Од року 1964 их финанчна ситуация ся полѣпшила, достали наслѣдство по смерти матери: того року перейшли до лѣпшого дому, а зачали у себе споряджати балы. Року 1869 Енгелс продав часть свого бизнеса, выплатив вшиткы Марксовы довгы (за лондонскы рокы было того 210 либер) и порядив му пензию во вышцѣ 350 либер рочно. Тота сума умѣстила родину меджи горны 2% бритского обывательства.  

Найвекшой славы заслужив собѣ Маркс в добѣ ествованя «социалистичного табора» краин под контролов СССР: быв он честованый як «учитель и вождь меджинародного пролетариата», котрый указав «людству путь ку комунистичному оновлѣню свѣта». 

В сучасности вшак марксизм утратив авториту ай у абсолутной векшины комунистичных партий свѣта.




#Article 46: Книга Мормонова (110 words)


Книга Мормонова ці Книга Мормон є святый текст руху Святых послїднїх днїв. Першый раз была опублікована в марцї року 1830 Йосіфом Смітом-молодшым як Книга Мормонів: конто написане руков на дочечкы з Нефі. В згодї із Смітом і тыж з росповіданём книгы, Книга Мормонова была спочатку писана інакше незнамыма буквами “реформованой еґіпетщіны” вырытыма на золоты дочечкы. Сміт повів, же тоты дочкы обтримав в роцї 1827 од ангела з меном Мороні, котрый Сміта ідентіфіковав яй воскресеного домородого Америчана, котрый написав і скоротшав части книгы перед тісячіма роками. В згодї із Смітом, Мороні поховав дочечкы в ладічцї з каміня вєдно з далшыма стародавныма артефактами в горї піля Смітового домова в Менчестрі, Ню Йорк.




#Article 47: Конфуцианство (198 words)


Конфуцианство — китайска филозофична школа, котра ся вывинула з учѣня китайского мудерця Конфуция,  уцѣлена система моралных, социалных, политичных и религийных думок, котры мали значный вплыв на вывой китайской цивилизации аж до XXI. стороча.

Тота всеобсяжность, синкретизм конфуцианства мать корѣнь в том, же в добѣ  Конфуция еще не было росчленованости многых сторон духовной културы: религии, етикы, филозофии, социално-политичной думкы. 

Европане ся зачали подробнѣйше дознавати о китайской цивилизации аж в XVII. сторочу, а в   XVIII. сторочу конфуцианство ся стало предметом горячого почитаня у французскых просвѣтительох и британскых аристократох. По даяком спадѣ в зачатку XX. стороча в недавной добѣ прудкый успѣшный розвой держав з конфуциансков традициев, якыма суть Тайван, Сингапур, Южна Корея, наконець и сам Китай, веде ку новому росту интереса ку конфуцианству.

Конфуцианство не стратило честованя у людей и при подпорѣ штата и сполоченства звышуе в зачатку XXI. стороча свой потенциал як азийска одповѣдь на «западный» тип сполоченства. В сучасности «конфуцианска цивилизация» противостоить в геополитичном вымѣрѣ «христианской
цивилизации», «исламской цивилизации» або иншым цивилизачным типам.

Отець е старшый в одношѣню ку сынови, старшый брат — ку младшому братови, муж (в родинѣ) — ку женѣ, пановник — ку подданому. Лем одношѣня двох приятельох суть ровноправны, а тоты ся нормують подля принципа  жень. 




#Article 48: Култура (537 words)


 
Словом култура (cultura, од латиньского colere, плекати, значіть, „што є плекане“) ся спочатку означовало плеканя рослин. Як метафору то повжыв Ціцеро про переклад Платонового понятя „старослтивость о душу“ а од 16. стороча ся повжывать на означіня зволеных людьскых актівіт, передовшыткым умелецькых (тзв. „высока култура“). До нёй належыть література, уменя, музика, припадно і наука і філозофія. В тім змыслї маме днесь културну рубріку в новинках або міністерство културы. Проти той выбраной, елітной высокой културї, потребуючой освіту, пак стояла „низка“ ці народна култура, пізнїше попкултура. Залежно од того ся пак люде і цїлы нації могли дїлити на веце ці менше култівованы, припадно варварскы. Дослїджованём културы ся занимать културолоґія.

 Напроти тому узкому значіню понятя културы уж пішов Йоганн Фольфґанґ фон Ґёте. В ёго понятю културы же не сміє хыбити „ани облечіня і звыкы стравованя, історія ани філозофія, уменя ани наука, дїтачі бавкы ани пословіцї, господарство ани література, політіка ани пріват, но ани картка на шкоды, выникаючі одлїснїнём гор. Акурат у тім шырокім значіню днесь понятя културы вжывать антрополоґія і соціолоґія.

Значіть, култура загорнює вшытко тото, з чім ся чоловік не родить, але

 В тім шырокім значіню є култура повинным предположінём людьского жывота в громадї тай не годен єй брати лем як „надбудову“ матеріаловой „базы“, як то чінили марксісты. Матеріалова і културна ці духовна сторона чоловіка ся певно взаємно овплывнюють; росповіданя о тзв. „вовчіх дїтях“, выроснутых мімо людьску громаду але вказують, же без приналежной енкултурації, т.є. освоїня даякой културы не є чоловік способный навязати ани сексуалне одношіня. Културу годен найти наприклад і у пріматів, птахів ці рыб. Молоды макакы ся од матерї вчіють омывати бандуркы перед їджінём, молоды птахы наподобнюють спів дорослых.

Антрополоґ Кліффорд Ґіртз характерізує културу як „мережу значінь“, в котрій і з єй помочов чоловік жыє, котру приїмать од своёй громады і котры передавать своїм дїтям. Ґерт Гофстедетвердить, же то „колектівный софтвер“ громады. З іншого аспекту є то способ, як люде жыють в згодї із своїм вірованём, языком, історіов но і способом облїканя. Сполочны значіня, сімволы, способ справованя і ґеста створюють сполочный рамик людьского дїяня, выкликує взаємну довіру і помагать добрій комунікації.

Култура ся вызначує даяков немінностёв в часї, разом є спружна і приспособлива (адаптівна) на новы условія. Єй продовжованя ці репродукція ся забеспечує єднак спонтанно, наподобнёванём в родинї і пізнїше в околіцї верстаків, єднако сістематічно в школах. На ґенерачній передачі културы, т.є. передовшыткым языка, росповіданя, звыків, облїканя, моралкы або віры традічно брали участь дві ґенерації, особливо матїрь і баба (тзв. grandmother hypothesis). Днесь енкултурацію дїтей стале веце робить телевізія, што громаду міцно гомоґенізує: вшыткы слухають тых самых говорцїв і тоты самы росповіданя, перед очами мають тоты самы приклады справованя ітд.

 
Затоже ся култура выражать і передавать передовшыткым бісїдов, часто ся розуміть як вязана на даяке языкове середовище (русиньска, французька, нїмецька култура). Про іщі векшы і менше гомоґенны наднародны цїлкы ся хоснує понятя цівілізація, одказуюча к містьскому середовищу (латиньске civis, civilis) значіть к даякому козмополітізму. Навспак про меншы громады, маприклад локалны, професны або віковы ґрупы ся хоснує понятя субкултура (наприклад субкултура шоферів каміонів або тінеджерів). В подобнім змыслї ся повідать о фіремній културї, т.є. заведженым способом комунікації міджі працовниками, рїшіня конфліктів іпод.

В сучаснім рушным і ґлобалізованім світї ся вшелиякы културы, скорше веце ці менше оддїлены, часто стрїчають а зато же собі добрї не розумлять, выникають важны соціалны конфлікты.




#Article 49: Кухарьство (106 words)


Кухарство або ґастрономія є в шыршым розуміню наука о одношіню културы а потравы, в ужшім розуміню іде о кухарьске або кулінарьске уменя (фр. l'art culinaire) або ґастрономію (наука о жалудку). В шыршім змыслї - ніч навеце - не йде лем о приправу їдел (варіня), але і о їх конзумацію.

Є то властнї (в ужшім розуміню) часть сектора служеб.

Ґастрономовым цїлём є зробити з приправы і конзумації їдла акт култівованый і повышыти тым їдячого чоловіка на културне бытя, підняти го з рівнї анімалной машыны котра лем жере.

Цілём кухарьского ремесла є приправити їдло так, жебы засытив на першім місцї духа конзументів. Прото основны части кухарьского ремесла суть:




#Article 50: Кіліманджаро (224 words)


Килиманджаро — великый стратовулкан, складеный з трьох сопок Кибо (5895 м), Мавензи (5149 м), Шира (4005 м) на сѣверовостоку Танзании. Сопкы Мавензи и Шира суть выгаслы, а Кибо — спячый вулкан, з кратера котрого выпарюють ся газы, и котрый еще може выбухнути, хоть послѣдна ерупция была перед 150 аж 200 тысяч роками. Найвысша точка над кратером Кибо, Пик Угуру, е найвысшов точков Африкы.

Kilima Njaro на языку свагили значить: свѣтла гора. Тота назва легко порозумѣла, кедь зважиме, же вершок горы покрытый ледняками и снѣгом, и про то Килиманджаро паде в око здалека в лучах африцкого сонця.  

Найлегшый приступ е з города Моши, котрый находить ся на нижных убочах Килиманджара во вышцѣ 950 м, мае желѣзничну штацию и меджинародне летиско. Гора Килиманджаро и Народный парк Килиманджаро, на территории котрого она находить ся, суть популарным объектом туристикы. Денны выдаткы туриста суть около $20. За вступ до Народного парку Килиманджаро треба заплатити $30, а тоты, котры хочуть выступити на гору, мусять, подля становеного порядка, наняти на группу провадимера, кухаря и носичох и заплатити повинну асекурацию, што довъедна выйде на $150 аж $200 на особу на день, выступ возьме, зависимо од тѣлесной кондиции группы 3-5 днѣ. Народный парк в року 2013 заробив $51 млн. В роках 2011-12 парк заевидовав 57 456 туристох, з котрых 16 425 подникли выступ на вершину. Туристика в Народном парку Килиманджаро давать роботу про 11 тысяч тутешных обывательох. 




#Article 51: Ле Корбюзьє (365 words)


Ле Корбизье, властным йменом Шарл-Едуар Жаннере-Гри, фр. Charles-Edouard Jeanneret-Gris (6. октобра 1887, Ла-Шо-де-Фон, фр. La Chaux-de-Fonds, Швайц – 27. августа 1965, Рокебрин-Кап-Мартен фр. Roquebrune-Cap-Martin, Франция). Походжѣньом франко-швайчарскый архитектор, урбаниста, теоретик архитектуры и малярь. Своим радикалным дѣлом и вытварным чутьом выразно овплывнив вывой модерной архитектуры. Признаваный за найвекшого архитектора 20. стороча.
 

Отець му быв ремеселник-годинарь, котрый смалтовав шкатулкы и годинкы, а мати выучовала игрѣ на пианѣ. Старшый брат му став ся аматерскым гудаком. З отцьом и старшым братом часто ходив по верхах околичных гор, и як написав пак у споминках: мы фурт были на верхах гор; мы выростали, навыкнуты на широкы просторы. Учив ся гравированя и ражѣня в умѣлецкой школѣ в родном мѣстѣ (1900-1904), жебы ити по слѣдах отцьового ремесла. Тото была его цѣла фахова наука. Професор кресбы, Шарл Л'Еплаттенье радив свому ученику ити дале учити ся на архитектора. Мав ем страх перед архитектуров и архитекторами, споминав тот ...мав ем 16 рокы, выслухав ем вердикт и покорив ся. Пошов ем в архитектуру. Сам себе называв самоуком, бо вшитко инше научив ся з властной практикы и в своих подорожах по Европѣ. 

Творба ле Корбизье обсягуе, окрем главного конаря — архитектурных проектох, малярство, скулптуру и книгы на  тематику вытварництва, переважно о архитектурѣ. Первый честный диплом достав уже в року 1902 на межинародной выставцѣ умѣлецкых ремесел в Туринѣ, коли еще лем учив ся в умѣлецкой школѣ. На первой етапѣ занимав ся архитектурныма проектами приватных вилл, а по переселѣню до Парижа активно и малярством. Року 1918 выдавать в соавторствѣ свою перву книгу Après le cubisme (По кубизмѣ). В 1920-х роках сформуловав свои славны 5 выходиск новой архитектуры, а в року 1925 на межинародной выставцѣ в Парижу подля его проекту быв выставленый французскый павилон Esprit Nouveau (Новый дух). В другой половцѣ 1920-х ставать ся членом редакторской колегии часописа Современная архитектура, выдаваного в СССР. Ставать ся познатым и в заграничу и доставать там заказкы на солидны проекты. В року 1928 зо своим проект выгравать конкурз и будуе помпезный будинок Центросоюза в Москвѣ. В 1930-х роках походив Сѣверну и Южну Америкы з лекциями по универзитах и з участьов во многых архитектурных и урбанистичных проектах. В 1950-х роках реализовав много грандиозных проектох в Индии, быв конзултантом при проектованю Главного стана ОСН в Ню Йорку.




#Article 52: Література (306 words)


Література (з лат. littera = буква) або тыж писаня; в шыршім змыслї слова є то сукупность вшыткых писаных текстів, (з лат. textum = тканина) т.є. вшыткых екзістуючіх писемно зазначеных языковых проявів людства. То єсть література умелецька, наукова, технічна, часописецька, мемоарова і пріватна корешпонденція. В узшім змыслї слова ся літературов звычайно думать література умелецька, т.є. красна література, белетрія. Література тыж дїйствує як іншпірація про другых умелцїв - на мотівы літературных дїл выникають образы, скулптуры, піснї і в модерній добі тыж філмы.

Обсягує знаня і факты. Выужывать ся про освіту. Шпеціалным видом є популарно-наукова література про шыроку публіку, як сприступнює одборны інформації легко зрозумілов формов.

Тыж красна література або белетрія; красна література є але шыршый термін як белетрія, бо на розлуку од нёй обсягує і поезію. Красна (умелецька) література може мати писемну і устну форму (народна словесность є з векшой части частёв умелецькой літературы). Основным одрїзняючім ознаком умелецькой літературы є їй функція: повнить естетічну функцію, т.є. выторгує свого внимателя з реалного жывота і звыразнює самотный ознак, т.є. себе саму, на укор свого переданя.

Комунікачны протоколы, урядны жадости ітд.

Література захоплена писомнов формов,

Передавать ся з ґенерації на ґенерацію.

Напр. антічна, барокова… модерна література.

Ліріка (gr. λυρικóς, люрикос – ôдносячы ся до ліры) – єден із трёх літературных розділôв, обôк драмы й епікы.

Обійма твори, іж мавут головным предметом представеня прежываня внутріннёго чутя, преказуванє за помічо́в монологу (рідше діалогу), ôдзначаючым ся субъєктівізмом, пôдпорядкованôй експресівнôй а поетичнôй функціям языка. Центральным елементом твору лірічного ся явля тзв. лірічны пôдмет. Незалежно ôд гатунку язык лірікы вызнача ся (в порôвняні з драмов а епіков) высокым зметафорізованём.

Назва їй бере ся ôд назвы давноґрецкого музичного інштрументу – ліры. Пôд акомпанемент їйже антічні поеты бывали співали свої пісні.

Росповідать оповіданя. Основов є дїёва лінія, може їх мати і бівше.

Літературов ся занимають многы науковых областей, напр. літературна історія, літературна теорія, літературна крітіка (оцїнёваня літературы) іі.




#Article 53: Мао Цзедун (120 words)


Мао Цзедун (традична китайчина: 毛澤東, опрощена китайчина: 毛泽东) (*26. децембер 1893, Шаошан, Хунан, Китай – †9. септембер 1976, Пекин, Китай) быв од януара 1935 секретарьом, а од року 1943 Первым Предсѣдником комунистичной партии Китая. Выграв в домовой войнѣ з националистами и од року 1949 быв найвызначнѣйшым дѣятельом в нововзникнутой Китайской людовой републицѣ а то аж до своей смерти в року 1976. Мав официалный титул Великый кормиделник (伟大舵手).

Окрем политичных творох, в литературном наслѣдствѣ Мао Цзедуна суть вершы (около 20), написаны в классицистичной формѣ добы династии Тан. Стихы Мао доднесь суть популарны в краю и в заграничу. Найвецей познаты: Чанша (长沙, 1925), Великый поход (长征, 1935), Снѣг (雪, 1936), Одповѣдь Ли Шу-и (答李淑一, 1957) и Ода ку цвѣткам сливы (咏梅, 1961).




#Article 54: Марс (планета) (205 words)


Марс є четверта планета сонячной сістемы, друга найменша планета сістемы по Меркурї. Названа є по римскім Богови войны Мартові. Іде о планету терестрічного тіпу, то єсть має певный горниновый поверьх покрытый імпактныма кратерами, высокыма сопками, глубокыма канёнами і далшыма утварами. Має два місяцї нереґуларной формы званых Фобос і Деімос.

В часї коли є Марс в опозіції к Сонцю і Земли ся находить міджі тыма двома тїлесами, є Марс позоровательный на небі цїлу ніч. Сполягливы інформації о першых позорованях Марсу як планеты не суть, але є правдоподобне, же к ним пришло міджі роками 3000 аж 4000 до н. е. Вшыткы старовікы цівілізації, Еґіптяне, Вавілоняне і Ґреци, знали тоту „путуючу звізду“ і мали про ню свої назвы. Про їй начервенїлу фарбу, запрічінєну червенов фарбов зоксідованой земли на верьху планеты, тримали стары народы Марс векшынов за сімбол вогня, крови і кінця.

Детайлне баданя планеты уможнили од 60. років 20. стороча 20 успішны автоматічны сонды. В сучасній добі (2011) суть на орбіталній дорозї коло Марсу штири функчны сонды (Mars Odyssey, Mars Express і Mars Reconnaissance Orbiter) і на планетї ся находять дві рухливы єдиніцї місії Mars Exploration Rover котры додали дата, якы уможнити змаповати векшу часть поверьху, дефіновати основны історічны епохы ці порозуміти основным явам одбываючім ся на планетї.




#Article 55: Марія Кюрі (582 words)


Мария Саломеа Кюри-Склодовска,  (*7. новембер 1867, Варшава, Царство Польске, Российска империя – †4. юл 1934, Пасси, Верхня Савойя, Франция — вызнамна французска учена польского походжѣня, котра експериментовала в области физикы и хемии. Вызнаменана Нобеловыма наградами:  з физикы (1903) и хемии (1911), перва двоита Нобелева лавреатка в истории. Жена Пьера Кюри, въедно з ним штудировала радиоактивиту и объявила хемичны елементы радий и полоний.

Пришла на свѣт яко пята дѣтина в учительской родинѣ. Отець быв атеиста, а мати запалена католичка. Мария мала 9 рокы, коли ей умерла на тифус старша сестра, и 11 рокы, коли ей умерла мати, хвора на туберкулозу, и четверо дѣти зостали на отця. По смерти матери Мария достала депресию и стратила вѣру в Бога. Гимназию закончила в року 1883 яко золота медалистка. Тогды яко 16-рочна уже остаточно задекларовала ся атеистков и постановила ся оддати науцѣ. По закончѣню гимназии робила яко гувернантка и корепетиторка, жебы могла спомагати и  сестру Брониславу. Зо сестров ся догварила, же буде ю утримовати покаль она не выштудуе медицину в Парижу, а пак прийде учити ся сама. В року 1890 Бронислава выучила ся на дохторку, оддала ся за Казимира Длуского, тыж дохтора, и закликала Марию прийти до Парижа учити ся, на ей повном утриманю. 

На зачатку рока 1891 24-рочна Мария выѣхала до Парижу. В Парижской универзитѣ за предмет штудий выбрала математику и физику. В часѣ штудий спознала ся з Пьером Кюри, о 8 рокы старшым ученым-физиком, котрый уже мав на своем контѣ цѣлый ряд объявлѣнь. 26. юла 1895 побрали ся цивилно, без обручок и священника. В посвадьбяне вандрованя повезли ся на бицикльох котры достали за свальбяный дар.

Пьер Кюри быв докторандом у Анри Бекерела, котрый в року 1896 объявив непознате вызарьованя («зарѣ Бекереля»), котре емитовали урановы минералы. Мария гледала тему про свою докторску роботу, и Бекерел понукнув ей выгледати, чом в дакотрых урановых минералах е вызарьованя высше, неж бы то мало быти, судячи з подѣлу урана в тых минералах. Робота вызерала неатрактивно и потребовала много рутинной праци з роздѣльованьом елементох. Але Марию то не одстрашило. До ей роботы прилучив ся и Пьер. 18. юла 1898 появили научну роботу в котрой ознамили, же нима выявленый новый хемичный елемент полоний з атомовым числом 84, а 26. децембра 1898 сполы з Густавом Бемоном голосили объявлѣня наступного нового хемичного елемента — радия, атомове число 88. Тоты одкрытя выяснили природу непознатого вызарьованя, котре достало назву радиация,  radiatio, а властность урановых минералох —  радиоактивность. В року 1903 Бекерел и супругы Кюри достали Нобелову награду з физикы за одкрытя радиоактивности. Року 1911 Мария Кюри-Склодовска уже сама достала другу Нобелову награду, тот раз з хемии, за выдѣлѣня чистого радия в кришталичной подобѣ.

Наперек тому, же достала свѣтову славу, мусѣла дознати и тяжкы утрапы.

Перва дѣтина Кюриовых, Ирена (1897-1956), пошла слѣдами отця и матери и в конци стала ся тыж Нобеловов лавреатков. 
В року 1903 уродила другу дѣвочку, котра умерла такой по породѣ. Третя дѣвочка, Ева (1904-2007), стала ся писательков и новинарьков и написала книгу о матери.

В року 1911 зголосила свою кандидатуру до Французской Академии Наук, але не была выбрана, хоть на тот час была уже Нобелова лавреатка, лавреатка Французской Академии Наук, гонорова докторка наук универзит в Единбургу, Женевѣ, Манчестеру, членка Академий Наук в Петербургу, Болонии, Празѣ, Академии Умѣлств в Краковѣ. Академикы зостали на сексистичных и ксенофобных позициях.

Основала Инштитут Кюри в Парижу (1913), з котрого пак вышли еще четверо Нобеловых лавреатох, и Центер онкологии — инштитут Марии Склодовской-Кюри в Варшавѣ (1932). 

Концьом 1920-х рокох здоровя ученой ся погубило, зачала тратити слух и зрок. Умерла на левкемию в санаторию Сансельмо в Пасси 4. юла 1934.




#Article 56: Марія Мачошкова (171 words)


Марія Мачошкова (народжена 30. марца 1940 в селї Потічкы) є популарна співачка русиньскых народных співанок.
Подля многых є Марія Мачошкова найзнаміша русиньска народна співачка .

По скінчіню міщанкы в Стропкові М. Мачошкова вступила до втогдышнёго Піддуклянського українського народного ансамблю в Пряшові (теперь ПУЛС), де выше сорок років (1956 – 1998) выступала як хорістка і перша солістка. В 1964 роції выступала з Державным орхестром народных інштрументів радія Брно і з Орхестром цімбалїв Яношка в Празї. М. Мачошкова є челнов популарізаторков русиньской народной музикы і співу нелем в Пряшівскім краю, але і по цїлій втогдышнїй Чехословакії по Другій світовій войнї. Із зачатком 1960-ых років фактічно каждый рік путовала і співала з Піддукляньскым україньскім народным ансамблём або з Орхестром радія Брно в різных европскых країнах і в Северній Америцї. М. Мачошкова была із соловыма концертами в США, де в 1969 роцї выступила на першім народнім фестивалї в Лемко-парку в містї Монро (Ню Йорк). Голос М. Мачошковой мож чути з многых платень, казет і ЦД. В роцї 1985 была оцїнена честным титулом Заслужена умелкыня Чехословакії.




#Article 57: Михал Шмайда (233 words)


Михал Шмайда (*2. новембер 1920, Красный Брод, окрес Межилаборцѣ Пряшовского края — †30. апрѣль 2017, Братислава) — писатель и збератель фолклору Русинох в Словакии. 

Походить зоз русинской селянской родины з Красного Броду. По зачаточной школѣ в родном селѣ закончив горожанку в Межилаборцях. Закончив курсы агрономох. Року 1948 дебютовав у часописѣ Колокольчик-Дзвіночок. В роках 1960–1971 робив в Музею украинско-руськой културы в Красном Бродѣ и Свиднику. Ту розвив свои знаня русинского фолклору, зачав зберательску роботу и публикации фолклорных и етнографичных статей. По року 1968 став ся объектом репрессий и мусѣв лишити роботу в музею, але продовжовав фолклористичну роботу приватно. 

Року 1990 быв межи закладателями Русинской Оброды и подтримовав русинскы публикации. Хоть сам держав ся украинской орьентации, нигда не выступив против русинской културной оброды.  В послѣдных роках живота занимав ся переважно русинсков етнографиов и фолклором.

Литературна творбу зачав поезиями и повѣданями, котры публиковав в украинскых выданях Словакии Дружно вперед, Дукля, Нове життя. Року 1953 опубликовав повѣсть Паразити, року 1954 – киноповѣсть Запалена кров.  Але правдиву популарность му принесли его найпознатшы дѣла — зберька повѣдань Вязка ключів (1954) и  роман Тріщать криги (1957), котрый быв выданый и по словацкы (1959). Тот роман, як и наступный говорить о проблемах коллективизации, перемѣны народности и конфессии, котры пришли з новым коммунистичным режимом.

Послѣдны выданы книжкы были:

Высокого оцѣнѣня достали найме его новеллы.

В року 2008 достав од президента Словакии Ивана Гашпаровича штатне вызнаменаня Прибинов крест третьей классы за цѣложывотне дѣло.




#Article 58: Музика (165 words)


Музика,  μουσική умѣня — вид умѣня, представляючый реалиту через звуковы умѣлецкы образы, котрый основаный на способности чоловѣка асоциовати слуховы почутя зоз властныма зажитками, зо станом и процесами вонкашного свѣта. Средством реализации музичных образох суть музичны звукы. 

Музика е организована система звукох. Выбер звукох, их ритмичне членѣня и их порядок становлюють якость, функцию и естетичный вплыв музикы. Тот естетичный вплыв музикы ся реализуе лем в рамках исторично змѣнных правил и добового смаку. Музика была барз довго вязана на обряд и за самостатне умѣня была вызнана позднѣйше.

Музична култура каждого народа властнит шпецифичность, котра ся указуе передо вшиткым в народной музыцѣ. На основѣ народной творчости розвивать ся професионалне музичне умѣня.

Фахова дисциплина, котра штудируе музику и вшытко што з ньов споене ся называть музикология або тыж музична наука.

Музиканте суть люде, звязаны з музиков:

В русинскых и сосѣдскых славянскых словниках (окрем украинскых) суть два адъективы, одведены од назывника музика: музикалный и музичный, не все еднако розумены. Жебы обыйти нееднозначности, хоснователям той Википедии ся рекомендуе тримати ся наступного:




#Article 59: Місяць (календарьный) (129 words)


Місяць є часова єдиніця в много календарёх. В ґреґоріаньскім календарю мать 28 аж . Спочатку быв выводженый од довжкы сінодічного місяця, котрый тырвать дас . Але затоже рік не є сінодічным місяцом без остатку дїлїтельный, мусило ся прикрочіти ку ёго змінам. Значіть, рік мать в ґреґоріаньскім календарю 12 місяцїв.

Сінодічный місяць означуї місячны фазы, накілько фаза Місяця залежыть од видимого з Земли положіня Місяця односно Сонця. Кідь Місяць чінить оберт навколо Земли, Земля ся вертать о даякый угол рушаюча ся по орбітї навколо Сонця. Зато по закінчіню сідерічного періоду Місяць мать пройти дале по своїй орбітї, жебы посїсти тото саме положіня односно Сонця й Земли. Такый довшый період ся зове сінодічным, од ґрецького  (Місяця й Сонця). Середнїй час сінодічного місяця є  (29 днїв 12 год. 44 мін. 2.9 с). 




#Article 60: Никифор Дровняк (422 words)


Никифор або Никифор Крыницькый,  Nikifor Krynicki, властным меном Епифаний Дровняк, * 21. май 1895, Крыниця-Здруй – † 10. октобер 1968, Фолюш) — вызнамный русинскый (лемковскый) наивный малярь, котрый жив и творив переважно в польскых купелях Крыниця-Здруй (в його часѣ званых Крыниця).  

Скоро цѣлый живот быв недоцѣненый, самотный и худобный, увязненый в психичной хворотѣ. Його дѣла были оцѣнены аж на концю жывота, а днесь Никифор признаный за едного з найвызнамнѣшых наивных малярьох. В центрѣ мѣста Крыниця-Здруй чинный музей Никифора.

Нигда не ходив до школы, не научив ся читати и писати, лем мальовати. Жив з алмужны, за котру ся оддячовав своима малюнками, але тоты малюнкы люде поважовали за нич не варты. Зачатком 1930-х Никифора объявив львовскый малярь Роман Турин, котрый представив образы Никифора на выставцѣ в Парижу (1932), де мали великый успѣх. О Никифорови зачали писати. 

В року 1947 як Лемко быв выселеный на западны землѣ, але трираз пѣшо вертав ся назад. В року 1949 быв «еще раз объявеный», коли його роботы были выставлены во Варшавѣ, а в 1950-х уже пошли широко по свѣтѣ. Никифор быв принятый до Сполку польскых вытварных умѣлцьох (Związek Polskich Artystów Plastyków) за честного члена. В зачатку 1960-х  польска влада, зваживши на добыту Никифором велику славу в заграничу, дала бездомному малярьови добре убытованя и опѣкуна и двараз рочно подлѣчовала го в санаториях, бо быв невылѣчимо хворый на туберкулозу и дыхавицю. В часѣ едного такого побываня в санаторию в Фолюшу, 10. октобра 1968 и закончив ся живот Никифора. 

Комунистична влада Польщи по тому, як взяла на себе опѣку над бездомным малярьом, в року 1962 выдала му фалшиву матрику и документы на имя Nikifor Krynicki. Было то зроблене на основѣ рѣшѣня суда в Новом Сончу з мотивациов, же «славный малярь Nikifor з Крыницѣ не мать призвиска, а понеже настало бывать и творить в Крыници, постанавлять ся дати му призвиско Krynicki». Коли отворили музей Никифора не было дозволене там подати правдиве имя маляря, ани написати го на гробѣ. Стоваришѣня Лемкох Польщѣ зачало через суд добивати ся скасованя фалшивых документох з добы комунистичной влады. Процес тяг ся 6 рокы, суд в Мушинѣ сягнув до архивох грекокатолицкого епископства в Перемышлю и найшов матрикалны книгы зоз записом: «Epifaniusz Drowniak, ur. 21 maja 1895 r. w Krynicy, syn Eudokii Drowniak – córki Grzegorza i Tatiany» и выяснив од свѣдкох, же имя Никифор походило лем з каждоденного живота: так го называли знакомы и критикы малярства.  Наконець 26. марца 2003 Районовый суд в Мушинѣ скасовав рѣшѣня и фалшивы документы з року 1962 и вернув Епифанию Дровняку його правдиве имя. Одтогды Никифор и Никифор Крыницкый зостають лем малярскыма псевдонимами умѣлця.




#Article 61: Николай Гвозда (303 words)


Николай Гвозда (24. децембра 1926, Ладомирова - 3. септембра 2010) — русиньскый поет. Народив ся 24. децембра 1926 році в русиньскім селі Ладемерова (Ладомирова) коло Свидника.  Написав наприклад Квіткы з моёй загородкы (Пряшів : Русиньска оброда, 2002) і Сповідь Русина (Пряшів : Світовый конґрес Русинів, 2006).

Коріня його роду є в селі Вышня Писана. Там народив ся, жыв і умер йoго дідо (забила го міна з І. світовой войны як чістили паствиско) Павел Гвозда. У Вышній Писаній ся в 1900 році народив і йoго отець Ян Гвозда (звали го Вано), якый быв найстаршым меджі пятьoма со-родниками. Молодшы од ньoго были братя Осиф, Петро, Андрій і Михал.

Отець Н. Гвозды ся оженив в 1920 році у Вышній Писаній. Його жена (мати Н. Гвозды) Марія, роджена Рішкова (*23.7. 1900, †30.9. 1987) была зо села Ладемерова а выдала ся до Вышнї Писаной. З мужом мали пятеро дітей в такім порядку: Гелена (звали єй Иля, Илька) умерла як вісеммісячна, Янко (* 10.9.1923, +16.6.1945), котрого забив гранат з II. світовой войны на полі в Ладемеровій, од експлозії якого хотів захранити дітей, але сам на то доплатив, Михал (*1924) умер як мальй хлопець, Николай (наш поет) і Василь были двійнята, але Василь умер як дварічньїй хлопець.

Як в 1926 р. отець поета одышов за роботов до Арґентины, то його жена Марія ся вернула з В. Писаной ку матері до Ладемеровой, де пережыла цілый свій далшый нелегкый жывот вдовіці по жывім мужови. Муж з Арґентины єй спочатку помагав, посылав што міг, але по часі забыв на жену і на діти в старім краю. Умер в Буенос Аірес 15.9.1966 р.

Николай Гвозда не зазнав свого отця, бо ся народив аж по йoго одході до Арґентины. Выростав як напівсирота в страшно тяжкых, незавидных соціалных условіях. Жебы не умерти, дословно, з холоду і голоду помагали братя своїй мамі при домашніх і полевих роботах. 




#Article 62: Нік Голоняк (123 words)


Нік Холоняк молодшый (анґліцькы Nick Holonyak, Jr.) (народженый 3. новембра, 1928, Зеіґлер, Іліноя), кідь працовов як конзултачный науковець в лабораторії General Electric Company в Сіракус, Ню Йорк і быв названый отець стітло-емітуючій діоды. Ёго родиче были карпатьскы Русины. Выштудовав за електротехнічного інжінїра на універзітї в Ілінойс. В року 1960 створив першый полуводічовый ласер і першу видительну LED в року 1962.

В року 1989 здобыв Едісонову медайлу За міморядну карєру в области електротехникы і принос ку значному злїпшыню в области полуводічів і пристроїв. В року 1995 быв оціненый Японьсков цінов за Вызначный принос до баданя практічной аплікації LED (light emitting diodes) і ласерів. В року 2003 быв оціненый IEEE Medal of Honor.

Теперь іщі все працує на оддїлїню Електрічного і компютерового інжінїрства в Ілінойсі.




#Article 63: Нїмецько (123 words)


Нїмецько (офіціална назва Сполкова републіка Нїмецько, скорочіня СРН, нїмецькы: Bundesrepublik Deutschland, скорочіня BRD) є середоевропскый штат. На севері сусїдить з Даньском, омывать го Северне море і Балтіцьке море, на выходї сусїдить з Польском і Ческов републіков, на югу з Ракуском і Швайцаріёв і на западї з Франціёв, Луксембурьском, Белґіов і Голандіов. Розлога Нїмецька є 357 578 км2, причім земля штату ся находить в мірнїм пасми клімату. Нїмецько мать через 83 міліонів жытелїв, што з нёго робить найлюднатїшый штат Европской унії. Густота залюднѣня — 232/км². Нїмецько є домовом третёй найвекшой популації іміґрантів на світї. Нїмецькo є членом Европской унії од року 1957. B Нїмецьку є офіціална валута Евро.

Нїмецько ся од року 1990 дїлить на 16 сполковых штатїв (нїмецькы: Bundesländer). 

Сполковы штаты в Нїмецьку:




#Article 64: Петро Мурянка (266 words)


Петро Мурянка (властным меном Петро Трохановскый, родженый 10. августа 1947 в Парховѣ в бывшом воеводствѣ Легницком (днесь воеводство Долна Шлезия) в Польщи — русинскый (лемковскый) поет, спѣвак, културный и сполоченскый активиста.

Петро Трохановскый уродив ся в Парховѣ на западных новоодзысканых землях Польщи о три тыжднѣ по тому, як там были переселены цѣлов фамилиов з лемковского села Бѣлцарьова в рамках акции Висла. Закончив Православну духовну семинарию и штудовав на Христианской богословской Академии в Варшавѣ, але не зостав высвяченый до духовного стану. Намѣсто того року 1976 вернув ся на Лемковину и ту быв диригентом церковного хора в Саноку (1978–1982), а од року 1982 в Крыници. Од 1980-х еден з ведучых културных и сполоченскых активистох лемковской оброды. Быв сполуосновником фестивала Ватра на Лемковинѣ (1983), редактором часописа Голос Ватры и солистом ансамбла Лемковина. Занимать ведучы позиции в Стоваришѣню Лемкох, редагуе двомѣсячник Бесіда и рочник Лемківскій календар тай иншы выданя. 

Од року 1992 учитель лемковского языка в основной школѣ в Крыници. Як учитель языка и редактор лемковскых выдань активну участь мав на кодификации лемковского варианта русинского языка в Польщи. 

В литературѣ дебутовав року 1971, коли в украинской новинцѣ Наше слово, органѣ Українського суспільно-культурного товариства (УСКТ) в секции Лемківська сторінка зачав выступати з вершами, малыма прозами и репортажами. Выдав четыри зберкы поезий:

Выдав драму Млиньскы камені (1990), написав и режировав дѣточы сценичны образкы, пьесы про Молодежный аматерскый театер Терка. Склав и выдав антологию дѣточой поезии Мамко, куп мі книжку (1995), де во властной адаптации представив дѣточу поезию з Войводины, Лемковины и Пряшовщины. Выдав по польскы автобиографичну книгу, адресовану Полякам, A Wisła dalej płynie (2007) «з вѣров, же захочуть прочитати и спробують зрозумѣти».




#Article 65: Польско (108 words)


Польско () — країна в середнїй Европі. Гранічіть з Літвов, Білорусіёв і Українов на выходї; Росіёв на северї; з Нїмецьком на западї; з Чеськом і Словеньском на югу. Головне місто є Варшава. Офіціалный язык є польскый. Польско є членом Европской унії од року 2004. В Польску є офіціална валута злотый. Розлога Польска є 312 679 км2. Польско мать через 38 міліонів жытелїв. В року 2015 в Польску жийэ 38,483,957 мешканьцив. Густота залюднѣня — 123/км².

Польско ся дїлить на 16 воєводств (), котрых ся дїлять на 379 повітів (), котры ся дале дїлять на 2489 ґмін (), котры ся потім можуть дале дїлити на міста і села. 

Воєводства Польска:




#Article 66: Промыслова револуція (118 words)


Промыслова револуція быв час од 18. до 19. стороча, коли ся прінціпіално змінило сільске господарьство, выроба, здобываня і далшы господарьскы секторы.

Во выробнім процесї приходило к переходу од ручной выробы к фабрічній механізованій великовыроби, і тым доходило к роснучій дїльбі роботы і шпеціалізації (дале індустріалізації). 

Дішло і ку прінціпіалным сполоченьскым, културным і політічным змінам во векшынї штатів світа. Тот процес започав у Великій Брітанії і потім продовжовав в далшых землях Западу. В тім процесї грали значну ролю новы научны і технолоґічны обявы. Допад промысловой револуції на громаду быв барз россяглый. Історіци согласять, же іде о єден з найважнїшых періодів людьской історії вообще. На кінцї того періоду дішло ку злїпшіню жывотной уровни головно в штатах, де ся удїяла індустріалізація.




#Article 67: Псіхолоґія (187 words)


Псіхолоґія (з ґрецького ψυχή (псіхе) = душа, дух, дых і -λογία (-логія) = наука, дослїджованя) є наука, котра штудує людьске справованя, менталны процесы і тїлесне дїяня враховано їх взаємных одношінь і інтеракцій (довєдна означованых як псіхіка) і намагать ся їх описати, пояснити і предіковати. Метов псіхолоґії є тыж здобыты познаня вывжыти на підвышіня спокойности і здоровя людей, через псіхотерапію їх годно іщі к тому хосновати на лїкованя. Чоловік занимаючій ся псіхолоґіов дослїджованём та і практічно, ся кличе псіхолоґ, чоловік якый робить псіхотерапію є псіхотерапевт (даколи ся тоты понятя людям мішають). Псіхолоґове ся намагають порозуміти ролї коґнітівных функцій в індівідуалнім і соціалнім справованю в тім чіслї і порозумлїня фізіолоґічным і невробіолоґічным процесам овплывнюючім конкретны функції. Псіхолоґове нашли і пояснили ряд ключовых понять і концептів, як наприклад перцепція, коґніція, позорность, емоція, мотівація, індівідуалность, інтерперсоналны одношіня або підсвідомость. На їх здобываня суть розвиваны емпірічны методы дослїджованя на обявованя і пояснёваня прічіновых і корелачных одношінь міджі перемінныма, і к їх простому попису і інтерпретації. Псіхолоґія ся рядить міджі соціалны наукы, своїм россягом ся але рушать по граніцї і загорнює і дослїджованя з природных наук, соціалных і гуманітных наук аж по філозофію.




#Article 68: Реліґійный фундаменталізм (103 words)


Реліґійный фундаменталізм (з латиньского fundamentum - основа) є упорне липнутя на основных прінціпах. Є протикладом модернізму. Найчастїше є хоснованый в споїню з реліґіов, де означує дорогу, котра выжадує дословный переклад основных книг і їх аплікацію до жывота. Бывать споєный з пересвідчінём о абсолутности властной правды, спроваджаныма нетолеранціов к інакшым поглядам.

Спочатку быв означінём про даяку ґрупу протестантьского руху в США од переломі 19. і 20. стороча; в 80. роках ся термін росшырив в медіях і зачав быти хоснованый во векшым змыслї „крайнє або ултраконзерватівне крыло“ на вшелиякы рухы і школы мыслїня, фурт веце пак на ісламскый екстремізм. Право на таке схоснованя бывать спорне.




#Article 69: Рок-музика (234 words)


Рок-музика є жанер популарной музикы, котрый ся до головного пруду дістав в 60. роках 20. стороча. Корїня мать в рокенролї, рітмандблуз і кантрі музицї 40. і 50. років, але тыж є овпливненый фолком, джезом і класічнов музиков. Як іншрументы ся найчастїше хоснують електрічна ґітара, басґітара, бубны і клавесовы інштрументы як наприклад гаммонд варганы, клавір або од кінце 60. років сінтезатор. В року ся часто обявують ґітаровы але даколи і клавесовы, саксафоновы або гармоніковы сола.

На кінцї 60. і початком 70. років ся з року вывинуло пару піджанрів. Споїнём з фолком выник фолкрок, помішанём з блуз блузрок і рок з джезом сотворили джез фюжын. У 70. роках рок овпливнив совл, фанк і латиноамерицька музика. В тім часї взникли далшы піджанры як софтрок, ґлемрок, гевіметал, гардрок, проґресівный рок і панкрок. У 80. роках выникла нова вовна, гардкор і алтернатівный рок і у 90. роках ґрандж, брітпоп, індірок і нюметал.

Ґрупа музикантів котра ся концентрує на рокову музику ся зове рокова капела. Много роковых капел є зложеных з ґітарісту (што грає на електрічну ґітару), головного співака, басґітарісту і бубеника та же творять квартет. Дакотры капелы єдну або веце з тых роль не мають або співак грає на даякый інштрумент, та же творять тріо або дуо; даякы пак даякого музиканта придають. Роковы капелы дакотрых жанрів, головно тых основаных на рокенроли хоснують саксафон. Менше часто ся хоснують струновы слаковы інштрументы як гуслї або віолончело або дыховы інштрументы як трубка.




#Article 70: Русины (779 words)


Русины або Карпатьскы Русины (по укр. русини, по слов. Rusíni, по пол. Rusini, по серьб. Русини, Rusini) — выходославяньска етнічна ґрупа.

Русины населяют Закарпатьску область Україны, Выходне Словеньско (северовыход Пряшівского края) і часть польскых Бескид; дакотра часть з них жыє в країнах, де ся переселили в часї послїднїх стороч — Мадярьску, Сербії (в Войводинї, де є їх язык признаный як єден з офіціалных языків края), Румунії, Молдавії, Хорватiї, США, Канадї, Австралії, Росії. Помімо самоназываня «Русины» і «Руснакы», тыж ся называють другыма народами як Угрорусины, Угрорусы, Карпатороссы, Рутены

Русины даякый час назад были включены в список націй UNPO. Теперь Русинів в списку націй UNPO нїт.

По україньскім списованю населїня в 2001 року, в Закарпатской области было зареґістровано 10 090 Русинів. Списованя людей в року 2002  в Польску — 5 863 Лемків (підґрупа Русинів), списованя людей року 2002 в Войводинї — 15 626 Русинів, в Мадярьску 2001 — 2 079 людей.

Русины — четвертый выходославяньскый народ, знамый під менами: Руснакы, Угрорусины, Угрорусы, Карпатороссы, Рутены, Русины. На початку становлїня штатности выходных славян — Києвской Руси, земли Русинів населяли Славяне (анткого походжіня): Білы Хорваты, а Чорны Хорваты населяли Чехы і южне Польско. Жылі ту і Стары Булгары. Земля Русинів з тых часів ся зове Підкарпатьска Русь. В составі Чехословакії єй называли Підкарпатьска Русь, а в составі Угорьско ся называла Руська Крайна. Австроугорьскы уряды хосновали златинізованый етнонім: «рутены» деріват од «Русины». В часї XI-XIII віків угорьскы феодалы поступно заберали земли Русинів за «засечной лініов» — граніцёв края, поступно єй посували по Підкарпатю ку підножаю гор. Правне включіня Підкарпатьской Руси до Угорьского кралёвства ся дїало в XIII-XIV віках. Грамоты зафіксовали обшырну катеґорію выходославяньскых назв поселїня, говорячіх о прожываню там в проїднаванім часї выходных Славян. А Києвска Русь, ослаблена сепаратізмом містных урядів — князькыма конфліктами, впала під ударами татаро — монґольского . В резултатї тых подїй Підкарпатьска Русь до початку XX віка належала Угорьскому кралёвству.

Православна Церьков Підкарпатьской Руси змушено вступила в унію з Рімом, уніатьску ґрекокатолицьку церьков 24 апріля 1646 року Ужгородской унії. З того моменту приналежность к уніатству стало ся етнічным сіґналом приналежности к славянскому етносу Русин. Як і скоре Русины упали асімілації. В резултатї асімілації Русинів і страты языка, уніаты ся появили серед Румунів, Мадярів і Словаків. Етнічна теріторія Русинів ся поступно зменшовала і в серединї XIX стороча она невелё перевышовала 50 тісяч кв.км.

В року 1910  в многонародностнім Угорьскім кралёвстві русиньскоязычного населїня убыло до 2,6 % в резултатї асімілації Русинів, а чісло уніатів ся знижыло з 5,4 % незначно до 5,2 %. Потомкы Русинів што стратили язык ся старали сохранити приналежность ку уніатству. В року 1910 множество Русинів было таке: уніатів 472 тісяч, католиків 3 тісяч, а православных ся сохранило лем 7 тісяч. Приятя уніатства евідентно загамовало Русинів од веце швыдкого темпа асімілації. Множество уніатів у другых етніках реґіону в резултатї асімілації Русинів была в року 1910 така: мадярьскоязычны уніаты 247 тісяч, румуноязычны уніаты 121 тісяч, і словакоязычны 102 тісяч. Во взаємноодношінях Русинів зо Словаками скоре ішов процес не асімілації, але процес консолідації славян Угорьска, языкы котрых дуже подобны. Взникло переходне субетнікум словако-рутены по вірї ґрекокатолици, а по языку переходный діалект словацького языка. Множество словако—рутенів в року 1830 была 12 тісяч, і к 1910 достигла уж 110 тісяч людей. В резултатї асімілаторской політікы австроухорьскых урядів в Підкарпатьскій Руси ішов інтензівный процес знижіня чісла русиньскоязычных сел, аналоґічный процесам в Ґерманії, знижіня чісла славяноязычных сел у лужічанів в Полабскій Сербії і поморянів-кашубів в Поморянії. В року 1810  в Підкарпатю было русиньскоязычных сел 776, в 1830 756 сел, і в 1880 їх остало лем 517. Несмотря на асімілацію Русинів і їх еміґрацію за океан асіміляцію Русинів, їх множество ся звекшовало. В року 1810 Русинів-уніатів было 430 тісяч, в 1910 Русинів было 482 тісяч, в 1930 достигла 570 тіс., а в 1979 978 тіс. людей. На теріторії Словеньска ся множество Русинів зменшало, в року 1810 їх было 153 тіс., в 1900 — 83 тіс., а в 1980 їх остало 47 тісяч. В Румунії теперь русиньскоязычного населїня остало 32 тісяч людей і суть концентрованы в основнім на ріцї Русковой. В Мадярьску русиньскый язык вышов з хоснованя. В Румунії іщі жыють Українцї в Буковинї и Липоване — руськы в делтї Дуная і містї Тульча.

На выходї превладають Русины, на западї суть лем дакотры з русиньскых сел. Крайнов западнов точков є Остурня у Старой Любовнї.

Списованя людей на Словеньску в року 2001 зазначіло 24 201 Русинів. Найвекша концентрація русинського і україньского (у выбраных народностей почас списованя людей) населїня ся находить в окресах Міджілабірцї і Свідник. Русиньске населїня Словеньска є концентроване передовшыткым в селах в горьскых масівах Спішска Маґура, Левочскы Верхы, Черґов, Низкы Бескиды, Сланьскы Верхы, Выгорлат, Буковскы Верхы.

У карпатьскых Русинах екзістують силны процесы асімілації. Веце точный образ даколишнёго заселїня краю Русинами може дати процентове населїня православных і ґрекокатоликів:




#Article 71: Русиньскый язык (1930 words)


Руси́ньскый язы́к (руська бесіда, руснацькый язык, руски язик) є выходославяньска бісїда, котров говорять Русины Середнёй Европы. Дакотры языкознателї тримають, же він є окремый языкEthnologue, 16th edition і зато має властный ISO 639-3 код. Іншы языкознателї го беруть як діалект україньского языка. Треба доповнити, же люде, котры говорять русиньскым язы́ком, сами себе ниґда неозначають за Україньців, хоч Русини є історична назва и Україньців.

Русины (веце шпеціфічно Карпаторусины) жыють в Закарпатьскій области Україны, на северовыходї Словеньска, юговыходї Польска (де суть часто называны 'Лемко', з їх характерістічного слова лем, або Лишак) і Мадярску (де люде і їх язык ся зове Рутен).

Вшыткы пробы вытворити списовный язык про карпатьскых Русинів, якы сягають до 17. і зачатку 18. ст., были орьєнтованы на штири языкы:

Церьковнославяньскый язык нїґда не міг выповняти тоту задачу зато, бо служыв лем на набоженьскы цілї  і сторічами ся в славяньскім світі на іншы цілї ани не вжывав. Російскый язык наперек многым пробам часто барз способных філолоґів як списовный язык не запустив корїня в русиньскім реґіонї главно зато, бо ёго языкова штруктура ся значно одлишовала од языковой штруктуры русиньского языка.

Покы іде о україньскый язык, найважнїша проба прияти го за списовный язык Русинів ся зреалізовала в 20. ст..  В процесї адоптації україньского языка за списовный язык словеньскых Русинів мож выдїлити три етапы:

Історія списовного языка Русинів потверджує, же недостаток властной інтеліґенції, котра бы была главным представителём і ведучов силов у процесї розвоя і утверджованя народной ідентіты, быв главнов прічінов того, же Русины нїґда не были схопны довести ідею властного списовного языка до успішного кінця.

Історія русиньского языка охоплює дакілько сторіч. Лем од другой половины XIX. ст. ся розлічны варіанты русиньского языка зачали вжывати в школах, публікаціях, періодічных выданях і в уряднім контактї. Але непозераючі на то, же русиньскый язык нїґда не быв штатным языком, у розлічнім часї і в розлічных країнах, де жыли Русины, русиньскый язык набывав офіціалный статус в рамках автономных теріторій, як наприклад, у міджівойновій Підкарпатьскій Руси як части Чеськословеньска і по другій світовій войнї у Войводинї, бывшій Югославії.

Повойновый час (од 1945 року) быв окреме тяжкый про русиньскый язык. Стало так зато, бо по другій світовій войнї і по приходї до влады комуністів у вшыткых европскых країнах, де жыли Русины (окрем бывшой Югославії), русиньскый язык быв выголошеный за діалект україньского языка. Хоць русиньскы діалекты ся продовжовали вжывати, літературна форма языка была вышмарена зо школ, періодічных выдань і публікацій. Докінця діалектны тексты у фолклорных зборниках або приклады русиньской белетрістікы у літературных антолоґіях, вшыткы мусили быти „українізованы“ перед тым, як ся зачали друковати.

Така сітуація ся радікално змінила внаслїдку револуцій 1989 року і впаджіня комунізму в Совєтьскім союзї. Од того часу русиньскый язык ся назад вжывать в розлічных сполоченьскых діскурзах. Як підкреслёвав знамый славіста, академік Нікіта Ільїч Тольстой, высвітлюючі возроджіня інтересу к русиньскому языку, „ідея того літературного языка не є плодом фантазії або представ окремых особ або ґруп, але презентує природне желаня людей мати язык, котрый бы не зіставав лем яковсь письменнов, мертвов формов, але абы быв шыроковжываный, т. є. вжывав бы ся в розлічных сферах жывота“. В усилю реалізовати тоту ідею, было дакілько спроб кодіфіковати язык. У Новембрї 1992 року вдяка події, яка ся стала знама як Першый конґрес русиньского языка, публіцісты і учены з розлічных штатів ся стрітили в Словеньску і вырїшыли прияти такзваный „романшскый прінціп“, значіть процес кодіфікації языка зреалізованый ретороманшсков меншинов у Швайчарьску. То значіло створити літературну форму про кажду країну, де Русины жыли (у Польску, Словеньску, Українї і бывшій Югославії), а потім тыж продіскутовати можность створити з тых штирёх варіантів шпеціфічне койне або єден літературный язык про вшыткы реґіоны.

Од кінця 1918 р. русиньскый языковый вопрос ся зачав рїшати в новій політічній сітуації. Од новембра 1918 до мая 1919 Русины, подобно як і іншы народности бывшой австро-угорьской монархії, на засїданях народных рад діскутовали о своїй будучности. Діскузії ся вели навколо дакількох політічных алтернатів: „автономія в рамках Мадярька; повна самостатность; споїня з Росіёв, Українов або з новов Чеськословеньсков републіков“. Тоты алтернатівы выпливали і з традічных політічных і културных концепцій русиньскых репрезентантів. Але наслїдный міджінародный розвой в 1919 р. створив условія про практічну реалізацію лем єдной з них – споїня з Чеськословеньском. Русиньскы лідры чекали, же теріторія южно од Карпат, на котрій жыли, стане „третїм“ штатом Чеськословеньской републікы. Лемже їх надїї ся не сповнили, бо Чеськословеньско вырїшыло намісто федералного моделу будовати централізованый штат. Презідент і основатель Чеськословеньска Томаш Ґ. Масарік і влада републікы узнали Русинам право на самосправованя, зато ся на політічній мапі зъявила нова провінція – Підкарпатьска Русь з даякым ступнём самосправы ці автономії, котры были ґарантованы міджінародныма договорами (Сен Жермен, 1919 і Тріанон, 1920) і чеськословеньсков конштітуціов (1920). Але наслїдком такого рїшіня проблему ся мусило одступити од реалізації первістной жадости Руськой народной партії (Русская народная партия) – зъєдинити вшыткы реґіоны, в якых жыли Русины, „од рікы Попрад (в Спіській жупі) аж по ріку Тису (в Марамороській жупі)“. Русиньскы села пряшівского реґіону были частёв выходословеньскых жуп. То значіло, же Русины на Словеньску были попершыраз выразнїше адміністратівно оддїлены од своїх братів на выходї. В рамках Чеськословеньска, інтеґралнов частёв якого ся стала переважна часть угорьскых Русинів (коло 80%), з правного боку быв їх статус народности, а таксамо і їх языка, дость шпеціфічный. На Підкарпатьскій Руси „містный язык“ ся став (вєдно з чеськым языком), єдным з двох офіціалных „штатных“ языків. Чеськословеньска влада уж 18. новембра 1919 в Ужгородї выдала Ґенералный штатут про орґанізацію і адміністрацію Підкарпатьской Руси, в якім назначіла рїшіня языкового вопросу Русинів: навчалным і урядным языком ся мав стати „народный язык“. Штатут рекомендовав тыж „орґанізовати якнайскорше русиньскы школы“, причім русиньскый язык бы быв навчалным языком у першых класах а поступно тыж у высшых класах у вшыткых школах. Вдяка новій політічній сітуації і демократічній сістемі Чеськословеньской републікы, Русины здобыли шансу учіти ся і публіковати в „містнім“ языку. Але невырїшеный проблем „достойности“ – языковой і етнічной – їх назад поставив перед ділему: котрый язык бы то мав быти? Єдны были такого погляду, же містны діалекты Русинів бы ся мали стати основов про самостатный русиньскый списовный язык, котрый бы ся розвивав на базї Чопеёвого словника і Волошиновых учебників з кінця XIX. ст. Другы, переважно еміґранты з выходной Галичі, підкреслёвали, же діалекты Русинів суть діалектами україньского языка, зато україньскый язык бы мав стати списовным языком Русинів. Третя ґрупа рекомендовала притримовати ся російского языка і містным жытелям помагала навчіти ся тот язык. На роздїл од Підкарпатьской Руси, Русины на Словеньску в тім періодї не мали статус „штатотворного народа“. Были поважованы лем за народностну меншыну, котра на основі конштітуції мала право хосновати материньскый русиньскый язык в школстві і в общественнім жывотї, а таксамо право на пропаґацію русиньской културы. Правда, выникали многы проблемы, кідь тоты законы было треба увести до жывота. Найвыразнїше то было в школстві: в школьскім роцї 1923/1924 на выходнім Словеньску было лем 95 народных школ, в котрых ся вжывав русиньскый діалект. Докінця і презідент Масарік быв мушеный по крітіках америцькых Русинів конштатовати, же „штатістікы досправды прозраджують, же Русины на Словеньску не мають адекватну кількость школ“. Тот факт, як і полемікы навколо (з погляду Русинів) некоректного списованя людей і вопросів становлїня граніцї з Підкарпатьсков Русёв, сімболізовали новый феномен – наростаня непорозумінь міджі Словаками і Русинами, што ся найвеце проявлёвало міджі політічныма дїятелями почас цілого міджівойнового періоду.

Кодіфікація русиньского языка на Словеньску (1995) была основным предположінём на заведжіня того языка до розлічных функціоналных сфер жывота Русинів. До року 1995 діалекты Русинів окрем того, же были основным середком комунікації в родинній сферї, т. є. у сферї каждоденного жывота того етніка, вжывали ся в ненорматівній подобі в медіалній, літературній, сценічно-театралній і в конфесійній сферї.

Алфавіт Русиньского языка має 36 букв.

На передачу (означіня) гласных фонем в русиньскім алфавітї хоснуєме:

На переданя (означіня) согласных фонем в русиньскім алфавітї хоснуєме
буквы: б, в, г, ґ, д, ж, з, й, к, л, м, н, п, р, с, т, ф, х, ц, ч, ш, щ.

Слова в языку ся дїлять подля того, што называють (повнозначны слова), або якы одношіня міджі словами выражають (неповнозначны, помічны слова).

На основі того звычайнї роздїлюєме вшыткы слова языка на десять частей речі, з котрых є шість повнозначных (автосемантічных), три помічны (сінсемантічны) а остатня часть речі выражать лем почутя і інтенції.

В русиньскім языку є десять частей речі: назывникы (субстантівы), придавникы (адъєктівы), містоназывникы (прономіна), чісловникы (нумералії), часослова (вербум), присловникы (адвербії), приназывникы (препозіції), злучникы (конъюнкції), часткы (партікулы), чутєслова (інтеръєкції).

Повнозначні є назывникы: (сын, пес, хыжа, штат), придавникы (добрый чоловік, сестрина хыжа), чісловникы (єден, другый, трёми), містоназывникы (я, тот, што, там, вшыткы), часослово (мама біґлює, гырмить, дїдо сивіє), присловникы (красно/-нї співать, завтра прийде, є тепло, барз прісный)

Помічны: приназывникы (на дворї, з няньком, коло тебе), злучникы (брат і сестра; обіцяв, же напише), часткы (лем два рокы; не пише).

Ні к повнозначным, ны к помічным не належыть чутєслова – інтеръєкції (слова выражаючі волю, почутя і восприятя) Наприклад: Ой! Ах! Ха-ха-ха! Гав-гав!

Слова выражають взаємны одношіня в речінї своїма формами. На основі того, ці слово може або не може мати різны (роздїлны) формы, дїлиме части речі на змінны і незмінны.

К змінным частям речі ся односять: назывникы, придавникы, чісловникы, містоназывникы – склонюють ся, і часослова – часують ся. Остатнї части речі суть незмінны.

Катеґорія паду, в русиньскім языку ся реалізує в шестёх рядах форм (а з вокатівом – в семох), котры творять сістему падовых форм:

В тій сістемі форм номінатів є основнов словниковов формов і называть ся прямым падом,
а остатнї пады ся называють непрямыма.

Назывник (тыж субстантів) є незмінна часть речі, повнозначне слово, котре означає назвы особ, звірят, предметів, властностей і дїй. Назывник є головнов (і кідь не єдинов) частёв речі, котрый у речіню выступує як арґумент часослова.

У русиньскій ґраматіцї то є єдна з десятёх частей речі.

Род є основным знаком каждого назывника.

Природный род є лем мужскый і женьскый, але подля ґраматічного роду ся назывникы задїлюють до трёх родів: мужского (брат, вітор, гриб), женьского (сестра, доля, совість) і середнёго (куря, окно, поле). В русиньскім языку суть дакотры назывникы сполочного (або двоякого) роду: сирота, калїка, потвора, пянюга і т. п.

Катеґоріов чісла ся означать кількость предметів названых даным назывником.

В русиньскім языку розлишуєме дві формы чісла: єднотне чісло (сінґулар) і множне чісло (плурал).

Форма єднотного чісла означать, же названый предмет треба розуміти як єден, вычлененый із
якогось множества предметів (хыжа, окно, чоловік, воробель). Форма множного чісла указує, же названый предмет ся розумить як два і веце єднакых предметів (хыжы, окна, люде, вороблї).

Містоназывникы (тыж прономіна, з латиньского pro-nomen – „за-імя“) є єдным з повнозначных змінных частей речі. Є то фактічно заперта ґрупа выразів. Містоназывникы заступують іншы части речі як назывникы, придавникы ці чісловникы. З той причіны містоназывникы односиме к указуючім словам.

Чісловникы суть зміннов частёв речі. Называють кількость (множество) особ, предметів, дїй,
властностей і їх порядок. Записують ся чіслом (ціфров) або словом.

Придавникы (тыж адъєктівы, з латиньского nomen adiectivum  adiectum „тото, што лежыть піля“) суть повнозначны змінны части речі, котры передають властности або одношіня назывників. У языках, якы розлишують роды, ся назывникы справила згодують з родом назывника, котрый розвивають.

Приназывникы стоять все перед тым меном, з котрым ся вяжуть: выйти з хыжы, пришов міджі людей, дївча із валалу, положыв на стіл, стоїть за стїнов, лежав під орїхом і т. д.

З прикладів видно, же приназывникы придають або доповнюють різнородне значіня непрямых
падів (просторове, часове, прічінне, цїлёве, порівнуюче, способове і др.).

Подля свого походжіня ся приназывникы дїлять на неодводжены (прімарны) і одводжены (секундарны). Подля своёй штруктуры ся приназывникы дїлять на просты і зложены.

К неодводженым односиме тоты приназывникы, што суть стародавны і стратили своє споїня із словами свого походжіня, напр.: о, од, без, в, над, до, за, к, ід, з, із, по і ін.

К одводженым односиме приназывникы, што взникли од форм повнозначных слов по стратї
свого первістного значіня, напр.: коло, подля, перед і т. д., а тыж такы, што ся ужывають в двоякім значіню, напр.: близко, навколо, спереду, зднука і др.

Приклады вязаня (споёваня) приназывників з непрямыма падами:




#Article 72: Руське (164 words)


Руське было село на Словеньску в окресї Снина, в долинї рікы Цироха на ей лївом притоку Брестовый поток в надморской вышцї 470 м. Село заникло з причины выставбы водозбора Старина.

Першыраз спомянуте в роцї 1567. Спочатку належало гуменьскому панству, пізнїше веце фамилиям. В роцї 1980 было опущене зато бо там мала быти поставлена переграда Старина.

Днесь територия заниклого села находить ся  в ареалї Народного парку Полонины. Руське было послїдне зо вшыткых седем сел, котры евакуовали з околицї выставляного водного дїла Старина, выселїня завершило ся в року 1986. Із села ся сохранив сельскый цінтерь, каплічка на місцї збуряной церькві з року 1789, воєньскый цінтерь з першой світовой войны ай три хыжы. Серед села під цінтерьом є розпятя з року 1955. З кінце колишнёго села до Руського переходу іде стара драга з 1861 тзв. Porta Rusica. На ту драгу є запоєна ціклотраса Карпатьска маґістрала Великый Березный — Снина — Руське сѣдло.

На верху Великый Горб (650 м) е лыжарскый вытяг (306 м, з перепадом высот 130 м).




#Article 73: Старовікый Рим (248 words)


Старовікый Рим є традічне означіня штатного цілку, котрый выник в 8. ст. до н. е. на Апеніньскім півострові на території, де є днешнїй Рим, як містьскый штат, поступно опановав цїле Середоморя і в роцї 395 н.е. ся роздїлив на Западоримску рішу (заникла 476 н.е.) і Візантьску рішу (заникла року 1453 н.е.). Од часу опанованя Середоморя ся часто означує як Римска ріша.

Із старовікого Рима походить модерне право, хрістіаньска реліґія, части модерной філозофії і много іншых наук, як і основа днешнёй штруктуры многых штатів.

Історія старовікого Рима ся традічно дїлить на штири фазы:

Тоты штири фазы ся іщі дале дїлять на меншы части.

Місто-держава Рим у статусї Републіки, а пізнїше Імперії, наслїдком актівной збройной експанзії в III. ст. до н. е. — початку II. ст. н. е., запановав над вшыткым Середоморьом. Риму належали величезны теріторії од Піренейского півострова до Закавказя, од Брітанії до Северной Африкы і Мезопотамії. Рим — столиця Імперії, быв найбівшым містом того часу, з обывательством майже єден міліон людей.

Добробыт римских обывателїв забеспечовав ся державными ґаранціями охраны приватной властности, ослободжіньом од даней, трудом близко 11 міліонів рабів, стабілными цінами. Про завоеваня популарности цїлого обывательства влада зряджовала кровавы і газардны цирковы позиранкы и роздаваня гроши і потравин в главнім містї. Нормы римского права, якы ся одличають од варварскых законів і звычаїв, забеспечовали охрану римскых обывателїв. Суд быв публічным, пожадовав доказаня вины і давав можность обгаебы.

Западна, Южна и Централна часть Европы, Северна Африка и Близкый Выход были покрыты добрыми чинеными дорогами, мостами ай акведуктами. Теріторія Імперії была зъєдночена поштовов службов.   




#Article 74: Скло (109 words)


Скло было обявене коло року 3000 п. н. е. в Еґіпетї.
Спочатку было дуже нечісте і было хосноване на выробу річей на параду (тічінкы, кулічкы). Обсяговало оксід кремічітый, калцій і натрій, та же ішло о калціово-натріове скло.

Скло є гомоґенный аморфный матеріал, котрый має в довгодобім аспектї властности ай хованя капалины. Выраблять ся з віскозной скловины в склярьскій пеці. Матеріал ся швыдко схолодить і не має дость часу на сформованя реґуларной крішталёвой мережкы, подобно як кідь ся конзумный цукерь розтавить і швыдко схолодить вылятём на холодный поверьх. Выслїдня туга субстанция є аморфна (правилне упорядкованя лем на курты оддалености - вспак крішталіты), з конхоідално штруктуров, як быв цукерь перед розтавлїнём.




#Article 75: Скулптура (103 words)


Скулптура є шпеціфічнов частёв образотворчого уменя, котра представлять самостатну область образотворчого прояву споюючу архітектуру з малярьством. Од них ся але лучіть хоснованым матеріалом і методов.

Дефініція терміну скулптура ся з історічным вывоём поступно мінила сучасно із змінами технік роботы і стварнїня, од початочного зображованя реаліты і умелецькых імаґінацій тройрозміровым обєктом, через просторовый пластічный назнак в подобі реліефу аж по хоснованя світла, котре створює помыселны обємы. Суть різны матеріалы про створїня скулптуры. Вшыткы суть дїлены на тверды й мнягкы. До твердых причітають такы як камїнь(мармор, ґраніт), дерево ачі желїзне литя(бронзове,сталеве й т.п.), до мнягкых причітають такы як глина, пластелина і іншы сінтетічны пластічны матеріалы.




#Article 76: Снаків (140 words)


Снаків (по ) є село на Словеньску в окресї Бардеёв.

Село лежыть в долинї, де праменить ріка Топля, на їй верьхнїм току, де ся головна долина кінчіть і дїлить на меншы долины, беспосередно коло польской граніцї. Снаків лежыть в найзападнїшій части Низкых Бескид, під їх головным хырбетом, у надморьскій вышцї 4500 метрів. Находить ся 18 кілометрів на запад од окресного міста Бардеёв коло драгы, котра напрямом є Стара Любовня.

Адміністратівно належыть окресу Бардеёв в Пряшівскім краю. Село сусїдить на выходї з Грабскым, на северї і на северовыходї веде штатна граніця з Польском і на югу і югозападї із селом Мальцов. През село тече цалком малый потїчок Весна, котрого жрідло є близко граніць з Польском. Розлога села є дас 1460 гектарів. Тягне ся в довжцї 2 кілометрів. 

Зложіня обывательства подля народности (2011 р.):

Русиньскый язык за материньскый означіли 193 жытелїв (29,6%).




#Article 77: Сонце (222 words)


Сонце є звізда головной поступности, спектралной класы G2V належаюча до класу світивости V. Обігать коло середины Молочной сістемы далеко од 25 000 до 28 000 світловых років. Обіг тырвать приближно 226 міліонів років. Творить центер сонячной сістемы, од Земли є далеко 1 AU (дас 150 міліонів км). Та же є звіздов найблизше к Земли. Маса Сонця є дас 330 000 раз векша як маса Земли і то робить 99,8 % масы сонячной сістемы.

Сонце є старе приближно 4,6 міліард років, што го давать міджі звізды середнёго віку. Буде світити іщі коло 5 аж 7 міліард років. Теплота на поверьхнї Сонця чінить дас 5800 K, зато го люде внимають як жовте (і кідь максімум ёго выжарёваня є в зеленій части видимого спектра).

Діаметер Сонця є згруба 1 400 000 км, што чінить приближно 109 діаметрів Земли. Та же ёго обєм є дас 1,3 міліон раз векшый як обєм Земли. Густота Сонця є середнё 1400 кг/м3.

Сонце є звізда найблизша к Земли, котрой поверьхню засобує теплом і світлом. Світло досягне Землю приближно за 8 минут і 19 секунд. Енерґія сонячного жарїня рушать скоро вшыткы процесы, котры ся на Земли дїють. Є на нім завіслый клімат, зміны хвілї і теплоты, значно пособить на прилив і одлив. Помагать утримати на земній поверьхнї воду в капалній формі, є ключовым фактором фотосінтезы рослин і уможнює жывым творам відїти.




#Article 78: Споєны Штаты Америцькы (443 words)


Споєны Штаты Америцькы ці Споєны Штаты Американьскы, скорочено США (анґліцькы United States of America, скорочено USA) — федератівна презідентьска републіка в Северній Америцї, лежача од Атлантічного по Тихый океан. Вдяка енклаві Аляшкы достане земля США і на берегы Северного ледового океану і на дакотры тихоморьскы островы (головно Гавай). Споєны Штаты Америцькы ся складають з 50 штатів, федералной теріторії з головным містом і резіденціов влады і Конґресу (District of Columbia), придруженых штатів з внутрїшнїм самосправованём (Порторіко, Северны Маріяны і далшы) і самосправованых земель Споєных Штатів (Ґуам, Вірґіньскы островы, Америцька Самоа та далшы). 

По скінчіню холодной войны і колапсї Совєтского Союза США обстали головнов світовов великов державов з домінантным поставлїнём в економіцї, політіцї, културї і воєньскій силї.

Столиця — місто Вашінґтон.

Плоха країны 9 826 675 км², населїня — 325 719 178 особ (одшацованя 2017 року, 3-тє місце у світї). Офіціялный язык — анґліцькый (де факто), юридично офіціялного языка не мать. Мінова єдиніця — долар США. Споєны Штаты — єдна з найбівше етнічно таркастых і мултікултуральных країн у світї, што обстало історічно в наслїдку великомасовой іміґрації з різных країн та контінентів. США мають найрозвинутїшу економіку світа з найвысшым ВВП, што становило в 2011 роцї $15.1 трильёны (22% номінального світового ВВП і понад 19% глобалного парітету купчой спроможності) За прибытком на єдного обывателя Штаты мають 7-ме місце у світї.

США — федеративна конштітучна републіка, в якій владны правомоці ся роздїлюють міджі федеральный уряд і уряды 50 штатів. Каждый з 50 штатів мать свою конштітуцію, сістему орґанів влады і управління. Выконавча, законодавча і судова влада представлены одповідно Презідентом, Конґресом і Верховным Судом. США суть засновниками ООН і мають стале місце в Радї Беспекы ООН, засновниками Североатлантічного альянсу. США панують найбівшов економіков у світї ($14,2 трлн), могутныма збройныма силами, передовшыткым найвекшым войсково-морскым флотом, США тримуть першый ядерный потенціал на Земли.

Пізнїше ся также зъявила скорочена форма назвы, нынї часто повжывана: United States — «Споєны Штаты». Гевся назва, а тыж іщі коротша форма — «Штаты» ся хосновали протоколах Континентального конґресу. Абревіатура «U.S.» ся находить в папірёх Джорджа Вашінґтона 1791 року, а абревіатура «U.S.A.» ся першыраз зъявила 1795 року.

Анґліцькый язык є вылучно материньскым языком про дас 82 % обывателїв, шпанєльскый язык про 10 % обывателїв. США не мають на федералній уровни законом кодіфікованый урядный язык, але анґлічтїна їм в практіцї є і дакотры законы і предписы наказують в дакотрых областях єй познаня (посмоть напр. пожадавкы про натуралізацію). Дакотры штаты Унії урядны языкы кодіфікованы мають, або анґлічтїну або веце языків в тім чіслї і анґлічтїну. Вецеязычныма штатами суть Гавай (анґлічтїна і гавайчіна), Нове Мексіко (анґлічтїна і шпанєлчіна) і Луісяна (анґлічтїна і францущіна). В різных далшых завислых теріторіях є сітуація іщі веце таркастїша, часто є екстра предписами сокоченый язык оріґіналных жытелїв.




#Article 79: Старовікый Еґіпет (155 words)


Старовікый Еґіпет быв єднов з вызначных і тыж найстаршых старовікых цівілізацій в Середоземній области і на Переднїм Выходї. Єй центром была область северовыходной Африкы на теріторії днешнёго Еґіпта, де ся концентровала поздовж нижнёго току рікы Ніл аж ку першому катаракту творячого природну граніцю южной граніцї. Шпеціфічны условія нілской долины і правилных нілскых заплав уможнили в контрастї з обмедженыма можностями тогдышнёй Сагары дуже скоро перемінити окраї заплавовой области на высоко выносну польногосподарьску землю, і то простыма управами природного середовища. Тото вело ку значному концентрованю жытелїв до долины і ку ёго незавіслости на сусїднїх областях і наслїдно і середовища. В різных епохах вплив еґіпетьскых пановників обсяговав і далшы области, особливо на югу теріторії Нубії, на северї Сінайскый півостров і южну Леванту, дале пак Западну пустыню враховано єй оаз, Выходну пустыню і берег Червеного моря. Тоты теріторія але векшынов не были самотныма Еґіпетянами триманы за часть Еґіпта як такого, о чім свідчать їх незвычайны назвы хоснованы в еґіптщінї.




#Article 80: Суезькый канал (105 words)


Суезькый канал (арабскы قناة السويس, гебрейскы תעלת סואץ), скорочено тыж Суез, є 163 км довгый канал в Еґіптї споюючій Середоземне і Червене море. Є граніцёв міджі Сінаём (Азіёв) і Африков. Уможнює шіфам путовати із Середоземного моря до Червеного моря без обоплаваня Африкы. В часї, кідь не быв ці не фунґовав, ся товар звычайно транспортовав будь на шіфах коло місу Доброй надїї, або ся на берегу Середоземного моря розладовало і к червеноморьскому берегу ся траспортовало по суші (і навспак). Канал є дуже узкый і плыткый про модерны супертанкеры, котры все обходять Африку старов лініёв. Канал є роздїленый на дві части (северну і южну) Великым Гірькым озером.




#Article 81: Теніс (144 words)


Теніс (анґл. tennis  angl. tenes, tenetz  fr. tenez! = nate, берьте, тримте!), означованый і як білый шпорт, є лоптова гра про 2 аж 4 грачів. Варіант з 2 грачами є двогра, варіанта зо 4 грачами ся пак зове штирьгра. Розлишує ся тыж змішана штирьгра, у котрій в каждій двойцї грає єдна жена і єден хлоп. Суперы стоять на гріску проти собі, і пробують одразити лоптічку тенісовов ракетов так, жебы єй супер не міг в рамках правил тенісу вернути назад.

Року 1592 были в Паріжі зазначены правила французькой гры пауме. Анґічан Валтер Клоптон Вінґфілд ся тыма правилами іншпіровав, жебы собі року 1875 дав патентовати гру звану теніс. В юлії 1877 ся у Вімбледонї дїяло перше змаганя. 

Теніс належыть ку олімпійскым шпортам. З тенісу взникло пару подобных шпортів граных векшынов під стріхов на шпеціалнім куртї, наприклад сквош або рікочет, або іншы модіфікації як наприклад плажовый теніс.




#Article 82: Терорізм (115 words)


Як терорізм суть розумены вшыткы акты майже все насилны, непредповідательны, звычайно заміряны на цівілістів, ведучі к вытворїню атмосферы страху за цілём досягнутя політічных цілїв. Терорістічны методы хоснують ултраправицовы ґрупы, ултралявицовы, реліґійны, націонално вымеджены ці револуціонарьскы. В припадї же суть на выконованя терорізму хоснованы войско, поліція ці далшы штатны інштітуції, говориме о штатнім терорізми. Нештатны терорістічны ґрупы мають звычайно мале чісло членів, обмеджены жрідла і до знаня публікы ся сусилують дістати передовшыткым насилныма атаками выконованыма тактіков вдарь та втеч. Через публіціту споєну з насилныма атаками ся намагають публіку овпливнёвати про свій хосен. Міджі терорістічны методы належать бомбовы атакы, уносы персон і транспортных середків, затримованя рукоємників, забитя, кібернетічны атакы, хоснованя хемічных, біолоґічных і теоретічно і атомовых збраней.




#Article 83: Смертна кара (303 words)


Смертна кара або найвысша кара, ці тыж абсолутна кара є кара, котра предпокладать забитя одсудженого чоловіка за карный чін, за котрый є з платного карного права можливе таку кару зволити.

Майже вшыткы громады людства в дакотрій штадії свого розвитку хосновали смертну кару про кріміналных і політічных злочінцїв.   Руська Правда, як і варварьскы правды, не предпокладала смертну кару. Спробы їй заведжіня в Кыївскій Руси ся робили, але не подарили ся. Найвысшов, вынятковов міров покараня было выгнаня (поток і розграбленіє), яке не выключовало загыбелї одсудженого, бо на выгнанця ся не пошырёвала защіта закону. Сістематічне хоснованя смертной кары в Україні ся почало у Літовскый період їй історії (Судя Казимира IV. Ягеллончика 1468 р. тай Штатут Літовскый 1529 р.).

В богатёх сучасных громадах была смертна кара зрушена, в тім чіслї ай в Українї. Смертна кара ся бере яй недопустна на теріторії Рады Европы. Дакотры країны зрушыли смертну кару з выїмков екстра условій, такых як наприклад, зрады під час войсковых дїй. В другых країнах была смертна кара зрушена на практіцї, але законодавство іщі все зохабило найвысшу кару. Такы державы, як Кітай, США і далшы всокотили смертну кару за злочіны, окремо вызначены законодавством.

В країнах, якы практікують смертну кару, метода загыбеля ся становлюе законом. Традічно найпошыренїшы виды смертной кары: повішіня, застрїлїня, одсїчіня головы. В США з 20-го стороча ся притрафіли шыроко хоснованыма тыж електрічный столець і смертна інъєкція.

Одношіня до смертной кары не суть зъєдинены в много громадах — там, де ся она практікує, ся шырить рух за їй зрушіня; в країнах, де ся зрушыла, існує певна кількость приверженцїв їй обновлїня.

Всягды зрушыли смертну кару выходячі з гуманістічных прінціпів, а не внаслїдку народного выявлїня волї. В жадній країнї Европы, де была зрушена смертна кара, з того выводу не было учінене референдум, та у вшыткых тых країнах на момент зрушіня згодно з звідованём, векшына населїня підпорує всокочіня такой сорты покараня.




#Article 84: Ужгород (368 words)


Ужгород (Užhorod; Ungvár; Ungwar) — місто на Українї, 116 334 жытелїв (2012) адміністратівный центер  Закарпатьской области. Официална назва Ужгород была заведена в року 1919 по входжіню Подкарпатской Руси до Чехословакии. До того од року 1849 на взоступі габы русофилства была хоснована дакотрыма представителями интелигенции, переважно в литературі.  

Перед приходом Мадярів належав міджі славяньскы міста; тогды ся гев находила часть теріторії населена Білыма Хорватами. Тоты ту выбудовали певность і резіденцію ранно містьского типу. На початку 10. стороча ся там обявили Мадяре, котры ся міста, так само як цалой Паноньской низины, зміцнили.

У середовіку быв Ужгород угорьскым городом; быв ту центер Ужськой жупы а іщі коло року 1910 творили Мадяре дас 80 % жытелїв. 
Од року 1776, коли была з Мукачова гев пересунута єпископска резіденція, ся Ужгород став центром русиньской культуры. Року 1872 гев была добудована желїзніця з Чопу, пізнїше продовжена через Ужоцькый переход до Львова. Міджі роками 1919 і 1938 быв головным містом Підкарпатьской Руси, части Чеськословеньска . У тых лїтах быв великый розвой міста: выникло много будов у тіпічным чеськословеньскім штілї, збудовали ся новы кварталы (як наприклад Мале Ґалаґо). В роцї 1938 ся Ужгород (і цалый юг Підкарпатя) став на базї Віденьской арбітражі знову частёв Мадярьска.

В Ужгородї, стале облюбленїшым цїлём турістів, суть про перезераня архітектонічны памяткы вшелиякых епох. Домінантов є Ужгородьскый замок, стоячі на 30 м высокім сопечнім горбку; днесь є там музей з дакілько експозіціями. Недалеко є тыж сканзен народной архітектуры.

Ґрекокатолицька катедрала з двома вежами была выбудована в роцї 1646 і оперед служыла римокатоликам. Ужгородьска сінаґоґа дотеперь стоїть, была але перемінена на філгармонію і збавлена вшыткых реліґійных предметів. Дале ся ту находить множество храмів різных реліґій.

Тото місто мать уже 6 Турістічных марок - ч. 1 про Горяньску ротунду, ч. 6 про сканзен, ч. 18 про бусту Т.Ґ. Масаріка,
ч. 70 про сінаґоґу, ч. 96 про Ужгородьскый замок і ч. 136 про корчму „Децо у нотаря”.
Далше інфо на .

Од середовіку до початку 20. стороча были переважуючов націоналностёв Мадяре. Часты політічны і теріторіалны зміны але етнічным складом порядно замахали. За списованём в роцї 2001, коли ту жыло 117 317 жытелїв, творили Українцї 77,8 %, Русы 9,6 %, Мадяре 6,9 %, Словаци 2,5 % a Циґане 1,5 %. Міджі реліґіями перевладать ґрекокатолицька і православна церьков.




#Article 85: Філозофія (346 words)


Філозофія, ґрецькы φιλοσοφία, з φιλειν (філеін, любити, тужыти по дачім) і σοφια (софіа, мудрость, здатность) є сістемове, раціоналне і крітічне дослїджованя реаліты, світа і чоловіка, евентуално і того, што єй пересягує (метафізіка). Гляданя правдивого познаня, змыслу тай доброго жывота через рефлексію, раціоналну арґументацію тай діскузію, яка потребує даякы понятя. Значіть то не лем академічна дісціпліна, а і способ жывота, якый зачінать чудованём або скламанём над традічныма передачами річей (Платон) і намагать ся даяк вырівнати з таємніцёв світа і бытя.

Ідеї великых філозофів не старїють і тым націтованїшым є доднеська Платон. Дакотры філозофію охарактерізовали такто:

Іммануіл Кант огранічів задачу філозофії трёма вопросами:

Од наук, якы колись з філозофії вышли, ся філозофія одрізнять єднако шыршов, властнов необмедженов областёв тем, єднако і слободнїшов методов. Модерны наукы ся обмеджують на то, што годен беспечно доложыти, опробовати експеріментом, моделовати тай міряти, і што платить цїлком на каждого (кідь той методї розуміть). Значіть, же не годни шацовати, просити ся на змысел свого дїяня ани одповідати на просты вопросы, якы кладуть наприклад дїти – напримір, што є наука, што правда або чом ся не може циґанити. І навспак од поезії і літературы ся філозофія оддрізнять тым, же ся мусить намагати о даякы выражаня в понятях, але передовшыткым тым, же кажде своє тверджіня мусить вміти даяк обгаїти, пояснити чом повідать тото што повідать.

Вшыткы людьскы културы мали і мають свою традічну мудрость, росповіданя, поезію і пословіцї, якы ся в тій громадї беруть як авторіта. На тото, што повідають, не годно ся звідовати „чом?“ Проблем зачне там, де на ся трафлять дві мудрости: котра з них теперь правилна? Акурат в такій сітуації ґрецькых варошів выник даколи в 6. сторочо д. н. е. новый способ гляданя або „тугы по мудрости“ (філо-софія), котрый ся не операв о Гомера ани Гесіода, але намагав ся прийти річам на корїн позорованём, роздумованём і арґументаціов, скорочено властным розумом і діскузіов. Бо розум є єден про вшыткых людей а – як повідать Рене Декарт – „міджі людей найлїпше подїленый“. Але кідь є крітічный і сам к собі, не хоче право мати дефінітівно платну мудрость, але знать, же єй буде все лем глядати.




#Article 86: Хемічный елемент (104 words)


Хемічный елемент є матерія, зложена з атомів єднакого тіпу.

В природї ся находить 92 елементів, далшы елементы были створены штучно. Вшыткы елементы годны быти ушорены до періодічной сістемы елементів.

Ку року 2016  познаты 118 елементів..

Становлюючов ознаков елементів є протонове чісло – кількость протонів в ядрї атому. Елемент з 1 протоном в ядрї є гідроґен, елемент з 92 протонами в ядрї є уран. Іншы елементы в природї мають кількость протонів міджі 1 тай 92. Елементы з протоновым чіслом векшым як 92 і штучно створены елементы з протоновым чіслом векшым як 92 суть нестабілныма тай самовольно ся роспадують (природна радіоактівіта).

Важныма властностями елементів суть:

Позначкы:




#Article 87: Цїлосвітова павучіна (145 words)


World Wide Web (WWW, скорочено тыж веб), у вольнім перекладї „цілосвітова павучіна“, є означіня про аплікації інтернетового протоколу HTTP. Тым є думана сістема пропоєных гіпертекстовых документів.

Документы уміщены на компютеровых серверох суть адресованы за помочі URL, котрого сучастёв є і домена і назва компютера. Назва векшыны такых серверів зачінать скорочінём www, і кідь ся дасть хосновати хоцьяка назва, котра ся хоснує правилами URL.

Протокол HTTP ся днесь хоснує і про прямый перенос іншых документів, як лем файлів у форматї HTML і выраз World Wide Web ся поступно ставать про лаіцку публічность сінонімом про інтернетовы аплікації.

Автором вебу є Тім Бернерс-Лі, котрый го сотворив за свого дїяня в CERN. Пропоновав язык HTML і протокол HTTP, написав першый вебовый перезерач WorldWideWeb і кінцём рока 1990 спустив першый вебовый сервер на світї info.cern.ch. В октобру 1994 основав World Wide Web Consortium (W3C), котре дозерать на далшый вывой вебу.




#Article 88: Чоловік розумный (353 words)


Чоловѣк розумный,  Homo sapiens, (тыж означованый просто як чоловѣк, а вшиткы люде докопы як людство, што е тыж означѣня цѣлого роду Homo) — единый жиючый днесь вид роду Люде (Homo). Про нього характерне вертикалне триманя тѣла, розумова интелигенция и способность говорити. Означѣня Homo sapiens принюс до биологичной классификации ей отець Карл Линней (Carolus Linnaeus) в року 1758. Хоть чоловѣк розумный биологично стопроцентно належить царству живины, принципиално одличать ся высоко вывинутым розумом, психологиев, социалным наставлѣньом и духовностьов, дякуючи котрым створив културу, науку, технику, што вшитко загорнюеме до понятя цивилизация.  

В сучасности майже каждый закуток Землѣ, придатный про людське бываня, заселеный. Подля сучасных представ, основаных на молекуларной генетицѣ, теперѣшны люде походять од общой праматери, котра жила в Африцѣ перед около 200 тыс. рокы. 

В часѣ взнику Homo sapiens люде омного веце были в зависимости од природы и климатичных перемѣн. Около 75 тыс. рокы перед нашым часом стало ся катастрофичне вывержѣня вулкана Тоба на Суматрѣ, по котром настала «вулканична» зима, яку пережили лем даколько десяток тысяч людей в Африцѣ. Тоты люде дале розселили ся по цѣлой Земли, мигруючи з розличных причин, як перемѣна климы, гледаня поживы, утѣканя од неприятельох и др. Перед около 60-50 тыс. роками достали ся до Азии и Австралии, перед 35-15 тыс. роками з Азии до Европы, Сѣверной, а пак и Южной Америкы. 

В току розселѣня и приспособлѣня ку новым условиям бываня взникли розличны популации Homo sapiens, котры спозначно роздѣляють ся офарблѣньом кожи, волосьом, формов носа, очи, фигуры ай иншыма генетичныма даными. Тото послужило в 19-20. ст. поводом про вывой розличных теорий о людскых расах. Сучасна наука не мать единого погляда на тот вопрос. В найвекшой мѣрѣ концепцию расы одмѣтують антропологы в США и Канадѣ, в значной мѣрѣ в Польщи и на Кубѣ, умѣрно в Европѣ и найменше ку тому нахыльны в России и Китаю. 

Хоть понятя людскых рас надале екзистуе, оно мать быти предметом антропологии, в биологичной таксономии ся не бере на увагу. Про подвиды (subspecies) е важным условием изолованость популации, што в сучасности е про род Homo нереалне. Напротив, переважным трендом е перемѣшованя рас. Про то ся поважуе, же з биологичного погляду пробы дефиновати и реанимовати концепцию рас суть неприятельны и марны.




#Article 89: Шахы (197 words)


Шахы або шах (з перьского шаг, пановник) суть класічна дочечкова гра про двох грачів, в подобі змаганя тыж признана за область шпорту. Выникла в 15. сторочу в южній Европі управов перьской гры шатрандж, наслїдника старой індіцькой гры чатуранґа. Шахы ся грають на шаховницї, штворцёвій дочечцї роздїленой на 8×8 поличок де ся черять чорна і біла фарба. Каждый грач має на початку гры цїлком шістнадцять каменів шість сорт: краля, даму, по дві вежы, стрелців і коників і вісем пішаків. Грачі означованы як „білый“ і „чорный“ подля фарбы каменів з котрыма грають, черяво выконовають тягы, т.є пересуны каменів по шаховницї. Цілём гры є мат, такый атак краля супера, котрый ся не дасть одвернути. Шахы не обсягують елемент нагоды, партії рїшать здатности і зналости грачів.

Важнов частёв шаху є шахова теорія, котра днесь має характер наукы. Композічный шах розвивать умелецькый аспект шаху. Навчаня і граня шахів ся рекомендує як способ, як злїпшыти якость мыслїня і розвинути приязны властности характеру. Шахы суть єднов з найоблюбленїшых гер світа, котру грають міліоны людей як неформално на забаву, так як і змаганя. Шаховы запасы і турнаї ся орґанізують од початку той гры і шаховый шпортовый жывот ся выразно розвивать од послїднёй четвертины 19. стороча.




#Article 90: Швеція (105 words)


Швеція — штат на северї Европы. Повна назва — Шведске Кральовство,  Konungariket Sverige . Краль Karl XVI Gustaf. Швецiя є членом Европской унії од року 1995. Офіціалный язык - шведскый язык (Det svenska språket).

Гранічіть з Норьском на западї і Фіньском на северовыходї. На выходї Швеції лежыть Балтіцьке море. Головне місто Штокголм .

Велику часть країны покрывають лїсы і гірска дичіна. Густота жытельства є низка, векшына є концентрована в містьскых областях.

В початку року 2018 в  Швеції жыє над 10 милионів обывателїв. Густота залюднѣня — 22/км².

Три найвекшы міста в Швеції суть:

Шведске Кральовство ся дїлить на 21 край , 13 з ніх є регіоны.




#Article 91: Юлій Цезар (110 words)


Ґай Юлій Цезар (; 12./13. юла 100 до н. е. – 15. марца 44 до н. е. Рим) быв римскым войводцом і політіком і єдным з найміцнїшых пановників антічной історії. Мав ключову ролю в процесї занику римской републікы і єй трансформацію в монархію. Він захватив для Риму Францію яка тоды называла ся Ґаллiя. Тай фактічно го мож щитати першым римскым імператором. У 46 році перед Різством Христовым (хоць то тыж неє пресні вырахуване як рік 0) Юлиюс Цезар завіл реформу календаря, якый составил ґрецкый філозоф і астроном Сосіґенес. Він переробил египетскый календарь и зробил солнечный календарь, де рік творило 365,25 днів.

Ґай Юлій Цезар ся народив в Субурі, передмістї Рима.




#Article 92: Языкова родина (125 words)


Языкова родина або Языкова фамилія (ґенеалоґічна класіфікація языків) – є сістема класіфікації языків, якій в їй основі даный прінціп прибузности. Сесь прінціп ся базує на єствуваню частых і усталеных сістемных фонетічных, ґраматічных і лексемічных роздїлів, котры закономірно споєны міджі собов в близкых языках. Єднакы языкы ся комбінують у підґрупы, ґрупы (ветвы), фамилії або родины, а тыж на великы сістемы - надродины (гіперфамилії). Вшыткых рахуєме коло 240 языковых фамилій, бівше 100 ізолатів і до 100 некласіфікованых языків.

До языковой фамилії входять вшыткы класіфікованы їй языкы із їх ідіомом — міджі собов споєны языкы + наріча + діалекты + говоры + говірки. Найбівше легшым способом класіфікації такого значного чісла языковых фамілій є не ґенетічный, а ґеоґрафічный — за певнинами або контінентами, а про меншы ґрупы - реґіонами.




#Article 93: Яна з Арку (750 words)


Яна з Арку (*6. януар 1412, Домреми, днесь Домреми ла Пусел, Шампань – †30. май 1431, Руан, Нормандия), звана Орлеанска Дѣва, была французска народна героиня и бойовничка в Сторочной войнѣ з Англиов.

Родила ся в фамилии заможных, але неграмотных селян. Ай сама она о собѣ говорила, же не знать ани А, ани Б. Уж од малости была серьозной и побожной натуры и под час молитв мала визии. Дѣтство ей пришло ся на завершуючый период 100-рочной войны и Шампань была в зонѣ английской оккупации. Село Домреми на граници Шампани и Лотарингии творило в той зонѣ остров французской самосвѣдомости.  З Англиов же року 1420 в Труа кральова Изабела Баварска инициовала подписаня ментално хворым кралем Карлом VI. договора, подля котрого ей сын, престолонаслѣдник Карл, быв збавленый права наслѣдства на хосен английского краля Генри V., што фактично означало ликвидацию независимой Франции. 

Окрем вонкашной, в державѣ точила ся домова война межи партиями, котры вели грофы з Арманьяку и герцогы з Бургундии. Престолонаслѣдник Карл, зо своима сторонниками армяньяками стягнув ся на юг од Луары, до кралевской резиденции в Шинону, сѣверна же часть Франции зоставала в руках бургундян, котры были в союзѣ з Англиов.

Простым селянам, терпѣвшым наслѣдком обох войн, не розумѣвшым высоку политику, было ясно, же треба выгнати Англичаны и обновити централну власть (коруновати престолонаслѣдника). Обѣ державы были вычерпаны до крайности довгов войнов, ани Англия не была силнѣйша, лем добывала побѣды через нерѣшителность  престолонаслѣдника Карла. Року 1428 Англичане рѣшили ся на обложѣна Орлеану. Пад Орлеану, ключовой твердынѣ на Луарѣ, отворив бы дверѣ на юг Франции. 

И ту, в яри року 1429, на историчну сцену выступила Яна з Арку.  Была пересвѣдчена, же чуе голосы Архангела Михаила, св. Катарины и  св. Маргареты,  котры ей звѣстовали, же Бог на ню звѣрив ослободити Францию. Горяча вѣра и силы небесны помогли ей в фебруарѣ 1429 добрати ся до замка Шинон,  де престолонаслѣдник Карл в упадку духа безрадно позерав, як Англичане наступають и пустошать державу.  Знала пересвѣдчити престолонаслѣдника, же ю Бог послав и вселити в него вѣру.  Достала невеликы едноткы кралевского войска, на чолѣ котрых в конци апрѣля рушила ся под Орлеан.

Родина д'Арк достала за вдячность од краля дворянство, а село Домреми — зостало навѣкы увольнене од плачѣня хотьякых даней.  

По успѣшном ослободительном походѣ, завершеном корунациов, зачали ся неудачѣ. По корунации краль глядав догоду з противником.  Добытя Парижа не удало ся, и тут 8. септембра 1429 достала тяжку рану. Вылѣчивши ся, в яри року 1430 пришла на помочь Компьеню, городу кус оддаленому на сѣверовосток од Парижа, де Французы кралевской стороны были в обложѣню противника. Тут была 23. мая 1430 заята бургундянами и продана за великы грошѣ Англичанам.

Англичане перевезли ю до Руану, де быв их главный стан, и поставили перед английскый суд. Теперь достали можность помстити ся и зневажити противну сторону. Процесс держав довго, але его резултат быв наперед рѣшеный. Орлеанска Дѣва твердила, же была послана од Бога, требало доказати, же пришла од диавола. Была обвинена, же е босорканя и еретичка. Она вшак своима мудрыма одповѣдями приводила судьи в замѣшаня, и не могли ей вину доказати. В тых часах як босорканя и еретичка мала быти спалена на ватрѣ. В едну минуту одчаяня перед таков смертьов подписала признаня з блуду и роскаяня, за што ей кара смерти мала быти помягчена на доживотный арешт. Але скоро ся спамятала и выголосила, же од ней то вымогли насилством. Теперь уж была обвинена, же повторно пришла на босорацтво и герезу, и была спалена на мѣстском торжищу в Руанѣ 30. мая 1431. Ей геройске и христианске справованя под час екзекуции справило силный доим на ей каты и на свѣдкы. Карл VII. нич не зробив, обы выслободити Орлеанску Дѣву зо заятя. 

Память Орлеанской Дѣвы была вшак так тѣсно звязана з дѣлом народной оброды Франции, же року 1450 краль росказав скликати новый объективный суд, котрый по терпезливом новом розслѣдованю в повности реабилитовав обвинену. 

Популарность Орлеанской Дѣвы з часом все росла. 18. апрѣля 1909 
в Катедралѣ Божой Матери в Парижу Папа Пий X. перед тысячами паломникох выголосив Яну з Арку за благоречену. 16. мая 1920 в
Базилицѣ Святого Петра в Римѣ Папа Бенедикт XV. выголосив ю за святу, покровительку Франции. Покровительствуе тыж над вояками, мучениками, заятыми, патриотами, бойовниками за независимость. Католицка церковь держить праздник Святой Яны з Арку 30. мая.

Постава Орлеанской Дѣвы стала ся иншпирациов про многых вызначных писательох и малярьох.

По уплывѣ часу ставало ся все яснѣйшым, же великость ей чину спочивала в пробуджѣню народных сил, навернѣню до певности и рѣшимости в критичный момент, коли упадок духа потлумив дѣетворну волю народа, и то вшитко — заслуга Яны з Арку, котра ю подносить межи особности, што поправдѣ творили историю.




#Article 94: Ґабрієл Ґарсія Маркес (128 words)


Габриел Гарсия Маркес,  Gabriel José García Márquez,  — * 6. марца 1927, Аракатака, Колумбия — 17. апрѣль 2014, Мексико (город), Мексико — быв колумбийскый писатель и новинарь, пишучый по испанскы.

Еден з найвекшых писателей 20-го стороча, Нобеловый лавреат з литературы од року 1982 переважно за роман Сто рокы самоты (Cien años de soledad, 1967). Гарсия Маркес досяг зрѣдкавого умѣня зостати якнайвеце доступным обычайному читательови, а при том задоволити пожаданя каммай рафинованой критикы.

Мѣшаньом реалного и фантастичного, доданьом фантастичной латинскоамерицкой реалиты, котра перевысшать всяку поетичну имагинацию, роман Сто рокы самоты належить ку найвекшым творам «магичного реализма», чии зачинателе Мигуел Ангел Астуриас и Алехо Карпентьер отворили нову етапу во вывою латиноамерицкой прозы. 

Читательскы суджѣня о Гарсия Маркесови, магичном реализмѣ и нобеловонаградном романѣ далеко не так едноголосны, але интересны и гойны.




#Article 95: Ґріґорій Тарковіч (247 words)


Ґріґорій Тарковіч (20. октобра 1754, Пасіка, Угорьске кралёвство, днесь Україна — 16. януара 1841, Пряшів, Угорьске кралёвство, днесь Словакія) быв русиньскый священик, церьковный ієрарх і урядник. Быв першым єпіскопом Пряшівской ґрекокатолицькой єпархії (1816–1841).

Скінчів Ужгородьску ґімназію і академію у Великім Варадинї. Теолоґічну освіту здобыв у віденьскім Барбареумі. По высвячіню на ґрекокатолицького священика служыв парохіалным священиком в Ужгородї (1797–1803), у тым самім часї учітелёвав в Ужгородьскій ґрекокатолицькій богословскій семінарії. У 1803–1813 роках быв цензором кіріличных выдань у друкарнї Кралёвской універзіты в Будї, пізнїше – вікарём Кошіцького вікаріату Мукачовской ґрекокатолицькой єпархії (1813–1815) і катедралным вікарём у Мукачові (1815). У 1816 р. Тарковіч быв призначеный першым єпіскопом новозаложеной Пряшівской ґрекокатолицькой єпархії, хоць фактічно він повнив задачі єпіскопа аж од 1820 р. Тїсно сполупрацовав з єпіскопом Андріём Бачіньскым в ёго просвітительскых дїях у Мукачовскій єпархії. Як єпіскоп заложыв велику бібліотеку в Пряшові, котра мала тыж книжкы з Російской імперії. Бібліотека была сполочным проєктом Тарковіча і угорьского філантропа Яна Ковача, котрый быв єй першым донатором. Похованый є у кріптї Катедралного храму св. Іоана Хрестителя у Пряшові.

Тарковіч написав панегірічну оду «Тезоимениству Его Царскаго Высочества, Пресвѣтлейшаго Государя Іосифа, угорскаго палатина» (1805) на честь Йосифа, намістника Угорьска, з присвячінём знамому угорьскому державному діятелёви Ференцови Сечені. Написана в штилї російского поета і науковця 18. ст. Михаіла Ломоносова, ода демонштрує Тарковічово знаня російской културы, котре він здобыв од Івана Орлая, русиньского педаґоґа в Російскій імперії. Ода Тарковіча была знама і в Росії, она ся цітує в першім томі популарной роботы Михаіла Карамзіна «Исторія государства Россійскаго» (1817).




#Article 96: Алексей Ґеровскый (615 words)


Алексей Ґеровскый (6. октобер 1883 Львів - 17. апріль 1972 Ню-Ёрк США)

Новинарь, політічный діятель русофільской орьєнтації на Підкарпатьскій Руси і в США. Внук А. Добряньского, сын львівского русофіла, діректора Ставропігійского інштітуту в Львові, посланця австрійского парламенту Ю. Ґеровского і дівкы Добряньского Алексії. Быв выхованый вєдно з братами Ґеоргіём і Романом у діда А. Добряньского в Інсбруку. Учів ся в ґімназії в Інсбруку і Чернівцях, скіншів Чернівску універзіту.

Вєдно з братом Ґеоргіём в 1903 році пришов на Підкарпатьску Русь з наміром навщівити село Ізу, тогдышный центер православного руху в краю. Были заперты угорьскыма властями, дали їх до арешту в Мараморош-Сігеті і Будапешті, скады їх пустили на основі апелації посланця угорьского парла­менту, Словака Мілана Годжу, будучого премєра Чеськословеньска. Свое діятельство зачав на Буковині выданём русофільскых новинок Русская правда (1910-1913). Про­вокатором угорьской поліції А. Ду-лішковічом Алексій быв втягнутый вєдно з братами до православно­го руху на Підкарпатьскій Руси. Добровольно пришов на Мараморош-Сігетьскый процес (1913-1914) протів православных Підкарпатьской Руси, быв запертый австро-угорьскыма властями за русофіль-ску агітацію, обвиненый із протіштатного діятельства. В 1914 р. втік до Руська, на зачатку войны зо вступом руськых войск до Галичіны і на Буковину А. Ґеровскый ся вернув до Чернівців в ролі стар­шего чиновника по особным пору­чениям при руськім губернаторови. В 1915-1917 роках быв порадцём Міністерства загранічных діл Росії в проблематіці Австро-Угорьска і Балкану. По большевіцькім пере-вороті в Руську А. Ґеровскый як монархіста брав участь у білім ру-сі, в єкатеринодарі выдавав новинкы Сдиная Русь, быв притомный в поході Добровольной армады Денікіна. Роспад білого руху, окупація Галичіны Польском, Буковины Румуньском, зужує поле діятельства А. Ґеровского і застав­лять го сконцетровати ся на проблематіку Підкарпатьской Руси.

На Підкарпатьскій Руси в 20-ых роках снажыв ся зьєдинити силы русофілів і православной церькви, вів русофільску аґітацію край­него заміряня. Обвинив владу Чеськословеньска з несповніня своїх обіцянь штодо Підкарпать­ской Руси і єй автономії на основі Сан-Жерменьского договору. Брав участь на конгресі народностных меншин в Женеві, выступав із протічеськословеньскыма высту­пами, острыма нападами на міністра загранічных діл Чеськосло­веньска Е. Бенеша. В 1927 році быв выстягованый із ЧСР, одышов до Югославії, де створив Карпаторусский комитет (1927-1929). 3 цілём здобываня фінанцій оды­шов до США, де став на чело Карпаторусского союзу (1935-1938). За ёго пінязі підпоровав ру-офільскы силы на Підкарпатьскій Руси. 3 ініціатівы А. Ґеровского в 1936 року в Ню-Ёрку была створена пресаґентура КАРУС, задачов котрой было інформовати америцькых Русинів о сітуації на Підкар­патьскій Руси, подля інформацій Міністерства загранічных діл ЧСР тоту агентуру фінанцовали Нїмецько і Мадярьско. 12.-13.2.1937 року з ініціатівы А. Ґеровского в Ню-Ёрку быв Конгрес підкарпатьскых Русинів, котрый дав ултіма-івну подмінку даня Підкарпатьскій Руси автономії за два місяці. То было прічінов ускоріня в парламенті ЧСР законодарного проекту про першу етапу автономії Підкарпатьскій Руси.

В часі крізы 1938 року А. Ґе­ровскый актівно выступав з підпоров автономістічных сил в Чесько-словеньску. На челі делегації америцькых русиньскых орґанізацій пришов до Прагы. На Підкарпатьскій Руси снажыв ся обєдинити русофілів і українофілів на антічеськословеньскій платформі. Зась быв выстягованый із Чесько­словеньска. В септембрі 1938 року вів переговоры про одрыв Підкарпатьскій Руси од Чесько­словеньска і підпорі мадярьской влады русофілам по припоїню Підкарпатьскій Руси ку Мадярьску. Ёго переговоры не мали належный выслідок, за то одышов до Югославії.

По окупації Підкарпатьской Руси (Карапатьской Україны) Мадярьском в марцю 1939 року вер­нув ся до США. За 2. світовой войны мав ілузію штодо трансформації Совєтьского союзу, остро выступив протів планів презідента ЧСР в еміграції о навернутю Під­карпатьской Руси по войні ку Чесьскословеньску. Обернув ся листом ку Сталінови з просьбов о припоїня Підкарпатькой Руси до Совєтьского союзу. Но і тот раз ілузії А. Ґеровского не были зреалізованы, бо Сталін, анектовавши Підкарпатьску Русь, выголрсив Русинів за Українців. В послідніх роках А. Ґеровскый выступав на сторонках русофільского америцького часопису Свободное слово Карпатской Руси з остров крітіков політікы українізації влас­тями Совєтьского союзу на Під­карпатьскій Руси, але тыж із кріті­ков Ватікану і уніатьской церькви.




#Article 97: Іван Гарайда (219 words)


Іван Гарайда (29. януар 1905, Зарічово — 13. децембер 1944, Ужгород) - русиньскый лінґвіста, педаґоґ, тлумач, выдаватель, освітитель. Автор граматикы русиньского языка.

В 1924 закінчів ґімназію в Секешфегерварі. В 1924-1928 ся учів право на універзітї в Будапештї, де дістав і докторат права. Дале поступив на філолоґічну факулту універзіты в Пейчі. Од 1930 быв штіпендантом польской влады на Ягеллонскій універзіті в Кракові, де штудовав польско-мадярскы взаёмносвязы. Штудія закінчів в 1934 і робив учітеля Ягеллонской універзіты. 6.11.1939 быв вєдно із другыма професорами арештованый ґестапом і депортованый до концтабора Саксенгаусен. По просьбі рідных ся мадярьска влада добила ёго ослободжіня на ярь 1940. Жебы не быв на очах ґестапу, одышов до Ужгороду, де быв діректором «Подкарпатского Общества Наук» (ПОН). Быв выдавателём, редактором, коректором літературного публіцістічно-етноґрафічного часопису «Литературна недѣля» (1941-1944), научного квартальника «Зоря-Hajnal» (1941-1944), каждомісячника «Руська молодеж» (1941-1944), каждорічного «Великого сельско-господарьского календаря» (1942-1944), тридсятёх книжок серії «Народна библиотека», 40-ёх выдань серії «Детская библиотека». Вєдно з Николаём Лелекачом зоставив «Библиоґрафию подкарпатской руськой историѣ литературы» (1942), «Библиоґрафию подкарпатской руськой литературы» (1943), «Загальну библиоґрафию Подкарпатя» (1944). Робив як выскумник, історік і зоставитель словників. Зоставив польско-мадярьскый словник, русиньскый словник чуджых слов, робив над «Русько-мадярским словарем». В Ужгородї в 1941 Гарайда як діректор ПОН выдав «Ґраматику руського языка». То быв доста успішный покус о кодіфікацію норем русиньского літературного языка.

Вмер 13.12.1944 в арештї «СМЕРШ» 4-го Україньского фронту в Ужгородї.




#Article 98: Антоній Годинка (294 words)


Антон Годинка (Antal Hodinka) (псевд. Сокырницькый Сирохман, Сокырницькый Сиротюк, Тоний Романув) (7. фебруар 1864 Ладомирів - 15. юл 1946 Будапешт) - історік, етноґраф, педаґоґ, ученый русиньского напряму. Своє дїтинство прожыв у селі Сокырниця на Марамороші. Учів ся в ґімназіях Марамарош-Сіґета і Ужгорода (1871-1882), в Ужгородьскім духовнім семінарї, в 1882-1886 – в Будапештьскій Централній Теолоґічній Академії. Од 1888 робив як научный сполупрацёвник Мадярского Народного музея в Будапештї. В 1889 штудовав у Віднї в Австрійскім Історічнім Інштітуті. Штудовав діпломацію, палеоґрафію, славяньску філолоґію під веджінём знамого славісту В. Ягича. Написав дізертацію о історії Сербії (PhDr. 1891). Од 1892 до 1906 робив бібліётекаря і архівісту Імператорско-кралёвской фидеокомісіонной бібліотекы у Вені. В 1895-1896 быв штипендантом Мадярской АН в Рімі. В 1905 за роботу «История венґерско-славянских контактов до 1526 ґ. » дістав названя пріват-доцента філозофічной факулты Будапештьской універзіты. Од 1906 быв професором Пожонской Братіславськой універзіты. Од 1923 до 1935 быв ведучім катедры всеобщой історії Пейчськой універзіты. В 1918-1919, 1926-1927 декан філозофічной факулты, в 1932 быв ректор той універзіты. В 1941-1943 председа «Подкарпатского Общества Наук».Быв знамый як історіёґроф духовной історії, автор многых історічных, церьковно-духовных, публистічных робот із Історії Венґрії, Підкарпатьской Руси: «История Мукачевской ґреко-католической епархии», 1909; зборник документів із історії епархії (527 документів, 1458-1715); зборник документів із історії Ужгородськой домінії і міста, (1917); «Утцюзнина, ґаздувство, и прошлость южнокарпатськых русинув» (1923). Годинка передемонстрував богатьство русиньского народного языка, можность поужываня ёго як інштрумента научного выскуму. О културї русинів написав по мадярьскы діло «Die österreichisch-ungarische Monarchie im Wort und Bild», (1900), де написав голову «Die Ruthenen / A Ruthének». Позберав много матеріалів о Русинах із світьскых і церьковных архівів. В 1995 быв публиковный ёго зборник «Пісні нашых предків». В 1922 завершыв зоставлїня русиньско-мадярьского словаря (7500 слов , 1991). Годинка ся тримав поглядів о етнічній самостатности русинів і приналежности їх ку централному европскому културному ареалу.




#Article 99: Євґеній Фенцик (195 words)


Євґеній Фенцик (псевдонім Владимір) (*5. октобра 1844, Мала Мартинка – †5. децембра 1903, Горинчово) - ґрекокатолицькый священик, писатель, журналіста, публіціста, русофіл.

Народив ся 5.10.1844 в Мартинцї на Підкарпатю. Вчів ся в Ужгородьскій і Сатмарьскій ґімназіях. Закінчів богословську факулту Віденьской универзіты. В часах штудентьскых быв участный в патріотічных кружках славяньского штудентства. В осени 1869 быв рукоположеный на священика. Служыв в русиньскых селах Люта, Богаревиця, Буковець, Дусино, Порошково, Великый Раковець, Горинчово. Быв членом Общества св. Василія Великого. 

Як літерат продовжав традіції підкарпатьского будительства і ёго можеме прираховати ку єдным з послїднїх представителїв того напряму. Свої літературны діла, вешы, драматічны діла, повести, природознавчі черты публіковав на сторінках новинок «Свѣтъ», «Новый свѣтъ»,«Слово», «Листокъ». Писав по русскы. Ідеалізовав Россію, прирісовав єй месіяшску ролю ослободителю славянів. В 1885 зачав выдавати новинкы «Листокъ» і «Додатокъ» ку нёму в русиньскім языку. Так як і карпатьскы будители перед ним, писав о вшыткых проблемах тогдышнёго русиньского «Общества». Написав «Мысли и составленіи нашей исторіи». Публіковав «Очеркъ угро-русской писменности». В «Листку» публіковав про священиків выше як 200 проповідей. Рады ґаздім писав в «Додатку». Зоставив 5 учебників про русиньскы школы: з фізікы, історії, природных наук, ґраматікы. Зоставив «Литурґику» (1878) і «Молитвословъ» (1892).

Проф. І. Поп Энциклопедия Подкарпатской Руси




#Article 100: Осиф Ґаґанець (216 words)


Осиф Ґаґанець (*10. апріля 1793, лінія Дукля - Ґорлиці - †22. децембра 1875, Пряшів) - вызначный русиньскый народный обродженецькый дїятель, будитель Русинів, єпіскоп Пряшівской ґрекокатолицькой єпархії. 

О. Ґаґанець ся народив в родині вартаща на лінії Дукля - Ґорлиці, быв хрещений 10. апріля 1793 у Вышнїм Тварожцю.
Учів ся в основній школї в Бардеёві (1801–1804), ґімназіалны рокы провів у піарістічнім монастырю в столічным місті Шатораля Уйгель (1805–1807). Штудовав  філозофію на Великоварадиньскій академії (1811-12) і теолоґію на богословскій семінарії в Тырнаві. За священика быв высвяченый в р. 1816 і за єпіскопа быв менованый папов Ґреґором XVI. другого авґуста 1842 . Высвяченый быв в цісарьскій капліцї у Відню, за участи цісарьского двора, мукачевскым єпіскопом Василём Поповічом. Старав ся о выхову священиків-патріотів, якы в часах твердой мадярізації бы доказали свому народови передавати як церьковны, так і народны традіції з ґенерації на ґенерацію. Снажив ся рішати ай соціалны проблемы в єпархії. Силно выступав проти мадярізації Русинів і підпоровав русиньскых народных дїятелїв А. Духновіча і А. Добряньского. В року 1849 го закликали до Дебреціна, де тогды мала резіденцію мадярьска влада і мусив їм пояснити своє дїйствованя. По неуспішній револуції 1848–49 брав участь на готовлїню меморанда А. Добряньского з пожадавками русиньского народа. У септембрі р. 1862 довєдна з А. Духновічом і А. Добряньскым в Пряшові сполузасновав русиньску културну орґанізацію Общество св. Іоанна Крестителя.




#Article 101: Інформачна технолоґія (140 words)


Інформачна технолоґія (, скорочено ІТ) є наука, котра ся занимать способом, якым фунґують компютеры, респектіве якы способом фунґує їх гмотна часть, т.є. гардвер. Тыж є то і означіня про тоты технолоґії.

Інформачнов технолоґіов є каждый електронічный пристрой способный обробити даякы інформації (або выконовати алґорітм), т.є. прияти даякы вступны дата, самостатно з нима выконати даякы операції і выдати прислушны дата выступны (припадно часть той технолоґії). Область інформачной технолоґії глядать найефектівнїшы рїшіня, як тоты технолоґії створити, зоставити, перепоїти, здоконалити, вынаходжають новы і створюють проґрамы, котры забеспечать комунікацію з далшыма проґрамами, котры буде хосновати хоснователь пристроя (аплікаціями або софтвером).

Люде, котры роблять в области або ся інтересують о область інформачных технолоґій ся скорочено зовуть інформатіци єднако як ай люде, котры ся занимають спрацованём інформацій, што веде к перечеряням і хаосу в термінах інформатіка і інформачна технолоґія (ІТ), і кідь каждый мать інше наповнїня.




#Article 102: Колядкы (178 words)


Колядкы – ріствяны співы, котры ся співають на русиньскы мелодії. Суть росшырены тыж міджі іншыма славяньскыма і неславяньскыма народами. Їх тексты прославляють народжіня Ісуса. Подля традіції колядкы співали в русиньскых селах як неодємну часть каждорічного ціклу ріствяных обрядїв віфлеємцї (яслічкарї), котры были облечены так, жебы корешпондовали з ріствянима повіданями, ходили з хыжы до хыжы і грали віфлеємскы гры споєны з народжінём Божого сына.

Першы друкованы тексты русиньскых колядок объявили ся в зборниках русиньскых реліґїйных і духовных співів, котры зачали выходити на кінци 19. ст. Міджі першы зборникы присвячены шпеціално тому жанру і надрукованы про потребы Мукачевской ґрекокатолицькой єпархії, належали „Коляды, або пісні на рождество Христове“ (1936, передрук 1997); першу книгу русиньскых колядок із текстами і музиков зоставив Філарет Колесса (1938). В часі комуністічной влады (1945 – 1989) верейна презентація колядок на землях, де жыли Русины, была векшинов заказана, хоць ґрекокатолицькому священикови Чеськословеньска – Штефанови Папови ся подарило выдати зборник реліґійных співів („Grekokatolicki duchovňi pisňi“, 1969), в котрім было і пару колядок. В посткомуністічнім періодї співаня колядок зась было можне, зачали ся і выдавать зборникы і музичны записы колядок.




#Article 103: Штефан Телеп (216 words)


Штефан Телеп є лемківскій малярь, жытель села Ждыня в Повіті Горлицкым.

В 70-тых роках занимал ся фотоґрафійом, обробком дровна і гляданьом формы в коренях (korzenioplastyka). Слідуючым етапом його творчости єст олійне малярство, котре стало ся гардым середком до сполніня мрий і творчой вражливости. Розпознавальны і характерны образы артисты - аматора зберают што раз то векше узнаня зо стороны творчых середвиск ак і приватных колєкцйонери. Своі образы презентувал на чысленных індивідуальных ак і на збірных выставах в краю і за границьом. Учасник медженародных пленерив.

Од 1992 рока єст членом Клюбу Штукы ім. Альфреда Длуґоша при Ґалериі Двір Карвацянив в Горлицях. В 2001 році дістал артистычну нагороду ім. Альфреда Длуґоша уфундувану през Бурґомістера Міста Горлиці (Burmistrza Miasta Gorlice), а признану през юри краківскых плястыків под ведіньом проф. Лешка Дуткі, ведучого Секциі Краковского Округу – Звязок Польскых Артистив Плястыків. Того рока публикує рівнож катальоґ Stefan Telep Zapomniana ziemia - malarstwo”, до котрого вступне слово пише проф. Володимір Кунз – долгоричний ректор Академіі Красных Штук в Кракові. Позитывна рецензия працы Ш. Телепа єст єдином рецензийом проф. Кунза для непрофесйонального артисты. В 2006 році Ш. Телеп дистал вырижніня в Ґалериі Двір Карвацянив в Горлицах. Його образы находят ся в чысленных приватных колєкциях в Польщы, ЗША, Канаді, Словациі, Украіні і Голяндиі.

Того рока (2011) Пан Штефан сьваткує 20-ту ричницю свойой творчой діяльности.




#Article 104: Славяньскы языкы (241 words)


Славяньскы языкы суть ґрупа близкородинных языкôв індоевропской родины. Славяньскыма языками говорять дас 400-500 міліонôв людей головно в Европі і Азії.   

Славяньскы языкы традіційно дїлять на три конарї по ґеоґрафічнôм шырїню:
 

Троякоє дїлїня славяньскых языкôв ся не творить на бісїдны діалекты каждого языка. Приміром, розрыв межи западо- і выходославяньскыма языками є заповненый переходныма словеньско-русиньскыма діалектами. Кайкавскый діалект хорватьского языка є ближчый ід словіньскому як ід літературному хорватьскому языкови.  

Хоць славяньскы языкы ся майпôздно оддїлили од общого праязыка, роздїл межи вшелиякыма славяньскыма языками і діалектами є доста великый, жебы обтяжыти комунікацію межи носителями розличных славяньскых языкôв. Удну окремых славяньскых языкôв годна быти невелика варіабілность, як у російскôм, ці намного бôлша, як у словіньскôм.

Зо вшыткых індоевропскых языкôв ід славяньскым суть найближы балтіцькы. Якраз прото векшына научникôв мерькує же в минулости быв даякый балтіцько-славяньскый праязык. На основі фактôв археолоґії і ґлотохронолоґії шацують, же балтіцькый і славяньскый конарї ся розышли дас сперед 3500-3000 рокôв.

До 8-9. стороча славяне ся помалы всїли в Централнôй і Выходнôй Европі ай на Балканах. По приятю славянами хрістіанства браты Кіріл і Мефодій вытворили славяньскоє писмо про переложіня літурґічных текстôв з ґрецького языка. Были дві славяньскых писма: кіріліця і глаголіця. Майдавны всокочены славяньскы тексты суть з 10. стороча. Теперїшнї славяньскы языкы хоснують алфавіты на основі латинікы і кіріліцї. Глаголіця ся хоснує в католицькôм богослужіню в Чорнôй Горї і дакôлькох районах Хорватії.

Славяньскы языкы мають нелем дуже подобну ґраматіку, айбо і вказують таку ж подобность в лексіцї прото же їх послїднїй общій предок екзістовав доста недавно.




#Article 105: Апріль (269 words)


Апрѣль — четвертый мѣсяць рока в григорианском календарю, обсягуе 30 днѣ.

В апрѣлю звыкла быти хвѣля выразно нестала и перемѣнчива; одты кедь и в иншых добах року настане така хвѣля, кажуть за тото: апрѣлова хвѣля. У старовѣкых Римлян апрѣль быв засвяченый богыни Венерѣ.

Про земледѣлця апрѣль — мѣсяць ярьованя, еден з найзатяженых мѣсяцьох.

Назва мѣсяця апрѣль походить од  aperio отворяти, або, подля иншой верзии, apricus сонѣчный, теплый, зато бо в том часѣ отворяла ся ярь. Латинска назва мѣсяця  aprilis перебрана до векшины европскых языкох, цѣлком незмѣнна перешла и до мадярского языка.

Чешска назва мѣсяця duben етимологично ся пояснять як «мѣсяць, коли ся роспущають дубы». 

Польска назва мѣсяця kwiecień походить од праславянского kwiat (цвѣт). Праславянске kw захранило ся в западных славянскых языках, а в церковнославянском перемѣнило ся kw→cw. Украинска назва мѣсяця квітень перебрана од Полякох в XVI. сторочу.

На тот мѣсяць найчастѣйше припадать Великдень. У англосасох тот мѣсяць ся называв eastermenadh, циже великодный мѣсяць.

Окрем Великодня етнограф Юрий Калман Жаткович (1855–1920) зазначать в апрѣлю два свята: Юря (24. апрѣля) и Марков день (25. апрѣля). На Юря звыкли череду гнати первый раз на поле. З Юрьом звязаны велѣ вѣщованя. Кедь на Юря дождь паде, не буде сна. Кедь на Юря рано велика роса упаде, овес ся не уродить, но кедь мороз або снѣг упаде, много буде овса, гречкы и проса. На Марков день перестають морозы быти, и зато до сього дне ни овцѣ не стрыжуть, ни крыхкы речи, напримѣр, пасулю, дынѣ, огуркы, не садять. З тым звязана и приповѣдка: «Ачей и на Марков день у холошнях будеш ходити». Вѣщують, же кедь на Марка вдень ясно, а вночи звѣздяно, добрый рок буде.




#Article 106: Білоруськый язык (136 words)


Білоруськый язык (білоруськы говориме Беларуская мова) — є выходославяньскый язык, котрым говорять головно білорусы і іншы народы Выходной Европы. Білоруськый язык входить в Індоевропску языкову родину, приналежный до Славяньской языковой ґрупы. Має два головны діалекты. Окрем того суть два штандарты: офіціалный (академічный) і тарашкевіца («класічный»). У Білорусії є білоруськый язык  од року 1990 штатным языком і од референда в роцї 1995, респ. од року 1998, коли была подля резултатів референда змінена конштітуція, здїлять тот статус з російскым языком. Резултатом є домінантне хоснованя російского языка у вшыткых сферах сполоченьского жывота з вынятком народной літературы, часточно музикы і народной културы вобще; обмежено го хоснують і штатны орґаны і повинно ся учіть на школах, у меншынї школ є ужываный як язык выучованя, переважує але російскый язык. Но білоруськый язык є дуже росшыреный міджі білоруськов політічнов опозіціёв і на Інтернетї.

 




#Article 107: Микола Мушинка (110 words)


Микола Мушинка (українською Микола Іванович Мушинка, по , 20. фебруар 1936, Курів, Словеньско) — словеньскый фолклоріста і українознавець карпато-русиньского походжіня, іншоземный член Україньской академії наук. Дослїджує лемківскый фолклор в Югославії, Румунії, Польщі, Українї, в западных Чехах і Мораві.

Высшу освіту обтримав на Карловій універзітї в Празї, де під веджінём І. Панькевича та Є. Врабцовой почав штудовати фолклор южных Лемків. Штудовав в ашпірантурї на Празькій та і Київській універзітї. За сполкованя з дісідентами быв вышмареный з науковой области в роцї 1971 і змушеный быв працовати як пастырь коров ці як котелник аж до року 1990 коли быв регабілітованый і ся вернув на Пряшівску універзіту. В роцї 1999 здобыв тітул універзітный професор.




#Article 108: І (369 words)


І — буква кирилицѣ, котра ся хоснуе в русинском, украинском и дакотрых иншых кириличных алфавитах.
Подля традичных русинскых граматик представлять собов позичный вариант буквы И, котрый выступать на замѣну той буквы в позиции перед вокалом. Буква І мать числове значѣня 10 и про то ей инше названя И десяткове. З той причины не была вылучена зоз азбукы въедно з иншыма позичныма буквами в процесѣ рационализации кириличного алфавита церковнославянского языка. З русского алфавита вылучена зостала в реформах 1917-1918-х рокох. В русинском традичном правописѣ зоставала еще и в року 1941, коли вышла послѣдна граматика официалного (кодификованого) русинского языка.

М. Лучкай букву І подавать з двома точками, як она поправдѣ фигуровала в оригиналной кирилицѣ, а зачала ся писати з еднов точков лем позднѣйше. Двѣ точкы мали тото значѣня, же буква не е дифтонгом въедно з наступным вокалом, а читать ся окреме. Подобне значѣня мають двѣ точкы у буквы ё в латинѣ и французчинѣ. Лучкай в самом зачатку говорить о збыточных буквах, котры бы могли быти вышмарены з алфавита без шкоды про язык. И межи дублетами зазначать букву І.

Ласлов Чопей в своем словнику (1883) практично не хоснуе букву і, кедь она сѣм-там трафлять ся, то лем недосмотрѣня. Але Чопеевы смѣлы крокы были скритизованы конзервативнов русинсков интелигенциов. 

В конци рока 1944 Русины як народность были ликвидованы, русинскы школы закрыты, русинскы книгы вычищены з библиотек. До року 1991, аж по конець совѣтской влады на Закарпатю не появила ся ани една русинска публикация, наконець и мѣстны народны спѣванкы и казкы были украинизованы. В резултатѣ выросли новы генерации людей, котры нич не знали о своем заказаном языку и литературѣ. В новембрѣ 1992 в Бардеёвскых Купелях быв организованый межинародный координачный семинар, котрый позднѣйше достав назву Конгрес русинского языка, котрый рѣшив розвивати русинскый язык наново, штовеце на фонетичной основѣ и окреме в каждой з четырьох межуючых держав, але з концевов задачов наступно выробити койне, еден новый сполочный русинскый язык. Резултат мож было чекати.

В фонетичных вариантах легко видѣти асимилачны вплывы словацкого языка на Пряшовщинѣ и польского на Лемковинѣ. Штовеце, в описѣ фонетикы пряшовского региона пишуть: з нашого погляду... и ту фунґуе уж лем як позічный варіант фонемы і в істых фонетічных позіціях. Иншыма словами, буква і мать цѣлком вытѣснити букву и, подобно тому, як е в бѣлорусском языку.




#Article 109: Джачів (123 words)


Джачів (по ) є село на Словеньску в окресї Сабінов.

Заселене правдоподобно шолтысом на кінцї 13. стороча і початку 14. стороча. Село было частёв панства Маковіця і належало шляхтіцові Ріколфові. В року 1427 мало село 32 дворів што платили порції і было бране як велике село. В року 1787 мало село 400 жытелїв і 50 хыж, в року 1828 там жыло 542 людей і было 74 хыж. Обывателї ся жывили худобов, садовницьтвом ці вином або солёв. В року 1787 там быв іщі православный священик од року 1777 ґрекокатолицькый. В роцї 1945 ся обновила русиньска школа. В часї першой чеськословеньской републікы было село сільско ґаздівскым селом.

В селї є церьков з кінце 13. стороча збудована в ґотічнім штілї, потім ренесанчно і бароково управлена.

.

 

 




#Article 110: Свідник (331 words)


Свідник (по ) є окресне місто на Словеньску в окресї Свідник.

Окресне місто Свідник лежыть у северній части Низкых Бескид, на нивній терасї при устю рікы Ладомиркы до Ондавы, надморьска вышка в серединї міста є 230 м.н.м. В хотарї є надморьска вышка од 200м аж до 500м. Місто выникло в роцї 1944 споїнём сел Нижнїй Свідник, лежачого на лївім берегу рікы Ладомиркы і Вышнїй Свідник, лежачого на лївім берегу Ондавы.

Поверьх хотаря є мірно покорчена повышенина, лем в западній і выходній части мірно членита. Творять го флішовы верствы (пісковцї, іловцї), четвертогорны наплавенины (шутры, пискы) і схыловы глины. Середня річна теплота є 7 °C, річна сума зражок 700 – 800 мм. Мать нівны оґлеєны і руды лїсны ґрунты. Середня часть хотаря є одлїснена, неперерывный лїс з перевагов бука, грабу і березы є в северній части, на нівах суть лужны лїсы. В Ондаві верь зливаня з Ладомирков жыє выдра річна.

На червенім підкладї стрїберна сілуета дукляньского памятника.

Історічный сімбол Свідника подля ближе недатованой предлогы творив стром, по бокох котрого стояли двоми конї. 

Свідника ся став містом року 1964 а при прилежытости десятого выроча той подїї было схвалене новоутворїня ербу складжене з росчетверчного щіту. В ёго першім і четвертім полї была сілуета дукляньского памятника і два стромы. Друге і третє поле было синє, без фіґуры.

Таке рїшіня ербу не ладило зо звычаями домашнёй містьской гералдічной творбы, зато місто року 1984 приступило ку гералдічній управі. З ербу ся выпустили нефункчны синї поля і мотів стромів а головнов ербовов фіґуров зістав мотів дукляньского памятника, котрый - і кідь не стоїть не теріторії міста - є з ним тїсно звязаный.

Авторами ербу суть Йозеф Лешко і Ладїслав Чісарік.

Місто прияло свій ерб 27. фебруара 1987.

Застава міста є складжена з двох поздовжных білочервеных і червенобілых смуг. Во верьхнїй смузї коло тычі є білый і в спіднїй смузї червеный квадрат. Застава мать помер сторон 2:3 і на кінцї є два раз застрїжена до третины єй листу.

Сімболы міста суть записаны в гералдічнім реґістрї Словеньской републікы під чіслом S-22/1991.

 
 




#Article 111: Звала (256 words)


Звала (слов. Zvala, мад. Zellő) — заникле село в Словакии в окресѣ Снина. Року 1986 было збуряне з причины выставбы водного дѣла Старина.  

Село Звала лежало в долинѣ потока Стружниця о 18 км сѣвернѣйше од села Стащин в надморской вышцѣ 457 м. Катастрална плоха села была 19,11 км2.

Перва документована упоминка о селѣ датована роком 1588: Zwyela, Zwela. Спочатку село належало Гуменскому панству, пак розличным аристократичным родам. Року 1910 при списованю в селѣ занотованый 441 обыватель руськой народности грекокатолицкого вѣросповѣданья. В яри року 1915 при вламаню ся российского войска в околици Звалы точили ся тяжкы биткы. Первый раз фронт приближив ся ку селу уже в новембрѣ 1914. Роком 1930 зафиксовано найвекше число обывательства — 567, з того Словакы — 71. 

З бывшого села заховав ся сельскый громадскый цынтарь и една родинна хыжа, котра теперь служить за ловецьку хату Польовницкого здружѣня ZUBOR ZVALA-SMOLNÍK. На мѣстѣ бывшой мурованой грекокатолицкой церкви св. Петра и Павла з року 1795 стоить капличка, де ся каждый рок в перву недѣлю юла одбывають одпустовы славности.

Военскый цынтарь, котрый е частьов громадского, мѣсто вѣчного одпочинку 663 вояков, векшинов росссийскых, мать плоху 110 м2, на котрой суть 48 сполочны гробы. 

Подля устных подань назва села походить од слова звалиска — назвы мѣста, де велика буря назваляла вельо дерев и там пастыре собѣ зрядили зимовиско. Пак на том мѣстѣ збудовали село.  

Интересно, же диалект села Звала выокремлять ся межи иншыма селами долины Цирохы. Покаль цѣла тота долина мать перемѣну О-У, як долина Уга и верхной Тисы, звалчане мають О-Ü, як в долинѣ Боржавы и околици Мукачова.




#Article 112: Новоселіця (103 words)


 
Новоселиця (по ) — село на Словеньску в окресѣ Снина.

Подля списованя з дня 31. децембра 2012, в селѣ было 284 особ, з того 136 жен и 148 мужов.

Року 2011 росклад валалчанов выпадав так:

З погляду вѣросповѣданя року 2001 творили

Подля списованя 2015 в селѣ жие 289 особ.

Первый раз споминать ся под меном Роздзел (лат. Rozcell) року 1567. Подля споминок старых людей часть родин лишили старе село на горбку и оселили ся ниже при Збойском потоку. Року 1600 было в той новоселици 6 хыж. Року 1630 споминать ся уже село под меном Rosczel vel Nouoszelicze (лат.), циже достало уже днешну назву.

 




#Article 113: Руськый Потік (206 words)


Руськый Поток (по ) — село в Словакии в Пряшовском краю в окресѣ Снина.

Село лежить в горской краинѣ середной части Буковскых Верхох в надморской вышцѣ около 440 м. Оддалене од окресного мѣста Снина о 29 км. Односить ся ку охранному пасму Народного парка Полонины.

Перва упоминка о селѣ походить з року 1598. Осаду заложив шолтыс на валашском правѣ в другой половцѣ 16. ст. на маетку панства Гуменне, котрого панами были тогды Другеты. В року 1715 ту было 6 заселены фундушы и 6 незаселены. Року 1720 уже фунговав млин. В року 1740 высвятили грекокатолицку церковь Св. Архангела Михаила. В року 1828 было 40 хыж и 299 обывательох.

В року 1851 мадярскый землеписець Елек Феньеш писав:

В Первой свѣтовой войнѣ деревяны хыжѣ села выгорѣли. В конци року 1914 село было заняте российскым войском.

В роках 1939–1944 было недобровольно в гортийовской Мадярщинѣ. Молодых хлопцьох забрали до войска и одослали на фронт Другой свѣтовой войны, межи нима были Иван Ружанич, Василь и Юрко Параскы и другы. Часть из них перешла до славянскых братох и девятероме войовали в армадном зборѣ генерала Свободы.

Днесь в селѣ жиють 134 обывателѣ, з них 69 евидованы як Русины в списованю 1991, а 128 собѣ записали русинскый язык як материнскый.

Церковь Св. Архангела Михаила з року 1740 (NKP)

 




#Article 114: Смолник (окрес Снина) (139 words)


Смолник (слов. Smolník, мад. Újszomolnok, рус. нар. Смулник) — заникле село в Словакии, в окресѣ Снина. Село заникло в роках 1980–1986 з причины выставбы водной засобарнѣ Старина. Село находило ся в надморской вышцѣ 435 м над потоком Смолник, правым притоком рѣкы Цироха, главного засобуючого жерела. Санитарны нормы выжадовали ликвидацию села.  

Перва документована упоминка о селѣ е з року 1568. Року 1851 упоминать ся як руське село, де 
жиють грекокатоликы в числѣ 330 душ, римокатоликы — 13 душ, израелиты — 7 душ. Подля списованя року 1910 в селѣ было 375 валалчанов. Року 1980, перед збуряньом, в селѣ были 72 домовства и около 360 жителей.

Од року 1997 территория заниклого села лежить в ареалѣ природной резервации Народный парк Полонины. З бывшого села заховав ся сельскый цынтерь и военскый цынтерь з первой свѣтовой войны. На мѣстѣ давной церкви (1898) стоить деревяна каплиця.




#Article 115: Іновець (272 words)


Иновець (по ) — село крайном востоку Словакии в окресѣ Собранце.

Село находить ся на граници з Украинов, на другой сторонѣ находить ся село Новоселиця. На юговостоку од села высить ся верх Голиця (984 м), де мать свой выток Иновскый поток, протѣкаючый селом. Од Иновця до Подгороди, де находить ся поштовый уряд и школа, одстояня 9 км. 

Село первый раз упоминать ся в документах року 1555. Тогды належало Гуменскому панству рода Другетох. Селяне занимали ся земледѣлством и роботами в лѣсѣ, сушѣньом садовины: каждый газда мав свою сушарню. 
Подля Елека Феньеша (1851) „Иновець, руське село... од В. Березного на двѣ годины ходу: 251 грекокатолицкый обыватель., 317 га ораницѣ, худый горскый готарь.”.

Важны крокы розвою села:

Первы штатистичны податкы суть з року 1828, коли в селѣ было 34 газдовства и довъедна 251 обыватель руськой (русинской) народности, грекокатолицкого вѣросповѣданя. Року 1921 — 57 газдовств з довъедна 329 обывателями, з того 311 Русины, 18 чужинцѣ; подля вѣры 318 грекокатолици, 5 римокатолици, 5 израелиты. 

В 1950-х роках была коммунистичным режимом переведена административна украинизация, русинска народность, язык и школа, а тыж грекокатолицка вѣра были поставлены поза законом.  Наслѣдком того року 1991, по падѣ коммунистичного режима, в селѣ быв евидованый 281 обыватель,  з того 273  Словаци, 5 Украинцѣ, 2 Русины; подля вѣры 158 православны, 41 грекокатолик, 1 римокатолик, 81 без вызнаня.

Подля списованя року 2011 обывательство чинить 215 особ (106 – мужѣ, 112 — жены).

Церковь Св. Архангела Михаила з року 1836, находить ся в реестрѣ народных културных памяток.

В селѣ родив ся Мориц Баллаги (мад. Ballagi Mór 1815–1891), мадярскый языкознатель, академик МАН (1858). Занимав ся лексикографиов, мадярсков грамматиков, зберав мадярскы пословицѣ. Автор Повного словника мадярского языка, и еще многых иншых.

 




#Article 116: Старина (окрес Стара Любовня) (117 words)


Старина на мапах: 
Старина (слов. Starina, мад. Poprádófalu) є село на Словеньску в окресѣ Стара Любовня.

Перва споминка о селѣ походить з року 1352. Тогды село называло ся Стара. Од року 1773 споминать ся под назвов Старина. В року 1890 село мало найвеце, бо аж 485 жители; року 1930 — 401, 2001 — 86.  Подля списованя 2011 — 47.

Село е умѣстнене на лѣвом березѣ Попрада, над польсков границьов, в надморской вышцѣ 466 м. Розлога села — 908 гектары. Про свою чиселну малость не мать властный поштовый уряд, належить до поштового уряду в Малом Липнику: 065 46 Malý Lipník.

Подля народности (списованя 2011):

Подля материнского языка (списованя 2011):

Подля конфесии (списованя 2011):

Числа поданы з датабазы осад Словакии.

 




#Article 117: Страняны (147 words)


Страняны,  Stráňany — село в Словакии в окресѣ Стара Любовня.

Первый раз село упомянуте в историчных документах в року 1343 под назвов Polyvark. За Мадярох называло ся Nagymajer. До року 1948 носило назву Фольварк, пак было переменовано на Страняны. Найвекше число обывательох  штатистикы зафиксовали в року 1828 — 748 особ. В року 1921 в селѣ были 102 будинкы, 474 обывателе, з них Русинох 459, Нѣмцьох 5; грекокатоликох 459, римокатоликох 7, израелитох 5. В року 1991 зафиксованы 74 будинкы, 239 обывателе, з них были Словаци 165, Русины 37, Украинцѣ 36; грекокатолици 210, римокатолици 12, православны 7. Жытелѣ села занимали ся земледѣлством, робили в лѣсах и ходили по дротарцѣ. В року 1857 выставили церковь, посвячену Дѣвѣ Марии. В року 1945 обновили довоенну 2-класну русинску школу. В року 1972 в селѣ заклали еднотне земледѣлске дружство. В добѣ социализма выставили Дом културы, мосты, гасичску станицю, мѣстны комуникации, привели до села електрику.

 




#Article 118: Николай Бескид (106 words)


PhDr. Николай Бескид (, Болдогкеваралйа, Мадярске кральовство – , Кошіцї) — священик, * історік, літературознатель, русофіл. 

Сын грекокатолицкого священика пряшівской єпархії Александра Бескида (1854–1923), брат Александра Бескида (1887–1975), стрый Мґр. Гавриила Бескида (*1929). В року 1900 окончів ґімназію в Пряшові. По закончіню духовного семінаря ся в 1906 став священиком. Тітул доктора філозофії здобыв в року 1910. Робив як архіварь ґр.кат єпархії у Пряшові (од 1906), там ся став секретарём єпіскопа (од 1908) і членом єпархіалной рады (1912). Прожывав в селї Леґнава (1923-45) де быв і священиком (1923-28). В Пряшові выдавав русофільскы новины Голос русского народа і основав Русскую народную партію. Працовав в товаристві ім. А. Духновіча.
 




#Article 119: Чеськый язык (821 words)


Чеськый язык (чеськ. čeština высловность: ) є западославяньскый язык, котрым ся бісїдує передовшыткым у Чеську. Бісїдує ним приближно  людей на цілім світї. Чеськый язык є подобный і взаємно зрозумілый зо словенчінов, значно менше з польщінов, лужіцков сербчінов. 

Чештіна ся розвила на кінцї 1. тысячроча з западного говора праславянчіны. В прачеськім періодї всокотила дакотры праславяньскы знакы, такы як єры, носовы гласны, палаталізацію ці сістему четверых минулых часів (аоріст, імперфект, перфект, плусквамперфект). Тоты знакы не пізднїше 15. стороча поступно счезли (в указанім порядку).

Писомны памняткы з найстаршого періоду суть лем спорадічны. Чітати і писати тоды знало векшынов лем духовенство. Функцію офіційного языка выконовала латінчіна, даколи старославянчіна. Першов чеськов писомнов памнятков суть дві речіня з документу о заснованю літомеріцькой капітулы з 1057. року, котры суть очівидно май молоды, судячі з ушыткого аж із 12. стороча. Тоты речіня были писаны тзв. прімітівным правописом, котрый хосновав незмінену латиніку і про запис звуків, котры были латинї чуджі (єдна буква могла означати веце звуків).

У 14. сторочу чештіна проникла до літературы і сферы урядных контактів. Обявили ся першы чеськы писаны книгы. Рїшінём Карла IV. быв зробленый першый чеськый переклад Біблії. Хосновав ся діґрафный правопис. На переломі 14. і 15. сторіч ся обявила пропозіція о реформі правопису, котра завела до чештіны хоснованя діакрітічных знаків. Пропаґатором той реформы быв Ян Гус, айбо не є докус ясно ці быв ай ї автором.

Великый розвиток чеськой писаной літературы ся став по вынаходжіню книгодрукованя в 16. сторочу. За примір списовного языка ся довго хосновала тзв. краліцька Біблія. По поражцї ставового повстаня в 1620. роцї дошло до поступного упадку чеськой літературы, спричіненого передовшыткым еміґраціёв чеськой некатолицькой інтеліґенції (Яна Амоса Коменьского, Павла Страньского ітд.). Але і в тій добі выходила чеська література, котра єднач підлїгала строгій цензурї. У 1627–1628. роках другым урядным языком у Чехах і на Мораві ся став нїмецькый язык, одтоды прирівненый до чештіны (і фактічно вдяка політичному тиску дістав у часї слїдуючіх сторіч верьх). Снага завести нїмецькый язык єднотным на вшыткых землях габсбурской монархії ся обявила у 18. сторочу (Марія Терезія, Йосиф II.) з практічных (скорше як націоналных) причін. Не позераючі на тото ся вказала нереалнов, бо чеськоязычноє общество было великым і по стратї векшыны земель понїмченой Сілезії мало в остатку Чеськой коруны над нїмецькоязычныма процентну перевагу. Зрушіня невольніцтва доволило пак на кінцю 18. стороча обяву двиганя, означеного народным возроджінём.

Вдяка снагам народных будителїв была у 19. сторочу зась піднята уровень чеськой літературы. А вдяка повинному школованю і высокій ґрамотности общества списовный язык перестав быти завислым од узкой верствы інтеліґенції. По вшелиякым пробам кодіфікації была наконець прията ґраматіка Йосифа Добровского, котра першыраз вышла в 1809. роцї. Обновлїню чеськой лексікы приспіло передовшыткым выданя пятитомного Словника чесько-нїмецького (1830-1835) Йозефа Юнґманна. Розвила ся публіцістіка, красна література ся намагала наближыти ід жывому языку. Были одвержены дакотры зостаткы застарїтого правопису краліцькой Біблії. Списовна чештіна в тій добі дістала веце-менше днешню подобу.

Чештіна має много говорів, котры суть векшынов взаємно зрозумілы. Під впливом медії а бісїдной чештіны ся стирають роздїлы меджі нима. Чеськы говоры ся дїлять на 4 ґрупы:

На меджовых землях, населеных перед 1945. роком Нїмцями, говоры суть многородны.

Чештіна хоснує латиніку, доповнену діакрітічныма знаками і діґрафом ch, котрый ся тримле за окрему букву.Надшоровый знак гачок (чеськ. háček) означає сычачі і мнягкы согласны, а кідь стоїть над гласнов e — мнягкость опереднёго согласного; обычайно буква ě одповідать старославяньскому ятёви (ѣ). Довжень (čárka) означать довгость гласных (над u ся щі хоснує кружок (kroužek), кідь тото u іде з давного о). Буквы q, w і x ся хоснують лем в пожычках.

Чештіна мать 10 гласных фонем (по пять куртых і довгых), 27 согласных і три діфтонґы.

В чештінї суть три двогласкы (діфтонґы):

Вшыткы тоты двогласкы суть падаючі, складовый у них першый компонент, а другый є півгласным (нескладовым u).
Злучіня гласных ia, ie, ii, io, iu в словах чуджоязычного походжіня ся за двогласкы не тримлють, высловлюють ся з [j] меджі гласныма ().

До характерных знаків чеськой высловности належать передовшыткым:

Чештіна є флектівный язык, котрый выражає сінтаксіс речіня з помочов флексій (склонёваня і часованя).

Части речі

В чештінї суть десять частей речі, котры ся дїлять на змінны і незмінны:

Ґраматічный род

Чештіна выдїлює три ґраматічны роды: мужскый, женьскый і середнїй. Мужскый род ся дале дїлить на жывый і нежывый.

Чісло

Чештіна выдїлює дві ґраматічных чісла: єднотне і множне. Окрем того ся при склонёваню стрїчають зостаткы двойного чісла. 

Склонёваня

Чештіна має сїм Падів (номінатів, ґенітів, датів, акузатів, вокатів, локал, інштрументал), котры ся хоснують при склонёваню назывників, придавників, містоназывників і чісловників.
Закладнов формов обычайно є номінатів єднотного чісла.

Часованя

Чеськы часослова мають три часы: минулый (претеріт), теперїшнїй (презенс) і будучій (футурум).
Мають ай семантічну можность роздїліня одношіня до плынутя часу і завершености дїяня з помочов виду (аспекту). З того погляду ся дїлять на завершены і незавершены. Завершены слова не годны выразити притомность, їх притомны формы выражають будучность.
Выдїляють ся три часословны способы: ознамовый (індікатів), условный (кондіціонал) і розказовый (імператів).
Закладнов формов є інфінітів.

Порядок слов

Порядок слов є дуже вольный, рядить ся передовшыткым тзв. актуалным членїням речіня Закладный порядок слов є типу SVO (пôдмет–присудок–предмет).




#Article 120: Пряшів (461 words)


Пряшів (по ) — місто на Словеньску в Пряшівскім окресї Пряшівского краю. Лежыть у выходній части Словеньска, в долинї р. Торіса. Пряшів є адміністратівным центром Пряшівского окресу і Пряшівского краю. Пріматором є Андреа Турчанова.

Початкы населїня той теріторії ідуть аж до добы камяной, о чім свідчать вызначны археолоґічны обявы, найджены в долинї потока Делня. Далшы стопы екзістенції населїня теріторії днешнёго Пряшова походять з добы бронзовой, коли гев были обявены бронзовы предметы, кераміка а і желїзный ножык і ігліцї. Найджіня золотых і стріберных мінц належыть ку дуже цїнным доказам о екзістенції господарьскых стыків той теріторії з Рімсков рішов. Історічно доложене є і населїня теріторії Пряшова Славянами з перелому 8. і 9. стороча. 

На початку 12. стороча была тота теріторія зачленена до угорьского штату. Перше писемне спомянутя Пряшова ся находить в листинї краля Бела IV. з року 1247. У тім самім сторочу року 1299 удїлив краль Андрій III. Пряшову містьскы права, котры росшырив краль Людовит I. в року 1374, і тым ся місто Пряшів стало слободным кралёвскым містом.
 
В 14. і 15. сторочу місто зажыло міморядный господарьскый росквіт, основали ся ту цехы (скоряницькый, ковальскый і под.) і в тім часї ту жыло дас 2000 людей занимаючіх ся переважно ремеслом. В роцї 1455 дістало місто од краля Ладїслава Погробка свій першый містьскый ерб. Дякувші господарьскій просперітї міста 15. стороча значіло і розвой ставебного руху, котре ся одзеркалїло і на гоносній архітектурї міщаньскых домів.

Вывой міста в 16. і 17. сторочу овпливнили поступуюча реформація і протигабсбурьскы повстаня. Місто постигли і жывелны погромы, мор, пожары і пропад міста ся проглубовав. До історії ся записав і рік 1687 знамый як пряшівскы яткы, коли были на пляцї круто поправены 24 міщане за підпору Імріха Текеліго, ведучому протигабсбурского повстаня як варованя про другых. Місто ся ожывило кінцём 18. і початком 19. стороча, коли ся жытельство Пряшова доповнило пристяговалцями з другых міст. Зряджінём ґрекокатолицькой єпархії в роцї 1816 гев зачало приходити векше чісло Русинів і кінцём 18. стороча ту выникла і вызначна жыдівска комуніта. Велике господарьске значіня про місто мала і выроба солї і зато в 19. сторочу быв застаралый способ здобываня солї нагородженый модернїшым россяглым комплексом.

Леґенда повідать, же кідь ся в 12. сторочу угорьскый краль Бело II. Слїпый стримовав у тім краю, стратив ся своёй дружынї. Глядавші стежкы ку допроводу собі спрагу і голод одганяв ягодами, якы у тых кончінах росли у великім множестві. Як го вечур нашли рытїре з дружыны, краль вырїшыв назвати недалеке село подля ягід. З історічного погляду тота леґенда не мать достовірну основу. Названя Пряшів ся обявує од 16. стороча.
 

У містї є римокатолицькый храм св. Мікулаша з 1. пол. 14.ст., римокатолицькый франтішканьскый костол св. Йозефа, ґрекокатолицькый храм св. Йоана Хрестителя, православный храм св. Александра Невского з 1950 р.

У містї жыє 91 498 жытелїв.

Народностне зложіня (2001 p.):

Реліґійне (Набоженьске) зложіня (2001 p.):




#Article 121: Штатістічна теріторіална єдиніця (116 words)


Штатістічна теріторіална єдиніця (ШТЄ) (скорочено NUTS з французького nomenclature des unités territoriales statistiques) є штандарт гєрархічного дїлїня теріторіалных областей штатів Европской унії про цілї реґіоналной штатістікы. Тот штандарт быв вывинутый в Европскій унії і прото детайлно покрывать лем їй членьскы штаты. Дїлїня ШТЄ не мусить одповідати адміністратівному дїлїню штату.

В Словакии тому одповѣдать ŠÚJ (Štatistická územná jednotka).

При класификатору NUTS од року 1990 екзистуе и класификатор LAU – Local Administrative Units („Мѣстны самосправны единкы“), обсягуючый села и округы. В сучасности тот класификатор прийшов намѣсто  старым ступням NUTS 4 и NUTS 5, а тым в повности одповѣдать.

Обы была в цѣлой Европской унии досягнута поровнателность окремых штатистичных единок, суть установлены про каждый ступѣнь NUTS межы числа обывательох. 




#Article 122: Пряшівска універзіта (150 words)


Пряшівска універзіта у Пряшові є высока школа універзітного тіпу.
Пряшівска універзіта была основана на основі закона ч. 361/1996 З.З. з 10. децембра 1996 роздїлїнём Універзіты Павла Йозефа Шафаріка у Кошіцях на Універзіту Павла Йозефа Шафаріка і Пряшівску універзіту. Історія векшыны факулт є але омного довша, і найстарша з них (Ґрекокатолицька теолоґічна факулта) наслїдує інштітуцію основану в роцї 1880. Є то третя найвекша словеньска універзіта за чіслом факулт. Окрем факулт є частёв універзіты Устав русиньского языка і културы, Устав азійскых штудій, Центер ціложывотного і компетенчного ошколованя о Дослїдный центер. На Пряшівскій універзітї є веце як 12 500 штудентів і 1 040 працовників. На чолї універзіты стояли ректоры проф. PhDr. Карол Феч, CSc. (1997-2003) і проф. PhDr. Франтїшек Мігіна, CSc. (2003-2007). Од 1.8. 2007 є ректором проф. RNDr. Рене Матловіч, PhD. Пряшівска універзіта є членом EUA (European University Association), Danube Rectors´ Conference і сіґнатаром харты EMUNI.

На Пряшівскій універзітї суть тоты факулты:




#Article 123: Стропков (106 words)


Стропков (по слов. Stropkov) є місто, яке лежыть в Пряшівскім краю.

Стропков, Бокша, Сітнік

Стропков лежыть на лївім берегу рікы Ондава, до котрый ся в северній части вливать Хотчанка.

На северї міста ся находить стропківскый рыбник. У выходній части Бокшы ся находять два бокшаньскы рыбникы.

Містьске заступительство творить 18 посланців.
Пріматор міста: MUDr. Петер Обрімчак

Словаци - 88,9 % Циґане - 1,1 % Русины - 9,7 % Українцї - 0,2 % Поляци - 0,1% Мадяры - 0 %і іншы

римокатолици - 61,93 % ґрекокатолици - 26,95 % православны - 5,23 % без віры - 2,80 % евангеліци - 0,47 %і іншы ( Салвишы, баптісты, ... )




#Article 124: Осиф Кудзей (179 words)


Осиф Кудзей (*24. фебруар 1952) — русинскый писатель, поет, перекладатель и културный дѣятель з Няґова, окрес Меджилаборцѣ. Лавреат Духновичовой (США) и Павловичовой (Словацкого литературного фонду) литературных наград (обѣдвѣ в року 2010).

Выростав в набоженскы ориентованой русинской родинѣ. Через цѣлы 15 рокы быв активным участником аматерского театру свого села, переважно в фиглярных ролях, одповѣдных его натурѣ. Театер выступовав лем по русинскы диалектом свого села, хоть мав успѣх далеко за его границями, што не все любило ся тогочасным организаторам фестивальох.

Закончив строярско-ставбарску промысловку в Брезнѣ (1969), де зыскав фах токаря. Працовав на фабрицѣ в Меджилаборцях (до 2012). Од року 1994 выступовав в русинскых и грекокатолицкых выданях з куртыма автобиографичныма повѣданями. Од року 2005 сполуредагуе духовны алма­нахы Gregokatolîćkyj rusîň­skyj kalendaŕ и Artos. Пише лемковсков бесѣдов.

В року 2010 за три найновшы зберкы поезий: Мудрость жывота (2008), Байкы-забавляйкы (2008), Байкарёвы думы (2009) — зыскав Духновичову литературну награду.

Творчость Осифа Кудзея мать два выразны полы. Первый — то духовна литература властна и переклады до русинской бесѣды старославянскых церковных текстох. Другым полом е свѣтска поезия, з котрой найвыпуклѣйшы суть байкы.

Осиф Кудзей автор вельох публикаций:




#Article 125: Миколай Ксеняк (136 words)


Николай (Миколай) Ксеняк (*4. децембер 1933, с. Камюнка, окрес Стара Любовня, Словакия – †1. фебруар 2020, там же) — педагог, русиньскый писатель, байкарь і културный дїятель. Писав о жывотї чоловіка на селї.

Скінчів руську ґімназію в Пряшові і Інштітут руського языка і літературы в Празі. Довгы рокы учів на ґімназії в Ружомберку, а в роках 1968 – 1991 быв і єй директором. В 1981 році здобыв тітул ПгДр. на Універзіті Павла Йозефа Шафарика в Пряшові. Першы свої творы писав по руськы, пізніше по україньскы, але по 1989 р. і зачатку русиньского возроджіня зачав писати своїм материньскым, русиньскым языком. 

М. Ксеняк написав цїлый ряд книжок баёк, таксамо віршованых творів, є автором приповідок, радіёпєс, як автор ся реалізовав і на сценї театру А. Духновіча в Пряшові. І хоць є ёго домінантнов темов дротарьство, є выразный главно як байкарь.




#Article 126: Юрко Харитун (161 words)


Юрко Харитун — учитель, збератель русинского фолклору, русинскый поет в Словакии, лавреат «Премии Александра Духновича» (2012), удѣляной Карпаторускым выскумным центром (Тhe Carpatho-Rusyn Research Center) в США.

Родив ся 17. юла 1948 в Стружници Снинского окресу. 
Основну школу выходив в родном селѣ, пак в Старинѣ, а середню — во Снинѣ, де уж од школной лавкы зачав писати стишкы. Учив ся гру на гуслях в музичной школѣ. Высоку освѣту зыскав на педагогичной факултѣ в Пряшовѣ, а пак од року 1970 зачав учительовати в основной школѣ в Лендаку, Попрадского окресу. Еще в середньой школѣ зачав записовати русинскый фолклор: народны спѣванкы, дѣтскый фолклор, пословицѣ, приповѣдкы. В року 1986 его родне село цѣлком заникло, а обывателе были переселены. Юрко Харитун жие и творить в Кежмарку, одкы походить его жена, а тема жалю за заниклым селом молодости стала ся еднов з доминант его поезии.

Юрко Харитун публиковав свои дѣла в периодиках, а тыж е автором многых книжок:  

Книжка Мої сны в року 2012 вызнаменана «Премиов Александра Духновича».




#Article 127: Марко Шолтыс (119 words)


Марко Шолтыс — роман зо жывота Подкарпатской Руси од автора Емила Кубека. Роман е ключовым твором автора и очевидно основаный на его властных скушеностях. Централнов фигуров романа е Марко Фурман, на прозывку Шолтыс, котрый вдякы замѣрѣню на цѣль и силной воли переходить довгый и тяжкый путь од бездомного биреша до богатого, успѣшного и честованого землепана. Дѣя романа точить ся на Подкарпатской Руси до Первой свѣтовой войны и заберать и зачаток войны. Роман написаный року 1915 и первый раз публиковав ся в 115 продовжѣнях в новинцѣ Сокол русинськой диаспоры в ЗША, а пак во формѣ книги в трех томах во выдавательствѣ Обрана, Скрентон, Пенсилвания, року 1923. Написаный автором кириликов, але з мусаю выданый быв латинков. В днешной добѣ перевыданый кириликов. 




#Article 128: Подольск (133 words)


Подольск — місто в Росії, адміністратівный центер Подольского району Московской области. Лежыть у западній части Росії, в долинї р. Пахра, притокы р. Москва, 36 км на юг од Москвы 

Місто Подольск выросло із села Подол, статус міста мать од 1791 р. На місцї сучасного міста колиська жыли фінско-угорськы (головно меря) і балтськи племена, од 9-10 ст. і славянськы племена, головно вятичі.

У містї є дакілько православных храмів, найзнамішы суть Троїцькый собор збудованый в 1819—1832 роках і Воскресенська церьков, котра ся першый раз споминать в 1627-1628 роках.

Уж перед револуціёв місто было силне промыслове центрум, в 70-их роках ту было коло 70 заводів, днесь є ту розвинутый атомовый промысел і фунґує ту веце як 10 заводів.

У містї жыє 183 095 жытелїв. Переважна часть суть православны, незначну часть творять вірникы іншых церьков і мусульманы.




#Article 129: Закарпатска область (298 words)


Закарпатска область (по укр. Закарпатська область, по мад. Kárpátalja) — область на крайном югозападѣ Украины, в верхном току рѣкы Тиса з центром в Ужгородѣ. Область уникатна своев пологов: мать границѣ з четырма сосѣдныма державами: Польща, Словакия, Мадярщина, Румыния. 

Мать розлогу 12 777 км² и 1 244 895 жительох (2009).

До октобра 1944 территория теперѣшной области выше 1000 роков была частьов Мадярщины, окрем рокох 1919—1939, коли была частьов Чехословакии. По приходѣ Червеной Армады, 26. октобра 1944 Первый зъѣзд Народных комитетов Закарпатской Украины в Мукачовѣ выголосив републику Закарпатска Украина и просив найвысшы органы УССР и СССР прияти ю в состав УССР. Тота просьба была удоволена. Народна Рада Закарпатской Украины докончила величезну роботу организации житя новоствореной републики. Але република мала куртый живот. 22. януара 1946 указом Президиума Найвысшой Рады СССР она была перетворена в Закарпатску область в составѣ Украины з двома городами и 13 округами, а 25. януара в Закарпатской области были введены законы УССР. 

Область административно дѣлить ся на 13 районов и два городы областного подряджѣня: Ужгород и Мукачово.

Районы Закарпатской области:

Архивны документы свѣдчать, же много раз чехословацкы власти пробовали въедно з мѣстными политиками Подкарпатской Руси створити прапор края, удоволяючый розличны политичны ориентации. Але вшиткы пробы натыкали ся на нерѣшимость вопроса: якый прапор мать быти в основѣ: славянскый триколор або украинскый сино-жовтый. Року 2006 быв выголошеный конкурс на проект заставы, але и тот не дав резултат. Наконець, под тиском политичных обстоянь, перед грядущым визитом в область Президента В. Ющенка, Областна Рада 27.02.2009 прияла нову заставу области, яка символизуе входжѣня области в Украину.  

В дотрианонской добѣ найвекшы етничны групы обывательства были Русины, Мадяре, Румыны. По Трианонѣ поступно майже половка Мадярох выемигровала. Од року 1944 были вшыткы Русины без их згоды евидованы як Украинцѣ, так же не знати, што было едных, а што другых, а поствоенны совѣтскы репресии пережила лем третина Мадярох. 




#Article 130: Вовк (249 words)


Вовк, вовк обычайный (Canis lupus L.) — найвекшый з нынѣ жиючых драпежных ссавцьох родины псовых, котрый здобывать ѣдло самостатно або во фалках активным гледаньом ай пренаслѣдованьом жертв.

В Дании, Голландии, на Британскых островах быв долабы вынищеный, в Западной Европѣ доднесь заховав ся в Арденах, Юрѣ, на югу Франции, в Италии, на Балканском полуостровѣ, в Мадярщинѣ, Польщи, Финландии, на цѣлой територии бывшой Российской империи. В Чехии быв послѣдный вовк застрѣленый в року 1850, але все еще даякый ся може затуляти з Карпат. Росширеный по цѣлой Азии, Японскых островах и цѣлой Сѣверной Америцѣ, хоть його кожух подлѣгать розличным змѣнам в приспособлѣню ку краинѣ и климѣ.

Вовк европскый бывать тѣлом 115 цм довгый, в плечах 85 цм высокый, пысок мать приостреный, ушны клапы широкы, шпицасты, взпрямлены, очи кус накосо положены, пупилькы круглы, лабы высокы, хвост звислый. Вовк е вытрималый гонитель, там де ся указуе гойнѣйше, гонить жертву во фалках обдуманым гоном и чинить великы шкоды на высокой звѣринѣ и стадах. Все небеспечный про дѣти, а кедь голод му додавать дерзости, и про доростлых. Преслѣдуе и лишкы, а в тѣснотѣ ай мыши и жабы, не оповергать ани здохлинов. Протягле вытя вовка выволуе у жертвы горор, а е то ай вовчый способ комуникации. Вовци можуть давати плодне потомство зоз псами. Парять ся од децембра по апрѣль. В том часѣ меджи самцями суть рвачкы на живот а на смерть. По 13 тыжднях вовчицѣ принесуть од 6 до 10 молодят, котрых пестують в норах, скалных пуклинах, в лѣсовых заломах. Молодя, взяте од вовчицѣ, дасть ся здомашнити.




#Article 131: Михайло Рошко (107 words)


Михайло Рошко (*смт Межгорье, Межгорскый район, Закарпатьска область) — україньскый, російскый і русиньскый писатель.

Народив ся і выріс у Межгорью. Служыв в Радяньскій армадї в Мадярьску. 

Доцент, кандідат філолоґічных наук, заступник декана факулты романо-ґерманьской філолоґії Ужгородьской націоналной універзіты. Кандідатьска дізертація была присвячена творчости Кена Кізі 

Член правлїня Закарпатьской орґанізації Національної спілки письменників України, лавреат літературной премії ім. Ф. Потушняка. 

Оповіданя друковав у журналах і ґазетах: «Карпатський Край», «Дукля», «Тиса», «Зелені Карпати», «Молодь Закарпаття», «Ужгородський університет» і іншых, в антолоґіях прозы «Проза Закарпаття ХХ ст.» (2004), «Творчість джинсового покоління» (2007), «Дитяча література Закарпаття» (2005) та ін. 

Деякы свої творы писав російскым языком, а тыж з хоснованём закарпатьской бісїды.




#Article 132: Берегівскый район (273 words)


Береговскый район,  Берегівський район — район в Закарпатской области Украины. Мать розлогу 635 км² і 60 985 обывательох.

Береговскый район (до року 1953 - Береговський округ), лежить в югозападной части Закарпатской области. На сѣверѣ межуе з Мукачовскым районом, на востоку – з Иршавскым и Виноградовскым, на
западѣ - з Ужгород­скым районом, на югу з Мадярщинов.
Район мать переважно ровнинный рельеф, выгодный про высокорозвите земледѣлство. По територии района бѣгнуть рѣкы Боржава, Тиса, каналы Верке и Чорна Мочарь. Зоз хосенных копалин ту суть полиметалы, бариты, алуниты, угля, будовны материали, зокрема перлиты.
 

Територия района належить до найдавнѣйше заселеных: найдены в роскопах артефакты односять ся ку добѣ поздного палеолита (10-12 тысяч рокы од нашой добы).

Мадярскы племена «здобывачи отчизны» зачали появляти ся ту в року 894. Первым укрѣпленым мѣстом быв замок Боржава, котрый до 13. ст. быв центром жупы Боржава. Замок и цѣла жупа были знищены впадом монголо-татарской орды в року 1241. Район быв заселеный Сасами, колонистами знад Рина. Од року 1271 сформовала ся жупа Берег з центром в кральовском вольном вароши Береговѣ.

В часѣ Ракоциевой войны за независимость район быв едным з главных боиск. По Первой свѣтовой войнѣ достав ся Чехословакии, а по Другой — СССР.
 

На 1 марца 2017 район мав 50 985 обывательох. В районѣ векшину обывательох чинять Мадяре, року 2003 их было 76% од вшиткого обывательства.

Район е меджи найвеце розвитыма в области. Традичны конарѣ економикы суть: земледѣлство, скотарство, выроба бутору, агропромыслова выроба, винарство. 

В рокы по розпадѣ СССР промысел и польногосподарство дознали упадок и мусѣли гледати новы торгы и змѣнити профил. Успѣшно розвиваться напротив тому туристика, агротуристика и звязаны з тым службы, выуживаючи природны факторы, напримѣр термалны воды, розвите виноробство и сосѣдство з Мадярщинов.




#Article 133: Перечинскый район (106 words)


Перечинскый район,  Перечинський район — административна единка Закарпатской области Украины. Мать розлогу 631 км² и 31 926 обывательох (2017).

Створеный в року 1953, до того быв Перечинскый округ. Районный центер — Перечин.

Район лежить на западѣ области, межуе з Великоберезнянскым, Воловецкым, Свалявскым, Мукачовскым и Ужгородскым районами, а тыж сосѣднов державов Словакиев.

Три четвертины района занимають горы, покрыты буковыма и грабовыма лѣсами. Географичнов доминантов района е полонина Руна (1482 м.н.м.). Населены пункты розмѣщены главнѣ вздовж рѣк Туря и Уг. В долинѣ Уга через район проходить автодорога и желѣзнична линия Чоп – Львов.

м. Перечин, пл. Народна, 16. РДА
Відділ роботи із зверненнями громадян,
Мешко Антоніна Миколаївна, тел. (03145) 2-14-69. 




#Article 134: Ужгородскый район (146 words)


Ужгородскый район (укр. Ужгородський район, мад. Ungvári járás) — административна единка Закарпатской области Украины. Мать розлогу 870 км² и 74 399 жителей. 

Район лежить на западѣ области, межуе з Береговскым, Мукачовскым и Перечинскым районами, а тыж двома сосѣдныма державами, Мадярщинов и Словакиев.

Подля послѣдного списованя (2001) в районѣ жие 74399 особ, подля народности Украинцѣ - 58,4%, Мадяре - 33,4%, Цигане - 4,1%. Район другый найвекшый в области по Береговском з коренным мадярскым обывательством. 

Од 23. октобра 2002 европска филиалка японской компании, занимаючой 30% свѣтовой выробы кабелных сплеток про авта, отворила фабрику в районѣ. Число затрудненых — 1430 особ. 

Року 2007 в селѣ Розовка отворена выроба електроникы. Число затрудненых — 1730 особ.

Основане року 1992 в селѣ Сторожниця на земледѣлском готарю 360 га. Число затрудненых — 140 особ. Садова продукция (переважно яблока) выроблять ся и сохранять ся по наймодернѣйшых нѣмецкых технологиях и додавать ся в супермаркеты Ужгорода.




#Article 135: Руски Керестур (266 words)


Руски Керестур ; або и Руськый Керестур (серб. Руски Крстур) — село в Сербії. Жытелїв — 5213 (на 2002). Руски Керестур найвекше населєне место Руснацох у дакедишнєй Югославиї, а нєшка у Сербиї и центер є образовного, културного и духовного розвою рускей националней заєднїци у Сербиї. Находзи ше на ровним, за польопривреду барз вигодним подручу южней часци Панонскей нїжини, медзи Дунайом и Тису. Настал зоз присельованьом Руснацох 1745. року. Находзи ше у општини Кула. Ґеоґрафски координати  — .

По попису 2002 року у Руским Керестуре було 5.557 жительох, найвецей Руснацох 4.483, потим Сербох 263, Ромох 76, Мадярох 73, Українцох 61, Чарногорцох 37,  Словакох 30, Горватох 38, Муслиманох 9. Число гражданох Руского Керестура 2002. у одношеню на попис 1991. року зманшане за 11,64 одсто. Пре общу нєвигодну ситуацию у нашей жеми у остатнїх рокох велї млади малженски пари ше виселюю до других жемох, найвецей до Канади, а млади одходза до городох.

Спорт у Руским Керестуре ма длугу традицию. Фодбалски клуб «Русин» формовани 1923 року, а з нього виросло Спортске дружтво «Русин» з вецей клубами у рижних спортских конарох. Тераз у составе Спортского дружтва «Русин» ше попри фодбалского клуба, находза и велї други клуби — рукометни (хлопски и женски), шаховски, столно тениски, конїцки, атлетски и карате клуб. Спортске дружтво «Русин» орґанизатор традицийних спортских бавискох «Яша Баков» турнирских змаганьох найуспишнєйших екипох медзи Руснацами.

Фодбалски клуб «Русин» формовала млада керестурска интелеґенция 1923. року. Перше урядове змаганє «Русин» бавел дома провиц Вепровачанох (нєшкайши Крущич). Конєчни резултат того першого стретнуца бул 2:2. На початку «Русин» змаганя бавел векшину зоз екипама зоз сушедних местох. Клуб ше першираз уключує 1935 року до першенства Суботицкого подсоюза.




#Article 136: Кому што Бог обіцяв (161 words)


Кому што Бог обѣцял - проза од Емила Кубека. Написана на початку 20. стороча. Опубликовано в первом томѣ едиции Народны повѣсти и стихы во выдавательствѣ Обрана, Scranton, Pa, 1922, з подтитулком: Повѣсть з народного житя.
 
Живот емигрантов быв главнов темов америцко-руськой литературы. При ей читаню познаеме и причины емиграции, але и проблемы културной адаптации в Америцѣ и звязи зо старым краём.  Главнов причинов емиграции з Европы были економичны тяжкости, айбо литература указуе ай на то, же важныма причинами одвандрованя бывала и нещастна любовь и туга за новым приятельством. Америка ся так стала мѣстом, де ся забыло на емоции и хыбы прошлости, де затраченый чоловѣк мог ся очистити од вины и ганьбы. Таку тему мае ай сесе Кубеково повѣданя. Иван Промах, котрый одвандровав до Америкы з причины нероздѣленой любви, по десять роках вертать ся дому. 
Зачинать успѣшно газдовати на зависть валалчанам, але тота стара любовь его не угасла и ставать ся доминуючов и рушаючов силов его далшого поступованя.

Повный текст в кириллицѣ 




#Article 137: Крістіна Пелакова (156 words)


Кристина Пелакова,  Kristína Peláková, * 20.август 1987, Свидник — словацка спѣвачка, участниця семифиналного кола конкурзу Евровизии Eurovision Song Contest 2010, на котром представляла Словакию з пѣсньов Горегронье.

Походить з выходной Словакии, зо Свидника. Музикалну наданость указала уж од малости, коли ся в людовой умѣлецкой школѣ учила грати на клавиру ай спѣвати. В року 2008 закончила штудии в музично-драматичном фаху на Конзерватории в Кошицях. В часѣ штудий ся спознала зоз продуцентом Мартином Кавуличом, поетом и текстарьом Камилом Петераем. З нима выдала свой дебутовый албум „…Ešte Váham“ (2008).
 
В року 2010 представляла Словакию в Осло на конкурзѣ Евровизии зоз спѣванков Горегронье (текст — Камил Петерай, музика — Мартин Кавулич), а достала ся меджи напопуларнѣйшы спѣвачкы Словакии. А тогды собѣ завмѣнила, же буде спѣвати ай русинскы спѣванкы, а же буде ай з нима успѣшна. 

За взор ей служила популарна фолклорна русинска спѣвачка Анна Сервицка, а ку тому Кристина додавать традично свою властну твориву интерпретацию и досягать досправды успѣшный резултат.




#Article 138: Мукачово (143 words)


Мукачово (, , , , , , , ) - город обласного подпорядковання в Закарпатьскій области України, коло 86 000 жытелів (2016).

Мукачово - економічный, торговый центр Закарпаття, єден з центрів Русиньского движенія. Так у Мукачеві функціонує Дом Русинов (заснований Товариством Підкарпатьскых Русинів)

Національний состав: Русины, Українцї, Мадяре, Жыде, Німцї, Росіяне, Циґане.

Засноване в II половинї VIII стороча. У 1396 Угорьскый король Сігізмунд подаровав Мукачово і закріплені за ним володіння князові Федорові Коріатовичові. В 1445 роцї  реґент країны Янош Гуняді дав Мукачеву привілеґій - право на самоуправлїня, то значіть місто достало Маґдебургське право. У XVII сторочу під владов Трансильванії. У XVIII сторочу - частёв  Австро-Угорьска.В 1919 роцї  Мукачово было частёв Підкарпатьской Русї і припоєне до Чеськословеньской републікы. По Другій Світовій Войнї Підкарпатьска Русь (в тому чіслі і Мукачово) припоєне до Україньской РСР. З 1991 року УРСР переменоване на держава Україна 
(головне місто Київ).




#Article 139: Гуменне (141 words)


Гуменне (по ) — місто на Словеньску Пряшівского краю, адміністратівне центрум Гуменского окресу і історічного краю Вышнїй Земплін.

У містї бывать 35.028 людей.

Місто ся находить на місцї, де ся до рікы Лаборець вливать ріка Цироха во вышцї 157 метрів над морём.
Місто лежыть в долинї, котру з єдной страны леміють выбіжкы карпатськых гoр і з другой стоять горы Выгорлат.
Близько коло міста суть штири грады (розвалины): Ясенів, Береків, Чічва і Винне.
Місто є словеньского походжіня, но бігом 20. стороча інфлуксом з недалекого русиньского краю набрало біетнічный (зарахувші Циґанів триетнічный) характер.

Перше ся споминать у 1317 році. Історія міста є узько звязана з істориёв роду Другетів.

Гуменне лежыть тїсно за Брековськыма воротамі, котры творять вступ з Выходословацькой рівнины до котлины рікы Лаборець а ёго притоків серед Карпатскых верьхів.

горы Выгорлат, Низкы Бескиды

Лаборець (враховано заткальніці), Цироха, (Птава, Кудлівчанка, Губкова, Глубокый потік).




#Article 140: Кровь (172 words)


Кровь - рѣдка злучна субстанция, што складать ся з плазмы и кровных буньок; непрозрачна течь, фарбов червена, хемичнов реакциов слаболужна. Липкавость кровли четыри-пять раз векша од липкавости воды. В организмѣ доростлого чоловѣка е около 5 литры кровли, што чинить 7-8% массы тѣла.

Главна функция кровли — транспортованя материй  в организмѣ, котры суть потребны про ествованя чоловѣка або жывотинѣ и их физиологичны потребы.  Додаточны функции: регулаторна, охранна и др. 

Кровна плазма (текуча зложка) чинить около 56% обсягу кровли, кровны бунькы — около 44%. Плазма на 90% зложена з воды, около 7% протеины плазмы, бѣлковины, котры мають розличны функции, дале суть там около 2% неорганичны соли, а вшитко позостале — то суть субстанции, переношованы током кровли. З обсягу кровных буньок около 90% чинять еритроциты, 10% — вшиткы иншы.

Кров належить до найскорше оновльованых тканив организма. Еритроциты не жиють лем четыри мѣсяцѣ. Непрерывно творять ся новы зложкы кровли и очищають ся з ней стары. В том процессѣ бере участь хребтова мозговина, печунка, слезина, покруткы. Главна функция еритроцитов — переношаня оксигена через артерии до органов тѣла. 




#Article 141: Штєпан Рак (271 words)


Штєпан Рак (* 8. авґуста 1945, Духцов, Чеськословеньско) є вызначный чеськый ґітаріста, музичный композітор і педаґоґ русиньского походжіня.
В роцї 1963 по скінчіню штудій на середнїй школї образотворчого уменя в Радотїнї абсолвовав штудіум гры на ґітару і штудіум компонованя на празькій конзерваторії під веджінём Штєпана Урбана і Зденька Гулу, штудіум завершено в роцї 1970. На тото штудованя навязав в часї штудованя на Музичній факултї Академії музичных умень в Празї. Уж в часї штудія обтримав вызначне оцїнїня за перше місце в музичнім конкурзї молодых композіторїв в Чеськословеньску і то за складбу Гірошіма з року 1973 і 2. цену в далшім річнику за пісню Аж. По школї зачав робити як учітель музикы на людовых школах уменя.

В роцї 1975 го закликали до Фіньска, жебы їм там поміг створити основу про їх штудіум ґітаровой гры. Концертовав практічно по цілім Фіньску, гостёвав у Фіньскім радію. До Ческословеньска ся вернув в року 1980, як педаґоґ продовжовав з учінём ґітаровой гры на празькій конзерваторії: пізнїше тыж як одборный асістент на Педаґоґічній факултї в Чеськых Будєёвіцях.

Дїйствовав і як член одборных порот на вшелиякых міджінародный музичных конкурзох. В роцї 1982 ся став першым педаґоґом АМУ, котрый ся там занимав ґітаровов гроб. Там дїйствує до днесь.

Снажыть ся выпрацовати комплетну методіку ґітарового граня, про тоты цілї накрутив документ демонштруючій новы технікы граня на ґітару. Ёго найвекшый вклад є в розвиваню технікы такзваной пятьперстове граня (тота техніка є знама під назвов Ракове тремоло). котра хоснує актівацію маличка грачовой правой рукы, што уможнює новы выразовы можности як в днешнїх складбах, так і у класічнім ґітаровім репертоварї. Дякувші міджінародній сполупрацї з другыма педаґоґами ся тота техніка росшырює і за граніцями Чеськой републікы.




#Article 142: Каттегат (185 words)


Каттегат — акваторія, що обмежена Ютландією (Даньско і крайня північ Нїмецьки) і Сконе, Халланд і Бохуслен (Швеція). Балтійське море має з'єднання з Каттегатом через Ересунн і Данські протоки. Каттегат є продовженням Скагерраку і може розглядатися або як затока Балтійського моря, або як затока Північного моря, або згідно скандинавській традиції, не є жодним з них.

Згідно з визначенням, по прикордонній конвенції 1932, підписанної Даньскоєю, Норвегією та Швецією, північна межа між Каттегат і Скагеррак прямує від півночі миса Гренен в Ютландії на південь до межі Ересунну і далі до маяка Куллен в Сконе 

У протоку впадають річки Гета-Ельв, Лаган, Ніссан, Етран, Віскан з боку Швеції, а також річка Гудено з боку Даньски.

Найбівш великі острови - Самсьо, Уруст, Лесе, Анхольт. Остані два нерідко називають данським «пустинними поясом», завдяки їх сухому літньому клімату.

У протоці присутньо дві течії: направлене на північ менше солоне, поверхневе, і солоніше, глибинніше, направлене на південь. Прибережні води замерзають в зимовий час.

Назва Каттегата пішло від ніжньосаксонського Kat (кошка) і Gat (дірка). Оно вживано з середньовіччя, коли капітани називали эту область вузької, «як котячі діра», оскільки тут присутні кілька морських мілин, вельми ускладнюючих судноплавство.




#Article 143: Хмара (205 words)


Хмара є видима сукупность малых частіць воды або леду (припадно іншых латок) в атмосферї Земли або іншых планет. Хмары выникають тогды, кідь вогкость воздуху скондензує на капкы або ледовы крішталикы. Высота, в котрій ся така дїя одбывать є різна і граніця за котров ся вода в ґазовій формі мінить на капалину ся зове точка росы. Залежыть на стабілітї воздуху і множестві прітомной вогкости. Звычайна хмарна капка або ледовый крішталик мать середнїй діаметер приближно 0,01 мм. Холодны хмары творячі ся у великых вышках обсягують лем ледовы крішталикы, низшы, теплїшы хмары обсягують лем водны капкы.

Часто ся обявує помыленый погляд, же хмары суть зложены з водной пары. То не правда, бо сама водна пара не є видима без огляду на вышку і густоту. Хмары творить вода в капалній або певній формі.

Найвекше значіня хмар є в тім, же з них падать додж або снїг і вода з атмосферы ся їх посередництвом вертать назад на земный поверьх. Кідь мають капкы воды досягнути земного поверьху, мусять мати даяку мінімалну великость, жебы ся кідь падають з атмосферы не выпарили (респ. не высублімовали). Важна є тыж довжка паданя, т.є. высота хмары. З высокых і середнё высокых хмар снїг ці додж на землю не впаде, бо ся вшытко выпарить іщі перед впаджінём.




#Article 144: Чай (172 words)


Чай або тыж тей (з высловованя кітайского 茶 – чха в мандарінскім і кантонскім діалектї; в діалектї менше вызначного приставу Сіа-мен чітане те – одты названя в дакотрых другых языках) є културный напой, готовленый звычайно лугованём листків рослины чаёвника в горячій водї. Про самы листкы ся тыж хоснує назва чай. Означіня чаю ся часто поужывать і на іншы одвары, запары з різных рослин (наприклад тзв. былиновы чаї або свербогузковый чай). Чай мать в много припадах тыж благодарный вплив на орґанізм дякуючі субстанціям, в нім обсягнутых.

Чай взникать спрацованым листків чаёвника. З ботанічного погляду є чаёвник всезеленый кряк, доростаючій в природї до вышкы 5 аж 15 метрїв, вынятково аж коло тридцять метрів. На плантажах суть крякы утримованы у вышцї коло єдного метра, што уможнює комфортнїше збераня чаёвых листків і звышує уроджай.

Природно чаёвник ріс в юговыходній Азії, коло граніць Кітаї і Індії. Як културна рослина ся плекать на много місцях з пригодныма условіями, міджі знамы чай продукуючі країны належыть Індія, Пакістан, Іран, Шрі Ланка, Тайван, Японія, Індонезія, Непалl, Австральскый союз, Арґентіна і Кеня.




#Article 145: Мікі і Наталка Петрашовскы (127 words)


Мікі (Мікулаш) і Наталка (Падова) Петрашовскы (Мікі: *14. юна 1952, Міджілабірцї) і (Наталка: *18. юла 1981, Гуменне)
суть знамий  вокалный дует з Гуменного зо Словеньска. Мікі походить з Лабірце (Міджілабірцї).
Співають в словеньскім, русиньскім  і україньскім языку. Іде о фолклорны і тзв. естрадны співанкы з тематіков родного края. Мікі передтым співав окрем іншого в Гуменьскім співацькім трію. Своє співацьке дїйствованя зачав в пряшівскій біґбітовій капелї Оптіміст. Ёго співацька карієра ся одвияла окрем того в жанрох співоколового співу, ансамблёх фолкорной музикы (Калина, Хемлон) і дыховой музикы. Наталка таксамо дїала в співоколовім співу. 

Суть лавреатамі  найвызнамнішого змаганя співу на русиньскый землі - Маковіцка струна. Престіжне оцїнїня здобылі в року 1996.  Іщі в року 1989 Мікі Петрашовскый ся лавреатом Маковіцкой струны став в рамках славного Гуменьского трія.

Інши проєкты :




#Article 146: Европска унія (145 words)


Европска унія (ЕУ) є політічна і економічна унія, котру од остатнёго росшырїня в роцї 2013 творять 28 европскых штатів з 500 міліонами жытелїв (дас 7,3 % світовой популації). ЕУ выникла в роцї 1993 на основі Договору о Европскій унії, знамішым як Маастріхтьскый договор, котрый навязовав на европскый інтеґрачный процес од пятьдесятёх років минулого стороча. Европска унія была паралелным цілком к Европскым сполоченствам без правной субєктівіты, котрый ся од другых одрізняв дїянём. Европска унія была в тім часї лем початком політічной інтеґрації і інштрументом про сполупрацу в дакотрых областях. Лісабоньскым договором нагородила Европска унія Европске сполоченство (ЕС; оперед Европске господарьске сполоченство), чім здобыла правну субєктівіту і тыж атрібуты ЕС - передовшыткым надштатность.

Европска унія як інтеґрачный цілок мать основны роздїлы кідь порівнаме з міджінародныма орґанізаціями, зато є Европска унія шпеціфічнов орґанізаціов, котра стоїть в певнім сенсї над членьскыма штатами, котры на ню перенесли дакотры свої права.




#Article 147: Міджінародный суд (107 words)


Міджінародный суд (МС) (анґліцькы International Court of Justice (скорочіня ICJ), французькы Cour Internationale de Justice (скорочено CIJ)) є головным судным орґаном Орґанізація споєный націй. Є уміщеный в Нідерландії в Гааґу в Палаці міру. Быв зрядженый в року 1945 на базї Харты ОСН як наступник Сталого двора міджінародной справедливости. Головным документом дїяня того суду є Штатут Міджінародного судного двора. Штатут є в базї згодный зо штатутом свого попередника і творить неоддїлїтельну часть Харты ОСН. Їдначій порядок собі МС приїмать і мінить сам. Урядным языком є французькый язык і анґліцькый язык.

Головнов задачов суду є рїшыти споры міджі штатами і давати посудкы о правных вопросох на жадость компетентных орґанів.




#Article 148: Расізм (151 words)


Расізм є теорія і ідеолоґія єрархізуюча соціалны ґрупы на базї расового ключа. Расізм як політічна ідеолоґія ся намагать леґітімізовати сполоченьскы нерівности на основі біолоґічных (расовых) роздїлів міджі людми.

Ёго модерна форма выникла в часї романтізму як реакція на просвітницькы теорії о обчаньскій рівности. Тогдышнїй расізм быв повязаный з розвоём етнічного націоналізму і пізнїше зо зловжытём еволучной теорії тзв. соціалным дарвінізмом. 

Расізм бывать часто черяный з расовов ненавістёв і в обычайнім говорї тоты терміны часто сплывають.

Расізм є в шырокім змыслї слова погляд, же з представы, же людство роздїлене на біолоґічно роздїлны „расы“, годен выводити політічны ці соціалны резултаты і роздїлы.

Тота теорія твердить, же різный вывой різных людьскых рас і етнік, овплывненый ґеоґрафічнов діверзітов, детермінує способности і властности єднотливых членів расы. 
В праксї пак тот погляд в рядї припадів вив (ці стале іщі веде) к расовій сеґреґації, публічноправній ці пріватноправній діскрімінації, і у вынятковых припадах ай пробам о выгублїня неприятельскых ґруп.




#Article 149: Кава (233 words)


Кава є обычайнї гірькый напой з плодів кавовника. Тыж означує порошок, котрых ся на выробу напоя хоснує. Тот ся здобывать помолотём праженого насїня кавовника.

Кава є характерістічна своїм пахом і чорнов фарбов. Обсягує міджі іншым алкалоід кофеін, котрый ободрює роботу сердця і про ёго ободряючі ефекты ся кава пє передовшыткым.

Кава ся фахово горовить як змішаня плодів різных сорт кавовнику. Найчастїше ся стрїчаме з плодами Coffea Robusta і Coffea Arabica (менше хоснованы Excelsa і Liberica ся на торгу находять рідше). На рыхтованя кавы в нашых ґеоґрафічных шырках ся хоснують лем два основны тіпы: кава arabica і robusta. Арабіка (дас 25% світовой продукції) є кава высшой кваліты з меншым обсягом кофеіну і шырокым спектром делікатных смаків і пахів. Пестує ся у векшых надморьскых вышках, часто на сопковім ґрунтї, ці як лїсова флора (напр. Етіопска кава Гарар ці Вайлд Форест). Зерна суть векшы як у робусты тай під час пражіня і самого готовлїня суть дуже чутливы на теплоту. Робуста є менше тяжка сорта на плеканя. Їй дїл на світовій продукції є дас 75%. К найвекшым продуцентам належыть Бразілія, Вєтнам і Індія. Зерна суть меншы, смаково є тота кава веце землиста і міцна. Обсягує двараз веце кофеіну як арабіка. На торгу годен купити і дуже якостны єдносортовы робусты, котры певно годны заінтересовати. 

Кава є по ропі друга найважнїша комодіта і на їй плеканю, спрацованю і дістрібуції к спотребителям бере участь на цїлім світї 500 міліонів людей.




#Article 150: Вино (193 words)


Вино є алкоголовый і неалкоголовый напой тіпічно выникаючій квашінём мушту з плодів ревы виновой. Слово вино походить з латиньского vinum.

Біле вино:
выроблене з білых, ружовых, червеных або синїх грозен ревы виновой. При ёго выробі ся рмут (нарушеной скоркы грозен) такой лісує і здобывать ся чістых мушт на квашіня. Певны остаткы по лісованю ся зовуть матоліны. Білым винам выробленым з червеных або синїх грозен ся гварить кларет.

Ружове вино:
выроблене зо синїх грозен без наквашіня, у столовых вин шумивых і перливых і зо змішаного білого і червеного вина. 

Червене вино:
выроблене лем зо синїх грозен (бо червене фарбиво ся находить лем в тых файтах), наквашінём або їх тепелным спрацованём. При ёго вырові ся рмут зохабить пару днїв квасити. Скоркы так оставають в контактї з квасячов ся щавов. Квашіня ся дїє довшу добу і за высшой теплоты як у білого вина. В червенім винї суть так у высшій мірї трїсловины і тыж лїчівый середок ресвератрол (зо скорок і з ядерок), котрый ся находить і у білім винї. Два децілітры червеного вина обсягують 600 мікроґрамів ресвератролу. Остатнї дослїджіня уможнюють вырабляти червены вина з аж 3x высшым обсягом ресвератролу по їх ожарёваню за дозрїваня.

У вин:




#Article 151: Фламенґо (100 words)


Фламенґо є музично-танечна култура, котрой колысков і сучасным центром є Андалузія на югу Іспанії.

Выникло міджі циґанами, котры там у 15. стороча допутовали з Індії през Пакістан і Еґіпет. Прото ся у фламенґу властна циґаньска култура мишать з іспаньсков, індійсков, жыдівсков і арабсков.

Дїлить ся на flamenco jondo (важне, глубоке), flamenco chico (легке) і flamenco intermedio (середнє) і загорнює ряд танцїв, почінаючі сільскыма Sevillanas през Alegríu, Buleríu, Tangos, Soléá ітд. Головныма дісціплінами суть спів, танець, гра на ґітару і рітмічне спроваджаня, котрым є думане ляпканя і гра на кахон, што є перкусійный інштрумент припоминаючій деревяну ладичку, на котрій сидить музикант.




#Article 152: Джез (127 words)


Джез (є сорта музикы, котра выникла кінцём 19. стороча в Ню Орлінс. Джезз выходить з чорнёськых вырксонґів, ґоспелів і спірітуалів, особісто але з блуз. Просто ся вывинув з афроамерицькой музикы в котрій ся переплїтали чорнёськы музичны впливы з білоськов музиков іміґрантів з Европы.

Походжіня назвы не є цїлком ясне, але правдоподобно іде о попсуте скорочіня jas(mine) в одношіню к язміновому парфему популарному в Ню Орлінс у тім часї. Першы джезовы ансамблї хосновали в своїй назві правопис jass. Од початку джезу ся вывинули різны джезовы штілы. Джезова музика є днесь так шырокый термін, же найти даякый сполочный елемент є тяжке. Джез найчастїше познате по шпеціфічнім рітмічнім чутём (сінкопы, точкованім рітм, акцентї на другу і четверту добу), часточно дісгармонічнім нотовім слїдї, повторячі ся мелодії і фразы з можностёв імпровізації.




#Article 153: Біціґель (135 words)


Біціґель є єдностоповый транспортный механізм, рушаный мускулнов силов біціґлісты. 

Быв вынайдженый Карлом фон Дрезом в роцї 1817 в Карлсруе в  Нїмецьку. Хоснованя біціґля спозначно выростло в часї Другой світовой войны, коли погонны материалы были выградно придїлёваны про войско. Але уж в 60-х роках минулого стороча наслїдком моторизації в США на біціґель зачали позерати, як на дїточу забаву. Авшак з ростом здравотных проблемів в претехнізованом сполоченстві од многых деценій мож видїти неустаючу ренесанцію біціґля. Од рока 1992 до 2002 было на світї выроблено веце як міліарда біціґлїв і їх продукція все росне.

Біціґель є вецей-менше сезонный транспорт. Біціґліста є выставленый вшыткым розмарностям природы.
На біціґлю не мож переконати великы дістанції в слушном часї, як того даколи потребує днешный чоловік.
На біціґлю не повезете великый ладунок. Але тото вшытко дасть ся рішити комбинаціев біціґля з моторовым транспортом.




#Article 154: Крушинка (210 words)


Круши́нка — село у Васильківскім районї Київської області. Населїня - близько 347 жытелїв

Назва походить од такой леґенды: Колись ту проходили хрістіаньскы проповідници. Они зашли до села одпочіти. Їм подали чай із крушинов. З тых часїв ся село зове Крушинка.

Мінімално знама од 1851 року.

У роках Другой Світовой войны зазнала окупації. Селян змушено вывозили на роботы до Нїмецька. Хоць подля слов дакотрых  там были условія працї часто іші лїпшыма як в Українї.

Село є обколесене дуже малебнов природов, докінце і асфалтова драга до села є з прекрасныма робустныма тополями, котры были посаджены школярами у 60-тых роках минулого стороча.

В околици села суть колишнї колхозовы сады. Сады занимають значну плоху.

До села од міста Василькова 6 км, од желїзнічной станіцї Глеваха 5 км, од трасы Київ-Васильків 4 км, од села Залізний Бір - 2 км.

Іщі зо совєтьскых часїв у селї быв Продмаг. Він і теперь працює, штоправда із обновленым, практічно київськым сортіментом.
Росположеный у центрї села, по уліцї Київській біля Сільради.

Іщі єден обход, у народї просто генделик, біля такзваного рівчака. 
І третїй обход (одкрытый в 2008 роцї) ся находить за селом.

Школа была збудована за совєтьскых часїв. У 90-ті она ся практічно зруйновала. В звязку з тым крушинськых дїтей перевели до новой школы до сусїднёго села Зелений Бір.




#Article 155: Калька (103 words)


Калька (з фр. calque — копія) — языкова єдиніця (слово ці фраза), пожычена з іншого языка  буквалным (дословным ці докорїнным) переложінём.

Калькы ся дїлять на:
Словотворны — репродукує ся морфолоґічна штруктура слова:

Фразеолоґічны — дословноє переложіня ідіоматічного словоспоїня:

Семантічны — пожычіня переносного значіня слова:

Словотворна калька обычайно є ай семантічнов. Наприклад, «председа», так само як і лат. praesidens — не просто тот, хто сидить перед дакым, а тот, хто при сёму выконує даякы функції (ай не є нутно, же десь сидить). 
Даколи передача іншоязычного слова не є цалком точнов: порівн. рус. «залежати» і рос. «зависеть» (обидва з лат. dependere, де pendere — «вісїти»).




#Article 156: Карате (544 words)


Карате (японьскы: 空手道; Карате-до), є японьске боёве уменя.

Вшыткы азійскы боёвы уменя суть узко звязаны з выходныма філозофіями, особісто з будгізмом. Будгізм выник в Індії, поступно ся росшырив до цїлой Азії і в тім сторочу міцно овпливнив і філозофічне змышляня западного світа. Індія у тім часї выла остро кастовно подїлена. Як к єднотливым высшыма кастам належали різны прівілеґія, належали к ним ай повинности. Міджі найвызначнїшы з них належало і штудіум боёвых технік і філозофічных дісціплін. Так ся удїяло, же Бодгідгарма (третя дїтина короля Суґандгы) была цвічена в уменю голыма руками (Вайрамушті) і тыж быв монахом Прайнатаров вченый і у будгізми. Прайнатара давав найвекшу вагу на медітачны цвічіня, котры были часто дуже тяжкы і унавны.

Даколи коло року 520 (споминать ся і 524 або 527) пришов Бодгідгарма уж як скоро шістьдесятьрочный хлоп до Кітаї. Історічны жрідла ся не згодують, ці там дішов по морю або через горы. Правда але є, же в храмовім комплексі Шаолін започав учіти своє понятя будгізму. Жебы ёго ученици лїпше біровали тяжкы медітачны технікы, створив про монахів проґрам цвічіня на звышованя фізічной кондіції основаный на уж спомянутім уменю голыма руками. Треба підчаркнути, же тоты цвічіня не были становлены на выцвічіня монахів на боёвників, але зато, жебы ёго ученици усвідомили собі функчность єднотливых частей свого тїла і тым клали основу про опанованя медітачных технік.

Занедовго по Бодгідармовой смерти але в Кітаї настали тяжкы часы. Была война і не обходила і монастырь. Монахы были змушованы ся боронити і прото были учены фізічны цвічіня вгодны - шак з боёвого штілу походили. Монастырь ся успішно уборонив і поступом часу боёвы уменя розвивав дале. Даякый час докінце і цісарь посылала на выцвік дакотрых своїй елітных вояків.

Властна сорта неозброєного боя выникла тыж на Окінаві, што є єден з островів Ръюкю. Тамтешнїй пановник (даімё) заказав простым людям носити і хосновати хоцьякы збранї. Взглядом к атакам бандітів і крутости панів, были жытелї Окінавы змушены розвивати техніку боя голыма руками. Тоту техніку назвали Те (рука). Дякуючі бізнісовому споїню з Кітаёв ся окінавське Те дістало під вплив Кемпо (Кемпо загорнює кітайскы боёвы уменя) і розвинуло ся в різны самостатны штілы.

Тото боёве уменя ся дякуючі свому кітайскому походжіню называло спочатку „кітайска рука“. То было і оріґіналне значіня сімболів, котрыма ся карате в Японії означовало. Модерный майстер того уменя Ґічін Фунакоші, котрый вмер в році 1957 во віку 88 лїт, змінив сімболы так, же дословно значіли „порожня рука“. Фунакоші але зволив тоты сімболы і про їх значіня у зенбудгістічній філозофії: „стати ся порожнїм“. Про майстра было карате боёвым уменём, але было і середком творїня характера. Написав: „Як блищачій поверьх зеркала одбивать вшытко, што перед ним, і як ся тихов долинов несе і слабый звук, так собі мусить каждый ученик карате выпорожнити з своёй мыслї еґоізм і попсутость при намазї вгоднї реаґовати на хоцьшто, з чім ся може стрїтити. Тото є значіня кара, або „порожнїй“, в карате“. 

Карате было першыраз указане японскій публіцї в роцї 1922, коли Фунакоші, котрый быв професором на окінавскій высокій педаґоґічній школї, быв закликаный, жебы учів і указовав приклады традічных боёвых умень, під охранов міністерства школства. Ёго приклады так запособили на позерачів і слухачів, же зістав учіти в Токію.  

Задача карате в модерній добі є многосторонна. Як практічный середок себеобраны ся шыроко вчіє в пріватных клубох. У Японії є частёв тренінґового проґраму про жандарїв і членів озброєных сил.




#Article 157: Джудо (115 words)


Джудо (По японьскы: 柔道; дословно субтілна драга) є штіл японьского боёвого уменя і барз росшыреный шпорт.

Джудо, ціла назва Кодокан Джудо, выникло з дакілько школ джіу-джітсу (анґл. транс. jiu-jitsu), котры выучовали себеобрану неозброєного чоловіка у тогдышнїм понятю. Себеобрана рішыла реалны боёвы сітуації, котры выникали за боя хлопа проти хлопови. Як дакотрый з боёвників пришов о свою збрань, настала сітуація, коли мусив боёвати о свій жывот. Успішне выконаня тых технік пак кінчіло смертёв атакера або ёго дештруктівным пошкоджіным т.є. поламаныма костями, выклубенинами ітд. Метов джуда є мати можность вольбы по успішно выконаній обранї атакера поранїнём або лем здобытём контролї і пояснити ёму збыточность ёго почінаня. Той метї одповідать і складба технік ваза. Колысков джуда є Японія.




#Article 158: Тісяча і єдна ніч (225 words)


Тісяча і єдна ніч (перьскы هزار و یک شب Hazār-o Yak Šab, арабскы كتاب ألف ليلة وليلة‎ Kitāb Alf Layla wa-Layla) є середовікый арабскый анонімный зборник народных приповідок, баёк, анекдот і далшых оповідань, котрый выникнув дас од 7. до 16. стороча і котрый подавать вірный образ соціалных сітуацій, мравів і звычаїв тогдышнёго арабского світа.

Найстарша часть зборника є індійского походжіня. Ходить о рамкове повіданя цїлого зборника, т.є. оповіданя о мудрій Шегерезадї і окрутнім  королёви Шагріярови і тыж пару далшых приповідок і баёк. За панованя перьской дінастії Сасанівцїв (224 – 651) ся тото росповіданя дістало до Перзії і там было обогачене о далшы приповідкы (індійскый і перьскый оріґінал ся але не нашов). До арабчіны быв зборник переложеный кінцём 7. стороча, як собі Арабы Перзію покорили тай учінили з нёй часть свого каліфату. У 7. - 13. стороча быв зборник Арабами значно росшыреный. Выникли цїлы ціклы новых росповідань о аббасівскых каліфах, особливо о Гарунови ар-Рашідови, множество любостных і путёписных опповідань і десяткы куртых анекдот. До збодника были перебераны і решты старых мезопотамскых міфів, ґрецькы, візантьскы і жыдівскы темы. Великым іншпірачным жрідлом была тыж класічна арабска проза і історіоґрафічна література, путёписы і зборникы мравонауковых приповідок. В зборнику ся часто бісїдує о астрономії, астролоґії тай іншых науках, екзістує в ній і много одказів на Коран, часто є спомянутый Аллаг і ёго пророк Могамед і неприятельство міджі хрістіанами і мусулманами.




#Article 159: Приповідка (141 words)


Приповідка є звычайно курте епічне росповіданя, в котрім ся дуже часто обявують надприродны або выдуманы бытости, як наприклад лїсны жінкы або дракы).

Оріґінално іде о народный жанер, найчастїше писаный в прозї. В модерній добї ся термін приповідка заужывав тыж про росповіданя, котре кінчіть незвычайно серенчливо приповідковым романтічным кінцём.

Спочатку не были росповіданя, котры бы сьме днесь назвали приповідками самостоячій жанер. Приповідкы як самостоячій жанер вычленили аж писателї в часї ренесанції. Тот термін быв наслїдно певно укотвеный дїлами многых литератів.

О приповідках панує скреслена представа, же были становлены про дїти а же все мусять кінчіти добрї. Але єсть знамых велё (нелем авторьскых) приповідок, якых конець не годен означіти за добрый і нияк не были выдуманы про дїти. Тоты приповідкы были якысь прикладовым росповіданём о людьскых властностях тай были росповіданы, коли уж дїти ішли спати.

Звычайным цілём приповідкы є побавити, ці поучіти чітателя.




#Article 160: Голокауст (145 words)


Голокауст (з ґрецького ὁλόκαυστον голокаустон; ὅλος голос цїлый + καυστός каустос спаленый), означованый тыж як шоа (гебрейскы שואה напасть, зничіня, нещастя), хурбен (їдіш חורבן зничіня), є означіня про сістематічне і штатом выконоване пронаслїдованя і масове выгублїня особ означованых як Жыде выконоване націстічным Нїмецьком і ёго споєнцями в часї другой світовой войны. Під час той ґеноціды было загубеный коло 6 міліонів Жыдів  Поляків, Русинів, 

Термін голокауст є одводженый з ґрецького голокаустон, што є означіня про реліґійну жертву, котра ся цїла спалить. Автором терміну є носитель Нобелівской премії за мір Еліе Віесел (* 1928), котрый го першыраз хосновав у своїм романї Ніч (La Nuit, 1958) у змыслї „нічіня огнём“.

Фідел Кастро означів за расовый голокауст выганяня Циґанів без поволїня ку бываню з Франції.

Головнов жертвов голокаусту были Жыде. Голокауст є практічнов аплікаціёв „конечного рїшіня жыдівского вопроса“ (Endlösung der Judenfrage), котрым мало быти цілком выгубити жыдівску популацію. 

.




#Article 161: Анатолій Кралицькый (316 words)


Анатолий Кралицкый, *12. фебруара 1835, Вышны Чабины – †11. фебруара 1894, Мукачово — монах чину св. Василия Великого, церковный дѣятель, педагог, писатель, етнограф, народный будитель.

Походив з родины дяка. Зачаточне образованя достав при Краснобродском монастырю, де в року 1851 уже зафиксованый яко новиций того монастыря. Про далшу богословску науку быв посланый до Марияповчанского монастыря (1854). В року 1858 быв высвяченый на монаха и служив учительом во школѣ Марияповчанского монастыря (1858–1863). Од року 1863 пересунутый до  Мукачовского монастыря, котрого з року 1869 до конця живота быв игуменом.

Зозберав велику библиотеку. Утримовав тѣсны контакты зоз дѣятелями културы России и Галича: Михайло Драгоманов, Иван Франко и др.  Драгомановови посылав етнографичны и фолклорны материалы про зборникы «Малоруські народні пісні», «Малоруські народні перекази». Дописовав собѣ ай з И. Франком, котрый публиковав окремы роботы Кралицкого в журналѣ «Життя і слово». Активно публиковав во вшиткых подкарпатскых выданях. Окреме цѣнны його публикации памяток давнины, етнографичных и фолклорных материалох.

Кралицкый усиловав ся писати по русскы и векша часть его творбы увидѣла свѣтло свѣта в русофилскых выданях Угорской Руси и Галича. Яко писатель красной литературы, е поважованый за найвекшого подкарпатского прозаика XIX. стороча. 

Кралицкый быв ученик и продовжователь Александра Духновича. Лишив богате литературне наслѣдство в розличных жанрах: историчны повѣсти, повѣданя, публицистичны начеркы, обзоры, переклады, етнографичны выгледованя и популарны просвѣтны брожуры. Окреме интересны серия куртых статей з истории монастырьох Мадярского кральовства (1863–1890), географичны выгледованя о Русинах на юг од Карпат („Сѣверо-восточная Угорщина: топографическо-географическое описаніе‟ (1866); „Русины Лаборскіи въ Угорщинѣ‟ (1865), опис русинского народного облечѣня и спѣванок („Свадебные обряды у лаборскіхъ русиновъ‟ (1865); „Изъ угрорусскихъ народныхъ пѣсенъ‟ (1872); анализа историчных жерел подкарпатской истории („Мукачевская псалтырь ХV вѣка‟ (1884); „Грамота князя Федора Корятовича‟ (1874), а тыж биографичны начеркы о вызнамных русинскых дѣятелях русинской народной оброды XIX. стороча. 

Автор многых повѣдань зоз живота родного краю, подкарпатского сельского живота:

Исторична повѣсть «Князь Лаборець» (1863) перевыдавала ся вецераз и по смерти автора (1921, 1925, 1957, 1964,1985, 1992, 1993). Сполупрацовав з двотыжденником Сова.
 




#Article 162: Латиньскый алфавіт (1348 words)


Латиньскый алфавіт є найповжыванїше писмо в світї. Розвив ся із западного виду ґрецького алфавіту, пожыченого і управленого Етрусками, чій алфавіт пак быв адаптованый й іщі веце управленый старыма Римлянами про запис латиньского языка.

Бігом Середовіку латиньскый алфавіт быв адаптованый романьскым языкам, прямым потомкам латины, а такой келтьскым, ґерманьскым, балтіцькым ай дакотрым славяньскым языкам, а пак векшинї языків Европы.

В час епохы колоніалізму ся латиньскый алфавіт пошырив за океан і быв уведженый до індіаньскых, австралійскых, австронезійскых, выходноазійскых і африканьскых языків. 

В сучасности термін латиньскый алфавіт означує хоцьякый алфавіт, прямо выведеный од алфавіту Латинян. Дакотры такы варіанты не мають вшыткы буквы класічного римского писма (напр. польскый алфавіт) ці доповнюють го новыма буквами (напр. даньскый алфавіт).

Латиньскый алфавіт ся обявив із алфавіту Етрусків, котрый сам походить із западного (італійского) ґрецького алфавіту. Обявленый приближно в 7. сторочу п.н.е. латиньскый алфавіт спершу мав лем 21 букву:
   
Буква C была западным варіантом ґрецькой ґамы, айбо повжывала ся про запис двох звуків, , і , може вдяка впливу етруського языка, котрый не мав звонкых выбуховых согласных. Пізнїше, приближно в 3. сторочу до н.е., буква Z, котру латиньскый язык не потребовав, была замінена на нову букву G, котра была модіфікаціёв старой C. Одтовды G означовала звонкый выбуховый , а C — глухый выбуховый . Буква K ся повжывала лем в дакотрых окремых словах. 

По завоёваню Ґреції Римлянами в 1. сторочу п.н.е. латиньскый язык пожычив ґрецькы буквы Y і Z про запис пожычок із ґрецького языка.
Імператор Клавдій без успіху пробовав завести до алфавіту буквы на означіня bs/ps, v (в класічнім латиньскім алфавітї буква v означовала як V, так і U) і sonus medius, звука меджі U і I. По ёго смерти «Клавдіёвы буквы» были забыты. 

Так, в класічный період латиньскый алфавіт мав 23 буквы:

На роздїл од Ґреків, Римляне не повжывалы традічны семітьскы назвы літер. Буква Y ся называла іґрек (i Graeca — ґрецьке і), бо Латинянам было тяжко роздїляти чуджій звук /y/ од /i/. Z мала ґрецьку назву зета.

Стары Римляне хосновали лем заголовны формы букв, малы буквы повстали на переломі Антічности і Середовіку.
В Середовіку ся зъявила буква W, котра ся хосновала в записї ґерманьскых языків. Вызначіня I і U як гласных, а J і V як согласных ся конечно утвердило лем в добі Ренесанції (перед тим они были вольныма алоґрафами).

Латиньскый алфавіт ся пошырив, вєдно з латинов, з Італійского півострова до земель наоколо Середоземного моря в добу експанзії Римской рішы. Хоць выходна часть імперії — Ґреція, Турція, Левант і Еґіпет, продовжыла хоснованя ґрецького языка як лінґва франка, латина была значно пошырена в западній части, і повсталы западны романьскы языкы продовжовали хоснованя і адаптацію латиньского алфавіту.

З шыріням заходного хрістіанства бігом Середовіку ся алфавіт поступно переберав народами северной Европы, котры говорили келтьскыма (вытїсняючі алфавіт оґам), ґерманьскыма (вытїсняючі рунічны алфавіты), балтіцькыма языками, а таксамо носителями дакотрых уральскых языків, напр. мадярьского, фіньского і естоньского. Алфавіт тіж зачали хосновати про запис западославяньскых і дакотрых югославяньскых языків бігом того як їх носителї переяли римо-католицізм. Носителї выходославяньскых языків обычайно переймали кіріліцю вєдно з православієм.

За послїднї 500 років ся латиніка пошырила світом до Америкы, Океанії, частей Азії і Африкы европсков колонізаціёв, вєдно з шпанєльскым, портуґальскым, анґліцькым, французькым, шведьскым і голандьскым языками. Латиньскый алфавіт ся іщі хоснує про многы австронезійскы языкы, в тім чіслї про таґальскый і іншы языкы Філіпін, офіційны языкы Малайзії і Індонезії.

На кінцю 19. стороча латиньскый алфавіт переяли Румуны. До того румуньскый язык хосновав кіріліцю.
В 1928. роцї латиньскый алфавіт змінив арабскый в Турції. Векшына тюркоязычных народів бывшого СССР, втч. Татары, Башкіры, Азербайджанцї, Казахы і іншы, перейшли на алфавіты на основі латинікы в 1930-ых роках, але в 1940-ых былы переведені на кіріліцю. По падіню Совєтьского Союзу в 1991. роцї ся латиньскый алфавіт зась зачав хосновати про запис азербайджаньского, узбецького, туркменьского, казахского, татарьского языків і румуньского языка в Молдавії.

За час свого хоснованя латиньскый алфавіт быв адаптованый новым языкам, при тому даколи мусив означати фонемы, не притомны в языках, котры ся вже записовали римскыма буквами. Про означіня такых звуків были створены модіфікації алфавіту.

Ліґатура є злитя двох ці веце обычайных букв до нового ґліфу ці літеры. Приклады суть Æ/æ (з AE), Œ/œ (з OE), скорочіня  (з лат. et «і»), нїмецька буква ß («есцет», з ſz ці ſs).

Приклады новых букв, заведеных до штандартного латиньского алфавіту, суть рунічны вінн (Ƿ/ƿ), торн (Þ/þ) ай ет (Ð/ð), заведены до староанґліцького алфавіту. Іншов таков літеров є середнёанґліцькый ёґ (Ȝ/ȝ). Пак вшыткы штирї были замінены: ёґ — на gh, вінн — на w, ет і торн — на th. Послїднї два ся доднесь хоснують в ісландьскім і фарерьскім алфавітах. 

Діґраф є пара літер, хоснованых на означіня єдного ці веце звуків, што ся в обычайнім споїню такых букв не читають. Приклады суть ch, th, sh в анґліцькім, ch, dz, dž в словацькім языку. 

Тріґраф є складеный з трёх букв, як то нїмецьке sch.

 
Діакрітічный знак є невеликый сімбол, што може стояти над ці під буквов, або в іншій позіції, як то знак умлауту в нїмецькых буквах Ä, Ö, Ü. Ёго головнов функціёв є зміна высловности літеры, ку котрій ся припоює, айбо іщі може змінёвати высловность цілого складу ці ай слова, або роздїлёвати гомоґрафы.

Слова з языків, котры ся записують іншым писмом, обычайно ся в латиньскім текстї транслітерують ці транскрібують.

Найстаршым знамым прикладом хоснованя мадярьского правопису в русиньскій писомній памятцї суть документы урбарьской реформы Марії Терезії з 70-х років XVIII. стороча. Документы ся были повинны записовати в зрозумілім підданым народнім языку, але записовачі, Мадяре і Словаци, правдоподобно не знали писати кіріліцёв.

Шырокы дебаты около заведеня мадярьского варіанта латинікы про русиньскый язык в Угорьску ся зачали в період мадярізації, т. є. кінцём XIX. стороча. Єдна неуспішна проба о латинізацію русиньского писма была в роцї 1874 на ініціативу міністерства реліґії і народной освіты. В роцї 1885 будапештьска новинка «Magyar Állam» рекомендовала новозаложеным новинкам Є. Фенцика «Листокъ» перейти на латиньске писмо. То саме пропоновав в роцї 1890 Йосиф Фесторій, парох войчіцькый, у своїй крітіцї місяцёслова Общества св. Василія Великого на сторінках новинок «Kelet», а о три рокы пізнїше сам выдав брошуру в латиньскім писмі. Тоты пропозіції ся часто арґументовали тым, же латиньске писмо бы было ефектівнїше про выуку русиньского языка. Тогдышня русофільска русиньска інтеліґенція на то реаґовала остров крітіков. З єй погляду быв вопрос захованя кіріліцї в «етімолоґічнім» правописї тотожный із захованём реліґії і самого русиньского народа (аналоґічнов была реакція на пробы завести «фонетичный» правопис напр. Ласлова Чопея).

В австрійскій Галічінї ся дебата о латиньскім писму (тзв. «азбучна война» []) розвинула уж скорше, в серединї XIX. стороча.

Войчицкій чудодѣй.
...
Итакъ, твой старый дѣдъ отнынѣ будетъ dyid, 
А ближнему желать ты долженъ много lyit,
...
Пусть будет! да пройдётъ по всѣмъ угламъ Карпата
Его-то славы вѣсть, но славы — Герострата!
...
Попрадовъ.

Із зачатком Першой світовой войны асімілачна політика зміцнїла. В авґустї 1915 міністерство реліґії вєдно з мукачівскым, пряшівскым і гайдудороґскым єпископами приправили план латінізачных кроків, в т. ч. заведжіня латиньского писма в церьковных книгах і школах. Наряджінём єпископа Штефана Новака од новембра того істого року Пряшівска єпархія перейшла на проєкт латинікы др. Іштвана Семана (фактічно проста мадярьска транслітерація). Мукачівска єпархія прияла модіфіковане латиньске писмо Авґустина Волошина. В каждоденнім жывотї (напр. в писмах) ся мадярьскый правопис хосновав уж давнїше.

Вопрос латінізації ся зась обявлять по роцї 1925 в чехословацькій Підкарпатьскій Руси. Редактор ужгородьскых новинок «Podkarpatské hlasy» Франтїшек Свойше пропоновав одмітнути кіріліцю, жебы полегшыти асімілацію Русинів з чехословацькым народом. В латиньскім алфавітї (в «чехословацькій» подобі) выходили новинкы «Novoje vremja» (1925-33, ред. Віктор Барань), мотівуючі свій выбір снагов выгнути ся марґіналізації русиньской културы. Русиньска інтеліґенція, главно русофільска, зась одповіла крітіков обох редакторів.

Латіньскый алфавіт мав важну роль меджі Русинами в Северній Америцї, а то з огляду на слабы зналости кіріліцї і єй недоступность в америцькых тіпоґрафіях. Новинкы «Американскій русскій вѣстникъ» выходили в двох паралелных верзіях до 1926 року. Латиніков ся выдавали ай творы Еміла Кубека.

Діскузія о русиньскім писму ся зась розвинула в контекстї Першого конґреса русиньского языка (1992). Конґрес єднак у пунктї 9. своёй резолуції потвердив кірілічне писмо про русиньскый язык: «ґрафічна сістема (алфавіт) русиньского языка є кіріліця».

В сучасности ся русиньска латиніка поужывать главно на Словакії і в Польщі, на Словакії докінця домінує в каждоденнім ужываню русиньского языка. Ряд медій є приступный в двох верзіях, як друкованых («Артос», «Благовістник»), так і електронічных (сторінкы «Молодых Русинів», «Русин Фм», днесь уж неекзістуючій портал holosy.sk). 

Нормы транслітерації русиньского писма до латиньского алфавіту суть частёв кодіфікованого русиньского языка на Словакії:




#Article 163: Домова война (275 words)


Домова война або тыж горожанска война є такый озброєный конфлікт, в котрім обідві боюючі стороны творять (холем счасти) жытелї єдного штату боюючі справила на ёго теріторії. 

Вгодну сітуацію на выник войны представлює слаба централна влада при выразнім реліґійнім, соціалнім ці націоналнім шпанованю, або екзістенції явного утиску ясно дефінованой части жытелїв. Засадный вплив може походити з історії даного штату або области.

Міджі основны прічіны вынику домовых войн належать націоналны і етнічны розлукы, моценьскы, господарьскы і ідеолоґічны розлукы тай реліґійны розлукы. Не все але годен войны подля того роздїлїня шпеціфіковати, бо даколи можуть быти основаны на веце прічінах (наприклад в домовій войнї в Росії ся боёвало як з ідеолоґічных, так з націоналных прічін, много повстань Ірів проти Брітаньскій надвладї было мотівованых як націонално, так і реліґійно). 

Найчастїшы прічіны такой войны суть в пожадавках єднотливых етнік ці націй жыючіх внутрї многонаціоналных штатів, векшынов ходить о пожадавку автономії ці одторгнутя части теріторії країны, або о усиля дакотрого з етнік перебрати контролю над ряджінём штату. Прикладом може быти домова война в Югославії і їх наступницькых штатах, война в Косові і война у Рвандї.

Моценьскы роспоры, наприклад о особу ці партію стоячу на чолї країны, або ідеолоґічны роспоры о форму штатного зряджіня можуть вести так само ку домовій войнї. Тоты припады суть днесь найчастїшы в розвоёвых країнах, але годен їх найти і в історії тыж найрозвинутїшых країн. Прикладом можуть быти фіньска домова война, російска домова война ці іспаньска домова война. Прикладом зо сучасности є домова война в Непалї.

В сучасній добі не суть реліґійны домовы войны барз часты, часто ся навеце комбінують з націоналныма або моценьскыма войнами. Прикладом реліґійных домовых войн можуть быти гусітьскы войны в чеськых країнах в 15. сторочу.




#Article 164: Акцелерація (211 words)


Акцелерація ці прискорїня є характерістіка рушаня, яка пописує, якым способом ся мінить швыдкость тїлеса (матеріалный пункт) в часї.

Акцелерація є векторова фізікална величіна, бо удавать як великость зміны, так і єй напрям.

Годен становити інштантну акцелерацію і середню годноту акцелерації.

Акцелерацію годен становити як дерівацію швыдкости подля часу.

Кідь не є уведжене інакше, означує акцелерація часову зміну швыдкости механічного рушаня. Обще ся акцелерація хоснує на означіня зміны швыдкости хоцьякого рушаня (напр. зміна швыдкости хемічной реакції, зміна швыдкости соціалных змін іпод.).

Як є акцелерація прямована проти напряму рушаня, пак бывать означована як спомалїня. 

Майме двох біжцїв на тій самій тратї, т.є. рушають ся по тій самій траєкторії. Тоты двоми біжцї най выбігнуть в тот самый момент і до цїля придуть тыж вєдно. Так годен повісти, же середнє значіня швыдкости обох біжцїв была тота сама. Кідь але в коментарю будеме чути, же в половинї тратї быв першый єден з біжцїв, пак рушаня обідвох заводників істотнї не были тоты самы. Першый заводник біжав першу половину швыдкіше як другый (та і так быв в половинї драгы скоре), закы другый заводник біжав швыдкіше в другій половинї тратї а то так, же до цїля прибігли вєдно. В половинї тратї дішло к даякій змінї. То єсть другый заводник прискорив, змінив свою швыдкость. Характерістіков той зміны є актуално прискорїня.




#Article 165: Банан (202 words)


Банан є подовговаста овоцина і плод банановника , котра є дуже жаданов комодітов продукованов польногосподарями тропічных земель. Бананы звычайно мають вагу міджі 125-200 ґ, тота є вызначно залежна на конкретнім култіварі. З той вагы дас 80 % представлює їдлу часть і решта - 20 % є скорка. 

Пах, смак і конзістенція плодів є значно овпливнена теплотов, при котрій зрїють. При низкых теплотах сивіють і псують ся. Бананы додаваны на торг мірного пасма (т.є. і ку нам) суть збераны так, же дозрївають під час транспорту. Знижіня теплоты під час траспорту звышує жывотность плодів, але як было спомянуте высше, неґатівно овпливнює їх кваліту, зато під час траспорту не бывають холоджены під 13,5 °C. Зато ся тыж не рекомендує класти купчі бананы до леднічкы, бо їх кваліта тым значно терпить. Інтересне є як ся бананы охабляють дозрївати. Тот процес ся дїє в тзв. тисковых коморах, до котрых ся цїлы нероспакованы картоны з бананами уміщують. В тисковій коморї дійде к омацаню плодів інертным ґазом, чім ся спустить прискореный процес дозрїваня. Зрїлость бананів ся становлює на основі шпеціалной шкалы залежно од части барнастых фляків і плох на скорцї.

Бананы роснуть у вісячіх ґрупах, од пару кусів по много кусів у верстві (званой тыж рука) в многоверствовім звязку.




#Article 166: Ґреп (167 words)


Ґрепфруйт, скорочено ґреп (Ботанічно Citrus paradisi або Citrus × paradisi), є субтропічне дерево плекане про свої цітрусовы плоды той самой назвы.

Ґрепфруйт быв першыраз обявленый на острові Барбадос в Карібскім морю, одкы быв одвезеный до Америкы. Ґреп ся пак плекав як окрасна рослина, як овоцина є але популарный аж од 19. стороча. Днесь познаме штири фаребны файты: білый, жовтый, ружовый і червеный.

Ґрепфруйты звычайно роснуть до вышкы 5-6 метрів, зрїдка аж 13-15 м. Листя суть тмаво зелены, довгы аж 150 мм, узкы і не опадують. Квіты мають 5  і суть великы асі 5 центіметрів. Плод - ґрепфруйт - мать жовту скорку і в діаметрї мать 10-15цм. Внутрїшня їдла часть є дїлена, єй фарба ся мінить од білой і ружовой аж по червену. Одрізняють ся і солодкостёв. Ґрепфруйтовый стром шторік родить аж 700 кусів ґрепів. Плекать ся в Бразілії, Ізраілї, Тексасї, Каліфорнії, на Флорідї або і в Турції і в Іспанії. 

Ґрепфруйт обсягує богате множество вітамінів C, B1 і K, самый плод є наповненый благодарно пособлячіма природныма  флавоноідами.




#Article 167: Цітрон (112 words)


Цітрон є плод цітроновника (Citrus limon). Плоды цітрона суть тзв. гесперідія і суть яйцёвитой формы, великости курячого яйця ці меншы.

Можуть быти тмавы, через ясно зелены аж до жовта. 

Цітроны обсягують велике множество киселіны цітроновой (45-50 мґ/100 ґ) і приближно коло 87 % воды, і зато ся хоснують як природне оквашовадло до много їдел, або ся з них тискать квасна щава. Дале обсягують біофлавоніды, пектін, пахнячі сіліцї, провітамін А, вітамін Б, дас 3 % сахарідів. Тыж є жрідлом калція, драслика, фосфору, горчіка, желїза, зінку і другых.

Цітрусы з рядів цітроновників походять зо субтропів, але цітрус годен плекати ай у нас в мірнім пасмі а то в скленниках ці дома при цімровых теплотах.




#Article 168: Кіріліця (709 words)


Кіріліця ці азбука є алфавітноє писмо, што ся обявило в Першой булгарьской ріші бігом 10. стороча. Вна є основа многых алфавітôв минулости і сучасности, головно выходноевропскых і азійскых. Кіріліця ся обявила з ґрецького алфавіту з введеням новых ліґатур і согласных з старшой глаголіцы. Є названа на честь братôв Кіріла і Мефодія, котры перед тым створили глаголіцу. Науковцї сучасности мерькують, же кіріліця была розвита вже учнями Кіріла і Мефодія (як то Кліментом Охридьскым). 

Кіріліця цалком обсягує ґрецькый алфавіт, але дакотры ґрецькы буквы (ксі, псі, іжіця, фіта) суть не на своёму місцї, а в концю. Дакотры буквы кіріліцї, хыблячі ґрецькому алфавіту, суть подобны глаголічным. Ц і Ш вызерають подобно на дакотры буквы алфавітôв того часу (арамейскоє, етіопскоє, коптьскоє, гебрейскоє писмо, брахмі), і прото назвати жрідло пожычкы не є можне. Б є подобна В, Щ — Ш. Прінціпы утворїня діґрафôв у кіріліцї (Ы з ЪІ, ОУ, йотованы буквы) суть подобны глаголічным. 

Буквы кіріліцї ся хоснують про запис чісел так само як в ґрецькôй сістемі. Намісто архаічных дісіґмы і стіґмы, котрых не є ай в класічнôм ґрецькôм алфавітї, суть хоснованы буквы Ц (900) і S (6); а пак і третїй такый знак, коппа, што ся спершу хосновав про обозначіня 90, быв вытїсненый буквов Ч. Дакотры буквы, хыблячі ґрецькому алфавіту (наприклад, Б, Ж), не мають чіселного значіня. Тото роздїлює кіріліцю од глаголіцї, де чіселны значіня не одповідають ґрецькым і сесї буквы ся не проскакують.

Першов формов кіріліцї было уставноє писмо, характерноє про найстаршы славяньскы рукописы. Уставноє писмо мало каліґрафічноє, ґеометрічноє выкреслїня, буквы стояли тїсно в рядках.

В 14.—15. сторочах ся обявляє нова форма писма — напôвустав. Выкреслїня стало май дрôбным і округлым. Напôвуставноє писмо ся в церьковных і світьскых книгах хосновало до 18. стороча, за чім было вытїснено із світьской літературы.

В 1708-1711 Петро I. реформовав російскоє писмо. Были вылучены надрядковы знакы, дублетны буквы і буквы, котры ся хосновали лем про запис чісел. Зникли пары:

Было унормовано Е (спершу — орфоґрафічный варіант Є), про запис твердого /е/ была введена буква Э. В 1735. роцї было конечно вылучено Ѯ з алфавіту.

Мовда на латиніку принесла до світьскых книг новоє, подобноє тогдышнёму латиньскому, писмо. Окрем алфавіту і формы букв ся помїнялы пунктуачны правила, были введены арабскы чісла, унормованый запис великых літер. Приклад російского нового писма схосновали ай другы народы, котры тогды повжывали кіріліцю — Сербы, Болгары, Румуны.

Дакотры буквы кірілічной курзівы мають выкреслїня дуже неподобноє своёму обычайному. В серьбскôм і македоньскôм писмї ся дакотры буквы пишуть не так, як інде. Такы формы букв ся часто хоснують в рекламї, на дорожных знаках ітд., менше — в новинках і книгах.

До 9. стороча свідчінь о якôмсь пошыренôм, упорядкованôм славяньскôм писмї не є. Помежи вшыткых фактôв о обявлїню славяньского писма важноє місце має «Жытя Костантіна», де ся говорить о «руськых писменах», котры учив до створїня кіріліцї Константін-Кіріл. Прямо о докірілічнôм писмї говорить Чорноризець Храбр в трактатї «О писменах»: «Спершу ж славяне не мали букв, айбо по черьтам і рїзам читали, нима і гадали, поганами будучі.»

Коло 893. року браты Константін (Кіріл) Філозоф і Мефодій із Солунї за росказом візантійского імператора Михайла III. створили писмо про славяньскый язык. Довгый час стояло звіданя, ці была то кіріліця, ці глаголіця — азбукы, котры ся роздїлюють головно лем выкреслїням. Теперька переважає думка, же глаголіця є старша, а кіріліця — другорядна. Глаголіцю довгый час хосновали Хорваты (до 17. стороча).

Обявлїня кіріліцї повязують з дїятельством булгарьской школы. В жытї Клімента Охридьского ся прямо говорить о тôм, же вôн створив славяньскоє писмо вже по Кірілу і Мефодію. Вдяка попереднёму дїятельству братôв ся азбука скоро пошырила в югославяньскых землях, і прото папа заказав ї хоснованя в церьковнôй службї у 855. роцї, борячі ся з резултатамы місії.

В Булгарії царь Боріс I. прияв хрістіанство. Булгарія стала центром славяньской літературы. Ту ся обявляє перша славяньска книжна школа — Преславска книжна школа. Переписують ся кіріло-мефодіёвскы оріґіналы церьковных книг, роблять ся новы переложіня ґрецькых книг, створює ся оріґінална славяньска література.

Спершу кіріліцю хосновала лем часть южных Славян, выходны Славяне і Румуны. З часом хосновати ї зачали десяткы народôв світу, розвили ся новы варіанты кіріліцї (змішаны латиньско-кірілічны алфавіты, босанчіця, анбур).

Кіріліця ся хоснує в такых націоналных языках:

Славяньскы: булгарьскый, білоруськый, македоньскый, російскый, русиньскый, серьбскый, чорногорьскый, україньскый, даколи босняцькый.

Іншы: абхазькый, алеутьскый (теперька головно в церьковных текстах) башкірьскый язык, ерзяньскый, казахскый, кілдіньскый саамскый, комі, кірґізькый, марійскый язык, мокшаньскый, осетіньскый, таджіцькый, татарьскый, тлінкітьскый (теперька головно в церьковных текстах), туваньскый, удмуртьскый, циґаньскый, юітьскы, юпікскы, якутьскый.




#Article 169: Світло (694 words)


Видиме світло є електромаґнетічне жарїня о вовновій довжцї 400–750 нм. Вовновы довжкы світла лежать міджі вовновыма довжками ултрафіалового жарїня і інфрачервеного жарїня. В дакотрых областях наукы і технікы може быти світлом розумене і електромаґнетічне жарїня хоцьякой вовновой довжкы. Три основны властности світла (і електромаґнетічного вовнїня вообще) суть світивость (амплітуда), фарба (фреквенція) і поларізація (угол вовнїня). Про дуалітї частицї і вовнїня мать світло властности як вовнїня, так частицї. Штудіов світла і ёго інтеракціями з матеріалом ся занимать оптіка.

Видиме світло  є часть електромаґнетічного спектра о фреквенції 3.9×1014 Hz (гертз) аж 7.9×1014 Hz, де швыдкость (c), фреквенція (f або ν), і вовнова довжка (λ) утримують одношіня:

і швыдкость світла у вакуу c є конштанта. В оптіцї ся тыж хоснує кругова фреквенція ω, котра є споєна з фреквенціов f одношінём ω = 2πf. Вовнова довжка видительного світла у вакуу є 400 нм аж 800 нм.

Точнїше повіджено, тот россяг є видимым світлом про чоловіка. Дакотры виды жывых творів внимають россяг інакше - наприклад пчолы го мають дале напрямом ку куртшым вовновым довжкам (ултрафіалове жарїня), тай наспак дакотры плазы внимають і інфрачервене жарїня.

Россяг вниманых вовновых довжок є становленый передовшыткым тым, же в области видитемого світла є максімум електромаґнетічного жарїня зо Сонця допадаючого на Землю, і так є у тім россягу найлїпше відїти.

Характер світла ся пробовали вчены трафити довгый час. Наприклад Платон собі думав, же людьскы очі суть актівныма жрідлами світла. Ёго понятя оптікы было актуално інверзне к днешнїй лучовій оптіцї (тоты самы лучі, але спачный напрям світла). Єдным з першых фізіків в днешнїм змыслї слова быв Ісаак Ньютон, котрый розумів світло як ток частиць в механічнім змыслї. Теорія але была в роспорї з експеріментом, бо за тов теоріов доходило к лому світла од колміцї допаду при переходї світла з оптічно рідшого середовища до оптічно густїшого (тіпічно воздух-скло). Вовнова теорія доказала подати пояснїня і много іншых явів. Частицёвый погляд на світло быв знову ожывленый аж квантовов фізіков.

Од половины 20. стороча є платна теорія о дуалітї частицї і вовнїня. То єсть світло ся справать як вовна, котра несе квантоване множество енерґії.

Лучі світла ся при переходї з єдного середовища до другого ламуть, наприклад кідь світло допадать під углом на переглядный матеріал, як є скло або вода. Різны матеріалы спомалюють світло роздїлно, та лом є все під другым углом.

Швыдкость світла в доконалім вакуу c была міряна многораз в історії. Єдно з першых документованых мірянь ведучіх к приближному резултату учінив Дан Оле Ромер року 1676. У звязаности з проблематіков навіґації мореплаваня позоровав рушаня планеты Юпітер і ёго місяця Іо телескопом, де зазначів одхылку в помыселній дорозї кружіня То. Міряв час штиридцять кружінь. А то при рушаню ся Земли в напрямі к Юпітеру і од нёго. Розознав розлуку 22 минут і тоту правилно прираховав конечной швыдкости світла. О кідь Ромер з тым найджінём дале не робив, многы з того значіня пізнїше выраховали швыдкость світла. Першым быв вызначный нідерландьскый математік, фізік і астроном Хрістіан Гуіґенс. 

Перше успішне міряня поземныма середками выконав Гіпполіте Фізеау в роцї 1849. Фізеау післав звязок світла на зеркало, котрому до драгы клав крутяче ся зубчате колесо. При знамій швыдкости колеса выраховав швыдкость світла на 313 000 км/с.

Далше міряня было выконане по пристаню на Місяцї : по уміщіню зеркала на ёго поверьхню ся зміряв час, за котрый ся одбитый луч вернув назад на Землю.

Взглядом к тому, же швыдкость світла у вакуу є універзалнов конштантов, котрой великость є становлена значінём c=299 792 458 м/с, і час годен міряти в сучасній добі з высоков точностёв, є значіня довжкы метер дефінована помочов швыдкости світла у вакуу.

В іншім середовищу ся світло шырить швыдкостёв v, котра є все низша як c. Подїл тых швыдкостей є рівный індексу лому даного середовища n, т.є. n = c/v. В резултатї того доходить на граніцях матеріалів з різныма значінями n к лому світла.

Точнїше повіджено, тото ся тыкать середовища без дісперзії, т.є. припадів, коли індекс лому не залежыть на вовновій довжцї. В середовищу з дісперзіов треба одрізняти фазову і ґрупову швыдкость: фазова швыдкость описує швыдкость шырїня плох з тов самов фазов, причім ґрупова швыдкость ся односить к обалцї амплітуды, ці ку швыдкости шырїня сіґналу (інформації).

Кідь є залежность індексу лому на круговій фреквенції n(ω), пак ся фазова швыдкость рівнать:

і ґрупова швыдкость є:




#Article 170: Метер (267 words)


Метер є основна єдиніця довжкы, ёго штандартна значка є м.

Дефініція метра (із сістемы SI): Метер є довжка, котру перейде світло во вакуу за 1/299 792 458 с.

З насобків і  дїлів метра ся найчастїше хоснують наступны:

Аттометер (значка ам) 10−18 метрів, рядом одповідать великости кварку

Фемтометер (значка фм), 10−15 метрів або 1 біліардтина метра, є довжкова єдиніця хоснованя в ядерній фізіцї, бо рядом одповідать великости атомового ядра. Ядерны фізіци єй на учтивость Енріка Ферміго неофіціално зовуть фермі (не мусять ани завести нову значку, бо „фм“ одповідать обидвом назвам).

Пікометер (значка пм) є довжкова єдиніця, 10−12 ці біліонтина метра.

Напр. радіус атома гелія є 31 пм.

Нанометер (значка нм) є довжкова єдиніця, 10−9 ці 1 міліардтина метра.

Напр. одлеглости атомів в певных латках суть рядово зломкы (тіпічно четвертина аж пятина) нанометра.

Мікрометер (значка µм або мкм) є довжкова єдиніця, 10−6 ці 1 міліонтина метра.

Напр. капка молгы мать дас 10 µм.

Міліметер (значка мм) є довжкова єдиніця, 10−3 ці 1 тісячіна метра.

Удаваня розмірів в міліметрах є ужыване наприклад в конштрукції машын. В міліметрах за становленый час ся тыж удавать тыж множество доджу в метеоролоґії. Єден міліметер доджу значіть, же на каждый квадратный метер нападав єден літер.

Центіметер (значка цм) є довжкова єдиніця, 10−2 ці 1 стотина метра.

Удаваня розмірів в центіметрах бывало ужыване наприклад у ставебницьтви, згруба в половинї 20. стороча ся але перешло на міліметры. В центіметрах ся тыж удавають вышкы уровни водных токів.

Деціметер (значка дм) є довжкова єдиніця, 10−1 ці 1 десятина метра.

Кілометер (značka km) є довжкова єдиніця, 103 ці 1 тісяч метрів.

Удаваня оддалености в кілометрах є ужыване наприклад в транспортї.




#Article 171: Вовнїня (104 words)


Як вовнїня ся означує шырїня колысаня простором.

Цілы процес вовнїня годен демонштровати на прикладї вязаных осцілаторів. Кідь маме вязаны осцілаторы, переношать ся енерґія колысаня поступно з єдного осцілатора на другый і назад. Подобно то фунґує міджі частицями в латках, міджі котрыма екзістують вязобны силы. Енерґія колысавого рушаня єдной частицї ся поступно переношать на частицї в околицї. Резултатом є факт, же енерґія колысавого рушаня ся в матеріалї поступно шырїть і переношать і на одлеглїшы частицї. Тїлесом ся пак переміщує колысаве рушаня (і з ним і енерґія того рушаня), без того, жебы ся ціле тїлесо перемістило. Тым способом ся в матеріалї шырить іста зміна, тзв. розрух.




#Article 172: Йозафат Тімковіч (125 words)


О. Йозафат Тімковіч (властным меном Володимир Тімковіч, псевда: Vladimír Mariánsky, Jozafát Byzantínec, Vladimirus de juxta Hornad; *19. юл 1964, Кошицѣ, Словакия) — вызнамный дїятель ґрекокатолицькой церькви, публіціста і історік русинского народностного напряму. 

Подля його погляду быв зо своїм братом Ґораздом Тімковічом про його русиньске дїяня і бою проти словакізації ґрекокатолицьков єрархіов Пряшівского єпіскопства в роцї 2006 вылученый з чіну Василіан і достав заказ служыти священицку службу. 

Подля слов Монсиньора Яна Бабяка, SJ, епископа Пряшовского, книга Тимковича Dejiny gréckokatolikov Podkarpatska ненаучна, не мать церковного характера, а зато про Церковь дештруктивна. Перед ей публикациев, подля церковной регулы, повинны были достати imprimatur од верхности, а тыж узнаня од научных експертох.    

Головны роботы з церковной истории Русинох суть:

О. Йозафат є автором веце як 400 церьковных і історічных публікацій.




#Article 173: Франтїшек Крайняк (178 words)


О. Франтїшек Крайняк (*4. януара 1956, Пряшів–Соливар) - ґрекокатолицькый священик, тлумач (перекладатель), публіціста і културный діятель русиньского середовискa на Словакії.

Прасыновець благословеного єпіскопа Павла Петра Ґойдіча. По закінчіню середньой школы в Пряшові штудовав в рр. 1976 – 1981 на Римокатолицкій кірілометодьскій богословскій факулті Універзіты Коменьского в Братіславі, кідьже в тім часі Ґрекокатолицька церьков в Чехословакії не мала властнной семінарії і богословы зо Словакії в державов контрольованій кількости могли штудовати лем на факулті в Братіславі.  У 1999 році здобыв тітул ліценціата теолоґії. У 1981 році быв высвячченый на священика і короткый час служыв на парафії в Рокитові коло Гуменнного. Од 1985 року веце як дві десятьлітя служыв на парaфії в Міджілабірцях. Про свій бой проти словакізації Русинів і про заховаваня русиньской пасторачной практікы быв переложеный з міста Міджілабірцї до одлеглого села Камюнка. Остатні рокы є парохом в русииньскім селі Камюнка, старолюбовняньского окресу.

У 1983 році отець Крайняк сформoвав ґрупу священиків і віруючіх, котра собі дала задачу протлумачіти реліґійны і богослужебны тексты із церьковнославяньского языка на язык русиньскый. До русиньского языка переклав промінливы части святой літурґії. 

Протлумачил на язык русиньский:




#Article 174: Йосиф Змій-Миклошик (143 words)


Йосиф Змій-Миклошик (20. фебруара 1792 Словінкы - 1. децембра 1841 Пряшів) - русиньскый іконописець, малярь портретів, жанровых сценок зо жывота Русинів. Єден з основателїв русиньского світьского уменя.

Народив ся 20. фебруара 1792 в бідній селяньскій родинї. В школї при монастырю в Краснім Бродї штудовав за дяка і там ся зознамив з малярьством у монаха-іконописця. В року 1814 му дала ґрекокатолицька церьков во Віднї місце співака і тото му забезпечіло матеріалну незалежность і так в роках 1814-1823 штудовав на Академії образотворчого уменя у Віднї. Року 1823 го єпископ Ґріґорій Тарковіч выменовав за єпархіалного умелця. На осїнь року 1848 захворив на тіф і в децембрї вмер.Ёго гроб є на Пряшівскім цінтерї.

Малёвав іконостасы в селах Пітрова, Руська Нова Вес, Ряшів, Собош, Здоба і далшых. Ілустровав і працу Яна Чапловіча Etnographia Ruthenorum а портреты єпіскопа Тарковіча і Яна Ковача. Заховали ся ёго ілустрації весїля і погробу.




#Article 175: Юлій Ставровскый-Попрадов (395 words)


Юлій Ставровскый-Попрадов (18. януара 1850, Сулин - 27. марца 1899, Чертижне) - русиньскый будитель, поет, фолклоріста, публіціста, етноґраф, ґрекокатолицькый священик.

Уродив ся в селї Сулин в родинї де про походжіня ёго матери пановала атмосфера мадярьской културы. Учів ся в ріднім селї, в Подолинцї і Левочі. Потом штудовав на ґімназії в Пряшові (1863-68) і одты року 1868 пішов на духовный семінарь в Будапештї. Ту стрїтив російского діпломата К.Л. Кустодієвом, котрый силно впливав на ёго славяньскы і русофільскы погляды. По высвячіню на священика спочатку служыв в селї Орябина (1874-76), потом в роках 1877-78 працовав в єпіскопскій канцеларії пряшівского єпіскопа Николая Товта. Року 1879 по рекомендації Адолфа Добряньского перебрав місце попа в Чертіжнім де зістав до кінце жывота. Подля нёго про успішне завершіня народного оброджіня Русинів є кодіфікація русиньского языка, но сам писав підкарпатьсков варіантов російского языка.

Творба Ю. Ставровского-Попрадова складать ся з лірічной поезії, етноґрафічных нарисів і фолклорных записів. Друковав на сторінках сучасных ёму підкарпатьскых новинок і часописів: „Свѣтъ‟, „Новый свѣт‟, „Карпатъ‟, „Листокъ‟, але тыж в мадярьскоязычній періодіцї. Продовжуючі традіцію народных будителїв старшого поколїня, він вызывать Русинів „научіти ся самых себе‟. Тото пересвідчіня одбито в ёго статях о фолклорї і звыках свого народу: „Очерки  изъ Подкарпатской Руси‟ (1872), „Сказкы изъ спишской Руси‟ (1872), „Ярмарка въ одномъ городѣ вышнаго Спиша‟ (1872), „Работа со льномъ и полотном у спишскихъ русскихъ‟ і іншых.

Ю. Ставровскый-Попрадов писав «підкарпатьскым варіантом» русского языка. Написав дакілько языкознательскых статей, присвяченых голосным і выкладовому языку в школах. Написав русскоязычный „Русскій букваръ‟, але тот зостав в рукопису. Меджі іншыма неопублікованыма роботами писателя мож спомянути публицистичну роботу „Отношеніе венгро-русскихъ к мадярамъ‟ і роботу на тему історії „Нѣчто объ образованіи венгро-русскаго народа‟. Ёго історічны роботы, присвячены Краснобрідьскому монастырю і селу Чертижне, были выданы в мадярьскім языку. Од часу смерти Ю. Ставровского-Попрадова ёго роботы были выданы Николаём Бескидом (1928) і Оленов Рудловчаковов (1984).

Ставровскый во своих языковых симпатиях еднозначно и усвѣдомено ишов традичнов дорогов, указанов Духновичом, Што веце, такый погляд роздѣляли не лем его колегы и окружѣня, але и тогдышна наука Мадярщины. Зато, неисторичне е тверджѣня, же причинов была ограниченость Ставровского. В конци живота, склавши зберку проповѣдей так поясняв погляд на литературный язык: «...при составленіи этихъ проповѣдей я не могъ приняти во вниманіе всѣ нарѣчія, господствующія у нашего простонародія. Я писалъ потому на томъ, употребляемомъ у насъ вообще, литературном языкѣ, на котором писаны и сочиненія пок. Духновича, или торжественныя рѣчи нашихъ просвѣщенныхъ архіереевъ, или школьные учебники, издаваемые нашими епархіальными начальствами.»




#Article 176: Антоній Бескид (186 words)


Антоний Бескид,  Beszkid Antal,  Anton Beskid;  Ганиговце, Мадярске кральовство –  Ужгород, Чехословакия — русинскый политик, доктор права, сполоченскый дѣятель, другый губернатор Подкарпатской Руси.

А. Бескид яко губернатор не лем морално, але и финанчно подтримовав русинске школство и културны организации. На потребы Общества Духновича подаровав 50 000 корун, што было на тот час великов сумов. Субсидовав гроши на библиотекы, школы, русинскы домы, памятникы русинскым будителям, выдаваня их книг. Подтримовав идею едности Русинох Подкарпатя и Словакии. Приоритов роботы губернатора поважовав розвой своефайтовой народной културы Русинох. В року 1924 организовав умѣлецко-етнографичну выставку, яка выволала великый интерес и за границями Чехословакии. Його старанями вышла триязычна монография Умѣня Подкарпатской Руси.

Тогочасны новинкы писали, же губернатор Бескид не мав ниякых прав.
Од часу резигнации Жатковича пост губернатора ПодкарпатскоЙ Руси de facto быв чисто формалным, змѣнити ситуацию и свои права А. Бескид не пробовав, додержовав ся даного слова и не выступовав з опозичныма демаршами за довгы рокы свого губернаторства. 

Уже по його смерти приятелѣ споминали, же постаршый губернатор, котрого велми любили за його доброту и широке меценашство, чув ся в урядѣ губернатора вегзованым, його шикановали, виноватили в тому, што змѣнити не было в його силах.




#Article 177: Маґнет (116 words)


Маґнет є обєкт, котрый в просторї в своїй околіцї створює маґнетічне поле. Може мати форму перманентного маґнета або електромаґнета. Перманентны маґнеты не потребують на свторёваня маґнетічного поля вонкашнї впливы. Находять ся природно в дакотрых камінях, але тыж ся дають выробити. Електромаґнеты потребують на створїня маґнетічного поля електрічный пруд - кідь ся звышыть пруд, звышыть ся і маґнетічне поле. 

Маґнеты суть притїгованы або оддалёваны іншыма матеріалами. Матеріал, котрый є силно притїгованый мать высоку пермеабіліту (пропустность). Желїзо і оцель суть два приклады матеріалів з барз высоков пермеабілітов і суть дуже силно притїгованыма маґнетами. Вода мать так низку пермеабіліту, же є маґнетічным полём легко оддалёвана. У вшыткого ся дасть зміряти пермеабіліта: у людей, ґазї і тыж вакуа у весмірі.




#Article 178: Сінхротрон (125 words)


Сінхотрон є конкретный тіп кругового ускорёвача частиць у котрім є маґнетічне поле і електрічне поле істым способом зосінхронізаоване з перелетячіма частицями.

Сінхотроновый ускорёвач частиць (напр. електронів) ся складать з трёх частей: Лінеарного ускорёвача (LINAC), де ся звязок електронів „зконцентрує“ і акцелерує на енерґію в рядох стовок MeV, BOOSTER (ускорёвачі) де є звязок електронів акцелерованый на швыдкость близку швыдкости світла і енерґія ся рушать в рядох єдиніць GeV і STORAGE RING, де є луц складованый. Сінхотроновы жарїня выникаючі в STORAGE RING є дістрібуоване до BEAMLINES, на кінцї котрых суть лабораторія. Нероздїлнов частёв цалой сістемы є заперта вакуова трубка, в котрій ся величезнов швыдкостёв рушають електроны. Вакуум досяговане в сістемі і рушать ся в рядах 10-10 Pa. Дорога луча є коріґована маґнетами (DIPOLE, QUADRUPOLE, SEXTUPOLE a CORECTOR).




#Article 179: Ласер (198 words)


Ласер (з анґліцького Light Amplification by Stimulated Emission of Radiation, т.є. 'зосилованя світла стімуловану емісію жарїня') є оптічне жрідло електромаґнетічного жарїня т.є. світла в шыршім змыслї. Світло є з ласера выжароване у формї узкого звязку; на роздїл од світла природных жрідел є когерентна  і монохроматічне. Прінціп ласера хоснує законы квантовой механікы і термодінамікы.

Ласер є твореный актівным середовищом (1), резонатором (3,4) і жрідлом енерґії (2). 

Жрідлом енерґії, котре може представляти наприклад выбойка, є до актівного медія додавана (помпована) енерґія. Тота енерґетічно выбудить електроны актівного середовища з базовой енерґетічной уровни до высшой енерґетічной уровни, дойде к тзв. ексцітації. Так є до высшых енерґетічных статусів выбуджена векшына електронів актівного середовища і выникать так тзв. інверзія популації.

При поворянім переступі електрона на низшу енерґетічну уровень дійде ку выжарїню (емісії) кванта енерґії у формі фотонів. Тоты фотоны наслїдно інтераґують з далшыма електронеами інверзной популації, чім спущають тзв. стімуловану емісію фотонів, з тов самов фреквенціёв і фазов, і у них.

Дякуючі уміщеню актівной части ласера до резонатора, твореного наприклад зеркалами, доходить ку одразу лучів фотона і знову перейде середовищом. Тото дале підпорує стімуловану емісію, і тым доходить к експоненціалному зосилованю току фотонів. Выслїднїй світловый луч пак опустить тїло ласера переходом кріз напівпропустне зеркало.




#Article 180: Класічна механіка (151 words)


Класічна механіка є механіка, занимаюча ся механічныма явами макроскопічных тїлес, котры ся рушають швыдкостёв занедбательнов к швыдкости світла. 

З такыма явами ся чоловік стрїчать коло себе каждоденно, зато была векшына механічных явів дослїджована уж в старовіку (Архімед, Герон). На самім кінцї середовіку пак зачали знову быти знаня точнїшы і дале росшырёваны Ґалілео Ґалілей, Блейз Паскал). Завершінём было дїло Ісаака Ньютона, котрый постуловав законы класічной механікы (Ньютоновы законы рушаня), перетырваючі аж до кінце 19. стороча. Зато бывать класічна механіка часто означована як Ньютонова механіка.

Ку кінцю 19. стороча были під час проб служачіх на становлїня швыдкости світла выявены роспоры з Ньютоновов теорія. Тоты роспоры ся вдало вылучіти Албертові Айнштайнові  формулаціов теорії релатівіты. Релатівістічна фізіка є основана на подобных прінціпах як Ньютонова механіка, зато бывать так выникнута релатівістічна механіка днесь тримана за часть класічной механікы. Даколи ся у тій звязаности говорить о класічній релатівістічній механіцї, чім ся підчаркує роздїл од квантовой релатівістічной механікы.




#Article 181: Закон всокочіня енерґії (117 words)


Закон всокочіня енерґії є єден з основных і найчастїше хоснованых фізікалных законів. Тот закон спрощено і неточно повіджено конштатує, же енерґію не годен выробити ани зничіти, лем переміняти на іншу файту енерґії.

Тота (припадно єй подобны) елементарны дефініції закона всокочіня енерґії суть правда інтуітівны, на роботу у фізіцї мають але шору ґанчів. Передовшыткым пояснюючій закон всокочіня енерґії за помочі значно нефізікалных, недефінованых і ваґных термінів, як выробити, знічіти, ці перемінити, котры навеце мають антроморфный характер.

Теперішня, омного точнїша тай шырша дефініція закона всокочіня енерґії в теоретічній фізіцї ся операть о термін сіметрія проти часовому посунутю. Най є обща сістема сіметрічна проти операції часового посунутя. Пак ся в тій сістемі всокотить адітівна фізікална величіна, котра ся зове енерґія.




#Article 182: Ґравітація (103 words)


Ґравітація, ґравітачна інтеракція є універзалне силове вплываня міджі вшыткыма формами матеріалу тай актуално ся тым одрізнять од вшыткых другых інтеракцій. Ґравітачна інтеракція є найслабша з основных інтеракцій і мать бесконечный досяг і є все притяжлива. Найвызначнїшо вплывать на обєкты з великов масов (макросвіт). Про малы швыдкости і слабе поле ся про попис ґравітачной інтеракції хоснує, про ёго простоту і релатівну точность про малы швыдкости, Ньютонів ґравітачны закон. На силне поле і великы швыдкости (релатівістічны, ближачі ся швыдкости світла) ся хоснує обща теорія релатівіты (платить і на слабы поля і малы швыдкости). Глядана квантова теорія ґравітації предпокладать частицю звану ґравітон як далшу елементарну частицю.




#Article 183: Квантова механіка (136 words)


 

Квантова механіка є піля квантовой теорії поля частёв квантовой теорії, што є основна фізікална теорія, котра зобщіла і росшырила класічну механіку, передовшыткым на атомовій і субатомовій уровни. Од класічной механікы ся одрізнять передовшыткым пописом статуса фізікалных обєктів. Статус мікрочастицї в квантовій механіцї не є пописаный їх пологов а імпулзом, як є тому в класічній механіцї, але вовновов фунцкіов, обдобно як є поступна електромаґнетічна вовна пописана  гармонічнов функціёв. За точно дефінованых вонкашнїх условій пак годен за помочі квантовой механікы выраховати з Шредінґеровой формулы вовнову функцію в хоцьякім часовім моментї. 

Вовнова формула пописує де Броґліову вовну частицї і квадрат абсолутной годноты вовновой функції давать густоту правдоподобности находжіня ся мікрочастицї. Простїше годен тото повісти, же дана частиця ся находить в часї  t на місцї уданім коордінатами x, y, z з істов правдоподобностёв. 

Головным рісом квантовой механікы є правдоподобностный попис.




#Article 184: Термодінаміка (108 words)


Термодінаміка є область фізікы, котра ся занимать процесами і властностями матеріалів і поль споєных з теплом і тепелныма явами выходячі притім з общіх прінціпів переміны енерґії, котры суть пописаны трёма термодінамічныма теоремами. Термодінаміка ся дале дїлить на штудіум рівноважных і нерівноважных процесів. Історічно быв розвой термодінаімкы ведженый тугов звышыти ефектівіту першых паровых строїв, котра была пописана в ключовій працї Роздумованя о імпулзній силї огня французького фізіка Саді Карнота, часто называного вітцём термодінамікы. О далшый розвой ся запрічінила формулація першого і другого закона термодінамікы, на котрых брали участь передовшыткым лорд Келвін, Рудолф Клауій і Віліям Ренкін. Самотный термін термодінаміка є першыраз захопленый в роцї 1849 в працї лорда Келвіна.




#Article 185: Піраміда (195 words)


Піраміда є пірамідова будова. Базов пірамід є звычайно штирьуголник або триуголник, обще то але може быти хоцьякый поліґон. То значіть, же піраміда мать звычайно три або штири бокы. Тоты бокы мусять быти триуголниковы. Конштрукчно найпростїше є зробити піраміду на квадратовій (респ. приближно квадратовій) базї, бо не выникать проблем споїти стїны до єдного пункту. Тоту властность мають майже вшыткы старовікы піраміды.
 

Знамы суть староеґіптьскы піраміды, нубійськы, котры были выводжены од еґіптьскых, але были меншы, мезоамерицькы, андьскы, Французькы, босеньскогерцеґовиньскы, Цестіова піраміда в Римі, і нынї і україньскы (смоть ). 

Піраміды в Еґіптї суть найзнамішы і найстаршы з пірамідовых будов, належать к найвекшым будовам у історії. Хеопсова піраміда є зашорена міджі сїм чуд світа і была найвекшов будовов аж до будованя Айфеловой вежы.
 
Еґіпетьскы піраміды суть поставлены з камяных блоків, або з цегел. Будованя пірамід ся выконовало без знаня желїза і зложытїшых технолоґій. Перша піраміда походить з часу III. дінастії, послїдня пак з XIII., даколи бывать спомянута XIV. дінастія (тзн. же вшыткы были поставлены міджі роками 2700 і 1700 п. н. е..
 
І кідь о цїлях выужытя еґіпетьскых пірамід ціркулує много міфів, котры суть означованы за ненауковы, науковый світ ся згодує на тім, же ходило о гробы кралїв.}




#Article 186: Діонізій Зубрицькый (114 words)


Діонізій Зубрицькый (*20. юна 1895, Джачів - †15. апріля 1949, Пряшів) - русиньскый публіціста, ґрекокатолицькый священик, малярь, поет, сполоченьскый дїятель.

Народив ся в селї Джачів близко Сабінова. По скінчіню пряшівской ґімназії в року 1913 штудовав на богословецькім семінарю (1917). Потом продовжовав на штудію права в Кошіцях (1922), Коменського універзітї в Братїславі (1924-25) і Україньскій вольній універзітї в Празї. Быв міджі орґанізаторами Руськой народной рады в Пряшові і Старій Любовнї (1918-19). В року 1919 помагав в Пряшові засновати русиньску ґрекокатолицьку школу. В 20-30-х роках ся орьєнтовав народно і боёвав проти словакізації охранов русиньскых школ.

Ёго русиньске писаня была переважно поезія, написав біоґрафії Духновіча і Павловіча, писав до часописів ці перекладав на русинькый язык хрістіаньскы катехізмы.




#Article 187: Ензім (172 words)


Ензім є простый ці зложеный протеін з каталітічнов актівітов. Ензімы становлюють характер і швыдкость хемічных реакцій і керують векшыну біохемічных процесів в тїлї вшыткых жывых творів враховано чоловіка. Наука о ензім ся зове ензімолоґія і розвивать ся передовшыткым од 19. стороча, коли люде зачали внимати процесы, котры выникають напр. при травлїню їдла. 

Основнов компонентов ензімів суть протеіны, на котры ся дуже часто вяжуть далшы додатковы молекулы знамы як кофакторы або протетічны ґрупы, котры мають участь на каталізї. Сама ензіматічна реакція проходить звычайно в тзв. актівнім місцї ензімів. Ензімів є дуже велё і годен їх класіфіковати до шестёх ґруп: оксідоредуктазы, трансферазы, гідролазы, ліазы, ізомеразы і ліґазы. Вшыткы мають сполочну каталітічну функцію; знижують енерґетічну барьєру (ΔG) потребну на учінїня реакції. Ензімы обще суть выразно шпеціфічны і обычайно переміняють єден або дакілько мало субстратів, а то єдным дефінованым способом. Актівіта ензімів, заключена в овпливнїню швыдкости хемічных реакцій знижованём їх актівачной енерґії, залежыть головно на концентрації субстратів, теплотї, pH і притомности актіваторів і інгібіторів. Цїла шора ензімів уж нашла практічне схоснованя і в промыслї і дослїджованю.




#Article 188: Ботаніка (130 words)


Ботаніка або рослинопис ці фітолоґія є природна наука спадаюча до великой области наук біолоґічных. Дослїджує гев часть природы, котру означуєме терміном флора, т.є. рослины і вшытко, што з нима звязане. В рамках ботанікы можете одрїзняти далшы шпеціалізованїшы науковы области, як ґеоботаніка, фітоґеоґрафія, морфолоґія рослин, палеоботаніка, фізіолоґія, сістематіка, еколоґія, анатомія рослин і подобно.

Флорістіка є конарём ботанікы, котрый ся занимать гляданём, становлёванём і евідованём рослинных видів на даякій теріторії.

Історія ботанікы мать корїня в устній передачі палеолітічного чоловіка, котрый ся жывив вылучно збером плодів. Очівісны проґресівны знаня реґіструєме в часї неолітічной револуції - переходї чоловіка к польногосподарству. Векшый інтерес о саму рослину ся вказав уж в старых Атенах у Арістотелового учня Феофраста. В Европі быв по добу середовіка векшынов інтерес лем о лїчівы ефекты рослин, котры были записованы до тзв. гербарїв.




#Article 189: Євменій Сабов (243 words)


О иншых людьох з такым призвиском и о призвиску → Сабов
Євменій Сабов,  Szabó Eumén, *1. октобра 1859, Вербяж – †3. новембра 1934, Севлюш (теперь Виноградово) — русиньскый културный дїятель русиньской орьєнтації, ґрекокатолицькый священик, педаґоґ.

Найподробнїйше выклав біоґрафію Євменія Сабова его сочасник літературознатель Недзільскій, котрый обяснив велику ёго авториту меджи Русинами. Сабов ниґда не быв демаґоґом и радикалом, радовав ся найменшому русиньскому успіху и все розумів, же векшинова народность, Мадяре так исто усилуе ся ку свому културному розвою и мать на то право. При тому быв оптімістом, в найтяжшой добі упадка русиньской інтеліґенції без унылости и росчарованя віровав, же народностный дух, закладеный в глубинї народа, заставить інтеліґенцію вернути ся ку народностному животу.

Є. Сабов быв едным из закладателів и найактивнїйшых сполупрацівників ґазеты «Наука», дописователём «Карпаторусскаго Вѣстника» (Ужгород), америцкых выдань «Просвѣта» и «День». Дакоторы ёго статї печатали ся в ґазетѣ «Русскій Вѣстникъ» (Ужгород) и журналї «Карпатскій Свѣт» (Ужгород). Активно ся участнив в роботї Общества Св. Василія Великого, в организації выдавательства Уніо.

В року 1923 быв выбраный на чоло Общества Александра Духновича, а в року 1926 — ёго дожывотным предсїдателём.

Быв єден з першых, котрый декларовав самобытность Русинів од Русів ці Українцїв. По припоїню Підкарпатьской Руси к Чеськословеньску выступав проти дїйствованю україньскых еміґрантів в школах ці обществах. 1. юна 1930 быв на нёго учіненый атентат членом україньской орґанізації ОУН Ф. Тацинцём, в котрого резултатї быв Сабов тяжко раненый.

Написав популарны учебникы ґраматікы і історії Русинів. Ёго Христоматія была єдиным познанём старой русиньской літературы того часу.




#Article 190: Ренесанція (430 words)


Терміном ренесанція — од  renascent = зновуродженый — є означованый умелецькый слог і історічна епоха тырваюча од 14. до 17. стороча. Вызначовав ся міджііншым і зосвітщінём, індівідуалізмом і навернутём ку антіцї.

Термін зновузроджіня (rinascenza) быв першыраз ужытый в часї росквіту уменя і наукы, котре започало на кінцї 13. стороча в Італії, таліяньскым історіком Джорджо Васарім в роцї 1550. Термін ренесанція є французькый переклада хоснованый французькым історіком Жіл Мішелетом і дале росшырёваный швайчарьскым кунсісторіком Жакобом Буркгардтом в 19. сторочу.

Бігом послїднёй четвертины 20. стороча ся дакотры історіци зачали выражати у тїм змыслї, же ренесанцій могло быти і веце. Уважує ся о ренесанції 12. стороча і уж заведженым і обще приїманым терміном є кароліньска ренесанція. Дале є выраз хоснованый ужываный у споїню з народныма процесами у тїм часї, напр. анґліцька ренесанція, таліяньска ренесанція ітд.

Початкы ренесанції суть звычайно кладжены до северной Італії на переломі 13. стороча і 14. стороча. Єй колысков было єднозначно місто Флоренція. Од 12. стороча росла в многых містах у середнїй і северній Італії просперіта жытелїв, запрічінена передовшыткы розвоём мореплавецького обходу (Піса, Янов), пізнїше тыж банковницьтво (пожычаваня пінязь – Флоренція) і ремеселной выробы (Флоренція, Лукка). Міста ся поступно выманили з під панованя шляхты і єпіскопів і формовали ся як самосправны єдиніцї – комуны. В містах мала резіденції велика часть шляхты. Часточно гев пришла уж в добі варварськых атаків у пізно-антічній епосї. Нынї змушовали містьскы комуны, котры поступно опановали польногосподарьскый тыл міста, ку переселїню далшой части шляхты, жыючой іщі на селї. Шляхтічны роды суперили в містї з ввызначныма міщаньскыма родинами і сами міджі собов. Поступно ся але тыж запоїли до містьского ґаздованя. Пінязї здобыты з ґрунтовой ренты вложыли до фінанчных операцій або до выробы і пропоїли ся женитбов з найбогатшым міщаньством. Так ся сформовала у векшынї міст владнуча верства, котра хосновала повных прав містьской самосправы. Головныма прічінами вынику того умелецького напряму, респ. той добы, є господарьскый розвой і богатство таліяньскых міст, котре здобывала дякувші мореплавецькому обходу. Дале мали вплив новы обявы (теріторії, наукы,…). 

Середня і северна Італія з вынятком Бенатьска была правда частёв Святой рішы рімской, але малохто з цісарїв там доказав просадити свою міц, і кідь гей, так лем дочасно. Цісарї наперед суперили з папами рімскыма о перевагу в хрістіаньскім світї (салска дінастія), пізнїше, за влады Штауфів, пробовали ся опановати Італію, але выкликали міджі тутешнїма містами силный одпор. На сторону противників цісарьской надвлады ґуелфів ся поставили проти папови рімскому. Приверженцї цісарїв ся писали ґгібеліні. Почас тых боїв таліяньскы міста, котры стале боёвали о росшырїня свого впливу тыж міджі собов, знавовала. Вызначнїшы з них ся зміцнили нелем своёй околіцї але тыж меншых міст і зачали ся міняти в містьскы штаты.




#Article 191: Монґольска ріша (108 words)


Монґольска ріша была другов найвекшых ріш в історіях людства. Екзістовала в 13. і 14. сторочу і в добі свого найвекшого розмаху овладала теріторії о плосї 33 000 000 км2 (22 % сушы). Під монґольсков владов жыло коло 100 міліонів жытелїв.

Монґольска ріша выникла в роцї 1206, коли Темуджін зъєднотив роскыршены монґольскы кменї і став ся Чінґісханом (найвысшым пановником). Чінґісхан започав могутнов експанзіёв, при котрій была добита Китай, Середня Азія, Перзія, Кавказ і Выходна Европа. В роцї 1241 ся монґольскы войска находили і на Мораві і в Угорьску. Монґолы ся тыж пробовали добити Індію, Японію, Яву і Еґіпет, але безуспішно. При монґольскых атаках вмерло веце як 40 міліонів людей.




#Article 192: Журналістіка (167 words)


Журналістіка (або журналізм, обидві походять з французького слова журнал – денник) пописує новинарьску роботу і продукты того дїяня, котры приношають інформації о актуалнім сполоченьскім дїяню і додавають коментарї, погляды і повязаности. Тоты, што журналістіку професіонално выконують, тыж кличеме журналістами.

Журналістіка ся зачала розвивати на початку нововіку, в добі новых заморьскых обявів і розвою торговлї, коли значіня інформації різко ся підняло і новина ся стала продайным продуктом. Оперед ходило о ручно писаны листы, котры плачены дописователї посылали своїм передплатителям. Далше росшырїня журналістікы бы было неодмыслїтельне без вынайджіня друкованя книжок.

Бігом ренесанції і реформації ся надале розвивала ідея „права на інформації“, тота думка пак досягла найвекшого уплатнїна в 19. і 20. сторочу. Повідаме о „золотім віку журналістікы“.

Тогды тыж дішло ку діференціації журналістікы подля области, котров ся занимала: економія, політіка, громада, забава, култура, шпорт… З наступом новых технолоґій (фотоґрафія, радіо, телевізія, електронічны медія) ся вывиваюуть стале новы професії, звышує ся россяг одберателїв такым способом спрацованой інформації і знижує ся час, котрый убігне міджі самов подїов і інформованю о нїй.




#Article 193: Біохемія (196 words)


Біохемія є наукова дісціпліна на граніцї біолоґії і хемії. Занимать ся хемічныма процесами в жывых орґанізмах. Предметом штудія біохемії є штруктура і функції основных ставебных каменів жывого матеріалу як суть наприклад цукры, тукы, протеіны, нуклеовы квасы і далшы біомолекулы. 

Початкы біохемії і орґанічной хемії ідуть до року 1828, коли нїмецькый хемік Фрідріх Воеглер сінтетізовав простый орґанічный матеріал (мочовину) з анорґанічных матеріалів кіанату драселного і сірану амонного. Тым доказав, же жыва і нежыва природа суть створёваны тыма самыма елементами, і же годен з анорґанічных матеріалів готовити тоты самы матерії, якы находиме в жывій природї. В роцї 1833 быв Паєном ізолованый першый ензім амілаза, т.є. ензім роскладаючій шкроб. 
Великый розмах біохемії настав в 20. сторочу вєдно з розвоём новых експеріменталных технік як хроматоґрафія, електрофореза, рентґеновы діфракції, НМР спектроскопія, мікроскопія і технік молекуларной біолоґії. В днешнїй добі так познаме векшыну метаболічных процесів в жывых бунках, знаме як бунка здобывать енерґію, як комунікує зо своёв околицёв, з чого ся складать. Маме представу і о тім, в чім ся єднотливы формы жывота одрізняють і навспак, што мають сполочне. 

Бурливый розвой біохемії і молекуларной біолоґії мать велике значіня про медіціну (клінічна біохемія), польногосподарьство, промысел, охрану жывотного середовища і далшы области людьского дїяня.




#Article 194: Курка (113 words)


Курка домашня (Gallus gallus f. domestica), є удомашненый птах. Вшыткы племена куркы домашнёй походять правдоподобно з куркы банківськох, лїсного курковитого птаха жыючого в юговыходній Азії. Доместікація пробігла перед дакілько тісяч роками - коло рока 3 200 п.н.е. быв кур банківськый годованый в Азії, передовшыткым в Індії. Коло 1400 п.н.е. годовали куркы Кітайцї і Еґіптяне і в 7. сторочу п.н.е уж были доместікованы куркы годовали монахами в Европі про яйця і мясо. Першы доместікованы куркы ся але правдоподобно тримали переважно на запасы когутів. В середовіку куркы слободно бігали по дворї.

Курка домашня ся годує головно на продукцію курячого мяса і на яйця. Союзы фаховых годователїв забеспечують племенітбу звірят, сокочіня ґенофонду і звышованя уровни племен.




#Article 195: Слон (128 words)


Слон є найвекшый сухоземный ссавець. По народжіню важыть дас 100 кґ. Саміця слона є кітна 20 аж 22 місяцїв, што є найдовша доба кітности у сухоземного звірятя. Слон ся дожывать 60 аж 70 років. Найвекшого слона застрїлили в Анґолї в роцї 1974, важыв 12 000 кілоґрамів. Слоны суть в сучасности строго храненый вид по цїлім світї.

Слон є характерістічный своїм хоботом, што є комбінація носа і верьхнёго рота, котрый хоснує на добываня їджіня, котра є дуже высоко. Слон є тыж способный підняти ним ладунок о вазї аж 1 тоны. В пекотї собі часто хоботом на ся метають пісок, порох ці воду. Слоны мають ай клы. Тоты великы зубы їм тырчать з ґамбы. Слоновы клы суть єднов з прічін їх лову. Бізніс з нима є заказаный в много державах.




#Article 196: Церьков Покровы Пресвятой Богородицї (Нижнїй Комарник) (393 words)


Церьков Покровы Пресвятой Богородицї є ґрекокатолицькый храм в Нижнїм Комарнику. Од року є 1968 є народнов културнов памятков. Церьков ся находить на юговыходнім схылї над селом. Коло нёй стояла по іщі старша церьков спомянута в 19. сторочу, котра была зничена в часї першой світовой войны. Теперь уж старой церькви не є. Цалый ареал є огородженый простым плотиком з дочок. І кідь нова деревяна церьков є з 20. стороча єдинов в колекції (27 народных памяток), мать дакілько выняткового годного навщівы. На теріторії Словеньска є єдинов бойківского тіпу, єдина в екстерьєрї скоро доконало деревяна зрубова купола - реалізована візія уж в 5. сторочу будованых царіградьскых мурованых церьквей. Тот деревяный русиньскый ґрекокатолицькый храм збудовали домашнї русиньскы майстрове за помочі другых селянів і проєкту добродителя. Проєктовав го україньскый архітектор і кунстісторік Інж. Володимир Січаньскый (1894-1962). Тот архітект є тыж автором храму Сошествия Святого Духа в Михалївцях. Теперішнїй деревяный храм є може єдина деревяна сакрална будова на Словеньску, котру помагав реалізовати професіоналный архітектор. На роздїл од спомянутого старого храму лемківского тіпу, тот храм є бойківского тіпу, у котрім тройчатость не є підчаркнута вежами різной вышкы (у лемківского тіпу є найвысша вежа над бабінцём, даколи якбы оддїлена од остатнёй конштрукції ставбы і найнизша вежа є над головным олтарём). Бойківскый тіп деревяного храму підкреслює покрытя храмовой лодї (нава). Церьков стоїть на камяных підвалинках. На куполах суть іглановиты вежочкы. Перед вступом є тімпаноном закінченый портікус з хрестом і вырїзаваныма стовпами. Є то народне перетворїня класіцістічного штілу. Внутрїшнє оздоблїня є з час будованя храму. На южнім боцї олтарьной части є мала сакрістія з особітным вступом. Актівну естетічну задачу ту мають фарбы (блядожовта, ясносиня, тмавочервена). До выразу придавають і двоїты окна і членитость тварів конштрукції. Архітектонічнов домінантов лодї є шырка олтарьного простори і бабінця, тай найвысша централна вежочка. Вшыткы вежочкы суть закінчены кованыма желїзныма крестами. Покрыты суть бляхов а аж далшы части шынделями. Внутрїшня оздоба є з часів взнику храму. Іконостас привезли правдоподобно зо Земпліна, асі з Требішова. Походить асі з іконописецькой майстернї родины Богданьскых з польскых Ясел. 
Храм в Нижнїм Комарнику під час крутых фронтовых боїв в осени 1944 як кібы чудом обстав невелё пошкодженый. Справили го в роцї 1946 і далшы великы оправы были в половинї шістьдесятых років. В половинї 90. років быв часточно рештаврованый апостольскый ряд на іконостасї. Заслугов тамтешнёго адміністратора фарности, і з помочов ктіторів, родаків, вірників в р. 2004 і 2005 учінена реконштрукція і рештаврачны працы на іконостасї.  




#Article 197: Церьков Архангела Михаила (Тополя) (146 words)


Церьков Архангела Михаила є ґрекокатолицькый храм недалеко словеньско-україньской граніцї в селї Тополя. Належыть міджі Народны културны памяткы. Церьков была збудована коло року 1700. Як в 17. сторочу росло чісло жытелїв в селї, поставили собі на прикрім березї над селом деревяный храм, котрый правдоподобно згорїв, бо на початку 18. стороча го нагородив теперішнїй храм. Церьков не годен актуално зарядити міджі традічно знамы тіпы (гуцульска, бойківска ці лемківска) про їй особістый колоріт. На запад од церькви стоїть дзвоніця з єдным дзвоном поставлена в половинї 20. стороча.
Трёхдїлна зрубова будова творена штворцовым бабінцём, скоро штворцовов навов і пятьбоков святынёв є поставлена на низкых камяных підвалинах. Вшыткы три головны части суть покрыты єдным дахом. Вступный портал є сеґментово закінченый. Окна суть розмішены у двох рядах, низшый є вырїзаный в зрубовій конштрукції і высшый є у стрїшній конштрукції. Внутрїшнє заряджіня ся заховало лем часточно. Іконостас є з першой половины 18. стороча. 




#Article 198: Церьков святого Миколая (Бодруджал) (151 words)


Церьков святого Миколая є деревяна ґрекокатолицька церьков выходного ріту в селї Бодруджал в окресї Свідник в Пряшівскім краю. 

Од 8. юла 2008 є записана до світового списку културной дїдовизны UNESCO під чіслом 1273-007.

Храм є частёв єдинечного урбаністічного цалку на вывышенім місцї в центрї села. Окрем церькви го творить і самостояча дзвоніця, прилеглый цінтерь і деревяна огорода зо шындлёвов капурков, котра є закрыта кужелёвов стрїхов з маковічков.

Самотный храм є прототіпом церькви тзв. лемківского тіпу. Походить з року 1658 і належыть к найстаршым деревяным сакралным будовам выходного обряду на Словеньску.
 
Церьков мать три вежы. Конштрукція є зрубова в тварї трёх штворцїв розоставляных на єдній осї од выходу на запад, в екстерьєрї обкладжена дочками. Зруб є хоснованый ай про конштрукцію неправых, якбы сходковых ступнёвых кленб у святынї і наві. Розміщіня єднотливых частей церькви сімболізує Святу Тройцю. Церьков є уміщена на найвысшім горбку села. Своёв пологов є над другыма будовами і обытныма домами.




#Article 199: Церьков святой Параскєвы (Нова Полянка) (192 words)


Церьков святой Параскєвы є деревяна сакрална будова, котра оріґінално стояла в Новій Полянцї, днесь ся находить в сканзенї во Свіднику.  Засвячена є святій Параскєві і збудована была в роцї 1766.

В новембрї 1944 під час воєньскых операцій другой світовой войны в просторї Карпатьско-дукляньской операції была пошкоджена. Безпосереднё по скінчіню войны была зреконштруована жытелями села. В року 1961 была демонтована. До сканзену во Свіднику была іншталована в року 1986. Переміщіня до сканзену уможнило то, же в селї уж была мурована церьков св. Петра і Павла (1937).  

План церькви творять три поздовжны спорядкованы обєкты, вчленюючі ся в порядку: пресбітеріум, нава і бабінець. У тім порядку є підкресленый прінціп Святой Тройцї. Орьєнтація в напрямі выход - запад выходить з акту Службы Божой. Іконостас є дїлом майстрів з 18. стороча і походить з іншого сакралного обєкту.

Матеріал зрубовой будовы є з іглічнанів і посаджена є на просту камяну підвалинку. На цалій ставбі нїт желїзных гвоздиків. Облакы суть на южнім боцї. Двоступнёва стрїха є зактрыта шынделём і на їй зачатку є декоратівно опараджена чіпковым лемом. Западна вежа є найвысша і своёв формов ся одлишує од навы і пресбітерія. 

В церькви суть од року 1993 выконованы літурґічны обряды.




#Article 200: Церьков Покровы Пресвятой Богородицї (Мироля) (348 words)


Церьков Покровы Пресвятой Богородицї є деревяна ґрекокатолицька церьков в селї  Мироля в окресї Свідник. Храм є народнов културнов памятков од року 1968.

Трипросторова деревяна церьков лемківского тіпу з року 1770 є поставлена на місцї старшого храму з кінце 17. стороча. В часї воєньскых операцій в другій світовій войнї в новембрї 1944 была пошкоджена і за рік знову реконштруована жытелями села. Днешня подоба сактралного обєкту выникла так, же ку оріґіналній наві і пресбітерію ся пізнїше добудовала гранолова вежа (якбы з ґотічным характером).

Де ареалу церькви ся входить через вступну капурку з вісембоков низков кужелёвов стрїшков, прикрытов шынделём. Над пресбітеріом є вальбова стрїха споєна з навов. Над навов є двоступнёва шіндлёва стрїха. На гребенях тырчать вісембокы маковічкы, шындлёвы конштрукції з ціліндровыма надставцями, носячіма вежочкы, в тварї грушкы (закругленый конус) з желїзныма крестами.

У вступній части церькви в підвежу (бабінцї), ся находять  артефакты як наприклад:  пару дорогоцінных книжок з добовыма записами в азбуцї, плащеніця (шырша смуга з полотна) - образ Хріста в гробі (была обявлена при реконштрукції олтаря) і тыж робота місцёвых майстрів, ручно кованы гвоздикы.

В інтерьєрї є іконостас з штирирядовов архітектуров з добы будованя церькви, в котрім суть выразны сыты фарбы. Іконы суть розверствены до штирёх шорів над собов. Першый ряд, головный є зачлененый міджі царьскы і дяковскы ворота і обсягує іконы св. єпіскопа Миколая, Богородицї Годеґетрії, ікона Ісуса Хріста (Пантократора - вседержителя, є зображеный лем верьхнёв частёв тїла, в лївій руцї тримать отвореный евангеліярь, правов руков благословить) і ікону Покровы Пресвятой Богородицї. В другім рядї суть іконы головных церьковных свят в серединї з іконов Послїднёй вечерї. В третїм рядї суть іконы вшыткых апостолів, в котрім є централнов ікона Пантократора, божзького пановника з куртов бородков і довгыма волосями. Ісус Хрістос є зображеный фронтално в цалій поставі, в пурпуровім облечіню опарадженый синїм пантликом. Пантлик сімволізує доброго пастыря, котрый приносить страчену вівцю на плечах назад до свого кошара, міджі певных і послухняных вірників. Голову му обколесує мандорла (авреола). Правов руков благословить, і в лївій тримать синє ябко. Четвертый ряд є составеный з дванадцять медайлонів у шестёх надставцёх. Верьх іконостасу закінченый табліцёвов іконов Роспятя. Коло хреста є Богородиця і святый евангеліста Ян.




#Article 201: Церьков святой Параскєвы (Доброслава) (120 words)


Церьков святой Параскєвы є ґрекокатолицька деревяна церьков, котра ся находить в селї Доброслава в окресї Свідник в Пряшівскім краю.

Храм походячі з року 1705 є трипросторова будова у тварї креста з перечнов навов стояча на высокых камяных підвалинах. Ку єй характерістічному взгляду належать три інакше высокы куполы закінчены з вежами з банями. Простор храму є огородженый плотом. Внутрї ареалу ся находить цінтерь. 

Церьков была ставебно управляна в роцї 1880 і наконець в року 1932 коли были ку обєкту припоєны дві бочны каплічкы, котры му дали сучасный взгляд.

Найдорогшов памятков внутрїшнёго заряджіня є рештаврованый іконостас з 18. стороча, на котрім суть захоплены образы з Нового Завита.

Церьков святой Параскєвы є частёв колекції выходословеньскых деревяных церьквей записаных до списку народных културных памяток.




#Article 202: Церьков Архангела Михаила (Іновець) (269 words)


Церьков Архангела Михаила в Іновцї є деревяный ґрекокатолицькый храм в селї в найвыходнїшій части Словеньска в окресї Собранцї. Є то єдна з найменшых деревяных церьквей на Словеньску.

Збудована была в першій третинї 19. стороча (даколи ся споминать рік 1836) і своїма розмірами стачіла потребам мало люднатого села. Частёв ареалу є деревяна дзвоніця з простов, у верьхнїй части одкрытов стовпчастов конштрукціов, на схылї за церьквов лежыть цінтерь і цїлый ареал дотворюють величезны липы.

З погляду плану є то трипросторовый зрубовый обєкт на низшых підвалинах з гротово закінченов святынёв. Нава є поставлена на штворцёвім планї, подобно і бабінець, над котрым ся піднимать западна вежа сітуована до тырчачой стрїхы і підхопленыма деревяныма кракорцями. Зруб є перекрытый великов вальбвов стрїхов, котра зоступує так низько, же облачкы на южнім боцї мусили быти осаджены до глубокой  нікы. На металовій конштрукції над святынёв была осаджена менша стрїшна вежочка. Обидві вежы суть закінчены цібулёвитыма банями з трираменныма кованыма крестами. Головный вступ веде через бабінець до храмовой навы. котру просвітлює двоїця облачіків. Інтерьєр святынї просвітлюють тыж два облачікы (на южній і северовыходній стїнї).

З доводу малой вышкы і шыркы выходной стїны навы, не было можне осадити іконостас з повным іконоґрафічным проґрамом, котрый є дякувші тому некомплетный і асіметрічный. Вырїзована конштрукція іконостасу з біло-золотыма царьскыма воротами з медайлонами походить з часів вынику цалого храму і вызначує ся нетрадічным способом різбарьской декорації ёго стовпіків, тай рамків головных ікон. Вшыткы іконы суть позначены силным впливом западной мальбы, подобный характер мать і престол во святынї з іконов Пєты і образ Роспятя на столї жертвеника. Під час обновы церькви в 90. роках 20. стороча было вымінене пошкоджене дерево зрубу і шынґлї вальбовой стрїхы.




#Article 203: Церьков Покровы Пресвятой Богородицї (Кореївцї) (159 words)


Церьков Покровы Пресвятой Богородицї є церьков выходного ріту в селї Кореївцї.

Церьков была збудована в роцї 1761. Од року 1968 є народнов културнов памятков Словеньской републікы.

Храм є твореный трипросторовов деревянов будовов на плыткых камяных підвалинах. Вежа храму выступує з матеріалу сакралного обєкту і творить підвежа у котрім є мала вступна передня сїнь. Вежа, станова стрїха над навов і сїдлова стрїха над святынёв суть закінчены шынґлёвыма цібульками з кованыма желїзныма крестами. Обєкт є в екстерьєрї храненый перед впливами хвілї вертікално кладженыма смерековыма дочками з ліштами. Стрїха є покрыта шынґлём. В інтерьєрї є некомплетный іконостас з котрого ся сохранили лем фраґменты. Походить з другой половины 18. стороча.

Перед обєктом є деревяна дзвоніця з трома дзвонами. На єднім дзвонї з року 1769 є напис з рельєфом святой Родины. Другый дзвін є з року 1771 мать напис і рельєф з декором креста, під ним Мати Божа і Свята Тройця. Третїй є з року 1835 і є опарадженый декором дубовых листів і написом.




#Article 204: Церьков святого Василія Великого (Крайнє Чорне) (268 words)


Церьков святого Василія Великого є тридїлна зрубова церьков св. Василія Великого в Крайнім Чорнім, была збудована кінцём 18. стороча. Зруб є з екстерьєру крытый шынґлём. Стрїха є тыж покрыта шынґлём з ручно  скіпаных клёцьків шпильковых стромів. План церькви складженый з трёх штворцїв спорядкованых у єдній лінії, почінаючой з выходной стороны пресбітеріём, штворцовов навов і на западї кінчачім бабінцём. Шырка бабінця є ідентічна зо шырков навы. В святынї і в наві є зрубова сістема внутрїшнёго упорядкованя. Обидва просторы суть закінчены куполами в подобі зрїзаного іглана. Вежа над бабінцём є приближно тых самых розмірів як шырка пресбітерія. Охрана вежы є реалізована вертікалныма дочками з шпилькового дерева а не зо шынґля як в другых частях церькви. Тоты два просторы од себе оддїлены навов взаємно гармонізують і створюють оптічно єднотну сістему цалой будовы.

Двоступнёва штириуглова станова стрїха над навов на гребіню мать малу кужелёвиту стрїшку (не з цібулёвыма надставцями, як в Ладомировій, Гунківцях, Бодруджалї і Миролї), на котрій є кованый желїзный крест. Стрїха над пресбітеріём є управляна, вальбова укотвена на наву, на гребіню зо штворцовым надставцём закінченым кужелёвітов стрїшков з крестом.

Церьков своёв архітектуров належыть міджі візантьскы сакралны будовы, де є выконованый выходный обряд і церьковна літурґія. Інтерьєр церькви творить бароковый іконостас з поліхромованов рїзбов і з іконами, котры были зготовлены в 18. сторочу. В церькви ся находять тыж іконы зо старшой добы. Церьков є огороджена деревянов зрубовов огородов, на котрій є шынґлёва стрїшка. Вступ до обєкту церькви є через капуру з кужелёвов стрїшков покрытов шынґлём. Церьков была обновлена в роках 1947 аж 1948 а на початку 21. стороча. 

Інтересне, же на зачатку села є іщі єдна деревяна церьков покрыта бляшанов крытинов.




#Article 205: Церьков Архангела Михаила (Ладомирова) (187 words)


Церьков архангела Михаила є деревяна церьков зо дзвоніцёв з року 1742 в селї Ладомирова засвячена архангелови Михаилови. Была збудована без єдиного гвозда.  

В часї другой світовой войны быв пошкодженый правый бік іконостасу та пак єй зрештавровали в роцї 1946. Церьков была знову пошкоджена в року 1957, кідь на ню через бурю впала липа. Церьков є од року 1968 народнов културнов памятков а од 8. юла 2008 записана в Списку світовой културной дїдовизны. 

В ареалї церькви на южнім боку є деревяна дзвоніця стовпчатой конштрукції з вонкашнёй стороны забеспечена вертікалныма смерековыма дочкаму. Дзвоніця была тыж пошкоджена впаджінём липы а знова єй реконштруовали до оріґіналного стану.  

Церьков є зрубовый трипросторовый сакралный обєкт, лученый в згодї з рітом до трёх просторїв залежно од значіня. 

При реновації, в року 1946, была выпилена стїна міджі навов і переднёв сїнёв, чім обидва просторы стратили свій центрістичный літурлічный характер. 

Церьков была збудована на основі прикладів тіпів підкарпатьско-руськых Лемків, котрых выходна традіція у нас засягла карпатьску область аж по ріку Попрад. 

Тзв. лемківскый тіп діспозіції є в Ладомировій презентованый класічнов квадратуров трёх просторів на штворцовім планї з централнов росшыренов навов, крытов тыж як пресбітеріум деревянов куполов. 




#Article 206: Церьков Архангела Михаила (Прикра) (409 words)


Церьков Архангела Михаила є ґрекокатолицька деревяна церьков в селї Прикра. Є народнов културнов памятков од року 1968.

Храм быв за датованём на порталї збудованый в роцї 1777 як тридїлна зрубова будова вонка хранена вертікалныма дочками.  Стоїть на вывышеных камяных підвалинах, котры вырївновають схыл терену западным напрямом. Вступ до переднёй сїнї є зо западной стороны. Незвычайным елементом є перекрытя стрїховых просторїв міджі вежов і навов і міджі навов і святынёв. Церьков была рештаврована в року 1902 і в роках 1946-1947. Сучасный влгяд є резултатом реконштрукчных прац в роках 2001 – 2002. Частёв інтерьєру суть штири рококовы світникы з другой половины 18. стороча.

Передня сїнь храму (бабінець) творить підвежа, котре є гармонічно вчленене до будовы сакралного обєкту. Самоносна вежа є триступнёва, штириуглова ігланова зрїзана купола над святынёв і над навов суть закінчены малыма бароковыма цібульками, на котрых суть уміщены кованы желїзны кресты. Пірамідална стрїха сакралного обєкту і вежа суть покрыты шындлями. Зруб і дві верьхнї штокы вежы суть вертікалны оплащены дочками і лиштами.

Іконостас походить з другой половины 18. стороча. Є деревяный, поліхромованый, зо штирома рядми ікон і царьскых ворот, спарадженых рїзбов і мальбов. Дакотры іконы суть зо 17. стороча.

В першім, головнім рядї ікон, суть іконы святого єпіскопа Миколая, патрона выходной церькви, Богородицї Годеґетрії, указователькы дорогы у тварї ґрецькы стоячой мадоны з дїтятём сїдячім на лївій руцї, Ісусом Хрістом і св. архангелом Михаилом. Дяконьскы ворота не суть осаджены дверьным крылом. Царьскы двокрыловы ворота обсягують шість медайлонів, на котрых суть штироє евангелісты і образы Звістованя. В другім рядї суть зображіня головных свят ґрекокатолицькой церькви в серединї з іконов Послїднёй вечерї. Третїй ряд творять ikony апостолів в серединї з іконов Ісуса Хріста Пантократора. Хрістос благословить правов руков людей доброй волї і над головов мать ауроелу. Четвертый ряд составленый з десятёх медайлонів зо зображіным пророків. Верьх іконостасу творить ікона Роспятя. По бокох суть поставы Богородицї і св. євангелісту Йоана. Є ту і ікона св. єпіскопа Миколая зо 16. стороча патрона выходной церькви.

На олтарю здобеным рокаём є скринёвый богостанок і ікона Роспятя. Інтересны суть іконы Вераікон, удайный обтиск Хрістового лица на полотняній хустцї, зо зображіным св. Михаила, св. Миколая зо 17. стороча.

Храм мав спочатку три дзвоны, з того єден з вагов 200кґ. Угорьска штатна міц в роцї 1915 два дзвоны, найменшый і найвекшый, дала звісити і поужыла їх на воєньскы цілї. Днесь суть у вежі завішены тыж три дзвоны, з того єден з року 1759. Два дзвоны были доповнены в 20. роках 20. стороча, на котры ся вызберали фінанчнов збірков жытелї села. 




#Article 207: Церьков Архангела Михаила (Шеметківцї) (199 words)


Церьков Архангела Михаила є деревяный трипросторовый зрубовый ґрекокатолицькый храм в селї Шеметківцї.

Церьков была збудована в роцї 1752. В часї воєньскый операцій карпатьско-дукляньской операції, при танковій битцї, в долинї смерти, в октобрї і новембрї 1944 была церьков пошкоджена. На єй обнову пожертвовали жытелї села в року 1945. Од року 1968 є церьков народнов културнов памятков. 

Вежа церькви є закінчена маковічков з тамбуром і кованым крестом, котра росте з конштрукції обєкту. Двоступнёвы становы стрїхы над святынёв і навов суть закінчены кужелёвитыма вежочками поктрытыма шындлями з кованыма крестами. Цалый зруб аналоґічно як і другы деревяны церькви є з екстерьєру вертікално обкладженый дочками з ліштами, котры были обновлены в роцї 2001. Перед порталом церькви є мала вступна сїнь, котрой стрїха є тыж покрыта шындлём. 

В інтерьєрї церькви ся на стїнах заховали решты стїновых мальб. Бароковый деревяный іконостас з царьскыма воротами є з 2. половины 18. стороча. Дакотры іконы закомпонованы до іконостасу суть з старшой добы. Іконостас і олтарь были рештаврованы в роках 1969 - 1970. Знову были рештаврованы року 2005. На олтарю суть тзв. мініатурны антічны стовпікы з іконов Богородицї.

Дзвоніця з трёма дзвонами з другой половины 20. стороча была поставлена в 19. сторочу і находить ся на місцї з 18. стороча.




#Article 208: Церьков (храм) (118 words)


Церьков — култова будова у православных, католицькых і протестантьскых хрістіан, в якій ся одбывають реліґіны богослужіня.

Архітектурны традіції будованя церьквей ся почали розвивати дас перед 2 тісяч роками. Традіції архітектуры залежать переважно од реліґійной конфесії.

Католицькы костелы ся будують переважно в ґотічнім і неоґотічнім штілї.

Православні храми будють переважно за ренесансними традиціями або за національними та фольклорними традиціями.

Про протестаньтскы кірх є веце характерістічный романьскый штіл.

Інтерьєр векшыны церьквей є богато оздобленый. В храмах ся стрїчають іконы, іконостасы, фрескы, скулптуры, орґаны ітд.

Найяскравішы церьковны традіції захованы у католиків і православных. У тых реліґійных конфесій суть тїсно повязаны парафії зо самыма церьквами. У каждій церькви ці костолї на певне хрістіаньске свято припадать храмове свято (кермеш), котре святкує кажда парафія.




#Article 209: Іконостас (120 words)


Іконостас є деревяна або мраморова стїна з переходами, котра в православных і ґрекокатолицькых храмах оддїлює святыню од навы (найсвятїшый олтарьный простор од простору про лаіків) і на котрій суть повішаны подля завязной сістемы в пару рядах іконы.

Іконостас сімболізує місця перебывня Бога. Мать три дверї (ворота). Через середнї, тзв. царьскы може перейти лем священик або пановник (краль, царь). В часї літурґії кріз тоты ворота священик выносить Тїло і кров Хріста. Бочны ворота (северны і южны) ся зовуть діяконьскы. Дале мать іконостас пять шорів зо зображеныма іконами, причім каждый ряд (ярус) мать свій певный список. У спіднїй части іконостасу ся находить ікона Хріста, Богородицї, і на правім боцї ікона того кому є храм засвяченый і на лївім боку ікона патрона краю. 




#Article 210: Ґрекокатолицька церьков (122 words)


Ґрекокатолицька церьков (Католицька церьков візантьского обряду, уніаты) є сполочне означіня про тоты автокефалны (самосправовальны) выходны католицькы церькви, котры мають літурґію візантьского обряду. Тоты церькви дїяють головно в середнїй і выходній Европі (Польско, Словеньско, Україна ітд.). Римокатолицька церьков з нима узко сполупрацує і тримле їх за часть єдиной католицька церьков. Ґрекокатолицькы церькви узнавають авторіту папу римского і здїляють з римокатолицьков церьквов доґматічну науку. Літурґія є але служена не в латиньскім обрядї, але в візантьскім обрядї. Фактічно іде о тоту часть православных церьквей, котры ся в польско-літовскім штатї на основі брестлітовской унії одскипили од православной церькви і подробили Риму, і далшых церьквей, котры ся ку ним додаточно припоїли далшыма уніями. Православны церькви кличуть ґрекокатолицькы церькви уніятьскыма і беруть їх за одпадликів од православной віры.




#Article 211: Мінск (170 words)


Мінск є головне і найвекше місто Білорусії. В Мінску жыє на плосї 307,9 км2 1 800 000 людей (2007). Місто ся дїлить адміністратівно на 9 районів. Густота населїня є коло 7 030 жытелїв на 1 км2. Місто є головным господарьскым і културным центром Білорусії і резіденціёв Сполоченства независлых штатів.

Мінск лежыть у мірно покорченій і лїснатій країнї в середнїй части Білорусії, середня надморьска вышка є 280 м. 

В рамках теріторіалного дїлїня Білорусії мать окремый статус і є центром Міньской области і Мінского района. 

Перше спомянутя Мінску є з року 1067. В роцї 1326 ся Мінск став частёв Великовоєводства літовского і в року 1499 здобыв містьскы права. Од року 1569 быв головным містом Міньского воєводства в Польско-Літовскій унії. На початку 18. стороча го зничіли Шведы. Як резултат другого дїлїня Польска быв року 1793 анектованый Росіёв.

По другій світовій войнї, почас котрой місто окуповали на три рокы Нїмцї, быв Мінск правда перебудованый, але не реконштруованый, як іншы міста. Руіны впали за жертву сталіністічній архітектурї, обявили ся так великы булвары і великолїпы будовы.




#Article 212: Щука (312 words)


Щука (Esox lucius) є драва рыба з родины щуковых. Може мати довжку аж через 1,5 метра і вагу через 25 кґ.

Щука є дуже добрї приспособлена дравому способу жывота. Мать натягнуте ціліндрове тїло із заднїма плутвами аж взаду і шыроков богато озубенов ґамбов на плоскій голові. Тото забезпечує щтюцї швыдкый штарт за жертвов. Зубы суть мірно огнуты днука, жебы ся жертва легко не слизла а як ся зубы опотребують, нароснуть єй новы. Тїло є зверьха і на боках крыте світлыма фляками, справила упорядкованыма до звіслых смуг, бріх є світлїшый, справика брудно білый. Око є жовте, плутвы тмавшы і смужкованы. Щука може выроснути аж до 1,5 метра і досягнути вагы і через 25 кґ.

Щука є найросшыренїша з пятёх представителїв родины щуковых. Єй ареал природного росшырїня загорнює Европу, Северну Азію і Северну Америку. Не потребує даякый тіп воды, онсяджує вшыткы водны середовища з достатком стравы, зачінаючі пструговыма быстринами і рыбниками а переградовыма водоймами кончачі, але помало течучі воды і стоячі воды їй преці ся годять найвеце. Ідеалныма суть свіжо напущены великы водоймы.

Щука є тіпічный хищ, причім єй стравов суть особливо рыбы одповідаючой великости, напр. кострыш. Не одвергне ани жабу або втопену мышу, ці меншый екземплар властного виду.
Щука є теріторіална рыба, зато єй можеме найти на тым самім місцї. Свою теріторію собі боронить перед другыма хищами.

Ікрометаня щук є в марцї аж апрілю, преферованы суть притім покійны теплы воды з густым поростом, де ся може плодик добрї скрыти.

Щука є рыбарями тримана, же она дуже цїнный уловок, бо є дость довга та скротити велику щуку, треба велику намагу і скушеному рыбарёви.

Окрем того, же є брана як престижный уловок, была в початках рыбникарьства придавана до рыбників, што мало за выслїдок звышіня продукції, бо щукы пожерли карпам векшыну конкуренції з ряд малых рыб.

Доросла щука не мать практічно жадный неприятелїв (з выїмков чоловіка, самособов), єй плодик жруть многы рыбы. Часто є жертвов канібалізму.




#Article 213: Церьков Покровы Пресвятой Богородицї (Гунківцї) (105 words)


Церьков Покровы Пресвятой Богородицї є ґрекокатолицька деревяна церьков, котра ся находить в селї Гунківцї в окресї Свідник в Пряшівскім краю. Храм быв збудованый кінцём 18. стороча, справленый в роках 1922 і 1947. Находить ся на схылї на нижнїм кінцї села. Церьков є лемківского штілу, святыня є але обернута на север, правдоподобно про схыл берега. Над каждым простором є вежочка, найнизша над святынёв і найвысша над бабінцём. Як ся поставила в 30. роках 20. стороча нова камяна церьков, деревяна ся перестала хосновати і была збавлена внутрїшнёго заряджіня. Кінцём 20. стороча ся вычеряла бляшана стрїха назад на шынґлёву. Днесь суть в церькви орґанізованы сезонны експозіції сакралного уменя.




#Article 214: Церьков Архангела Михаила (Фрічка) (125 words)


Церьков Архангела Михаила є ґрекокатолицька деревяна церьков, котра ся находить в селї Фрічка в окресї Бардеёв в Пряшівскім краю. Храм быв збудованый в 18. сторочу в року 1830 быв переставляный і в роках 1933 і 1979 были учінены далшы управы. Церьков є уміщена в центрї села і до ареалу церькви ся входить через невелику капурку. З погляду тіполоґії є то лемківскый храм складженый з трёх частей, штворцовой святынї, навы і бабінця. Обєкт лежыть на камяных підвалинах і покрытый є скоро цалый шынґелём, лем з малой части є обитый дочками. Іконостас є часточно захованый з року 1830, доповненый новшыма іконами кінцём 19. стороча. Вежа над бабінцём мать горї простор з трёма дзвонами, єден з них, означеный роком 1697 є з дїлнї дзвонолїяря М. Шнайдера з Кошіць. 




#Article 215: Ґерманьскы языкы (505 words)


Ґерманьскы языкы — конарь індоевропской родины. Общій предок вшыткых языкôв того конаря — праґерманьскый (общоґерманьскый) язык, котрым говорили приближно в серединї 1. тісячроча п.н.е. в Севернôй Европі. Праґерманьскый язык і ёго потомкы ся характерізують істыма унікатныма языковыма знаками, як то зміна согласных, знама як закон Ґрімма. Майпошырены ґерманьскы языкы суть анґліцькый і нїмецькый — материньскы языкы 300—400 і веце як 100 міліонôв людей в тôм порядку. Иншы росшырены языкы ґрупы суть голандчіна з 23 міліонами і афріканчіна з веце як 6 міліонами родженых говорцьôв; северогерманьскы языкы, враховано норчіны, данчіны, шведчіны, ісландчіны і фаєрчіны, котры вєдно мають приближно 20 міліонôв родженых говорцьôв.

Ґерманьскы языкы ся дїлять на три ґрупы: северну, западну і выходну.

Анґло-фрізькы языкы:
Анґліцька ґрупа:

Фрізька ґрупа:

Нижнёфранконьскы языкы:

Нижнёнїмецькы языкы:

Верхнёнїмецькы языкы:

Найстаршы свідчіня ґерманьскых языкôв — ґерманьскы імена, записаны в 1. сторочу Тацітом. Найстарша памнятка ґерманьского писма — напис на Неґовскôй гелмі (2. стороча пне.). Приближно в 2. сторочу ся обявив старшый футарк, рання форма рунічного алфавіту. Ґотьскый язык ся записовав ґотьскым алфавітом, створеным єпіскопом Вулфілов про переложіня Біблії в 4. сторочу. Пак, хрістіанскы священикы і монахы, котры окрем ґерманьскых языкôв говорили і писали латинчінов, зачали писати по ґерманьскы управеныма латиньскыма буквамы. Окрем штандартного латиньского алфавіту, много ґерманьскых языкôв хоснують буквы з діакрітіков (Å, Ä, Ö, Ü), модіфікованы буквы (ß, Ĳ, Ø, Æ, Ð), латинізованы руны (Þ).

Вшыткы ґерманьскы языкы повстали з праґерманьского языка, обєдиненых звуковыма змінами як то закон Ґрімма ці закон Вернера. Законы зачали дїяти приближно в 500. роцї пне., окрем того екзістовали иншы общі іновації, подля котрых праґерманьска языкова сполочность іщі была єдинов у бронзову добу. 

Іщі з першых свідчінь ся ґерманьскы языкы дїлять на три ґрупы: западну, выходну і северну. Їх одношіня тяжко ся дає зістити протоже рунічны памняткы суть малоінформатівны, а ґерманьскы языкы міґрачного періода суть дуже подобны. Наприклад, ломбардьскый язык 6. стороча годен быв быти поводом северо- ці выходоґерманьскым языком перед тим, як быв асімілованый западныма ґерманцями, кідь ся Ломбарды всїли на Лабе. 

Найстаршый звязаный ґерманьскый текст є ґотьскоє переложіня Нового Завіту з 4. стороча. Екзістують ранны тексты по давнофраньскы (5. стороча), давноверхнёнїмецькы (слова і речіня з 6. стороча, звязаны тексты з 9. стороча і давноанґліцькы (звязаны тексты з 10. стороча).

Довшы рунічны написы суть захованы з 8. і 9. стороч, довшы тексты латиніков — з 12. стороча (напр. Книга о Ісландянах), а дакотра скалдічна поезія — аж з 9. стороча.

До конця міґрачного періоду (~7. стороча) выходоґерманьскы языкы выгынули. Бурґундцї, Ґоты і Вандалы ся асіміловали межи їх сусїдами. Приближно до 10. стороча ґерманьскы языкы вже были доста далекыма, жебы їх носителї ся тяжко межи собов розуміли. 

В Середовіку западоґерманьскы языкы были силно роздїлены. Островный анґліцькый язык ся розвивав одокремлено. З другого боку, контіненталны ґерманьскы языкы были роздїлены верхнёнїмецькым пересуваням согласных. Доднесь роздїл став омного бівшым — од найвысшоалеманьского конаря на югу до северонижнёсаського діалекту на северї. Хоць обидва суть поважованы за варіанты нїмчіны, їх дуже тяжко назвати взаємнозрозумілыма. З другого боку, североґерманьскы языкы ся лишили май єдиныма — контіненталны североґерманьскы языкы суть взаємнозрозумілы і доднеська.

Дакотры з слов в тôй таблічцї змїнили своє історічноє значіня. Наприклад, анґліцьке слово starve значіть «голодовати», а ёго вшыткы коґнаты (покровны слова), наприклад, нїм. sterben значать «мерти». 




#Article 216: Великый крохаль (138 words)


Великый крохаль (Mergus merganser)  є великый зубчатоклювый птах з родины качковых з россяглым ареалом росшырїня. Чіслено ся находить на великій теріторії Европа, Азії і Северной Америкы.

Великый крохаль є о дашто векшый як дика качка. Мать довге тїло, велику голову і тонкый, на кінцї огнутый дзёбак з пилковыма краями про лїпше ухоплїня жертвы. 

У свадьбянім шатї мать самець блищачу, тмаво зелену голову, сивозеленый хырбет, снїговобілы бокы і червены ногы і дзёбак. 

Саміця не є так выразно зафарблена, але і так пособить шармантным доймом головно про стырчачі пірка на тылї, котры не суть у самця так выразны. Є цїла сива з бурёв головов і так як самець мать червеный дзёбак і ногы. Решту рока суть обидва поглавя зафарбены так само.

Великого крохаля найдеме на озерах і помало течучіх ріках, дуже часто бывать хованый як оздобный птах в парковых озерах.




#Article 217: Середнїй крохаль (149 words)


Середнїй крохаль (Mergus serrator) є велика потаплява качка і вєдно з великым крохалём і малым вид крохаля, котрый ся находить на теріторії Підкарпатьской Руси.

Середнїй крохаль росте до 52–58 цм, важыть 750–1360  ґ і роспятя крыл мать дас 67–82 цм. Дорослый самець мать сивочорный хырбет, чорнобілы крыла, сивы бокы і хвіст, барнастобілый карк, зелену голову з выразныма пірками і выразно червеным дзёбаком. Саміця ся од самця выразно одрізнять, є скоро цала сива з білым зафарблїнём на бріху і крылах і буров головов, на котрій мать выразнїшы хохолкы як самець. Часто бывать замінёвана з барз подобнов саміцёв великого крохаля, на роздїл од котрого є дакус менша і мать омного менше выразнїшу граніцю міджі бурім карком і світлов грудёв.

Середнїй крохаль є шыроко росшыреный птах, гнїздить на солодководных озерах і ріках в Северній Америцї, Ґроньску, Европі і Азії. Є перелїтный і на зиму реґуларно одлїтать до южнїшых локаліт з мірнїшым кліматом




#Article 218: Чернеть криклива (137 words)


Чернеть криклива (Bucephala clangula) є середнё велика потаплява качка.

Росте до 40 - 48 цм, важыть 600 - 1300 ґ і роспятя крыл мірять коло 77 - 83 cm. Вшыткы чернетї мають особістый взгляд і суть прото легко розознательны подля незвычайного твару головы. Самець мать тмаву голову з ясно зеленкавым надыхом, выразным білым фляком на лицї, тмавым дзёбаком, чорным хырбетом, чорнобілы смужкы на боках, світлый бріх, грудь і карк і помаранчовы ногы. Саміцї суть цалы буры і мають чорножовто зафарбленый дзёбак.

Чернеть криклива гнїздить коло векшых водных плох обколесеных стромами головно в Канадї і на северї США, у Шкандінавії і при севернім берегу Азії. Є переважно перелїтна, каждый рік одлїтать напрямом к морьскому берегу і на векшы незамерзаючі водны плохы в областях з мірнїшым кліматом. Реґуларно по цїлый рік жыє і в дакотрых внутроземных штатах середнёй Европы.




#Article 219: Чернеть рудоголова (143 words)


Чернеть рудоголова (Aythya ferina) є богато росшырена потаплява качка.

Належыть к великым видам чернетєй, росте до 42 - 49 цм, важыть 550 - 1300 ґ і в роспятю крыл мірять 67 - 75 цм. Так як і другы чернетї мать міцне тїло, дуже куртый хвіст і карк і взглядом к тїлу велику голову. Самець в свадьбянім шатї мать білый хырбет, крыла і бокы з мягко чорныма смужками, ясны червены очі, ґаштаново буру голову, сивый дзёбак з тмавым шпіцём і решта тїла переважно чорна. В простім шатї ся подобать саміцї, котра є переважно тмаво барнаста з яснїшыма боками, головов і часточно і крылами.

Чернеть рудоголова мать россяглый ареал росшырїня, богато ся находить на великій теріторії Европы і Азії і про жывот преферує глубшы і розсяглїшы тіпы стоячіх вод. Єй популація є стале дуже чіслена і рахуєме приближно 2 500 - 3 800 000 екземпларів. 




#Article 220: Чірок (110 words)


Чірок (Anas crecca) є мала качка. Самцї мають тмавобуру фарбу з мягко світлов кресбов, саміцї суть невыразно зафарблены. Росте до довжкы 34-38 цм і важыть 200-400 ґ. Гнїздо любить будовати на вересовищах. Зношать 8-10 яєць, на котрых сидить саміця. 

Найменша з европскых плаваючіх качок, довга коло 37цм і роспятя дас 60цм. Важыть коло 300ґ. Качуры мають од октобра до мая свадьбяный шат, котрый здалека є невыразный, зблизка є але пестрый, спіднї хвостовы пірка суть жовты, голову здобить по боках тмаво зеленый світло орамикованый овал. В простім шатї качура ці качку тяжко роспознаме од дакус векшой Чіркы бôльшой (Anas querquedula), бо обі поглавя у обидвох видів мають зелены зеркалка на крылах. 




#Article 221: Качка смугата (201 words)


Качка смугата (Anas strepera) є богато росшырена менша качка.

Качка смугата росте до 46 - 56 цм і в роспятю крыл мірять 78 - 90 цм. Самець в свадьбянім шатї є выразный своїм переважно сивым опірїнём, світло буров головов, тмавым дзёбаком і выразно білым зеркалком, котре є добрї видительне передовшыткым почас лїтаня. У простім шатї ся скоре подобать на саміцю, котра є цїла ясно бура з жовткастым дзёбаком. Часто є мылена зо саміцями качкы дикой, на роздїл од котрой росте до видительно меншых розмірів і намісто ясно синёй мать так як самець біле зеркалко.

Качка смугата жыє на россяглій теріторії Европы, Азії і Северной Америкы. Єй ґлобална популація є стале дуже чіслена, в роцї 2004 была одгадом 3 800 000–4 400 000 екземпларів. Переважно є перелїтна і на зиму міґрує до южнїшых областей з мірнїшым кліматом.

Про жывот преферує векшы водны плохы, мокры паствиска або мочарї густо зароснуты веґетаціов. Справила жыє сама або в парах, при міґраціях і гнїздїню ся часто зґрупує до меншых ґруп. Жывить ся переважно водныма рослинами, в лїтї їсть і водны хробакы. 

Гнїздо ставлять на земли і звычайно бывать добрї скрыте в поростї. Зношать обычайно 7-13 жовткастых яєць, на котрых сидять обидвоми родічі по добу 26 днїв.




#Article 222: Утка (135 words)


Утка (Anas penelope) є середнё велика качка.

Утка є выразный, асі 42 - 50 цм великый птах з роспятём крыл 71 - 80 цм і вагов міджі 400 - 1090 ґ. Самець у свадьбянім шатї є напросто незамінительный. Хырбет і бокы мать сивы, ружову грудь і ґаштаново зафарблену голову з яснов, добрї видительнов смугов на чолї і тимю, тмавый хвіст, білый бріх і сивый дзёбак. В простім шатї ся подобать саміцї з помаранчовым надыхом на боках, грудї і брісї.

Гнїздить в северній Европі і Азії. На зиму одлїтать на довгы експедіції южным напрямом - зимує в Середоморю, северній Африцї, Малій Азії і Южній Азії і в Японії. Ґлобална популація того виду є іщі все дуже чіслена - рахує 2 800 - 3 300 000 екземпларів, котры жыють на плосї великой дас 10 000 000  km2.




#Article 223: Дика качка-кряква (345 words)


Дика качка (Anas platyrhynchos), є найвекша плаваюча качка. Належыть міджі найуспішнїшы виды, котры были способны ся напросто приспособити швыдко ся мінячім жывотным условіям. З дикой качкы была пізнїше вышляхтена качка домашня (Anas platyrhynchos f. domestica).

Дика качка жыє по цїлій теріторії Евразії і Северной Америкы. Обывать низшы пологы, єй біотопом суть течучі і стоячі воды і морьскы берегы. Мож єй найти і в містах, на котры ся доказала вынятково приспособити.

Найбогатше є заступена в Росії (коло 800 000 парів), Нїмецьку, Нідерландах, Польску і Фіньску (згруба 60 % европской популації) і цїлкове чісло дикых качок в Европі є вычіслёване на 5 - 8 міліонів екземпларів. В Северній Америцї є вычіслёвана на 17 - 18 міліонів кусів.

Дика качка є великый птах доростаючій 50 - 60 цм.
Вага колыше міджі 690 - 1300 ґ і роспятя крыл чінить 81 - 95 цм.

Качур ся од качкы одрізнять головно выразным зафарблїнём, котре є найвыразнїше на голові і карку, котры бывають тмаво зелены і блищачі, дзёбак є зеленожовтый. Інакше самець є сивый з буров грудёв. На заднїм краю крыл мать металовосинёбілый лем. В часї розмножованя є піря самця незамінительне од самічкы. Але і дзёбак мать знак розпознаня: самцї го мають тмаво жовтый і саміця го мать бурый, даколи аж бурочорный.

Качкы мінять піря раз в роцї. Мають коло 10 000 пірок і охранных пер, котры їх хранять перед мокром і холодом. Своє піря собі мастить шмальцём, жебы не вошла ку тїлу жадна вода. Мазова жляза продукує маз. Качка го вытисне дзёбаком і ростерать по пірю.

На водї качку надношать воздух. Тот ся тримать міджі пірём і крыюче піря воздух затримує.
Вєдно з мазовым ваком під скоров забранює заперта воздухова верства, жебы качка выхолодла.

Дикы качкы суть голосны птахы. Саміця голосно квакать „квак квак квак квак“, самець придусено і глубоко „реб“.

Дика качка глядать їдло як у водї, так на суху. Їсть рослины і жывы творы, рослинова часть перевышує (91 %), але в лїтї і осени ся приєм мяса звышує. Зість і рыбы, жабы, плазы, ссавцїв у тім чіслї мышы, докінце і здохлины. З рослин їсть переважно різны виды травы.




#Article 224: Сира гуска (103 words)


Сира гуска (Anser anser) є шыроко росшыреный вид евразійской гускы.

Є нашов найвекшов оріґіналнов гусков, росте до 75-90 цм, в роспятю крыл мать 147-180 цм і важыть 2,5-4 кґ. Вага самцїв колыше міджі 3-4 кґ, у саміць пак міджі -3,5 кґ. Мать завалисте тїло, довгый міцный карк і силный дзёбак. Піря мать буросиве з тмавшов фарбов на голові і яснїшым бріхом з черяючіми ся чорныма смужками. Верьхня сторона крыл є переважно світла з чорныма летками, ногы мать ружовы і дзёбак жовтый або ружовый. Поглавя ся фарбов не одрізняють, молодым птахім хыбує чорне зафарблїня на брісї і мають сивы ногы і сивожовтый дзёбак.

.




#Article 225: Пелікан (197 words)


Пелікан (Pelecanus onocrotalus) є великый водный птах з родины пелікановых. 

Росте до великости лебидї, є дас 148 - 175цм великый з роспятём крыл 226 - 630цм і ваго міджі 5 - 15 kg. Мать робустне тїло з куртыма лабами, куртым хвостом, мицным дзёбаком о характерістічным карковым ваком. Є скоро цалый білый, лем кінцї леток мать чорнобуры, вак жовтый і ружовы ногы. Так як і вшыткы веслоногы мать вшыткы палцї на ногах споєны плавачов бланов. 

Обидві поглавя ся фарбов видительно не одрізняють, саміця є кущок менша як самець а на роздїл од нёго мать куртшый і рівнїшый дзёбак. Молоды екземпларї легко розознаме дякуючі сивому пірю.

Пелікан гнїздить в Африцї в меджах од югозападной Европы по середню Азію. Часточно є перелїтный, на зиму одлїтать до северозападной Африкы, окды ся зачінать вертати уж на граніцї фебруара і марца. Ґлобална популація є все ціслена - рахує згруба 270 - 290 000 екземпларів, котры жыють на плосї великой 100 000 - 1 000 000 км2. В часї цалого лїта прилїтать і на теріторію середнёй Европы. Найвекшу грозбу про пеліканів представлює страта природного біотопу, захоплїня ся у рыбарьскых сїтях, отрова пестіцідами і пронаслїдованя од рыбарїв, котры пеліканам судять великый убыток рыб на рыбниках.




#Article 226: Корморан (171 words)


Корморан або тыж великый баклан (Phalacrocorax carbo) є перелїтный птах з родины корморановых. Плаве по уровни воды, ёго довгый на кінцї гаковый дзёбак є напряменый криво горї. Тыж ся потаплять і ловить рыбы. Плавача блана споює вшыткы штири палцї на нозї. Гнїздо собі будує на стромах коло воды. Гнїздить в колоніях. Родічі кормлять молодята меншыма рыбами.

Ареал росшырїня корморана є дуже россяглый, загорнює вшыткы контіненты мімо Южну Америку і Австралію. В Северній Америцї є ёго ареал обмедженый на северовыход, птахы але зимують на югу аж по южну Флоріду (США). Тыж гнїздить в западнім Ґроньску. В Европі обывать векшыну атлантічного побережа, Середоморя і ряд областей выходной Европы. В Африцї зимує на севернім побережу і поздовж Нілу, гнїздить і цїлый рік ся находить на северозападнім побережу, в середнїй і выходній Африцї і в Югоафрицькій републіцї. В Азії гнїздить од середнёй Азії на выход по выходну Кітай, зимує в южній Кітаї і Індії, зимуючі птахы суть позорованы і в юговыходній Азії. Гнїздить тыж у векшынї Австралії окрем централных областей, зимує і на Новім Зеландї.




#Article 227: Базилович, Иоанникий (222 words)


Иоанникий Базилович (лат. Joannicio Basilovits, *6. юн 1742, Гливища, жупа Унг, Мадярске кралевство - † 18. октобер 1821, Мукачово, жупа Берег Мадярске кралевство) - первый карпаторуськый историк, протоигумен монастыря чина Св. Василия Великого в Мукачовѣ. 

Родив ся в Гливищах, русинском селѣ жупы Унг, Мадярске кралевство положеном в 7 км на сѣвер од окружного мѣста Собранцѣ, яко Юрий Базилович. Абсолвовав теологичны штудии в Ужгородѣ и Кошицях. Вступив до чину Св. Василия Великого и прибрав монаше имя Иоанникий. Через 38 рокы служив архимандритом Мукачовского монастыря Св. Николая. Умер 18. октобер 1821 и покоить ся на монастырском цинтерю.

По латинскы написав тритомову працу  Brevis notitia fundationis Theodori Koriathovits, olim Ducis de Munkacs, pro religiosis Ruthenis Ordinis Sancti Basilii Magni in monte Csernek ad Munkacs (Курты запискы о заложѣню давным князем мукачовскым Теодором Кориатовичом русинского монастыря чина Св. Василия Великого на горѣ Чернек в Мукачовѣ). Робота была писана про то, обы аргументовати властницке право монастыря, дарованого Теодором Кориатовичом и достати еще еден доказ давности в бою за самостатность Мукачовской епархии, што тогды точив ся з егерскыми епископами, котрым была Мукачовска епархия подряджена. Фактично тота робота была историов Подкарпатской Руси од найдавнѣйшых доб до року 1789. Научна цѣнность того твора спочивать в тому, же автор подав важны жерела — грамоты, привилегии, рескрипты мадярскых кральох, папскы буллы, роспоряджѣня мукачовскых епископох и пр., а тыж утверджовав автохтонность Русинох  Подкарпатской Руси.




#Article 228: Бузёк чорный (169 words)


Бузёк чорный або тыж чорный боцан (Ciconia nigra) є представителём родины бузьковых (Ciconiidae). Є то великый, переважно чорный птах, бронзово блищачій з червеным довгым дзёбаком і білым бріхом. Міджі самцём і саміцёв не є скоро жаден роздїл, молодята суть тмаво буры зо сивозеленым дзёбаком. Дожывать ся віку през 15 років.

Тот мильхавый, рідкішый жытель горьскых лїсів і лужных лїсів жыє єднотливо і барз скрыто. Гнїздо з клёцьків і конарїв бывать сховане в лїсах в корунах старых стромів або на скалах. Росшыреный є на векшынї середнёй і выходной Европы і в мірнїшых кліматічных пасмах Азії аж по Далекый выход. Европскы і западоазійскы популації міґрують на зиму до середнёй і западной Африкы, іншы до Індії і Кітаї.

Жывить ся переважно рыбами і далшыма дрібныма жывотинами, котры ловить головно в меншых водных токах. Зношать звычайно 3-5 яєць, з котрых ся по місяцю лягнуть молодята з біло-пороховым пірём.

Бузёк чорный є о дашто меншый як звычайнїшый бузёк: довжка ёго тїла досягує 90–105 цм і роспятя крыл 173–205 цм. Важыть 2,4 аж 3,2 кґ.




#Article 229: Бузёк (159 words)


Бузёк або тыж чорногуз ці боцан (Ciconia ciconia) є може найзнамішый бродивый птах з родины бузьковых (Ciconiidae), родина з чаплями (Ardeidae) і ібісами (Threskiornithidae). Жыє в Европі, середнїй Азії і северозападній Африцї.

Ёго вага колыше міджі 2,3 – 4,4 кґ, середня вага є коло 3,5 кґ, саміцї суть дакус меншы. Бузькы досягують вышкы 95–105 цм, роспятя крыл є 155-165цм. У фарбі переважує біла, кінцї леток суть чорны, дзёбак і довгы ногы суть червены у молодых екземпларів тмавы. На роздїл од чаплї мають чорногузы при лїтяню натягнутый карк. Тіпічным звуковым проявом є силне лусканя (дурканя) дзёбаком.

Бузькы можеме найти на мокрых луках, полях, краёх вод, преферують одкрыту країну, часто ся але находять близко людьского обыстя. 

На кінцї лїта бузькы одлїтавають на зимовища в середнїй і южній Африцї. Дакілько мало екземпларів перезимує і в середнїй Европі, наприклад в Чехах є то шторік коло 10 кусів. 

Найзнамішым їдлом чорногуза суть жабы, тыж рыбы, плазы, хробакы і гусенїцї, мышы і дале молодята ссавцїв.




#Article 230: Вып (111 words)


Вып (Botaurus stellaris) є середнї великый вид бродивого птаха з родины чаплёвых (Ardeidae).

Росте до довжкы 69–81 цм і роспятя крыл мірять 100–130 цм. Вага саміць колыше міджі 817-1150 ґ, у самцїв міджі 966-1940 ґ. Опроти чаплям мать робустнїше тїло, куртый карк і невыразне зафарблїня з тмавшыма фляками і вовнками. Дзёбак і ножкы суть зеленожовты. Обидві поглавя суть той самой фарбы.

Жыє дужо скрыто, кідь є огроженый, характерістічно ся поставить, карк натягне дзёбаком горї і дякуючі свому масковачому зафарблїню так доконало сплыне з околітыма тростинками. Тото хованя годен позоровати уж у молодят старшых 8 днїв. Ёго притомность так векшынов найлїпше прозрадить глубоке, далеко почутельне вгумб, котрым ся озывають самцї, кідь токають.




#Article 231: Малый вып (167 words)


Малый вып (Ixobrychus minutus) є у нас найменша чапля, котра є велика дас як горліця. 
Самець мать чорный хырбет, саміця буро флякато. Молодята суть буры, поздовж чаркованы. Жыє барз скрыто в тростинковых і верьбовых поростах і ёго притомность годен найлїпше найти по голосу.

Самець ся озывать передовшыткым в ночі, глубокым неперерывным і монотонным вру, вру, ври. В лїтї даколи носовым керак.

Западна часть Евразії аж по западну Кітай, Пакістан і серверна Індія, Африка на юг од Сагары і выходна Австралія. Малы популації жыють і на Мадаґаскарї і Новій Ґвінеї. В Европі як гнїздячій птах хыбує на Брітаньскых островах, в Ірьску, Даньску, Естонії, Шкандінації і северній Росії.  

Рїдко гнїздить в мочарях і на берегах рыбників зароснутых тростинков. Гнїздить в маю аж юлї, векшынов раз за рік. Гнїздо є мискова ставба з былянкы травы уміщена тїсно над водов.

Малый вып є перелїтный птах, на гнїздища ся вертать на переломі апріля і мая, одлїтать в авґустї аж септембрї. Зимує в середнїй Африцї.

Жывить ся хробаками, павуками, слимаками, рыбами або жабами.




#Article 232: Нужда (161 words)


Нужда (Egretta garzetta) є середнї великый бродивый птах з родины чаплёвых. Жыє в Европі, Азії, Африцї і в Австралії.

Нужда є тонка з довгыма ногами, тонкым шпіцятым дзёбаком і в порівнаню з другыма чаплями і релатівно силным і куртым карком. Мать снїгово біле піря у контрастї з чорным дзёбаком і чорныма ногами зо жовтыма перстами. У свадьбянім шатї мать дві довгы тыловы пірка, довше піря на горлї і ружову або синё зафарблену скору міджі дзёбаком і оком. Обидві поглавя суть фарбов тоты самы, молоды птахы суть скоре як дорослы птахы у зимнім шатї.

Нужда жыє в мочарях, мокрых або затопленых луках і полях, або в озерах і рыбниках. На зиму летить до Середоморя і до Африкы. В нашых краях ся обявує в лїтї.

Мать дуже пестре їджіня, їмать рыбы, жабы, слимакы, гады і водны хробакы. Кідь глядать їдло, стоїть у водї ани ся не рушать або іде дуже помаленькы і концентровано смотрить до воды. Як збачіть дашто зъїсти, такой дзёбаком поїмать.




#Article 233: Біла чапля (324 words)


Біла чапля (Ardea alba) є великый бродивый птах з родины чаплёвых (Ardeidae).

Росте до довжкы 85-100 цм, роспятя крыл мать 145-170 цм і важыть 1-1,5 кґ. Піря мать чісто біле, ногы тмавы і довгый шпіцятый дзёбак є жовтый. У свадьбянім шатї єй іщі на хырбетї роснуть продовжены оздобны пірка, котры мають важну задачу при нагваряню партнера. Обидві поглавя суть фарбов такы самы.

В середнїй Европі грозить заміна лем з нуждов (A. garzetta), котра є але значно менша і к тому мать жовто зафарблены персты і у свадьбянім шатї і продовжены пірка на голові.

На гнїздищах ґрявчіть проникавыма харчавыма звуками.

Належыть к найросшыренїшым видам чапель. Гнїздить в южній Канадї і на теріторії США, в южній і середнїй Европі, Африцї і на Близкым выходї. В остатнїх роках започали в Европі проникати веце на север, од року 1992 напр. реґуларно гнїздить в Нідерландах. Є то часточно перелїтный вид.

Про гнїздїня глядать россяглы тростинкы біля рыбників, озер, рік і мочарїв з поростами стромів.

Жывить ся хробаками, жабами, рыбами, малыма ссавцями, переважно пак мышами, а даколи і птахами і гадами. Уловкы глядать найчастїше у плыткій водї, даколи і на полях і луках, а то при помалым ходжіню або чеканём у нерушаючім поставлїню.

Є моноґамный і поглавно дозрївать у 2. роцї жытя. Знама є своїма наговорами, де самцї вказують свої продовжены парадны пірка на хырбетї. Гнїздить звычайно в колоніях, але і єднотливо, у середнїй Европі раз за рік од апріля до авґуста. Аж 1 метер велике гнїздо з тростинкы векшынов в недоступных терстинах. В єдній покладцї є пак 3-5 світло синїх, 60,1-44,6 мм великых яєць, на котрых сидять черяво обидвоми родічі 25-26 днїв. Молодята пак гнїздо опущають по 40-50 днях. Їх умертность є але дуже высока, другого рока ся не дожыє цїлых 75 % з них.

Біла чапля была про свої білы пірка в минулости часто ловлена, што в многых областях США вело к їх выгублїню. В сучасности ся помалы вертать і до областей, де ся аж донедавна не находила.




#Article 234: Червена чапля (168 words)


Червена чапля (Ardea purpurea) є великый вид бродивых птахів з родины чаплёвых (Ardeidae).

Дакус менша як подобна сира чапля (довжка тїла 70-90 цм, роспятя крыл 120-138 цм); одрізнять ся узшов головов і дзёбаком і кідь лїтать мать узшы закулятены крыла і часто гранато складаным карком. Дорослы птахы мають червенобуры лиця і бокы карку, червенобурый бріх і тмаво сивый хырбет і крыла з червенобуров фарбов на їх спіднїй сторонї (выразнїше у самцїв). Дзёбак є жовтый. Молоды птахы суть єднотварнїшы, з окрово бурыма лицями, боками карку, хырбетом і крыловыма кровками і невыразно тмавым окраём по боках карку.

Гнїздить в Африцї, середнїй, южній і выходній Европі і западній, южній і выходній Азії. Часточно перелїтна, европскы екземплары зимують в тропічній Африцї.

Выразна є переважно при перелїтанї над тростинками. Ловить в плыткій водї в терстинї. Страву, котру творять рыбы, жабы або хробакы, гарпунує острым дзёбаком. Гнїздить векшынов в колоніях (часто вєдно зо сиров чаплёв) в поростах тростинкы, даколи і на стромах. В єдній покладцї бывать 4-6 (3-10) 56,3 x 40,7 мм великых яєць.




#Article 235: Скоб (356 words)


Скоб або тыж скопа (Pandion haliaetus) є хищовый птах єдиный з родины скобовых. Є то середнї великый хищ, досягуючі довжкы 55-58цм і роспятя крыл 145-170 цм. Мать буро опірену верьхню часть тїла і сивобілу спідню часть тїла зо шыроков смужков през око.

Скобам выговує шырока шкала становищ, жыє головно в околицї морьскых берегів і внутроземных вод (озера і векшы рікы), де мать достаточны множества стравы. Може го найти на вшыткых контінентах з вынятком Антарктіды, і кідь в южній Америцї жыє лем як міґруючій вид. Цалкова европска популація є гадана дас на 9 тісяч парів.

Страва скоба ся складать скоро лем з рыб, котры їмать на поверьхнї водной уровни. Лову є приспособленый як фізічныма властностями, так оєдинелым справованём при властнім лову і хапаню уловків. 

Піря на верьхнїй части тїла є тмаве і блищачо буре, закля што грудь є біла, даколи буро проквітнута. Піря спіднёй части тїла є біле. Біла і голова скоба, котра мать тмаву смужку через око, котра ся тягать напрямом до заднёй части карку. Очны дуговкы суть золоты аж буры і решта є ясно синя. Дзёбак є чорный з синёв оздобов і ногы білы з чорныма пазурами. Куртый хвіст і довгы узькы крыла придавають скобови барз выразный взгляд.

Самцї і саміцї собі дость подобны, роздїлом міджі дорослыма екземпларрями суть тонше тїло і узшы крыла у самця. Роздїлна бывать і грудь, котра є у самцїв слабша як у саміць і опірїня спіднёй части крыл, котре бывать у самцїв бляде рівномірнїше. Поглавя годен простїше становити парї як у самостатно жыючого екземпларя.

Про скоба є в часї лову призначный поскладаный твар крыл, в послїднїй фазї приближіня к водному зеркалу вытягне пазуры, котрыма поїмать ловлену рыбу. Ёго кликаня ся проявує острым писканём.

Скоб є цілосвітово росшыреный і годен го найти в областях мірного і тропічного клімату вшыткых контінентів окрем Антарктіды.

Страву скоба творять з 99 % рыбы. Обычайно суть то рыбы з вагов 150-300 ґрамів о довжцї 25-35цм. Вага ся може рушати од 50 до 2000 ґрамів. Нагодно може скоб хапати мышы, зяцї, жабы ці пташкы.

Европскы екземпларї зимують в Африцї, закля што америцькы і канадьскы зимують в южній Америцї, бо дакотры североамерицькы екземпларї зіставають в южных штатах США.




#Article 236: Переклад (языконаука) (112 words)


Переклад є писемный перевод тексту з єдного языка до другого, ці уж іде о текст умелецькый, одборный, популарно-науковый, адміністратівный, реліґійный, мануал на хоснованя апарату іпод. У умелецькім перекладї є важный перевод нелем обсягу, але і естетічных годнот тексту і індівідуалного штілу автора. У остатнїх видів перекладу переважує потреба на точность і зрозумілость. 

Перекладатель звычайно перекладать з чуджого языка до свого материньского. Потребує высше знаня обидвох языків, окрім того і знаня лінґвістікы, штілістікы, літературной теорії і теорію перекладу, припадно історію перекладу.

Науковым дослїджованём в области перекладу (і тлумачіня) ся занимать наукова область транслатолоґія.

Хоць найчастїша форма перекладу є перевод міджі двома чуджіма языками, годен в прінціпі розлишовати три виды перекладу (подля Романа Джакобсона):




#Article 237: Підземна вода (124 words)


Підземна вода загорнює вшытку воду, яка ся находить під земнов поверьхнёв, особливо у порах міджі частіцями ґрунту а в місцях, де є нарушена контінуіта горнин. Дослїджованём підземной воды ся занимать гідроґеолоґія. Підземна вода творить коло 20 % світовых засоб воды, хоснує ся часто як жрідло воды.

Вода під земнов поверьхнёв може быти притомна у формах:

Векшына воды під земнов поверьхнёв походить зо всяку поверьхнёй воды, тота ся кличе вадозна підземна вода. Часть той воды може быти довгу ґеолоґічну епоху заперта міджі непропустныма верствами і тоту підземну воду пак означуєме як фосілну. Як выступує з внутра Земли, іде о ювенілну підземну воду. Tота може выверати наприклад у вулканічных областях і тектонічных ломах. Вода котра зістане в седіментї, котрый ся до нёй укладав, ся зове  конатна.




#Article 238: Ягнятник бородатый (213 words)


Ягнятник бородатый (Gypaetus barbatus) є великый (95 - 125 цм) хищ з родины ястрябовых, єдиный представитель роду Gypaetus. Наверьху є тмавый, спід тїла є помаранчовый, голова є лем мягко опірена, выразны суть і ёго чорны бородкы. Гнїздить на скалах у высокых горах на теріторії южной Европы, Африкы, Індії і Тібету, шторік кладе 1 - 2 яйця. Популація є резідентна. Ягнятник бородатый быв успішно реінтродукованый тыж до Алп, але і наперек тому іщі все належыть міджі найрідкішы хиюі Европы. Тыж як другы супы ся жывить здохлинами, способный є притім роспучіти і дуже тверды кости.

Роспятя крыл мать міджі 245 і 285 цм при середнїй вазї 5 аж 7 кґ і ёго вышка колыше міджі 105 і 130 цм.

У Швайцарії жыє в масіві Берньскых Алп. Може го відїти тыж у Франції, на Корзіцї і Піренеях. У французькых Алпах быв знову репродукованый до природы, з котрой ся стратив на початку 20. стороча. Послїднї оріґіналны екземпларї были реґістрованы в Гаутес-Алпес і народнім парку Мерсантору в роцї 1935[1].

Ягнятник бородатый ся жывить переважно костями, котры розбивать так, же їх охабить впасти на скалу. Дале тыж конзумує вшыткы шляхы і хрупкы. Дякуючі метаболізму і силї жалудковых щав годен добыти вшыткы протеіны, тукы і мінералы з той шпеціалной стравы.

Ягнятник мать зато перезывку розбивач костей або чістич алпскых лук.




#Article 239: Пустыльга (467 words)


Пустыльга (Falco tinnunculus) є малый представитель ряду хищів. Роспятя крыл колыше міджі 70–80 цм. Самець мать ясно сиву голову і хвіст, червенкасто бурый хырбет і жовтобуру грудь з чорныма фляками. Лїтать над полями і многораз ся при трепотавім лїтяню заставить на місцї і глядать жертву.

Пустыльга є дрібный соколовый хищ о дашто векшый, як горліця. Вага самця мать середнї коло 180 ґ і саміцї 220 ґ. Даны ся але за різныма жрідлами можуть одрізняти, бо пустыльгы мають велику промінливость нелем у великости, але і у фарбі. Як вшыткы соколовы мають пустыльгы выразно шпіцяты крыла і довгый хвіст.

Выразным ознаком є червенобурый хырбет у самцїв з  тмавыма фляками, у саміць і молодят з тмавыма смугами або вовнками. Спід тїла є світлїшый з подобныма тмавыма фляками і на хырбетї у молодят є выразне поздовжне флякованя. Самцї мають темя і тыл холовы сивы і біле горло лемує выразный чорный баюс на лицї. Сивы мають і хвіст векшынов без смужок, лем на кінцї мають шыроку тмаву смужку. Саміця і молодята мають бурый хвіст з тмавыма смугами. 

Найхарактернїшов є про пустыльгы їх трепаве лїтаня, коли ся утримують у воздусї на єднім місцї, вызерають уловок і як го збачать, атакують швыдкым лїтанём долов. Пустыльгы при лїтаню прудко махають крылами і по дакілько ударах крылом собі роблять перерву. При кружіню мають шыроко розвореный хвіст.

Пустыльга ся не годна добрї приспособити середовищу. Найбогатше гнїздить в одкрытій країнї з алеями або ґрупами стромів. Гнїздить і на краях лїсів і в послїднїх десятьрочах міґрує і до міст. Гнїздить од кінце апріля до юла раз за рік, в припадї дуже приязнивых условій може вынятково гнїздити і двараз. Сільскы популації гнїздять коло 14 днїв пізнїше як популація містьска. 
 
Пустыльгы властне гнїздо не будують, хоснують гнїзда другых птахів (особливо сорок і ворон) і тыж різны дїры, нерівности на будовах, де несуть яйця про котры лем вытиснуть ямку у оріґіналнім матеріалї, кідь ся дасть. Пізнїше є в гнїздї велике множество рештків зо стравы. В послїднїм часї тыж дуже часто гнїздить на балконах панеловых домів.

Саміця зношать 3–7 яєць. Фарба яєць є промінливо сплошно окрово бура з тмавшыма фляками, або марморована. На яйцях сидить справила саміця і самець єй носить страву. Інкубація тырвать коло 28 днїв, по вылягнутю зганять страву лем самець, але саміця ся к нёму по пару днях придасть і обидвоми родічі кормлять 23-33 днїв на гнїздї і далшый приближно тыждень і по опущіню гнїзда. Спочатку саміця молодятам їдло торгать, асі по двох тыжднях єй діставають цїлу. Зато же час міджі знесїнём першого і послїднёго яйця є великый, лягнутя тырвать дакілько днїв (2–3, вынятково аж 6). Пізнїше вылягнуты молодята в припадї неприязнивых условій гынут. Молоды поглавно дозрївають уж в слїдуючім роцї.

Головна часть стравы пустыльг суть мышы, тыж хробакы, ящуркы і птахы стримуючі ся на земли.

Пустыльга є росшырена в цїлій Европі, Африцї (окрем Сагара|Сагары]) і на великій части Азії.




#Article 240: Чеглок (113 words)


Чеглок (Falco subbuteo) є малый хищ з родины соколовых.

Росте до великости голуба (30 - 35 цм), роспятя крыл 75 - 85 цм і досягує вагы міджі 180 - 300 ґ. Зверьху є переважно чорносивый, спід тїла є світлый з густыма чорныма фляками. Як лїтать легко ёго годен розознати дякуючі узкым шпіцятым крылам і арджавобурій фарбі спіднёй части бріха (смоть образчік). Обидві поглавя суть фарбов дуже подобны, молоды птахы суть в цїлку веце буры. Озывать ся ясным кікікікі, подобным як кобчік.

Чеглок гнїздить на векшынї теріторії Европы і у Азії. На зиму одлїтать до Африкы. Гнїздить в лїсах і ловить в країнах з роскыданыма поростами молодых стромів, господарьскім ґрунтї, на саванах ці тайґах.




#Article 241: Дербник (161 words)


Дербник (Falco columbarius) є малый хищ з родины соколовых.

Росте до 24 - 33 цм і роспятя крыл мать 53 - 69 цм. Вага у дорослых самцїв звычайно колыше коло 165 ґ і у дорослых саміць приближно коло 230 ґ. Подобно як і другы малы соколы є і дребник міцно будованый. Самець мать синёсивый хырбет і помаранчовкасту сподину тїла. Саміця і молоды птахы суть зверьху тмаво буры і зо спіднёй стороны світлы з бурыма фляками. Обидві поглавя мають тыж тмавый конець хвоста, котры годен відїти головно кідь дербник лїтать. Піля слабых баюсків мать в порівнаню з другыма видами сокола менше контрастный взгляд головы. 

 
Дербник гнїздить у Европі, Азії і Северній Америцї. Є переважно перелїтный, североевропскы птахы зимують в южній Европі і северній Африцї, америцькы зясь на югу США і на северї Южной Америкы. Гнїздить у одкрытых країнах.

Дербник ловить малы птахы о вазї до 40 ґ. Тоты несподївано атакує у низкім лїту, при котрым ся тримать менше як метер над землёв.




#Article 242: Назывникы (123 words)


Назывник (тыж субстантів) є незмінна часть речі, повнозначне слово, котре означає назвы особ, звірят, предметів, властностей і дїй. Назывник є головнов (і кідь не єдинов) частёв речі, котрый у речіню выступує як арґумент часослова.

У русиньскій ґраматіцї то є єдна з десятёх частей речі.

У назывників становлюєме тоты катеґорії: пад, чісло і род.

Пад є морфолоґічнов катеґоріов, котров флектівны языкы звычайно выражають одношіня назывників ку другым членам речіня.
 
Чісло падів у дакотрых языках: 

Пады в русинчінї:

Чісло є морфолоґічнов катеґоріов, котра означать множество предметів названых даным назывником.

Род є морфолоґічнов катеґоріёв, котра овплывнює склонёваня назывників. Род є часто звязаный з поглавём і з жывостёв ці нежывостёв. Женьскый і мужскый род є природный і середнїй неприродный.

Каждый язык мать властный інвентарь взорів склонёваня назывників.




#Article 243: Осоїд (154 words)


Осоїд (Pernis apivorus) є середнї великый хищ з родины ястрябовых.

Росте до дакус векшой великости як каня лїсова (52 - 60 цм), в роспятю крыл мірять 135 - 150 цм і досягує вагы 580 - 950 ґ. Фарба піря у нёго варіабілна, общо але мать бурый хырбет, флякасту грудь і сиву голову, при лїтаню годен відїти і ёго білы смугы на сподї крыл. 

Осоїд гнїздить на векшынї теріторії Европы і у западній Азії. На зиму одлїтать до тропічной Африкы.

Осоїд є хищ шпеціалізованый на пожераня ос і шыршнїв і їх ларв, хоць у малім множестві ловить і другых малых жывых творів.

Гнїздить у лїсї і по векшыну рока є тяжко го у природї збачіти. Вынятком суть свадьбяны танцї, за котрых є при лїтаню выразный тляпканём крыл. Самцї суть в часї гнїздиня, котре тырвать од мая до авґуста, силно теріторіалны. Гнїздо собі будує высоко на стромах і шторік кладе 1 - 2 буры флякасты яйця.




#Article 244: Холзан бiлохвіст (133 words)


Холзан білохвіст (Haliaeetus albicilla) є найвекшый хищ і разом і найвекшый евроорел, роспятя крыл досягує аж 2,5 м. Лїтать з натягнутыма лїтовыма пірками. Стары птахы мають жовтый гаковый дзёбак і куртый білый хвіст. Молоды екземплары мають тмаво зафарбленый дзёбак і тмавшый хвіст. Неопірены ногы суть жовты. Самець і саміця ся взаємно одрізняють лем розмірами.

Довжка тїла холзана білохвоста є до 69-92 cm, вага у самця коло 4 кґ, у саміцї 7 кґ. Роспятя крыл може досягнути аж 2,5 м. Фарба тмавобура лем хвіст білый, припадно і іншы світлїшы области на голові і шыї. При лїтаню ся легко познать, подля характерістічного взгляду шырокых крыл з ростягнутыма пірками. Хвіст є клиновый, ёго фарба за през жывот мінить. Переходить од бурой о молодых птахів, через буробілу марморовану до білой з бурыма краями у поглавно дорослых екземпларів.




#Article 245: Каня лїсова (352 words)


 

Каня лїсова або тыж сарыч звычайный (Buteo buteo), є середнё великый вид хища з родины ястрябовых (Accipitridae).

Росте до 50–57 цм, у роспятю крыл мірять 113–128 цм. Мать компактне тїло, довгы шырокы крыла з чорныма кінцями, почас лїтаня розвореный, куртый, закулятеный хвіст з тмавыма смугами і тмавым лемом на кінцї, жовты неопірены ногы і жовтый, на кінцї чорно зафарбленый дзёбак. Інакше мать каня зо вшыткых пташшшых видів найпромінливише зафарблїня піря, котре може колысати од чісто білой аж по скоро чорну. Общі але платить, же зверьху є птах фарбов єднотный, закля што спід тїла є світлишый і холем часточно зо смугами. Поглавя суть фарбов тоты самы.

Найчастїше почути ёго мнявкаве але далеко слухательне віє, котре часто наподобнює сойка (Garrulus glandarius). Молодята пак о страву уж першого дня жебрають натягнутым „піііій піііій“, котре ся з прибываючім віком ставать глубшым і голоснїшым.

Гнїздить скоро у цілій Европі з вынятком Ісланду, части Ірьска і Шкандінавії выходно засягує у подобї шырокой смугы через середню Азію аж по Японію. Закля што у Европі суть популації передовшыткым сталы (з вынятком тых северскых), азійскы птахы на зиму векшынов міґрують на юг Азії.

У Европі є каня лїсова з скоро 1 міліонами гнїздячіх парів наросшыренїшым хищом вообще.

Гнїздить у лїсах, за їдлом лїтать на одкрыты пространства, якыма суть поля, лукы або пасовиска, часто сїдить і піля дорог.

У часї гнїздиня суть канї теріторіялны, мімо того часу, особливо пак в областях з богатов стравов дуже часто творить малы ґрупы. Тоты годен зазначіти і у стягованя. Знама є і дякуючі свадьбянім лїтаням, коли кругово плахтить, падать вольно долов і знову іде горї. 

Страва канї лїсовой є творена переважно малыма ссавцями, у середнїй Европі іде пак передовшыткым о мышы, плазы, птахы, рыбы.

Поглавно доростать у 2. або 3. роцї жывота. Пары суть моноґамны і велё раз вєдно жыють цілый жывот. Велике гнїздо з конарїв будує справила высоко в корунї стромів. Першы яйця саміцї зачінають у середнїй Европі класти уж в марцї, векшынов але аж в половинї апріля. У єдній зношцї суть звычайно 2–3, даколи і 1 або 4 білы, червено-буро флякасты, середнї коло 56 x 45 мм великы яйця, што важать дас 60 ґ.




#Article 246: Придавникы (111 words)


Придавникы (тыж адъєктівы, з латиньского nomen adiectivum  adiectum „тото, што лежыть піля“) суть повнозначны змінны части речі, котры передають властности або одношіня назывників. У языках, якы розлишують роды, ся назывникы справила згодують з родом назывника, котрый розвивають. 

Придавникы годен ступнёвати у трёх ступнях:

 
Максімалный прояв якости означать частка як- на початку суперлатіва: якнайуспішнїшый, якнайкрасшый, префікс пре- приданый на початок суперлатіва выражать максімалну ознаку: пренайблаженїша і префікс пре- на початку основной формы творить форму найвысшого ступня штілово зафарблену: прекрасный, превеликый. 

Придавникы в русинчінї дїлиме на:

За склонёванём дїлиме на:

Дакотры придавникы суть утворены з часослов (біжати - біжачій), з придавників ся можуть творити присловникы (быстрый - быстро) або назывникы (фаребный - фаребность).




#Article 247: Беркут (534 words)


Беркут (Aquila chrysaetos) є єден з найвекшых терестрічно жыючіх орлів на северній півкулї і такой по холзанові білохвостові найвекшый хиш жыючій на Підкарпатьскій Руси. Ёго ареал росшырїня є великый - обывать Северну Америку, Европу, Азію і северну Африку. 

Беркут є робустный птах з довгым хвостом, великыма і силныма пазурами, силным дзёбаком і шырокыми крылами, котры мають міджі пірками медзеры про досягнутя высшого втиску при взношаню. Фарба і великость ся видительно одрізнять подля дакілько підвидів. Подобно як у велё другых хищів є саміця беркута выразно векша як  самцї. Фарба піря колыше од чорнобурой по тмавобуру зо золотым надыхом на тимю головы і тылї, дякуючі чому дістав і свою анґліцьку назву золотый беркут (Golden Eagle). Хырбет бывать звычайно світлишый як бріх. Поглавя ся взаємно фарбов не одрізняють. Молоды птахы мають світлы пірка на крылах і коло корїня хвоста, котре їм счезне аж у пятім роцї жывота.

Беркут є жытелём гористых областей, напівпустынь, лук або поль. Часточно є перелїтный. Належыть к аґресівнїшым видам.

Нияк окремо ся голосом не проявує, кідь лїтать та даколи мягко піскать. 

Як глядать страву та ся несе у великій вышцї і старостливо перезерать під собов. Мать дуже добрый зрак і свою жертву годен збачіти і на дуже далеко. Коли ся так стане, зачне ся помалы нести долов і свою ніч несподїваючу ся жертву поїмать до силных пазурів і векшынов однесе на вывысшене місце. Силным дзёбаком єй потім роспорцує і наторгать на меншы фалаткы, котры жере. Барз часто ловить у парї, коли вывжывать взаємной сполупрацы. Ёго стравов ся ставають свіщі, заяцї, мышы, ласіцї, лишкы, молоды оленї, даколи і малы аж середнї пташкы. Через зиму, коли є недостаток стравы ся часто прижывлює здохлинами.

Гнїздить у Алпах і у северній і южній Европі. На стромах або скалах собі будує велич гнїздо, ку котрому ся вертать каждый рік, причім го все о дашто звекшыть. Гнїздо є аж 3 метры шыроке і згруба 1 метер высоке і будує го зо силных конарїв і стеле рослинами або травов. Гнїздо будоване на стромах служыть аж на час гнїздиня веркута дакілько меншым птахам і ссавцям як скрыша, хоць ся по дакілько роках під масівнов тягобов конарями пропаде.  

Час гнїздиня тырвать од юна до септембра (часто ся але мінить залежыть од локаліты). Саміцї кладуть дві білы яйця, на котрых сидять приближно 45 днїв. Молодята суть чісто білы, часом їм прибывать чорне флякованя і лїтати і глядати страву зачінають аж по 50 днях жывота. У векшынї припадів пережыє лем єдно, старше і міцнїше молодя, котре не пустить молодшы к страві або їх докінце дрылить гет з гнїзда. Умертность молодять є найвекша тыждень по народжіню і першого місяця ся дожыє лем релатівно мале множество. У природї ся беркут може дожыти і веце як 26 років.

Беркут быв пописаный Карлом Ліннеём у 18є сторочу у дїлї Systema naturae (Сістема природы) під латиньсков (науковов) назвов Falco chrysaetos.

У того виду розознаваме шість шыючіх підвидів мірно ся різных фарбов і великостёв:

Беркут ся дуже часто хоснує як ловецькый птах у соколництвї. У Казахстанї, Кірґістанї, западній Монґолії і Кітаї де є знамый під назвами буркут або беркут, є містныма кочовниками стале хоснованый про лов лишок і вовків.

Быв тыж прикладом про штандарт Римскых леґій, aquila. Найдеме го і в народнім ербі Еґіпета, Мексіка, Румунії і велё далшых держав.  




#Article 248: Крогулець воробятник (316 words)


Крогулець воробятник (Accipiter nisus) є малый хищ з родины ястрябовых росшыреный в Европі, середнёй і выходной Азії і северній Африцї. 

Крогулець воробятник є тонкый птах з куртыма і шырокыма крылами, цїлком довгыма жовтыма ногами, куртым сивым дзёбаком і довгым хвостом. Самець мать брылицёво сивый хырбет і крыла, білочервеный бріх з чорныма смугами, саміця выразно векша мать буросивый хырбет і крыла і білый бріх з чорныма смугами без червеной фарбы. Молоды птахы мають буро зафарбленый хырбет і буры смугы на брісї.

Крогулець воробатник жыє скрытым способом жывота у лїсах, особливо у шпильковых але в зимі го годен збачіти і в парках або іншых стромовых поростах піля людьского обыстя. Векшына популації є стала, хоць птахы зо севернїшых европскых областей міґрують до северной Африкы, североазійскы популації переважно до северной Індії.

Ёго стравов ся векшынов ставають дрібны пташкы і їх молодята, хоць вынятково ловить і меншы виды ссавцїв, невеликы хробаы або дакотры виды жаб. 
На свій уловок стерегне на позоровательнї на конарях стромів, кідь мусить, тишко го наслїдує і потім несподївано атакує.
Часто ся ухылює к актівнїшому способу ловлїня: Пролїтавать своїм ревіром без допереду становленого цїля і намагать ся шоковати ніч несподїваючу ся жертву атаком. Замірявать ся передовшыткым на непереглядны і горбковы части (крякы, густы лїсы, теріторії з будовами...). Лїтать скрыто (тїсно над землёв, поздовж земли, поздовж стїн, пролїтавать кряками і стромами...), абы быв збаченый што найпізнїше і міг ся зміцнити уловку скоре, як стигне належно реаґовати.

Нияк часто ся не озывать. Обчас од нёго можеме послухати кейгаве „кее-кее-кее-кее“, на гнїздї ся векшынов озывать швыдкым „кюкюкюкюкю“.

Своє гнїздо собі крогулець воробятник будує на стромах у невеликых вышках, векшынов у конаряк смереків або яліць. Гнїздить од апріля до юла і шторік кладе давку 4 - 6 яєць. Саміця на яйцях сидить по добу 33 днїв. При гнїздиню є высоко зранительный і сподївать ся лем на тото, же го дякуючі замаскованю предатор не збачіть. Молодята опущають гнїздо згруба по 30 днях жывота.




#Article 249: Полёвый лунь (223 words)


Полёвый лунь (Circus cyaneus) є середнё великый хищ з родины ястрябовых (Accipitridae). 

Росте до довжкы 45-55 цм, роспятя крыл мать 97-118 цм. Саміцї суть переважно буры, з буро смугованым сподком і варіабілно жовткавым полём на верьхнїй сторонї крыла. Меншы самцї суть сивосинї з чорныма концями крыл, тмавым краём на їх спіднїй части і білым сподком тїла. Молоды птахы суть дуже подобны саміцям, од котрых ся одрізняють бурым, менше смугованым сподком тїла і векшым жовтобурым полём на верьхнїй части тїла. Подобно як совы мать і полёвый лунь завой коло оч.

Гнїздовый ареал загорнять значну часть палеоарктічной области од Ірьска і северозападной Іспанії выходно аж по Камчатку. Часточно перелїтный, зимує в середнїй і южній Европі, северній Африцї, на Близкім і Середнїм Выходї і в Южній Азії.

Гнїздить в одкрытій країнї (тайґах, в болотистых плохах і в околицї плыткых озер з богатов веґетаціов, на підмокнутых луках, полях.

Так як і векшына лунїв вызерать уловок - малы ссавцї і птахы - в помалім колысавім лїтаню низко над землёв. Як го збачіть, швыдко ся знесе на землю і хопить го до пазурів.

Векшына парів є моноґамных, у самцїв ся але обявує тыж поліґонія. Гнїздо на земли, скрыте міджі низшу богату веґетацію. У єдній давцї знесе  4-6 яєць о великости 42,0 x 34,1 мм. Інкубачна доба тырвать 29-31 днїв, на яйцях сидить самотна саміця. Молодята опірены по 29-42 днях.




#Article 250: Хищі (327 words)


Ряд хищі або тыж драпежникы (Falconiformes) загорнює коло 260 видів птахів, якы суть приспособлены про лов жывой стравы. Міджі тіпічны знакы хища належыть гаковый дзёбак, остры пазуры і силны шырокы крыла. Страву глядають през день, за помочі зраку.

Міджі хищів належать як маленькы птахы, так і птахы з роспятём крыл через 2 метры. Їх характерістічным ознаком є шпіцятый, огнутый дзёбак, т.є. приспособленый про лов. Ловить через день і в ночі і про найджіня жертвы поужывають зрак. Передовшыткым острость їх виджіня є дакількораз высша як у чоловіка, та же суть способны збачіти жертву з векшой оддалености. Нюх у них є слабый. 

Хищі суть довговікы птахы, соколовы жыють через 30 років. Суть моноґамны, обоми партнеры ся дїлять о годовлю молодят. Як єден з родічів угыне, угынуть з великов правдоподобностёв і молодята. То зато, же родічі мають подїлены ролї, самець приношать уловлене їдло на гнїздо і саміця кормить молодята. Кідь угыне саміця, самець дале носить страву, але молодята не суть способны ся сами накормити, як угыне самець, саміця є змушована ловити сама і з найвекшов правдоподобностёв молодята опустить.

Молоды хищів доростають довго, аж три рокы. Аж пак суть способны розмножованя.

Меншы виды хишів – аналоґічно як у векшыны другых звірят – мають векшы давкы яєць, куртшу інкубацію яєць і їх молодята перебывають куртшый час у гнїздї. Мале чісло видів зношать лем дві яйця, але выховавають лем єдно молодя - перше выклюване забє або дрылить з гнїзда другонароджене.

Дакотры авторы дїлять хищів до двох самостоячіх рядів

Подля традічной сістемы є лем єден ряд, хищі, Falconiformes, котрый загорнює 5 родин: ястрабовы, скобовы, гадиловы і кондоровы. Але екзістує много приїманых доказів того, же кондоры ся другым хищам подобають лем дякуючі конверґентной еволуції і в реалітї мають овелё ближе к бродунам, як суть бузькы, як к супам. Окрем тестів ДНК і морфолоґічных ознаків є то наприклад і факт, же тыж як бродуны собі сікають на ногы, жебы їх охолодили одпаруючов ся водов (тзв. урогідроза).

Зато ся днесь часто стрїчаме з ряджінём кондоровых міджі бродунів.




#Article 251: Соколовы (116 words)


Соколовы (Falconidae) є єдна з родины ряду хищів.

Їх сполочным ознаком є выразно огнутый дзёбак і вынятково вывинутый зрак. На їх пірю ся находить буре, біле і чорне зафарблїня.

Соколовы суть козмополітно росшырены хищі. Обывають скоро цілый світ, цілком хыбують лем у найзароснутїшых лїсах середнёй Африкы, на дакілько островах, на самім краю Арктіды і в Антарктідї. Дакотры виды суть шыропко росшырены, особливо пак сапсан, тіпічный представитель родины, котрый ся находить в меджах од Ґроньска по Фіджі і зо вшыткых хищів мать найроссяглишый ареал росшырїня.
Жывить ся іншыма видами птахів, дрібныма ссавцями, хробаками, зъїдять і здохлину. Суть моноґамны і гнїздо собі будують векшынов на скалї, де кладуть 2 -4 яйця, на котрых інкубацію мать на старости саміця.




#Article 252: Чернеть циґаньска (153 words)


Чернеть циґаньска (Aythya nyroca) мала потаплява качка.

Росте до 39 - 43 цм, важыть 410 - 650 ґ і в роспятю крыл мірять 60 - 67 цм. Дорослый самець є ґаштаново барнастый з тмавшым хырбетом і крылами і білыма краями крыл, на бріху мать великый білый фляк. Саміця є подобна самцёви, в порівнаню з ним мать простїше зафарблїня і тмавы очі.

Чернеть гнїздить в южній, выходній і середнїй Европі і в южній і западній Азії. Є векшынов перелїтный, на зиму ся масово переселює до южной Европы, на север африцького контіненту, ку Каспіцькому морю і до юговыходной Азії.

Часто ся потаплять о жере дрібны водны жывы, особливо водны хробакы і малы рыбкы.

Гнїздить близко глубшых озер і мочарїв. Гнїздо будує на земли в богатім поростї і бігом мая аж юна до нёго кладе 7-12 світлых яєць, на котрых сидять черяво обидвоми родічі приближно 25 - 28 днїв. О вылягнуты молодята ся старать лем саміця.




#Article 253: Поганка (163 words)


Поганка (Podiceps grisegena) є середнї велика пірникоза росшырена в середнїй і выходній Европі, на Сібірї, Кавказї, берегу Аральского мора і северной части Японії і Северной Америкы в области од Аляшкы по Лабрадор. 

Поганка є о дашто векша як пірникоза чорношыйка. Мать релатівно довге і робустне тїло і довгый міцный дзёбак. В лїтї мать тмавый хырбет, арджавочервене горло, бріх і спідню часть крыл, той самой фарбы лице і решта головы є блищачо чорна. Североамерицькый і североазійскый підвид P. g. holboelii мать навеце од того европского (P. g. grisegena) дзёбак з векшой части чорный, закля што европскы екземпларї го мають чорный і жовтый лем коло корїня. В зимнім шатї є невыразно сивобіла з обчасныма тмавыма надыхами. Поглавя ся од себе не одрізняють.

Поганка преферує достаточно зароснуты стоячі водны плохы. Є часточно перелїтна, часть популації на зиму міґрує до западной Европы.

В лїтї ся озывать натягнутым „ґа“ або „кек“.

Їй головнов частёв стравы суть меншы рыбы, але вызначну роль в їй їдалным списку грають і хробакы.




#Article 254: Середня Европа (235 words)


Середня Европа є реґіон лежачій міджі різно дефіновательныма областями выходной і западной Европы.

Термін Середня Европа быв першыраз хоснованый на Віденьскім міровім конґресї, де быв так означеный простор днешнёго Нїмецька і Бенелуксу (Europe intermédiaire). 

Скоре як фізічне зґрупованя є термін „Середня Европа“ сімболом зъєдночіня, у контрастї з Выходом репрезентованым Османьсков рішов і Російскым царьством і до першой світовой войны ся одрізняв од Западу так, же быв утвореный областями релатівного політічного конзерватівізму проти лібералізму на западї (Франція і Велика Брітанія) і впливу Французьской револуції. В 19. сторочу, коли ся Франція стала републіков і Брітанія была ліберална парламентна монархія, у котрій мав пановник дуже мало моци, Ракусько-Угорьско і Прусько (пізнїше часть Нїмецькой рішы), на другу сторону зістали конзерватівныма монархіями, у котрых пановник і ёго двір грав головну роль, вєдно з впливом церькви.

Особливый статус Середнёй Европы (ґеоґрафічно западный окрай выходной Европы; історічно і штруктурално выходный окрай Европы западнок) ся найлїпше одразило в статусї Нїмецька, котре ся розуміло находити у тій „середовікій полозї“ (Mittellage) і в часї першой світовой войны вывинуло концепт Нїмецьком овладаного середнёевропского простору, тзв. Mitteleuropa.

По першій світовій войнї, а то веце по Другій світовій войнї, лібералне і конзерватівне роздїлїня міджі Выход і Запад ся нарушыло і было вычеряне політічным дїлїнём міджі демократічны і автократічны країны.

Хоснованя терміну Середня Европа барз упало бігом Холодной войны, але у остатнїм часї ся все і все веце і веце хоснує, переважно у звязаности з недавным росшырїнём Европской унії.




#Article 255: Пірникоза чорношыйка (257 words)


Пірникоза чорношыйка (Podiceps nigricollis) мала пірникоза з россяглым ареалом росшырїня. Жыє в западній, середнїй, южній і выходній Европі, западній і выходній Азії, северній і южній Африцї а і на западї Северной Америкы. 

Пірникоза чорношыйка є о дашто менша як поганка. Мать релатівно курте тїло, робустну голову з тонкым дзёбаком з выразно догоры огнутов спіднёв челюстёв. В лїтї є своїм пестрым зафарблїнём напросто незамінительна. Мать червенобуры бокы, гудзіцю і чорне горло і голову зо жовтыма пірками за очками. В зимнім шатї є сива з чорным тимём головы і може быти часто мылена з пірникозов ушастов. Поглавя ся фарбов не одрізняють, свіжо вылягнуты молодята суть білы з чорныма смугами.

Пірникоза чорношыйка выглядавать достаточно зароснуты стоячі водны плохы. Є часточно перелїтна, на зиму векшына екземпларів міґрує до южной і западной Европы.

Нияк окремо ся не озывать з вынятком токаня, коли у нёй, кідь маме серенчу, можеме послухати піскаве „пуііі (бібіб)“. 

Пірникоза чорношыйка ся ховать по цілый рік дуже посполито. Знать ся выборно потапляти і плавати, на суші ся рушать барз немоґаво. Свій уловок, котрый з векшыны творять водны жывы, находить так, же покійно смотрить до воды а як дашто збачіть, такой ся за тым потопить. Нагодно свій їдалный список спестрить і хробаками і ларвами. Кідь збачіть небезпеченство, дуже часто ся намісто одлечіня потопить під воду. 

Гнїздить од апріля до юна, часто в сполочности з мевов рехотусов. Гнїздо, котре собі будує з конарїв і тростинкы плаве на уровни воды. Звычайно кладе 2 яйця, котры ся інкубують 20 аж 21 днїв. Першых дакілько тыжднїв по вылягнутю возять родічі свої молодята на хырбетї.




#Article 256: Пірникоза карликова (259 words)


Пірникоза карликова (Tachybaptus ruficollis) є найменшым видом пірникозы в Европі.

Выразно менша як качка; росте до 25–29 цм, роспятя крыл мірять 40–45 цм і важыть 130–235 ґ. Мать курте робустне тїло з куртыма крылами і шыёв і малов кулятов головов без пірковых ух. Дорослы птахы суть у свадьбянім шатї переважно тмаво барнасточорны з ґаштаново буров фарбов на боках карку і головы. На корїню дзёбака мають выразный жовтый фляк. В простім шатї суть цїлково блядшы, зверьху тмавобуры, з лицями до біла і світло буров шыёв і грудёв. Молодята суть переважно чорны з білавым чолом і світлїшыма смужками на голові і хырбетї. Обидві поглавя суть фарбов такы самы.

На гнїздищах жыє скрыто, часто ся потаплять. Під воду ся скрыє і в небеспецї, вылїтавать лем малоколи. Їх притомность прозраджує найчастїше голосне колысава „бібібібібібібі“, з котрым ся озывать в часї гнїздїня. Варує острым, металово звуковым „піт“.

Ареал росшырїня пірникозы карликовой є од западной і середнёй Европы через Азію і Індію аж по Кітай, Японію і Нову Ґуінеу. Загорнює тыж векшыну Африкы, враховано Мадаґаскару. Звычайно гнїздить у низшых пологах.

Є часточно перелїтный вид; в середнїй Европі є переважно перелїтный.  

Европска популація є брана як стабілна, знижує ся в часї твердых зим.

Гнїздить на плыткых, богато зароснутых водных плохах різной, часто і малой розлогы. На зиму міґрує на незамерзаючі рікы.

Жывить ся переважно хробаками, жабами і малыма рыбами.

Гнїздить од апріля до октобра 2x за рік. Плаваючі гнїзда з водный рослин будують обидвоми родічі векшынов добрї схованы в тростинцї в плыткій водї. В єдній покладцї бывать 4–6 (3–7) яєць з розмірами 37,1 x 25,9 мм.




#Article 257: Часослова (146 words)


Часослова (лат. verbum) є змінна часть речі, яка выражать дїяня (іти), статус (лежати) або зміну статусу (зачервенїти).

Часослова годен часовати, у векшынї языків своёв формов выражають:

Тіпічно екзістують три катеґорії особы, котры означають одношіня дїяня к субєктови:

Чісло (numerus) є ґраматічна катеґорія, котра выражать чісло субєктів дїяня. 

Час (tempus) в лінґвістіцї значіть часослово выражаюче часовый момент, у котрім дїя ся учінила/чінить/буде чінити. В різных языках ся можуть часы дїлити на актуалны (минулый, теперішнїй, будучій) і релатівны (напр. передминулый, передтерперішнїй, передбудучій), котры служать на выражаня передчасности ці наслїдности дїй.

Способ (modus) є катеґоріов часослова, котре пописує одношіня часослова і реалности ці умыслу. 

Русинчіна розлишує лем способ ознамовый, условный і росказовый, дакотры языкы мають сістему часословных способів зложытїшу.

Часословный рід (genus verbi) є катеґорія часослова. Звычайно є в різных языках двоїтый, а то актів і пасів.

Вид (aspekt) є катеґоріов часослова, котра выражать, же часословне дїяня ся усвідомлює:




#Article 258: Пустыльга южна (111 words)


Пустыльга южна (Falco naumanni) є малый вид хища з родины соколовых. Є дуже подобна пустыльзї, одрізнять ся голосом, куртшыма крылами, куртшым хвостом і світлыма пазурами. Самець мать бурый хырбет без тмавых фляків, синяве крылове поле, синю голову із сивыма лицями (без баюсів), точкы на сподї меншы і рідшы. Спід крыла є світлый з тмавыма шпічками. Саміця є од саміцї пустыльгы розпознательна лем дуже тяжко. Гнїздить в колоніях в містї, на скалї, розвалинї ітд.

Яйця розміру 34x29 мм. Меншы як пустыльга 29-31 цм, роспятя крыл 63-72 цм. Голос дуже іншый од голосу пустыльгы, незвучно глубшый аж сікаво кійг-кійг або чечечече. Росрушеный ґііґік, кііхіт або пару раз повторяне кіі-еее, з высшов першов слабіков.




#Article 259: Балабан (124 words)


 

Балабан (Falco cherrug) є огроженый хищ з родины соколовых. Гнїздить в меджах од выходной Европы выходно кріз Азію аж по Манджуско. Переважно є перелїтный, зимує в Етіопії, на Арабскім півострові, в северній Індії, Іранї і западній Кітаї.

Балабан є великый драпежник, росте до 47 - 55 цм з роспятём крыл 105 - 129 цм. Зверьху є переважно бурый із сивыма лїтовыми пірками, тимя головы є буре. Спід тїла є світлый з барнастыма фляками на бріху. Обі поглавя суть собі барз подобны, молоды птахы суть в порівнаню з дорослыма веце єднотварно буры.

Обывать одкрыты країны з рідкым поростом стромів. Жывить ся переважно мышами і птахами, котры ловить пронаслїдованём. Гнїздить на земли, голых скаловых рімсах або опущеных гнїздах другых векшых птахів на стромах. Кладе 3-6 яєць.




#Article 260: Глівіща (170 words)


Гливища (по ) суть селом в окресѣ Собранцѣ в Кошицком краю в обводѣ Михаловцѣ на юговыходї Словеньска. Село оддалене 7 км на сѣвер од окресного центра.

Село заложене року 1418 як осада (новоселиця) при селѣ Ясенов. Року 1449 Гливища споминають ся первый раз як самостатне село з назвов Hlevischa. 

Року 1851 познатый мадярскый землеписець Елек Феньеш (Fényes Elek) писав: Гливища, руське село в жупѣ Унг, од Собранцьох на сѣвер, 1 1/2 годины ходу, обывательство: 5 римокатоликох, 304 грекокатоликы, 13 юдеи, готарь грункастый, худый, файный лѣс, пила на водный погон, грекокатолицка парохия з храмом. Землепан гроф Алберт Старай (Sztáray Albert). 

Року 1910 в селѣ жили 444 особы русинской и мадярской народности.

В сучасности обывателе села ся голосять такой цѣлком ку словацкой народности, лем их имена и грекокатолицка вѣра нагадують о их походжѣню. Село мать водовод, канализацию, асфалтку и автобусну линию до окресного центра. В селѣ ся находить грекокатолицкый храм Св. Юрия, выставленый року 1898. В октобрѣ 2001 при нагодѣ 180-роча упокоѣня Иоанникия Базиловича в селѣ святочно отворили памятну таблу.

Адрес сельского уряда: 




#Article 261: Коршун чорный (220 words)


Коршун чорный (Milvus migrans) є середнї великый хищ з родины ястрябовых обываючій мірны і тропічны части Евразії і Австралії, вынятково вандрує аж на Гавайскы островы.

Із своёв великостёв 55-59 цм, роспятём крыл міджі 135-155 цм і вагов коло 900 ґ є о дашто меншый як коршун червеный. Мать довгый хвіст, котрый не є так шпільковый як і уж спомянутого коршуна червеного, довгы крыла і тмавобуре пітя з арджавым надыхом на спіднїй части горла і бріха. Поглавя ся фарбов не одрізняють.

Ёго природным середовищом суть лїсы піля воды або мочарї, але в остатнїй добі ся выборно приспособив жывоту в містах і велё раз го можеме збачіти і в богато залюдненых областях. Жывить ся меншыма жывыма творами, як суть хробакы, меншы виды птахів і рыб, або здохлинами, у містах пак і рештами з кухнї.  

Належыть міджі часточно стяговавы хищі. Европскы і середоазійскы екземплары (підвиды M. m. milvus, M. m. lineatus іі.) суть стяговавы, хоць екземплары з теплїшых областей, напр. Індії (підвид M. m. govinda) або Австралії (M. m. affinis) суть сталы. Лїтать з мірно ломеныма крылами і хвіст хоснує як кормань. 

Гнїздить на стромах і часто схоснує опущны гнїзда ворон. Шторік мать єдну зношку, обсягуючу 2-3 яйця, котры зношать в місяцях апріль і май. Родічі на яйцях сидять згруба 30 днїв і молодята в гнїздї зіставають по добу 45 днїв по народжіню.




#Article 262: Суп білоголовый (144 words)


Суп білоголовый (Gyps fulvus) є великый ястрябовый хищ. Великый є 95-110 цм, роспятя крыл мать 230-265 цм. Жыє в Азії, Африцї, Европі. Жыє переважно в горах і находив ся тыж в Алпах. Супы білоголовы глядають в малых ґрупах здохлины. Над їдлом вытримають ся крутити і годины, абы ся пак дістали к їдлу о вєдно з другыма звірятами пак зъїдять решту мяса. Жывлять ся лем мясом і кышками і кости зохабляють лежати. Закля што векшына супів мать голу шыю, лысу, жебы собі не покыдали кровов піря, супы білоголовы мають шыю зароснуту мягкым білым пірём. Гнїздить на скалах, саміцї зношають звычайно лем єдно яйце. Молодята зіставають у гнїздї до віку 4 місяцїв і обоми родічі їх кормлять. Як молодята повыроснуть, лїтають з родічами, але не їдять тверде мясо зверьха здохлины, мусять почекати як родічі зъїдять тверде поверьхнёве мясо а аж пак ся можуть пустити до їджіня. 




#Article 263: Поморник (160 words)


Поморник (Stercorarius pomarinus) є середнё великым видом поморниковых з ціркумполарным росшырїнём.

Дорослы птахы ся находять у двох фаребйых формах. Екземплары тмавой формы суть чорнобуры, з різно выразныма бурожовтыма лицями, заднёв сторонов шыї і білов смугов през грудь, чоло і тимя суть чорнобуры, лице жовте. Ногы суть світлосивы, дзёбак сивкавый з тмавшым шпіцём. Світла форма є дас 20× частїша як тмава. Середнї хвостовы пірка мають обидві формы чудну ложкову форму, решта хвоста тырчіть аж о 3 цм. Молоды птахы суть тяжше розознательны од другых меншых видів поморників; суть цалково буро зафарблены, з богатыма смужками і білыма полями у корїнях лїтачіх пірок і кровок.

Гнєздить ціркумполарно в тундрї северной півкулї. Перелїтный вид, міґрує поздовж обидвох сторон Северной Америкы і западных берегів Европы на свої зимовища в Мексіцькім заливі і на берегах западной Африкы і Южной Африкы. В Тихім Океанї лежать головны зимовища в морях у юговыходной Австралії. В малых чіслах ся обявує тыж на западных берегах Южной Америкы і коло Арабского півострова.




#Article 264: Скуа (103 words)


Скуа (Stercorarius skua) є найвекшым европскым видом корморановых; од другых европскых видів ся міджі іншым одрізнять абсенціов сезонной варіабіліты опірїня.

Дорослы птахы суть тмавобуры, часто з тмавшов чапочков і выразно білыма корїнями лїтачіх пірок. Молоды птахы суть подобно зафарблены, без выразно тмавшого чола і тимя.

Скуа гнїздить лем в областях северного Атлантічного океана на Ісландї, Фаерскых островах, Шетландах, Оркнеях і берегах северного Шкотьска. В остатнїх роках загнїздили тыж на Шпіцберґах і в севренім Норьску. По выгнїздїню ся векшына птахів переміщує до южнїшых областей Атлантіку од Біскайского залива по Западну Африку, счасти до западного западного Середоморя і вынятково і на запад од берегів Америкы.




#Article 265: Мева трипалцёва (281 words)


Мева трипалцёва (Rissa tridactyla) є середнё великый морьскый птах з родины мевовых.

Мева трипалцёва є кус векша як їй родина мева рехотуса, росте до приближно 40 цм, важыть 300 - 525 ґ і в роспятю крыл мірять 90 - 100 цм. Є переважно білый із сивым хырбетом і крылами, котры мають выразно тмавы кінцї, тмавыма ногами і жовтым дзёбаком. През зиму ся у нїй обявує тмавосива смуга за оком. 

Обидві поглавя суть фарбов там само, молоды птахы мають тмавый шпіць хвоста, выразно чорне піря на крылах і на шыї, дві тмавы смугы на головї і тмавый дзёбак. Од другых мев єй можеме розознати за помочі тмавых ніг лем з трёма палцями.

Мева трипалцёва барже чісленно гнїздить на европскых і америцькых берегах Атлантічного океана. По выгнїздїню птахы опущають колонії і роскыдують ся по морях, де ся векшынов згромаждюють в областях контіненталного шелфу і морьскых лавок (анґліцькы banks). Звычайно ся у тім часї стримують мімо побережа і лем вынятково прилїтають до внутроземных областей, векшынов наслїдком силных морьскых бурь.

През лїто ся стримує справила піля морьского берега. Ловить передовшыткым малы виды рыб, слимаків, хробаків, часто притім спроваджать великы рыбарьскы шыфы, на котрых жере решты уловленых рыб, або окрадать меншы виды водных птахів о їх жертвы. Мімо гнїздїня ся озывать куртым носовым „кя“, як варовный сіґнал хоснує курте „кт кт“.

Аналоґічно як і векшына іншых видів мев, гнїздить в чісленных колоніях. Нешумны гнїзда лемованы махом або морьскыма рясами собі ставлять звычайно на морьскых, часто і прудкых утесах. Середня зношка яєць є 1 - 2 білы яйця, на котрых сидять черяво обоми родічі 25-32 днїв. О молодята ся старають іщі слїдуючіх 33 - 54 днїв. у вольній природї ся може дожыти і веце як 15 років.




#Article 266: Мева рехотуса (351 words)


Мева рехотуса ці тыж мева звычайна або хохотва (Chroicocephalus ridibundus) є найзвычайнїшый европскый представитель родины мевовых. Є тіпічным жытелём морьскых і внутроземных побереж в западній, северній, середнїй і южній Европі і на великій теріторії Азії.

Мева рехотуса належыть із своёв довжков 35–38 цм і вагов коло 260–350 ґ міджі малы виды мев. Мать тонке тїло, помаранчовы аж червены ногы, білый бріх, хвіст і шыю, крыла зверьха сивы, з переважно чорныма кінцями, през зиму і білу голову з мінімално єдным чорным фляком за оком. В лїтї є про ню тіпічне чоколадово буре піря на голові, котре помалы з приходом зимы счезне. Обидва поглявя суть зафарбены так само. Молоды птахы мають буры крыла, тмавый хвіст і в лїтї менше видительне буре піря на голові. 

Мева рехотуса ся жывить подобнов стравов як другы мевы. Через лїто глядать дрібны безхырбетны (глисты, хробакы), ці даколи і части рослин, в зимі пак передовшыткым одпадкы, але не одвергне ани страву, котру му понукають люде. 

Мева рехотуса належыть к досправды голосным ржанковым птахам. Їй голос ся але рехотаню барз не подобать. Найчастїше у нёго можеме чути храпляве „крррєе“, „кік“ або „кікікік“, котрым ся озывать, як глядать страву.

Гнїздить многораз і у великых колоніях в мочарях або терстинї. Гнїздо, котре є уміщене на земли, творить рослиновый матеріал міджі рідков веґетаціов або на траві. Саміця до нёго міджі апрілём і юном кладе звычайно 3 брудно білы аж зеленкавы яйця, на котрых сидить 20-24 днїв. Гнїздова старостливость тырвать 35-42 днїв і молодята досягують поглавной доролости аж по двох роках жывота.

Мева рехотуса гнїздить в мірнім кліматічнім пасмі Европы і Азії од Великой Брітанії аж по Камчатку. В 20. сторочу росшырив свій ареал к западу - загнїздив на Ісландї (1911), в Ґронску (1969) а в роцї 1977 в Канадї, де теперь гнїздить на атлантічным побережу западно од Квебека. Популації суть счасти тырвалы, часть птахів міґрує перезимовати на юг на атлантічне побережа Европы і до области Середоземного моря, азійскы популації на северных берегах Тихого океана. Менше чіслено зимують в Африцї северно ровника. Рідко, але реґуларно зимує в области Карібского моря, заблуджены птахы ся нашли аж в северній Австралії, южній Африцї і на Гавайскых островах.




#Article 267: Мева карликова (214 words)


Мева карликова (Larus minutus) є мала мева роду Larus, новше вычленёвана до окремого роду Hydrocoloeus. Дорослы птахы міряють лем 25 аж 27 цм і роспятя крыл у них є 75 аж 80 цм. Є то найменшый вид мевы на світї, о третину меншый як мева рехотуса.

Далеко ся подобать малій меві рехотусї, є але выразно менша. Дорослы птахы у свадьбянім шатї мають чорну чапку на голові, сивый верьх крыл без чорной кресбы. Спід крыл є єднолято тмавосивый (характерістічна ознака). Молоды птахы мають зверьха на крылах тмаву кресбу в формі буквы М.

Гнїздить у внутроземю бореалного пасма Европы і Азії, переважно на теріторії Росії. В другій половинї двадцятых років ся пошырив і до Северной Америкы. Є перелїтный, зимує на берегах западной Европы, в западнім і выходнім Середоморю, міджі далшы зимовиша належыть Чорне море, Каспіцьке море і выходна Кітай.

Европска популація ряхує приближно 23 000 аж 32 000 парів, з того скоро половина гнїздить в Росії. Перегляд популації подля штатів:

Нереґуларно гнїздить тыж в тых штатах: Велика Брітанія, Нїмецько, Даньско, Франція, Румунія.

Мева карликова была в Северній Америцї першыраз виджена в роках 1919-1922. Перше доказане гнїздїня было зазначене в роцї 1962 в провінції Онтаріо (Канада). В Споєных штатах гнїздить од року 1975. Мала америцька популація міґрує, зимує переважно на выходных побережах од Месечюсетс по Ню Йорк.




#Article 268: Мева голубонога (214 words)


Мева голубонога (Larus canus) є середнё велика мева росшырена в Европі, северній Азії і в Северній Америцї. Найбогатше ся находить в Европі, де жыє веце як єдна половина з цїлой світовой популації, котра є в сучасности гадана на 1 000 000 парів.

Росте до великости вороны і дакус є менша як мева трипалцёва, з котров бывать часто замінёвана. Піря на бріху, шыї і голові є чісто біле, ногы жовтозелены, крыла зверьха сивы з чорно-білыма шпіцями і узкый і жовтый дзёбак. 

През зиму мать сивы смужкы на голові, на дзёбаку ся векшынов обявить червеный фляк і на хвостї чорна смуга. Обидві поглавя суть так само зараблены. Молоды птахы суть на бріху, голові і горлї буро флякасты з чорнобурыма пірками лїтаня на крылах. До шату дорослых ся фарблять аж у третїм роцї жывота.

Мева голубонога ся находить на морьскых берегах, близь мочарїв, рік і векшых озер. Часточно є перелїтный.

Озывать ся глубокым голосом, якый припоминать сміх. Векшынов од нёго можеме чути гавкаве „кієє“, „кіяя“, або варовне „кіюю кіюю“.

На морьскых берегах жыє справила в россяглых колоніях рахуючіх аж 320 екземпларів, у внутроземю ся векшынов стримує осамочено або в меншых колоніях. Тыж як другы виды мев і мева голубонога є вшыткопожераюча, жывить ся дрібныма рыбками, слимаками, хробакамі, водяныма рясами або різныма сухоземныма рослинами, нагодно зъїсть і здохлину.




#Article 269: Мева оселедцёва (276 words)


Мева оселедцёва (Larus fuscus) є великый, переважно морьскый птах з родины мевовых.

Належыть міджі великы виды мев, росте до 48 - 56 цм, важыть 550 - 1180 ґ і в роспятю крыл мать 117 - 134 цм. Мать силно будоване тїло, релатівно довгый хвіст і довгы узкы крыла. Зверьха є звычайно тмава, сива аж скоро чорна, часто із синявым надыхом, кінцї крыл суть тмавы, їх краї, хвіст, бріх, грудь і голову мать білы. Ногы суть тыж як міцный дзёбак жовты, на дзёбаку є навыше выразный великый червеный фляк. 

Обидва поглавя ся фарбов не одрізняють, молоды птахы мають тыж як у векшыны другых видів мев буры крыла і хырбет, тмаве зафарблїня на хвостї, счасти сиве піря на голові і ружовы ногы.

Мева оселедцёва чісленно гнїздить при европскім побережу Атлантічного океана. Зимуючій ареал росшырїня є значно россяглый і роспространять ся на россяглій теріторії в меджах од брітаньскых островів в северній Европі аж по запад африцького контінента. Через зиму є реґуларно зазначеный аж в Северній Америцї, де прилїтають правдоподобно екземпларї з Ісланду.

Через лїто ся стримує переважно на морьскых берегах, часто єй годен відїти і на шырім морю. В зимі во внутроземных областях преферує векшы водны плохы, особливо водоємы, озера або рікы. Векшыну ёго стравы творять малы аж середнї рыбы, вшелиякы морьскы і солодководны слимакы, хробакы ці глисты. Часто атакує і меншы водяны птахы і краде їм уловкы або слїдує рыбарьскы шыфы, на котрых жере решы поїманых рыб. Озывать ся подобно як срибляста мева, мать але выразно глубшый голос.

Гнїздить в чісленых колоніях. Брыдке гнїздо собі ставлять на земли або на скалах. великость звычайной зношкы чінить 3 яйця, на котрых черяво сидять обоми родічі дас 24 - 27 днїв.




#Article 270: Срибляста мева (116 words)


Срибляста мева (Larus argentatus) є великый вид мевы з ґрупы великых білоголовых мев. Як і векіна мев той ґрупы мать в дорослім віку білу голову, тїло і хвіст, сивый хырбет, сивы крыла з чорнов кресбов і білыма шпіцями пірок лїтаня. Дзёбак є жовтый з червеным фляком на спіднїй челюсти. Рослишованя од подобных видів, з котрыма быв оперед споёваный є дуже тяжке. Срибляста мева гнїздить на побережу северозападной Европы од северной Франції і брітаньскых островів по северну Шкандінавію і прилеглу часть Росії. В зимі перебывать в области гнїздищ, лем севернїшо гнїздячі птахы ся переміщують до южной части ареалу виду. В остатнїх лїтах ся росшырив і до внутроземных областей Польска. Небогато в зимі залїтавать тыж дале на юг.




#Article 271: Бушовце (211 words)


Бушовцѣ (слов. Bušovce, мад. Busóc, нѣм. Bauschendorf) є село в окресѣ Кежмарок в Пряшовском краю на сѣверовыходѣ Словакии.

Бущовцѣ лежать при главной дразѣ, ведучой до Подолинця, за 6 км од него, при рѣцѣ Попрад, о 4 км за Спишсков Белов.

Село первый раз документално упоминать ся под роком 1286 под назвов Страгар, а властниками ей были предкы родины Швабиовцьох. Позднѣйша назва села была Busóc мад., Bauschendorff нѣм. (1564). Землепаны в селѣ были переважно Нѣмцѣ.

В року 1787 мало село 81 хыжу и 589 обывательох, в року 1828 — 98 хыж и 730 обывательох.

В року 1818 в селѣ быв высвяченый деревяный евангелицкый костел, котрый але згорѣв 2. юла 1877 при великом пожарѣ, котрому подлягло цѣле село окрем трьох хыж. 2. мая 1879 зачали выставбу мурованого евангелицкого костела, котрый высвятили 18. апрѣля .

В року 1910 в селѣ были 438 обывателе нѣмецкой и словацкой народности, желѣзнична штация, поштовый и телеграфный уряд, цех на выробу дамаста и грубого полотна, филиалка кежмаркской текстилной фабрикы Wein.

По Другой свѣтовой войнѣ были тутешны Нѣмцѣ депортованы, а село заняли новы обывателе.

Найвызнамнѣйшов културнов памятков села е римокатолицкый костел св. Лаурентиуса зачаточно выставленый в готичном штилу в 14. ст. и бароково реконштруованый в 17. ст. Зоз готичного храма заховала ся статуя Дѣвы Марии з року 1400, умѣщена в фондах Словацкой народной галереи. 




#Article 272: Мартышка (386 words)


Мартышка (Sterna hirundo) є середнї великый вид крачкы. Дорослы птахы мають чорну чапочку і червеный дзёбак з чорным шпіцём. Выразный тыж глубоко одкроєный хвіст. Гнїздить в мірнім пасмі северной півкулї окрем западной Северной Америкы. В зимі векшына мартышок одлїтать на южну півкулю на юг по Арґентіну, южну Африку і Австралію.

Довжка: 34-37 цм.
Роспятя: 70-80 цм.
Вага: 90-175 ґ.

Чорна чапочка достане од чола на шыю і долов під око і к ухам, спідня часть головы, бокы шыї і цїлый спід білы, верьх тїла, крыл сивы. Хвостовы кровкы і хвіст білы, пірка на хвостї із сивов вонкашнёв заставков, крайнї з чорнов.Крайнї ручны пірка лїтаня суть тмавосивы, ку кінцю до чорна, на внутрїшнїй заставі білы. Дзёбак є червеный з чорным шпіцём і ногы суть червены.

Як свадьбяный, але біле чоло, на рештї чапочкы даколи білы флякы. Тмавшы переднї крыловы кровкы творять невыразну смугу, зверьхнї крыловы кровкы і хвіст даколи з надыхом до сива. Дзёбак чорных з червенов плошков під носовыма дїрками і при корїню (годен быти і цїлый чорный), ногы тмавшо червены.

Як простый шат, але чоло з бурыма фляками, і решта чапочкы перемішана з буров. Пірка на хырбетї і кровкы з буброярджавыма концёвыма фляками. Пірка лїтаня тмавосивы, локтёвы із світлишыма шпіцями, хвіст сивкастый. Дзёбак є мясовый або жовтопомаранчовый з чорным шпіцём (поступно тмавне), ногы ружовы або жовтопомаранчовы.
Шат 1.року - як простый шат, на верьху тїла зіставають дакотры пірка з шату молодят.

Еколоґія
Гнїздить в колоніях (самостоятельных і вєдно з другыма видами крачок або мев) на морьскых побережах, у внутроземных областях і великых водоємах і рік. На гнїздиско прилїтать в апрілю. Гнїзда будує на земли на мало зароснутых місцях, часто лем на наплавенім шутрі. Од кінце апріля до юла зношать 1-4 яйця, сидять обоми птахы 21-22 днїв, при частім вырушованю ся може сиджіня протягнути аж на 30 днїв. Молодята ся 3-4 днї стримують в гнїздї, пізнїше ся скрывають в околицї. Згруба тыждень суть зогрїваны саміцёв і другый родіч приношать страву, пізнїше кормлять обоми родічі. Вылетять в 22-28 днях, іщі слїдуючі 1-2 суть кормлены родічами. Гнїздище опущають од авґуста, послїднї птахы ся в нашім пасмі можуть стримовати до октобра. Першыраз гнїздить векшына в 3. аж 4. роцї, найвысшый вік є 25 лїт. Страву творять передовшыткым малы рыбкы, котры ловить при трепаючім лїтяню над водным зеркалом, до котрого ся мече цїлов силов. Меншу часть творять хробакы і слимакы.




#Article 273: Авдотка (121 words)


Авдотка (Burhinus oedicnemus) є середнї великый вид прибережного птаха з родины авдотковых (Burhinidae). 

Великости мевы (довжка тїла 38-45 цм, роспятя крыл 76-88 цм), дуже невыразно зафарбленый, также легко утїкать нашому зраку. Лем на крылї мать контрастны чорны і білы смужкы. Найвыразнїшы суть ёго великы жовты очі і жовтый дзёбак з чорным шпіцём. Обі поглавя суть фарбов тоты самы, молоды птахы не мають выразне контрастне зафарблїня на крылах.

Гнїздить в Европі, северній Африцї і на россяглій теріторії Азії. Часточно перелїтный, із зимовищами в югозападній Европі і Африцї.

Гнїздить в одкрытій країнї.

Найактівнїшый є через ніч. Жывить ся переважно безхырбетныма, але даколи ловить і малых ссавцїв або птахы. Гнїздо є корытко в голій земли, зношка рахує 2 53,7 x 38,6 мм великы яйця.




#Article 274: Ржанка берегівка (275 words)


Ржанка берегівка (Charadrius hiaticula) є малый, шыроко росшыреный представитель родины ржанковых.

Великый дас як перепеліця, росте до 18 - 20 цм, важыть 50 - 70 ґ і роспятя крыл мірять 35 - 41 цм. Тїло мать приземисте, довшы ногы, куртый шпіцятый дзёбак і релатівно выразне зафарблїня. Мать сивобурый хырбет, крыла і тимя, білый бріх, помаранчовы ногы, тмаву смугу через око і грудь, выразнїшу тонку смужку коло ока. Обі поглавя ся фарбов не різнять, молоды птахы мають простїше зафарблїня і од дорослых їх можеме розознати легко подля світло бурой, часто недокінченой смугы на груди і сивожовто зафарбленых ніг. 

Ржанка берегівка є росшыреный і чіселный вид, котрого популація рахує на 410 - 540 000 екземпларів. Гнїздить передовшыткым коло северного побережа европского і азійского контінента, в Ґроньску і на северовыходї Канады. Часточно є перелїтный, европскы птахы свої гнїзда опущають в меджах міджі авґустом аж септембром і міґрують южным напрямом аж по южны побережа далекого африцького контінента.

Стримує ся єднотливо, часто є зазначеный в притомности іншых видів прибережных птахів. Страву глядать звычайно на болотистых і пісковых берегах вод, жере переважно малы гробакы, слимакы і червы. Озывать ся характерістічным „туіп“.

Ржанка берегівка гнїздить на земли на пісковім або багнистім підкладї. Кладе 3-5 легко жовткавых яєць з тмавыма фляками, на котрых сидять черяво обоми родічі приближно 23-26 днїв. В часї гнїздїня суть обоми родічі і нехранены яйця дуже зранительны, зато ржанка берегівка выужывать про одлаканя предаторів од гнїзда внимаву методу. В припадї, же ся к гнїзду ближыть предатор, єден з родічів швыдко одбігне гнїзда, голосно ґрявчіть, сімулує неспособность лїтаня і увагу предатора на ся оберне. В достаточній оддалености од гнїзда взлїтне і о дашто шізнїше ся знову верне до свого гнїзда.




#Article 275: Чайка звычайна (257 words)


Чайка звычайна або тыж чібис (Vanellus vanellus) є птах з родины ржанковых, котра вєдно з далшыма родинами належыть до ряду ржанкоподобных. 

Птах приближно великости голуба, з вагов 130 - 330 ґ, довжков тїла 28 - 31 цм і роспятём крыл 82 - 87 цм. Фарба є подобна у обох поглавей, хырбет і крыла мають металово зеленкасту фарбу. На розлуку од самця мать саміця на груди білу смужку. Молодята суть зафарблены веце до бурой, жебы были веце хоронены перед зраком предаторів. 

Тіпічным середовищом чайкы звычайной суть мочарї, лукы і поля, тыж преферує скоре одкрыты пространства і недуже богату веґетацію. Голосовы проявы суть зложены переважно з варовного ґрявчаня. Рушать ся ходжінём по земли, але є то шыковный лїтач, котрого свадьбяне лїтаня ся вызначує множеством швыдкых елементів і прудкых ступань. Справила жыє в парї, припадно в ґрупі дакілько парів. Гнїздїня зачінать уж кінцём марца. Гнїздо ся находить в ямцї в земли, яку глубить самець як часть токаня і є постелене сухов травов. Як місце про гнїздїня собі часйкы звычайны выберають мокры лукы і поля. зато суть часто зничены сільскоґаздївсков техніков, што ся неґатівно підписує на чіслености того виду. Саміця знесе обычайно 4 яйця, їх інкубація тырвать нецїлый місяць. Закля што о зогрїваня яєць ся старать головно саміця, о молодята ся старають обоми родічі. По 5-6 тыжднях зачінають молодята лїтати. На граніцї лїта і осени одлїтають середоевропскы чайы на зимовищя в югозападній Европі і северозападній Африцї. Тамта популація не міґрує. 

Павукы, слимакы, хробакы, глисты, части рослин, далшы дрібны жывотны.

Европа, часть Азії (Турція, южна і выходна Сібірь, Монґолія, Кітай), северозапад Африкы.




#Article 276: Шилоклювка (246 words)


Шилоклювка (Recurvirostra avosetta) є великый ржанкоподобный птах з родины шилоклювковых росшыреный в Европі і Азії. Є часточно перелїтна, векшынов міґрує до северной Африкы, южной Европы або южной Азії, в дакотрых країнах з приязнїшым кліматом єй годен відїти по цїлый рік.

Шилоклювка є тонкый птах роснучій до великости вороны. В зимнім шатї мать переважно чісто біле піря з чорным хырбетом, верьхнёв частёв горла і тимём. Характерістічным ознаком є довгый, тонкый догоры огнутый чорный дзёбак і довгы сїнявы аж чорны ногы. Обі поглавя суть фарбов такы самы, молоды птахы мають пісково зафарблене піря із сивыма кресбами.

 
Шилоклювка є жытелём плыткых стоячіх вод, соленых озер або мочарїв з рїдкым веґетачным поростом.

Під час гляданя стравы смотрить до воды і як збачіть жертву, рушать своїм кривым дзёбаком з єдного бока до другого. Їй стравов суть дрібны водяны быдла. Найчастїше ся озывать мелодічным „плуіт плуіт“. 

І мімо добы гнїздїня єй можеме часто збачіти в ґрупах другых прибережных птахів, в середнїй Европі ід найчастїше о мевы рехотусї. Мать высоко комплікованый свадьбяный церемоніал одбываючій ся у водї. Гнїздить в меншых колоніях, найчастїше в плытчінах од мая до юна і шторік кладе 3-4 яйця до плыткой ямкы в земли, векшынов постеленов куртов рослиновов веґетаціов. На яйцях сидять обоми родічі по 23-35 днїв. Такой по вылягнутю суть молодята самостатны і ідуть на свої першы експедіції за стравов. Єден з родічів їх притім бере до воды і учіть плавати. Молодята ся научать лїтати уж у віку 35-42 днїв, але іші все зіставають близко коло своїх родічів.




#Article 277: Улїт лїсовый (209 words)


Улїт лїсовый (Tringa ochropus) є середнё великый вид прибережного птаха з родины бекасовых. 

Улїт лїсовый є птахы великый як кос з бурочорныма крижами і білым бріхом. Голова і грудь суть выразно флякасты. Як летить годен у нёго відїти білу гудзіцю і тмавый спід крыл.

флавтове,,тлуіітітіт, як ся страшыть,,ґіпґіпґіп

Находить ся в лїсовім пасмі од Побалтя через Середню Европу аж по Сібірь. Улїт лїсовый є перелїтный птах, кінцём юла або в авґустї опущать свій домів і путує на зимовища до Африкы. На гнїзда ся вертать кінцём марца.

В часї гнїздїня ся стримує на берегах вод, котры суть зароснуты лїсами, бо улїт лїсовый на розлуку од своїх близкых з підряду прибережных птахів гнїздить на стромах і в кряках. Сам собі гнїзда не будує, але гнїздить в опущеных гнїздах другых, особливо дроздобых птахів або наприклад в гнїздах сорок. 

Саміця знощать 4 яйця, на котрых сидять обоми родічі 20 аж 23 днїв. Молодята зіставають в гнїздї 1-2 днї і потом ся метають долов. Падуть звычайно до мягкой травы або моху, і зато ся їм ніч не стане. Родічі їх на даякый час водять, а кідь ся осамостатнять, одлїтають на россяглы мочарї, рыбникы або озера в одкрытій країнї.

Передовшыткым хробакы і глисты. Їджіня зберать при ходжіню коло берега рыбників і в плыткых болотистых водах.




#Article 278: Сукалень (419 words)


Сукалень (Limosa limosa) є великым видом прибережного птаха з родины бекасовых (Scolopacidae).

Росте до 35–45 цм і роспятя крыл мірять 70–82 цм. Вага самцїв колыше міджі 160–440 ґ, саміцї мають міджі 244–500 ґ. Самцї бывають звычайно дакус меншы як саміцї і мають тыж куртшый дзёбак. В свадьбянім шатї мать помаранчово арджавый карк і грудь (інтензівнїшый мать самець) і вшелияко інтензівне тмаве смужкованя на груди і верхнїй части інакше білого бріха, в простім шатї суть обі поглавя там само зафарблены - сивобуро. Молоды птахы мають жовткаво буру грудь. Особливо почас лїтаня суть выразны чорнобілы пірка і хвіст.

В току ся озывать голосным „ґрутйо“; дале тыж носовым „вітовітовіто“, мевове „квуііг“ або швыдке „вівіві“.

Гнїздить на россяглій теріторії Евразії і в меджах од Ісланду выходно по выходну Сібірь. Є перелїтный вид, зимує в южній і западній Европі, Африцї. на Середнїм выходї і Австралазії. 

Ґлобална популація сукалня падать; лем в роцї 2005 быв спад за опереднїх 15 років гаданый на цїлых 25 %. Прічінов є головно страта гнїздовищ бо ся одводнёвали мочарї і тыж інтензіфікація сільского ґаздівства. В много областях є огроженый ловлїнём, і наперек тому же є лов у вшыткых штатах Европской унії окрем Франції заказаный.

Гнїздить на векшых вогкых луках і травистых мочаринах. Коли міґрує, тогды ся стримує в устях рік і на прибережах моря.

Жывить ся хробаками, павуками, слимаками і глистами, коли міґрує та їсть і насїня. Жертвы глядать пиханём своїм довгым дзёбаком з вынятково чутливым кінцём до болота або мягкого ґрунту.

Гнїздить 1x шторік од апріля до юла, обычайно в малых вольных колоніях о 2-20 парах. Хоць пары перебывають зиму оддїлено, і наперек тому ся на гнїздо по зимі вертають звычайно лем 3 днї од себе. Як ся єден птах спізнить, пар ся роспаде. Самець на своїй теріторії, котра ся розкладать на плосї 30-50 метрів коло гнїзда глубить на земли в низкій веґетації дакілько плыткых ямок, часто выстеленых рослиновым матеріалом, з котрых собі саміця єдно выбере і накладе до нёго 4(3–5) зеленкавы, буры флякасты яйця о великости 55,1 x 37,8 мм. На їх інкубації тырваючій 21–24 днїв ся дїлять обоми птахы і вєдно тыж в тім часї актівно хранять околіцю гнїзда. Молодята суть прекоціалны а гнїздо опущають уж пару годин по вылягнутю. Далшых 25-30 днїв суть пак спроваджаны обоми родічами до часу, як ся опірять. Притім ся можуть рушати в беспосереднїй близкости гнїзда, тыж як вєдно путовати аж 3 км далеко до місць з векшов понуков стравы. З нідерландской штудії выплывать, же в першім роцї жывота умерать 37,6 %, в другім 32 % а в далшых роках 36,9 %.




#Article 279: Кроншнеп малый (157 words)


Кроншнеп малый (Numenius phaeopus) є великый прибережный птах з родины бекасовых. 

Росте до 37-45 цм, саміцї суть мірно векшы. Переважно є сивасто бурый із світлишов головов і ногами а довгым огнутым дзёбаком, обі поглавя суть притім фарбов дуже подобны. Кроншнеп малый бывать найчастїше мыленый з іншыма видами кроншнепів, на розлуку од котрых є обще меншый, мать куртшый дзёбак і тмаве тимя з білов смужков в серединї. Озывать ся горошковым пийпийпийит.

Належыть к найросшыренїшым кроншнепам. Гнїздить на россяглій теріторії субарктічной Северной Америкы, Европы і Азії. Є перелїтный, зимує на побережу Африкы, Южной Америкы, южной Азії, Австралії і на югу Северной Америкы.

Страву глядать найчастїше в багнї, як го перегребує за помочі свого довгого дзёбака. Жере малы безхырбетны і крабы, в часї міґрованя творять вызначну часть ёго стравы і малы плоды рослин. Гнїздить в малій ямцї, де кладе 3-5 яєць, на котрых сидять черяво обоми родічі по добу 22-28 днїв. В припадї огрожіня гнїзда або  молодят бывать дуже аґресівный.




#Article 280: Бекас малый (179 words)


Бекас малый (Lymnocryptes minimus) є малый вид прибережного птаха з родины бекасовых. Тыж є єдиным видом в монотіпічнім родї Lymnocryptes.

Росте до 17-19 цм, роспятя крыл мірять 30-36 цм і важыть 40-60 ґ. Выразна є кресба на голові з двоїтів надочнов смужков, тмавым півмісяцёвым фляком під оком і тмавым тимём без середнёй світлой смужкы. Грудь і бокы суть поздовж смужкованы, на хырбетї мать контрастны жовты смужкы.

Жыє дуже скрыто, при огрожіню ся тисне к земли і сподївать ся на свої масковачі фарбы; вылїтує аж на послїднїй момент. Векшыну рока ся справує тихо, спів, котрый творить рітмічне „тлок-токлі-тлок-токлі“, є але дуже выразный і годен го чути на велику оддаленость. Самцї ся нім озывають почас лїтаня і на земли.

Гнїздить на розлеглых рашелинисках северной Европы і выходной Сібірї. Перелїтный вид із зимовищами в западній і северозападній Европу, Середоморю, серверній Африцї, Сагелї і югозападній Азії. Зимує на берегах вод в низкых травистых бажінатых поростах.

Жывить ся головно різныма безхырбетныма, але зожре і насїня.

Гнїздить на земли, в єдній покладцї суть звычайно 4 буры яйця. Інкубачна доба 17-24 днїв і сидить лем саміця.




#Article 281: Лиска чорна (367 words)


Лиска чорна (Fulica atra, сін. Fulica prior) є середнё великый плаваючій птах з родины  шыроко росшыреный на великій теріторії Індонезії, в Індонезії, Австралії і северній Африцї.

Лиска чорна мать робустне тїло цїле зароснуте чорным пірём. Другой фарбы є лем білый шпіцятый дзёбак і чоловый щіток, червены очі і сивы ногы, на котрых не мать плавачі бланы, але лем скоркове лемованя. Міджі поглавями є слабо вывинутый сексуалный діморфізм. Самець мать о дашто векшый чоловый щіток як саміця, фарбов ся од ся не одрізнятюь. Незрїлы птахы суть фаребнїшы, хыбує їм щіток на чолї і мають на біло зафарблену передню часть горла. Чоловый щіток бывать навеце о дакус векшый на ярь як на осїнь. Як плаве та лиска махать головов черяво допереду і дозаду і перед потоплїнём учінить якусь „щіпку“.

Лиска чорна є тіпічным обывателём стоячіх вод вшыткого тіпу, в містах єй можеме збачіти передовшыткым в зимі, коли одлїтать на парковы озерка. Часточно є перелїтна. Часть европской і азійской популації міґрує на юг і запад і опущать уж замерзнуты воды.

Страву глядать передовшыткы у водї і творять єй вшелиякы виды водяных рослин, малы водны жывотны ці припадно части рослин роснучіх на берегу. Як є выполошана, з цяпканём ся наперед розбігне по водї і масівно трепе крылами. То може навести ефект, же не знать добрї лїтати але є то спачнї і найчастїше ся докаже при їх многораз довгых міґраціях. 

Лиска чорна належыть міджі релативно голосны птахы з богатов шкалов звуків. Найвеце ся озывать в часї гнїздїня або выполошаня, причім саміця ся озывать храплявым „кев“ і самець острым „пікс“ або „пссссі“.

В часї розмножованя ся у самцїв лискы чорной проявує незвычайна аґресія і масівне боронїня свого теріторія, котре тырвать аж до кінце гнїздїня. Островковисте і горбкове гнїздо собі будує з водяных рослин, конаріків і терстины і все є уміщене в тїсній близкости воды. Велё раз будує іщі єдно гнїздо про переспаня або оддыху дорослых птахів. Гнїздить од апріля до мая і кладе 6 аж 15 білочорных яєць. Молодята ся лягнуть по 22 днях і суть кормлены обомі родичами. При недостатку стравы ся але у дорослых екземпларів обявує незвычайна аґресія в подобі силного клюваня, котре може дійти аж к усмерчіню дакілько молодят. Релатівно довговікый вид, може ся дожыти і веце як 15 років.




#Article 282: Камышниця зеленонога (183 words)


Камышниця зеленонога (Gallinula chloropus) є малый росшыреный водяный птах з чісленой родины водяных курочок.

Велика дас як куропатка, росте до 32 - 35 цм, важыть 310 - 456 ґ і в роспятю крыл мірять 54 - 62 цм, самець притім выросне кус веце як саміця. і найрозшыренїшым  Росшыреный є на вшыткых світовых контінентах з выїмков Австралії і Антарктіды, в Европі у векшым чіслї хыбує лем в Шкандінавії і на теріторії дакілько штатів южной Европы. І наперек выразному знишіню їх популації бігом 70. і 80. років 20. стороча

Стримує ся єднотливо, жере переважно малы плоды рослин, різны виды травы і водяны хробакы. За стравов ся выдасть нелем през день а і в ночі.

При руковиновых танцях ся самець голосно озывать і саміцї нукать кусы водяных рослин, котры торгать на берегу і у водї. В часї гнїздїня є камышниця зеленонога силно теріторіална і жыє в певных звязках. Інтересне є же пар бігом єдного часу гнїздїня будує з прибережной веґетації, терстины і другых водяных рослин такой дакілько гнїзд і лем єдно, котре бывать звычайно велике 15 × 15 цм, хоснує на гнїздїня, далшы служать про ночлягы.




#Article 283: Александер Грабарь (175 words)


Александер Грабарь (17. авґуста 1883, Будапешт - 1959, Ужгород) - русиньскый културный дїятель, педаґоґ і малярь. Основатель карпатьской орнітолоґії і автор першых науковых орнітолоґічных робот в русиньскім языку. 

Народив ся в Мадярьску в містї Будапешт в роцї 1883. Року 1902 скінчів ґімназію в Ужгородї і в роцї 1903 публіковав першу наукову роботу уж як штудент біолоґічной факулты в Будапештї, яку закінчів в р. 1906. Потім започав робити на ужгородьскій ґімназії як професор біолоґії. За свій вклад до наукы быв оцїненый діпломом Ужгородьского кралёвского орнітолоґічного товариства. Од року 1944 працовав в Підкарпатьскім краёзнательскім музею. По року 1945 быв доцентом Ужгородьской універзіты. Умер в 1959 в Ужгородї.

Ёго найзнаміша робота Птаство Подкарпатской Руси з року 1931 описує 278 видів авіфауны Підкарпатя і часточно выходного Словеньска. Єй велике значіня про Русинів є в тім, же была написана по русиньскы і захопила оріґіналны русиньскы назвы птахів. Зозберав унікатну колекцію хижых птахів яка є днесь єдина свого тіпу в Українї. Александер Грабарь тыж роспрацовав практічну сістему годовлї гищів у волъєрах. Малёвав країнкы і заряджує ся до підкарпатьской школы країнарїв імпресіоністів.




#Article 284: Звычайна курочка (177 words)


Звычайна курочка (Porzana porzana) є невыразный птах з родины водяных курочок.
 
Ёго фарба є тмавобура з білыма фляками. Жыє барз скрыто в мочарях зароснутых терстинов і далшыма водяныма рослинами. Взглядом на скрытый способ жывота ёго притомность годен найлїпше найти по голосї.

Самець ся озвывать переважно через ніч монотонным гуіт, гуіт, гуіт, котре припоминать швіганя прутом.

Западна часть Евразії аж по середню Азію. В Европі не гнїздить в Ірьску і в северній Шкандінавії.

Гнїздить в зароснутых мочарях з переважуючов низшов веґетаціов, а то в місяцях май аж юл, векшынов раз за рік. Гнїздо є місковита конштрукція з быля терстины схована в найбогатшій веґетації на водній поверхнї. Саміця несе 6-13 барнастых яєць з тмавыма фляками, на котрых сидять обоми родічі дас 18-19 днїв. Молодята опущають гнїздо уж по 8-12 годинах по вылягнутю і в спроваджаню родічів ся рушають по околитых поростах. Способны лїтаня суть у віку 30-40 днїв.

Звычайна курочка є перелїтный птах, на гнїздища прилїтать на кінцї марца а в апрілю, одлїтать бігом авґуста і септембра. Зимує в мочарях тропічной Африкы.

Жывить ся хробаками, павуками і дрібныма безхырбетныма.




#Article 285: Хоростил (140 words)


Хоростил (Rallus aquaticus) є векшый вид водяной курочкы з ряду журавлёподобных. 

Росте до 25-28 цм а важыть 75-200 ґ. Од другых водяных курочок ся одрізнять выразно довшым, мірно огнутым дзёбаком. Зверьху є бурый з чорныма точками, по боках головы і на груди тмаво синёсивый, бокы і бріх суть чорнобіло смужкованы. Выразны суть тыж білы підхвостовы кровкы. 

Озывать ся різныма куртыма, обчас в рядї повторяныма звуками.

Росшыреный на россяглій теріторії Европы і Азії і в северній Африцї. Часточно є перелїтный.

Гнїздить на плытчінах зароснутых тростинков і в мочарях.

Жыє дуже скрыто, годен ся добрї рушати по рослинах, жывить ся переважно різныма безхырбетныма, земноводныма і малыма рыбками. Гнїздо ставлять добрї сховане в богатім поростї. В єдній давцї знесе 7-19 світлых, буро або сиво флякастых яєць. Молодята суть спочатку чорно із світлым дзёбаком на червеным тимём. Цїлком опірены суть пак по 7-8 тыжднях.




#Article 286: Пугач (594 words)


Пугач (Bubo bubo) є великый ночный птах з родины сововых. Є найвекшов жыючов совов. Часто го прозывають краль ночі.

Пугаю є росшыреный скоро в цїлій Европі (з выїмков Брітаньскых островів северозападной Франції і северной Шкандінавії, в северозападній Африцї (середоморьскы области Алжірьска і Марока) і в значній части Азії (мімо северных і южных областей).

Находить ся всягды, де мать вгодны условія про гнїздїня а лов. З облюбов населює каменисты збоча, розвалины з лїсами в околицї. Даколи але обывать і области без скал, пак жыє в дутинах стромів ці опущеных гнїздах хищів.

Пугач є великый птах, векшый як каня лїсова, але з другого бока явно меншый як наприклад беркут. Саміцї суть тяжшы як самцї і мають векше роспятя крыл. Довжка тїла у дорослых екземпларів колыше міджі 60–70 цм, роспятя крыл у дорослых може быти коло 170 цм. Вага є звычайно міджі 1800–3000 ґ, особливо великы екземплары але досягують аж вагы через 4 кґ.

Сілуету сидячого пугача лем тяжко годен поплести, бо на голові мать з пірок выразны рушанливы хвостикы припоминаючі ушка (зато ся му гварить ушаста сова). В звязку з ёго великостёв іде о релатівно єднозначно роспознаваючій ознак. Фарба є значно промінлива, обще зверьха жовто(помаранчово-арджаво)бура з тмавобурыма фляками, на бріху світлишый надых з выразным поздовжным тмавым флякованём і мягкым перечным марморованём. В области шыї і коло дзёбака є піря світлише аж біле. Дуговка є огнёво помаранчова. Ногы і персты суть зароснуты мягкыма, справила жовтобурыма аж арджавыма пірками. Молодята суть зароснуты наперед мягкым жовтобілым пороховым пірём, по опірїню мають тмавшы фарбы і кресбы.

Пугач є ночный птах і самотарьскый твор. Тыж як і другы совы лїтать дуже тихо і черять махаве лїтаня з плахтїнём. Як є вырушеный і не мать можливость розумного уступу, надувать ся, чеперить піря і грозиво сычіть. Ловить в ночі в россяглим ревірї в округу аж 15 км навколо гнїзда і барз не выберать. Жертвов суть переважнё мышы, заяцї, краликы і далшы дрібны ссавцї, але не одвергне ани сплячі птахы (враховано хищів), з пасіов ловить їжакы. 

Пугач ся мусить поставити значному неприятельству з ряду денных птахів, особливо хищів і гайворонів, котры го через день стечено нападують, такой як го збачать. 

Почінаювші зимов сі пугач значкує теріторію выразным гуу-гуу, обчас го прокладать і іншым звуками, котры можуть припоминати чудный регот. Саміця гукать глубшым тоном як самець. Пугачі вытворяють стабілны пары з великов вірностёв к гнїздищу. Звычайно мають в єдній области дакілько гнїзд, котры поступно черяють. Справила зіставають вірны і гнїздям, з котрых їм были одобраты молодята.

Кінцём марца або початком апріля зношать саміця 2-5 скоро куляты, чісто білы яйця. Даколи лежать на вольнім пространстві міджі камінями на небарз прикрых збочах, другыраз суть скрыты під перевісом і суть і припады перебратя гнїзд хищів высоко в скалах ці на стромах. Саміця на них сидить і стережыть, самець єй кормить (обычайно але жертву не передасть прямо в гнїздї). Час сиджіня на яйцях тырвать 31-36 днїв. Молодята ся лягнуть асі по 35 днях. Стары їх кормлять, саміцї пак хранять перед непогодов. Поступом часу ся молодята розлїзають дале по околицї, по 6 тыжднях ся уж барз в гнїздї не стримують і поступно ся розходжають. Добрыма лїтачами ся ставають у віку 100 днїв. Звычайно суть молодята достаточно засобены стравов. 

Як прийдуть пугачі о яйця, справила загнїздять знову, як стратять молодята, векшынов уж знову не гнїздять. Парадоском є, же хоць пугач є найвекша сова, выбрати ёго гнїздо є досправды просте. Матїрь ся правда грозиво поставить, сычіть і надувать ся, але як то чоловіка не одрадить, дасть ся на швыдкый уступ і здалека смутно гукать. На роздїл од меншых сововых, котры свої яйця фанатічно хранять проти хоцьякому атакерови, в тім чіслї і чоловіка.




#Article 287: Совы (314 words)


Совы (Strigiformes) суть релатівно чісленым рядом класы птахів обсягуюча веце як 200 видів. Совы суть векшынов самостатно жыючі ночны жывотны (хоць єствують і выїмкы, котры ся жывлять малыма ссавцями, хробаками і другыма видами птахів, дакотры ся шпеціалізують вылучно на лов рыб. Нестравительны части жертвы потім вывертають. Находять ся на вшыткых світовых контінентах з вынятком Антарктіды, великой части Ґроньска і дакілько океаньскых островів. 

До ряду сов рядиме дві родины: чісленїша і видово розличнїша родина сововы (Strigidae) і менше чісленїша родина сипуховы (Tytonidae).

Совы мають дуже невыразны „масковачі“ фарбы, навысше їх вынятоково мягкы пірка з гребінёвым окраём уможнюють напросто тихе лїтаня. То їм помагать при приближіню к несподїваючій ся жертві, але іщі їм уможнює орьєнтацію слухом, котру бы звычайно чуханя нормалных крыл рушыло. Тым, же мають так пелехате піря, видять ся векшы як досправды суть. Коло оч мають веярёво упорядковане піря - завой. Подобно як хищі мають огнутый дзёбак. Персты суть перероснуты пірём. Четвертый перст годны обернути допереду або дозаду. Саміцї сов суть векшы як самцї, великость є од 12 до 84 цм.

Совы мають на голові піря коло ух так, же напрямують звук до ушной дїркы. Дакотры можуть твар того піря поужытём свалів управляти. Совы чують і ултразвук. Дакотры виды мають єдно ухо высше як друге - дякуючі тому можуть становити позіцію нелем як угол до стороны але і як угол до вышкы.

Совы тыж добрї видять на далеко, а то ай за дуже планых світловых условій. На близко уж так добрї не видять і зато ся, наприклад при порцованю жертвы, рядять за помочі щетковых пірок на краю дзёбака. На розлуку од другых птахів мають око, котре напрямує допереду, перекрыте очным вічком а не спіднїм. Угол виджіня є 160°. Голову можуть обернути аж о 270°.

Їх розмір ся значно одрізнять. Найменшы представителї росту до 13,5 цм а найвекшы можуть выроснути до 60 - 71 цм з роспятём крыл аж 2 метры і вагов 4,5 кґ.




#Article 288: Сововы (117 words)


Сововы (Strigidae) є єднов з шыроко приїманых родин ряду сов. Друга, менше чісленїша є родина сипуховых (Tytonidae). Цїла родина рахує скоро 200 жыючіх видів в 25 родах росшыреных на вшыткых світовых контінентах з вынятком Антарктіды.

Хоць ся єднотливы представителї видительно різнять у великости мають дакілько ідентічных тїлесных ознаків. Міджі найвыразнїшы належыть велика голова, куртый хвіст і невыразно зафарблене піря, котре є у обох поглавях зафарблено так само. У вшыткых сововых є тыж видительный сексуалный діморфізм в розмірах, саміця росте до векшой великости як самець. Векшына представителїв сововых жыє справила на стромах, суть актівны в ночі і страву ловлять через лїтаня. Зато мають великы крыла, шырокы, закулятены, зароснуты мягкым пірём і під час лїтаня їх начісто не чути. 




#Article 289: Лелит (313 words)


Лелит (Strix aluco) є ночный птах з родины сововых. Є то найросшыренїша сова в Европі. 

Жыє в цїлій Европі, аж на северны области, в северозападній части Африцї (северный Тунис, середоморьскый Алжір і Марокко) а в дакотрых областях Азії (южна Росія, Кавказ, чорноморьскы і середоморьскы части Малой Азії.

Ёго середовищом суть переважно листяны, але і змішаны і шпильковы лїсы, гаї, паркы, даколи лем сад і загороды.

Невыразна сова великости 36-43 цм. Мать робустну куляту голову і кругову тварь із завоём і бурочорныма очами. Ногы курты і опірены аж по персты, крыла релатівно курты (роспятя 81-96 цм), шырокы, хвіст куртый. Фарбы суть барже варіабілны, основна фарба колыше од сивой през різны надыхы бурой аж по арджаву, з тмавым закалїнём. Саміцї суть (як у вшыткых сов) і дашто векшы.

Актівны суть в ночі, жывлять ся переважно лїсовыма мышами, дале птахами до великости сойкы і земноводныма. Обчасно зъїсть і векшы хробакы і выїмково і рыбы. Голосовым проявом у обох поглавях є голосне гуканя (напр. „гуу гу гугугугуу“, але є то варіабілне, саміця часто выдавать і проникаве „ківік. Молодята выдавають шкрекы в подобі „к-сіт“.

Гнїздо собі найчастїше будує в стромовых дїрах, рїдко і на гнїздах другых птахів (особливо хищів), вынятково і в будовах, або на земли. З облюбов населює великы пташы будкы. Саміця зношать 1-6 яєць (звычайно 2-5) бігом першой половины марца. Яїчка суть вілы з мягкыма бурыма фляками.

Самічка зіставать векшынов в гнїздї, котре опущать лем спорадічно (головно збавити ся екскрементів), і сидить на яйцях а самець єй носить страву. По вылягнутю молодят (28-30 днїв) їх кормить і лыґать бруд, котрый продукують, першых 10 днїв практічно не опущають гнїздо. Пізнїше з гнїзда вылїтавать і іщі пізнїше в ночі тыж ловить. Не стане ся але, жебы было гнїздо довше без дозору, все ся коло нёго стримує єден з родічів. 

Лелит є подобно як і далшы члены того роду знамый упорностёв, з яков свої яйця і пізнїше молодята стережыть.




#Article 290: Уральска сова (233 words)


Уральска сова (Strix uralensis) є ночный птах з родины сововых. Жыє в Европі і Азії.

Росшыреный є в Европі в їй северній і северовыходній части (Швеція, Фіньско, Побалтя) і в северній части Азії (Росія) аж по Кореу і Японію. Ізолованы популації ся находять в Карпатах і їх близкій околицї і выходній і северовыходній части Алп. 

В середоевропскых условіях ся находять в лїсах над 400 метрів над морём, облюбує головно стары бучіны. 

Уральска сова мать довжку тїла дас 60 цм і кус довшый хвіст. Фарбы суть выразно світлы, але є і тмавша варіанта. Тварь є кулята, очі чорнобуры. Самець і саміця суть скоро такы самы, саміцї ростуть до векшой робустности (самець 540-730 ґ, саміця 720-1200 ґ). Сезонны варіанты фарбы не екзістують. Векшынов є актівна як ся зотміть, але обчас ловить і през день.

Уральска сова мать дуже характерістічный голосовый прояв: дике „гу-гаугаугау“, респ. „вуугу-гу-гу“ з притиском на першы звукы. Саміця реаґує ґрявком „гее“ або „ве“, припадно (близко коло гнїзда) „хру-хру-хру“. Страву творять мышы і далшы дрібны ссавцї, птахы і хробакы.

Уральска сова гнїздить в дїрах стромів або старых гнїздах хищів. Саміця зношать 1-5 (звычайно 2-4) білы яйця, на котрых сидить сама по добу 27-34 днїв (в далшых середоевропскых условіях справила в спіднїй половинї росптылу). Молодята кормлять родічі дас 5 тыжднїв, по вылїтнутю їх дас іщі єден місяць прикормлюють. Тыж як далшы совы родічі своє гнїздо упорно хранять перед нежеланыма пришелцями, вынатково нападуть і чоловіка.




#Article 291: Сыч воробинный (199 words)


Сыч воробинный (Glaucidium passerinum) є найменша сова Европы. 
Мать невыразно буро зафарбленых хырбет з меншыма білавыма фляками і світлов спіднёй сторонов тїла з тмавшыма поздовжныма фляками. Є релатівно невыразный, ловить як ся тміть, лем в часї гнїздїня по цїлый день, але не є барз мильгавый. Як го найдете сидїти на конарях стромів, можете го позоровати цїлком зблизка, та він не втече.

Сыч воробинный мірять лем 16 цм і роспятя крыл є 34-45 цм. Основна фарба верьхнёй части тїла є тмаво бура з выразныма білыма ці жовтобілыма фляками, спід є світлый з поздовжныма тмавыма смужками. На тмавобурых пірках лїтаня є світле флякованя, котре на крылах творить три аж штири перечны смужкы. Хвіст є тыж тмавобурый, з білыма кінцями пірок і дакілько світлыма перечныма смужками. В порівнаню к тїлу мать малу куляту голову з небарз видительным завоём подобнї як і крижы. Дуговка є жыво жовта, дзёбак восково жовтый, коло корїня зеленкастый, ногы опірены, брудно білы з бурыма фляками, пазуры чорнобуры. Самець і саміця не суть інакшы, молодята лем тмавшы. Лїтаня є вовнкове, в часї гнїздїня лїтать і через день.

На розлуку од другых сов мать релатівно высокый пискавый голос. Переважно ся озывать простым повторяным писканём, але може придати і якысь трилок 




#Article 292: Ухан (400 words)


Ухан (Asio otus) є середнё великый вид совы з родины сововых бурой і чорной фарбы з характерістічным продовженым пірём коло уха, дякуючі тому здобыв свою назву в много світовых языках. 

Ёго природным біотопом суть переважно рїдко зароснуты одкрыты културны країны, через день ся стримує часто в лїсах. Обывать вшыткы контіненты северной півкулї і ізолованы ся находить тыж в Африцї, в своїм ареалї росшырїня притім творить цїлком 4 підвиды.

Є актівный як ся тміть і в ночі, в зимі через день ся притім часто стримує в меншых ґрупах. В ёго страві ся найчастїше обявують мышы, дякуючі чому є браный за хосенного, але жере тыж і другых ссавцїв, меншы виды птахів і хроабкы. Про гнїздїня найчастїше хоснує опущены гнїзда іншых птахів, де кладе 3-7 світлых яєць. 

Ухан належыть міджі середнё великы виды сов. Што ся тыче великости є зрівнательный з домашнїм голубом (Columba livia f. domestica) або з близкым лелитом (Strix aluco), в порівнаню з ним є але явно тоншый. Довжка ёго тїла чінить 35–40, середнё 38 цм і в роспятю крыл мірять 90-100цм. Вага самцїв колыше міджі 220-305ґ, саміцї мають міджі 260–435 ґ.

Подобно як вшыткы виды сов мать і ухан выїмково вывинутый слух і зрак і свою жертву годен докінце локалізовати в найвекшій тмі. Вызначно му притім помагать асіметрічне уміщіня уховых дутин, коли лїва є выразно высше положена як тота права. Інтересне є тыж то, же зрак мать приспособленый на виджіня на векшы оддалености, причім на близко видить плано, Далшыма ознаками тіпічныма про векшыну сов суть остры пазуры на міцных ногах і острый огнутый дзёбак.

Зароснутый є богатым, дуже мягкым пірём світлой аж тмаво бурой фарбы. Верьхня часть тїла є притім тмавша з вшелияков кресбов, спід тїла є зясь посіяна множеством чорных поздовжных фляків. Ёго характерістічным ознаком суть довгы піря коло ух, котры хоць правда так вызерають, не мають жаден ефект на квалітї слуху. Выразный є тыж ёго поздовжна форма тварї з добрї видительным білым пірём в завою коло жовточервеных оч у формі буквы Х.

Обі поглавя суть собі дуже подобны, саміцї суть але на переднїй сторонї невыразно тмавшы, молодята в пороховім шатї суть зясь цїлы світлы з тмавым пірём коло оч і молоды птахы мають в зрівнаню з дорослыма вольнїше піря.

Лїтать дуже тихо. Під час лїтаня ся дасть розознати од другых сов по силній голові, довгых узкых крыл і помалого маханя крылами, ёго довгы пірка на голові але явны не суть, як лїтать, тримать їх притиснуты на голову.




#Article 293: Ластівка дымниця (261 words)


Ластівка дымниця (Hirundo rustica) є знамый переселивый птах з родины ластівковых.

Ластівка дымниця мать довгый вилковый хвіст і довгы шпіцяты крыла. Чоло, борода і горло є арджаво буре, верьх тїла гомоґенно синёчорно блищачій, спідня часть біла (грудь, бріх і спіднї кровкы хвоста). Хвостовы пірка мають насподї ряду білых фляків перед кінцём хвоста. Самець мать на розлуку од саміцї довшы хвостовы пірка. Молодята мають матно зафарблене горло і верьхню часть тїла і менше выкроєный хвіст.

Довжка тїла: 19 цм, вага: 20 ґ.

Спів є голосне тіпічне щебечаня в різных тонина перерыване цверликанём. Вабіня є „віттвітт“.

Жывить ся лїтаючов хробачов, котру їмать у воздусї або зберать з водного зеркала. Так за лїтаня ай пє. В часї довготырваючіх доджів терпить голодом, бо хробачкы не лїтають а она собі страву інакше забезпечіти не годна.

Росшырена є в Европі, великій части Азії, Северній Америцї і северній Африцї. 
Зимує в Африцї, де одлїтавать на граніцї септембра і октобра, назад ся вертать в апрілю.

Гнїздить в маї аж септермбрї 2-3 за рік. Гнїздо є міскове з глиняных, слинами злїпеных грудок, горї одкрыте, постелене рослинами і пірём.

Саміця знесе 4–5 білых, червенобурых флякастых яєць, на котрых сидить сама почас 14–17 днїв. Молодята опущають гнїздо по 19-23 днях, але іщі далшых 14-16 днїв їх обомі родічі кормлять. Першый тыждень ся іщі на ніч вертають до гнїзда, але потім суть уж матїрёв атакованы, бо она ся рыхтує гнїздити знову.

Ластівна є силно сінантропна, жыє в обываных културных країнах, окрем в обєктах з годовлёв худобы, в колоніях і єднотливо.

Славяне ластівкы мали за послів ярї і разом і посмертне зособнїня людьской душы..




#Article 294: Ластівка городьска (337 words)


Ластівка городьска, білогірка (Delichon urbica) є малый птах з родины ластівковых. 

Ластівка городьска є малый птах, росте до 13цм, роспятя крыл мірять 26-29цм і їй вага колыше коло 18,3ґ. Зверьха є синя з металовым надыхом, гудзіця і спід тїла суть світлы. Біле піря мать і на ногах. Поглавя ся фарбами не одрізняють, але молоды птахы суть дакус тмавшы і на крылах мають часто рїдке біле зафарблїня.

Дякуючі своїй білій гузіцї є за лїтаня добрї розознательна од ластівкы берегівкы, од ластівкы дымницї єй годен навысше добрї розознати і дякуючі менше выкроєному хвосту.

Ластівка городьска ся озывать часто, особливо пак на гнїздищах, а то куртым брітт, сієр.

Ластівка городьска є дуже росшыреным видом співака, котрого европска популація є гадана дас на 60-300 міліонів екземпларів. 

Про жывот преферує одкрыты країны з низков веґетаціов, особливо пак пасовиска, лукы і господарьскы ґрунты, найчастїше і близко даякой водной плохы, хоць ся може находити і в горах і засяговати аж по надморьскы вышкы 2 200 м. На роздїл од ластівок дымниць дуже часто гнїздить в містах, де але потребує достаточный дїл чістого воздуху..

Подобно як і далшы виды ластівковых і ластівка городьска їсть вшелиякы мушкы, хробачкы під час лїтаня, в часї розмножованя обычайно у вышцї коло 21 м а максімално 450 м од свого гнїзда.

Гнїздить в колоніях, котры звычайно рахують менше як 10 парів, але при добрых условіях можуть быти барзже чіслены. Будує собі півкулёвы гнїзда, котры суть аж на єдну дїру заперты а не місковы як мать ластівка дымниця. Будує сі їх векшынов під стрїхами на вонкашнїх сторонах будов. Гнїздо є позлїпляне з глиняных грудок у днука выстелене рослинами і пірём. В єднім роцї може выгнїздити і двараз ці трираз.

Самічка знесе 4 аж 5 білых, 1,9 × 1,33 цм великых яєчок а по добу 14 - 16 днїв їх зогрївають черяво обоми стары птахы, котры ся тыж дїлять о кормлїня молодят. Тоты гнїздо опущають по 22 -32 днях, але родічами суть кормлены іщі дакілько днїв потім. Успішность гнїздїня досягує 90 %, до дорослости ся дожыє пак 60 - 80 % молодят.




#Article 295: Жулан (171 words)


 
Жулан (Lanius collurio) є малый сорокопудовый співак росшыреный на великій теріторії Евразії а зимуючій в тропічній Африцї. 

Жулан є выразно менша як ёго близкый баранчік. Мать силны сивы ногы, гаковый дзёбак із зубчатыма кінцём на верьхнїй челюсти, і релатівно довгый хвіст. Міджі поглавями є выразно вывинутый сексуалный діморфізм. Самець мать бурый хырбет, білый бріх, чорносивый хвіст з білым сподом, сиве тимя головы і тыл і чорну маску. Саміцї хыбує чорна маска.

Жулан найдеме в одкрытых країнах зароснутых тернистыма кряками.

Жывить ся передовшыткым хробаками або дрібныма ссавцями, котры здївать на колячі конарікы кряків.

Обще ся нияк выразно голосом не проявлює. Як выстережне кликаня повжывать храпляве „ґек-ґве“, при взрушіню мляскаве „чек“. Спів є невыразный і тихый, складженый з грубых звуків.
Жулан сі своє гнїздо, вытворене з корїня, конариків або травы будує в кряках, особливо в тернистых, де є добрї храненый перед много предаторами. Гнїздить раз за рік од мая до юла а кладе 5 аж 6 яєць, на котрых сидить переважно саміця по добу 14 днїв. Молодята опущають гнїздо в 12-15 днях жывота.




#Article 296: Безлюдівка (113 words)


Безлю́дівка — село в Українї, Харківскім районї Харківской области . Находить ся на річцї Удї (басейн Сіверского Дінця), за 3 км на юг од Харкова, в 3-х км од станіцї Безлюдівка.

Селище міського типу Безлюдівка знаходиться на лівому березі річки Уда (басейн Сіверського Дінця) і на обох берегах річки Студенок. На півночі примикає до межі міста Харкова, у 3 км на північний захід розташований харківський мікрорайон Жихор, у 4 км на південь розташоване смт Васищеве, в 1 км на південний захід  — смт Хорошеве.

У селищі розташовано кілька великих піщаних кар'єрів, заповнених водою, зокрема: оз. Підборівське, оз. Нагорівське та оз. Коваленки. Через смт проходять дві інтенсивні залізничні магістралі та автомобільний шлях R-78 Харків-Зміїв.




#Article 297: Орїховка (192 words)


Орїховка (Nucifraga caryocatactes) є птах з родины вороновых.

Великый дас як горліця. Мать тмаво буре зафарблїня з білыма капковыма фляками по тїлї. Спіднї хвостовы кровкы і конець хвоста суть білы. Самець і саміця ся не одлишують, молоды екземплары суть світло буры і мають білаве горло. Лїтать тяжкопадно, подобно як сойка. Голос мать верзаве „ґерр“.

Гнїздить в россяглых шпильковых горьскых лїсах, в дакотрых лїтах ся інвазівно обявую ай в низинах. Гнїздить в марцї аж апрілю раз за рік. Гнїздо є миска з травы, клёцьків, моху і лишайника уміщене высоко на стромах. Саміця зношать 3-4 білавы яйця з рїдкыма бурыма фляками, на котрых сидить сама дас 18 днїв а молодята кормлять обоми родічі коло 23-25 днїв. Орїховка є сталый і перелїтный птах (головно северьскы популації). Головне одлїтаня припадать на октобер і новембер.

Стравов суть їм лїсковы і лімбовы орїхы, насїня шпильковых стромів, плоды овоцин, хробакы ітд. В зимі суть способны найти свої засобы орїшків аж 2 метры глубоко під снїгом.

Тот птах мать 2 варієты, европску і сібірьску, котры ся одлишують, мімо шыркы білой смугы на кінцї хвоста, передовшыткым грубков дзёбака; европска варієта мать міцнїшый дзёбак бо лімбовы орїшкы европской лімбы мають міцнїшу шкарупину.




#Article 298: Сойка (315 words)


Сойка або тыж кукша (Garrulus glandarius) є птах великости голуба з родины вороновых, росшыреный в цїлій Европі, Азії і в северозападній Африцї. 

Сойка є нафаребнїшый европскый представитель своёй родины. Є помаранчовобура з чорным хвостом і дзёбаком, ружовопомаранчовыма ногами, бурыма очами і білов гудзіцёв, котра є особливо нападна почас лїтаня. На крылах мать синї пірка з чорныма перечныма смужками, під оком чорный поздовжный фляк. Лїтать тяжко, вовнково і трепаво, на земли підскакує. Поглавя мають тоты самы фарбы, молоды птахы суть тмавшы і мають менше выразны синї пірка на крылах.

Сойка ся цїлорочно находить в змішаных лїсах, листяных і шпильковых лїсах, парках, загородах, садах і в остатнїм часї рїдкіше і в містах. Страчать свою природну полошавость і навщівлять містьскы паркы і загороды.

Обычайно ся озывать храптивым „кшрее“, мнявкавым „пієее“, котре є про лаіка нерознательне од кликаня канї лїсовой або гыбкым „куіт“. 

Страву глядать як на стромах так і на земли. Жывить ся передовшыткым рослиновов стравов, окремо пак жолудями і буквіцями, котры собі скрывать в скрыші на зиму, але тыж і лїсковыма орїхами, зерном, різныма плодами і насїнём, чорніцями ці ярабинов ітд. Мясову страву творять передовшыткым молоды птахы, мышы, слимакы, ящуркы ці малы гады. Сама ся ставать частов жертвов векшых хищів.

Гнїздить од кінце мая до початку юна. В припадї страчіня першой зношкы гнїздить звычайно бігом юна іщі раз. Гнїздо з конариків і постелене мохом або травов собі будує на конарях стромів або высокых кряках обычайно 5 м над землёв. В єднотливых інтервалах кладе саміця 5-7 жовтосивых 40×33 мм великых яєць; друга зношка парів, котры пришли о першу, мать 3-4 яйця. Інкубачна доба тырвать згруба 16–17 днїв. 

На кормлїню молодять беруть участь обоми родічі. Молодята опущають гнїздо дас в 21–22 днях жывота, але іщі по добу 3 тыжднїв суть своїма родічамы прикормлёваны. В природї ся може сойка дожыти і веце як 15 років.

Розознаваме приближно 42 підвидів сойкы, в середнїй Европі жыє підвид сойка середоевропска (G. g. glandarius).




#Article 299: Сорока (440 words)


Сорока Pica pica є вороновый співак великости горліцї, з выразнмыма чорнобілыма фарбами і довгым ступнёвым хвостом. Мать релатівно курты і шырокы крыла і їх лїтаня є в порівнаню з другыма вороновыма тяжкопарный. Сорока є росшырена в Евразії, северній Африцї і Северній Америцї. Тот вид ся дїлить на приближно 12 підвидів, в середнїй Европі ся находить сорока середоевропска Pica pica pica.

 
У сорок нїт роздїлу міджі самцём і саміцёв. Тіпічны суть ясно оддїлены чорны і білы плохы. Чорна є голова, верьхня часть хырбета, шыя, хвіст, векшына крыла. Біла є грудь і бріх, лопаткы, спідня часть бріха, гудзіця і внутрїшнї заставкы ручных пірок лїтаня. Чорны части крыл не суть справды чорны. Як годен відїти на образчіку сорокы, хвіст ся влищіть до зелена і крыла до синёй фарбы. Молодята не мають металово блищаче піря а мають шыршый чорный край білых частей ручных пірок лїтаня.

Довжка тїла сорокы є 40-51 цм, але 20-30 цм є з того хвіст. Роспятя крыл є 52-60 цм. Вага колыше міджі 150 аж 240 ґ.

Сорокы будують релатівно обывательне непорядне гнїздо векшынов высоко в корунах стромів і покійных уліцях міст. Базовым матеріалом суть сухы конаря покрыты глинов. Гнїздову ямку стеле корїнками, травов і серстёв. Гнїздо є добрї скрыте якысь дахом з конариків. Тот дах мать хранити головно перед припадным атакерами. Першы яїчка ся в гнїздах можуть обявовати уж бігом марца. В давцї бывать 5-8 яєць, вынятково і веце. Яїчка суть оливово флякасты, велёраз ай з тмавчов чапочков. На яйцях сидить 17-18 днїв векшынов саміця а пак суть молодята іщі далшых 22-27 днїв кормлены обома родічами на гнїздї. Як вылетять з гнїзда зістава
ть з родічами іщі аж до слїдуючой ярї.

Векшына парів не схоснує старе гнїздо. Дякуючі тому же їх будовы гнїзд суть обывательны і тырвалы, хоснують опущены сорочі гнїзда многы далшы птахы.

Сорокы мають дуже розличный їдалный листок. В подстатї суть способны ся жывити хоцьчім в тім чіслї і одпадами. В природї ся жывит переважно хробаками, слимаками, ці векшыма здохлинами, але і рослиновов стравов, переважно насїнём і різныма плодами. Почас збераня стравы часто ходить по земли, але їджіня зберать і на стромах ітд. Сорока выберать з гнїзд яйця і молодята і зато бывать означована за шкодну. Не є але істе, до якой міры властнї годна овпливнёвати популації меншых птахів.

Сорока жыє в цїлій Европі (окрем Іслану), северній Африцї, на векшынї теріторії Азії і одты проникла і на запад Северной Америкы. Їй росшырїня є обмеджено головно вгодныма гнїздищам, але піля обыстя чоловіка є охотна гнїздити і на земли (напр. в тундрї). На векшынї теріторії ся їднать о сталый вид. В другій половинї 20. стороча їй станы ся піднимали, што было зарпичінене тым, же ся научіла жыти близко чоловіка.

Підвиды:




#Article 300: Кавка (336 words)


Кавка або тыж галка (Corvus monedula) є середнё великый вид співака з родины вороновых (Corvidae).

Кавка є другый найменшый вид роду Corvus. Росте до довжкы 34-39 цм і роспятя крыл мірять 67-74 цм. Вага у дорослых екземпларів колыше міджі 220-270 ґ. Обі поглавя суть переважно чорны або сивочорны із світло сивым тилом. Дорослы птахы мають як єдины представителї роду Corvus жыючіх мімо австральскый контінент тыж стрїбрасто білы очі, котры молоды птахы мають зафарблены синё (тыж як дорослы коло єдного рока жывота).

Кавка є барзже голосный птах. Найчастїше ся озывать выразным „кя“, „кяк“ або „тя“.

Ареа росшырїня кавкы сягать од северозападной Африкы і Іспанії кріз цїлу Европу, де цїлком хыбить лем в северній части Шкандінавії, аж по выходны Гімалаї а озеро Байкал в Азії. В 80. роках 20. стороча ся дякуючі шыфовому транспорту дістала аж на северозапад Северной Америкы, пару раз была збачена і в Канадї, на Фаерьскых островах, Джібралтарї, Ісландї і Мауретанії.

В Европі є їй чісленость гадана на 5,2-15 міліонів парів. 

Переважно є стала, северны і выходны популації суть але веце стяговавы.

Кавка жыє в залїсненых степах, лїсах, културных країнах, на пасовисках, в містах і прибережных областях. Є дуже сполоченьска і в ґрупах, котрый бывають найчісленїшы бігом зимы і на сполочных згромаждищах ся стримує по векшыну рока, векшынов і бігом гнїздїня. Часто єй відїти і коло ворон або гайворонів.

Є вшыткопожераюча і в лїтї жере особливо малых безхырбетных жыючіх на земли. в тім чіслї хробакы, павукы. З рослиновой части стравы переважують зерна, насїня, жолудї і овоцина. Є моноґамна, пары притім творять векшынов на цїлый жывот. Свому гнїздищу є вірна. Гнїздо постелене серстёв звірят, ряндами, скоров, глинов або другыма матеріалами будує вєдно самець із саміцёв найчастїше в дутинах стромів, на скалах, будовах і выїмково і на шпильковых стромах. В єдній зношцї є 4-5 гладкых, блищачіх, світлый, 35,1 x 25,1 мм великых яєць з тмавыма фляками, на котрых сидить сама саміця 17-18 днїв. Молодята, якы кормлять обоми родічі, гнїздо опущають по 28-35 днях.
 
Затля найвекшый зазначеный вік у вольно жыючой кавкы чінить 20 років і 4 місяцї.




#Article 301: Гайворон (147 words)


Гайворон або тыж грач (Corvus frugilegus) є великый вороновый птах.

Великый дас ги ворона, росте до 45–47 цм, важыть 200–625 ґ і роспятя крыл мірять 81 - 94 цм. Переважно є переселивый, в зимі звычайно міґрує лем на куртшы оддалености. 

Належыть міджі силно сполоченьскы птахы. В мімогнїзднїм часї ся находить в чісленых ґрупах, на сполочныйх становищах ся многораз згромаждюють і десять тісячі птахів. Є тіпічный вчыткопожераючій, выглядавать переважно глисты, хробакы і ларвы, одпадкы, в меншій мірї жере і овоцины і пташачі яйця, годен уловити і меншых ссавцїв.. Многораз быв уж збаченый коло морьского прибережа, де їмать переважно водяны хробакы і слимакы. Через зиму любить навщівляти складкы одкаду і центры міст. 

Гайворон є релатівно голосный вид. Часто ся озывать глубокым „крааа-крааа“, „кро“ або куртым „ґаґ“. Величезне, неуправене гнїздо з конарїв будує справила на верьхах стромів і бігом апріля до нёго кладе 3-5 світло бурых, 39,1 × 27,9 мм




#Article 302: Ворона (149 words)


Ворона (Corvus cornix) є середнї великый птах з родины вороновых богато росшыреный у выходній і северній Европі.

Ворона є дас пів метра довга з роспятём крыл 95 цм. Важыть асі пів кіла. З найвекшой части є сива. лем голова є чорна, крыла хвіст і ногы. Обі поглавя мають тоты самы фарбы.

Ворона є вшыткопожераюча, жывить ся насїным і плодами, і дрібныма безхырбетныма або здохлинами векшых звірят, але годна напасти і гнїзда другых птахів і пожерти яйця або пташенята. Добрї є звыкнута на чоловіка, часто жыє близко людьскых сел і жывить ся їх одкадками.

Ворона знать добрї лїтати і є то релатівно інтеліґентный птах. Ёго голосовым проявом є тіпічне краканя.

Гнїздить высоко в корунах стромів од мая до юла. Звычайно знесе три аж шість яєць.

В северных частях ареалу свого росшырїня є часточно перелїтна, в южнїшых зіставать по цїлый рік. Жыє самотарьскы, лем на зиму творить ґрупы о десятках членів.




#Article 303: Вороновы (173 words)


Вороновы (Corvidae) суть найвекшов родинов ряду співаків. Належыть міджі вшыткопожераючі, гнїздить на стромах, скалах або в скаловых дутинах.

Днесь ся уваджать 105 (115) видів в 25 родах. Оріґіналный предок жыв правдоподобно початком третёгор в области днешнёй Австралії. В сучасности тота родина населює скоро цїлый світ з вынятком Антарктіды і найсевернїшых частей Арктіды. Ушыткы вороновы суть дуже інтеліґентны птахы з высоков приспособливостёв. Суть то єдны з мало птахів, котрых можете нормално слїдовати кідь ся грають.

Вороновы мають черяву великость тїла (16-68 цм), голова є релатівно велика з міцным дзёбаком і куртыма, але міцныма ногами з міцныма пазурами. Крыла суть шыршы і куляты, довжка хвоста є в рамках родины значно промінлива. Піря бывать многораз пестро зафарбене (чорны фарбы роду Corvus суть скоре выїмков) і металово блищачі, у обох поглавей є тото саме.

Часть виду є сполоченьска і гнїздить у великых колоніях, будує певны гнїзда в конарях. Мають міцный голос, суть то добры імітаторы вшелиякых звуків і конінце ся дакотры годны научіти і бісїдовати. Жывлять ся хробаками, мясом, плодами рослин і одпадом. Знають барз добрї лїтати.




#Article 304: Співакы (155 words)


Співакы (Passeriformes) суть найвекшым рядом класы птахів. Тота ґрупа рахує 5200–5500 видів, а то веце як половина видів птахів суть актуално співакы. Суть поважнованы за стромовый птахів дякувші своїм ногам приспособленым на сиджїня і на барзже тонкых конарях. Про співаків є природно найхарактерістічным ознаком спів. І дякуючі способности творити комплікованы голособы проявы суть співакы поважованы за найвывинутїшый ряд птахів. Співакы можеме стрїтити на цїлім світї, в пустынях і тропічных доджовых лїсах.

Векшына видів того ряду суть співавы птахы і в карку мають компліковане свалство контролююче голосівкы. Співовый орґан, котрый є прі співаків тіпічный ся зове сірінкс. Дякуючі нёму вынятково контролюють голос (і кідь дакотры співакы можуть выдавати і нелюбозвучный голос, як наприклад вороны). Співом означують теріторію, в котрій жыють, тыж їм ваблять самцї самічкы к парїню. Подля співу годен розознати єднотливы роды і виды співаків.

Векшына співаків є менша як остатнї виды класы птахів. Вшыткы члены того ряду мають кормливы молодята (старають ся о них).




#Article 305: Ворон (276 words)


Ворон або тыж крук (Corvus corax) є великый чорный птах з родины вороновых.

Ворон росте до великости коло 50 центіметрів і до вагы 1,5 кілоґрамів. Ворон є великый чорный птах з могутным высокым дзёбаком, на роздїл од меншого гайворона мать опіреный корїнь дзёбаку. Ёго шаты суть чорны, металово блищачі, на горлї му характерістічно тырчіть піря. Крыла мать довгы на кінцї шырокы, перстово закінчены як у дакотрых хищів. Роспятя крыл досягує коло 1 метра. Ворон мать клиновый хвіст, котрый го почас лїтаня одлишує од гайворона і вороны. Лїтаня ворона є покійне з вольныма ударами крыл, даколи ся слизкать вольно воздухом. За стравов ся знесе на землю але все стережыть на можне небезпеченство.

Ворон є голарктічный вид, обывать цїлу северну півкулю. Ёго домів є скоро цїла Европа, Азія і северна Африка. Обывать лїсовы области гор, не выгне ся ани лїсовым областям низин. 

Є сталый. В часї мімо гнїздїня вандрує в околїцї гнїзда. Жыє сам в тырвалых парах по велё років. На гнїздища ся вертать коло фербуара, коли зачінать з будованём ці справованём старого гнїзда, котре собі будує на высокых стромах і недоступных скалах. Своє гнїздо повжывать пару років, также за дакілько років може быти выразне своёв великостёв. Властне ставляня выконує саміця закля што самець приносить ставебный матеріал - конарикы, траву, мог. До гнїзда знесе 5 аж 6 синёзеленых чорнобуро і сиво флякастых яєць, котры загрївать саміця. Саміця сидить векшынов сама по добу 20 аж 21 днїв. Молодята кормлять обоми родічі.

Ворон не є што ся тыче стравы нияк шпеціалізованый, годен до значной міры приспособити понуцї околишнёго середовища. Як вшыткопожераючій ся жывить ловом дрібных хырбетных як суть мышы, заяцї, птахы, пак яїчками птахів, різным насїнём, здоглинами або тыж одпадом. 




#Article 306: Івовга (218 words)


 

Івовга (Oriolus oriolus) є птах з родины івовговых великости коса.

Самець мать выразно жовте зафарблїня тїла в контрастї з чорнов фарбов крыл і хвоста. Дзёбак є червеный, коло ока є чорный фляк. Саміця є невыразно зафарблена, їй тїло є на хырбетї оливов зелене, спід тїла є сивый з поздовжныма смужками. Молоды екземплары суть на сподї білы і слабо смужкованы, крыловы пірка мають світлый лем. 

Івовга є перелїтный вид, котрый до Середнёй Европы прилїтавать на граніцї апріля і мая. Зимовища европскых популацій ся находять в южній і юговыходній Африцї. Росшырена є найчастїше єднотливо, в світлых листяных лїсях, садах ітд. Гнїздїня започінать кінцём мая. Гнїздить лем до надморьской вышкы 600 м. н. м., гнїздо сплїтать з травы в корунах стормів, у вілцї дакотрого конаря. Саміця кладе 3-5 яєць з пару чорныма фляками. При інкубації ся черяють обомі родічі. По двох тыжднях ся лягнуть молодята, котры о далшых 14 днїв вылїтають з гнїзда. На зимовища одлїтають початком септембра. 

Різны безхырбетны жывотны і дужиновы плоды.
 

Правдоподобно ся в давнинї пошырёвали із середоморьскых країв напрямом на север. В сучасности є северна граніця ареалу в южній Шкандінавії. Проникла і до середнёй Азії, тамты популації зимують в Переднїй Індії. 

Dungel J., Hudec K.:Atlas ptáků České a Slovenské republiky. Academia, Praha, 2001.
Šťastný K., Bejček V., Hudec K.: Svět zvířat IV - Ptáci(1). Albatros, Praha, 1998.




#Article 307: Скворець рожевый (116 words)


 

Скворець рожевый (Sturnus roseus) є співавый птах з родины шпаковых. В згодї з новыма дослїджінями годен быти і новым видом Pastor. Гнїздить в меджах од юговыходной Европы по южну Азію. Є перелїтный із зимовищами в Індії і тропічній Азії. Часто го відїти і на теріторії середнёй Европы. Ёго природным середовищом є степ і одкрыта країна.

Дорослы птахы суть незамінительны, переважно ружовы, із світло помаранчовыма ногами і дзёбаком і блищачо чорнов головов, крылами і хвостом. Самцї в часї розмножованя мають навысше выразно продовжены пірка на голові, котры при взруху ся взтычать. Тыж як далшы виды шпаків і скворець ружевый є дуже соціалный і на зиму творить великы ґрупы птахів. Є вшыткопожераючій, але в страві преферує вшелиякы хробачіны.




#Article 308: Лемкы (220 words)


Лемкы суть выходословяньский етнос, жыючій в юговыходнім Польску, в Закарпатьскій областї Україны, в  Галичинї,в Пряшівскім краю на Словеньску (векшына). Тото історічне і натуральне жытлиско Лемків ся называть Лемковина. 

Слово „Лемкы“ выникло в 19. сторочу і спочатку бо Лемкы хоснують слово лем намісто лиш, але самы Лемкы себе означовали за „руськый народ“, Русинів, „Руснакы“. На преломі 19. а 20. сторочу прияли назву Лемкы Лемкове в Польску за свою. Перед першов світовов войнов ся за Лемків тримали Русины Низкых Бескід - од Попрадьской долины аж к долинї рікы Ослава в Польску;  выходного Словеньска - аж к Вігорлату і Спіськой Маґуры - вшытко на теріторії тогдышнёго Ракусько-Угорьска (Австро-Угорьска).

В рамках Акції Вісла было Лемковины выселеных коло 150.000 Лемків і Українцїв  . Зістали лем невеликы ґрупы, напр. в Команьчі і Крампні. Лемківске населіня было насилно зо свого обыстя, де жыло ціле стороча, де мало свої земли, де ґаздовало, выселене до тогдышнёго СССР на Україну і тоты, што мали веце щастя скінчіли на западных теріторіах Польска. Лем мала часть з них дістала по роках можливость вернути ся на рідну землю.

Часть Лемків ся голосить к україньскій народности, часть к русиньскій/лемківскій і векшына є асімілованых і голосять ся к словеньскій, польскій і україньскій. На основі лемківскых діалектів польскых была кодіфікована польска верзія русиньского языка, на основі лемківскых діалектів на Словеньску была кодіфікована словеньска варіанта русиньского языка.




#Article 309: Шпак (375 words)


Шпак (Sturnus vulgaris) є знамый співак з родины шпаковых.

Росте до 19 - 22 цм, роспятя крыл мірять 37 - 42 цм і важыть 60 - 90 ґ. Зароснутый є блищачо чорным пірём, котре в свадьбянім шатї набывать выразный синястый або зеленкастый надых. Через зиму ся на ёго бріху обявує богате біле флякованя, котре саміцї мають заступене у векшій мірї. Ногы суть ружовой фарбы, шпіцятый дзёбак є през лїто жовтый, у самцїв із синїм зафарблїнём коло корїня, в зимі го мяють обидва поглавя чорный. Молоды птахы суть сивобуры і дорослым ся зачінать подобати справила по першій зимі, їх добрым ознаком про розознаня все але зіставать буре піря на даякій части тїла, найчастїше на голові.

Шпак є голосный птах выдаваючій шыроку шкалу выразных і мелодічных звуків, годен імітовати і голосы другых видів птахів. Співаня, котрым ся озывають переважно самцї, творить ряд мляскавых, шкряпчавых і пісклявых тонів. Почас ваблїня ся озывать грубым шеер. 

Отцюзнинов шпака є Европа і западна Азія. В южній і западній Европі і югозападній Азії є сталый, северовыходны популації суть справила стяговавы і міґрують южным або западным напрямом, особливо на Піренейскый півостров і до северной Африкы. Бігом 19. стороча быв завлеченый і до далшых областей світа, в роцї 1862 на Новый Зеланд, в роцї 1857 до Австралії, року 1890 до Северной Америкы і того самого року і до южной Африкы.

Про жывот преферує головно містьскы і примістьскы области, росшыреный є але тыж в одкрытых лїсах і на травистых плохах, як є господарьскый ґрунт, пасовиска, ці ґолфовы гріска. В лїтї часто навщівлять сады і загороды. Мімо часу гнїздїня є дуже сполоченьскый і в містах, де мать добры условія про перезимованя, ся може находити і в дакілько тісяч членных ґрупах, якы можуть у вынятковых припадах раховати і веце як 1,5 000 000 екземпларів. 

Шпак є вшыткопожераючій. Жере переважно хробакы, павукы, глисты, найрїзнїшы овосины, насїня і нектар. В дакотрых областях гнїздить аж трираз в роцї, часто притім хоснує єдно гнїздо, котре сі подля потребы управлять. Кладе 4 -5 малых, блищачіх, синё (обчас і біло) фаребных яєць, на котрых сиджіню ся дїлять обоми родічі. Молодята ся лягнуть звычайно по 13 днях, суть слїпы і без піря і зато суть на родічах цїлком завислы. На гнїздї зіставають 3 тыжднї і слїдуючі 1 або 2 тыжднї суть родічами фурт кормлены.




#Article 310: Жовтурка (173 words)


  
Жовтурка (Emberiza citrinella) є вид співака з родины овсянковых.

Росте до 15 - 17 цм, важыть коло 30 ґрамів. Є мірно робустна із силным шпіцятым дзёбаком тіпічным про ушыткы насїняпожераючі птахы. Самець мать сыто жовте піря на голові, жовтый спід тїла і силне тмаве смужованя на інакше бурім хырбетї, саміця є на роздїл од самця веце зафарблена до бура і мать веце смужкованый бріх. 

Жовтурка ся озывать простым співом, котрого основов є парураз повторяне ціціціціціее.

Находить ся в одкрытых країнах з рїдкым поростом кряків і стромів, на господарьскім ґрунтї і краях лїсів на великій теріторії Европы і Азії. В роцї 1862 быв завлеченый ай на Новый Зеланд, де ся богато находить доднесь. В Евразії є векшына популацій сталых, хоць дакотры на зиму міґрують і на довгы оддалености.

Дорослы птахы ся зывлять насїнями, у молодять суть наважнїшов частёв в страві хробакы. Гнїздить в меджах од апріля до авґуста 2× аж 3× за рік. Гнїздо будує на земли, в єдній зношцї є 3 - 6 світлых яєць з тмавыма вовнковыма смужками. 

Через зиму ся зґрупує.




#Article 311: Тростинкова жовтурка (256 words)


Тростинкова жовтурка (Emberiza schoeniclus) є середнї великый вид співака з родины овсянковых (Emberizidae). 

Росте до 15-16 цм, роспятя крыл мірять 21-28 цм. Самцї в свадьбянім шатї мають чорну голову з білыма баюсами і смугов на шыї, в простім шатї є голова і горло світлиша. Хырбет і крыла суть буры, чорно смужкованы, спід ай бокы світлы, буро смужкованы і гузіця і хвіст сивы із світлїшыма смугами по боках. Саміцї мають світло буру грудь і надочну смужку. Молоды птахы ся подобають саміцям, суть але жовтїшы і мають і выразнїше тмаве смужкованя. Вабить падавым „цііі“; спів є довгый, зложеный з куртого, дакілько раз за собов повторяного „цъя-тит-тай-цізіс“.

Гнїздить на россяглій теріторії Европы (де по цїлый рік хыбить лем на Ісландї) і Азії; выходно засягує аж по Камчатку. Є часточно перелїтный, европскы птахы зимують переважно на югу контіненту. 

Тіпічный мочарёвый птах, гнїздить в середнї великых аж великых тростинковых поростах, кряках і верьбовых гущавах на підмоченых луках. На осїнь обчас про страву перелїтать на поля.

Як не гнїздить ся зґрупує. Лїтать торгаво, у вовнках, самцї співають на верьшках кряків або тростинкы.

Жывить ся насїнями, хробаками, глистами ці маленькыма слимаками.

В середнїй Европі гнїздить 2x за рік од апріля до авґуста. Самцї суть поліґамны. Гнїздо будує сама саміця добрї скрыте низко в густій траві або старых тростинках. В єдній є 4-5 бурых, тмаво флякастых і смужкованых, 19,6 x 14,8 мм великый яєць, на котрых сидять 12 -14 днїв. В припадї, же суть яйця або молодята огрожованы, єден з родічів може імітовати зранїня крыла і пробує ся одлакати предатора достаточно далеко од гнїзда.




#Article 312: Пуночка (102 words)


Пуночка (Plectrophenax nivalis) або снїжный подорожник є середнї великый северьскый вид співака з родины овсянковых. У вшыткых шатах мать выразно білы поля на крылах. Самець в свадьбянім шатї є цїлый білый з чорным хырбетом і крайнїма частями крыл, саміця мать хырбет буро флякастый, на голові і на груди є сивобура. В простім шатї суть обі поглавя подобны, з арджаво жовтобурым надыхом на тварях, тимю і груди, хырбет є флякастый. Дзёбак жовтый з тмавым щпіцём (в свадьбянім шатї цїлый тмавый). Гнїздить у высокогорьскім пасмі, на камянистых прибережах і в тундрї.

Своє названя пуночка дістала од лапландского слова «пунак».

Голос — дзвінкы низходящі трелі.  




#Article 313: Кривоніс (285 words)


Кривоніс або тыж шишкарь (Loxia curvirostra) є малый співавый птах з родины вюрковых.

Кривоніс є выразный птах (лем дакус векшый як воробель) із силным тїлом, выразно куртым хвостом і характерістічно закривеным дзёбаком з перекриженыма шпіцями. Самець є цеглово червеный з бурыма крылами і хвостом, сивым дзёбаком і бурыма ногами. Саміця є менше выразна, найчастїше оливово жовтожелена з крылами ай хвостом той самой фарбы як самець. Молоды птахы ся подобають саміцям.

В середнїй Европі бывать дуже часто поплетеный з рїдкіше росшыреныма білопоясныма кривоносами (Loxia leucoptera), котры мають білы смугы на крылах, а із сосновиком (Loxia pytyopsittacus), котрый мать зясь векшу голову і робустнїшый дзёбак.

Є то богато росшыреный співак жыючій в Европі, Азії і Северній Америцї. Сучасна популація є притім гадана на 15 000 000 екземпларів, якы жыють на цїлій плосї векшій як 10 000 000 км2.

Мімо гнїздїня жыє кривоніс звычайно в меншых, вольнїшых ґрупах. Є дуже шыковна, швыдко перескакує з конаря на конарь, часто вісить і горї ногами. Є тіпічным насїняпожераючім птахом, котрый жере лем насїня шпильковых стромів, передовшыткым смереків і сосен. Часто ся озывать твердым „кіп кіп“, спів творить змішанина трілкованя і верзґавых і праскавых звуків.

Гнїздить цїлый рік, найчастїше в добі од децембра до мая, в завислости од множества стравы єден аж двараз за рік. Добрї схованы гнїзда собі будує переважно на смереках у вышцї 4 аж 5 м. В марцу до нёго кладе 3 -4 яйця великы 22 × 16 мм, білы з чорныма і бурыма фляками, котрый час інкубації тырвать 14 - 16 днїв. В зимнїшых місяцях самічка опущать гнїздо лем зрїдка і зохабить ся кормити самцём. Родічі молодята кормлять аж до такого часу, коли їм не стверднуть і не скривлять ся дзобачікы (14-20 днїв). 

Кривоніс мать дас 21 підвидів.




#Article 314: Снїгурь (269 words)


Снїгурь або тыж снїгирь (Pyrrhula pyrrhula) є середнї великый співавый птах з родины вюрковых.

Снїгурь є непомылительный завалитый птах із сивым бріхом, чорнобілыма крылами, чорным хвостом, тимём головы і выразно міцным дзёбаком, білов гудзіцёв і бурочорныма ногами. Самець мать бріх червеный, саміця сивобурый. Молоды екземплары мають сивобуру голову і хыбує їм тмаве тимя.

Находить ся скоро на цїлій теріторії Европы (од Шкандінації по Середоморя) і Азії.
Жыє в шпильковых і змішаных лїсах, на їх краях, в парках і загородах.

Снїгуря можеме найчастїше збачіти в зимі на орябинах або яворах, коли є дякуючі свому пестрому зафарблїню найвыразнїшый. Частїше сидать на землю а жыє в ґрупах, в котрый ся даколи стримують і іншы виды снїгурїв. В лїтї тот мильхавый птах жыє скрыто в корунах стромів або в густо зароснутых кряках а на землю сидать лем малоколи. 

Ёго найчастїшым слухательным звуком проявом бывать металове писканя „кїіі“ або „дііі“. Почас співаня ся озывать мягкыма і натягнутыма тонами.

Є то тіпічный насїняпожераючій птах, любить обкусовати і зелены части рослин о квітя, на котре в ярї часто ходить до овоциновых садів, де дякуючій той властности не належыть міджі облюбленых гостїв. Облюбленов стравов є насїня явора, ясану, орябины і шпильковых стромів. В заятю любить їсти зеленый горошок. 

Добрї постелене гнїздо собі будує найчастїше на шпильковых стромах або середнї высокых кряках у вышцї 1,5 - 6 м, часто коло лїсовых потічків. Бігом апріля кладе 4-5 яєць великых 16 × 17 мм, на котрых сидить 12 - 14 днїв. О молодята ся родічі старають 2 тыжднї.

Снїгурь быв од давнины про свій атрактівный взгляд і способность навчіти ся флавтовым голосом пискати різны мелодії з облюбов хованый в клїтках.




#Article 315: Жовтогрудка (215 words)


Жовтогрудка (Serinus canaria) є вид меншого птаха з родины вюрковых.

Жовтогрудка мать верьхню часть тїла і бокы буро лінькованы. Самець мать жовто зелену голову і грудь, тварь і надочну смужку. Гудзіця є сыто жовта, спід білаво світлый. Саміця є зафарблена подобно але фарбы суть менше выразны, голова є сивіша і грудь насподї менше жовта. Молоды птахы суть буры з тмавшым закалїнём..

Жовтогрудка жыє іщі днесь на Канарьскых островах, Азорах і Мадеірї. Тіпічным біотом суть загороды, виніцї і кряковы збоча. Ёго спів є приємне цверликаня, котре але не годен порівнати із співом днешнїх шляхтеных жовтогрудок. Гнїздить в лїсовых країнах бо про успішне гнїздїня потребує стромы або крякы. Гнїздо будують векшынов саміцї з моху і конариків і стелять го світлым матеріалом і білыма волокнами. Дико жыючі жовтогрудкы жыють в часї гнїздїня в парах, в далшій части рока але творять ґрупы аж з пятьдесят екземпларів, припадно і веце.

Жовтогрудка признавана за найдовше удомашненого клїткового птаха. Чолові доместіковав другы виды птахів, наприклад куркы правда уж давно, але добывав їх все лем з природы. Аж жовтогрудку зачав в клїтках і одхововати. Мусило то быти выгодне, практічне і выносне. Тоты условія были у жовтогрудкы сповнены і зачала так історія ховательства птахів, окрем того і історія охраны природы, бо без хову в заятю бы жовтогрудка в своїй домашнїй країнї асі не пережыла.




#Article 316: Щіглик (130 words)


Щіглик (Carduelis carduelis) є малый співак з родины вюрковых з россяглым ареалом росшырїня. 

Щіглик мать щігле тїло, довгы крыла, міцный шпіцятый ружовкастый дзёбак і буры ногы. Є дуже пестро зафарбленый, зверьха слабо бежово, крыла мать счасти чорны з білыма фляками і яснов жовтов смугов, насподї є білый, голова мать характерістічно червену машкару, решта головы є чорнобіла. Обі поглавя суть фарбов такы самы і є часто тяжке їх розознати. Молоды птахы червену машкару не мають.

Богато ся находить в цїлій Европі окрем векшой части Шкандінавского півострова, в Азії выходно аж по Байкальске озеро і южно по Гімалаї і в северній і северовыходній Африцї. Екземплары, котры утекли з умелых ховів вытворили сталу популацію і в Австралії і на Новім Зеландї. 

Часточно є перелїтный, на зиму векшынов міґрує до южной і западной Европы.




#Article 317: Чіжык (378 words)


Чіжык або тыж чіж (Carduelis spinus) є малый вид співака з родины вюрковых (Fringillidae).

Чіжык быв описаный Карлом Ліннейом в роцї 1758 під назвов Fringilla spinus. Є то монотіпічный вид.

Росте до 11-12,5 цм, роспятя крыл мірять 20-24 цм і важыть 10-18 g. Є сексуално діморфный. Самцї мають зелено сивый хырбет, жовту гудзіцю, шырокы жовты смугы на інакше чорнім хвостї і крылах, чорный фляк під дзёбаком і чорна тимя. біле піря під дзёбаком і жовткасту грудь. смугованый спід тїла. Дзёбак мають обі поглавя сивый, ногы тмавобуры і очі чорны. Молоды птахы ся подобають саміцям, але суть зафарблены простїше.

Вабить сычавым „діееее“. Спів є фрышный, щебетавый, прокладаный силнїшыма куртшыма звуками. Чіжык співать цїлый рік, часто в ґрупах.

Гнїздить на россяглій теріторії Европы (особливо пак в їй середнїй і северній части) і ізоловане тыж на теріторії выходной Азії. Часточно є перелїтный, азійскы птахы зимують переважно в Японії і Кітаї, европскы пак в середнїй, южній і западній Европі і северній Африцї. 

Гнїздить в шпильковых і менше чіслено і в змішаных лїсах, окремо пак у высшых пологах. В зимі ся тыж часто находить в парках і загородах.

Ґлобална популація виду є гадана на 30-70 міліонів екземпларів, европска популація пак на 2,7-15 міліонів парів.

Чіжык  є дуже енерґічный птах, шыковно ся рушать і як глядать страву часто вісить долов головов. Окремо пак в осени і в зимі ся часту стримує в малых ґрупах, в котрых панує становлена єрархія. В часї гнїздїня жыє барже скрыто.

Переважно є насїняпожераючій. В осени і в зимі жере особливо насїня листяных стромів, враховано березы або вільхы. Лїтать тыж до културной країны, де ся придасть к другым видам вюрковых птахів і вєдно глядають насїня рослин як наприклад пупава. В ярї і в лїтї ся в ёго страві обявує переважно насїня шпильковых дерев, окремо пак виду Abies, Picea a Larix.. Бігом старостливости о молодята в ёго стравї ступать значіня хробаків.

Чіжык гнїздить в середоевропскых условіях од марца до юла, а то раз або двараз за рік. Často přitom tvoří malá hejna až o 6 párech. Добрї скрыте горняткове гнїздо з малых конариків, травы, моху будує высоко в конарях шпильковых стромів. Саміця кладе 3-6 білы аж сивасто синїх, буро флякастых, 15,2 x 12,1 мм великых яєць, на якых сама сидить 10-14 днїв. Молодята суть алтріціалны і гнїздо опущають по 15 днях.




#Article 318: Мазурик (124 words)


Мазурик (Passer montanus) є птах з родины вороблёвых, якый природно обывать векшыну Европы і Азії (окрем найсевернїшых частей) і приволоченый быв і до Северной Америкы і Австралії. Од воробля є іншый білыма лицями з чорным фляком і чоколадово зафарбленов головов.

Глядать одкрыту країну із садами, кряками ці лїсиками. Кідь гнїздить в селах ці містах, скоре го найдеме на окраю або в загородах. Гнїздо любить умішовати до дутин, будёк або щербин в скалах і будовах. Даколи гнїздить і в колоніях.

Жывить ся насїнями, котрыма переважно кормить і молодята. Їсть веце насїня буряну як културных рослин і не клювать до овоцин, чоловіку шкодить овелё менше як  воробель.

Мазурик є дас 14 цм великый, ёго роспятя крыл є коло 21 цм і важыть асі 20 -24 ґ.




#Article 319: Плиска біла (168 words)


Плиска біла (Motacilla alba) є малый співавый птах з родины кониковых. Є в списку храненых IUCN.

Богато є росшырена на россяглій теріторії Европы, Азії і северной Африкы. Про жывот потребує одкрыты, як ся дасть вогкы локаліты, зато ся часто находить близко рік, потоків, озер і рыбників, де їмать передовшыткым дрібных хробаків, в послїднї добі ся зачав росшырёвати і до векшых міст. Гнїздить в природный і умелых дутинах, де звычайно кладе 5 -6 яєць. 

З правила є перелїтна, европскы птахы реґуларно міґрують напрямом до далекой Африкы, одкы ся до середнёй Европы зачінають вертати в малых чіслах уж в януарі. В дакотрых роках можуть даякы екземплары в зимі і перебыти, переважно коло незамерзаючіх вод. 

Самець мать біле чоло, лиця і бріх, білы краї довгого, чорного хвоста, білы краї пірок в крыли і чорну верьхню часть головы і тыл, чорну грудь і сивы крижы. Самічка є задарбена подобно, але мать сивый тыл. Молоды птахы не мають чорны ознакы на голові і груди. В першій зимі жывота мають молоды птахы чорну грудь. 




#Article 320: Лазурівка (170 words)


Лазурівка (Cyanistes caeruleus) є дрібный синицёвый співак шыроко росшыреный в мірній і субарктічній Европі і западній Азії.

Їй шпеціфічнов ознаков, котра єй одрїзнять од подобной звычайной синицї, є синє тимя головы і тмава смуга через очі і спідню часть горла. Чоло і лиця мать білы, затылок, крыла і хвостовы пірка синї, хырбет жовткасто зеленый, бріхова часть тїла є сирово жовта з узков чорнов смужков, ногы синяво сивы і фарба оч тмаво бура. Молоды синицї суть наперед сивы із світло синєм надыхом на крижах, пізнїше здобывають выразне жовтїше зафарблїня як їх родічі. 

Лазурівка є сталый вид. Жыє в листяных і змішаных лїсах, парках, алейах, загородах, але і в сентрах векшых міст. На зиму творить змішаны ґрупы а тыж як другы виды синицї вынимать ся і тот вид незвычайнов чіперностёв і велёраз під час гляданя стравы вісить долов головов. Неприязны хвилї перебывать скрыта в невеликій ямцї в земли. Лазурівка ся найчастїше озывать выразным „ті-ті-ті“, як варовный звук хоснує выразне „чіір“.

В природї ся звычайно дожывать 1,5 рока.

Розознаваме у нёй дакілько підвидів:




#Article 321: Кос (573 words)


Кос (Turdus merula) є малый птах жыючій в цїлій Европі і в южній Азії, быв інтродукованый ай до Австралії і на Новый Зеланд. Дякуючій своёй приспособливости ся адаптовав на жывот коло чоловіка а успішно жыє і гнїздить і в тїснім сусїдстви людьского обыстя. Самцї суть незамінительны своїм характерістічным чорным пірём і жовтым дзёбаком, упозорнюють на ся тыж мелодічным співом.

Кос є середнї великый птах, о дакус меншый як горліця. Дорослый самець є матно чорный з помаранчово жовтым дзёбаком і жовтым цірклём коло оч. Саміця є бурава з білавишым горлом і невыразно флякастов грудёв, дзёбак і ногы суть чорны. Молодята суть подобны саміцї, але суть світлишы і можуть мати буро точковану грудь і світло поздовжны смужкы на крижах. Саміцї ани молодята не мають очну смужку. Молоды, річны самцї не мають іщі выфарбеный дзёбак. котрый зіставать чорнявый.

Даколи ся обявують екземплары з векшым і меншым подїлом білого піря. Рїдкишы, але не незнамы, суть пак цїлком білы птахы з червеныма очами (албінізм).

Оріґіналный ареал коса загорнёвяв цїлу Европу, северну Африку і южну Азію, бігом 19. стороча быв інтродукованый і до Австралії і на Новый Зеланд, де ся фрышно росшырив і на дакотрых місцях є браный як шкодливый, котрый конкурує місцёвым видам птахів.

Кос є птах, якый перед своїм приселїнём до близкости чоловіка жыв і гнїздив переважно в приземным штоку лїса. В містах і селах глядать подобне середовище, сады, виніцї, загороды, паркы або цінтерї, обще є кос дуже приспособливый і способный жыти і успішно вывести молодята там, де находять холем даяку страву і скрышу.

По цїлій Европі є популація коса роздїлена на дві оддїлены субпопулації. якы ся одрізняють способом жывота односно к чоловікови. Оріґінална, лїсова популація, все жыє скрытым способом жывота в шпильковых і листяных лїсах, популація містьска, вароська ці урбанна, ся приспособила жывоту в інтравіланах сел і в сучасности чіслено перевышує лїсовых косів. Містьскы косы суть актуално тоты, з котрыма чоловік ся стрїтить. 

Лїсовы косы суть полохливы птахы, якы жыють на приземній части лїса. Страву глядають на земли і жывлять ся головно хробачінов, глистами або плазами, а дрібныма лїсовыма плодами (ягодами, чорніцями і подобно). Лїсова популація є перелїтна.

Сінурбанізація коса започала в западній Европі уж на зачатку 19. стороча. Містьскы косы суть в порівнаню із своїма лїсовыма близкыма овелё дырзїшы ай кідь все мерькують, добрї бірують рух цівілізації. До їх їдалного меню пак окрем безхырбетных і бобуль належыть тыж тото што найдуть на уліцях, дворах або садах, легко тыж обсяджують кормидла, одкы одганяють другых птахів. Містьскый кос ся став вшыткопожераючім а дякуючі шырокій стравній понуцї мать векшу містьску популацію як лїсову. Понука стравы навысше продовжує в зимі, а то вєдно з приязнїшым мікрокліматом міста уможнило косім перезимовати. Містьскый кос є часточно переселивый, частїше міґрують молоды птахы і саміцї.

Гнїздовый ревір є обсадженый єдиным паром, котрый на своїй теріторії не стерпить жадного далшого коса. Саміця зношать 4-6 синёзеленых яєць з арджавыма фляками, на котрых сидить сама по добу 13 - 14 днїв, о молодята ся старають обоми родічі по час 12-15 днїв на гнїздї а по вылягнутю їх іщі два тыжднї прикормлюють.

Кос ся дожывать аж 20 років.

Кос є часточно перелїтный птах, на зиму одлїтають лїсовы косы а лем часть вароськых.

Ваблїня є „дукдукдук“ або „срііііі“, варованя пак голосне „тікстікстікстікс“. Самець коса зачінать співати на початку ярї, звычайно за ранного ці вечерного тміня, а то з вывысшеных місць. Інтересне на співу є, же є зложеный з єднотливых композіцій, котры по одограню цїлого репертоару стале потворює докола. Зложытость і чісло композіцій росте з віком і скусеностями співака.




#Article 322: Полёвый жайворонок (241 words)


Полёвый жайворонок (Alauda arvensis) є малый співавый птах з родины жайворонковый.

Росте до векшой великости як воробель (18 - 19 цм). Є невыразно зафарбленый в різных надыхах бурой з поздовжным смужкованём на груди, світлишый мать лем спід тїла, краї хвоста і заднї краї крыл, як летить так годен відїти тыж ёго куртый хвіст і курты жырокы крыла. Ёго выразным ознаком є і курта стопорительна хохолка, довгы силны і ружово зафарблены ножкы з выразно довгым заднїм пазуром.

Полёвый жайворонок гнїздить на векшынї теріторії Европы, в Азії і в северній Африцї. На западї свого ареалу росшырїня є переважно сталый, выходны популації суть зясь наспак, веце стяговавы. Чоловіком быв тыж приволоченый на Гавай і запад Северной Америкы. Жыє на господарьскім ґрунтї, в зимі залїтавать і на угоры. Ёго чісло было в послїднїх роках ослаблене наслїдком новых господарьскых технік, як є наприклад силне  гноїня або хоснованя гербіцідів, але і резултатом ничіня ремізків і лову в южній Европі і в Африцї.

Силны ножкы жайворонка полёвого наповідають, же ся часто стримує на земли, де глядать страву. Тоту творять найрізнїшы насїня а в часї розмножованя і хробакы. На ярь суть самцї розознательны дякуючі трепавому слизкаючому лїтаню у вышцї 50 - 100 м, при котрім ся выразно озывають. Спів при тых маневрах тырвать звычайно 2-4 минуты, даколи і довше. Гнїздить в меджах од апріля до авґуста, часто мать і 3 зношкы. Гнїздо будує добрї скрыте на земли і кладе до нёго 3-6 жовтастых яєць з дуже густыма бурыма фляками.




#Article 323: Деряба (271 words)


Деряба (Turdus viscivorus) середнї великый вид співака з родины дроздовых (Turdidae).

З довжков тїла міджі 26-28 цм а вагов 95-140 ґ іде о найвекшого гнїздячого представителя дроздовых в Европі. Зверьха є бурый, спід тїла є світлый з великыма тмавыма фляками. Ногы мать жовткавы, дзёбак світло бурый. Як деряба летить, годен єй добрї розознати тыж за помочі выразно біло зафарбленым спіднїм частям крыл. Обі поглавя суть такых самых фарб.

В часї ваблїня ся озывать свиржым „сррррр“, при вылїтаню проникавым „тррр тррр“. Спів є куртый але голосный, флавтовый, мягко мелодічный; фонетічно го годен зарядити міджі спів дрозда і коса (T. merula).

Росшыреный є в цїлій Европі з вынятком найсевернїшых областей, засягує тыж на теріторії северной Африкы і западной і середнёй Азії. Часточно є перелїтный, европскы популації на зиму міґрують до югозападной Европы а до середнёй Европы ся назад вертають уж кінцём фебруара а бігом марца. Жыє в одкрытых, высококменёвых лїсах різного тіпу, найросшыренїшый є але в шпильковых лїсах. Рїдкіше ся находить тыж у векшых парках, овоциновых садах а по страву лїтать і на господарьскы земли. 

Деряба не належыть міджі сполоченьскы виды, векшынов жыє або сам або в парах. 

Є вшыткопожераючій, в ёго страві ся обявують передовшыткым дрібны безхырбетны, головно глисты, слимакы, хробакы і їх ларвы, особливо през зиму, жере ай бобулї. 

Поглавной зрїлости досягує по першім роцї жывота. Час гнїздїня зачінать в апрілю і кінчіть аж в авґустї, вид гнїздить 2× за рік. В гнїздї уміщенім векшынов высоко на стромах в черерушцї конарїв близко кменя звыкне быти 4-6 флякастых жовтосивых яєць, на якых сидить коло 14 днїв лем самічка; самець ся запоює аж до кормлїня молодять. Тоты гнїздо опущають у віку 12-15 днїв.




#Article 324: Квіч (137 words)


Квіч або рябинник (Turdus pilaris) є малый співавый птах з родины дроздовых.

Квіч є співакый великый дас як кос, із щіглым тїлом, релатівно довгым хвостом і тонкым шпіцятым дзёбаком. Дорослый птах мать бурый хвіст, крыла бокы і горло з чорныма шіповыма фляками, білый бріх, сивый затылок а голову з білов смугов над оком. Дзёбак є жовтый, лабкы бурожовты. Самець і саміцї мають тоты самы фарбы. В середнїй Европі іде о міджі дроздами напросто незамінительный вид. 

Квіч жыє в северній, середнїй а выходній Европі а в Азії од Ріну аж по северну Сібірь. Бігом 2. половины 20. стороча ся дістав тыж до западной Европы а на Брітаньскы островы. Квіч є переважно перелїтный вид, на зиму міґрує до южной і западной Европы, Малой Азії а до Індії. В Европі жыє в сучасности коло 28 - 48 000 000 екземпларів.




#Article 325: Білогрудка (117 words)


Білогрудка (Turdus torquatus) є дроздовый птах близкый косові, жыючій в горьскых лїсах.

Великый (24-27 цм) і взглядом подобный косові. Самцї і саміцї ся одрізняють выразным білым фляком у формі півмісяця на груди (у саміць є менше выразный), шупиновым взорым піря і світлїшыма лемами пірок лїтаня. Жовтый дзёбак мать чорный шпіць.

Ареал гнїздїня загорнює северну, западну, середню і южну Европу, запад Малой Азії, Кавказ і малу область в северній Африцї. Часточно перелїтный вид із зимовіщами в Середоморю.

Страву - хробакы, мушкы, глисты, бобулї - глядать часто на краю лїса або лучках. Мискове гнїздо будує в конарях густых кряків або стромів, в дутинах скал або на земли. В єдній зношцї бывать 3-5 (2-7) 29,4 x 21,6 мм великых яєць.




#Article 326: Каменка (141 words)


Каменка (Monticola saxatilis) є перелїтный птах з родины дроздовых. 
Довга є приближно 19 цм. Самець мать арджаву грудь а синю голову, саміцї суть невыразны, буро флякасты із світлишым бріхом. Молоды птахы суть флякасты і фарбов припоминають самічкы. В часї гляданя стравы ся каменкы рушають выразныма прискоками, при якых характерістічно швігають хвостами.
 

Росшыреный є в одкрытій країнї до надморьской вышкы 3 000 м над морём. Ареал росшырїня загорнює Европу а централну Азію аж по север Кітаї, зимує в Африцї южно од Сагары.
Даколи жыє і в лїсовій країнї.

Найчастїше гнїздить на скалах або міджі великыма камінями, справила не высше як сїм метрів над землёв. Гнїздо собі будує неуправене а самічка до нёго несе 4-6 яєць. Час інкубації бывать 14-16 днїв а за згруба таку саму добу молодята опущають гнїздо. 

Їсть передовшыткым вшелиячіну хробаків, але не одвергне ани різны бобулї ці далшы плоды.




#Article 327: Садова рудохвостка (206 words)


Садова рудохвостка (Phoenicurus phoenicurus) є малый stěhovaný птах з ряду співаків. 

Самець мать ясно біле чоло, бокы головы і горло чорны, верьхню часть тїла брылово синяво сиву, спідню часть, гудзіцю і хвіст арджаво червены, хвостовы пірка окрем середушнёго пару арджавы. Саміця є бураста, на спіднїй части арджава. 

В середнїй Европі прилїтавать в першій половинї апріля, одлїтать в септембрі або аж в першій половинї октобра. Росшырена є в світлых листяных або змішаных лїсах, загородах і парках, векшынов в низинах. 

Мушкы, котры їмать як летить або їх зберать з листя. Тыж ся жывить павуками а на осїнь бобулями.

Садова рудохвостка гнїздить двараз до рока в дутинах вшыткых видів стромів (любить гнїздити і в одповідаючій будцї - вышка 20 цм, розмір дна 12 x 12 цм, Ø вступуной дїры 32 мм). Гнїздо може быти за даховыма грядами або в закутинах стїн. Складать ся з корінків, моху а сухой травы. Зачаток першого гнїздїня є в маї, другого кінцём юна. Саміця знесе 5-7 єднофаребных синёзеленых яєць з розмірами 18x13 мм, на котрых сидить 13-14 днїв. По вылягнутю родічі молодята кормлять дрібныма хробачками, мушками припадно ларвами. Молодята гнїздо опущають по 12 аж 14 днях. Садовы рудохвосткы бывають частыма гостителями зозуль.

Jürgen Nikolai - Detlef Singer, Ptáci, Praha 2005, str. 202, ISBN 80-7209-685-0




#Article 328: Болотна синиця (418 words)


Болотна синиця (Poecile palustris, сін. Parus palustris) є малый вид співака з родины синицёвых (Paridae).

Дакус є менша як воробель, росте до довжкы 11-12 цм, роспятя крыл мірять 18-19 цм і важыть 9-12 ґ. Верьхню часть тїла мать сивобуру, спід білавый з бурым надыхом видимым головно на боках і спіднїй части бріха, лиця білы і затылок, тимя чоло і бороду блищачо чорны. Дзёбак є чорный а ногы сивочорны. Обі поглавя суть такых самых фарб, молоды птахы мають простїше зараблене тима і бороду, сивішый надых на верьхнїй части тїла і свитлішый спід; тыж як дорослы суть зафарблены по вечеряню піря в септембру.

Од барзже подобной синицї луговой (P. montanus) єй годен одрізняти дякуючі голосу. З фізічных ознаків пак іде о світле поле в крылах, котры болотна синиця не мать, блищачішу чапочку і меншый чорный фляк під дзёбаком - жадну з тых ознак але не годен тримати, же она чісто сполеглива.

Вабить характерістічно твердым „пістъє“. Спів творить ряд повторяных звуків, тыж і „дъєп дъєп дъєп“, „ці віт ці віт“ або „цъє цъє цъє“.

Болотна синиця жыє на россяглій теріторії Европы і Азії. Їй ареал росшырїня сягать од северной Іспанії і Піреней северно по юговыходне Шкотьско а выходно по северну Японію а северну і западну Кітай з шыроков медзеров в западній Азії. Справила є стала, птахы із северной Европы але на зиму міґрують на курты оддалености. Векшына птахів навысше ся стримує цїлорочно на своїх гнїздовисках.  

Гнїздить переважно на низинах, в дакотрых областях але выступує аж по 1 300 м н. м. Глядать переважно вогкы листяны лїсы, часть в дубовых або буковых поростах, хоць тыж ся находить і у вогкых вілшінах, на берегах рік, в парках, загородах і садах.

В ярї і лїтї ся жывить переважно павуками і хробаками, в осени і зимі зясь головно насїнём, яке собі часточно зберать до засобы, а то на або під землю, міджі листя, під мох а липайникы на стромах.

Поглавно дозрївать уж на кінцї 1. рока жывота. Є моногамна, суть знамы припады, коли єден пар вытримав вєдно цїлых 6 років. В середнїй Европі гнїздить справила 1х за рік од апріля до юла а то найчастїше невысоко в дутинах стромів, але тыж в щербинах в стїнах або в будьках, котре стеле мохом, хлупами або пірём. В єдній зношцї є 5-9 світлых, червенобуро флякастых, 16 x 12 мм великых і згруба 1,2 ґ тяжкых яєць, на котрых сидить сама саміця 14-16 днїв. Самець выпомагать аж з кормлїнём молодять, котры суть опірены у віку 18-21 днїв.

Затля найвысшый зазначеный вік в Европі чінить 11 років і 11 місяцїв.




#Article 329: Звычайна синиця (518 words)


Звычайна синиця (Parus major) є наша найвекша і найросшыренїша синиця. Спочатку преферовала листяны лїсы, але днесь жыє тыж в парках і загородах і барз добрї ся навчіла выужывати близкость людей в свій проспіх. Звычайна синиця є релатівно выразно фарбена. Мать жовтый брішок з поздовжнов чорнов смужков, чорнов чапочков і чорне лемоване лице. Мать вшелиякы голосовы проявы а є цїлком добрым імітатором головів другых видів. В лїтї ся жывить хробаками, але в зимі мусить перейти на насїня з высокым обсягом туку, котры ся часто находять на кормитках (найлїпше сонячніця) і годны про них прилетїти аж на людьску руку. Дале ради конзумують різны шмалцї (напр. шмалець із скота) і в Анґліцьку ся прославили синицї тым, же ся навчіли кловати алумініовы верьшкы фляшок молока і дзёбати сметани під ним.

Звычайна синиця мать палеарктічне росшырїня (Европа, Азія і сервер Африкы) а дїлиме єй на три ґрупы підвидів (цїлком дас 20 підвидів). Наша звычайна синиця европска (P. major major) обывать векшыну Европы і западну Сібірь. Особливо выглядавать листяны лїсы, але обявує ся і в шпильковых. Часто ся находить піля людьского обыстя в загородах, парках, садах ітд. 

Природне гнїздїня є в дутинах стромів, дуже часто обывають будькы, але суть барже приспособливы а годен їх найтит в дрывах, желїзных рулках, дутинах стїн, старых гнїздах сорок, але ай в земных дїрях. Гнїздо будують лем саміцї а пак до нёго зношають коло десять яєць. Яєчка важать дас 1,6 ґ а суть червенобуро точкованы на білім підкладї. На яйцях сидить лем самічка, яку самець кормить. Довжа сиджиня є 12–16 днїв, пак родічі 14–23 днїв кормлять молодята на гнїздї а далщых 8–14 днїв суть молодята кормлены по выведжіню з гнїзда. Звычайны синицї часто гнїздять двараз в єдній сезонї. Молодята оставають з родічами і через зиму а іщі в першім роцї жывота поглавно дозрївають. Найвысшый зазначеный вік быв асі 15 років.

Через лїто ся жывить переважно стравов з жывых творів. Головну часть творять хробакы в різных вывоёвых штадіях. На осїнь а в зимі выглядавають олїёвы насїня сонячницї, бука, орїхы а даколи і насїня грабу. Може і оскіповати дужинаты плоды деревистых рослин, квітя або листя. Молодята суть кормлены переважно гусеніцями (ай через 80 %), павуками а різныма ларвами хробаків. Про свої молодята часто зоженуть 500 кусів гусеніць денно, чім дуже успішно реґулують росшырїня шкодцїв. Страву зберають на конарях стромів і кряків, на земли а выїмково єй їмають при лїтаню.

Звычайна синиця є переважно сталый ці перелїтавый вид, часть популації орґанізує курты стягованя. З Польска, Україны а Нїмецька прилїтають на зиму до Чех, дакотры чеськы зясь одлїтають дале на юг.

Звычайна синиця є велика асі як воробель, але щіглкиша. Є то наша найвекша синиця, є 14 цм довга а важыть 20 ґ. Голову мать чорну, лем лиця і приуша суть білы. Чорна фарба продовжує і на грудь і зужує ся до чорной смужкы, як ся тягне через бріх (у саміць є тота смужка тонша і менше выразна). Хырбет є жовткавый аж зеленый, бріх жовтый, гудзіця а зверьхнї кровкы хвоста синёсивы, крыла суть тмаво синёсивы з невыразнов білов смугов. Дзёбак є міцный, кужелёвый а чорный. Молоды птахы суть блядшы а лиця мають жовткавы, дзёбак буросивый.

Лїтать волнками і релатівно фрышно. Голос мать промінливый.




#Article 330: Хохлата синиця (269 words)


Хохлата синиця (Lophophanes cristatus, оперед Parus cristatus) є малый вид співака з родины синицёвых (Paridae).

Є о дашто меншый як воробель, росте до 12-13 цм, роспятя крыл мірять 17-20 цм а важыть 10-13 ґ. Міджі европскыма синицями є цїлком незамінительна, а то особливо дякуючі выразной хохолцї на голові. Зверьхня часть тїла є бура, од чорнобілой головы ясно оддїлена тмавов смугов, котра продовжує аж під дзёбак, де переходить до великого поздовжного фляку. Спід тїла є буробілый а ногы, дзёбак і очі тмавы. Обі поглавя суть притім дуже подобны.

Ваблїня звучіть найчастїше як „ціціґирррр“ або „ґирррр“. Спів є тихый, цверликавый. 

Хохлата синиця є росшырена на россяглій теріторії Европы а западной Азії. Єй ареал росшырїня сягать од Іспанії аж по Урал, причім ёго северны граніцї ся находять на северї Росії а южны пак в пасмі од южной Іспанії через юг Франції а Южны Алпы по Булгарьско а Ґрецько. 

Є стала а вязана передовшыткым на шпильковы лїсы, може ся але находити тыж в змішаных лїсах ці в парках а загородах з поростами шпильковых стромів.

Є дуже чіперна а добрї лїзе по стромах. Бігом зимного часу ся обчас находить тыж в змішаных ґрупах з другыма видами синиць. 

В лїтї ся в єй в страві обявують переважно малы безхырбетны жывотны, хробаків, ларвы в зимі ся жывить насїнями. 

Гнїздить 1-2x за рік в меджах од марца до юла в дутинах стромів, котры сама будує в спорохнївитым дереві. Обчас тыж вывжывать тыж пташачі будькы. В єдній зношцї є 4-8 світлых, 16,4-12,6 мм великых, буро флякастых яєць, на їх 13-16 денній інкубації мать участь сама саміця, котру самець бігом того часу кормить. Молодята гнїздо опущать по 18-22 днях.




#Article 331: Коноплянка (371 words)


Коноплянка (Carduelis chloris) є малый вид співака з родины вюрковых (Fringillidae).

Коноплянку першыраз описав шведьскый природонауковець Карл Ліней в роцї 1758 під назвов Loxia chloris. Ёго видове (а даколи і родове) імя - chloris - притім походять з ґрецького кглорос, што в перекладї значіть зеленый або жовтозеленый.

Є велика дас як воробель, росте до довжкы 14-15 цм, роспятя крыл мірять 20-23 цм. Мать завалисте тїло, велику голову а міцный кужелёвый дзёбак. Є сексуално діморфна, покы самцї суть зафарблены зелено-сиво, саміцї суть невыразно сивобуры з мягко кресленыма тмавшыма смугами на верьхнїй части тїла. Ногы суть у обох поглавях червено буры а очі і пірка лїтаня тмавы, особливо як летить та годен відїти жовтозеленый фляк на крылах і дві жовты смужкы на хвостї. Молоды птахы суть подобны саміцям, але мають світлишый, тмаво смужкованый спід тїла. 

Лїтать вовнково.

Найчастїше ся озывать куртым „ґик“, „кіп“ або ступаючім „тюіі“. Спів є дзвонивый, часто в якбы летїв пергач а в базї звучіть дас як „дйип-дйип-дйип дйииррррррр-туй туй туй туй-дуіт-дъїп тъїп-тъїп-тъїп дирдирдииир“ іп.

Росшыреный є скоро на цїлій теріторії Европы з выїмков части Шкандінації, Великой Брітанії а Ісланду. Засягує тыж на теріторії западной а середнёй Азії а северной Afriky а як неоріґіналный вид днесь жыє і на Новім Зеландї, в Австралії і Уруґуаю. Хоць є на векшынї свого ареалу росшырїня сталый, популації із северных областей, яков є особливо север Шкандінавії і Росії, на зиму міґрують.

Европска популація є гадана на 14-32 міліонів парів.

Жыє на окраях лїсів, полёво господарьскім ґрунтї, в кряках, парках і загородах. 

В зимі ся часто стримує в ґрупах вєдно з далшыма насїняпожераючіма птахами. Малы вольны ґрупы даколи творять і на час гнїздїня, в такім припадї але каждый пар обгаює беспосередню околіцю свого гнїзда.

Жывить ся передовшыткым насїнями, якы лускать за помочі свого міцного дзёбака, але жере тыж квітя і бобулї; про молодята спочатку грать в страві важну роль дрібна хробачіна. Часто прилїтавать на кормитка, де преферує особливо сонячне насїня або арашіды.

Гнїздить 1x аж 2x за рік од марца до юна. Гнїздо будує звычайно добрї скрыте в конарях стромів, кряків або в рослинах. В єдній зношцї є найчастїше 5 (рідко 2-7) світлых, 19,9 x 14,5 мм великых, буро флякастых яєць, на котрых сидить сама саміця 12-14 днїв. Молодята пак опущають гнїздо по 13-16 днях.




#Article 332: Вюрок (110 words)


Вюрок (Fringilla montifringilla) є малый співавый птах з родины вюрковых.

Вюрок мать щігле тїло, релатівно довгый хвіст і куртый шпіцятый дзёбак. Самець в свадьбянім шатї мать сиву аж чорну голову, затылок, хырбет, хвіст і крыла з двома видительныма смугами. Грудь є помаранчова, бріх і удзіця білы, дзёбак і лабы жовткавы, на боках мать буры флякы. В простїм шатї є зафарбленый подобно як саміця, котра мать головы і хырбет помаранчовый з чорныма фляками.

Гнїздить в меджах од Брітаньскых островів і Шкандінавского півострова по Естонію і Камчатку. Зимує в середнїй і южній Европі, северній Африцї, Пакістанї, Індії, Кітаї a в Японії. Сучасна европска популація рахує згруба 25 - 43 000 000 екземпларів.




#Article 333: Зяблик (776 words)


Зяблик, березівка (Fringilla coelebs) є малый співак з родины вюрковых. Є шыроко росшыреный, жыє на вшыткых контінентах выходной півкулї а вдяка свому частому перебываню в тїсній близкости людьского обыстя є і добрї знамый. Самець є дякуючі свому зафарблїню напросто незамінительный. А наспак саміця є переважно невыразно бура із світло ружовым бріхом. 

Зяблик є переважно насїняпожераючій, у молодять але грають вызначну ролю стравы і хробакы. Гнїздить в богатых кряках або на стромах, де собі будує углядне гнїздо масковане мохом а лишайником. 

Зяблик є великый дас як воробель, росте до 14 - 16 цм, роспятя крыл мірять 24,5 - 28,5 цм а важыть коло міджі 18 - 29 ґ. Мать релатівно тонке тїло, довгый хвіст і куртый міцный дзёбак тіпічный про насїняпожераючі птахы. 

Самець є дякуючо свому характерістічному зафарблїню напросто незамінительный. В свадьбянім шатї мать ясно бурочервеный хырбет, ружовый спід тїла, синёсиве тимя, шыю і дзёбак а оливово зелену гудзіцю. При лїтаню і покою суть у обох поглавях тыж видительны дві выразны смужкы на крылах і хвостї. В простім шатї є самець дакус менше выразный і мать о дашто блядше піря, стале є але дуже характерістічно зафарбленый. 

Саміцї суть цїлый рік небарз выразны, зверьха зеленосивы і спід тїла мають сивый з ружовым надыхом. Молоды птахы суть саміцям барже подобны, на розлуку од них але нe мають зеленавый хвіст.

Зяблик лїтать вовками, на земли підскакує або побігує.

Озывать ся дуже часто і характерістічно, звычайно ясным пінк (в часї ваблїня) або тріф (знамым як кликаня доджу), як лїтать тыж знамым їп-їп а при вырушіню ці страху невыразным се-се-се-се.

Спів зяблика є шыроко знамый і твореный рядов звучный ясных тонів (в основі ррр-чафчафчафрайчак).Тырвать максімално пять секунд, за минуту го так самець може повторяти аж 10 ×. Навеце мать і 2 або 3 різны верзії а в різных частях світа є ёго подоба мінлива. Самцї звычайно наперед повторяють спів по іншых представителях свого виду, але обчас можуть одпослухати і голосы другый видів співаків.

Зяблик є дуже росшыреный співак, котрого отцюзнинов є Европа, Азія і Африка. Гнїздить практічно в цїлій Европі з выїмков Ісланду а найсевернїшой части Шкандінавії, в Asii засягує на западї аж по Афґаністан. Ізоловано гнїздить тыж в северній Африцї. Часточно є перелїтный, птахы із середнёй Европы на граніцї септембра і октобра міґрують напрямом до западной і юговыходной Европы, одкы ся назад зачінають вертати уж бігом марца. 

Чоловіком быв зяблик заволоченый тыж до Австралії і на Новый Зеланд.

Жыє в цїлій рядї країн. Найчастїше жыє в лїсах, парках і загородах, де ся му нукають вгодны гнїздовы місця і легко доступна страва, по выгнїздїню ся тыж часто переміюує на господарьскы ґрунты, на берегы рік ці іншы одкрыты пространства.

В сучасній добі є зяблик з майже 220 000 000 екземпларами з найчісленїшых птахів Европы. Дуже россяглый мать і ареал росшырїня, котрый займять плоху велику дас 10 міліонів км². Дякуючі своїй чіслености є од року 2008 в Червенім списку IUCN офіціално рядженый міджі мало засягнуты виды і закля у нёго не были спущены жадны офіціалны охранарьскы актівіты.

Зяблик мімо часу гнїздїня, коли ся здружує до парів, жыє сам, през зиму і в громадї з другыма зернопожераючіма птахами. Стримує ся притім на стромах, але по страву векшынов лїтать долов на землю.

Належыть міджі зернопожераючі птахы, то значіть, же значну часть стравы у нёго суть насїня, у того виду конкретно аж три четвертины.

Зяблик є про свою малу великость і богате росшырїня часто жертвов найрізнїшых предаторів. Дорослы птахы ся ставають часто жертвов ястрябовых хищів, сов і мачок, на яйцях і молодятах ся часто прижывлюють зясь птахы з родины вороновых.

Самець є в часї розмножованя силно теріторіалный і із свого теріторія выганять вшыткых можных самчіх конкурентів. Як нагварять саміцю, пелехать своє піря і увагу саміцї пробує путати ваблїнём і выставованём своёй ясно зафарбленой груди.

На будованю гнїзда, як зачінать уж в марцу, бере участь лем саміця. Звычайно є уміщене у вышцї 2 - 10 метрів на бочных конарях стромів або кряків і базовым матеріалом про ставляня суть рослины і корінкы, котры лїпить павучінами, з внутрїшнёй стороны го часто стеле пірками а з вонкашнёй гнїздо маскує лишайниками, мохом а часто і далшым мягкым матеріалом.

Шторік гнїздить раз або двараз, раз в меджах од апріля до мая, припадно в меджах од юна до юла. В каждій зношцї бывать 4 - 6 світлых, 19 × 14,5 мм великых яєць з рідкыма тмавыма фляками, на котрых сидить саміця сидить. Молодята ся лягнуть по 12 - 13 днях і наперед суть обомі родічами кормлены малыма безхырбетныма. Гнїздо опущають згруба по 13 - 14 днях.

Затля найстаршый зазначеный екземпларь ся у вольній природї дожыв цїлых 14 років.  

Зяблик є єдным з трёх представителїв роду Fringilla. 

Росшыреный є в дакілько підвидах, їх чісло не є але усталене. Найчастїше їх бывать спомянутых 7 - 8.

 




#Article 334: Костогрыз (290 words)


Костогрыз або тыж дубоноска (Coccothraustes coccothraustes) є середнї великый птах з родины вюрковых. Часточно є перелїтный, северьскы популації зимують в южнїшых областях Европы. 

Костогрыз є довгый дас 18 цм, роспятя крыл мать 29 - 33 цм. Важыть коло 48 - 62 ґрамів і дожывать ся двох аж пятёх років. Мать выразно силный белавый дзёбак - в зимі бурый, велику голову і куртый хвіст. Під дзёбаком є чорный фляк. Як летить суть выразны білы смужкы - дві на каждім крылї і єдна на хвостї.

Тїло є буро зафарблене, місцями з окровым надыхом, самець мать аж червенкасте тимя. Саміця є фаребно скоре блядша. Лїтать швыдко і шыковно з енерґічныма ударами крыл. По земли ся рушать помаленькы, даколи шляпе, другыраз підскакує. Жыє в малых ґрупах і є релатівно мильхавый, при найменшім вырушіню вылїтать до корун стромів.

Голос є слабшый, немелодічный, ваблїня є дзвониве „цікс“ або „цітт“, спів є жватланя з істыма вабівыма мотівами.

Костогрыз гнїздить в часї од мая до юна, фурт лем раз за рік. Гнїздо собі будує з дрібных конаріків, корїня і рослин в корунах стромів, звыкне быти выстелене хлупами. Саміцї несе звычайно 4-5 світло синїх яєць з рідко таркастов текстуров. Сидить на них нецїлы два тыжднї а самець їй приношать жертя. Далшы два тыжднї клормлять молодята по вылягнутю. 

Зимує на місцях, де мать доста насїня.

Дякуючі свому велич дзёбаку ся костогрыз годен жывити твердов стравов, передовшыткым зедном. Выклювать передовшыткым насїня з плодів, жере тверде насїня різных листяных стромів (черешень), але даколи ся жывить і хробаками. Через зиму переорьєнтовавать ся на орїшкы грабів, берез ці другых стромів, як годен та навщівлять і кормитка.

Костогрыз жыє в світлых листяных лїсах, выглядавать листяны паркы, великы загороды, сады і оливовы гаї. Ёго росшырїня є островкове. Хыбує на Ісландї, в Ірьску а в северній Шкандінавії. 




#Article 335: Луговый коник (316 words)


Луговый коник (Anthus pratensis) є малый співавый птах з родины кониковых (Motacillidae).

Є приближно велика дас як воробель (Passer domesticus), росте до довжкы 14-15 цм, роспятя крыл мірять 22-25 цм. Піря мать невыразне, зверьха сивобуре, на сподї кремово біле, з чорныма смужками на векшынї тїла. Світлишой фарбы суть тыж вонкашнї краї бурого хвоста і дві узкы смужкы на крылах. Очі і тонкый дзёбак мать тмавы, ногы з выразно довгым заднїм пазуром суть ружовы. Обі поглавя суть такых самых фарб. 

Є дуже подобна о дашто векшому лїсовому конику (A. trivialis), якый мать о дашто менше выразне смужкованя, выразнїше зафарблїня на голові і куртшый заднїй пазур.

Найчастїше ся озывать острым, часто дакількораз повторяным „іст“. Співаючі самцї вылїтують з вывысшеного місця до вышкы, одкы потім помалы ся пущають назад долов.

Гнїздить на россяглій теріторії северной половины Европы а в северозападній Азії, в меджах од юговыходного Ґроньска і Ісланду аж выходно по горы Урал а южно по середню Францію і Румунію; ізолованы популації екзістують тыж на Кавказї. Переважно є перелїтна із зимовищами в южній Европі, северній Африцї і югозападній Азії, птахы в Ірьску і Великій Брітанії але на своїх гнїздовищах перебывають цїлый рік, хоць ся переміщують на прибережа моря або до низин.  

Гнїздить на вогкых луках, пасовисках і в бажинах, через зиму жыє тыж в далшых тіпах одкрытой країны. 

Жывить ся передовшыткым хробачіноц і далшыма малыма безхырбетныма, особливо в зимі пак жере насїня і бобулї. 

В середнїй Европі гнїздить 1x аж 2x за рік од марца до авґуста. Гнїздо в подобі рослинами постеленой ямкы в земли будує добрї скрыте в густій веґетації. В єдній зношцї є пак 2-7 (найчастїше 3-5) світлых, буро флякастых яєць, на котрых сидять 11-15 днїв лем саміцї. Молодята, котры кормлять обомі родічі, суть пак опірены далшых 10-14 днїв. Луговый коник є тыж єден з найвызначнїшых гостителїв зозулї (Cuculus canorus).

Европска популація виду є гадана на 7-16 міліонів гнїздячіх парів. Од року 1980 але выказує мірный пропад.




#Article 336: Лїсовый коник (196 words)


Лїсовый коник (Anthus trivialis) є малый співак з родины кониковых росшыреный на великій теріторії Европы а в северній і западній Азії.

Лїсовый коник мать цїлком щігле тїло, релатівно довгый хвіст і ногы а довгый, тонкый дзёбак. Зверьха є оливово зеленый з чорныма смужками, на сподї є білый з чорныма фляками. Ногы мать ружовы, дзёбак чорный. Обі подлавя суть тых самых фарб. Легко сі го можеме поплести з барже подобным луговым коником, котрый бывать на роздїл од лїсового коника світлишый а на спіднїй части тїла мать намісто фляків чорны смужкы. 

Лїсового коника годен найти в одкрытых лїсах, на чістинах або сїчах. Часточно є перелїтный, на зиму міґрує до субсагарьской Afriky.

Озывать ся характерістічным драпавым „псіт“ або „псрі“. При звучнім співу, зложенім з дакілько різных частей ся взнашать помалы із строму долов.

На роздїл од другых коників травить значный час на стромах. Єй стравов є найчастїше дрібна хробачіна і єй ларвы, часто ся жывить і насїнями різных видів рослун. Гнїздить од мая до юла а кладе 5 - 6 яєць до старостлуво скрытого гнїзда на земли. Їх час інкубації тырвать 13 днїв, молодята опущають гнїздо по 12 - 14 днях жывота. Часто ся старать і о молодята зозулї.




#Article 337: Кочубей (188 words)


Кочубей (Galerida cristata) є малый співак з родины жайворонковых росшыреный в Евразії од Портуґалії по северовыходну Кітай а выходну Індію а в субсагарьскій Африцї аж по Ніґерію.  

Кочубей є о дашто векшый як подобный полёвый жайворонок. Мать завалисте тїло, дакус куртый хвіст і куляту голову з явнов хохолков і щіглым дзёбаком. Подобно як другы жайворонковы кочубей не є нияк выразно зафарбленый, зверьха є світло бурый з чорныма фляками і смугами, котры мать выразны і на груди, насподї є брудно білый. Дзёбак і ногы мать ружовы а на роздїл од жайворонка полёвого не мать білы пірка на хвостї. Поглавя ся фарбами нияк не одрїзняють.

Кочубей ся цїлый рік находить в сухых одкрытых локалітах, найчастїше там де ся будує, ґаздівскых ґрунтах, луках, шпортовісках, на россяглых загородах або в садах.

Найчастїше ся озывать пискавым „тъюї“.

Головнов частёв ёго стравы є насїня і части різных видів рослин, важну роль у нїй грають хробакы або інакшы дрібны безхырбетны жывотны.

Гнїздить од апріля до авґуста а шторік мать векшынов дві зношкы з 2 аж 3 яйцями, котры кладе до добрї скрытой ямкы в земли а молодята опущають гнїздо по 9 - 10 днях жывота.  




#Article 338: Стїнолаз (103 words)


Стїнолаз (Tichodroma muraria) є вид меншого горьского птахa з родины поповзенёвых, о дашто векшого як воробель. Росшыреный є в горах южной а середнёй Европы а западной а середнёй Азії. Росшыреный є i в Татрах, што суть найсевернїшы гнїздовиска того виду в Европі. Не є то перелїтный птах, мімо час гнїздїня ся выберать лем на курты путї до низшых горьскых теренів.

В сучасности ся лучать на два підвиды стїнолаза. Окрем підвиду T. muraria muraria (Европа а Турція аж po Кавказ) было зазначене в середнїй Азії росшырїня підвиду T. muraria nepalensis, якый ся лем маленько одрізнять тмавшов фарбов піря і росшырїнём у высшых горьскых пологах.




#Article 339: Поповзень (313 words)


Поповзень (Sitta europaea) є малый вид співака з родины поповзенёвых (Sittidae).

Поповзень є великый приближно дас як воробель, росте до довжкы 13-14,5 цм, роспятя крыл мірять 23-27 цм а важыть коло 23 ґ. Матз завалисте тїло, курты ногы, хвіст і карк, велику голову і шыловитый дзёбак. Верьх головы і тїла є сивосинїй, пірка лїтаня суть тмавы. Чорна смуга, як ся тягне од корїня дзёбака кріз око аж к тылу бывать у саміць дакус узша. Лице і горло суть білавы, спід жовтопомаранчовый (у северо- а выходоевропскых популацій вілый), бокы і спіднї кровкы хвоста начервенїлы, у самця велми тмавы, очі чорны а ногы жовтопомаранчовы.

Лїтать швыдко і шыковно в плохых вовнках.

Вавить голосныма писканями і мягкішым синицёвым „сіт сіт“. Спів є трилковый, в базї звучіть як „квіквікві…“.

Поповзень є росшыреный на россяглій теріторії Евразії а в северозападній Африцї (т.є. мать палеарктічне росшырїня). Є сталый. Творить ряд підвидів. Стримує ся переважно в листяных а змішаных лїсах зо старыма стромами, жыє тыж в загородах і містьскых парках. Найбогатше ся находить в низинах, у высшых надморьскых вышках жыє уж рідше.

Іде о теріторіалный вид, якый ся шторік вертать на тоты самы гнїздовиска. Добрї ся рушать по стромах, як єдиный европскый співак ай долов головов. 

Страву, яку творить особливо дрібна хробачіна, выглядавать в щербинах скоры стромів, або тїсно під нёв. В зимі ся жывить головно насїнями, часто навщівлять кормитка вєдно зо синицями. Цїлорочно собі навеце робить засобы, котры пак поступно выглядавать.

Гнїздить раз за рік од марца до юна в дутинах стромів, найчастїше выдзёбаных даякым дятлёвым птахом (не одвергне ани будьку), окремо пак в старых дубах. Кідь є вступна дїра дуже велика, замурує єх часточно глинов, жебы днука не міг войти жаден векшый вид. Дутину стеле переважно кусами сосновой або дубовой скоры. В зношцї бывать 5–9 білых, буро флякастых, 19,6 x 14,7 мм великых яєць, на котрых сидить сама саміця 14–17 днїв. Молодята гнїздо опущають по далшых 22–25 днях.




#Article 340: Сверчок (153 words)


Сверчок (Certhia familiaris) є малый співавый птах з родины сверчковых. Преферує густїшы поросты а шпильковы лїсы. Торгаво ся рушать по стромах а конарях.

Пташок зафарбленый як скора із шпіцятым, кривым дзёбаком.
У фарбах суть значно індівідуалны і місцёвы роздїлы од сивой по червенобуру. Спід тїла є білавый і дакус блищачій. Мать певных операвый хвостик. Ёго голос є ціе. Спів наперед падать, потім знову ступать а кінчіть трилком. Молоды птахы суть на хырбетї скоре флякасты як калены. Мімо час гнїздїня суть дуже тихы.

Шпильковы, листяны і змішаны лїсы із старыма стромами переважно у высшых пологах, в горах аж по верьхню граніцю лїса а в низинах.

В марці зачінають самцї спивати і обсаджують гнїздовы ревіры. Гнїздо собі будує векшынов під одхыленов скоров.

Хробакы і павукы, котрых птахы глядають в щербинах в корї дерев. Шпіралово ідуть горї по стволї. На пташаче кормитко ідуть лем зрїдка. Ай в зимі находять під коров стромів доста хробаків і ларв.




#Article 341: Ремеза (129 words)


Ремеза (Remiz pendulinus) є малый співавый птах з родины ремезовых.

Ремеза є выразный птах зо завалистым тїлом, кус куртым хвостом і тонкым шпіцятым дзёбаком. Мать арджавобурый хырбет, сивобілы пірка лїтаня, чорнобілый хвіст, чорно ногы, ружовобілый дзёбак, буробілый бріх, білу голову з выразнов чорнов лицёвов масков, котра бывать у самцїв одашто векша як у саміць. Молоды птахы чорну маску не мають а голову мають чісо сивобуру.

Цїлком богато є росшырена в западній Азії, в середнїй, южній і выходній Европі, одкы ся в послїднїй добі помалы шырить напрямом на запад. В Европі займать цїлкову плоху 1 - 10 000 000 км2, на котрій жыє в сучасности веце як 420 - 840 000 екземпларів. В послїднїх 10 роках але єйo чісленость упала о цїлый 30 %, што запрічінила передовшыткым страта природного біотопу.




#Article 342: Чекканчік луговый (235 words)


Чекканчік луговый (Saxicola rubetra) є малый монотіпічный вид дроздового птахa. 

Росте до довжкы 13–14 цм, роспятя крыл мірять 21–24 цм а важыть 15–20 ґ. Самець мать бураво чорной стороны головы лемованы білыма смужками, помаранчово бежове горло і груд, білавый бріх і флякасту верьхню часть тїла. Саміцї а молодята суть собі подобны, лем менше контрастно зафарблены. 

Самцї співають з вывысшеных місць. Ваблять проникавым „фитик–тик“ а „їв їв“; спів є голосный, переважно флавтовый.

Гнїздить в Европі а западній Азії в меджах од Ірьска а северной Портуґалії выходно аж по поводя рікы Об недалеко Новосібірьскkа, а од северного Норьска южно по середню Іспанію а Італію, северне Ґрецько а Кавказ. Є перелїтный, зимує в субсагарьскій Африцї. В середнїй Европі жыє од марця до октобра.

Про гнїздїня выглядавать головно вогкы лукы. В часї міґрацій жыє і в другых одкрытых країнах, враховано поль.

Жывить ся головно хробаками або іншыма безхырбетныма, тыж і павуками або слимаками. В осени жере ай бобулї. Жертву вызерать з высокых былин або іншых вывысшеных місць, одкы єй їмать на земли або в летї.

Поглавно дозрївать в другім календарнім роцї. Гнїздить 1x за рік од мая до авґуста. Гнїздо з травы і корінків будує на земли в траві. В єдній зношцї є 5-6 зеленосинїх яєць великых 19,1 x 14,5 мм. На їх інкубації тырваючій 11–14 днїв мать участь лем саміця. Молодята опущають гнїздо по 12–14 днях, коли іщі не годны лїтати. Опірены суть пак у віку 17–19 днїв.

                                                                                                                                                  

                                                                                                 




#Article 343: Королик (113 words)


Королик (Regulus regulus) є малый співавый птах з родины Sylviidae.

Королик є найменшый европскый птах із завалистым тїлом, релатівно куртым хвостом і тонкым, шпіцятым дзёбаком. Дорослый екземплар мать світло зеленый хырбет, голову ай хвіст, чорнобілы крыла, білый або зеленкастый бріх, чорный дзёбак а великы очі і выразну смугу на тимю лемовану чорным пірём. Самець мать тоту смугу помаранчовожовту, саміця жовту і менше выразну. Молоды екземплары суть подобны дорослым, але мають чісто зелену голову без выразного зафарблїня тимя. 

Королик ся релатівно богато находить скоро в цїлій Европі і Малій Азії. Ізолованы популації жыють тыж в северній Азії а Северній Америцї. Сучасна европска популація є чіслена - рахує коло 37 - 70 000 000 екземпларів.




#Article 344: Пиночка звычайна (276 words)


Пиночка звычайна (Phylloscopus trochilus) є малый вид співакa з родины Sylviidae.

Пиночка звычайна была описана Карлом Лінеём в роцї 1758 під родовым іменом Motacilla. До роду Phylloscopus пак была заряджена в роцї 1826.

Творить 3 підвиды:

Дакус є менша як воробель, росте до довжкы 11-12,5 цм, роспятя крыл мірять 17-22 цм і важыть 7-15 ґ. Зверьха є зеленобура, спід тїла мать брудно білый аж жовткавый. Обі поглавя ся фарбами нияк не одрізняють, молоды птахы мають в порївнаню з дорослыма жовтїшый спід тїла.

Вабить двойслабічным „гиіт“. Спів ся складать з ряды простых повторяных піскавых звуків (смоть ).

Гнїздить на россяглій теріторії Европы a в Азії, де засягує аж по выходну Сібірь. Є перелїтный із зимовищами в субсагарьскій Африцї. Підвид Phylloscopus trochilus yakutensis притім каждый рік міґрує далеко аж 12 000 км з выходной Сібірї до южной Африкы.

Примарно ся стримує в молодых одкрытых лїсах з густым підростом і стромами молодшыма 10-20 років, проникать але тыж до парків і загород. Найвекшых популачных густот досягує на місцях з водяныма елементами і богатым поростом берез, вильх, верб, чорніць, в чорнїцях будує гнїзда.

Жывить ся хробачінов, ларвами, павуками а на осінь тыж різныма плодами. В середнїй Европі гнїздить 1x за рік од мая до авґуста. Кулёвите гнїздо з травы і моху постелене пірём з бочным вступом будує на земли в густій крячінї або в траві. В єдній зношцї є пак 4-8 світлых, червенобурых флякастых, 15,2 x 12,2 мм великых яєць, на котрых 12-14 денной інкубації мать участь лем сама саміця. Молодята гнїздо опущають по 13-14 днях. Поглавно дозрївать уж в першім роцї жывота а у вольній природї ся дожывать звычайно 2 рокы.

Европска популація є гадана згруба на 40 міліонів парів.




#Article 345: Кобылочка річна (224 words)


Кобылочка річна (Locustella fluviatilis) є середнї великым видом монотіпічного співака з родины Locustellidae. 

Росте до довжкы 13,5–14,5 цм, роспятя крыл мірять 19–22 цм а важыть 16–18 ґ. Зафарблена є дуже невыразно – зверьха тмаво сивобуро, насподї брудно біло з оливово бурыма боками. Верьхня часть груди є роспито сиво флякаста, кріз око ся тягне слабенька брудно біла смуга. Спідня часть хвоста є тмава з білыма триугелниковыма краями пірок, ногы ружовы. Обі поглавя суть такых самых фарб.

Самцї співають высоко в конарях стромів найчастїше скоро рано або як ся тміть. Спів є простый, твореный неперерывным „дзедзедзедзе...“ припомінаючім звук машыны на шытя.

Гнїздить на выходній половінї Европы, одкы засягує ай до западной Азії. Є перелїтна із зимовищами у выходній Африцї.

Жыє скрыто у вогкых лїсях коло рік і на краях мочарїв з густым підростом.

Їсть переважно хробакы, але тыж і далшы безхырбетны, а тыж і павукы. Їджіня глядать по земли або в густій низкій веґетації.

Моноґамный вид гнїздячій 1x за рік од мая до септембра. Міскове гнїздо збудоване головно з травы є добрї скрыте на земли або в траві. В єдній зношцї є 4–5 світлых, дрібно буро флякастых яєць о розмірах 19,3 x 15,0 мм. Інкубачба доба тырвать 11–13 днїв, на яйцях сидить лем саміця. Молодята, о якы ся старають обоми птахы, опущають гнїздо згруба по тім самім часї, але родічами суть кормлены іщі дас 2 тыжднїв.  




#Article 346: Кобылочка лугова (253 words)


Кобылочка лугова (Locustella naevia) є малым видом співака з родины Lucestellidae.

Меншый як воробель; росте до довжкы 12–14 цм, роспятя крыл мірять 15–19 цм а важыть 14–20 ґ. Зверьха є оливово бура з поздовжным тмавым флякованём. спід тїла мать жовтый і ногы ружовы. Спідня часть довгого облого хвоста є тмаво флякаста. Обі поглавя суть такых самых фарб.

Спів, котрым ся часто озывать і в ночі, є твореный простым цверликавым „сірррррррррр“ припоминаючім цверликаня кобылкы. 

Кобылочка лугова гнїздить в меджах од западной Европы аж по ріку Йенісей а юговыховну часть гор Алтай. Северно засягує по южне Фіньско, южно пак по северну Іспанію, южну Францію, Румунію і поздове северного прибережа Чорного моря по Урал. Є перелїтна із зимовищами в тропічній Африцї. В середнїй Европі жыє од апріля до септембра. 

Жыє скрыто на вогкых луках, рашелинищах і в бажинах з густым былиновым штоком а холем дакілько кряками або молодыма стромами.

Жывить ся головно хробаками, але жере і іншых безхырбетных, в тім тім чіслї і павукы.

Моноґамный вид гнїздячій 1x аж 2x за рік од мая до септембра. Міскове гнїздо плетене з трав і листя будує добрї скрыте при земли в густій веґетації. В єдній зношцї є je 5–6 світлых, дрібно бурых флякастых яєць о розмірах 18,2 x 13,1 мм. Інкубачба доба тырвать 13–15 днїв, на яйцях сидять черяво обоми птахы. Молодята гнїздо опущають у віку 10–12 днїв. Дорослы птахы притім до гнїзда не лїтають просто, але приставають в ёго околицї і пак ся к нёму діставають аж в скрыту густу веґетацію, з тым забороняють прозраджіню ёго пологы.




#Article 347: Волосинка (365 words)


Волосинка (Sylvia communis) є малым видом співака з родины Sylviidae.

Меншый як воробель. Росте до довжкы 13–15 цм a роспятя крыл мірять 19–23 цм. Вага пак колыше міджі 12–17 ґ. Верьхню часть тїла мать сивобуру, спід білавый і бокы світло буры. Раменны пірка і великы кровкы суть арджаво врубчаты. Хвіст мать тмавый, із світлишыма краями, карк білый і лабкы буры. Є поглавно діморфный.. Самцї мають сиву голову, шыроку білу смужку коло ока, ружовкасту грудь а окрово червены дуговкы ока. Саміцї мають голову бураву, грудь світло бежову і буры дуговкы. Молоды птахы іся подобають саміцям.

Спів, якым ся самцї озывають з высшых місць або за куртого трепавого лїтаня, є швыдкый, голосный і зложеный з жватлявых звуків. Вабить тлуменым „вегд-вегд“ або „воід–воід“, варує грубым „варр“.

Гнїздить у векшынї Европы з вынятком северной Шкандінавії, в Малій Азії, западній і середнїй Азії і северозападнїй і северозападнїй Африцї. В середнїй Европі ся стримує од апріля до септембра. Належыть міджі стяговавы виды на довгу оддаленост, зимує в субсагарьскій Африцї, Арабії і Пакістанї.

Про гнїздїня выглядавать одкрыты країны з поростами кряків, найлїпше тернистых, краї лїсив, паркы ітд.

Жывить ся головно хробаками, павуками, слимаками, на осїнь тыж жере бобулї.

Поглавно дозрївать в першім роцї жывота. В середнїй Европі гнїздить 1x аж 2x ročně од мая до юла. Міскове гнїздо з травы, корїнків і хлупів будує добрї скрыте в крякаг або в інпій густій веґетації, часто в поростах копрівы. Все ся находить низко, звычайно у вышцї 20–50 цм над землёв. В єдній зношцї є 4-5 світлых, буро флякастых, 18,4 x 14,0 мм великых яєць, на котрых сидять по час 11-13 днїв черяво обомі родічі. Молодята пак гнїздо опущають по 10–12 днях і іщі дас 1 тыждень суть мімо нёго кормлены. Найвысшый зазначеный вік є 7 років і 10 місяцїв.

В ярї 1969 быв бігом позорованя ярьного прилїтаня волосинок на гнїздовиска зазначеный масівный пропад чісла екземпларів. З дослїджованя, яке пробовало тот пропад высвітлити наслїдно выплинуло, же прічінов є высушованя южного окрая Сагары, Сагелу, котре прямо пособить на чісленость виду. Бігом єдиной зимы притім запрічінило счезнутя 70 % популації гнїздячой у Великій Брітанії.
Чісленость виду ся в цїлій Европі драматічно знижовала аж до початку 70. років, од roku 1980 потім у нёй годен зазначіти слабый рост.




#Article 348: Бородатка (158 words)


Бородатка (Panurus biarmicus) є птах меншый як воробель. Є єдиным представителём роду Panurus, котрый є єдиным родом родины Panuridae. Мать довгый хвіст, самевь пополаву голову і великы баюсы, саміця мать голову буру і не мать баюсы. Молодята мають хырбет і хвіст переважно чорный. Самець і саміця мають жовтобурый хырбет і пополаве горло. Жыє релатівно невыразно в россяглых тростинках. 

Ваблїня є пінґ пінґ або джонґ джонґ, спів є тийе любозвучне сверликаня.

Дуже островково в Европі (од южной Шкандінації по Середоморя) а в южній части Азії по Кітай.

Гнїздить в апрілю аж юлї двараз за рік. Гнїздо є глубока міскова будова з тростинковых листів уміщена в тростинї низко над водов. Саміця зношать 5 - 7 білых, рїдко чорно точкованых яєць, на котрых сидять обомі родічі дас 12 днїв. Молодята потім кормлять обомі родічі коло 10 - 13 днїв.

Хробакы, павукы, в зимі головно насїня тростины і іншых водяных рослин.

Бородатка є переважно сталый аж перелїтавый птах без выразного стягованя ся.




#Article 349: Аполлонівка (422 words)


Аполлонівка (Aegithalos caudatus) є малый вид співака з родины Aegithalidae.

Росте до довжкы 13-15 цм, роспятя крыл мірять 16-19 цм і важыть 6-8 ґ. Мать завалисте тїло і выразно довгый ступенёвый хвіст, якый мірять 6-10 цм. Зверьха є переважно чорный з виновов фарбов на хырбетї, спід мать білый, сивый або ружовкастый, дзёбак, очі і лабы тмавы і хвіст так само чорный з выразныма білыма вонкашнїма краями. В середнїй Европі ся находить в двох підвидах: аполлонівка середоевропска (A. c. europaeus), як мать над оком силну тмаву смугу, і аполлонівка довгохвоста середоевропска (A. c. caudatus), яка мать зясь білу голову. Обі поглавя суть такых самых фарб, молоды птахы мають tmavé піря по боках головы.

Часто ся озывать, найчастїше высокым „срі-срі-срі“ або „сірр-сірр-сірр“. Спів тихый, невыразный.

Росшыреный є на россяглій теріторії Евразії, де на выход іде аж по Камчатку. В Европі цїлком хыбує на Ісландї, в северній части Шкандінавії і на Шкотьскых островах, на Балеарах, Сардінії і Кретї. Векшына популацій є сталых, даякы северьскы але на зиму міґрують на курту оддаленость.

В середнїй Европы жыє найгустїше в світлых вогкых лїстяных або змішаных лїсах з густым підростом. Окремо пак в зимі ся часто находить в парках і загородах.

Мімо часу гнїздїня жыє в меншых ґрупах аж з 30 екземпарами, обгаюючіх властну теріторію. Через зиму птахы вєдно і сидять тїсно на ся притиснуты, што їм уможнює векшу одолность проти низкым ночным теплотам. Дїє ся так найчастїше в густых кряках 1-10 м над землёв. 

Є барже чіперный і шыковно ся рушать і по дуже тонькых конарях. Жывить ся головно хробаками і павуками, в ярї жере тыж молоде квітя і різны плоды, в зимі пак і насїня.

Поглавно дозрївать уж на кінцї першого рока жывота; є моноґамный. Гнїздо будує саміць із саміцёв коло кменя або в конарях стромів звычайно у вышцї 1,5-6 м. Іде о компактну, заперту, куляту будову з міцныма стїнами, шыроку обычайно 9-18 мм а высоку дас 11-25 цм. Бочна влїтова дїра, котра мірять коло 30 мм, є скоро все уміщена на ёго верьхнїй половинї. Збудоване є переважно з мохів, лижайників і павучін, але часто і з далшых мягкых матеріалів, враховано піря, вовны або серсти.

В єдній зношцї є пак 8-12 (рїдко ай 5-16) світлых, мягко червеных флякастых, 14,2 x 11,1 мм великых яєць, на котрых через 13-14 днёву інкубацію сидить саміця, котрій самець під тот час приносить їджіня.

З выїмков гнїздячого пару з кормлїнём молодять часто помагать аж 8 далшых дорослых аполлонівок. Молодята гнїздо опущають по 14-18 днях, але далшых аж 14 днїв суть іщі кормлены мімо нёго.

У вольній природї ся дожывать звычайно 2-3 рокы.




#Article 350: Куреник (427 words)


Куреник або тыж волове око ці крапивник (Troglodytes troglodytes) є дрібный співавый птах з родины Troglodytidae. 

Є выразно маленькый, росте ледва до 9-10 цм а належыть так в найменшым птахам Европы. В роспятю крыл мірять 13-17 цм а важыть 6-12 ґ. Мать курте завалисте тїло, куртый хвіст, якый тримле векшынов спряменый і довшый, на кінцї шпіцятый дзёбак. Зверьха є бурый, чорно смужкованый, спід тїла мать сивый, над оком є видительна світлиша смужка. Очі мать чорны, дзёбак тмаво бурый і ногы світло буры. Обі поглавя суть притім фарбов барже подобны.

Єден з найголоснїшых птахів Европы. Спів є дуже голосный, выразный, колысавый і несподївано закінчованый. Дале годен у нёго послухати тыж натягнуте варовне „церрр“ або выразне „тек тек“, котрым ся озывать в часї ваблїня.

Росшыреный є скоро в цїлій Европі з выїмков части Шкандінавії і Ісланду, на теріторії северной Afriky, в западній, середнїй і выходной Азії а в Северній Америцї. В залежности на єднотливых областях є пак або сталый або перелїтный на курты оддалености. Европска популація виду ся рахує на коло 23-40 міліонів парів.

Жыє в лїсах вшыткых тіпів з густым підростом, тыж в парках, загородах а векшый гущавах.

Стримує ся передовшыткым на земли або тїсно над нёв. Цїлорочно є теріторіалный а з выїмков часу гнїздїня жыє сам. Вынятком суть лем молоды птахы, якы можуть аж до досягнутю єдного рока творити меншы ґрупы, а зимушнїй час, коли ся на ніч дорослы птахы здружують до меншых ґруп і взаємно притислы к собі так лїпше годны перебыти неприязны теплоты. 

В ёго страві переважує компонент з жывотных. Тоту представляють особливо павукы, росточі, малы слимакы, стоножкы, хробачкы, їх яєчка а ларвы. Рослинова часть, яку творить насїня і бобулї, ся в ёго страві обявує лем рїдко.

Гнїздить в меджах од апріля до юла, а то двараз за рік. Самцї суть высоко поліґамны, што значіть же єден самець мать в своїй теріторії веце гнїздячіх саміць (найчастїше 2-3, у вынятковых припадах аж 4). Сам будує дакілько гнїзд, з котрых собі саміця сама єдно зволить. Гнїздо уміщує міджі корїня стромів, до щербин в стїнї, кменях стромів або в скалї, звычайно у вышцї під 2 м над землёв. Іде о заперту кулёвисту будову з травы, моху, лишайника а листя з вступом на боку. В єдній зношцї бывать 5-8 білых, слабенько флякастых яєць, на котрых 14-16 денній інкубації бере участь лем саміця. О молодята, якы гнїздо опущають по 15-18 днях, ся пак старають обомі родічі. Куреник бывать частым гостителём зозулї.

Дожывать ся коло 3-4, у вынятковых припадах і 6-7 років.

Найвекшов грозбов про нёго є мачка (Felis silvestris f. catus), лишка (Vulpes vulpes), куна (Martes sp.) і ястрябовы птахы.




#Article 351: Оляпка (507 words)


Оляпка (Cinclus cinclus) є середнї великый співавый птах з родины Cinclidae.

Є о дакус меншый як шпак (Sturnus vulgaris), доростать до 18 цм, роспятя крыл мірять 26–30 цм. Мать завалисте тїло, курты крыла і хвіст. Фарбы суть переважно тмавобуры із світлишов головов і бріхом і выразнов білов грудёв. Дзёбак і ногы суть чорнявы, очі буры. Обі поглавя суть собі дуже подобны. Молоды птахы суть пак зверьха чісто сивы а на сподї тїла мають густе сиве смужкованя.

Спів є выразный, куртый, черять флавтовы тоны з цверликавыма звуками. Співать ай в зимі. При розрушіню ся озувать драпавым проникавым „црііт“ а при ваблїню зясь острым „зіт зіт“.

Росшыреный є на россяглій теріторії Европы, в северозападній Африцї а югозападній а середнїй Азії. В залежности на єднотливых областях є будь сталый або перелїтный, европскы зимовища ся находять переважно на юго Шкандінавского півострова. Европска популація рахує 170 000–330 000 гнїздячіх парів.

Жыє вылучно в чістых на оксід богатых, швыдко течучіх водных токах, а то особливо у высшых надморьскых вышках.

Є цїлорочно теріторіална. Належыть к дакілько мало співакам, якы годны плавати ай ся потапляти. Під водов выужывать своїх міцных крыл, на єдно понорїня там пак вытриме коло 5–10 секунд, хоць суть знаёмы і понорїня 30 секундовы. При потапляню мать заперты носовы дїркы а очі хоронены транспарентным очным вічком, знамым як джмурка. Лїтать лем над водов. Часто сидить на скалах, даколи сидать просто до воды, часто ся бродить в плытчінах. Тіпічне про ню є кучнутя, опередовшыткым тїсно перед одлечінём.

Жывить ся передовшыткым водныма быдлами, найчастїше ларвами, присавками ітд. Дале ся в їй страві тыж обявують тыж і дорослы комары, малы рыбкы. Нагодов може іти і на суш а там глядать хробакы, мурянкы, стоножкы і павукы.

Молоды птахы поглавно дозрївають уж в 1. роцї жывота. Справила є моноґамна – пары суть вєдно і цїлый жывот – але была у нёй позорована і поліґамія. Самцї ся при наговаряню выразно озывають, без перестаня выставують білу грудь, потапляють ся і на конець своїм дружкам нукають жертя. Гнїздить од марца до юна, а то раз або двараз шторік. Гнїздо будують обомі родічі в дїрах берегів, на мостах, припадно і у вгодных будьках, часто лем дакілько центіметрів над водным зеркалом, чім суть значно нахылны к повіням. Іде о кулёву будову з моху із вступнов дїров на боку, котра мать спочатку діаметер дас 20 цм. Взглядом к тому, же але пар хоснує тото саме гнїздо ряд років а як треба все го добудує, може в конечній фазї мати діаметер аж пів метра.

В єдній покладцї бывать 4–5 світлых, 25,6 x 18,6 мм великых яєць, на котрых 16 денной інкубації мать участь чісто лем саміця. Самець ся бігом того часу стримує близко і обчас саміцї принесе їджіня, она собі про нёго але векшынов ходить сама і охаблять так гнїздо нестережене. О молодята, котры гнїздо опущають асі по 24 днях, ся старають уж обомі родічі. Далшых 10–14 днїв їх іщі кормлять мімо гнїздо.

Огрожованый є предаторами, якыма суть передовшыткым хищі, куны ці грызець водяный, але і ничінём і забруджованём воды, повінями, якы можуть ничіти гнїзда а окремо тяжкыма зимами, котры ведуть к недостатку стравы. 




#Article 352: Мелничок (221 words)


Мелничок (Sylvia curruca) є малый співавый птах з родины Sylviidae. 

Росте до довжкы 13-14 цм, роспятя крыл мірять 17-20 цм а важыть 12-16 ґ. Верьхня часть тїла є сивобура, голова і затылок сивый, горло біле і спід тїла брудно білы. Ногы мать тмавы і очі буры. Обі поглавя суть такых самых фарб. 

Вабіть куртым „тет“, варованя звучіть як „террртек“. Спів творить выразне „лилилилил“ опереджене мягкым щебетанём.

Росшырена є у векшынї Европы з вынятком Іспанії, западной Франції, части Брітаньскых островів, Ісланду, северной Шкандінавії і векпын Італії; дале засягує тыж на теріторії западной і середнёй Азії. Іде о перелїтный вид із зимовищами в западній Африцї а южній Азії, котрый ся на свої гнїздовиска навертать в апрілю аж октобру. Жыє на краях лїсів, в крячінах і лїсиках і одкрытій країнї, парках і загородах.

Мелничок ся жывить павуками, хробачками, їх ларвами і бобулями. Жыє барз скрыто. Поглавно дозрївать у віку єден рік. В середнїй Европі гнїздить 1x за рік од апріля до авґуста. Гнїздо з травы і корїнків звычайно будує добрї скрыте низко над землёв в густых кряках або на шпильковых лїсах. В їдній зношцї пак бывать 3-5 світлых, 17,0 x 12,7 мм великых яєць з бурыма фляками, на котрых 11-13 денній інкубації ся черяво дїлять обомі родічі. Молодята ся лягнуть неопірены, слїпы а суть на своїх родічах чісто завислы. Гнїздо опущають по 11-14 днях. 




#Article 353: Чорноголовка (236 words)


Чорноголовка (Sylvia atricapilla) є малый перелїтный співавый птах з родины Sylviidae.

Іде о векшого вюрка. Озывать ся чістым флавтовым голосом а самцї годны наподобнити голос інакшых видів птахів (напр. соловеїв, косів, дроздів]). Чорноголовка ся легко дасть познати по тіпічній чапочцї на голові, ідучій к верьхнёму краю ока. Дорослый самець мать чорну чапочку (од першого черяня піря до кінце зимы мать буру чапочку, чорну або чорнобуру). На боках головы є самець сивый, зверьха сивый і насподї оливово сивый. Саміця мать чапочку арджавобуру. Зверьха є тмавшо сивобура, на сподї світлиша але цїлково опроти самцёві з бурым надыхом фарб. Молоды птахы (до першого черяня піря) мають чапочку зафарблену як саміця. На хвостї не мать в жаднім шатї білу фарбу. Ногы і дзёбак суть сивы. 

Жыє в цїлій Европі окрем найсевернїшой части, росшыреный є тыж на западній Сібірї і в северозападній Африцї. На западї і югу Европы є стала. Решта попупації перезимує в Середоморю, або в ровниковій Африцї.

Є тіпічным лїсовым птахом. Преферує веце листяны і змішаны лїсы, жыє але і в шпильковых лїсах а то як в екотонї так і внутрї лїса. Обывать тыж зароснуты паркы і загороды. Гнїздить од мая до юла. Недуже докладно збудоване гнїздо бывать уміщене в густых застиненый кряках, векшынов міджі 0,5 а 2 м над землёв. В двох зношках годен звычайно зраховати 4-6 яєць. Страву творять переважно хробакы, хоць дїл рослиновой части (плоды, бобулї, овоцина) не є маленькый. Облюбленов сезоннов стравов суть бобулї хабзы.




#Article 354: Трискунчік (351 words)


Трискунчік (Acrocephalus schoenobaenus) є середнї великый вид співака з родины Sylviidae. 

Росте до довжкы 11,5–13 цм, роспятя крыл мірять 17–21 цм а важыть 10–15 ґ. Мать бурый, тмаво флякастый хырбет і крыла, чорно калене тимя, світлый спід тїла а білаву надочну смужку. Ногы суть сивы. Обі поглавя суть такых самых фарб, молоды птахы мають тмавы флякы на груди.

Самцї співають з вшелиякых вывысшеных місць або при лїтаню у вышцї дас 2–5 м, одкы помалы з розтягнутыма крылами ховзаво падають назад долов. Спів є голосный, переважно флавтовый, із шкрипавыма і пискавыма тонами і тіпічмым трилком „воід–воід“. Може тыж обсяговати імітації голосів другых видів птахів.

Гнїздить у векшынї Европы а в западній а середнїй Азії выходно по западну Сібірь. Є то перелїтный вид із зимовищами в субсагарьскій Африцї, в меджах од Сенеґалу на западї по Етіопію на выходї а выход Капска в Югоафрицькій републіцї а северній Намібії.

Европска популація є одшацовована на 4,4-7,4 міліонів парів. Чіслено жыє головно в Росії (1,3–2,5 міліонів парів), Румунії (0,85–1,1 міліонів парів) а Булгарії (0,6–0,8 міліонів парів). На теріторії середнёй Европы гнїздить коло 315–593 тісяч парів.

Про гнїздїня преферує підмокнуты, густо зароснуты становища, головно краї вод і бажины з поростами тростинкы. 

Страву глядать в низкій густій веґетації. Переважно жере хробакы; жере тыж павукы, слимакы а на осїнь і бобулї.

Поглавно дозрївать в другім роцї. Гнїздить 1x аж 2x за рік од мая до авґуста. Пары суть векшынов моноґамны, самцї але можуть быти біґамны або проміскуітны. Теріторії обсаджують такой на навернутю із зимовищ. Міскове гнїздо з листя і быля трав, котре внутрі стеле різныма мягкыма матеріалами, враховано квітя тростинкы або хлупів, будує сама саміця добрї скрыте низко в густій веґетації, звычайно до вышкы 50 цм над землёв. В єдній зношцї бывать (3–)4–6 бурых, густо дріно флякастых яєць з розмірами 18,0 x 13,5 мм. Час інкубації тырвать 13-15 днїв, на яйцях сидить лем саміця. Самець ся запоює аж до кормлїня молодять, котры опущають гнїздо по 10–12 днях. Далшы 1–2 тыжднї суть пак іщі докормованы мімо нёго.

Трискунчік ся у вольній природї дожывать коло 2 років, затля найвысше зазначеный вік быв в Фіньску а было то 10 років і єден місяць.




#Article 355: Камышівка звычайна (370 words)


Камышівка звычайна (Acrocephalus arundinaceus) є середнї великым видом співака з родины Sylviidae.

Найвекшый вид камышівкы в Европі, скоро великости дрозда; доростать до довжкы 17–20 цм, роспятя крыл мірять 24–26 цм а важыть 28–38 ґ. Є невыразно зафарбленый, переважно тмаво бурый із світлишым, жовткасто білым сподом, білым горлом і світлов надочнов смужков. Обі поглавя суть такых самых фарб.

Варує драпавым „кррр“; співом, котрым ся самцї озывають при пролїзаню тростинок або конарїв стромів, творить шрепатова „карра карра кіт кіт“ (посмоть ).

Ареал росшырїня камышівкы звычайной сягать од северозападной Африкы, Портуґалії а Іспанії по северовыходну Кітай, южный Сахалін а северну Японію. Є перелїтна із зимовищами в субсагарьскій Африцї. 

В 50. роках 20. стороча дішло у много европскых популацій к выразному пропаду, котрый ся став іщі масівнїшым в 70. роках. К дуже выразным популачным стратам дішло наприклад в Нідерландах, Белґії, Нїмецьку, на Словеньску але і в Чеській републіцї. Затля што лем в Нідерландах іщі в роцї 1950 гнїздило веце як 10 000 парів, о 40 років пізнїше, в роцї 1990, уж менше як 300. Як головны прічіны бывають споминаны одводнёваня мочарїв а евтрофізація вод. Тыж є чутлива на рушіня на гнїздовисках а в дакотрых областях навеце огрожована ловом. В роцї 2004 была европска популація того виду гадана на 1,5–2,9 міліонів парів.

Гнїздить в густых, высокых, з воды роснучіх тростинках векшый розлогы.

Шыковно ходить по тростинках, де глядать страву. Жывить ся головно хробачінов, але і далшыма жывотныма, враховано павуків, слимаків або земноводных; на осїнь тыж зожре ай бобулї.

Поглавно дозрївать в другім календарнім роцї. Шторік гнїздить 1x аж 2x од мая до септембра. Пары бывають моноґамны, у самцїв была зазначена тыж біґамія ці триґамія, што значіть, же можуть загнїздити такой з 2 або 3 саміцями. Глубоке міскове гнїздо спїтане із быля травы сплїтать сама саміця до густой тростинкы над водов. В єдній зношцї є 4-5 зеленкасто білых, тмаво флякастых яєць великых 22,5 x 16,1 мм. Інкубачна доба тырвать 13–15 днїв, на яйцях сидить лем саміця. Молодята гнїздо опущають по 12–14 днях. У моноґамных парів їх кормлять обомі родічі, поліґонны самцї але помагають з кормлїным молодят лем першій саміцї, затля што решта саміць кормлять свої молодята самы. Є частым гостителём зозулї (Cuculus canorus). 

У вольній природї ся дожывать обычайно 2,4 років.

Політіпічный вид з 2 підвидами:




#Article 356: Завирушка лїсова (166 words)


Завирушка лїсова (Prunella modularis) є росшыреный птах з родины Prunellidae.

Росте до великости воробля (19,5 - 14 цм), котрому ся дакус до істой міры подобать і взглядом. На векшынї тїла є зароснута бурым пірём, на хырбетї мать выразны тмавы смугы, дорослы мають і інакшы сивосинї фарбы на голові, котры молоды птахы не мають. Обі поглавя суть собі фарбов дуже подобны. Озывать ся звучным острым ціт ціт ціт або цііт.

Завирушка лїсова є найросшыренїшым представителём своёй родины. Гнїздить в мірных частях Европы і Азії. Часточо є перелїтна, зимує в южній і западній Европі. В роках 1867 аж 1882 была чоловіком приволочена тыж на Новый Зеланд, де є днесь богато росшырена. Обывать густы лїсовы поросты, особливо шпильковы лїсы, крякы і загороды.

Завирушка лїсова жере хробакы. Гнїздо з моху постелен травов собі будує добрї скрыте в густых кряках або на шпильковых стромах. Саміцї до нёго потім кладуть 3 аж 5 малых, світло синїх яєць, на котрых сама сидить. Вид ся часто тыж стане жертвов гнїздового паразітізму із боку зозулї.




#Article 357: Зарянка (322 words)


Зарянка або тыж ольшанка або малиновка (Erithacus rubecula) є малый птах з родины Muscicapidae. 

Богато є росшырена на цїлій теріторії Европы окрем северу Шкандінації, росшыреный є тыж в северозападній Азії а в северній Африцї. 

Зарянка є велика дас як воробель. Мать кулёвите тїло з довгым хвостом і ногами і куртыма крылами і шпіцятым дзёбаком. Зверьха є світло бура, на сподї синёсива і біла, на горлї і на тварї мать выразный помаранчовочервеный щіт. Очі ай дзёбак суть чорны, лабы сивы. Обі поглавя ся фарбов не одрізняють, молоды птахы суть флякасты і хыбує їм помаранчовый фляк.  

Зарянка жыє цїлорочно сама, а то в лїсах, парках або на загородах, часто і у высшых надморьскых вышках. Любить ся стримовати в кряках і жывых плотах. Барже часто прилїтать і на поораны поля або ся тримать коло дикых пацят, де выдзёбує выорану хробач. Релатівно часто ся обявує і в містах.

Дуже част можеме дякуючі їй росшырености чути курте, часто повторяме „тік“, або варовне „цііі“ ці „цік“. Спів є зложеный з релатівно довгых, дуже звучных і вшелиякых мелодій (посмоть ).

Жывить ся дрібныма хробаками і їх ларвами або павуками, на осїнь у нёй грать важну ролю тыж рослинна страва, найчастїше плоды базы оабо тису. Сама ся найчастїше ставать жертвов хищів.

В Европі гнїздить од апріля до юла. 

Саміця кладе до місковеho гнїзда з моху, листя і травы, уміщеного в дутинах стромів, дїрах, поростах рослин або деревяных будьках у вышцї під 4 м 5 - 6 білых, червено флякастых яєць великости 20 × 15 мм. Шторік мать звычайно 2 зношкы, при стратї єдной з них гнїздить векшынов іщі раз. Інкубачна доба яєць тырвать 13 аж 14 днїв і сидить на них лем саміця. Молодята опущають гнїздо по 12 аж 15 днях. Першы помаранчовочервены пірка на груди ся їм зачінають обявовати по 2 аж 3 місяцях, тыж як дорослы суть зафарблены аж по далшых 3 місяцях. 

В природї ся обычайно дожывать єдного рока. Найвысше наміряный вік у зарянкы было 12 років.




#Article 358: Выходный соловей (278 words)


Выходный соловей (Luscinia luscinia) є малый перелїтный птах з ряду співаків а родины Muscicapidae. 

На Словеньску гнїздить лем на выходных частях земли. Обывать невеликый ареал в северовыходній Европі і в середнїй части Азії. Обывать тыж выходнїшы области Европы, згруба од Даньска і Польска а дале на выход. Прелїтный вид зимує в юговыходній Африцї. 

Прибережны гущавы рік з густым рослиновым штоком, заплавлены поросты верб коло потоків і вогкы лїсикы в одкрытій країнї. Під час міґрації ся обявують і на сухшых місцях.

Згора тмаво бурый, на хвостї лем на краях і верьху арджавобурый, на груди і боках сивосивый підклад невыразно флякастый, на спіднїй части білавый. Мать великы тмавы очі.

Гнїздо выходного соловея є доста умело зготовлене. Сплїтане з травы, корїнків, моху і сухого листя. Бывать уміщене цїлком низко над землёв, або прямо на земли міджі густыма конариками кряків, в былинах, в громадках ріждя, в копі сухого листя або в траві. Яєчок бывать в гнїздї 4 або 5, суть зеленкавы або буры і выжадують 13 аж 14 денне зогрїваня. Самець не бере участь на сіджіню. Такой як ся вылягнуть молодята, помагать їм при кормлїню. Носить їм червы, гусеницї, ларвы хробаків ці слимакы. По 12 днях ся молодята з гнїзда розбігають, але лїтати ся научать аж дакус пізнїше.

Є то секундарный конзумент дрібных безхырбетных жывотных в екосістемах вогкых бережных поростів. Естетічно вызначный своїм співом. Оперед ся їмав на годовлю в клїтках. Вызначный є з културного аспекту, науково є інтересный своїм росшырїнём. Оперед были популації огрожены хапанём співаючіх самцїв, днесь суть огрожены передовшыткым ліквідаціов бережных поростів при управах водных токів і змінами середовищ на зимовищах.

Выходный соловей є вынятковым співаком. Характерістічне є завершалне сррр, котре є в співі скоро вшыткых самцїв выходного соловея.




#Article 359: Западный соловей (152 words)


Западный соловей (Luscinia megarhynchos) є малый перелїтный птах з ряду співаків. Гнїздить переважно в лїсах, кряках і парках на теріторії Европы а югозападной Азії. Є перелїтный із зимовищами в южній Африцї.

Соловей ся оперед зашоровав до родины дроздовых, але од року 1993 є рядженый міджі Muscicapidae. 

Великый дас як воробель, на довжку мірять 15-17 цм і роспятя rozpětí крыл мать 23–26 цм. Фарбов є арджавобурый з брудно білов грудёв. Поглавя ся притім фарбами не одрізняють.

Жывить ся передовшыткым хробачов, яку часто ловить за лїтаня. Гнїздить од мая до юна. Гнїздо будує на земли в кряках а саміцї до нёго наслїдно кладуть 4 - 6 зелено-бурых яєць, на котрых сидять 13 - 14 днїв. Молодята потім кормлять обоми родічі. Гнїздо опущають по 11 аж 12 днях, але з родічами зіставають іщі далшых 14 - 15 днїв.

Мать незвычайно богатый голосовый фонд. При своїм співаню черять флавтовы тоны, выдавать силны товкот, пискать і клекотать.




#Article 360: Вертиголовка (180 words)


Вертиголовка (Jynx torquilla) є птах близкый сорокопудам і дятлям, на розлуку од другых дятлообразных мать але слабенькый дзёбак а мягкый хвіст. Є дакус векшый як воробель і є невыразно зафарбленый, ёго піря ся подобать совячому пірю і сплывать із коров стромів. Вертиголовка припомінать співака, тыж як другы дятлї мать але вертиперст, два персты ідуть допереду а два дозаду, і довгый лїпкачій язык. Вертиголовка є єдиный перелїтный дятель. Мать флексібілный карк і годен легко обернути голову о 180 ступнїв.

Вертиголовка жыє в цїлій Европі і в мірнім пасмі Азії, глядать світлы листяны і змішаны лїсы, жыє в садах, або в крячінах з осамоченыма стромами. Є перелїтна, европска популація зимує в Африцї, вертиголовкы з Азії лїтають до Індії а юговыходной Азії.

Жывить ся головно мурянками і їх ларвами, ушками і далшыма хробаками, котры зберать лїпкачім языком. Гнїздить в дуплах стромів, несе 7-10 vajec, на котрых обомі родічі сидять 12 днїв. Молодята ся осамостатнюють за 28-38 днїв.

Імя вертиголовцї принесло ёго чудове справованя, як ся чує быти огрожена, зъїжыть піря, розложыть хвіст, звісить крыла і в тій позіції вертить карком, сычіть і пырскать.




#Article 361: Довбач великый (1203 words)


Довбач великый (Dendrocopos major) є шыроко росшыреный дятлообразный птах з родины дятловых (Picidae). Середня годнота довжкы є 22,5 цм, фарба є чорнобіла з червеныма спіднїма хвостовыма кровками. У поглавей є притім выразно вывинутый поглавный діморфізм, самцї мають на роздїл од саміць і червеный тыл. 

Росшыреный є на вшыткых контінентах выходна півкуля з выїмков Австралії, на своїй россяглій теріторії росшырїня притім творить 14 підвидів. Ёго природным біотопом суть лїсы вшыткых сорт, росшырено жыє і в парках і загородах.

На початку ярї є выразный своїм характерістічным „бубнованём“ до скоры стромів або на бляшаны части будов. Через лїто в ёго страві переважують малы безхырбетны, обчас рабує і гнїзда другых птахів; через зиму, коли є недостаток стравы з жывотных, жере особливо різны плоды. Гнїздить в дуплах стромів, котры собі сам глубить, векшынов высоко в спорохнївитых стромах. В єдній зношцї пак бывать 4-7 сметаново білых яєць.

Довбач великый досягує приближно тых самых розмірів як шпак, росте до 22–23 цм, в роспятю крыл мірять 34–39 цм а ёго вага колыше міджі 70–90 ґ. 

Будовов тїла є вынятково приспособленый жывоту на стромах. Ёго штири персты, з котрых два ідуть допереду а два дозаду, мають загнуты пазуры, котры улегчують лїзїня а ёго певны хвостовы пірка при нім служать як опора тїла. На розбиваня дерева мать дуже міцный, шпіцятый дзёбак з дуже довгым і чутливым, щіглым плохым языком, котрый мать на кінцї драпаву щуточку а котрый му помагать здобывати жертву і з тяжко доступных місць. Дякуючі ёго дуже силным шыёвым свалам є способный до дереве вдарити дуже швыдко, зато мать і барз силну лебку, котра хранить ёго мозоґ перед зпятныма ударами.

Зверьха є довбач великый переважно чорный з выразныма білыма сімболами на крылах в образї великого фляку на їх верьхнїй части і тонкых світлых смужок на пірках лїтаня. Спід тїла мать мягко жовткастый, піря на спіднїх хвостовых кровках помаранчово-червены. На боку інакше світлой головы мать два выразны, в серединї споєны тмавы смугы. 

У поглавей є вывинутый очівисный сексуалный діморфізм – самцї мають выразный червеный фляк на тылї, закляшто саміцям тот ознак цїлком хыбує а тыл мають чорный. Молоды птахы суть од дорослых аж до новембра, коли у них біжыть черяня піря, легко одрізнятельне вдяка чорной фарбі на тимю і ружовому пірю на спіднїх кровках хвоста.

Тыж як і другы довбачі лїтать у вовнках з куртыма, доразныма ударами крыл.

                                                                               
Озывать ся найчастїше куртым, але выразным кік (часто в рядї як кі-кі-кі-кі) або кікс, при розрушіню тыж шкрептавым чрет чрет або ґіґіґіґі. Молодята в гнїздї ся пак озывають голосным детдетдет.                                                                                                             

На ярь є выразный вдяка свому „бубнованю“ до скоры стромів, але і до бляшаных частей будов. до бань церьквей. Цїль того про довбача великого справованя є вабити представителькы вспачного поглавя на свою теріторую і разом і одогнати потенціалных конкурентів. Бубнованя довбача великого є курте, творене приближно 10–15 ударами за секунду і нагло ся кінчачіма.

Преферує при тім дуты або збутнявиты стромы, у котрых ся звук розлїгать лїпше, чого резултатом є і голоснїше бубнованя.

Довбач великый є шыроко росшыреный дятлёобразный. Ёго ареал росшырїня покрывать цїлу Европу з выїмков Ісланду, северу Шкандінавского півострова і Ірьска. Чіслено тыж засягує на азійскый контінент, де жыє на шырокій смузї в меджах од ёго западной части аж по Кітай а Японію, ізоловано обывать і северозапад Африкы. Быв але тыж збаченый і далеко одтыль, наприклад в Северній Америцї або на Фаерьскых островах. Великость ёго ґлобалного ареалу росшырїня не є взглядом к великости вычіслена, точно не є вычіслена ани ёго ґлобална популація, котра є гадана на 73 500 000 – 216 000 000 екземпларів.

В Европі, котра покрывать 25–49 % ёго ґлобалного россягу, іде о вообще найросшыренїшого довбача, чісло гнїздячіх птахів є ту шацоване на 12–18 міл. парів. 

В сучасній добі не є нияк видительно огроженый.

Є сталый, выїмков є лем часть птахів із зимных северьскых областей, котры на зиму за стравов міґрують на юг. 

Природным біотопом довбача великого суть шпильковы лїсы, листяны і змішаны, здасть ся але, же преферує особлибо россяглишы листяны комплексы з векшыма стромами. Тыж є приспособливый а в богатім чіслї зато жыє і близко людьского обыстя, найчастїше пак в містьскых парках а у векшых, стромами зароснутых загородах.

Довбач великый жыє єднотливо або в парах. Актівный през день а векшыну часу перебывать на стромах, де ся рушать дуже незґрабно, злїтать лем малоколи на землю.

Міджі частых предаторів дорослых птахів належать ястрябовы птахы, молоды птахы їсть куна а в містї і домашня мачка. Яйця і молодята в гнїздї мають лем мало множество предаторів, міджі котрых належыть особливо куна, котра ся до дупла діставать векшынов росшырїнём вступной дїры. Таке ничіня гнїзд выконує даколу і шпак, котрый собі хоче дупло присвоїти про себе.

Є вшыткопожераючій. В лїтї ся в ёго страві обявують головно малы безхырбетны, враховано мурянок, павукіб, стоножок, мотылїв, моль, деревоказных шкодцїв і їх ларв, але тыж насїня і різны плоды, обчас облізує і мязґу стромів. Рабує і гнїзда другых в дуплах гнїздячіх птахів, як суть наприклад синицї. Суть знаёмы і припады, коли вырабовав гнїздо другых видів довбачів. До гнїзда ся притім найчастїше діставать звекшінём вступной дїры, чому годен у гнїздовых будёк заборонити лем єй обляхованём.

В часї, коли є выразный недостаток стравы (конець осени аж зачаток ярї), ся в ёго страві піднимать подїл плодів, переважно бобуль, орїхів і жолудів, котры втрепе до щербин стромів а пак їх дзёбаком легше годны розбити. Такы місця суть называны „ковадлины“ а довбачі ся к ним все вертають. В зимі іде тыж о часто навщівника кормиток, де преферує передовшыткым арашіды, сонячницёвы насіня і шмалець.

При здобываню стравы внутрі стромів векшынов зачінать зверьха і поступує з бока на бік. В припадї, же під скоров зазначіть жертву, товче ді скоры своїм місцым дзёбаком аж дотыль, як ся роспаде, а зо щербин ся потім зміцнює своїм довгым вытрищательным языком.

Довбач великый поглавно дозрївать у віку єдного рока. В середнїй Европі зачінать гнїздити бігом апріля а гнїздить аж до авґуста, а то раз за рік. Гнїзда собі будує особливо в дутинах старых, гниючіх, рівных стромів з мягкым деревом, мінімално 3 м над землёв. Хоць ся видить, же не проявує преференції над жадным видом строму, гнїзда часто будує в березах і дубах. Бігом веце років вытесать дупел омного веце як му треба. Тоты суть потім хоснованы і другыма створїнями, напр пергачамі. Каждый рік собі робить нову гнїздову дутину.

Дутины мають куляту вступну дїру, котра мать діаметер дас 5 цм а на їй глубіню мають участь обомі партнеры. Ходьба є курта, зато гнїздова коморка, котру стеле пилинами, є аж 30 цм глубока а 15 цм шырока. Саміця кладе 4–7 кулятых, сметаново білых, 20 x 27 мм великых а 5,7 ґ тяжкых (з того 7 % творить шкрупина) яєць, на котрых сидить вєдно з партнером по час 14–16 днїв. Саміця притім звычайно сидить через день а самець в ночі. Молодята суть по вылягнутю обомі родічами кормлены переважно ларвами, у віку 7 днїв ся їм зачінають одкрывати очі, о два дни пізнїше їм зачінать рости крыюче піря а од 12. дня їх дорослы птахы уж цїлком переставають зогрївати, у выспым віку наслмдно вылїзають аж к самому кінцю дїры і голосно жебрають о страву. Дутины пак цїлком опущають по 20–24 днях.

Успішность гнїздїня є дуже высока, у дятлёвых іде звычайно о веце як 90 %.

У вольній природї ся довбач великый дожывать аж 11 років, найвысшый зазначеный вік походить од екземплара з Шведьска, у котрого быв дослїдованый вік мінімално 12 років а 8 місяцїв.




#Article 362: Дятловы (122 words)


Дятловы (Picidae) є найчісленїша і найрозличнїша з 8 родин ряду дятлообразных. Цїлком ту бывать рядженых коло 200 видів в 30 родах, міджі котры належать дятлї, сорокопуды, вертиголовкы ці жовны.

Представителї той родины жыють на великій части світа, чісто хыбують лем в Австралії, на Новім Зеландї, Мадаґаскарї, дакілько островах а в екстремно неприязнивых поларных областях. Векшына видів притім обывать лїсовы поросты, хоць дакотры дятловы про свій жывот потребують скалисты локаліты або пустынї.

Дятловы суть звычайно самотарьскы і теріторіално жыючі птахы. В їх страві ся обявує особливо хробачіна, котру глядають найчастїше внутрї гниючіх або інакше хворых стромах. Вшыткы гнїздять в дутинах а то найчастїше точно в тых стромовых, хоць дакотры пустынёвы виды гнїздять і внутрї кактусів і барз мала часть і в земных дутинах.




#Article 363: Ластівковы (118 words)


Ластівковы (Hirundinidae) суть дрібны інсектопожераючі співакы. На кулятій голові є характерістічный куртый, глубоко розокланый дзёбак, приспособленый про лов інсекту при лїтаню. Крыла бывають довгы, щіглы і шпіцяты з девятёма ручныма пірками лїтаня. Ногы суть курты і слабы, птахы ся по земли рушають лем выїмково. Хвіст є справила вилковый. Зафарблїня є у векшыны видів зверьха тмаве, аж тмаво блищаче а спід тїла білый. Самцї і саміцї мають тоты самы фарбы. Векшына видів собі лїпить гнїзда з вшелиякых матеріалів, передовшыткым з глины прилїпенім к даякому певному підкладу. Дакілько видів собі глубить підземны норы.

Ластівковы суть росшырены на скоро вшыткых теплїшых областях світа, лем на Новім Зеландї а в части Океанії не жыють. Там де през зиму нїт інсектів суть стяговавы.




#Article 364: Русинськый алфавіт (143 words)


Руси́нськый алфаві́т (пораз руси́нська а́збука) — алфавіт русинського языка. У чотырёх варіантах русинського языка алфавіт не є докус єднакый и розлучат ся числом и рядом букв.

Русинськый алфавіт ся опират на гражданку, спрощеный варіант кирилиці и обычно має 36 букв ци менше. 
Лемкувськый алфавіт ся уд пряшувського (горі у табличці) удлучат тым, ож не має букв Ёё и Її. У воєводинськум алфавіті не є Ёё, Іі, Ыы и Ъъ; Ии ся кладе сперед Її.
Єдного кодифікованого пудкарпатського варіанта не є ани днесь. Алфавіт новых учебникув про русинські народні школы указує ся в учебнику Надії Печоры Русинськый язык. Розличат ся уд пряшувського алфавіта рядом букв (мнягкый и твердый знакы стоят сперед Юю и Яя). Мимо того ся в нюм хоснуют буквы Îî и Ôô, айбо за часть алфавіта ся не тримлят. Про запис закрытого переднёго округленого голосного звука (МФА [y]) обычно хоснуют букву Ӱӱ.

 




#Article 365: Жовна зелена (357 words)


Жовна зелена (Picus viridis) є середнї великый дятлёобразный птах з родины дятлёвых. Богато є росшыреный в западній Азії і цїлій Европі з выїмков Ірьска, векшыновой теріторії Шкандінавского півострова і дакілько середоземных островів, і то чінить єй єднов з найросшыренїшых европскых представителїв своёй родины. 

Жовна зелена є выразный птах з дакілько анатомічныма адаптаціями про жывот на стромах. Міджі найважнїшы належыть істотнї силный шпіцятый дзёбак, вгодный про россеканя дерева, міцны пазуры, як жовна хоснує про захоплїня ся на скорї стромів, небарз довгый але і так силный хвіст, котрый мать опорну функцію а в непослїднїм рядї і охранне зафарблїня. 

Мать оливово зеленый хырбет, білу спідню часть тїла із зеленым і жовтым надыхом на хвостї, сивы ногы, жовтозеленый дзёбак, червене тимя з выїмков підвиди P. v. sharpei і чорну лисёву маску. 

Поглавя ся од ся фарбов кус одрізняють, самець мать червены, саміця чісто чорны баюсы. Молоды птахы на лицях і бріху мають тмавы флякы в рядах. 

В середнїй Европі собі можеме жовну зелену легко поплести з дуже подобнов жовнов сивов, яка є дакус менша, мать зеленый бріх і чорны баюсы на лицях лем мягко назначены.

Жовна зелена цїлорочно обывать листяны і змішаны лїсы, припадно і векшы паркы і загороды з достаточным поростом старых і величезных стромів. 

На розлуку од векшыны дятловых од нёй можеме чути бубнованя лем малоколи. Овелё частїшы суть голосовы проявы, окремо пак хехотаве „ґлик ґлик ґлик ґлик“, тверде „кяік“ або „клі клі“.

Жовна травить подобно як дятлї і сорокопуды векшыни часу на стромах, за стравов але часто злїзать і на землю. Скоро вылучно до хворого і мягкого дерева собі глубить дутины з невеликов вступнов дїров, часо але обсяджує і опущены дутины другых дятловых птахів. В лїтї їй служать як гнїздовиска а в зимі їх хоснує передовшыткым як місце про переспаня.
                                                                                                                                                                        
Головну часть стравы творять мурянкы, котрых із своїх скрыш добывать дякуючі свому лїпкачому, аж 10 цм довгому языку, часто жере і далшы інсекты.                       
                                                                                                                                                                        
Гнїздить од апріля до юла а шторік кладе 5 аж 7 білых яєць о розмірах 23 × 31 мм. Часто загнїздює і в достаточно великых пташачіх будьках. На яйцях сидить черяво саміця і самець 19 - 20 днїв. Молодята опущають гнїздо по 21 днях жывота.




#Article 366: Середнїй довбач (485 words)


Середнїй довбач (Dendrocopos medius) є середнї великый вид дятлообразного птаха з родины дятловых (Picidae).

Є лем дакус меншый як великый довбач (D. major), але разом очівісно векшый, як довбач малый (D. minor). Росте до довжкы 20–22 цм а роспятя крыл мірять 33–34 цм, вага колыше міджі 50–58 ґ. Хырбет і крыла мать блищачо чорны, біло флякасты, з кулятым білым фляком на крылах коло плеч. Хвіст є чорный з білыма, тмаво смужкованыма вонкашнїма пірками. Тимя мать червене без чорного краю, шыёва смужка чорна, незаперта. Бокы суть сиво смужкованы, грудь світло жовта а бріх і спіднї кровкы хвоста ружовы. Дзёбак є кус куртый, слабшый, світло сиво зафарбленый. Із вшыткых видів довбачів в Европі мать найменше розвинутый сексуалный діморфізм очівісный лем на червеній чапочцї, котра є у саміць дакус куртша а на заднїм краю брудно помаранчово жовта.

Од подобного сорокопуда великого ся одрізнять головно червеным тимём, іншаков кресбов головы, світлишыма спіднїма кровками хвоста, сивым смужкованём на боках тїла і слабшым дзёбаком. 

Озывать ся выразным „ґик“, часто і швыдко за собов, або скынчавым „квеег“. Бубнує лем рїдко.

Жыє на россяглій теріторії Европы, в меджах од Канатерьскых гор кріз Піренеї, велику часть Франції, Белґії а середнёй Европы аж по западный край европской части Росії; засягує тыж на Кавказ а до Ірану а Іраку в Малій Азії. Є то сталый птах. 

В середнїй а выходній Европі гнїздить головно в низинах і горбковых країнах, максімално по 900 м н. м.. В Італії, на Балканї і в Турції але гнїздить аж по 1 700 м н. м. а на Кавказї і в Іранї іщі высше.  

Европска популація того виду є гадана на 140–310 тісяч гнїздячіх парів; набогатше є притім росшыреный в середнїй і выходній Европі.

Жыє переважно в листяных лїсах з перевагов старых дубів, менше чіслено пак в далшых тіпах листяного лїса, в змішаных лїсах, великых садах і парках. Найважнїша є великость залїсненой плохы. Барже перерваны лїсовы поросты меншы як 10 гектарів заселює лем малоколи.

Страву глядать головно в корунах стромів. Жывить ся переважно хробаками і мурянками, але в меншім множестві тыж різныма плодами, насїнями ці мязґов. До дерева барз часто не сїче а в дереві жыючі інсекты і ёго ларвы зато здобывать лем спід верьхнёй верствы або одтягнутых кусів скоры. 

Поглавно дозрївать уж на кінцї першого рока жывота. Є моноґамный. Гнїздить в дутинах стромів, як собі сам глубить в кменях або силных конарях з мягкым деревом, звычайно у вышцї 5–10 м над землёв. На їх тесяню, котре тырвать звычайно 2–4 тыжднї, ся дїлять обі поглавя; в конечнім штадію бывають шырокы згруба 12 цм і глубокы 20–35 цм із вступнов дїров з діаметром найменше 34 мм. Даколи тыж схоснувать опущены дутины великых довбачів або малых довбачів, котры росшырює, ці обсаджує єдну властну дутину вецераз. В середнїй Европі зачінать гнїздить найскорше на початку апріля. Шторік кладе звычайно єдну зношку з 5–6 (4–8) білыма, блищачіма, 23,2 x 18,5 мм великыма яйцями, на котрых сидять обоми родічі 12–13 днїв. Молодята пак гнїздо опущають по 20–24 днях.




#Article 367: Чорный дятель (145 words)


Чорный дятель (Dryocopus martius) є найвекшый европскый представитель родины дятловых. Росшыреный є в боровых, буковых і змішаных лїсах на розлеглій теріторії Евразії.

Чорный дятель є із своёв довжков 45-50 цм, вагов 250-320 ґ і роспятём крыл коло 76 цм великый згруба як ворона. Мать щігле, чорне тїло із світлым міцным дзёваком, подовговастов коцкастов головов, сивыма ногами і білыма очами. Поглавя мають слабо вывинутый поглавный діморфізм. Самець мать на голові червену „чапочку“, саміця мать червеный лем тыл. На розлуку од другых дятловый лїтать чорный дятель просто а не вовнками.

Жывить ся передовшыткым деревоказовыма шкодцями, мурянками, хробаками або їх ларвами, котры за помочі свого добрї формованого долотового дзёбака вытесавать із жывого і мертвого дерева. На набераня жертвы з тяжко доступных місць мать довгый лїпкачій дзёбак на кінцї кус зубчатый.

Чорный дятель є сталый птах птах. При лїтаню ся озывать звучным „кві кві кві“, як сидить проникавым „кліеее“.




#Article 368: Дятлоподобны (138 words)


Дятлообразны (Piciformes) є ряд птахів. Обсягує штири рецентны родины, але суть знаёмы і выгынуты виды.

Дятлообразны звычайно мають выразный дзёбак: сесь але може набывати різных форм особливо в завислости на тіпу приїманой стравы. Закля што дятловы мають дзёбак звычайно довгый і острый, зато же їм служыть про тесаня до деревеа, баюсовы ся жывлять жывотиновов стравов а мають так скоре тлустый дзёбак. Тукане мають ноторічно знамый великый дзёбак про здобываня і маніпулацію плодів.

Тоты дятлообразны, котры ся жывлять інсекрами, мають довгый дзёбак з малыма гачіками. Персты суть у дакотрых видів приспособлены про лїзїня на звіслых кменях. Два персты в тім припадї напрямують допереду а два дозаду. Їх міцный і перуючій хвіст їм забезпечує підпору при лїзїню і тлумить удары дзёбаком.

Дятлообразны обывають цїлый світ окрем Австралії, Папуы-Новой Ґуінеі а Мадаґаскару. Жыють головно в лїсах. Знамых є дас 380 видів.




#Article 369: Горліця (119 words)


 

Горліця (Streptopelia turtur) є европскы вид голубового птаха з ряду голубообразных. Вызначує ся шырокыма, помаранчово бурыма лемами чорных хырбетовых пірок, творячіма фляк на боках шыї. Гнїздить в одкрытых низиновых листяных лїсах.

Є кус векша як кос. Зверьха є арджавобура і чорно флякаста, насподї світла; окрем цїлкового зафарблїня суть важныма одрїзняючіма ознаками шырокый білый лем на тмавім хвостї і шикма біло-чорно смужкована паска на боках шыї, Харектерістічным є тыж стромке лїтаня.

Обывать краї лїсів і полёвы лїсикы, поросты поздовж вод, загороды ітд.

Переважує насїня културных рослин. 

До гнїзда, яке ся находить на кряках або стромах, зношать самічка 2 яйця, на котрых зогрїваню мать участь і самець. Молодята суть кормлены обомі родічами, наперед тзв. голубячім молоком, пізнїше натравенов стравов з горволя.




#Article 370: Підкарпатьска Русь (185 words)


Тота статья е о автономной земли Русинів в Чехословацькій републицї; о самовыголошеной державі року 1939 повідать статья Карпатьска Україна

 Підкарпатьска Русь, або Русинія (до рока 1918 познавана як Угорьска Русь) є назва, означуюча історичну теріторию, на котрій ся теперь находить днешня україньска Закарпатьска область, з чісто історично документованого никаня є то означіня єдной зо штирёх самосправованых земель Чеськословеньска в роках 1919-1939 і курто по скончіню Другой світовой войны до  29. юна 1945, котрой теріторія мала дакус іншы граніцї (загорнёвала наприклад і днесь словеньске село Лїкаровцї, а навспак не загорнёвала узку смугу земель на югозападї з містом Чоп, яке было в тій добі частёв Словеньска). Єй головным містом быв Ужгород; в новембрі 1938 по Першій віденьскій арбітражі, котра причленила южны области, враховано Ужгорода і Мукачова, населены передовшыткым Мадярами ку Мадярьскому кралёвству, ся єй центром справованя стало  місто Хуст.

В року 1930 мала Підкарпатьска Русь 725.357 тісяч жытелїв.

Законом ч.252 з дня 30. марца 1920 для Підкарпатской Руси (Русинії) установленый герб, якый одображав ся в общом державном гербі Чехословацкой републикі, а тыж в президентском гербі. Застава была єдина державна застава републикы: окрема застава про Русинію не екзистовала.




#Article 371: Дроздовы (153 words)


Дроздовы (Turdidae) є чіслена родина ряду співаків, росшырена передовшыткым на контінентах выходной півкулї.

Дроздовы суть мірно завалисты, малы аж середнї великы птахы жыючіх в лїсах. Їх розміры колышуть в меджах од 14,5 цм по 33 цм. Піря векшыны видів є сиве або буре, часто з фляками.

Суть інсектопожераючі, але векшына з їх представителїв жере тыж червы, глисты, слимакы а різны плоды. Виды з теплых областей бывають звычайно сталы, закля што тоты з областей із зимнїшыма зимами міґрують напрямом на юг а часто притім часто переконають і значны оддалености.

Дроздовы собі будують горнятковы гнїзда, котры бывають часто вымазаны твердов глинянов верствов. Їх тіпічна покладка яєць є 2 - 5 векшынов флякастых яєць, часто притім гнїздить 2× і вецераз за рік. На старостливости ся дїлять обомі родічі.

Дакотры виды, особливо представителї роду Catharus, Myadestes а Turdus, суть знамы і дякуючі свому выразному і мелодічному співу, котрый бывать часто означованый за найкраснїшый в цїлій пташачій ріші.




#Article 372: Синицёвы (266 words)


Синицёвы (Paridae) суть релатівно знамов родинов співаків. Обще занмый є єден з найросшыренїшых птахів звычайна синиця, тыж як і їй менша і менше чіслена близка лазурівка. Тоты два виды ся дуже добрї приспособили жывоту в містї а в зимі навщівляють кормитка, і дякуючі тому суть добрї знамы. Родина але загорнює овелё веце видів а многы з них в Карпатах ани не жыють.

Синицї суть цїлково дрібнїшы, мають цїлком велику голову, скоро прямый шпицятый дзёбак і міцны ногы і пазуры. Крыла мають курты і закулятены, хвіст середнї довгый. В страві переважують інсекты, котры зберають по стромах, зато суть усиловныма помічниками в бою проти шкодцям.

Суть то дрібны птахы, якы міряють 9 – 20 цм а важать 6 – 50 ґ. Релатівно велика голова несе прямый, різно міцный, шпицятый дзёбак. Міцны ногы і пазуры їм помагають при лїзїню по стромах, курты куляты крыла мають десять ручных пірок лїтяна, з котрых суть першы силно скуртшаны. Хвіст мають середнї довгый. Піря є дуже густе і цїлково контрастне і пестро фарбене, обі поглавя суть собі дуже подобны.

Синицї суть дутиновы птахы (зато годны мати пестре зафарблїня). Тропічны виды мають малы покладкы яєць неперевышуючі 3 яйця, птахы з мірного пасма мають навспак дуже богаты зношкы. Шампіоном є в тім дрібна лазирівка, котра мать середнї 11 яєць, місцями докінце аж 19 яєць. По выгнїздїню ся часту здружують до ґруп, векшына виду є сталых або вандрівных, лем дакотры виды суть часточно стяговавы.

Синицёвы мали спочатки 3 роды із скоро пятьдесятёма видами, котры суть росшырены по цїлій северній півкулї. На югу жыють лем в Африцї.

Список роду ся по роспадї роду Parus іщі не усталив.




#Article 373: Вороблёвы (141 words)


Вороблёвы (Passeridae) є родина рахуюча дас 40 видів малых співаків, знамых як вороблї. Їх отцюзнинов є Европа, Азія і Африка, одкы были дакотры з них заволочены і до другых частей світа. Найзнамішым прикладом є воробель (Passer domesticus), якый днесь жыє уж на вшыткых світовых контінентах з выїмков Антарктіды. Взглядом на то же дакотры вороблёвы ся стримують піля людьского обыстя, особливо пак уж спомянутый воробель і ёго близкых мазурик, суть то добрї знамы пташкы. Обще ся притім находять в одкрытых країнах, враховано ґаздівского ґрунту, саван і напівпустынь. 

Вороблёвы суть маленькы, завалисты, справила сивобуро зафарблены птахы з выразно міцным, шпицятым дзёбаком. Їх розмір колыше од ледва 11,4 cm великого (Passer eminibey) аж по 18 цм доростаючого (Passer gongonensis). Як є явне на базї взгляду їх дзёбака, суть прімарно насїняпожераючі, в меншій мірї але жеруть і інсекты. Гнїздять, ночують і страву глядають в ґрупах.




#Article 374: Вюрковы (120 words)


Вюрковы (Fringillidae) є родина малых аж середнї великый співаків. Жывлять ся передовшыткым насїнями. Векшына видів кормить молодята часточно або цїлком інсектом. Суть то переважно стромовы птахы, обывають але і одкрыты плогы а легко ся приспособлююиь културній країнї. Дакотры гнїздять в близкій околицї чоловіка, а приспособлюють ся так ёго жывотному середовищу. 

Вюрковы мають мінливы розміры тїла (10-23 cm), голова є дость велика, кулята з кужелёвым дзёбаком. Ногы суть курты, крыла куляты, пірок лїтаня є 10, але першы чісто невывинуты. Хвіст з 12 пірками є середнї довгый. Піря бывать велёраз пестрых фарб, обі поглавя многораз суть роздїлны і кідь у дакотрых видів навспак, поглавя вызерають подобно. Жыють переважно самы а гнїзда будують в конарях. Теріторіалне співаня є звучне. Годны барз добрї лїтати.




#Article 375: Овсянковы (117 words)


Овсянковы (Emberizidae) є шыроко росшырена і видово дуже розлична родина ряду співаків рахуюча коло 308 видів. 

Овсянковы суть маленькы завалисты пташкы з часто невыразным пірём і міцным, куртым, шпицятым дзёбаком. Їх розміры колышуть од 10 цм у великых видів аж по виды ростучі до 24 цм. Жыють в шырокій шкалї країн, найчастїше в лїсах, крячінах, мочарях і пасовисках. Виды жыючі на выходній півкулї мають векшынов холем часточно буре, смужковане піря, виды із западной півкулї але часто суть і видительно яснїшых фарб. Їх страва ся складать осовлибо з насїня, але можуть ся у ній обявовати і інсекты а то переважно през зиму. 

Векшынов суть моноґамны а будують собі добрї скрыты горнятковы гнїзда з травы і далшого рослинового матеріалу.




#Article 376: Сорокопудовы (131 words)


Сорокопудовы (Laniidae) є родина рахуюча коло 30 видів малых співаків дїленых до трёх родів. Найчісленїшым є род Lanius, котрого одборна назва походить з латиньской назвы про мясарья, што одказує на їх тіпічне справованя ся - здїваня уловеной стравы в подобі інсекту, малых пташків ці ссавцїв на терня кряків, де їх собі складують на пізнїшы часы і потім ся к ним вертають. Очівісно то але роблять лем куртодобо і не повнить подобну функцію, як наприклад підземны склады, якы знаме у мыш.

Сорокопудовы суть малы пташкы із сиво, буро, чорно ці біло фарбеным пірём, дакотры виды але можуть досяговати розміру аж 50 цм. Їх дзёбакы суть на кінцї мірно огнуты подобно як у хищів.

Обывають одкрыты країны з кряками на великій теріторії Европы, Азії, Африкы а в подобі двох представителїв і Северной Америкы.




#Article 377: Серпик (302 words)


Серпик або тыж стриж (Apus apus) є малый перелїтный птах з ряду серпикоподобных (Apodiformes), якы належать міджі найлїпше лїтаючіх птахів.

Росте до 16–17 цм і в роспятю крыл мірять 42–48 цм, є щіглый, цїлый чорнобарнасто зафарбленый із світлов шыёв, довгыма серпиковыма крылами, вилковым хвостом, выразно куртым дзёбаком і мало вывинутыма ногами. Обі поглавя ся фарбами не одрізняють. 

На югу і западї Европы жыє дуже подобный A. pallidus і Tachymarptis melba.

Знаме проникаве „сріі“.

Гнїздить скоро в цїлій Европі, в северній Африцї а на россяглій теріторії Азії. Є міґруючій із зимовищами на южній половинї Африкы. Там одлїтать в септембрі і до середнёй Европы ся назад зачінать вертати в марцї. Жыє переважно в містах і на валалї, рїдко і в лїсах або в скалистых областях.

Серпик з выїмков часу гнїздїня ся скоро безперерывно стримує у воздусї, де докінце і спє, пє і топтать ся, черять притім швыдке лїтаня з плахтїнём, бігом якого наберать вышку аж єден аж два кілометры, жебы потім як спє міг помаленькы слизкати ся воздухом долов. Бігом падавого лїтаня падать до мікроспаня, де одкапчать єдну половину мозґу, причім друга керує лїтаня. Серпиковы ночують в ґрупах. Середня швыдкость лїтаня є 35 км/г, але годен летїти і через 200 км/г. Мінімалне рушаня ся по певній поверьхнї доказують і ёго невывинуты ногы, дякуючі котрым здобыв біномічне імя (Apus apus – з ґрецького apous = без ніг).

Жывить ся лїтаючіма інсектами. 

Спочатку гнїздив на скалах і в дуплах в стромах, в сучасности але на тот цїль хоснує переважно дїры і щербины в людьскых будовлях. Гнїздить в меджах од мая до септембра раз за рік, в єдній покладцї пак суть 2-3 чісто білы яйця, на котрый 18-20 денній інкубації ся дїлять черяво обоми родічі. В припадї неприязной погоды годны молодята знижыти теплоту тїла і спомалити так свій рост, дякуючі чому годны пережыти аж двотыжднёвый недостаток стравы.




#Article 378: Морозюк (688 words)


Морозюк або тыж зимородок ці водомороз (Alcedo atthis) є в середнїй великости 16,5 цм великый птах з родины морозюковых (Alcedinidae). Є дуже выразно зафарбленый з помаранчовым сподом і синїм хырбетом. Выразным ознаком є тыж ёго выразно довгый шпицятый дзёбак.

Жыє піля помалы течучіх чістых вод на великій теріторії Европы, Азії а в северній Африцї. В середнїй Европі притім іде о єдиного представителя своёй родины. 

Морозюк є векшыну рока самотарьскы жыючій і строго теріторіалный птах. Жывить ся передовшыткым меншыма рыбами, котры їмать стромкым атаком під водов, але в малій мірї ся в ёго стравї обявують і водяны інсекты і зменоводны жывотины. ГНїздить в норах, котры собі сам глубить в стромкых берегах рік, в єдній подкладцї є 5-7 світлых яєць.

Морозюк є лем дакус векшый як воробель. Росте до 16–17 цм, роспятя крыл мірять 24–26 цм і досягує вагы міджі 40–45 ґ. Мать завалисте тїло, куртый хвіст і ногы, шырокы крыла і дас 4 цм довгый рівный шпицятый дзёбак. Выразный є своїм жаривым зафарблїнём, як ся мірно одрізнять залежыть од єднотливых підвидів.

 
 
Морозюк жыє скоро в цїлій Европі з выїмков Ісланду, северного шпицю Брітаньскых островів і Шкандінавії. Значно засягує тыж на россяглы теріторії Азії, особливо пак до єй западной, выходной, южной і юговыходной части. Ізоловано пак жыє і в северній Африцї. Ёго ґлобалный ареал притім займать плоху велику дас 24 900 000 km2. Северьскы популації суть переважно стяговавы, птахы з южных областей на своїх гнїздовисках суть по цїлій рік. Стяговавы екземпары зимують в середнїй Европі і Середоморю а дакотры міґрують на далекый африцькый контінент. Азійскы птахы пак зимують в юговыходній Азії. Міґрують передовшыткым през ніч а часто на великы оддалености, наприклад сібірьскы птахы мусять шторік перейти і веце як 3000 км.

В остатнїм часї не быв у ёго популації, яка ся рахує на коло 600 000 парів зазнаґеный пропад высшый як 30 % а зато є зазначеный як мало засягнутый вид. Ёго чісленость є векшынов інакша каждым роком а то особливо залежыть од теплот в зимі.

Жыє близко воды, чістой і богатой на рыбы. З той прічіны можуть морозюкы служыти як індікатор чістой воды. Найчастїше так обывать рікы, потокы, рыбникы, озера, переграды, і мочарї. Бігом зимной сезоны часто лїтать к напівсоленым водам.

Морозюл є мильхавый і векшыну рока є самотарьскы жыючій строго теріторіалный птах. В припадї, же ся на ёго теріторії зъявить конкурент, склонить ся, зачне помалы кывати головов з бока на бік і ростягує крыла. К битцї дійде лем малоколи, основана є але на зошмарїню єдного з участників до воды, і ёго притриманя під нёв. Тоты бої суть векшынов без важных зранїнь.

 
Жывить ся особливо меншыма рыбами до великости 12 цм, якы в ёго страві занимають 60 - 67 %. Морозюк страчать швыдкым лїтанём велё енерґії і зато мусить поїсти на день тілько їдла як 60 % ёго цїлой вагы. 
 
На жертву стережыть сїдячі на конарю што вісить звычайно 1 - 2 м над водов, в припадї же в околицї не суть ниякы конаря, мусить лїтати понад воду. Як жертву збачіть, вергать ся стромко під водне зеркало, поїмать єй до дзёбака і потім ся назад вертать на свою позорователню.

Уловлену страву наслїдно забивать ударами о конарь і лыґать головов допереду, жебы ся не зранив о рыбячі шупины і плутвы. Годен ся понюрити і метер під уровень воды, звычайно іде так до 25 цм. Успішность лову є низка, лем може кажда десята проба є успішна.

Нестравительна решта, як суть кости, є вылучована в подобі малых сивых вылучків .

 
Обі поглавя морозюка поглавно дозрївають у віку єдного рока. Гнїздїня є цїлый рік єдиный час, коли ся не стримує самотарьскы, але в парах, каждый пар притім обгаює теріторію велику аж 1 км.

Властну нору собі глубить на прикрых берегах близко вод. Векшынов бывають уміщены высоко, в дакотрых припадах аж 37 м над воднов уровнёв, дякючі чому є хранене перед много предарорами, як суть наприклад ласичкы.

Гнїздить од мая до септембра, шторік мать притім 1 -2 покладкы яєць. Кладе 5 - 7 білых, 22 x 19 мм великых і 4,3 ґ тяжкых яєць (з того 5 % творить шкарупина), на їх інкубації, як тырвать 19 - 21 днїв ся черяво дїлять обомі родічі. Выїмков суть лем ночі, коли на яйцях сидить лем саміця.

 




#Article 379: Блатнічка (179 words)


Блатничка,  Blatnička — село в окресѣ Годонин (код CZ0645) в Югоморавском краю (код CZ064) в Чехии. Старостка — Ярмила Грушкова.

Село мало ку 1. януару 2010 452 жытели.
Подля штатистик з 1.1.2017 в селѣ суть 424 обывателе, з того 220 мужи, 202 жены. Середный вѣк мають: мужи — 41,5, жены — 45 рокы.

Край в околици днешной Блатничкы зачав ся заселяти року 1240 колонистами з Австрии. Перва упоминка о селѣ походить з року 1362  з книгы, званой Liber negotiorum в дотычности о збераню мыта — ту село записане яко Platnicz Superior (Blatnice Horní).  Село первый раз по латинскы записане в року 1665, яко Panio Blattnicio, в року 1671 по нѣмецкы, яко Klein Blatnitz. Од року 1788 аж до року 1883 село означоване было, яко Malá Blatnice, од року 1883 крайскы уряды предписали официалну назву селу — Блатничка (чеш. Blatnička).

Року 1605 село было выпалене и цѣлком окрадене. В часѣ Тридцятьрочной войны (1618–1648) войска даколькых армад за рядом окрадали и пустошили село, аж по концю войны живот ся вернув до бѣжных колей. 

Братске мѣсто  — Фалкенштайн, Австрия, нѣм. Falkenstein (Niederösterreich). 




#Article 380: Кечеге (111 words)


Кечеге (Acipenser ruthenus) є солодководна рыба.

Фарбы суть сивасты, барнасты або зеленкавы. Головы переходить до довгого шпицятого рыла, на котрого спіднїй части ся находить рот і штири баюскы. Хырбетова плутва є посаджена аж за уровень бріховой плутвы. На хырбетї мать в шорї 11-17, на боцї 60 - 70 а на брісї 10 -18 кістяных щітків. Хвостова плутва є несіметрічна. Найвысшый зазначеный вік быв 27 років. Може быти довга аж 125 цм і выжыти 19 кґ.

Жыє у великый, релатівно швыдко текучіх токах басейну Чорного, Каспіцького і Балтіцького моря.

Жывить ся дрібным безхырбетныма, рїдко і дрібным рыбками. Страву векшынов зберать з русла, але нагодно і з водного стовпця і з водного зеркала.




#Article 381: Бановци (Ниемци) (187 words)


Бановцѣ (хорв.: Banovci; серб.: Шидски Бановци) — сербске село на восточной граници Хорватии з Сербиев, 15 км на юг од Дуная. До рока 1991 село ся называло Шидскы Бановцѣ, понеже положене о 14 км од найблизшого города Шид, котрый днесь е за границьов в Сербии. Через село иде автострада D46 и желѣзниця Загреб — Београд. До Загреба е 249 км, до Београда — 116 км. 

До Другой свѣтовой войны село было нѣмецке. Подля списованя-1910 Бановцѣ мали 990 обыватели, з котрых 668 были Нѣмцѣ (67,5%), котрых етичнов нормов была тверда и якостна робота.  По них зостала днешна церковь, школа и другы будовы. В роках 1944-1945 нѣмецке обывательство цѣлой Югославии было збавлене гражданства, маетку и выгнане. Нѣмцям Бановець пощастило, же они были наперед варованы одходячым нѣмецкым войском и 17. октобра 1944 40 аж 50 родин были организовано евакуованы.

Днешне село мае обывательство сербской народности и православной вѣры. Церковь Святой Петки (Параскевы) выставлена в роках 1773–1777 в неоклацистичном штилу, належить под юрисдикцию Срѣмской епархии з центром в Срѣмскых Карловцях, Войводина, Сербия.

В селѣ подля закона о народностных меншинах официално ся хоснуе кирилиця и сербскый язык. В школѣ ся выучуе по сербскы и по хорватскы.




#Article 382: Хробач (208 words)


Хробач (Insecta) є клас шістьногых з тіпу членистоногых, якы мають роздїлене тїло до трёх чланків (голова, грудь і гузіця). Про вшыткы виды є характерістічне, же мають три пары ніг, векшынов зложены очі, тыкадла а суть єдиныма членистоногыма, котры годны актівно лїтати. Іде о розмаїту ґрупу жывотин на світї, яка загорнює веце як міліон описаных видів. Хробач представлять веце як половину вшыткых знаёмых жыючіх орґанізмів. Чісло єствуючіх видів ся одгадує на 6–10 міліонів а є можливе же представляють веце як 90% вшыткых жывых форм на Земли. Хробач можеме нати скоро в каждім середовищу нашой планеты, хоць наприклад лем в малім чіслї обывать океаны, де переважують ракообразны. Новы виды ся обявують переважно в тропічных областях, в котрых хробач достала на найвекшу видову розмаїтость, але новы виды ся обявують і в Европі.

Великость днешнїх видів дорослой хробачі колыше од 0,139 мм у халцідок виду Dicopomorpha echmepterygis аж до 567 мм у виду Phobaeticus chani. Найтяжшый здокументованый сучасный вид хробачі є кобылка з виду Deinacrida з вагов 70 ґ. В минулости жыла і овелё векша хробач, найвеце знама є важка Meganeura monyi з карбону, яка мала роспятя крыл аж 750 мм. Еволучне одношіня хробачі к другым ґрупам є заты неясный, хоць ся появили доказы же хробач і ракоподобны мають тотых самых предків. 
     




#Article 383: Оттів словник научный (110 words)


Оттів словник научный, тыж Оттова енціклопедія, є найвекша друкована чеська енціклопедія (конверзачный лексікон) ушыткых доб з років 1888-1909. Недавно го в чіслї гесел по чеськы написаных енціклопедії перебігнула чеська Вікіпедія.

Іщі ай днеська є Оттів словник научный добрым жрідлом інформацій, особливо о історічных фактах. Дерек Соєр в своїй книзї повідать: Оттів словник научный оставать герешнов приручков, непереконанов ничім, што в Чехах од той добы было опубліковане. В своїм часї то была єдна з найлїпшых енціклопедій на світї, може друга за чіслом гесел а ілустраціями за Encyclopædia Britannica. (сторона 96)

Словник є барже детайлный, гесла довшы як сто сторон не суть выїмков а гесла з дакілько десять сторонами суть тыж часты.




#Article 384: Брюс Лі (486 words)


Брюс Лі або тыж Лі Юн Фан (27. новембер 1940, Сан Френсіско - 20. юл 1973, Гонґ Конґ) быв герець, майстер а популізатор боёвых умень. Засвятив ся тренінґу боёвых умень, што го пізнїше привело на філмове полотно. Своёв акторьсков роботов овплывнив накручаня філму а популаріту тогдышнїх акчных філмів. Курто по своїй смерти ся став леґендов а до днеська є знамый як вплывна фіґура боёвых умень 20. стороча.

Народив ся як черверте з пятёх дїтей до родины Лі Гоі Хуен а Грейс Го в Сен Френсіску. Курто по народжіню ся цїла родина вернула до Гонґконґі. Мав дві старшы сестры Феобе тай Аґнес, старшого брата Петра і молодшого Роберта. Єдна із спомин, котры собі сокотив од дїтинства была японьска окупація в часї другой світовой войны. Зато же быв Гонґконґ брітаньсков колоніов од половины 19. стороча, з вплывом чуджой держав ся стрїчав од своёй молодости. Як му было 13 років започав треновати Вінґ Чун. Не присвятив ся лем бою. В роцї 1958 выграв гонґконґскый танечный конкурз в ча-ча. Тай дякуючі свому вродженому таленту ся указав в дакілько філмах. Ёго отець ся правом бояв о будучность свого сына, якый преферовав танець, бой і філм перед школов. Кідь ся Брюсь дістав до биткы, котру рїшыла поліція, родічі вырїшыли, же пришов час, абы схосновав своє америцьке обчанство і вернув ся до земли свого народжіня.

Даякый час бывав у приятеля свого вітця в Сен Френсіску, де зараблав як інштруктор танця. Не вытримав там довго а скоро ся одстяговав до Сіетлу, де мала Рубі Чов свою рештаврацію, як дякуючі ёго вітцёви забеспечіла бываня і роботу. Приголосив ся тай старостливо доходив до Едісон Текнікал Ковлідж. Ёго резултаты в школї были дость добры, жебы го прияли на Юніверзіті ов Вошінґтон, де пізнїйше здобыв тітул бакаларя боёвых умень.
Фрустрованый платнёв, што го жывила, засновав в роцї 1963 Йун Фан Ґунґ Фу Інстітъют, де учів за невелику платню кунґ-фу. В тім часї не были школы боёвых умень тїко росшырене, та же штуденты не браковали. Докінце міджі нима стритив Лінду Емері, с яков ся оженив в роцї 1964. Свою школу боёвых умень охабив на старости свому камаратови Такіму Кімурови а із женов ся перемістив до Овкленду к Джеймсови Лі, де вєдно одкрыли другу філіалку Йун Фан Ґунґ Фу Інстітъют. Брюс Лі учів хоцького, што ся не любило кітайскій мінорітї. Тото досягло верьх в дуелї, котрый мав закінчіти навчаня некітайскых штудентів, як бы Брюс прохрав. По нецїлій мінутї бой скінчів успіхом Брюса. Він сам але не быв з резултатом спокійный бы ся сподївав же скінчіть скорше. Тота битка го привела к снажіню лїпше проведжіня боёвых умень, як бо сторінцї фізічній, так і по сторінцї філозофічній і менталній. В тім часї выникла думка Джіт Куне До.

Не дожыв ся премєры свого найзнамішого філму. 20. юла 1973 впав до комы і курто потім вмер. Болїла го голова і на тот боль, жебы го стишыв взав порошок (Equagesic). Болїня головы але было резултатом кровлї в мозґу, яка запрічініла набрнїня мозґу, што запрічінило смерть.




#Article 385: Чоп (212 words)


Чоп є місто на югозападнім рогу Закарпатьской области на западній Українї. Лежыть на граніцї з Мадярьском тай Словеньском на узкій смузї міджі ріками Тиса і Латориця, дас 25 км на юг од областного центера Ужгорода. 

В часї міджівойновой Першой републікы Чеськословеньска належав Чоп к Словеньску; під політічный і судный район з резіденціов в Кралёвскім Хылмці. При передаваню Підкарпатьской Руси Совєтьскому Союзу в роцї 1945 належав як стратеґічный железнічный ґуз (стрїчають ся ту штрекы од Кошіць, Будапештї, Ужгорода і Мукачова) к теріторії выходного Словеньска, котре было передане СССР, і наперек тому же адміністратівно не лежало на земли підкарпаторуській.

Жыє гев неповных 9000 людей, з них коло 40 % суть Українцї і Русины, 40 % Мадяре, решту пак Циґане, Росіяне, Білоросіяне, Словаци і Жыде.

Чоп є знамый передовшыткым зато, же є першов україньсков железнічнов станіцёв по приходї із Словеньска або Мадярьска (з Мадярьском є там і рядна драга і гранічный переход). Вєдно з Чєрнов над Тисов і Загоны так творять великый тай комплікованый железнічный ґуз, бо ся там стрїчать нормалный европскый розход шын (1435 мм) з російскым (1520 мм). Заставують ту влакы споюючі Братїславу, Кошіцї, Відень тай Будапешт а через Чоп, Мукачово а Львів з Київом а Москвов; тым ся ту выміняють подвозкы. Далша, менше затяжена штрека іде через Ужгород і Самбір до  Львова.




#Article 386: Америка (125 words)


Америка є другый найвекшый із шестёх контінентів на Земли. Є то єдиный контінент, котрого цїла теріторія лежыть на Западній півкулї тай разом (тыж як Африка) на южній і северній півкулї. Традічным датумом обявлїня Америкы Европанами є рік 1492, коли на берегы того контінента приплавала флотіла керована Кріштофом Колумбом. З Европы але з великов правдоподобностёв стали на америцьку землю як першы Вікінґы, а то уж о дакілько сто років оперед Колумбом.

З фізічно-ґеоґрафічного погляду ся выдрізнять Северна, Середня і Южна Америка, якы од ся дїлить Тегуантепецька, респ. Панамска шыя. Западны побережа омывать Тихый океан, выходны Атлантичный океан, на северї контінент засягує ай до Северного ледового океана. Америка закрывать 8,3 % поверьхнї Земли (28,4 % певнины) тай жыє в ній дас 14 % людской популації (900 міліонів).




#Article 387: Вєтнамска война (141 words)


Вєтнамска война быв озброєный конфлікт, якы міджі роками 1964 і 1975 проходив на теріторії Вєтнаму (днесь єдиного штату) а в пригранічу сусїднїх країн (Камбоджа і Лаос). На югу Вєтнаму ішло о поземну войну, на северї пак конфлікт мав подобу бомбардованя. США тай дакотры далшы країны (Австралія, Новый Зеланд, Южна Корея, Тгайско і Філіпіны) помагали южному Вєтнаму, котрый воёвав проти северному комуністічному сусїдови. Того пак підтримовав штаты выходного блока, вызначну роль мала ай партізаньска комуністічна орґанізація Народна фронта ослободжіня Южного Вєтнама (знама під назвов Вєтконґ), матеріалну підпору забеспечовала ай Кітай тай Совєтьскый союз.

У Вєтнамі є тот конфлікт знаёмый як „америцька война“. Інтервенція США у Вєтнамі значіка остатню ескалацію тридцятьрочного озброєного кофлікта, якый започав в роках 1945 і 1946 одпором вєтнамскых комуністів тай другых ґруп проти перебываню, респ. навернутю французького колоніалного панованя. Зато ся часто описує рік 1957 як початок вєтнамской войны.




#Article 388: Нація (468 words)


Нація (латиньскы natio) є громада людей, якы ся голосять к той самій народности. Точне і обще прията дефініція понятя нація не є. Гевтым терміном ся в різных країнах і языках выдрізняють начісто іншы соціалны орґанізмы. Особливо ся так выдрізнять міджі політічнов тай етнічнов націов.

В соціалных науках переважує назор, же няція є соціалный конштрукт. Тзв. конштруктівісты твердять, же нація пак не є обєктівно дана властность, яков бы годно было незалежно становлёвати. Вспачный назор мать прімордіалізм. З погляду модерністічных теорій ся прімордіалізм явить як часть націоналістічной пропаґанды, а як такый мать быти предметом а не резултатом аналізы „націй“ тай націоналізма. Націонална приналежность, значіть народность годен подля конштруктівістічного приступа становлити лем на базї прокламації індівідуа (к якій нації ся голосить). Часто але є нація становлёвана ай подля обєктівных крітерій - найчастїше подля комбінації языка і державной приналежности.

Націонална приналежність є формована на ґрунтї пособлїня різных факторів, передовшыткым ґеоґрафічных тай языковых, а тыж політічных, економічных ай реліґійных. Членів нації векшынов споює тота сама култура, історія і язык, часто ай господарьскый жывот і населена теріторія.

Подля подобной дефініції Сталіна „нація є історічно розвитов, стабілнов громадов языка, теріторії, господарьского жывота і псіхолоґічного склада, котры ся проявують в културній громадї“.

Термін нація ся даґде перекрывать з терміном етнічна ґрупа ці етніка, народность з терміном етніціта.

Слово нація (а ёго протиклады в европскых языках) мало і мать дакілько значінь:

Слово нація може значіти в другых, неевропскых громадах штось друге. Зато ся придасть наперед дізнати ся містну дефініцію.

Терміны нація і держава выражають дві річі різного характера: веце-менше субєктівну колектівну ідентіти в першім припадї і правнополічный обєкт в припадї другім. Днесь на світї суть націоналны державы і державы мултінаційны, але ай нації, якы свою державу не мають.

Новодобый націоналізм быв із спізнїнём перевзятый на різных місцях нашой планеты, наприклад у выходній Азії спочатку як реакція на аґресію колоніалных держав, і вытворив там шпеціфічны модіфікації, одповідны містным условіям. 

Термін нації є потім хоснованый як наприклад средство про веджіня своёй лінії ґруп, якы окрем языка вєдно не мають велё общого (і наперек тому же мали тоты самы общі крітерії - етніка, язык, култура, теріторія, держава). 

Оперед слободнїше розумена націонална ідентіта ся бігом 19. стороча перемінила на ідеолоґію, націоналізму. Тота ідеолоґія передавать змысел жывота громады і орґанізації єднотливцїв на основі приналежности к нації.

Дакотры соціалны вчены (напр. Ернест Ґеллнер) твердять, же нація не є жрідлом націоналізма, а навспак модерна нація выникла про потребы націоналізма.

За єдну ознаку нації є браный тот самый язык. За помочі зашорїня языка до языковых ґруп або родин сьме годны найти близкость дакотрых націй.

За далшы ознакы нації можеме тримати народны звыкы і сокашы. Практікованя традіцій і звычаїв є часто огрожене сучасным способом жытя.

Даколи є як ознака нації брана держава, але лем дакотры державы выникли як державны, бо векшына жытелїв ся голосила к єдній нації. В іншых негомоґенных країнах жыє вєдно много різных націє.




#Article 389: Народность (101 words)


Народность є приналежностёв к істій нації, причім націов ся розумить громада, на котрій створёваню мають найвекшый вплыв сполочна історія, култура тай сполочна теріторія а котрой члены мають тыж усвідомлїня соналежности з тов громадов.

Даколи ся народность становлює од державы або области, де ся чоловік народив або прожыв дїтинство, од походжіня предків, особливо матери, або од културы, котры собі чоловік адаптовав а з яков ся ідентіфікує. Народность чоловіка ся годна змінити в часї жывота, особливо кідь жыє в другім народностнім середовищу, як выріс.

Ґенерално годен повісти, же значіня того терміна є тяжко дефіновати. Мінило ся в історії і є різне і ґеоґрафічно.




#Article 390: Апартеід (103 words)


Апартеід є означіня про політіку расовой сеґреґації особливо в контекстї колишнёго упорядкованя на югу Африкы. Выраз походить з африканчіны тай значіть оддїлїня або одлучіня. Перше доказане хоснованя того слова походить з проява Яна Смутса з року 1917.

В Югоафрицькій републіцї быв апартеід офіціалнов державнов політіков в роках 1948 аж 1990, хоць уж оперед была тота політіка уплатнёвана. Проявовав ся оддїлїнём транспорта про білых і такзваных баревных жытелїв. Чорнюське обывательство не мало доступ до рештаврацій, кін, парків, плажей, школ, шпыталїв тай другый публічных місць про білых.

Шпыталї і школы про автохтонных жытелїв былы о велё менше выбавлены як тоты, якы сміли навщівляти білы жытелї.




#Article 391: Културна револуціа (108 words)


Кітайска културна револуція (цїлов назвов Велика пролетарьска културна револуція) была політічна кампань офіціално започата в Кітаю міджі роками 1966 і 1969 лідром КП Кітаю Мао Цзедуном. Їй вплыв але тырвав аж до Маовой смерти в роцї 1976.

В часї културной револуції мало дійти к великым змінам в громадї тай їй модернізації. Приводила але смерть тісячам людей, якы ся стали жертвами гублїня червеных ґард, розбитя економікы і величезны страты на културній дїдовизнї. Културна револуція є зато днесь брана як єдна з найнещастных доб модерной кітайской історії. В згодї з комуністічнов партіов Кітая ішло о катастрофічный прояв ултралївого напряма і велика часть жертв културной револуції была в 80. роках регабілітована.




#Article 392: Дінастія Мінґ (112 words)


Дінастія Мінґ пановала в Кітаї в роках 1368–1644, на югу країны із приверженцями ся утримали аж до рока 1661. Была остатнёв кітайсков народнов дінастіов, по нїй наступила дінастія Чхінґ. 

Їй заснователём быв Чу Юан-чанґ, лідер повстаня проти монґольскій дінастії Юуан. Він тай ёго наступцї підоймули Кітай к довгодобій господарьскій просперітї і політічній стабілітї. Бігом добы дякуючі поліґамії звычайной у высшых верствах кітайской громады выросло чісло мужскых членів на 100 000. З політікы але были, окрем царїв і настуцїв трона, в інетересїї стабіліты панованя вылучены. 

Од кінце 16. стороча господарьскы проблемы і з них выплываючі повстаня принесли ослаблїня мінґской моці, яке выужыли в роцї 1644 Маджуове на переворот і перебратя моци в Кітаї. 




#Article 393: Павло (апостол) (773 words)


Апостол Павло (нар. на початку 1 ст. — † міджі 63 і 67 рр.) — найвызначнїшый раннёхрістіаньскый місіонарь, «апостол народів» тай єден з першых богословів хрістіанства.

Походив з єврейской глубоко реліґійной родины, мав перше імя Савло, належав до колїна Веніамінового, найменшого з колїн ізраїлевых і очівісно быв названый на честь леґендарного героя веніаминян — царя Саула. Павло ся народив в містї Тарсі (Кілікія) у Малій Азії, яке тоды было славне своёв ґрецьков академіов і освіченостёв своїх жытелїв. Здїдив од свого няня римске обчанство, зато мав і друге, латиньске імя Тарсянина — Paulus чі Paullus(малый), Павло, яке він часто поужывать в своїх посланях. Євангеліст Лука в Дїях Апостолів го называть Савлом а другым іменом Павло лем рїдко. Значіть Савло не змінив своє імя через навернутя на Павло, а лем мав два імя Савло/Павло і хосновав їх без видимой перевагы. Пышыв ся тым, же не быв елліністом, і повив о собі «я, обрїзаный восьмого дня, з роду Ізраіля, з племена Веніяминового, єврей із євреїв, фарізей за Законом.» , сокотив язык няна і традіції предків.

Подалшу освіту здобыв в Єрусалимі в школї відомого рабіна Гамалиїла. Неуважуючі на приналежность до партії фарізеїв, быв чоловіком вольнодумным і знателём ґрецькой мудрости. За єврейскым звычаём молодый Савло вывчів ремесло робити, яке му потім допомогло заробляти на прожыток властнов працов. Можливо, тото є непрямым свідчіням того, же ся Павло зберав стати: за навчаня Торі не годно было брати грошы, зато вшыткы рабіны собі заробляли на жытя тым ці іншым ремеслом. У посланях Павло не раз споминать, же не быв тягарём про громаду, накілько годовав ся сам. Ці быв Павло неженатым або вдовцём в Новім Завітї неписано єднозначно, єднак він сам повідать  «Говорю к неженатым і вдовам: добрї їм, як остануть они так як і я.
Павло пройшовши курз Закону і коментарь до нёго, быв напевно свідком першых промов першомученика Стефана, якы го дуже образили. На стрїчі старшых Савло «дасть голос» заєдно із садукейсков партіёв згрозеный підрыванём авторітыХраму. Стане ся з пресвідчіня певным гонителём ранных хрістіан і фактічно веде їх перенаслїдованя. Богатёх Назарян увязненых; в чеканя процесу їх змушують зречі ся імені Ісусового. Савло почув, же єресі ся шырять дале і єдным з центрів ся став Дамашк. Він іде до першосвященика Каяфи з просьбов ёму дати повну міц, же поглядать сектантів і з охоронов їх приведе до Єрусалима. Першосвященик охоче дасть Савлові листы до провідників дамаськых синаґоґ.

Але під час своёї подорожі до Дамашку (з метов перенаслїдованя хрістіан) мав віджіня Хріста, потім ся став незнавным апостолом хрістіанства. Опівдні в дорозї ёго і супутників несподївано осяяло світло з неба. Він упав на землю і почув небесный голос: «Савле, Савле, чом ты ня перенаслїдуєш?». На што Савло повив: «Хто ты, Господе?». І чув одповідь: «Я Ісус, котрого ты перенаслїдуєш. Встань же та ідь до міста і тобі повідять, што маш робити». Здивованого і солїпленого Савла привели до Дамашку, де по стрїчі з учнём Хріста Ананіём він прозрів, а той повив: «Бог отцїв нашых выбрав тебе, жебы ты волю ёго зрозумів і жебы відїв ты Праведника, і чув голос із уст Ёго. Бо будеш ти свідком Ёму перед вшыткыма людми…»

Павло в Посланю до Галатів повідомлять, же він по Дамашку не пішов до Єрусалима, але выправив ся проповідовати до Аравії, по чім ся вернув до Дамашку. По навернутю Павла до хрістіанства і сповнїня Святым Духом інші Апостоли з недовіров ся поставили до нёго і сполковали ся через посередника — Апостола Варнаву, з якым Павло згодом здійснював апостольскы роботы в Антіохії, Македонії, Афінах, Солуні, Корінфі і Ефесі. І лем через три рокы він ся одважыв  стрїтити ся з апостолом Петром. Заручівшись підпоров апостола Петра, Павло ся заставив в Антіохії, де ёго сполочниками ся стануть Варнава і Марко.

Потім Павло іщі 14 років ся занимать проповідницькым служіням в Сірії і Кілікії, де він выкликать нарїканя з боку юдеїв-хрістіян (фарізейской єресі) за заперечіня необходности обрїзаня. Перекы міджі приверженцями Павла і ёго противниками вымогають скликаня Апостольского собору. На апостольскому соборї в 48-49 р. высловив рїшуче пересвідчіня, же про навернутя язычників до хрістіанства є вырїшалнов віра в Хріста, а не приналженость до юдейской реліґії. . Ефесяни спалюють чаклуньскы книгы по роповіді апостола Павла.

Апостол Павло ся став ревным проповідником Євангелія в Палестинї, Ґреції, Малій Азії, Італії і іншых реґіонах антічного світу. Згодно з книгов Дїянь апостолів, в часї святкованя недїльного дня в Троадї апостол Павло воскресив юнака на імя Євтихій, якый сидїв на вікнї і, заснувши, упав вниз з третёго поверху. Проповідуючі слово Боже, Апостол Павло зцїлёвав важно хворых, але зазнав перенаслїдовань і нападів. Кілько разів він быв чудесным чіном врятований Господом (по побитю камінями і потоплїна корабля).

Олександр Мень. Перші Апостоли. Львів. Свічадо. 2006 р. 228 с. ISBN 966-395-015-4 

Общі працї:

Теолоґічны працї:

Біоґрафії/Хронолоґія жытя Павла:

Нехрістіяньскы аспекты:

Археолоґія:




#Article 394: Фолклор (213 words)


Фолклор (з анґліцького folk lore – народны знаня) означать проявы народной културы, якы ся сокотять на істій теріторії по предках. Фолклор може быти або словный (напр. приповідкы, ці леґенды), но тыж і спів (наприклад спів даякых співанок односячіх ся ку конкретным добам), драматічный фолклор (народный театер), ці танцї. 

Фолклорны звычаї ся тыкають цїлой шоры різных подїй. Часто суть присвячены тому, што ся одбывать бігом рока (жнива, Різдво, Великдень), або бігом жывота людей (народжіня, свадьба, погріб). 

Фолклорны проявы зачали чезнути з приходом модерной технікы; такой як ся зачало шырити уменя і записаный текст, якый люде уж были годні чітати, не было уж простору про властну народну творчость. В тых часах (19. стороча) ся цїлый ряд дослїджователїв пробовав документовати фолклорны звычаї з одлеглых кутів Европы. Їх робота приспіла до ґрунту фолклорістікы і етнолоґії, єднак тыж к підоймутю знаня о селї. Оперед было село внимане як завергнутягодне місце, много обродженцїв і културно дїяльных особ в своїм поглядї ся обернуло. Про Европу 19. стороча были народны мотівы з гор, сїльского середовища або далекых місц дашто нове, незнаме і выкликало велику одозву. Богатство народных звычаїв започало быти швыдко розумено як народна дїдовизна, з яков ся могли чісленно выникаючі народы добрї ідентіфіковати. 

Фолклор ся проявує і в матеріаловым выражіню – як малярство, архітектура, руков вырабляны продукты або і ґастрономія.




#Article 395: Романтізм (143 words)


Романтізм є умелецькый і філозофічный напрям і жывотне одношіня евроамерицькой културы кінце 18. стороча і початку 19. стороча. Фундаментовыма камінями суть емоція, індівідуаліта (і індівідуалне зажытя) і душа (особливо мучена душа). Романтізм выник як реакція на монопол розума у філозофії просвітництва, строгость антікы іншпірованого класіцізму. Базовы імпулзы глядав в давнинї (преважно в середовіку) а в екзотічных землях.

Против освітницькому розуму романтізм ставлять часто (про романтізм скоро все) іраціоналне почутя, против желаню знати і познати желаня прожыти і зазнати, против ясній і знамій містерії і таємніцї, против раціоналітї фантазії. Просвітницькый оптімізм проґресу вычеряла безнадїя і завзятя к (тыж даремній) жертві. Тоты характерістікы суть призначны окремо про романтічне уменя (образотворче уменя, музика), а і жывотны одношіня.

Понятя романтізм было створене на основі слова роман, значіть од означіня літературного жанру, якый в 18. сторочу започав богато обсяговати і псіхолоґічны (сентіменталный роман) ці містічны (ґотічный роман) елементы.




#Article 396: Бароко (251 words)


Баро́ко (очівісно з порт. pérola barroca – перла неправильной формы) є умелецько-културный напрям, якый пановав в Европі міджі роками 1600 і 1750. Выник в Італії тай пошырив ся по цїлій Европі і в єй колоніях. Словом бароко ся пак означує і тота епоха.

Найправдоподобнїшый выклад слова бароко є, же походить з портуґалчіны, термін perles baroques ся про перлы неправилной формы хосновав уж початком 16. стороча. В середовікій лоґіцї ся так означовало вшытко напучнїте, набырнїте і смішне. В сїмнадцятім сторочу є зазначене хоснованя понятя „бароковый“ в значіню „тордованый“ (крученый, страпатый). Подобно як означіня много другых слогів было ай бароко назване аж назад і в тім припадї мало тото додатково хосноване означіня пейоратівный надых.

Характерістіку барока як пізного і правила обходячого слогу хосновав в двадцятых роках історік уменя Войтєх Бірнбаум у формулації тзв. „бароковой теорії“.

Основны черты барокового уменя уж суть ґенетічно положены в ренесанчнім уменю, бо бароко є росшырїнём і додуманём ренесанчных умелецькых тенденцій. В істым змыслї але бароко разом значіть спераня ідеалів ренесанції, бо в собі мать компоненту выходячу в базї із середовікого хрістіаньского думаня. Тота компонента ся выразно проявила передовшыткым по Трідентьскім концілі. Вело к нїй тото, же ся ренесанція, як в уменю так і у філозофії барже скоро по дочагнутю якогось думаного верьху коло рока 1520 зачала істым способым вычерьповати, што вело к вынику тзв. манірізму. Тот але ся выжывав в ґротескности, оптічных ілузіях атп. Выник барока є перекрочінём того статусу, зато же быв (мі. акурат Трідентьскым концілом) формулованый ясный і порозумілый проґрам думаня, што є фактічно оброда хрістіанства. 




#Article 397: Класіцізм (169 words)


Класіцізм є умелецькый напрям, якый ся іншпірує переважно старовікыма прикладами і кладе увагу на терезвый розум, умірненость і ясный, правилный порядок. Выник у Франції 17. стороча за панованя „короля Сонця“ Лудвіка XIV. як реакція на чутёве аж одушевнїле бароко і одты ся пошырив до цїлой Европы. Тота перша фаза класіцізму ся даколи зове бароковый класіцізм, зато, же ся там бароковы елементы мішають з елементами класіцізму. Історічно ся тота епоха зачленює іщі до културы барока. Слїдуюче рококо ся од класіцізму до великой міры одвертать. Новый приход класіцізму принїс просвітницькый абсолутізм, коли ся класіцізм став слогом просвітницькых пановницькых дворів, і Велика французька револуція, коли ся класіцізм став тыж слогом богатых міщанів. Про далшу вовну класіцізму, яку принїс Наполеон Бонапарт і Наполеоньскы войны, ся хоснує означіня емпір. 

В другій половинї 19. стороча ся класіцістічна архітектура стала слогом обычайного містьского будованя а в 20. сторочу ся пару раз вернула як выраз певности і силы і як слог діктаторьскых і тоталітных режімів. Про тоту епоху од половины 19. стороча ся звычайно хоснує названя неокласіцізм.




#Article 398: Патріотізм (113 words)


 
Патріотізм є сполоченьско-політічна позіція на базї емотівного позітівного і підпорного одношіня єднотливцїв або ґруп к 'отцюзнинї' (латиньскы patria ← ґрецькы патріда, πατρίδα). 'Отцюзнинов' (або 'нянківщінов') годен быти край або місто, звычайно ся тым але думать нація або штат, 'власть', патріотізм пак годен ідентіфіковати з властенецтвом. 

Патріотізм загорнює одношіня як: гордость на успіхы і културу своёй країны, желаня сокотити єй характер і базу културы і ідентіфікацію з другыма членами народа. Патріотізм даколи є тїсно покапчаный з націоналізмом і є про нёго (часто неправилно) хоснованый як сіноніма. Лїпше повіджено націоналізм є ідеолоґія - часто але підпорує патріотічны позіції як желаны і вгодны. 

Патріотізм на розлуку од шовінізму не вылучує почливость к другым землям і народам.




#Article 399: Націзм (123 words)


Націзм, покуртаня од націоналный соціалізм, з нїмецького Nationalsozialismus,  є тоталітна ідеолоґія офіціално заведжена діктатуров в Нїмецьку в роках 1933–1945 (тзв. Третя риша) через Націонално соціалістічной нїмецькой роботницькой партії (Nationalsozialistische Deutsche Arbeiterpartei, NSDAP) веденой Адолфом Гітлером. Націстічна ідеолоґія комбінує елементы соціалізму, націоналізму, панґерманізму (преферованя расы перед націов а ідея зєдиненой ґерманьской Европы), фашізму, расізму (окремо антісемітізму) тай евґенікы.

Побудована Адолфом Гітлером тоталітна держава, яка зачала Другу світову войну, была поражена (1945), а націонал-соціалізм быв засудженый Нюрнбергскым трибуналом (1946) як злочин против мира і против людства.

Практикы націонал-соціалізму по року 1933 мало чим ся одличують од практик иншых тоталітных режимів (болшевіцького, маоістьского и подобных), они были напрямованы на заведжіня тоталной партійной контролы над вшыткыма сферами сполоченьского живота ай насаджіня сістемного терору против людей иншакых пересвідчінь.




#Article 400: Карікатура (114 words)


Чуджім словом карікатура называме спрощене, даколи гуморне або комічне, даколи сатірічно крітічне а нароком робляче сміхы або выдріжнаюче ся, образотворче або літературне дїло, котре значно звыразнює дакотры части тварї, людьской поставы або і дакотры особны властности, важны черты натуры (ці далшы важны рисы) у зображованой особы респ. у карікованого чоловіка. Карікатура ся од вшыткых другых гуморістічных жанрів вызначать нелем своёй нароком спрощенов скороченливостёв выразу, а передовшыткым увеличованём і умыселным звыразнёванём зволеных черт зображованого чоловіка. К своїй гуморній сторонї може быти выразом острой сполоченьской крітікы, ясного зосмішнїня, протесту або спераня ся проти даякій особі. Своїм характером мать очівісно близше к жанру пародія.

Предметом карікатуры бывають найчастїше особы публічно дїяльны і обще знамы (політіци, співаци апод.).




#Article 401: Гумор (108 words)


Гумор (з лат. (h)umor вогкость, текутина) є тіп емоції, способность чоловіка, річей або сітуації выкликати почутя забавлїня в другім чоловікови і згорнутя способів як тото забавліня, часто спроваджане сміхом, выкликати. Понятя оріґінално описовало темперамент єдинця, якый ся подля антічных представ складав із штирох основных тїлесных текутин (humores). З гумором є узко звязаный щірый сміх.

Точна дефініція гумору є проблематічна, не є ани ёго зъєдинена, обще узнана теорія. Теріов комічна ся занимав напр. Зіґмунд Фройд (в дїлї Фіґлї і їх одношіня к несвідомости).

Чертами гумору суть незмыселность і момент несподїванкы. Важным предпокладом є тыж соціална інтеракція. В гумору приходить холем єдна з участненых сторон к (выдуманій) шкодї ці стратї.




#Article 402: Плач (162 words)


Плач є спроваджаючій яв дакотрых емоцій, передовшыткым смутку. Плакати годен але і про боль або почутя стеку, безнадїї, а і силной радости. Про плач є тіпічна характерістічна міміка і течіня слыз. Слызы обсягують ендорфін утишуючій боль і стресовы гормоны, змыслом плачу є упокоїня чоловіка. Плач выкликує в околицї сочутя і жаль, значіть же мать ай сіґналну функцію.

Не кажде слызїня є плач – як прийде к зранїню або пошопаню ока, пак то не є плач. Вшыткы ссавцї мають слызы про звогчованя поверьхнї ока і выплавлёваня брудноты, але очівісно лем чоловік є способный плакати. 

Нахылность про плач у каждого чолоціка залежыть од културы, віку і поглавя: дїти плаюуть частїше, жены середнї плачуть веце як хлопі, тыж старшы люде мають міру про плач низше. Тыж сполоченьска толеранція плачу ся в різных обладтях різнить – в Европі ся наприклад хлопі намагають утисковати і плачуть лем при дуже жалостных подїях. 

За дакотрых душевных порухах приходить плач без прічіны. У істерії може плач тырвати і дакілько годин. 




#Article 403: Міміка (158 words)


Міміка (з ґрецького мімеомаі, наподобнёвати, представляти) є усвідомлене выражаня тварёв, запрічінене стїгованём тварёвых свалів.Є то – ведля ґестікулації - вызначнов частёв новербалной комунікації, акторского уменя, пантомімы і жывого выражаня ся чоловіка. Узко є звязана з очным контактом.

Мімічны способности чоловіка в порівнаню з другыма быдлами міцно підпорує плоска тварь без серсти і богата мускулатура. На выразї тварї мають найвекшу участь очі і ґамбы, зато їх собі акторы звыразнюють малёванём. Тыж зморщене чоло, приджурене око, огорнутый рот або ніс суть просты средства, котрыма швыдко і шпоровливо выразиме свої суджіня і шацованя. Мімічны выразы суть окрем того векшынов незалежны на културї і языцї, таже можуть служыти про дорозуміваня і там, де собі люде языком не розумлять.

Людьсков міміков в порівнаню з пріматами ся детайлно занимав Чарлз Дарвін (у своїй книжцї Выражаня емоцій у чоловіка і звірят, анґліцькы The Expression of the Emotions in Man and Animals), експеріменты з міміков чінив тыж Ян Еванґеліста Пуркінє.

Два з найвыразнїшых мімічных проявів суть:

 




#Article 404: Холерік (316 words)


Холерік є єден із штирох видів темпераменту в згодї з Іпократовов тіполоґіов темпераменту, лабілный екстроверт. Тїлова текутина, котра на нёго мать вплыв є (жовта) жовч (по ґрецькы холе). Є недотуливый, неспокійный, аґресівный, выбушный, імпулзівный, сполегливый і немінный у своїх жывотных позіціях і одношінях. Прожывать глубоко і швыдко. К річам, як раз вырішыть ся уже не вертать. 

Холерік мать свої гесла і прінціпы, котры хоснує про своє керованя жывотом  і якы ся намагать дотримовати. Як ся му то не удасть є неприємный і мерзеный. Не вытриме, кідь не мать все правду а ани нагодов собі нездумать признати, жебы ся міг помылити; Все мусить вітязити а пак глядать способ, як собі сокотити почливу тварь перед другыма. Не годен спустити із працовного темпа і змушує к тому і свою околіцю. Мусить стояти все на чолї і чує ся добрї, лем кідь росказує другым. К іншым людям утримує высшестояче одношіня і нетолерує людей, котры наповно не схоснують свої способности. Є недочекавый і нетолерантный к слабостям, та зато плано выходить передовшыткым з помалїшыма і невырішалнїшыма людми. Часто бывать недочекавый наприклад при очекованю даякой подїї. Ёго справованя може даколи быти завершене аґресіов. Ёго реакції ся околіцї можуть відїти увеличены, але холерік ся розъїдать а за очімінь є охотный знову нормалнї бісїдовати о проблемі, што другы натуры многораз плете.

Холерік є дінамічна особность, яка доставать свої меты. Там само як санґвінік є приветливый тай оптімістічный. Є родженый ведучій, а то уж од маленька. Мать врыту міцну тугу по змінї. Як ся дізнать, же штось не в порядку, без ваганя боює за людьскы права і боронить укривджены. Є вырішальный і мать певну волю, проблемы переможе швыдко. Годен росказовати може каждому, без огляду на знаня сітуації і условій. Ёго прімарным інтересом є дочагованя цїлїв, не йде му о даке дашто, жебы ся дакому любив. Є герешный і сістематічный орґанізатор. Мать способности завершыти веце роботы як будьхто іншый. Любить переконати барьєры, любить бой і тыж конкуренцію.




#Article 405: Санґвінік (295 words)


Санґвінік є єден із штирёх видів темпераменту, стабілный екстроверт. Тїлова текутина, котра на нёго мать вплыв є кров (лат. sanguis). Є сполоченьскый, приступный, чінородый, веселый, бесстаростливый, жыво реаґуючій, чулый, бісїдливый і оптіміста. Назорово і емоціями є нестабілный, прожывать поверьхнї і курто. Є способным підрядженым працовником.

Горне ся до много дїл, котры пак не годен докінчіти. Не годен порозуміти, же може мати якысь прінціпіалны ґанчі своёй натуры. Барз велё бісїдує. Часто любить звеличати. 
На термінах робот собі не дасть позір, часто черять занятя.

Санґвінік любить громаду. Є чутливый і годен вшытко перемінити на фіґель. В жывотї находить копу взруху і годен свої зажыткы інтересно і пестро росповідати. Все є приветливый і оптімістічный. Уж од дїтинства є звідавый і веселый, годен ся бавити із вшыткым, што мать при руцї, любить притомность другый. Не мусить мати веце таленту як іншы, а очівісно собі ужыє бівше забавы і фіґлїв.

Ёго харізма і енерґіов прекыплююча особность к нёму бесперестаня притїгує людей. Затля што другы натуры лем бісїдують, санґвінік росповідать зажыткы. Любить быти в серединї увагы і дякуючі свому таланту на росповіданя є душов громады. Добрї собі памнятать фарбы, на роздїл од імен ці даякый іншых фактів. Про нёго є природній фізічный контакт з другыма людми, дотуляня ся, обятя, гласканя.

Мать вродженый змысел про драматічность і може быти вынятковым актором. Санґвінік мать наівну натуру а і в дорослости собі сокотить дїтячу простоту. Є чутливый, одкрытый і беспосереднїй, по верьх наповненый оптімізмом і надхненём скоро про вшытко. Од мала хоче вшытко відїти і з таємніцї іде зошалїти. 

Без ваганя знать понукати свою поміч, але не додумує резултаты своёй охоты. Є творивый і бесперестанно творить новы тай новы взрушуючі ідеї. Іншпірує і притїгує другых своёв властнов енерґіов і надхненём. Знать зачати бісїду з каждым хто є близко і такой ся стане вашым приятелём.




#Article 406: Флеґматік (283 words)


Флеґматік є єден із штирёх видів темпераменту, стабілный інтроверт. Тїлова текутина, котра мать на нёго на основі стародавных поглядів вплыв, є слиз (ґрец. флеґма, стады назва). Є осторожный, розважный, сполегливый, змірливый, вырівнаный, покійный, легковажный, вміє свої емоції утримовати. Є добрым ведучім. Прожывать поверьхнї і помаленькы, што значіть, же не забывать а хоць го подїя не зохабила цїлом (або переважно) холодным, знать ся к нїй вернути і в найнесподїванїшых моментах. З векшынов роботы ся без проблемів вырівнать тай сітуації рішыть з холоднов головов. Кідь запоює емоції, та то звычайно маленько.

Не вміє ся про будьшто запалити. Боронить ся будьякым змінам тай не любить пробовати або выдумовати новы річі. Вызерать як лїнь, вічно одкладать роботу або єй начісто обходить. Не любить нести одповідность за свій жывот. Не дасть навонка своє почутя. Не любить повісти нїт. Боїть ся дашто рішыти.

З флеґматіком ся дасть выйти може найлїпше із вшыткых видів натуры. Є лем мало сітуацій, як бы годны были го вынервачіти. Про своїх родічів є то благословлїня, бо є спокійный скоро всяды. Любить мати цімборы, але не вадить му ани самота. Знать ся легко приспособити каждій сітуації. Є сістематічный. Міджі другыма є флеґматік тлумена особность, котра добрї несе тиск. К вшыткому іде з покоём, рішыть вшытко поступно. Ёго выняткова властность є же годен быти покійный, холоднокровный і концентрованый за каждой сітуації. Ниґда ниґде не хватать і не дасть ся вывести з балансу. Є умірненый з лукавостями жывота і до ничого не кладе велику надїю. Є сполегливый і вытырвалый, мать добры урядницькы способности. Намагать ся коло ся утримовати покій, пособить як медіятор і рішытель проблемів. Мать много камаратїв, бо ся з ним дасть добрї выйти. Никого не ображать, вміє слухати, не є у нёго потреба много бісїдовати.




#Article 407: Меланхолік (289 words)


Меланхолік є єден із штирох видів темпераменту: лабілный інтроверт. Тїлова текутина, котра на нёго на основі старых назорів (Іпократ) мать вплыв, є чорна жовч (ґрецькы мелане холе, одты названя). Є тихый, перечутливый, недружный, резервованый, песімістічный, ріґідный (плано ся приспособлює), узкостливый тай мильхавый. Пережывать глубоко і помаленькы і к річам ся дуже часто вертать. В назорах і реакціях є навонка терезвый і уміреный, але внутрї вшытко глубоко пережывать.

Меланхолік легко і многораз підлегне депресії. Легко ся образить і у вшыткым такой глядать проблемы. Мать низке самоусвідомлїня, котре ся але намагать при каждій нагодї підвышыти. Думать собі, же го вшыткы оговатяють, терпить великов внутрїшнёв неістотов. Меланхолік є вагавый, бо ся боїть, же ёго планы не суть цїлком перфектны і покы проблем в планї досправду не є, велё раз собі даякы придумать. Жертвує планованю аж много часу. На свою околіцю кладе нереалістічны пожадавкы, на другых хоснує свій перфекціонізм. На многых може пособити доймом чудака, бо меланхолік мать часто назор іншый од другый, што може быти запрічінене акурат дякуючі ёго часу вшытко докладно продумати і створити так омного веце обєктівный назор.

Меланхолік ся уж як дїтя явить як глубокый мыслїтель. Бывать тихый і ненарочный. Пособить доймом, же преферує самоту, а не мусить тому так все быти. Узнавать певный порядок, оцїнює красу тай інтеліґенцію. Є небісїдливый і задумаливый. Кладе вагу на актівіту душы. Є хмуравый, становлює собі довгодобы меты тай занимать ся лем річами, якы мають тырвале значіня. Є схылный ку ґеніалітї. Зо вшыткых тіпів натры мать найбівше креатівного таленту, надхынать ся талентом ґеніїв. Любить слухати музику, чісла, ґрафы, мапкы, планикы, зознамкы. Досконала внутрїшня орґанізованость про нёго є ґрунтом ёго бытя. Є пунктічкарь, постерегне детайлы, якы другы ани не старчать збачіти. В жывотї глядать певный порядок, велё раз кладе річі точно на своє місце.




#Article 408: Індівідуалность (136 words)


Індівідуалность є індівідуалне споїня біолоґічных, псіхолоґічных і соціалных аспектів каждого чоловіка. Створёвана є в одношінях міджі людми, околіцёв і громадов. Індівідуалность ся все явить як цїлок. Індівідуалность є сукупность властностей, характерізуючіх комплетну індівідуаліту конкретного чоловіка, заміряного на реалізацію жывотных мет і розвиток свого потенціялу.

Створёвана псіхічныма властностями і чертами індівідуалности, якы детермінують людьскы реакції. Псіхічны властности індівідуалности суть релатівно тырвалы властности, котрыма ся вызначує, мають вплыв на пережываня і думаня, на їх основі сьме годны повісти допереду, як ся чоловік буде справав або як буде комуніковати. Черты індівідуалности суть псіхічны властности чоловіка, проявуючі ся справованём і комунікаціов, суть призначны про істого чоловіка тай він ся тыма властностями выдрізнять од другых.

Выражать позоровану конштелацію властностей і черт індівідуалности. Велика пятка – 2. пол. 20. стороча, хоснує єй ряд псіхолоґів прі становлїня штруктуры індівідуалности, обсягує пять основных факторів:




#Article 409: Темперамент (136 words)


Темперамент (лат. адекватна змішанина) значіть згорнутя характерістічных або вродженых черт індівідуалностей, котры ся тырвало проявлюють способом реаґованя, комунікації і пережываня. Темперамент є звязаный із взрушывостёв – значіть міров одповідї істого чоловіка на різны поштовхы - і загорнює і тенденцію черяти дяку. Назва выражать старый образ, же кажду особу годен охарактерізовати як даяку змішанину штир основных тїлесных щав т.є. гумору. 

Люде взаємно суть інакшы не лем своїм душевным жывотом (т.є. вниманём, памятанём, думанём, інтересами), но і формов - реакціями на імпулзы. Значіть темперамент становлює дінаміку цїлого пережываня і справованя індівідуалности.

Дінаміка пережываня є темпо перебігу і черяня псіхічных процесів, статусів, дїй і комунікації і їх інтензітов. Пережываня ся выдрізнять:

Люде собі уже здавна вшимли, же люде реаґують на імпулзы вшелияк, але характерістічно, і так выникали намагы каждого чоловіка зашорити до даякого тіпу. Выникли штири славны тіполоґії.

Катеґорія:Темперамент]




#Article 410: Песімізм (113 words)


Песімізм (з лат. pessimum, тото найгірше), значіть обще одношіня і вірованя, же річі суть планы або злы тай же очівісно будуть іщі гіршыма. Годен то описати тыж як назор, же зло тыж наконець переможе добро. Ёго вспаком є оптімізм, вірованя, же річі і світ суть добры і будуть фурт лїпшыма.

Песіміста є чоловік, якый занимать песімістічны назоры, вшытко відить чорне. Не відить жадной перспектівы, не вірить в добру будучность тай на вшыткым відить то гірше, вшытко собі представу і додумує в тїй найгіршій можливій варіянтї. В згодї з Айсенковов теоріов суть песімістамі найчастїше люде, якы означів як меланхоліків. Оптімістів песімісты часто означують як легковажных або за сниючіх а самі ся означують за реалістів.




#Article 411: Чорный гумор (177 words)


Чорный гумор є тіп гумору, котрый находить комічно в драстічных і тяжкых сітуаціях, якыма суть война, насилство, бесправя, хворота і смерть. Жрідлом комічного ефекту є контраст міджі шокуючов і траґічнов реалітов і чісто неважным способом як о нїй бісїдуєме. Чорный гумор підкреслює абсурдіту світа і такой проти тому створює даяку форму інтелектуалной обороны.

Много чорного гумору парадоксно походить дірект од людей што зазнали напасть, і тоты ся тым способом намагають єй перемочі. Жрідлом чорного гумору были і концентрачны лагерї за другой світовой войны, де дакотры увязнены выдумовали смішкы о октрутных условіях в якых жыли.

Чорный гуром і ёго конкретны проявы ся рушають на меджі соціалного ґуста ці припустности. Наприклад ся годен звідати, ці є етічно дозволене, кідь собі смішкы о концентрачных лаґерях повідають обвеселено тоты, што такым травматом не перешли.

Раз в лїтї прийде Ґорінґ к Гітлерови тай повідать: „Чао, моле теперька єм ся вернув із супер вакації.“ Гітлер: „Не повідай а де?“ Ґорінґ: „Лідіце, прекрасне місце, мам фоткы на цедечку, не хочеш посмотрити?“ Гітлер: „Терька не мам часу, але міг бы єсь мі то прошу выпалити?“




#Article 412: Псевдонаука (107 words)


Псевдонаука і панаука суть означіня про такы тіпы знаня ці поступів, котрых їх выконователї поважують за науковы і повжывають про їх презентацію науковый або науково вызераючій язык, але не дотримують при тім основны правила наукы (наприклад не мають характер овірительной науковой методы, тезы або теорії ненеходячі потверджіня у науковый дослїджованях або докінце суть в спорї з позорованём апод.) Bennett et al. The Cosmic Perspective, Addison Wesley, 3. выданя (25. юлія 2003) ISBN 0-8053-8738-2 Тоты означіня суть вниманы як ганливы (дегонестуючі). Префікс псевдо є од ґрецького слова псевдос што значіть циґанство або брехню. Суфікс па є праславяньского походжіня і к основному слову додасть значіня неправый, меншый, меншецїнный атд. 




#Article 413: Понятя (151 words)


Понятя (од понимати) або тыж концепт є цїлкова думкова представа про цїлу класу аналоґічных явів і правд, предметів і абстрактных тем. Понятя є становлене дефініціов, котра удавать ёго базовы властности і выдрізнять їх од другых. Понятя ся означують словами або сімболами. Тото саме понятя може быти выражене і веце словами а то або в рамках того самого языка сіномімами (напр. Місяць і Луна), або словами різных языків. Так слова the dog, der Hund і le chien означують тото саме понятя - пса. Кідь ся єдным словом означують різны понятя, говориме о омонімії.

Понятя годни быти общі, загорнюючі цїлу класу предметів (апелатіва), або індівідуалны, означуючі єдиный предмет, наприклад властне імя (proprium). Не лем обще а ай індівідуалне понятя є але выслїдком розумовой актівіты, котра сортує і інтеґрує розмаїты змысловы вступы і скусености. Докінце понятя „наш пес“ є таков абстракціов, што загорнює ушыткы можливы скусености з ним, в тім чіслї ёго минулости атд.
 

 




#Article 414: Насилство (155 words)


Насилство є „нароком повжытя або страшіня же ся поужыє фізічна сила проти собі самому, другій особі або ґрупі ці громадї особ, што запрічініть або мать высоку правдоподобность запрічінити зранїня, смерть, псіхічне пошкоджіня, стражданя або шкоду на маєтку“ (дефініця Світовой орґанізації охороны здоровя).

В згодї з WHO шторік стратить жывот в дослїдку насилства дас 1,6 міліона людей тай насилство належыть міджі найважнїшы прічіны смерти людей міджі 15 а 44 роками. У тім віковім інтервалї  чінить приближно 14 % смертей вшыткых мужів і 7 % вшыткых смертей жен. На кажду смерть притім припаде много жертв насилства, якы правда пережыють, але суть їм способлены важны проблемы здоровя, псіхікы но і економікы. Далшы великы економічны шкоды выникають наприклад стратов робочого потенціалу жертвы насилства або як кошты на превенцію насилства або їманя насилників.

Насилство бывать із зазначеных прічін одсуджоване, бере ся але за леґалне в даякых ограніченых припадах, напр. в рамках боёвых шпортів або кідь іде о оборону перед насилством.




#Article 415: Ґеноцід (251 words)


Ґеноцід (од  γένος — род, плем'я та  — убиваю) є злочін проти людьскости дефінованый міджінародным кріміналным правом як „нароком сістематічне нічіня, цїлой або части, етнічной, расовой, реліґійной або народностной ґрупы“ хоць што значіть „часть“ є субєктом дебаты правників.

Понятя „ґеноцід“ выдумав Рафаел Лемкін, правник польско-жыдівского походжіня в роцї 1944, з ґрецького корїня слова ґенос (γένος) (народжіня, раса, род); і латиньского суфіксу -цідіум (загубити) кріз французьке -ціде. 

В роцї 1933 Лемкін запропоновав „злочін варварства“ правній радї Сполоченству націй в Мадрідї. То была перша проба о створїня закона проти тому што буде пізнїше называне ґеноцідом. Концепт пропозіції походив з ёго молодости, коли першыраз чув о Османьскім громаднїм забиваню (арменьскый ґеноцід) хрістіаньского жытельства бігом першой світовой войны і анті-Ассірьскій перзекуції в Іраку. Ёго пропозіція была одвергнута і ёго праца навела незгоду польской влады, котра выконовала політіку змірїня з націстічным Нїмецьком. 

В роцї 1944 Carnegie Endowment for International Peace опубліковав Лемкінову найвызначнїшу працу під назвов Axis Rule in Occupied Europe в США. Тота книжка загорнёвала шыроку правну аналізу Нїмецького панованя в землях окупованых націстічным Нїмецьком в часї другой світовой войны, в тім чіслї дефініції понятя ґеноціду („знічіня нації або етнічной ґрупы“).

Лемкінова ідея ґеноціду як злочіну проти міджінародному праву была прията міджінароднов комунітов і была схоснована як єден з правных підкладів норімберьского процесу (обвинїня шпеціфікованы 3 пунктом скаргы, же обвинены „нароком учінили сістематічный ґеноцід – передовшыткым вымазаня расовых і народностных ґруп“) Лемкін презентовав пропозіцію договору о ґеноціду в шорї країн, намагав ся їх пересвідчіти к підпорї резолуції. З підпоров США, пропозіція была предложена к зважіню




#Article 416: Ґріґорій Жатковіч (208 words)


Ґріґорій Жатковіч (по анґліцькы Gregory Ignatius Zatkovich) (* 2. децембра 1886 Голубиноє (Березька жупа, Ракуско-Угорьско, днесь Україна) – † 26. марца 1967 Піттсбурґ (США) быв америцькый правник і русиньскый політік, доктор права, адвокат і журналіста, першый ґувернер Підкарпатьской Руси.

Народив ся в сели Голубиноє в тогдышнїй Березькій жупі в Ракуско-Угорьску, днесь то є часть району Свалява Закарпатьской области Україны. В роцї 1891, як му было пять років, еміґровав з родічами до Споєных Штатів. Середню школу і універзіту абсолвовав в Піттсбурґу (1907), докторат з права здобыв в роцї 1910.

Жатковічів нянё, Павло Жатковіч, быв засноваючім редактором вызначных русиньско-америцькых новинок Amerikansky Russky Viestnik. Вітцїв вплыв го привив к ролї говорцїв Америцькой народной рады Угро-Русинів, як выникла 23. юла 1918. Жатковіч Русинів заступовав на стрїчі з америцькым презідентом Вілсоном, по якій Вілсон признав карпатьскых Русинів як самобытну націю.

Жатковіч тыж вив говоры з будучім презідентом Чеськословеньска Т. Ґ. Масаріком о припоню Підкарпатьской Руси к выникаючій державі. І наперек роздїлным назорам ся русиньска репрезентавія прихылила про припоїня к Чеськословеньску і то саме рішіня підпорили і державы Договору. Подля выразу посланця Ґатіго (смоть референції) му проф. Масарік 25. октобра 1918 обіцяв, же кідь Русины вырішать ся припоїти к Чеськословеньскій републіцї, будуть мати повну автономію; тай граніцї будуть зроблены так, жебы Русины были спокійны.




#Article 417: Авґустин Волошин (268 words)


Авґустин Івановіч Волошин (17. марца 1874 Келечин коло вароша Воловое – 19. юла 1945 Москва) быв подкарпатскый священик ґрекокатолицькой церькви, учитель і чеськословеньскый політік.

Уж в роцї 1920 належав к переднїм політічным дїятелям на Підкарпатьскій Руси. Брав участь на заснованю Русской аґрарной партії.

В 20. роках дїяв як посланець чеськословеньского парламенту, де ся дістав в парламентных вольбах в роцї 1925 за Хрістіаньску і демократічну унію - Чеськословеньску народну партію респектіве за з нёв здружену формацію Хрістіаньско-народна партія Підкарпатьской Руси, яку Волошин вив. Єх сімпатізантами были передовшыткым ґрекокатолицькы хлїборобы і підпоры ся їй діставало ай од ґрекокатолицького клера. Мала (поступом часу) проукраїньску орьєнтацію. В 20. роках то была партія лоаялна к ЧСР, в 30. роках ся проглубовала єй орьєнтація на націстічне Нїмецько. Была то менша формація. В рамках Підкарпатьской Руси здобывала у вольбах лем 2-4 % голосів.

Подля даных к року 1925 быв Волошин занятём діректором учітелького інштітуту в Ужгородї.

В октобрі 1938 быв выменованый предсидателём автономной влады Підкарпатьской Руси. На єй чолї пак стояв три по собі ідучіх кабінетів, де окрем функції премєра очолёвав і дакотры далшы резорты (наприклад в ёго першій владї быв ай міністром фінанцій, промыслу, торговлї і жывностей, освіты і сільского ґаздівства). Потім быв презідентом самобытной державы Карпатьска Україна, яка тырвала лем дакілько годин 15. марца 1939. Разом вив владу самобытной Карпатьской Україны, в котрій під собов тримав і резорт міністра справедливости. Пак втїк до Прагы де жыв в часах другой світовой войны як пріватна особа. В роцї 1945 по ослободжіню Прагы быв воєньской спецслужбов СМЕРШ заволоченый до Москвы, де вмер в басї на інфаркт.

Авґустин Волошин быв 15. марца 2002 проголошеный за Героя Україны.




#Article 418: Асімілація (соціолоґія) (125 words)


Iнакшы значіня смоть Асімілація.

Асімілація (з лат. ad-similare, при-подобнити, приспособити) в соціолоґії і в културній антрополоґії значіть приспособлїня меншыны або пришляків векшыновій громадї. Загорнює научіня і приятя векшынового языка, обычаїв і културы холем в такій мірї, жебы розлукы не боронили в уплатнїню в громадї, але може значіти і начісто сплынутя з майорітнов громадов.

Проблем асімілації ставать у двох різных сітуаціях:

Старшы заперты громады з малов мобілітов потребовали од пришляків звычайно цїле приспособлїня языкове, културне і реліґійне, але лем на малім просторї села або міста. Но міджі сусїднїма містами або краями могли быти великы розлукы языка і културы: крой, страва, звыкы, свята і подобно. Навспак модерны громады ся вызначують великов міров внутрїшнёй мобіліты а разом высокым ступенём кулрутной інтеґрації в шырокых рамках народной громады або державы.




#Article 419: Метафора (112 words)


Метафора, з ґрецького μεταφορά перенос; переносный вызнам, од μετά над и φορός  несучый — языкова і реторічна літературна конштрукція, основана на переношаню значіня на базї вонкашнёй (штруктуралной) подобности. Є сортов тропу, значіть, переносить значіня з оріґіналного понятя на іншый предмет. Є частёв звычайной функції і хоснованя языка, але значіня мать передовшыткым в поезії. 

Метафоры годны схосновати різны сорты подобностей, дотычны: 

Од метафоры ся выдрізнять метономія, што є переношаня значіня на базї іншой повязаности як є подобность, наприклад переношаня значіня подля походжіня або прічінности (наприклад з автора на дїло, з актівіт на фірму ітд.), переношаня з єдного яву на другый находячі ся тіпічно в ёго околїцї (стрїлив перун), з горнця на ёго обсяг. 




#Article 420: Меншына (соціолоґія) (105 words)


Меншына як соціолоґічне, політолоґічне і културно антрополоґічне понятя означує огранічену ґрупу особ, котря є інша од околїшнёй векшыновой громады і звычайно ся і сама розуміть быти ґрупов. Наприклад люде із зеленыма очами суть правда меншынов, але меншыну у тім соціолоґічнім змыслї не творить, докы ся о них не зачне публічно дішкуровати, не зачнуть ся здружовати, припадно творити даяку репрезентацію. Статус меншыны залежыть на цїлку, проти якому ся меншына вымеджує: наприклад Корзічане суть на Корзіцї векшынов, але меншынов в рамках Француьзкой републікы.

Тому одповідать роздїлїня:

Вызначныма тіпами соціално-псіхолоґічных меншын суть:

В модерных певно орґанізованых і централізованых державах суть меншыны соціалным і політічным проблемом в дакілько напрямах:




#Article 421: Реінкарнація (192 words)


Реінкарнація (дословный переклад зновувтїлёваня), перевтїлїня є означіня представы, же поземный жывот ся бівше раз повторює.
Будгістічна термінолоґія намісто выразу реінкарнація вжывать зновузроджованя.

Представа, же жывот чоловіка по ёго смерти даяк продовжує, є тота сама скоро про ушыткы реліґії, векшыну култур і ряд філозофічных сістем. З такого погляду годен міджі нима найти дві базово різны позіції.

Подля першого погляду, якый передавать наприклад векшына вірників юдаізму, хрістіанства і ісламу, суть жывот і смерть унікатны. Быдла ся народять, жыють тай пак в очімінь смерти їх душа або друга смертёв незасягнута часть ся переселить до сферы, котра жывым бытям не є ниякраз доступна, тай там оставать навікы або до кінце поземного світа.

Про другы, кприкладу індійськы реліґії, є навспак тіпічна представа о повторёваню поземного бытя. Быдла ся родять, жыють, вмруть і потім знову ся зродять (ці уж в тій самій або іншій формі), тай тото ся бівше раз повторює. Конкретна представа може притім быти або ціклічна, значіть же быдло ся може повтореным поземным роджінём дістати до все тых самых статусів (пак говориме о перевтїлёваню, метепсіхозе ці переселёваня душ), або лінеарна, же быдло ся поступныма жывотами вывивать (потім говориме о зновувтїлёваню, о реінкарнації в узшім змыслї слова).




#Article 422: Бойкы (258 words)


Бойкы — верьховиньска етнічна ґрупа мішаного походжіня: русиньского і волоського, бываюча у Выходных Карпатах. На западї сусїдять з Лемками, на выходї з Гуцулами.

Язык Бойків є єдным з діалектів русиньского языка, з великым вплывом церьковнославяньского языка, і тыж вплывами язкыків: польского, словеньского, мадярьского і румуньского.

Історіци і етноґрафове Польска, Україны і далшы выводжують різны варіанты походжіня того етноса. Міджі іншым:

В XIX сторочу україньскы поеты і етноґрафове, представителї тзв. Руськой Тройцї – Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич і Яків Головацькый уважовали, же Бойкы суть потомкове зославянізованых келтьскых племен, котры жыли в Централній Европі в VI. ст. п.н.е. З подобным поглядом быв згоден в XX. сторочу україньскый дослїджователь Сергій Шелухин.

Навспак Роман Реінфусс твердить, же на теріторії Польска Бойкы суть потомками русько-волоськых колонізаторів, приселены на тоты теріторії головно в XVI. ст. Подобно змышляли ай Адам Фастнахт, Тадеуш Миколай Трайдос і Др. Єжы Чайковскі.

Тадеуш Сулімірскі представив в роцї 1974 контроверзный погляд на тему походжіня Бойків і Лемків. Цїлком підкошує тезы о волоськых пастырях. Він твердить, же Волохы суть автохтонны потомкы дацько-трацькых пастырїв, даколи населяючіх тоты части Карпат. Они ся стали хлїборобцями, а етноґрафічна ґрупа Бойків повстала у вынику колонізації верьховины руськыма долинянами.

В 90. роках XX. стороча проф. Пол Роберт Маґочі і проф. Пол Бест прирядили Бойків до народа карпаторусиньского. Они твердять, же на теріторіях Польска, Словеньска, Україны і Сербії жыє сполочность карпаторуського походжіня (коло 1,2. млн. людей), до котрого окрем Бойків прираховали тыж Лемків і Гуцулів, котрых ся не вдало зукраїнізовати — інакше повіджене, тоты ґрупы мають русиньску самосвідомость і суть четвертов выходославяньсков націёв вєдно з Українцями, Росіянами і Білорусами.




#Article 423: Пастырь (141 words)


Пастырь, ся старать о пасїня звірят, передовшыткым скотів, овець і кіз, припадно далшы забеспечує далшы роботы з тым повязаны. Пасїня є приїманя стравы былинопожераючіх звірять дірект конзумаціов рослин на пасовисках, што суть в нашых условіях передовшыткым лукы. Час пасїня є становленый веґетачным часом зеленых рослин. 

Пастырство є єдным з найстаршых людьскых професій. Пастырї суть од часу, коли люде познали, же є лїпше звірята годовати, як їх лем ловити. Доба дас од 5. тісячроча д. н. е. аж до середовіку бывать означованя як доба сїльского ґаздівства і пастырства. Годовля овець тай їх пасїня мали велике значіня наприклад у старых Сумерів. Пастырїв і їх роботу споминать Біблія. Подля нёй мав пастырь паліцю, плащ против холоду, цаністру на страву і як збрань прак. Глядав вгодны місця на пасїня. боронив вівцї проти злодїям і звірятам, глядав страчены вівцї, лїковав їх і перераховав. Пастырёви помагав пес. 




#Article 424: Руська народна републіка Лемків (488 words)


Лемковска република Флоринкы, Лемковско-русинска република, Руська людова република Лемкох, самоназвов Русская народная республика — самосправна единиця на територии Лемковины, взникла по роспадѣ Австро-Мадярской империи. 

Република была выголошена 5. децембра 1918 во Флоринцѣ конгресом зоз 500 делегатох, котры представляли 130 сел региона. Конгрес створив выконный комитет (владу) Начальный совѣт Лемковщины, веденый грекокатолицкым священиком Михайлом Юрчакевичом, и централну народну раду (парламент) Руска Рада, ведену Др. Ярославом Качмарчиком, правником. Нова лемковска влада нараз зачала з формованьом Народной гарды, створѣньом школ и кооперативох.

На чолѣ влады став о. Михайло Юрчакевич, а секретарьом Др. Дмитро Собин з Бортного. Были створены окружны (повѣтовы) комитеты од Нового Таргу на западѣ до Саноку на востоку. Влада републикы была русофилска. Зачаточно думали, же буде република припоена ку демократичной России. Як стало ся ясным, же через тамошну домову войну тото неможне, пробовали ся злучити  з Чехословакиев. Про то послали в децембру 1918 делегацию до Прагы, а 21. децембра 1918 в Пряшовѣ прилучили ся ку тамошной Карпаторуськой народной радѣ.

В Празѣ Лемкы не найшли розумѣня, Томаш Гарриг Масарик дипломатично их «подтримовав», але нич не обѣцяв: не было жадного интересу прилучати худобны лемковскы села, котры нигда не належали Мадярщинѣ и компликовати односины з Польщов.

Еще 13. децембра 1918 в Саноку лемковскы лидеры подписали меморандум, же не хочуть быти ни з Поляками, ни з Мадярами, ни з «габсбургскыма» Украинцями. Лемковска влада не хотѣла подписати унию зо Западоукраинсков людовов републиков. Польска влада з того достала надѣю, же Лемкы выступлять на ей сторонѣ против украинскых сепаратистох, зато спочатку придѣлила им зброю про Народну гарду и будинок мерии в Грибовѣ про владу, але была скламана, понеже стояли они на Вилсоновых принципах самовызначѣня.

Польска влада не противостала активно лемковскым усилованям до часу, чекаючи покаль вопрос остаточно рѣшить Парижска конференция. Але 23. януара 1919 Начальный совѣт Лемковщины выголосив самороспуск и передав владу в рукы Карпаторуськой народной рады в Пряшовѣ, одкы выходили прочехословацкы и антипольскы прокламации. На то было на Лемковину послане польске войско з акциов, котру пак назвали «фебруаровов пацификациов». Были арештованы ведучы лемковскы дѣяче, о. Михайло Юрчакевич скрыв ся на Словакию. В акции были забиты двое и ранены веце людей, войско допустило ся самовольных реквизиций и конфишкаций. Ведучу роль одтеперь заняв Ярослав Качмарчик, котрый быв наставленый гледати компромис з польсков владов. Качмарчик од Варшавы достав обѣцянку, же репресивны акции и бранка до войска перестануть.

Качмарчик пробовав тыж в Ужгородѣ догваряти ся о злучѣню вшиткых Русинох в едной Карпатской Руси, але не схвалив то ани Григорий Жаткович, котрый ся бояв, же ся тым скомпликуе вопрос границь русинской територии.

По абсолутном неуспѣху заграничной дипломации и дочасном примирю на домашном полю, а тыж з причины зачатку земледѣлскых робот, ярь и лѣто року 1919 минуло в повном затиху, даяка политична активность указала ся аж восени, коли, нарушивши обѣцянку Варшавы, мѣстна влада зачала пробовати брати Лемкох до войска. Але поправдѣ заострила ся ситуация, коли в януарѣ 1920 бранка зачала ся уже з дозволу централной влады, а интервенции Качмарчика не дали резултату.

Польска влада нараз послала войско, и република зостала ликвидована.




#Article 425: Святоштефаньска коруна (341 words)


Святоштефаньска коруна є кралёвска коруна Кралёвства Угорьского, навызначнїшый і самостойно платный доклад угорьскых кралёвскых інсіґній. (Друга коруна про коруновацію в Уграх не платить). Святоштефаньска коруна є присвячена св. Штефанови і є то найважнїша часть угорьскых коруновачных дорогоцїнностей.

Днешня коруна св. Штефана (подобно як наприклад чеська святовацлавска коруна) є зложена з дакілько частей різного віку: з части латиньской коруны і чоловой коруны візантьского царя Михала Дукаса. Чолова коруна є найправдоподобнїше женьска коруна з кінце 11. стороча, закля што латиньска часть коруны походить з добы міджі 11. і 13. сторочом. Особливо выразный є схыленый крест на верьшку коруны, якый прибыв наконець.

Святоштефаньска коруна є признавана за сімбол мадярьской респ. угорьской єдноты. Очівісне то є з того факту, же Штатный знак Мадярьска є тов корунов корунованый.

Тов корунов были од тринадцятого стороча корунованы угорьскы кралёве, в тім чіслї і ракуськых пановників. Остатнїм пановником, якый быв тов корунов корунованый быв в роцї 1916 Карел I. Габсбурьскый.

Святоштефаньску коруну (мадь. Szent Korona - Свята Коруна) же післав папа римскый Сілвестер II. в роцї 1000 кралёви Штефанови I. Угорьскому, котрый курто перед тым прияв хрістіаньску віру, про ёго корунованя. Оріґінална Штефаньска коруна (у формі Діадему) ся  в роцї 1074 навсе стратила десь в Ракуську. Днешня такзвана Святоштефаньска коруна пак была зготовлена в трёх етапах а то бігом 11. а 13. стороча. Од року 1267 ся на тоту коруну складать присяга вірности угорьскых кралїв. Святоштефаньска коруна од того часу належыть в Мадярьску к найважнїшым і найвызначнїшым реліквіям, што пояснює єй значіня якбы народного сімбола. Коруновачне місто ся пізнїше перемістило аж до добы Турків до вароша Székesfehérvár а в часї Турків ся находила коруна в Братїславі (мадь. Pozsony), новім головнім містї Кралёвства Угорьского.

Як Габсбурґы пізнїше опановали западню часть Угер, коруна ся находила в роках 1551 аж 1918 в їх затриманю, бо в спомянутій добі были Габсбурґы сучасно угорьскыма пановниками. В роцї 1916 быв ракускый царь Карел I. корунованый угорьскым кралём (як Карел IV.). В роцї 1945 ся штефаньска коруна вдяка мадярьскым народовцям дістала на Запад, пізнїше до США, одкы была аж в роцї 1978 навернута назад до Мадярьска.




#Article 426: Ярослав Качмарчік (306 words)


PhDr. Ярослав Качмарчік (26. юла 1885, Білцарева, Ракусько-Угорьско - приближно 1944) быв лемківскый політік, правник тай презідент Русиньской народной републікы Лемків.

Ярослав Качмарчік ся народив в селї Білцарева, ёго нянё, реверенд Теофіл Качмарчік, быв знамым священиком і русиньскым дїятелём. Молодый Ярослав відїв од вітця приклад. На ёго желаня штудовав на Львівскій універзітї, де здобыв докторат філозофії. 

В часї першой світовой войны служыв Качмарчік в ракусько-угорьскім войску. По скінчіню войны хотїв вывжыти роспад Ракусько-Угорьска і вырішыти о політічній долї Лемків. В резултатї того зорґанизовав Качмарчік і дакілько далшых дїятелїв (передовшыткым ґрекокатолицькых священиків, учітелїв, правників, і рольників політічный рух в Карпатах. Выслїдком было дня 5. децембра 1918 проголошіня незалежности Лемко-русиньской републікы у Флоринцї. 

Тогды быв Качмарчік на чолї Русиньской рады в своїм роднім селї Білцарева. Як много Лемків своёй добы, почув силну културну близкость до Росіян тай обгаёвав споїня з Росіёв. Взглядом на то, же Качмарчік быв антікомуніста і в тім часї не было споїня з Росіёв можливе, підпоровав зато споїня з Чеськословеньском як провізорне рішіня до той добы, як скінчіть Російска домова война в Росії вітязством білоґвардейцїв. 

В януарї 1919 ся Качмарчік став презідентом републікы. Нововыникла Друга Польска републіка але мала з Лемками іншы планы, хотїла перевзяти контролю над републіков. То вело к чіселным конфліктам. Стовкы Лемків, якы служыли в польскій армії, повтїкали за граніцї пронаслїдованы войском. Жебы тото вырішыти пішов Качмарчік до Варшавы вести говоры.

Републіка не мала валушну політічну, ани воєньску міц потребну про оборону своїх прав. Доля републікы была завершена Сант-Жерманьскым договором, котрый придав Галіч (вєдно з Лемко-Русиньском) Польску. Спочатку не были Лемкы охотны ся припоїти, але часом ся піддали.

Дня 8. януара 1921 Качмарчіка заперли і в юлї го поставили перед суд. Обгаёвав ся тым, же Лемкы хотїли з Поляками добры звязкы і торговы одношіня. На кінцї быв ослободженый і пропущеный.

Пак собі отворив правницьку пракс в містї Мушына на граніцї з Чеськословеньском.




#Article 427: Математік (102 words)


Математік є чоловік, котрого прімарнов областёв, яку штудує і дослїджує є математіка. Інакше повіджено, математік є особа, яка приносить новы знаня на полю математікы, напр. новы правила і прінціпы. Люде, котры аплікують математічну теорію, звычайно не розумены як математіци. Суть то інжінїры, економове, фізіци, компютеровы шпеціалісты іпод.

На розлуку од другых наук, основнов методов дослїджованя в математіцї не є выконованя практічных експеріментів. Ґрунтом математікы є математічне доказательство. Правдивость новой теорії є выводжена з уж єствуючіх правдивых тверджінь.

Компютеровы і іншы практічны експеріменты найчастїше служать на овірїня, ці ся поступує при творїню новой теорії тым потребным напрямом. Експерімент н є реґуларный математічный доказ.




#Article 428: Коса (107 words)


Коса є сільско ґаздівске оборучне знарядя з котрым ся сїче і рїже трава (выроба сїна ці про жнива збожа). Чоловік котрый косить ся зове косець або косач. 

Металова подовговаста чепель є выроблена з бляхы і творить властный працовный настрой, званый коса. Мірно є загнута доднука і брушена є все на внутрїшнїм боцї облука. Коса дале мать шпеціалне пориско, яке кличеме кіся. Кіся мать коло 170 цм тай мать єден або два держакы. Чепель є довга коло 60 аж 80 цм. При добрїм триманю косы є чепель скоро рівнобіжна із землёв. Кідь ся добрї косить, чепель оркугло ся слизкать по верьху і рослины бівше пірдїзує як дірект сїче. 




#Article 429: Ендокрінна сістема (137 words)


Ендокрінна сістема, (ендокрінна = з внутрїшнёв секреціов), є контролна сістема ендокрінных жляз, якы секретують хемічных послів называных гормоны, котры ціркулують в тїлї в кружіню крові на овплывнёваня оддаленых орґанів. Тото не загорнює екзокрінны жлязы (екзокрінны = з вонкашнёв секреціов) як напр. слиновы жлязы, потовы жлязы і жлязы в ґастроінтестіналнім трактї (ґастроінтестіланый = тыкаючой ся жолудка і кышкы).

Сіґналове переношаня дакотрых гормонів із стероіднов штруктуров загорнює ядровы гормоновы рецепторовы протеїны, котры суть класом ліґандом актівованых протеїнів, якы кідь суть навязаны на шпеціфічны секвенції ДНК, служать якбы про закапчаня/одкапчаня транскріпції в буньковім ядрї. Тото капчаня контролює вывой і діференціяцію скоры, кости і центер хованя в мозґу, тыжь як і контінуалны (неперервану) реґулацію репродуктівных тканин.

Хвороты ендокрінной сістемы суть часты, напр. diabetes mellitus (цукрёвка), хвороты щітовой жлязы ітд. Область медіціны занимаюча ся порухами ендокрінных жляз є ендокрінолоґія, конарь інтерной медіціны.




#Article 430: Нервова сістема (154 words)


Нервова сістема (лат.: Systema nervosum) служыть на захоплїня і справованя імпулзів якы пособлять на орґанізм і забеспечіня одповідной реакції на них. Забеспечує нервове керованя, котре є скорїше як гормоналне, та є вгоднїше на переношаня інформацій, котры потребують швыдку коордіновану реакцію.

Нервова сістема є досправды вывинута лем у многобуньковых быдлах, єднобуньковы не мають нервову сістему, наперек тому суть многы з них способны до даякой міры реаґовати на вонкашнї імпулзы.

У грибів (Porifera) є нервова сістема в подобі міопітгеіаллной сітькы, котра переношать імпулз з бункы на бунку. Гевся сітька є на основі новодобого дослїджованя дуже подобна кондукуючой сітьцї Cnidaria. В обох припадах то є діфузна сістема.

Права нервова сістема, притомна в даякій формі у вшыткых іншых тіпах быдел є творена сїтьков шпеціалізованых нервовых бунок – невронів. Імпулзы суть приїманы рецепторами в змысловых орґанах (екзтерорецепторы) або у внутрїшнїх орґанах і тканинах (пропріорецепторы) та невроны забеспечать перенос імпулзу до ефектору, выконного орґану, якым є або свал або жляза.




#Article 431: Портуґальске ескудо (356 words)


Портуґа́льске еску́до (по портуґальскы: escudo [ɨʃˈkudu], щіт; сімбол: , код: PTE) было валутов Портуґалії до заведжіня евра 1. януара 1999. року і ёго вылучіня з обігу 28. фебруара 2002. року. Ескудо ся дїлило на 100 сентав (centavo, стотина).

Сумы в ескудах ся писали як ескуды $ сентавы, де як роздїлёвач ся хоснує сімбол ескуда, т. є. 25$00 значіть 25 ескуд, 100$50 значіть 100 ескуд і 50 сентав. 

Ескудо было заведене 22. мая 1911. року, по републіканьскій револуції 1910. року і замінило портуґальскый реал цїнов 1000 реалів за 1 ескудо. Аж до 90. років сінонімом слова escudo ся зоставало mil réis (тісяча реалів). Єден міліон реалів звали conto de réis ці лем conto. Пак так звали і тісячу ескуд, а теперька, хоць і рїдше, звуть 5 евр (~1000 ескуд).

Ескудо ся хосновало в самій Портуґалії, на Азорах і Мадейрї. У портуґальскых колоніях ескудо ся обычайно хосновало до їх независлости. Портуґальскы і даколи містны мінцы ся хосновали попри містных банковок. Вєдно з Портуґаліёв ескудо прияли Анґола, Капверды, Мозамбік, Портуґальска Ґвінея (днесь Ґвінея Бісау), Святый Томаш і Прінців остров, а пак і Выходный Тімор з Портуґальсков Індіёв. Із них ескудо доднесь хоснують лем Капверды. Макао в колоніальній добі, як і нынї, хосновало патаку. 

Міджі 1912 і 1916 ся выдавали стріберны мінцы цінов 10, 20, 50 сентав і 1 ескудо. Міджі 1917 і 1922 ся выдавали бронзовы 1 і 2 сентава і мідонікелёвы 4 сентава.

У 1920 были заведены бронзовы 5 сентав і мідонікелёвы 10 і 20 сентав, пак, у 1924 — бронзовы 10 і 20 сентав, 50 сентав і 1 ескудо з алумініового бронзу. Алумініовый бронз замінили мідонікелём у 1927.

У 1932 завели стріберны 2½, 5 і 10 ескуд. 2½ і 5 ескуд разили до 1951, а 10 ескуд — до 1955 зо зниженым обсягом стрібра. У 1963 были заведены мідонікелёвы 2½ і 5 ескуд, пак алумініовы 10 сентав, бронзовы 10 і 20 сентав і 1 ескудо в 1969. Мідонікелёвы 10 і 25 ескуд были заведены у 1971 і 1977 у тому порядку. У 1986 была заведена нова, послїдня перед заведжінём евра мінцова сістема.

Послїдня серія портуґальскых банковок была выдана міджі 1995 і 1997. Она є присвячена великим мореплавцям віку заморьскых обявів.




#Article 432: Німруд (534 words)


Німруд было стародавне асірьске місто, котре лежало на ріцї Тіґріс на юг од Нініве. В старовікых часах ся звало Калху (Калах). Арабы го пізнїше звали Німруд подля леґендарного ловця Німрода.

Варош занимав теріторію приближно 41 км² і ёго розвалины до днесь годен відїти дас кілометер од села Нуманія, коло 30 кілометрів юговыходно од Мосулу.

Німруд быв ідентіфікованый як біблічне місто Калах. Початкы міста спадують до добы коло 23. стороча до. н. е., але справды вызначным центром ся стало за асірьского короля Салманассара I., котрый го собі в 13. стор. до. н. е. зволив за свою резіденцію. Найбівшый розвой міста пак настав коло року 880 до. н. е., коли го король Ашшурнасірпал II. становив головным містом цїлой Новоасірьской рішы. Ашшурнасірпал дав наново збудовати на розвалинах бывшой славы новы палацы і храмы.

Великолепна отворяча церемонія, свята і опулентный банкет з року 879 до. н. е. є описаный в стелї найдженой за археолоґічных выкопованях в тїй локалітї. Місто Ашшурнасірпала II. было домовом аж 100 000 жытелїв та мало напр. ботанічну і зоолоґічну загороду. Ёго сын Салманассар III. продовжовав в будованю города, коли дав збудовати тзв. Великый зіккурат та й к нёму прилеглый храм. Дав там тыж збудовати свій резіденчный палац, котрый днесь служыть як музей; Є то єден лем з двох осокоченых асірьскых палаців (другый є Сінахерібів палац в Нініве).

Калху остало головным асірьскым містом аж приближно до року 713 до. н. е., коли го вычеряв перше Хорсабад і пізнїше Нініве. І пак остало вызначным центром і резіденціов новоасірьскых королїв аж до р. 612 до. н. е., коли была Асірія розметана інвазіов Медів і Бабілонянів. 

Названя Німруд в звязаности з тов локалітов было першыраз повжыте в писмах Карстена Ніебугра з Мосулу в марці 1766. Назва є давана в повязаности з Німродом - яґером (напр. Ґенесіс 10:11-12)

Локаліта была першыраз перекопована в роках 1845-1851 брітаньскым археолоґом Г. А. Лаярдом, котрый єй поважовав за часть Нініве (стады походить названя локаліты в назвах ранных прац о Німрудї). Лаярдовы книжкы „Монументы з Нініве“ та і „Нініве і ёго решта“ одказують актуално к тїй локалітї. Далшы роботы там выконовали напр. Гормузд Рассам (1853–54 a 1877–79), W.K. Loftus (1854–55), Джордж Сміт (1873), Макс Маллован (1949–57), Дейвід Оутс (1958–62), Джулієн Орчард (1963), ірацькый фонд (1956, 1959–60, 1969–78 a 1982–92), Януш Меузінскі (1974–76), Паоло Фіоріна (1987–89), і Джон Кыртіс (1989).

При выкопованях нашли мімо іншого і велё скулптур і писемных записів. Соха Ашшурнасірпала II. была найджена скоро непошкоджена, тыж як і сохы величезных крылатых ламассу і шеду, вартуючіх вход до палаца (кажда із сох важыть міджі 9 - 27 тонами). Дякуючі найджіню множества записів і написів о королёви Ашшурнасірпалу II. є час ёго панованя доложеный омного лїпше в порівнаню з другыма пановниками тых часів. Части локаліты были означены як храмы НІнурты і Енліла, і далшы з будов были присвячены богови Набуови. Нашли тыж россяглы містьскы муры.

Дале были обявлены палацы королїв Ашшурнасірпала II., Салманассара III. і Тіґлатпілесара III. В роцї 1846 ту Лаярд нашов славный Салманассарів чорный обеліск. Монумент дас 2 метры высокый і на нім є попис королёвых вітязств з років 859-824 до. н. е.
 
Знамый є і тзв. „Німрудьскый поклад“ - 613 кусів золотых дорогоцїнностей. Тот пережыв войну в Іраку р. 2003 в банковім сейфі, в котрім быв спрятаный аж до свого „зновунайджіня“.




#Article 433: Нініве (250 words)


Нініве (по аккадьскы: Ninua; по арамейскы: ܢܸܢܘܵܐ; по єврейскыנינוה , Nīnewē; по ґрецькы Νινευη; по латиньскы Nineve; по арабскы نينوى, Naīnuwa) было головным містом Асірії.

О хыр того міста ся заслужыли антічны авторы, котры го уміщовали міджі рікы Тіґріс і Великый Заб. Книга Йонашова го описує як велике місто, котре ся мусило переходити три днї. Точне уміщіня міста пробовав ся становити в 12. сторочу іспаньскый вандрівник Бенъямін з Толеда, котрый го положыв на выходный берег рікы Тіґріс.

Найстаршу мапу локаліты зготовив Клавдій Джеймс Річ в роцї 1820 а то без будьякых археолоґічных сонд. В сторочу Француз Паул-Еміле Ботта (конзул у турецького слутана в Мосулї) нашов в селї Хорсабад розвалины палаца, котрый дав звудовати собі Сарґон II. в 8. сторочу до. н. е. і увіровав, же нашов леґендарне Нініве. Правда, быв то лем великый палац, котрый лежав дакілько кілометрів од самого міста.

Аж о пару років пізнїше анґліцькый асіріолоґ Австен Генрі Лаярд здобыв потребны середкы про започатя роботы в области, котру оперед дослїджовав Ботта. Мав серенчу - наперед одкрыв розвалины в локалітї Німруд а пізнїше юговыходно од Німруду нашов палац короля Сенахеріба - Сарґонового сына. Гевсесь палац пізнїше спарадив Ашшурбаніпал, якый гев дав зрядити велич книжніцю. Акурат там нашов Лаярд множество глиняных табліць поктрытых клиновыма знаками. Лаярд нашов Нініце тай місто вышло із забытя. Нініве ся гордило 100 км довгым цірклём містьскых мурів, котры може же были двоїты. Та і наперек тому Нініве было добите а то дас в роцї 632 до н. е., коли го перемогли войска Скітів і Бабілонянів.




#Article 434: Красный Брід (монастырь) (215 words)


Монастырь Сошествія св. Духа в Краснім Бродї є єдным з найстаршых і найвызначнїшых монастырїв на Словеньску. Находить ся коло села Красный Брід близко Міджілаборець. Сесь монастырь быв заснованый в 14. сторочу. Народна традіція говорить, же тогды там была збудована деревяна церьков та і монастырь. В роцї 1915 быв зруїнованый войновым фронтом і одты так стоїть до днеська.

Володимир Телецькый, котрый ся операть о найстаршы народны передачі і на свідоцтво А. Сзірмая, твердить, же на початку 14. стороча даякый жебрак - слїпець раз в пятніцю ішов перед святом Сошествія святого Духа з хлопцём, котрый го вив за руку, з Чабин до Красного Броду.
Змучены од путованя тай без воды заставили ся на заболоченім місцї, біля студенкы што днесь коло теперішнїй монастырьскій церькви. Кідь ся слїпый напив воды із студенкы, омыв собі у водї свої білым закрыты очі. такой збачів жаривый крест, котрый ся нїс над жрідлом. Вість о уздоровлїню ся пошырила дуже швыдко і зато, бо люде што робили на полях і луках в околіцї уж над гевсёв студенков уж много раз світло видїли.

Жебы слїпый подяковав за чудо што ся ёму стало, зробив вшытко про того, жебы на тім місцї была збудована капліця. Та зозберав міджі людми дость подарунків жебы міг єй збудовати і дав там ікону святкой Богородіцї, котра в Краснім Бродї до днесь.




#Article 435: Едвард Вайда (105 words)


Едвард Вайда є америцькый языкознатель русинського походженя, знамый дякуючи своюй роботї над предложенов Дене-єнісейськов языковов фаміліёв, цїлём чого є довести, же кетськый язык у Сібірї має общого языкового предка з языками На-Дене в Сївернуй Америцї. Зачав ся занимати кетськым у 90. роках, по роспадови Совєтського союзу; мав інтервю з носителями кетського на Нїмцях, пак пушов до Томска в югозападнуй Сібірї, жебы там робити в теренї. У авґустї 2008. ун став  перьвым Сївероамеричаном, котрый навщивив кетську утцюзнину в Туруханськум районї (Красноярськый край, сїверно-середня Сібірь), де інтензівно робив з носителями щезаючого языка. Вайдова статя «Сібірська капча з языками На-Дене» была опублікована в 2010 у Антрополоґічных записках Аласького універзітету.




#Article 436: Думен (449 words)


Думен быв карный лагер коло мѣста Рахово установленый 20 новембра 1938 на образ нацистичных гитлеровскых лагров. Установив го премьер Подкарпатской Руси Авґустин Волошин.
 

Мниховска догода (30. септембер 1938) отворила скриньку Пандоры и сосѣды Подкарпатской Руси зачали выступати з территориалными претензиями, опираючи ся при тых на подтримку Германии, котру старали ся зыскати дипломатичныма и иншыма способами.
В октобрѣ 1938 Польща, въедно з нацистичнов Германиев, ввела войско и окуповала Тѣшинску область Чехословакии, прилучивши ю ку Польщи як Западно-тѣшинскый повѣт (Powiat cieszyński zachodni).
В Жилинѣ представителѣ словацкых партий такой выголосили автономию Словакии (6. октобер 1938). В тяжкой ситуации парламент в Празѣ мусѣв нараз тоту автономию легислативно утвердити, а президент Емил Гаха именовав Йозефа Тиса премьером автономной Словакии. Мадярщина жадала достати етничны мадярскы землѣ и Тисови Мниховска догода нарядила под трема мѣсяцями догварити ся мирно з сосѣдом, што было нереално.
По заарештованю Андрея Бродия в Празѣ про Подкарпатску Русь было меноване нове проукраинске правительство з предсѣдником Августином Волошином (26 октобра 1938). Мадярщина жадала вернути собѣ цѣле Подкарпатя (Kárpátalja), жебы одновити историчну границю з Польщов, што было и жаданьем Польщи, што домагали ся не лем дипломатично, але и засылаючи террористичны боевы группы зо своих территорий. Волошин мусѣв завести строгы мѣры против вонкашного неприятеля и своих политичных противников в краю. При тому, подобно Тисови, ориентовав ся на взор Германии, не маючи ниякого иншого союзника. З боку Германии достав обѣцяня, же она не допустить захват края Мадярщинов.

В новембрѣ, децембрѣ 1938 року «Урядовий вістник» Подкарпатской Руси ряснѣе судовыма рѣшенями о конфискованю накладов и закрытю новинок, котры выступили з критиков власти. То была звычайна практика того часу и в Словакии, и в протекторатѣ Богемия. Але  скоро  уже того было не доста, и 18. новембра 1938 А. Волошин подписав роспоряджѣня о заряджѣню на горѣ Думен коло Рахова «концентраційного табора».

Межи первыма лагерниками было новинарѣ з севлюшской новинкы «Тиса» въедно з редактором Василем Сцитовскым, пак священникы, учителѣ и т.п. Часопис «Тиса», по думцѣ правительства, загрожовав «публичный лад та безпеку, як і інші інтереси нашої держави... з окрема зі змісту статей ‘Хлѣба и роботы, а не летучок’» и др...
Лагер ся став мѣстом интернованя ай Русинов русинской и русофилской орьентации. Охранну службу в лагру забеспечовали члены Карпатской Сѣчи. 
Еще еден лагер быв под Свалявов, про западны округы. Прокурор Велико-Березнянского округа жадав сурову кару про газдыню Елизавету Проскопф за ей слова: «Волошин дурный и цѣла влада дурна».  

Хоть А. Волошин назвав лагер концентрачным, вызерать на то, же зробив так лем на догоду своему сузерену. В реалности лагер ани здалека не быв подобный нацистичным гитлеровскым . Окремы жерела твердять, же за цѣлый час фунгованя лагра (децембер 1938 — марец 1939) было там до 30 лагерников, а было им дозволене час од часу выпросити ся и навщѣвити в своих социалных потребах недалеке Рахово.

 




#Article 437: Актіній (101 words)


Актіній (, , ) — радіоактівный хемічный елемент  III. ґрупы періодічной сістемы елементів, сімвол Ас, ат. н. 89; ат.м. 227,0278. Найдовше жывый бета-радіоактівный ізотоп 227Ас. Період напівроспаду 21,773 р. Ізотопы 227Ас і 228Ас (наз. тыж мезоторій II, Ms Th II) входять до складу природных радіоактівных рядів. Обсяг актінія у земній корї дуже малый (). Актіній -  стріблясто-білый метал з граноцетричнов кубічнов гратков.

Дость є тяжкый (густота 10,7 г/см3) і барз хімічно актівный. Ёго температура топлїня, найджена експеріментално, 1040±50°С, а температура кыплїня, розрахована теоретічно, близко 3200°С  

Містить ся в урановых тай торієвых рудах. Высокотоксічный tпл = 1050 oC, tкип = 3590 oC.




#Article 438: Арґон (159 words)


Арґон (Ar) — хемічный елемент з протоновым чіслом 18, та тыж проста субстанція, інертный ґаз, без фарбы і запаху. Уважує ся, же він не вступує в реакції з іншыми елементами, против тому недавно встановлено, же він може ся зъєдинёвати з фторидом бору. Містить ся в атмосферї Земли (1 %).

(Argon; ґрец. αργος— недїялный) Ar — хемічный елемент нуловой ґрупы періодічной сістемы Д. І. Менделєєва, єден з інертных ґазів. Порядкове чісло 18, атомова вага 39,944. Природный арґон складать ся з ізотопів 36Ar (0,337 %). 38Ar (0,063 %), 40Ar (99,600 %); штучно обтриманы радіоактівны ізотопы 35Ar, 37Ar і 41Ar.

Арґон — бесфаребный, ёго молекулы суть єдноатомны; t° кып. — 185,83 °C, t° топ.— 189,3 °C, крітічна температура — 122,4 °C; крітічный тиск — 48 атм. В природї ся арґон находить у вольнім станї і становить 0,933 % (по обєму) воздуху, з якого першый раз го оддїлили в 1894 роцї У. Рамзай і Дж. Релей. В промыслї добывають арґон фракціонованём рідкого воздуху.




#Article 439: Османьска імперія (207 words)


Османьска імперія або тыж Османьска ріша (Оттоманьска імперія;  — Девлет-і Āлійе-и Осмāнійе, ) — офіціална назва державы, заснованой накінцї 13. ст. султаном Османом І., в Малій Азії. Столиця з 1453 р. - Стамбул (колишнїй Константінополь). Основу державы спочатку складали туркы. Бігом 15-16. ст. внаслїдку войн в Азії, Африцї і Европі імперія досягла своёй теріторіалной і войсковой величі.

Держава османьскых султанів єствовала з 1299 до 1923 року. В Европі Османьску імперію  часто называли Оттоманьсков імперіов. В період розквіту в XVI—XVII сторочах держава включала Анатолію, Близкый Выход, Южну Африку, Балканьскый півостров і прилеглы к нёму южны земли Европы.  

Анатолія (Мала Азія), в якій росположена сучасна Турція, в давнину была колысков много цівілізацій. Туркы, котры ся гев нащали в XI. сторочу, были першов вовнов турецькых воёвників, тай они поступно започали доывати земли, над якыма дотогды пановала Візантія, тай асіміловали єй ґрецьке населїня і освоїли єй културну дїдовизны.

Наступником першых Труків ся стала Османьска імперія, яка завершыла добываня Візантії взятём Константінополя в 1453 роцї. На вершынї своёй могутности, під час правлїня Сулеймана I. Пышного (1520—1555), імперія ростїговала ся од ворот Віднї до Перьской затокы, од Криму до Марока.

По закінчіню Першой світовой войны ся Османьска імперія роспала: Франція обтримала Сірію, Анґлія — Ірак і Палестину; турецькы земли входять до  сучасной Турції.




#Article 440: Ґлобалне потеплїня (137 words)


Ґлобалне потеплїня () — проґресуюче поступне підвышіня температуры поверхнї Земли, што є повязане з скленниковым ефектом тай веде до зміны клімату в ґлобалных крітеріях. Єднак треба зазначіти, же дакотры прічіны ґлобалного потеплїня не знаме. Тыж треба розуміти, же потеплїня є обще  усереднена тенденція, зміна температур ся одбывать  нерівномірно в залежности од сезону тай місця, бівше того місцями в даякых сезонах клімат ся навеце стане зимнїшым. Наприклад в Українї температуры в зимушнїй період зросли значно бівше ніж в лїтушнїй, а в централній Росії (Московскый реґіон) при значному потеплїню в зимі, лїтушнї теплоты ся не змінили тай осенны похолоднїли. 

За останнїх сто років середня теплота воздуху над сушов зросла, як ся твердить, веце, як на пів ґрадуса. За даними доповіді Міджінародной ґрупы експертів з вопросів зміны клімату гевсе наростаня ся складать за остатнїх сто років о 0,74  0,18 oC




#Article 441: Баскетбал (126 words)


Баскетбал ( — кошык і  — лопта) — шпортова тімова гра з лоптов, котру метають руками до коша закріпленого на щітї у высотї 3 метры 05 центіметрів (10 футів) над гріском.

Грають дві команды по 5 особ на гріску 28 х 15 м. На куртых сторонах гріща вкапчаны на щітах у высотї 305 цм «кошыкы» — металовы цірклї з діаметром 45 цм з мотузянов сїтков без дна. Переможцём є тот тім, котрому ся подарило бівше разы шмарити лопту до «кошыка» противників. Час гры — штири періоды по 10 мінут, з півдругамінутовыма перервами міджі першов та другов і третёв і четвертов четвертинов, і великов перервов з 15 мінутами міджі другым і третїм періодом. В Націоналній баскетбаловій Асоціації гра тырвать 48 мінут тай розбивать ся на 4 четвертины.




#Article 442: Священна римска імперія (182 words)


Священна Римска імперія (, ), з XVI ст. Священна Римска імперія нїмецькой нації (, ) — державна формація, яка існовала од 962. р. по 1806. р. і зъєдинёвала земли Централной Европы. В період найбівшого розквіту до складу імперії входили нїмецькы земли, якы были єй ядром, южна і середня Італія, Швейцарія, Бурґундьске королівство, Нідерланди, Белґія, Чесько, Сілезія, Елзас і Лотарінґія. Формално ся складала з трёх королівств: Нїмецька, Італії і Бурґундії.

Імперія была заснована выходофранкським королём Оттоном I., другым правителём із Саксоньской дінастії тай  брала ся як пряме продовжіня антічной Римской імперії тай франкской імперії Карла Великого. Процесы становлїня єдиной державы в імперії за вшытку історію єй існованя так і не были завершены, і она остала децентралізованов формаціов з тяжков феодалнв єрархічнов штруктуров, же зъєдиняла пару стовок теріторіално-державных формацій. На чолї імперії стояв імператор. Імператорьский тітул не дїдив ся, і давав ся з вольбы колеґіов курфюрстів. Влада імператора нїґда не была абсолутнов тай обмеджовала ся нїмецьков арістокраціов, а з кінця XV. стороча — рейхстаґом, котрый представляв інтересы основных класів сполочности. Датов заснованя імперії ся уважує 962 рік — рік коронації Оттона I. в Римі.




#Article 443: Хемічна злученина (101 words)


Хемічна злученина — хемічна субстанція, молекулы котрой ся складають з атомів двох або бівше різных хемічных елементів, злученых міджі собов тым ці іншым тіпом хемічной вязбы. Хемічны злученины ся одрізняють од простых субстанцій тым, же до їх складу входять атомы різных хемічных елементів. На розлуку од змішанин хемічных елементів, хемічна злученина мать якостно новы властности, якы не годно рекудовати на властности хемічных елементів, якы входять до єй складу.

Понятя хемічна злученина — ідеалізоване, на розлуку од реалных хемічных субстанцій, векшына з якых є змішанинами різных хемічных злученин. Хемічны субстанції, котры мають в своїм складї практічно єдну хемічну злученину ся зовуть чістыма.




#Article 444: Богородіця (103 words)


Богородіця, Дїва Марія, Матїрь Божа, Марія (арам. מרים — Маріам) — мати Ісуса Хріста . З Новой Заповідї знаме, же жыла в Назаретї в Ґалілеї із своїм мужом Йосифом.

Знаня про народжіня Дївы Марії ся не згадують в Новій Заповідї, а переданы лем в апокріфічній літературї. Згодно з апокріфічным Протоєвангелієм Якова родічами Марії были Святый Йоаким і Свята Анна: пізнїше так учіли святы Іоанн Дамаскін, Ґриґорій Ніскый, Ґерман Константінопольскый, Фулберт Шартрьскый, тай богато другых вчітелїв Церькви — і гевто ся стало неоддїльнов частёв Священного переказу.

Місцём народжіня, як правило, тримають Єрусалим; так твердив Святый Софроній і з ним быв згоден святый Іоанн Дамаскін.




#Article 445: N (латиніка) (194 words)


N є чотырнадцята буква базового латинського алфавіту.

Гад, єден из майросшыреных еґіпетськых єроґліфув, хосновав ся про запис звука, подобного русинському дж, бо по еґіпетськы гад быв djet. Є теорія, ож Семіты, котрі робили в Еґіптї, припаровали єроґліфы про вытвореня перьвого алфавіту и взяли иппен сесь сімбол про звук н, бо з сёго звука ся зачинало їх слово гад. Педиґ по фінікійськы, гебрейськы, арамейськы и арабськы йся буква ся называт нун, што в дакотрых из сих языкув значит рыба. У переятум з фінікійського ґрецькум алфавітї буква была переименована в ню и достала свою теперїшню форму. Пак дас у 7. сторочу сперед Руздва Христового трафила до давнолатинського алфавіту. 

N хоснуют про запис зубного ци переднёяснового носового согласного скоро у вшыткых языках, што мают латинськый алфавіт, а щи в Межинароднум фонетічнум алфавітї. З буквов n ся часто стрічає ай діґраф ng, котрый у дакотрых языках (у анґліцькум, нїмецькум, фінськум, індонезькум ай ин.) означає заднёпуднебный носовый согласный. N часто самоє означат заднёпуднебный носовый, кідь стоїт перед заднёпуднебными выбуховыми согласными (як приміром к ци ґ). Суть ай инші діґрафы, приміром, про запис переднёпуднебного носового согласного ся хоснуют діґрафы gn (французькый и таліанськый языкы) и nh (портуґалськый и вєтнамськый языкы).




#Article 446: Дінозавры (133 words)


Дінозавры (по  — з ґрецького δεινός — «страшный» і σαῦρος — «ящурка») — надряд плазунїв, якы, подля теоріі еволуціі, жыли 235-65 млн. років тому в мезозойскій ерї (тріасовый, юрьскый і крейдовый періоды), аж до масового вымераня 65 млн. років тому. Они были ґрупов быдел, котры доміновали на суші. Описаных понад 1000 видів. Жыли на вшыткых контінентах. Лучать ся на 2 ряды: птахотазові (Ornithischia) і ящуротазові (Saurischia), остатнї, найдостовірнїше, были предками птахів (даякы мали опірїня і, мож, были теплокровныма. Довжина різных видів колысала од 35 см до 35 м, вага — од 110 ґрамів до понад 100 т.

Птахы — найдостовірнїшы нащадкы дінозаврів, і у векшынї сучасных класіфікації їх односять до дінозаврів. Зато традічно дінозаврами зовуть дінозаврів-нептахів. Дінозавры входять до ґрупы архозаврів. Їх найблизшыма предками (окрім птахів) суть крокодилы тай вымерлы текодонты і птерозавры.




#Article 447: Мурянкы (127 words)


Мурянкы (Formicidae) — родина соціалной хробачі з ряду перетинчастокрылых, надродины Веспоідей. Днесь, описаныма і знаных науцї є понад 12 тис. видів мурянок.

Мурянкы суть нелїтаючіма шпеціалізованыма осами, якы ся розвинули в екстра еволучный конарь в раннім крейдовім періодї мезозойской еры — 110–100 млн. років тому.

Мурянкы утворюють складны соціалны колонії з кастовым лучінём в них. Зокрема одокремлюють кралёвну або матку, яка здатна до розмножіня, робочіх мурянок і вояків. Дакотры виды мають дакілько «шпеціалностей» в кастї. Вшыткы мурянкы в колонії суть бесплодныма самцями, выїмков є лем матка. Самцї ся зъявлюють лем в часї вылїту молодых маток і їх росселїня.

Векшына видів мурянок про свої колонії будують мурянчі копы тыж называны ай кочка, хоць існують виды, колонії котрых ведуть кочовый способ жывота.

Наука, котра штудує мурянкы ся зове мірмеколоґія.




#Article 448: Портуґальскый язык (242 words)


Портуґальскый язык () — язык романьской ґрупы індоевропской языковой фамилії. Зараз є офіціалным языком Портуґалії, Бразілії, Анґолы, Мозамбіка, Кабо-Верде, Ґвінеї-Бісау, Сан-Томе і Прінсіпі, Выходного Тімору і Макао.

Портуґальскый язык зато занимать позіцію серед языків світа по кількости говорцїв (понад 200 міліонів), і перше в Южній Америцї (186 міліонів, понад 51 % населїня). Тыж є вызначным лінґва-франка в Африцї. Портуґальскый язык ся пошырив по цїлім світї в 15. і 16. сторочах, коли Портуґалія встановила обшырну колоніалну і комерційну імперію (1415—1999), котра ся ростїгує од Бразілії в Америці до Макао в Кітаї. Бігом того періоду ся зъявило много креолскых языків, заснованых на португальскім языцї, передовшыткым в Африці, Азії і басейнї Карібского моря.

 
O TESTAMENTO
Depois de eu morrer, enterrai-me
Na terra por sobre a cаlina,
No meio do largo deserto
Da minha querida Ucraina.
Afim de eu poder contemplar
A vasta campina ao redor,
E ouvir as correntes do Dnipr
Descer com saudos o rumor.
Depois de elle ter, da Ucraina,
O sangue do inimigo, levado,
P’ra o fundo do mar, deixarei
Os campos com o solo lavrado.
Despido de tudo ás alturas
Do ceu voarei, subirei
A Deus, dirigir-lhe preces…
A Deus por enquanto eu não amei…
Irmãos, sepultai-me, surgi
As ferreas correntes quebrai!
Com o sangue do vosso inimigo
O livre terreno regai.
Irmãos, não deixai de enviar
De mim em palavras bondosas
P’ra grande familia, p’ra o lar
Paterno, lembranças saudosas.
 
Жрідло: Т.Г.Шевченко, Заповіт мовами народів світу, К., «Наукова думка», 1989




#Article 449: Вікінґове (108 words)


Вікінґове (од стар.шканд.- víkingr, тыж нормане або варяґове) — шкандінавскоязычны племена, котры  в Середовіку заселяли прибережну, а тыж контіненталну часть Шкандінавії тай Балтіцького моря. Од 8 ст. стали шыроко знаныма в северозападній Европі як войовници, піраты і купцї. Свою експанзію пошырили на вшытку Европу, Северну Атлантіку і Близкый Выход. У Франції «северны люде» были знаёмы як «нормане», в Анґлії їх звали «данцями», у Візантії — «варанґами», на Руси — «варяґами». Часто на выноёваных землях заснововали властны поселїня. В Анґлії, Нормандії, в Ісландії, на Сіцілії тай міджірічу Днїпра і Волхова утворили властны державы. До остатку ся помішали з містныма племенами. Населїня Ісландії ся триме за чістых етнічных нащадків вікінґів.




#Article 450: Рыбы (124 words)


Рыбы (Pisces) — парафілетічна ґрупа водных хырбетных быдел, звычайно холоднокровных (точнїше екзотермных) із вкрытыма лусками тїлом і зябрами. Актiвно ся рушать з помочов плавцїв або рухом цїлого тїла. Рыбы пошырены як в морьскых, так і солодководных середовищах, од глубокых окреачных місць аж по гірьскы потїчкы. Рыбы мають велике значіня про вшыткы водны екосістемы як часть стравового ланцу і велике економічне значіня про чоловіка через концумацію. Люде як выловлять дикых рыб та їх розмножують в ґаздівствах на то встановленых.

В ранных етапах створїня біолоґічной сістематікы рыб класіфіковали до єдного таксону, бо через поліфілетічность ґрупы, рыбы бівше не брали ся як таксономічна ґрупа. Через великый спектр часом взаємовыключаючіх анатомічных і фізіолоґічных особливостей орґанізмів - представників той ґрупы, їй вызначіня є іщі неточным.

Рыб учіть наука іхтіолоґія.




#Article 451: Сторочна война (143 words)


Сторочна война (1337—1453) — тырвалый войсково-політічный конфлікт міджі Анґліов і Франціов, прічінов якого стало прагнїня Анґлії вернути тоты теріторії на контінентї, што оперед належали анґліцькым кралям. Окрем того анґліцькы кралї были звязаны родинныма ґузами з французьков дінастіов Капетінґів, внаслїдок чого предъявляли претензії на французькый престол. У свою чергу Франція прагнула вытїснити анґлічанів з Аквітанії (яка была закріплена за ними Парізькым договором 1259 року). Без огляду на початковы успіхы, Анґлія зазнала поражкы у войнї, в резултатї на контінентї ся у нёй всокотило вшыткого єдно опанованя — порт Кале, якый вна утримовала до 1559 року.

Война ся продовжовала 116 років (з перервами). Сторочна война была шором різных конфліктів: першый (Едвардіаньска война) ся продовжовав в 1337—1360, другый (Кароліньска война) — в 1369—1389, третїй (Ланкастерьска война) — в 1415—1429, четвертый — в 1429—1453. Термін «Сторочна война» — назва, яка зобщує вшыткы тоты конфлікты — ся зъявив пізнїше.




#Article 452: Павукы (142 words)


Павукы (Araneae, Clerck 1757) — є ряд членистоногых быдел, што належать до класу павукоподобных, підтіпу Хеліцеровы. Знамых єсть близко 41000 видів, порозлїзаных по вшыткій Земли за вынятком Антарктіды, океанів і морь. В Галичінї і Україньскых Карпатах знамых 78 видів з 15-и родин.
Павукы суть обліґатными драпежниками, котры ся жывлять різноманітнов быдловов стравов. Єдиным рослиноїдным видом, раціон якого на 90% складають тільця Белта (особливы выдїлїня листків акацій), є Багіра Кіплінґа (Bagheera kiplingi Peckham  Peckham, 1896). Розміры павуків колышуть од 0,8 мм до 150 мм.
Отискы першых досправдовых павуків ся датують до камяновугельным періодом — 318—299 млн. років тому, а подобны быдла до павуків, котры способны были плести павучіну — до девоньского періоду, 386 млн. років тому. Сучасны ґрупи павуків: Міґаломорфы (Mygalomorphae) та Аранеоморфы (Araneomorphae) выникли в тріасовім періодї близко 200 млн. років тому. Найсилнїшу отрову серед вшыткых быдел на земли мать павук каракурт.




#Article 453: Діамант (100 words)


Діамант (од ; ) — безфаребный транспарентный мінерал класу самородных неметалів, тверда крісталічна кубічна форма карбону. Односить ся до дорогоцїнного каміня, є найтвердшым із познатых матеріалів (твердость 10 за шкалов Мооса). Діаманты можуть быти як природныма, так і сінтетічныма. Промысловы діаманты вдяка своїй надзвычайній твердости ся хоснують на шліфованя, свердлїня і рїзаня, буряня твердых горьскых скал, обробкы твердых металів і їх сплавів тыж.

Найбівшы поклады діаманту суть в Югоафрицькій републіцї і в Якутії. Шторочный світовый выдобыток діаманту становить приближно 300 кг. В остатнїх роках почали діамант обтримовати штучно при дуже высокых тисках і высокій теплотї.

Огранованы діаманты ся зовуть бріліантами.




#Article 454: Свагілі (103 words)


Свагілі, самоназва Кісвагілі — язык, якым бісїдує коло 100 млн людей у выходній Африцї (Танзанія, Кенія ітд).

Свагілі — найбівшый з языків банту і єден з найзначнішых языків Африканьского контіненту. Будучі языком міджіетнічного контакту, свагілі є пошыреный на великій теріторії Выходной і Централной Африкы, од побережа Індійського океану на выходї до централных областей ДРК на западї, од Сомалі на северї до Мозамбіку на югу.

Свагілі є державным языком в Танзанії, Кенії і Уґандї. Він ся шыроко хоснує также в Руандї, Бурунді, Замбії, Малаві, на Коморьскых островах і на Мадаґаскарї. Свагілі — єдиный африканьскый язык, якый обтримав статус працовного языка Африцькой унії (з 2004).




#Article 455: Казахстан (196 words)


Казахста́н (офіціалнов назвов Републіка Казахстан, каз. Қазақстан [qɑzɑqˈstɑn]) є штат, котрый ся знаходить в основному в Середній Азії, а малов частёв на запад од рікы Урал лежыть тіж у Европі. На северї, северозападї і северовыходї гранічіть з Російсков Федераціёв (7548,1 км.), на выходї з Кітайсков Народнов Републіков (1782,8 км.), южны сусїдове суть Кірґістан (1241,6 км.), Узбекістан  (2351,4 км.) і Туркменістан (426,0 км.), а на югозападї ся омыває Каспіцькым морём. 

Є єднов з найбівшых країн світа (плоха 2 717 300 км², што є бівше за 4 Україны, або 34-крат веце як ЧР). Казахстан є найбівшым на Землї внутроземськым штатом, але векшына ёго областей є рїдко залюднена (мать 15 міліонів жытелїв, густота населїня є нецїлых 6 жытелїв на км²). Астана ся в роцї 1997 стала главным містом намісто Алматы.

Казахы суть єднов із тюркскых ґруп. Бівшу часть своёй історії Казахстан быв заселеный кочовныма народами. У 19. сторочу ся Казахстан став частёв Російской імперії, а пак Совєтьского союзу. Незалежность здобыв у 1991-м роцї.

Казахстан є найбівшым на Землї внутроземскым краём. Хоць бівшу часть теріторії Казахстану занимають плоскі рівнины тай горбовины, рельєф є і так барз розмаїтый; цалком мож говорити, што поверьхня Казахстану ся зводить (піднімає ся) в напрямі до выходу.




#Article 456: Болівія (210 words)


Болівія (ісп. Bolivia, [bo.ˈli.βja]), офіціално Многонаціонална держава Болівія (Estado Plurinacional de Bolivia) є держава в Южнуй Америці. Сукре є столиця подля констітуції, айбо правительство ся збулша находит у вароші Ла Паз. Майбулшый город є Санта Круз де ла Сієрра, промысловый центер на востоці Болівії. Граничит из Перу, Бразилійов, Параґвайом, Арґентинов тай Чіле. Третина країны лежит у горах Андах. Болівія є многоетнічна и многокултурна держава. Домінуючым языком є іспанськый, айбо офіційный статус мают 36 далшых містных языкув, змежи котрых майбулші сут ґуарані, аймара тай кечуа.

Сперед колонізаційов андська часть днешньої Болівії была частьов імперії інкув, а сіверні тай восточні низины были заселені независимыми племенами. Іспанські конкістадоры завойовали сесь реґіон у XVI. сторучу. Болівія мала важноє значеня для імперії позад своих запасув срібра. Война за независимусть ся зачала в 1809 и йшла 16 рокув. Нова република была названа имньом Сімона Болівара. У наслідных сторучах Болівія стратила дакотрі періферійні теріторії у войнах из сосідами. У році 1971 
ся удбыв державный переворот против товдышнього соціалістичного правительства, пуддержаный ЦРУ (CIA). Настав режім войськової діктатуры, котрый ся демократізовав у 1980-х роках.

Болівія є другов майбіднов державов Южної Америкы. Економіку збулша творят земледілство, добываня дерева, рыбы и мінералув, выроба текстіла, шатя, убробленых металув и продуктув из ропы. Болівія дуже богата на мінералы, напр. цін, срібро, літій тай мідь.




#Article 457: Узбекістан (182 words)


Узбекістан (узб. Oʻzbekiston, [ozbekiˈstɒn]), офіціално Република Узбекістан (Oʻzbekiston Respublikasi) є держава в Середнюй Азії. Сосідит из Казахстаном, Кірґізстаном, Таджікістаном, Туркменістаном тай Афґаністаном. Ділит ся на 12 реґіонув и єдну автономну републику, Каракалпакстан.

Перші історичні осадникы днешнього Узбекістана были скіфы, кочовный іранськоязычный наруд, котрый заосновав царьства в Хорезмі, Бактрії, Соґдіані тай иншых реґіонах. Пак сеся теріторія была злучена из Персійов, вєдно з нев была частьов держав Ахеменідув, Сасанідув тай иншых. Уд VII. сторуча ся поширив іслам, зачало ся процвітаня варошув на Шовковум пути, такых як Самарканд, Хіва ци Бухара. По монґолськуй навалі на теперішнюй узбецькуй теріторії зачали доміновати тюркські народы. Змежи тюркськых держав мож уокремити імперію Тімурідув из столицьов у Самарканді и державу Шейбанідув из столицьов у Бухарі. Перебігом XIX. сторуча Середня Азія была поступно залучена в Російську імперію, а єї політичным центром ся став Ташкент. У 1924. році Узбекістан ся появив як совітська република. Независимусть Узбекістана была уголошена 31. авґуста 1991.

Булша часть жителюв сут узбекы подля народности и мусулмане подля реліґії. Узбекістан поступно переходит на рынкову економіку. Важным продуктом выробы и експорта є памут. Окрем того, держава богата на природні мінералы (напр. золото) и земный ґаз.




#Article 458: Еквадор (175 words)


Еквадор (ісп. Ecuador, [ekwaˈðoɾ]), офіціална назва Република Еквадор (República del Ecuador) є держава в сіверо-западнуй части Южної Америкы. Граничит из Колумбійов на сівері, из Перу на востоці и юзі, из Тихым океаном на западі. В Еквадор западают ай тихоокеанські островы Ґалапаґос.

Теріторія Еквадора была частьов імперії Інкув уд XV. столітя, пак у XVI. столітю была колонізована Іспанійов. Незалежнов ся стала в 1820. році як часть Великої Колумбії, уд 1830. як окремішна держава. Сліды сих історичных подій мож упознати по населеню країны: из 17,1 млн жителюв булша часть сут метисы, а кроме них сут великі меншины потомкув старожителюв, европейцюв и африканцюв. Офіціалный и майпоширеный язык є іспанськый, айбо констітуція споминає ай 13 старожительськых языкув, напр. кечуанськый и шуарськый, котрі «офіціално ся хоснуют для старожительськых народув».

Біолоґічна розмаитость вадь богатство флоры тай фавны Еквадора є майбулша в світі в перечисленю на квадратный кілометер. Економіка силно зависит уд експорта ропы и земледілськых товарув. В період 2006-2016 ся фіксовав спад бідности (из 36,7% жителюв на 22,5%) и руст ГДП на особу (1,5% ручно), айбо вєдно из тым спав ай індекс економічної нерувности.




#Article 459: Джібуті (202 words)


Джібуті (ар. جيبوتي‎ Jībūtī, аф. Yibuuti, сом. Jabuuti, фр. Djibouti), офіціално Република Джібуті є держава у восточнуй Африці. Граничит из Сомалійов на юго-востоці, Ефіопійов на западі, Ерітрейов на сівері тай из Аденськым заливом и Червеным морьом на востоці. На другому березі залива лежит Ємен. Почти цілоє населеня належит ид двом етнічным ґрупам, а то сут сомалійці (котрі творят булшину) и афары.

В античну добу теріторія Джібуті вєдно з Сомалійов была частьов Земли Пунт, за котру знаєме из еґіпетськых жерел. Май пак ся в сьому реґіоні находили Іфатськый (X-XV. ст.), и по ньому Адалськый султанаты (XV-XVI. ст.); оба мали столицю в Зейлі близко теперішнього Джібуті. Колонія Французька Сомалія, котра передила Джібуті, была заоснована на кунцьови XIX. столітя. Удты была прокладена желізна дорога в Адіс-Абебу, дякуючи котруй варош Джібуті умінив Зейлу як главный порт для Ефіопії. По референдумі 1977. року Джібуті ся стало независимов державов. Напятя межи афарами тай ісса (основным субетносом сомалійцюв у Джібуті) привело в 1991. році ид гражданськуй войні. Стороны заязали мирный договор в 2000. році.

Джібуті має стратеґічноє положеня межи Червеным морьом и Індійськым океаном, пиля ключовых морськых торговых путюв. Служит ги важный пункт для дозаправкы и перекладкы. На теріторії Джібуті ся находит много воєнных баз, што приносит державі коло 5% ГДП (ВВП). 




#Article 460: Притиск (116 words)


Притиск (акцент)

В русиньскім літературнім языку є акцент вольный або різномістный і погыбливый, або движный, то значіть, же не є закрїпленый за даякым подля порядку складом і не зістає все на єднім складї в різных формах того самого слова. Акцент може быти на складї:

Свою позіцію сі акцент заховує у векшынї слов на тій самій части слова при словозмінї (фор-
мотворїню).
В русиньскім языку є дость і такых прикладів, кідь акцент переходить на іншу морфему в
різных формах того самого слова, што указує на ёго погыбливость, напр.:

Внаслїдку різномістности і погыбливости акцента, він може мати змыслорозлишуючу і форморозлишуючу
функцію. То значіть, же може діференцовати значіня двох (або веце) слов і
двох форм того самого слова, напр.:




#Article 461: Приназывник (172 words)


Приназывниками або Препозіціями ся называють неповнозначны незмінны слова, служачі на выражіня різнородных одношінь назывників, містоназывників і чісловників у непрямых падах к іншым словам.

Приназывникы стоять все перед тым меном, з котрым ся вяжуть: выйти з хыжы, пришов міджі людей, дївча із валалу, положыв на стіл, стоїть за стїнов, лежав під орїхом і т. д.

З прикладів видно, же приназывникы придають або доповнюють різнородне значіня непрямых
падів (просторове, часове, прічінне, цїлёве, порівнуюче, способове і др.).

Подля свого походжіня ся приназывникы дїлять на неодводжены (прімарны) і одводжены (секундарны). Подля своёй штруктуры ся приназывникы дїлять на просты і зложены.

К неодводженым односиме тоты приназывникы, што суть стародавны і стратили своє споїня із словами свого походжіня, напр.: о, од, без, в, над, до, за, к, ід, з, із, по і ін.

К одводженым односиме приназывникы, што взникли од форм повнозначных слов по стратї
свого первістного значіня, напр.: коло, подля, перед і т. д., а тыж такы, што ся ужывають в двоякім значіню, напр.: близко, навколо, спереду, зднука і др.

Приклады вязаня (споёваня) приназывників з непрямыма падами:




#Article 462: Ганґыл (596 words)


Корейськый алфавіт, циже га́нґыл (; [hanɡɯl])  — корейськый фонематичный алфавіт.

Сучасну назву ганґыл (한글) удумав у 1912 році корейськый языкознатель Чу Сіґён. Ган (한) — корейськый архаізм из значенём «великый», ґыл (글) — «письмо» (ганґыл — «великоє письмо»). Ган щи мож потовмачити ги китаізм «корейськый» (韓). 

У Сівернуй Кореї воліють назву чосонґыл (조선글; [tɕosʌnɡɯl]), удповідну иншуй назві краины.

Елементы ганґыла ся кличут чамо (자모, 字母) ци нассорі (낱소리). 

Мимо того сут щи застарілі букв и споєня.

Ганґыл быв створеный на научнуй основі. Каждый елемент у каждуй букві має свуй смысел.

Буквы, што позначают согласні, ділят ся на пять ґруп:

Гласні буквы ся вытворюют из трёх елементув: горизонтална линія символізує Землю (інь), цятка (теперь риска) символізує сонце (янь), вертикална линія символізує чоловіка межи Землёв и Небом.
Прості гласні:

Складені гласні:

Гласні з конечным ㅣ были дифтонґами, айбо подакотрі з них стали єдным звуком, циже монофтонґізовали ся:

[o] ай [u] сперед [a] ци [ʌ] ся промінили на [w]. Туй ся додержує гармонія гласных (світлі/темні):

Йотовані гласні:

Йотованя гласных ся позначат додаточнов куртов рисков:

Буквы ся все збирают у склады з двох, трёх, даколи чотырёх чамо. Склад ся все зачинат согласным (зачаточна буква), дале йде гласный ци дифтонґ (середня буква), по нюй годен ити щи єден согласный (конечна буква). Кідь у складови не є согласного на зачатку, зачинат ся німов буквов ㅇ, также каждый склад має холем дві чамо.

Зависимо уд формы ся середня буква пише пуд зачаточнов (горизонталні як то ㅡ), справа уд неї (вертикалні як то ㅣ) ци ю убнимат (дифтонґы як то ㅢ). 

Конечна буква ся все пише долув пуд гласнов. Аж має два елементы, пишут ся зліва направо.

Ушиткі буквы ся розтігают так, обы склад мож было записати в квадрат означеных розмірув (такых само ги в китайськых символув). Єднак даякі сучасні шрифты (приміром ) перебирают европейську практику и лишают буквам сталый розмір. 

Языкознатель Чу Сіґён предлагав линійный запис букв на западный способ, циже місто 한글 (ганґыл) писати ㅎㅏㄴㄱㅡㄹ итд. Тоты експерименты пудпоровала новинка «Теганін Чонкёбо» (кор. 대한인 졍교보) у Приморськум краю (1914 рук). 

Сучасный алфавітный ряд ганґыла становив Чве Сечін у 1527 році. У тот час щи не были здвоєні согласні и щи ся розлучовали ㅇ (німый согласный) з ㆁ (заднёязычный носовый согласный; МФА: [ŋ]). Зато тоты нові буквы были пак по рузному пошоровані у Сівернуй и Южнуй Кореї. 

ㄱ ㄲ ㄴ ㄷ ㄸ ㄹ ㅁ ㅂ ㅃ ㅅ ㅆ ㅇ ㅈ ㅉ ㅊ ㅋ ㅌ ㅍ ㅎ

ㅏ ㅐ ㅑ ㅒ ㅓ ㅔ ㅕ ㅖ ㅗ ㅘ ㅙ ㅚ ㅛ ㅜ ㅝ ㅞ ㅟ ㅠ ㅡ ㅢ ㅣ

Здвоєні согласні идут нараз по удповідных простых. Не є розлукы межи німым и носовым ㅇ. Дифтонґы слідуют за удповідными монофтонґамы такым способом: раз идут дифтонґы з конечным ㅣ, пак йотовані. Дифтонґы на [w] ся шоруют позад свого писаня, циже слідуют за ㅗ ци ㅜ.

Шорованя конечных букв: 
(—) ㄱ ㄲ ㄳ ㄴ ㄵ ㄶ ㄷ ㄹ ㄺ ㄻ ㄼ ㄽ ㄾ ㄿ ㅀ ㅁ ㅂ ㅄ ㅅ ㅆ ㅇ ㅈ ㅊ ㅋ ㅌ ㅍ ㅎ
(—) позначат склады без конечної буквы.

ㄱ ㄴ ㄷ ㄹ ㅁ ㅂ ㅅ ㅇ ㅈ ㅊ ㅋ ㅌ ㅍ ㅎ ㄲ ㄸ ㅃ ㅆ ㅉ ㅇ

ㅏ ㅑ ㅓ ㅕ ㅗ ㅛ ㅜ ㅠ ㅡ ㅣ ㅐ ㅒ ㅔ ㅖ ㅚ ㅟ ㅢ ㅘ ㅝ ㅙ ㅞ

Першоє ㅇ позначат носовый звук, посліднёє позначат німый согласный, што все передходит гласному. Ушиткі здвоєні согласні и дифтонґы идут на кунци шора. Так ся держит традиційный алфавітный ряд. 

Шорованя конечных букв:
(—) ㄱ ㄳ ㄴ ㄵ ㄶ ㄷ ㄹ ㄺ ㄻ ㄼ ㄽ ㄾ ㄿ ㅀ ㅁ ㅂ ㅄ ㅅ ㅇ ㅈ ㅊ ㅋ ㅌ ㅍ ㅎ ㄲ ㅆ




#Article 463: Швейцарськый франк (453 words)


Швейцарськый франк (нім. Franken, фр. franc, тал. franco, ром. franc) — валюта Швейцарії, Ліхтенштейну (поз. Ліхтенштейнськый франк) и Кампіоне д’Італія, таліянського ексклава вдну Швейцарії. Швейцарськый франк ся ділит на 100 рапенув (нім. Rappen, фр. centime, тал. centesimo, ром. rap). Код валюты в ISO — CHF, де CH означат Confoederatio Helvetica, имня Швейцарії по латинськы. 

Перьва провба твореня швейцарського франка ся стала в 1798. році в наполеонувськуй Гелветськуй республіці. Сесь франк ся перестав хосновати по концёви республікы в 1803. році, айбо став моделёв про валюты дакотрых кантонув, котрі назад утворили Швейцарськый Союз.

Пак Швейцарія впят не мала єдної валюты. Хосновало ся дас 8 тысяч вшелиякых банкнот и монет, бо каждый кантон муг мати свою валюту. Айбо вже в 1848. році по Зондербундськуй войні была прията нова констітуція, позад якої робити гроші в Швейцарії мож было лиш федералному урядови, котрый пак увюг швейцарськый франк 7. мая 1850. року.

У 1865. році Швейцарія вєдно з Белґіёв, Італіёв и Франціёв прирувняла свою валюту до 4,5 ґ срібра ци 0,290322 ґ золота. Швейцарія ся опстала на тому стандарті до 1936, коли вна мусіла вчинити девалвацію позад Великої Депресії. У 1945. році Швейцарія зайшла до Бретон-Вудської сістемы и прикапчала франк ид америцькому доларови (1 USD = 4.30521 CHF). Пак через чотыри рокы курс измінили на 1 USD = 4.375 CHF.  

Швейцарськый франк ся все держав за тверду валюту иззад малої інфляції и законно реґулованого уровня золотовалютных резервув (маймало 40%). По референдумови в 2000 році франк перестав быти прикапчаный ид золотови, айбо золотовалютні резервы Швейцарії ся обстали на уровню 20% ай по проґрамі продаваня золота.

Монеты Гелветської республікы ся робили в Берні, Базелі и Золотурні. Єден франк Гелветської республікы ся ділив на 100 батценув, а єден батцен — на 100 рапенув. Білонні монеты в 1 рапен, пувбатцена и батцен ся робили з 1798 до 1803 року. Робили ся ай сріберні монеты в 5, 10, 20 и 40 батценув. Золоті 16- и 32-франкові монеты ся робили в 1800 році. 

Швейцарські монеты роблять на монетному дворови Swissmint. Ныні ся там роблят сякі монеты:

Ушыткі швейцарські монеты суть языково нейтралні — на них ся стрічают лем цифры, куртаня Fr. и латинські фразы «Helvetia» ци «Confœderatio Helvetica». На монетах цінов уд пувфранка є ай авторово имня.

Інформація ся дає чотырьма языками на вшыткых банкнотах. На банкнотах з німецькоязычныма особами на аверсі пише по німецькы и по романшськы, а на банкнотах з франко- ци таліянськоязычныма пише по французькы и по таліянськы. На реверсі пише другыма двома языками.

Конкурз на теперішню, девяту серію банкнот из темов Швейцарія удперта світови ся зачав у фебруарі 2005. Націоналный банк выбрав проект дізайнеркы Мануелы Пфрундер. Нові банкноты ся появили в період уд 2016. до 2019. рока. Пережа, восьма серія ся щи раз обстає в обігу.

У октовбрі 2012. року повна ціна выданых монет и банкнот была 59,2 млрд. швейцарськых франкув.
 




#Article 464: Словенія (3338 words)


Словенія (Slovenija [slɔˈʋèːnija]), офіціално Република Словенія (Republika Slovenija, накурто RS) — країна в южнуй части Середньої Европы. Граничит з Італійов на западі, на сівері з Австрійов, на сіверо-востоці з Мадярщинов, а на востоці та юзі з Хорватійов. Из площов 20 271 км² ся рахує єднов из май малых держав Европы. Столиця и такой майбулшый варош є Любляна.

Словенія має 2,094 млн жителюв. 83% сут словенці по народности, пак значущі меншины сут мадяры, таліяне, ромы тай родакы з другых републик бывшої Югославії. У подаєдных общинах мадярськый и таліянськый языкы мают офіціалный статус паралелно из цілодержавным словенськым.

Словенія перша зпомежи републик Югославії уголосила независимусть в юнію 1991 года. В 2004 годі ся причленила до Европейського союзу и НАТО. В 2007 годі ся причленила ай до Еврозоны, приявши общу валуту евро.

Територія теперішньої Словенії была заселена з правіку. Майстарші признакы людського поселеня ся датуют часом дас сперед 250 тыс. годами. В карстовуй печері Дівє Бабе ся найшла продіркавлена кустка печерного медвідя, котра має датованя дас 42-44 тыс. годув назад; тота кустка ся тримле за правічну фловту и годна быти майстаршым у світі найденым музикалным інструментом.

На люблянськуй млаці в 2002 годі найшли остаткы жилищ на сулаках віком булш ги 4,5 тыс. годув (теперь ото обєкт світової дідузнины ЮНЕСКО), а вєдно з ними майстароє в світі деревляноє колесо. В часі межи бронзовов и желізнов добов в Словенії были поширені културы погребовых урн и галштатска култура.

В римську добу днешня Словенія была поділена межи провінціями Італія, Паннонія тай Норікум. Словенські землі лежали на торговому пути з Італії в Паннонію тай мали оборонноє значеня. Туй были римські поселеня Емона (теперь Любляна), Пойтовіо (Птуй) тай Келея (Цельє).

Словянські племена перейшли в Алпы в VI. стогудю по тому, як удты пушло ґерманськоє племня ланґобардув. Приблизно в 620-х годах алпійські словяне были частьов Самової державы. По Самовуй смерти в 650-х годах словяне теперішньої Карінтії сформовали независимоє княжество Карантанію.

Карантанці перші змежи словян прияли християнство в VII. стогудю. У тот само період ся Карантанія стає вазалом Баварії, а май пак вєдно з Баварійов частьов імперії Каролінґув. У наслідну добу алпійські словяне помалы страчают свою автономію, котру в процесі політичної и културної ґерманізації замінят франкська феодална система.

До XIV. стогудя булша часть теперішньої Словенії пудпала пуд владу Габсбурґської династії. Майуплывна містна династія, ґровфы Цельські, уфайтовала ся в 1456 годі. Конець середньовіка ся зазначив турецьков навалов. Недовольнусть феодалнов защитов против туркув и новыми податями привели ид великым селянськым восстаням у 1515 г. и 1572-3 гг. (вєдно з хорватами).

Ширеня реформації (головно лутеранства) в XVI. стогудю заклало фундамент розбудовы словенського книжного языка. Перші книгы по словенськы удав Прімож Трубар у 1550 годі. Наслідна контрреформація и католицькый абсолутизм загамовали словенську літературу онь до XVIII. стогудя, коли за реформаторської влады Марії Терезії тай сына юй Йозефа ІІ. было заведено повинноє ошколованя из основнов ошколов на словенському языкови. Словенська література оживлят ся такыми фіґурами, як драматик Антон Томаж Лінхарт и поет Валентин Водник.

XV.-XVII. стогудя ся зазначили далшыми спустошуючыми войнами з Османськов імперійов, войнами з Венеціанськов републиков из западного боку, тай далшыми восстанями селян. Стогудньый період мира тай розвиваня ся урвав из наполеоновськыми войнами. В період 1805-1813 гг. словенські землі (кроме сіверо-восточных) были частьов Іллірськых провінцій из столицьов у Любляні.

Словенськов реакційов на весну народув 1848 года была платформа автономної Изъєдиненої Словенії. Другым важным політичным напрямом быв іллірізм, авадь ідея зъєдиненя з остатньыми южными словянами. По 1848 году словенська култура и політика заживают уброженя. Из новыми політичными свободами приходят конфлікты межи поколінями: католиками, лібералами тай соціалістами. У ту само добу ся зачинают ай межиетнічні конфлікты на змішаных словенсько-німецькых тай словенсько-таліянськых територіях, котрі ся пак май розгорят по войні.

Починаючи уд 1880 года до першої світової войны еміґровали дас 300 тысяч словенцюв (єден из шести), майбулш у США. Гурничый опыт еміґранты дуставали щи дома в Словенії, пак робили в Америці банясами: майвелика словенська община ся находит у Клівленді (Огайо), другі сут у Іллінойсі, Колораді, Міннесоті, Монтані, Пенсілванії тай Юті. Попри тум исе быв період індустріалізації. Важным економічным, културным и політичным центром для словенцюв быв ядранськый портовый варош Терст.

Перша світова война принесла Словенії великі страты, май булш позад дванадцяти битв на ріці Сочи, на теперішнюм словенсько-таліянськум пограничу. Соткы тысяч словенцюв рекрутовали в австро-мадярськоє войсько, из них булш ги 30 тысяч загыбли. Соткы тысяч жителюв погранича помістили в утікацькі таборы в Австрії тай Італії. В таліянськых таборах ся з словенськыми втікачами убходили ги з державными ворогами - за час войны дакулько тысяч умерли позад голоду тай хворот.

Сен-Жерменськый мирный договор (1919) постановив провести референдум в етнічно змішануй южнуй Карінтії, де ся вже бороли австрійські войська з югославськыми. На области проведеня референдума, де приблизно 70% людности были словенці, 59% проголосовали за Австрію (межи тым на южнум березі рікы Дравы булшина голосув была за Югославію). Ціла область ся так стала частёв Австрії.

Рапаллськый договор (1920) лишив приблизно 327 тыс. словенцюв (из 1,3 млн) в Італії. По тому, як власть в Італії взяли фашисты, они пудпали пуд насилну таліянізацію. Майпознатов в удпорі против фашизма была орґанізація ТІҐР, заоснована в 1927 годі.

Нестойка ситуація в новуй Югославії из єї многыми політичными крізами в цілому ся характеризовала противеньом межи сербськым центром и націоналнов периферійов. У цілу меживойнову добу словенці май пуддержовали Словенську людову партію, котра ся борола за автономію.

Словенія як економічно майрозвита часть корольства была його промысловым центром. Єї економіка тай промысел ся щи булше розвили в 1920-ті годы, а май пак доста успішно удреаґовали на економічну крізу 1929 года. Силно ся розвив ай туризм: словенські курорты (напр. Блед вадь Роґашка Слатина) добили собі світової славы. Два майбулші вароші, Любляна и Марібор, были ґрунтовно модернізовані. Важными представителями модерністичної архітектуры были Йоже Плечник, Иван Вурник и Владимир Шубіц.

Гітлерувська коаліція напали на Югославію в апрілю 1941, розбивши ю за дакулько тыжднюв. Словенію поділили межи собов Німеччина на сівері тай Італія на югови. Восточный реґіон Прекмуря (сперед Тріанонськым миром часть жуп Ваш и Зала) заяла Мадярщина, а дакулько сел на хорватському гатарови припали Независимуй державі Хорватії.

В таліянськуй окупаційнуй зоні ся орґанізовав Освободителный фронт, часть югославського комуністичного партизанства пуд проводом Йосипа Броза Тіта. Таліяне против тому спонзоровали містні анти-партизанські отряды. По перемирю межи Італійов и Союзными державами в септембру 1943 Німеччина забрала юго-запад Словенії собі тай зъєдинила анти-партизанські отряды в Словенськоє домобранство.

У кунцьови войны на яри 1945 партизаны освободили цілу територію днешньої Словенії (в Прекмурю їм помогла ай Червена армада). В 1947 годі Італія передала Словенії теперішньоє Приморя по мирному договору. Партизаны взяли ай Терст и часть австрійської Карінтії, айбо сесі реґіоны май пак мусіли лишити позад тиску западных союзникув.

У войні загыбли дас 8% словенського населеня. Мала жидувська община в Прекмурю была унищена в голокості мадярськых жидув в 1944 годі. Нацисты депортовали булш ги 50 тыс. словенцюв, включно з дітьми, насилно переселеными в німецькі родины. Приблизно 30-40 тыс. чоловікув рекрутовали и заслали на восточный фронт. Таліянські власти депортовали 25 тыс. у концентрачні лаґры. По войні комуністична власть зводила рахункы з своими противниками. Велика часть німцюв тай таліянув утікла из Словенії.

По войні ся Словенія стала републиков федеративної Югославії, котра в перші повойнові годы провела націоналізацію и зачаткы колективізації. В 1948 годі независима політика Югославії стала причинов конфлікта межи Тітом и Сталіном. Противникы режима, межи ними ай словенці, засилали ся в трудові лаґры (майпознатый є Голый Оток).

Уд 1950-х годув Югославія експериментовала из реформами. Личні и економічні свободы в Югославії были май высокі ги в державах совітського блока. Як федеративна република Словенія мала доста широку автономію. По Тітовуй смерти в 1980 годі ся зачала економічна и політична кріза. Повторив ся політичный конфлікт межи Сербійов з єдного бока, и Словенійов тай Хорватійов из другого.

В апрілю 1990 года Словенія провела перші демократичні выборы, на котрых выграла Демократична опозиція з дисидентом Йоже Пучником у чолі. 23. децембра 1990 пройшов референдум за независимусть, де ю пуддержали 88% цілого населеня. Офіційно ся независимусть уголосила 25. юнія 1991 года. 27. юнія из приходом югославської армады в Словенію зачала ся Десятиденна война. На конець юлія югославська армада докус лишила Словенію.

В децембрі 1991 года была прията нова конституція Словенії, пак у 1992 законы за приватизацію. У Словенії переход ид торжнуй економіці проходив поступно (напротив «шокової терапії» в другых покомуністичных державах). Словенія ся причленила до ОЗН в 1992, до ЕУ и НАТО в 2004, тай до Еврозоны в 2007 годі.

Словенія лежит у середнюй авадь юго-восточнуй части Европы пуд Алпійскыми горами, на березі Середоземного моря. На єї території ся стрічат алпійскый, середоземный и континенталный клімат. Булш ги половина території є заліснена (булшу частку хащ в Европі мают лиш Фінландія тай Швеція).

В сіверо-западнуй части країны домінуют Алпы з майвысшым верьхом Словенії Триглавом (2864 м). Из боку моря на юго-западі лежит плато Карст (Крас) из пудземными ріками тай печерами, як напримір Постойнська печера ци Шкоцъянські печеры. Словенськый берег Ядранського моря тягне ся дас на 47 км уд Італії до Хорватії.

Територія Словенії лежит головно в базені Чорного моря (81%), менша часть у базені Ядранського моря. Майдовжі рікы сут Сава, Драва, Мура, Колпа и Соча. Кваліта воды ся рахує єднов з майвысшых в Европі, айбо на промысловых и земледілськых територіях знают быти еколоґічні проблемы.

Словенія має богату, пестру флору и фавну позад свого положеня на границях біоґеоґрафічных реґіонув. При площи розміром 0,004% поверьха Землі туй є представленый 1% біолоґічных видув. Ссавцюв є 75 видув, межи ними свистуны, козорогы и серны.

Межи драпіжниками важні сут рысь, дика мачка, лисиця тай шакал. Словенія має дас 40-60 вовкув и дас 450 бурых медвідюв.

Дуже богата є печерна фавна, в котруй мож найти дакулько десяткув ендемічных видув. Из печерных хребетных познатый є лиш самый протей Proteus anguinus, авадь «чоловіцька рыба».

Из китовых в сіверному Ядрані жиє лиш делфін Tursiops truncatus.

Змежи богатої птичої фавны мож назвати дакулько сововых: лелита, ухана вадь пугача. Далшыми прикладами сут ястряб, крачун, чорна и зелена жовна вадь бузьок (майбулш у Прекмурю).

Містных господарськых звірят є 13, из восьми видув (курка, свиня, пес, кунь, увця, коза, пчола, марга). Межи ними сут крашськый овчарськый пес, крайнська пчола и ліпіцанськый кунь. Иде робота над убновленьом популації містного пструга мраморного, котрого утиснули чужі виды пструга.

У днукашных районах, так ги в цілому в Середнюй Европі, мож найти дуб и бук. У горах май ростут смерека, ялиця и сосна. Липа ся рахує за націоналный символ. Границя ліса проходит на высоті 1700-1800 м. В Алпах мож найти всякоє квітя, напр. вовчелычку Блаґайову, свічурникы (Gentiana clusii, Gentiana froelichi), стрінчашку ушкову, шовкову косицю, Cypripedium calceolus, Fritillaria meleagris вадь Pulsatilla grandis.

Словенія вто многопартійна парламентська демократія. Голова державы є президент, убераный всенародно на пять годув, майбулш на два терміны за собов. Екзекутивну власть має правительство Словенії (Vlada Republike Slovenije), веденоє премєр-міністром. Премєр-міністра и другых мініструв уберат Державноє зобраня, основна палата парламента.

Парламент Словенії ся складує з Державного зобраня тай Державної рады, т.є. в теорії є двокоморовый, айбо направду парламентські функції має лиш Державноє зобраня. Державноє зобраня має 90 депутатув (по єдному из таліянської и мадярської меншин) тай уберат ся на чотыри годы. Державна рада має 40 депутатув, котрі ся непрямо уберают на пять годув и представляют ґрупы інтересув (соціалні, економічні, професійні и реґіоналні).

Словенія ся ділит на 212 общин (из котрых 11 сут варошські), котрі сут єдинов формов містної самоуправы. Общины мают доста широку компетенцію, до котрої входят напр. орґанізація спередшколного ученя и основної здоровничої службы, орґанізація ключовых соціалных служб, теріторіалноє планованя.

Сістема статистичных єдинок NUTS ділит Словенію на два макрореґіоны (NUTS-2), котрі ся хоснуют у реґіоналнуй політиці Евроунії. Тоты ся пак ділят на 12 далшых реґіонув (NUTS-3).

Неформалні традиційні реґіоны мают коріня в бывшых провінціях імперії Габсбурґув, а то сут Приморя, Карінтія, Штаєрмарк и Крайна, котра ся дале ділит на Горішню, Долушню и Внуторну Крайну (Прекмуря было частьов двох мадярськых жуп).

Словенія має высокый уровень розвитости и стабілный рост економікы. Змежи посткомуністичных держав Словенія має май высокый ГДП (ВВП) на єдного жителя. Майрозвита часть країны вто середня Словенія из столицьов Люблянов. У 2007. годі Словенія перша змежи новых членув ЕС прияла валуту евро (місто словенського толара). В 2010. годі ся причленила до Орґанізації економічного сотрудництва и розвою.

Словенія має добре ошколовану робочу силу и розвиту інфраструктуру. Країна ся находит на важных транспортных путях. Уровень прямых заграничных інвестицій доста низкый, айбо в послідні годы поступно рус. Словенська економіка силно пострадала позад Европейської довгової крізы кунця 2000-х. ГДП зачав назад рости в 2013. годі.

Важными секторами промысла сут електроніка, електричный обладунок, хемікалії, лікарські препараты, текстіл, папірь и папірьова продукція, деревляні выробкы и автомобілі. Почти дві третины жителюв роблят у сфері служб.

Туризм у Словенії вто динамічный сектор економікы, котрый у 2019. годі прямо и непрямо приносив 12,3% цілого ГДП (ВВП). Вєдно в тому годі было 6,23 млн навщив країны и 15,8 млн ночовань. Туризм достачав 58 тысяч робочых міст. Булшина туристув приходит из великых европейськых рынкув, напримір Італії, Німеччины, вадь Австрії.

Словенія має много розмаїтых природных и културных обєктув для туристув. В столиці Любляні є много вызначных прикладув барокової и сецесійної архітектуры, межи послідньыми сут важні роботы словенського архітектора Йоже Плечника. На сіверо-западі ся находят Юлійські Алпы из Бледськым озером, долинов рікы Соча, тай горов Триглав, майвысшов у Словенії. Змежи другых верьховинськых ареалув, популарных на лыжованя и вандрованя, мож уділити Камницькі Алпы, Караванкы тай Похоръє.

Приморськоє плато Карст дало назву карсту — природнуй зоні, де вода розтоплює горнину, творячи печеры. Майпознаті печеры в сьому реґіоні сут Постойнська печера и Шкоцъянські печеры (на спискови ЮНЕСКО). Словенська часть Істрії лежит на березі Ядранського моря — туй майважным туристичным пунктом є варош Піран из архітектуров у стилі венеціанської ґотикы.

Береговата країна довкола Марібора є позната своим винарьством. Сіверо-восток Словенії богатый на купелі, якыми сут Роґашка Слатина, Раденці, Чатеж об Саві, Добрна и Моравске Топліце. Змежи иншых туристичных дестинацій сут історичні вароші Птуй тай Шкофя Лока, и дакулько замкув, напримір Предъямськый замок.

Словенія має доста великоє число автострад в порувнаню из середньыми числами в ЕС. Из розвитям системы скорых дорог Словенія ся фактично стала єднов великов аґломераційов. Кваліта иншых дорог ся позад неувагы погуршує. Личні автомобілі сут намного май популарні ги масовый общественный транспорт, котрый тоже значно помалів. Желізниця натеперь перестаріла и позад сього не годна повноцінно конкуровати з дорожным транспортом.

Основным портом у Словенії є Копер. У сіверному Ядрані исе є майбулшый порт подля контейнерного транспорта (принимат такой 590 тыс. TEU на гуд). Вєдно з тым Копер є щи центром морського пасажирського транспорта, майчасто скапчаного из Італійов и Хорватійов. Май малі порты сут у Ізолі тай Пірані.

Змежи аеропортув основный є Аеропорт Йоже Пучника в Любляні. Менші межинародні аеропорты сут у Маріборі и Порторожу. Майбулшов аеролінійов была державна Adria Airways, айбо в 2019. годі збанкротовала и сперла свою роботу. Попри того Словенія має щи 12 уднушньых аеропортув и єден воєнськый.

Густота населеня Словенії — 101 житель на км². Варошськоє населеня числит 65%-79% зависимо уд дефініції. Середня довгота житя в 2018 была 81,1 годув (для чоловікув 78,2 а для жун 84 годы).

Майвеликі етнічні ґрупы на переписі з 2002 года были: словенці (83,1%), сербы (2%), хорваты (1,8%), боснякы (1,6%), ромы (0,4%), мадяры (0,3%), албанці (0,3%), македонці (0,2%), таліяне (0,1%). 

Словенськый язык, котрый є частьов южнословянської ґрупы, має офіціалный статус на цілуй території Словенії. Мадярськый и таліянськый языкы мают офіціалный статус у змішаных реґіонах попиля мадярського тай таліянського гатарув. Ґотшейськый діалект нїмецького языка, котрым ся говорило в юго-восточнуй области Кочевя, рахує ся критично загроженым. Ведля даных из 2007 года, 92% словенцюв віком уд 25 до 64 годув знали даякый чужый язык, а 71,8% знали два вадь булше (што была майвысша величина помежи країн ЕС). Из чужых языкув поширені сут хорватськый (знают го 61%), англійськый (56%), німецькый (42%) тай таліянськый (15%).

Подля даных из 2018 г., майбулшов реліґійнов общинов сут римо-католикы (73,4%). Значна часть населеня ся вызначат ги атеїстув (14,7%) вадь аґностикув (3,6%). Межи великых реліґійных меншин мож назвати православных, мусулманув и протестантув (в Прекмурю). В Словенії щи жиє невеликоє число греко-католикув (в Білуй Країні на юго-западі) и юдеюв (в Любляні).

За майважный період словенського малярьства ся держат XVIII. и XIX. столітя, коли ся оно розвивало в стілях неокласіцізма (Матевж Ланґус), бідермаєра (Джузеппе Томінц) и романтізма (Міхаел Строй). Першу образову выставу орґанізовала малярька-реалістка Івана Кобилца на кунцьови XIX. столітя. Змежи малярюв-імпресіоністув ся удзначили Матей Стернен, Матія Яма, Ріхард Якопич тай Иван Ґрохар; змежи експресіоністув — Вено Пілон и Тоне Краль.

Убнова словенської скулптуры ся зачала уд Алойза Ґанґла (1859–1935), автора люблянськых памнятникув крайнського научника Янеза Вайкарда Валвазора и поета и журналіста Валентина Водника, тай статуй Словенського народного театра оперы и балета. По войні скулптуру дале розвивали братя Борис и Зденко Калины тай Якоб Савіншек. Молода версть скулпторув, напр. Янез Болька, Драґо Тршар и Славко Тихец, творили в абстрактнум стілю. Днешні скулпторы, напр. Яков Брдар и Мірсад Беґич, вернули ся ид людськым фіґурам.

Змежи обєктув дізайна майбулшу світову славу має деревляный столець Rex (1952) у скандінавському стілю. Сесь столиць авторства дізайнера інтеръєрув Ніка Краля є частьов сталої выставы данського Designsmuseum, майбулшого скандінавського музея дізайна, тай щи є в колекції Музея модерного уміня (MOMA). Як приклад промыслового дізайна мож назвати перші успішні карвінґові лыжі Elan SCX (1993), котрі ся стали єдным из майвызначных пунктув в історії лыжного спорта.

Архітектуру Словенії заступляют у булшині европейські стілі, котрі годні мати окремішні націоналні признакы. Из романського періода (XI-XIII. ст.) сут всокочені дас 180 примірув церькувної и феодалної архітектуры розличных тіпув. Романську архітектуру пак умінила ґотична (XIII-XVI. ст.), котра ся дале ділит на венеціанську ґотику в Приморю и тзв. сіверну ґотику в иншых реґіонах Словенії. У тот само середньовічный період ся появила булша часть словенськых варошув. Земльотрясеня 1511. года понищило великоє число старшых архітектурных памняток; наслідна реконструкція (напр. у Любляні) ся держит за переход ид ренесанснуй архітектурі. Словенськый ренесанс обычно має подобу публичных будов, напр. каштелюв ци варошськых хыж.

Барокова архітектура прийшла в Словенію в XVII. столітю вєдно з контрреформаційов. Спершу ся характерізовала венеціанськым вплывом, пак ся уд другої половкы XVIII. столітя май зачинают ширити віднянські архітектурні ідеї. Словенські барокові будовы были булшым ділом не чисто нові, ай реконструовані из старшої середньовічної архітектуры. За центер словенського барока ся тримле Любляна, де ся удбыла масштабна реновація церьквув и горожанськых хыж.

XIX. столітя ся стало в многум зачатком модерної архітектуры. Важноє значеня прияли архітектурна теорія, реґулація будованя. Умножили ся функціоналні тіпы (оздоровні, промыслові итд.), для публичных будов ся появили тіпові проєкты. Для першої половкы столітя характерні класіцізм и бідермаєр. У Словенії ся по них не зостало много примірув, головно позад незгодливої політічної сітуації в добу наполеоновськых воєн. У другуй половці столітя домінує історізм — спершу як комбінованя елементув розличных стілюв, пузніше ся появляют чисті історічні стілі, з котрых майважніші сут неороманіка, неоґотика, неоресенанс и необароко. Перші два ся май часто хосновали для церькувных будов, а неоренесансный стіль быв признаком публичных будов по цілуй Австро-мадярськуй імперії. У контексті урбанізації и націоналізма архітектура дустала щи народні формы, як то позыченый словенцями чеськый ренесанс (напр. Народный дом у Маріборі) ци німецькый ренесанс (Німецька хыжа в Целью). Дакулько важных примірув неоренесанса были збудовані щи по люблянському земльотрясеню 1895. года, айбо булшоє артістічноє значеня має стіль сецесії, котрый ся появив иппен у добу обновы города.

Земльотрясеня 1895. года в Любляні принесло шкоду, айбо нараз из нев возмогу провести масштабну реновацію. Мусай было розобрати булш ги 10% варощанськых будов, а на їх місті ся появили нові; булшину остатньых будов треба было рекоструовати. У слідуючому 1896. годі быв приятый новый варошськый план. Хоть у публичных новобудовах дале доміновав історізм, пріватный горожанськый капітал удреаґовав на товдышню віднянську мовду, сецесійный стіль. Булшина люблянськых сецесійных обєктув (котрых є над 80) ся появила в період 1901-1909 гг. и сповняла функцію пріватного бываня и пудузятництва. Першый значный обєкт у стілю сецесії быв Змайськый муст, поставленый в 1901 г. Основна часть будов ся помістила в околици улиці Miklošičeva cesta межи старым центром и желізницьов. Попри ар нуво в иншых країнах віднянська, а позад того и словенська сецесія має май раціоналні и ґеометричні формы. В Любляні ся сецесія головно проявлят на фасадах, майбулш украшенями из ростинным ци ґеометричным орнаментом. Орнамент ся майчасто концентрує у горішнюй части будовы. В иншых аспектах обычно видко комбінацію з неоренесансом и необароком. Майважні словенські архітекты сього періода сут Макс Фабіані, котрый ся ошколовав у Відню и там участвовав у формованю сецесії, тай Ціріл Метод Кох, котрому належит майбулшоє число тогочасных люблянськых обєктув. За пузню сецесію ся даколи тримле наслідный народный стіль архітекта Ивана Вурника.

Другым варошом Словенії по числу сецесійных памняток є Мурська Собота на Прекмурю (товды мадярська часть монархії), котра в 1910. годі не мала ани три тысячі жителюв. Булшину сих памняток сотворив єден архітект, Ласлов Токач. У великых містах того періода, Маріборі тай Целью, сецесія представлена слабше. На примір Ґраца, столиці провінції, туй ищи дале доміновала архітектура історізма, зато обычно видиме лиш окремі елементы сецесії. Подаєдні сецесійні фасады мож найти всяде по Словенії. Май мало сесь стіль представленый на Приморю — там сут лиш єдиничні приміры.




#Article 465: Луксембурьско (223 words)


Луксембург, повнов назвов Велике герцогство Луксембурга,  Grousherzogdem Lëtzebuerg, 
 Grand Duché de Luxembourg, 
 Großherzogtum Luxemburg — держава в западной Европѣ. Головне мѣсто — Луксембург. Официална валута — евро. Луксембург е закладаючым членом Европской унии од року 1957. Обывательство — 0,6 милиона особ; густота залюднѣня — 233/км². Територия — 2586 км². Урядны языкы: луксембургскый, французскый и нѣмецкый. 

Луксембург граничить з Франциов на югу, з Нѣмечинов на востоку и з Белгиов на западѣ.

Штат подѣленый на 3 округы,

Подля штатистик в зачатку року 2018 обывательство штату чинило 602 тыс. особ, з того 52,1% — Луксембурчане, а 47,9% — чужинцѣ, меджи котрыма найвекшу частку мали Португалцѣ (16%). 

Луксембург — конштитучна монархия. Голова державы — великый герцог. Законодарный орган (парламент) — Палата посланцьох, екзекутивный орган — влада. Великый герцог мать право роспустити парламент, менуе голову влады, а тыж схвалюе законы и мать право вета. Реална выконна влада е в руках премьер-министра.

Од конця 19. ст. економика Луксембурга была закладена на продукции желѣза и оцели, але од року 1970 тот конарь зачав утрачати свою профитабилиту. Од конця 20. ст. економика переориентована, Луксембург став ся важным свѣтовым финанчным центром, дякуючи выгодной даньовой политицѣ ту суть сѣдлиска великых меджинародных компаний, штаб-квартиры многых европскых организаций. Главныма торговыма партнерами суть сосѣды: Белгия, Германия, Франция. В аграрном секторѣ найвызнамнѣйшов е продукция вина з винниць, положеных в долинѣ Мозели. B Луксембургe є офіціална мена Евро.




#Article 466: Ян Гус (172 words)


Майстер Ян Гус (; коло р. 1370  Гусінец – 6. юла 1415 Костніце) быв римокатолицькый священик, чеськый середнёвікый реліґійный мыслїтель, реформатор і казатель. Гус быв, по Джонові Вайклайфові, котрого думками та і арґументаціов быв іншпірованый, єден з першых реформаторів церькви, він майже єдно стороча передбіг своїх наступників - реформаторів Лутера, Калвіна і Цвінґліго. 

Од року 1398 учів на празькій універзітї а в роках 1409–1410 быв єй ректором. В своїх реліґійных роботах брав на зубы підупаджіня моралкы, в котрім ся находила католицька церьков. Католицька церьков ёго означіла за каціра, ёго учіня за єрезу та екскомуніковала го (1411). На костніцькім концілї быв одсудженый як кацір, а наперек тому же цісарь Зікмунф Луцембурьскый заручів беспеку, быв даный світьской моці на упалїня на граніцї, коли повив, же не одрече своє учіня. В роцї 1999 проголосив папа римьскый Ян Павло II., же му жаль окрутной смерти Ян Гуса та признав го як реформатора церькви. Дакотры Гусовы мнїня (наприклад тото, же священик што мать грїх, не може давати святости) суть до днеска вниманы католицьков церьквов як теолоґічно планы.




#Article 467: Гептархія (105 words)


Гептархія — період в старовіцкій історії Анґлії, котрый ся начав коло 500 року з утворення кілкох анґлосаксоньскых держав на югу Брітаньскых островів і закінчив ся в 850 році установленям «даньского права». До початку VII ст. утворилось 15 дрїбних анґлосаксоньских племінних князївств. У резултаті борьби, в якій вони постійно перебували, сформовало ся 7 королівств: Кент, на крайнім юго-виходї, заснованый ютами (455 р.); Суссекс (477 р.), Уессекс (491 р.), і Ессекс (527 р.) — у южнїй ті южно-виходнїй частині острова, засновані саксами; Выходна Анґлія на виходї (593 р.) і Нортумбрія на северї (605 р.) — анґлами; Мерсія (585 р.) в центрі Брітанії — анґлами і саксами спільно.




#Article 468: Майдан (Закарпатска область) (297 words)


Майдан  — село в Межгорском районѣ Закарпатской области Украины.

Село лежить при втоку  рѣкы Голятинкы в рѣку Рѣка на одстояню 12 км од районного центра.  До найблизшой желѣзничной штации (Воловець) — 45 км.  В околици суть вецеры жерела «квасной» воды.  На сѣвер од села на плосѣ 42 га во вышках 650 аж 900 м лежить ботанична памятка природы «Готарь Голятин»  з реликтовыми видами сосны обычайной  (Pinus sylvestris L.) и сосны чорной (Pinus nigra) зо стромами вѣком до 170 рокы.
На восток од села — ландшафтный заказник «Готарь Грабовець» з плохов 189 га. В самом селѣ и в околици суть добры можности убытованя в готелох.

Перва упоминка о селѣ в историчных жерелах односить ся на XVI. ст., тогдышна назва его была Борис-Полянка. Под назвов Майданка упоминать ся од XIX. ст. Закладателѣ и первы паны села были члены грофской родины Телекиовцьов. Уже в XIX. вѣку село мало пилу на водяный погон. Року 1910 в селѣ жило 2622 людей: окрем Русинох еще 826 Нѣмцьох, 50 Мадярох. Подля вѣры:  грекокатоликы 1761, израелиты 833, римокатоликы 21.

Стару назву села Майданка змѣнили на Майдан зачатком 1920-х рр., в чехословацкой добѣ.  
Року 1930 в селѣ были 2873 жителѣ: Русины — 2009, Евреи — 797, Чехы и Словаци — 35, Нѣмцѣ — 14, Мадяре — 7, иншы — 5, чужоземцѣ — 6. Подля вѣры: 1157 православных, 857 грекокатоликох. В селѣ быв нотариат, пошта, жандарьска станиця. Ходив державный автобус. Была чешска державна школа (2 классы) и фарска грекокатолицка (4 классы).

Року 1969 жительох было 1340. В селѣ была централна справа колгоспа «Револуционер», якый мав 2365 га землѣ, з того ораницѣ — 170 га, косаловох и пашковох — 900 га. Главный напрям быв скотарство. В селѣ быв тыж млин и пила. Была осемрочна школа, библиотека, клуб на 400 мѣст. Верхный Быстрый еще належав до Майданской сельской рады.




#Article 469: Ґронсько (912 words)


Ґронсько ци Ґренланд (по ґронськы: Kalaallit Nunaat, МФА: [kaˈla:ɫit ˈnuna:t] «земля Ґронцюв»; по данськы: Grønland) є самоуправна держава удну Королювства Данія, котра ся розміщат меджи Сіверным ледовым и Атлантічным океанами. Хоть ґеоґрафічно Ґронсько є частёв Сіверної Америкы, културно и политічно вно вже булш ги тысячу рокув приналежит ид Европі (конкретно д Норвеґії а пак ид Данії). З територіёв 2 166 086 км2 и з людностёв 56,6 тыс. Ґронсько є ай майбулшый остров и майменше густозалюднена територія світу. 

У передисторічнум часі (середина 3. тысячолітя до н.е.—14. столітя) Ґронсько населяли вшелиякі праескімоські културы, за котрых знаєме з археолоґічных найдень. Потому културу Дорсет, послідню праескімоську културу в Ґронську, вычередовала култура Туле — предкове днешніх Інуїтув, котрі міґровали з Аляскы и принесли на Ґронсько даякі технолоґічні иновації (приміром, псячый запряг ци здвоєный конець гарпуна). 

Ісландсько-норська колонізація Ґронська ся зачала в 986. році. Колоністы на югозападі острова ділили го з представителями пузднёї културы Дорсет на сівері и востоці, а пак и з представителями културы Туле, приходячыма з сівера. Скандинавські поселенці стали пудданцями Норського королювства в 13. столітю (з кунця столітя — Калмарської унії). Из зачатком малої ледової добы силно ся змінив климат Ґронська. Перед тым на острові росли дерева, ростины дикі и хосенні (напр. ярець), пасла ся марга, айбо по зачатку малої ледової добы на острові быв зазначеный повторюючый ся голод, даколи процвітаючі городы (як то Братаглід) счезли, а поселенці зохабили остров. 

По удмираню скандинавськых поселень остров фактічно перешов пуд контроль вшелиякых ґруп Інуїтув. Данія ся ниґда не зрекла свого права на Ґронсько и зась ствердила свуй суверенітет над островом кой ся з ним повбновив контакт. У 1721. році Данія послала до Ґронська експедицію, котра в 1728. році заложила город Ґотгоб (по данськы Godthåb, «добра надїя»; теперька ся зве Нук, «мыс»). Сесю експедицію мож тримати за часть данської колонізації Америкы. 

Кой ся в 1814. році зрушила унія меджи Даніёв и Норськом, бывші колонії Норська позад Кілського договору были удділені уд Норська и удышли Данії. Пак, у юлію 1931. року, Норсько окуповало и требовало Землю Еріка Рыжого, часть тогды незалюдненого восточного Ґронська, айбо в 1933. році Стала комора меджинародної справедливости вырішила сесь спор на хосен Данії. 

Капча меджи Ґронськом и Даніёв была урвата 9. апріля 1940. року, кой Данію окуповала нацистська Німещина. У 1941. році Ґронсько окуповали Зъєдинені Штаты, жебы го уд атакы Німещины всокотити. Америцька окупація шла до 1945. року. У тум часі Ґронсько куповало америцькі и канадські товары за гроши з продажу кріоліту, котрый ся добывав у Івітуті. За войны остров рядив ґубернатор Еске Брун позад закона, котрый ґубернаторови дозволяв перебирати контроль при выимковых варунках. До того Ґронсько было дуже изолованым обществом, айбо в часі войны розвило чутя самостуйности и независимости. Назріла реформа системы. У 1953. році Ґронсько стало рувноправнов частёв Данії, а в 1979. році достало право самоуправы.

По Другуй світовуй войні США розвило ґеополитічный интерес у Ґронську, и в 1946. році предложило го перекупити за сто миліонув доларув, айбо Данія сесю пропозіцію удверла. Єднакож у 1950. році Данія дозволила США повбновити авіабазу Туле. З 1960 до 1966 чинила ся проба избудовы секретної пудземної сіти пунктув запуску ядерных ракет у ледовуй поверьхности Ґронська, за яку ся Данія дознала лем у 1997. році.

По приятю нової данської констітуції в 1953. році скончив ся колоніалный статус Ґронська — остров став администратівнов частёв Данії, што росширило данське пудданство на Ґронцюв. Сесе привело ай ид зміні данської политикы в Ґронську — новов стратеґіёв Данії стала културна асимилація. У сесь період данська влада пропаґовала хоснованя лем данського в офиціалнуй сфері и требовала Ґронцюв ити до Данії на высокоє школованя. Много ґронськых діти выросло в данськых школах и зохабило свою капчу з отцюзнинов. Сеся політіка обернула Ґронцюв из традиційных ловцюв у городжан, айбо ид тому способила обновленю ґронської културної идентичности. З неї ся зародило двиганя про самостуйнусть, котроє досягло свуй верьх у 1970. роках. Выслідком политічных тяжкостий у зачлененю Данії до Европейського ґаздувського общества (ЕҐО) в 1972. році быв Акт за самоуправу, приятый у 1979. році, котрый дав Ґронську обмеджену автономію. Парламент Ґронська перебрав контроль над дакотрыми сферами днукашної политикы, а Парламент Данії удержовав повный контроль над вонкашнёв, обороннов политиков и природными ресурсами. Королева Данії Марґарета II. ся лишила головов державы. У 1985. році Ґронсько лишило ЕҐО позад ёго реґулацій у комерційнум рыбарьству и заказу выробкув з туленячої кожі. 

У 2009. році (по референдумови в 2008. році) Ґронсько перебрало контроль над суднов владов, полиціёв и природными ресурсами. Данія утримує контроль над вонкашнёв и обороннов политиков. Ґронськый язык став єдиным офиціалным языком Ґронська. Помалу данські дотації Ґронську будут ся зменшовати як крочай ид независимости острова. 

Голова державы в Ґронську є королева Данії Марґарета II. Данська влада именує Высокого комісаря, котрый ю представлят на острові. Теперішнёв комісарьков є Мікаела Енґел. 

До Фолкетінґа, данського парламента, Ґронці выбирают двох заступцюв (з ушиткых 179). Сёгочасными заступцями сут Сара Олсвіґ з партії Народноє общество и Доріс Якобсен з партії Вперед. 

Ґронсько має ай свуй парламент, у котрому є 31 член. Голова влады є премєр-министер, обычайно вто лидер векшинової партії. Теперішнім премєр-министром є Купік Клейст, голова партії Народноє общество. 

Ґронсько є збулша незаселеным, айбо ділит ся на чотыри території, котрі ся кличут комунами (ґр. kommunia): Сермерсок (Sermersooq, «много леду»), Куялек (Kujalleq, «южна»), Кеката (Qeqqata, «середня») і Касуїтсуп (Qaasuitsup, «темнота»). До жадної комуны не приналежит сіверовосток острова (Народный парк Сіверовосточноє Ґронсько) и авіабаза Туле, котра ся находит удну Касуїтсупської комуны. 

У партійнуй системі теперька доминуют дві партії: «Народноє общество» (14 депутатув), бывші комуністы, пропаґуют соціалізм и независимусть уд Данії и «Вперед» (9 депутатув), соціал-демократы з подобными взорами. У парламенті заступлені ай инші партії: «Демократы» (4 депутатув), «Солидарнусть» (3 депутатув) и «Здруженя Кандидатув» (1 депутат). 




#Article 470: Герб Русинув (143 words)


Герб Русинув, бывшої Пудкарпатської Руси и теперішнёї Закарпатської области представлят собов розтятый щит. У правум поли щита сут сім рувных горизонталных смуг з учередованём лазурового и золотого, де перша смуга лазурова, друга — золота; у лівуй части на срібернум поли є червеный медвідь, што стоїт на задних лабах и позират наліво.

Творбу штатных символув Чехословакії повірили новостворенуй гералдичнуй комисії Министерства вднушніх діл. Комисія прияла принцип хоснованя гербув тзв. «историчных земель». Пудкарпатська Русь, першый раз изъєдинена, свуй герб не мала. 3. януара 1920 министерство выжадало проєкты нового герба уд администратора Пудкарпатської Руси, айбо удповіди не было. Член гералдичної комисії професор Ґустав Фрідріх предложив «медвідя, што ся находит у гербови Ужгорода [професорова хыба, в ужгородськум гербови медвідя ниґда не было]; што ся тыче фарб, пропонує ся компромісноє рішеня, обы в гербови представити чотыри фарбы [за синё-жовті фарбы аґітовала Директорія; москвофілы аґітовали за біло-синё-червеный триколор]». 

Фана Русинув




#Article 471: Таджікістан (130 words)


Таджікістан (тадж. Тоҷикистон, [tɔdʒikisˈtɔn]), офіціално Република Таджікістан (Ҷумҳурии Тоҷикистон) — гориста країна в Середнюй Азії. Граничит из Афґаністаном на юзі, Узбекістаном на западі, Кірґізстаном на сівері тай Китайом на востоці.

Територія Таджікістана была частьов многых держав и імперій, межи ними державы Ахеменідув и Сасанідув, Монґолська и пак Російська імперії. Таджікістан из теперішніми гатарами ся появив у Совітському союзі, спершу як автономна република в Узбекістані, пак уд 1929. года як окремішня совітська република. Скоро по независимости Таджікістана (9. септембра 1991) ся почала гражданська война (1992‑1997). Уд 1992. года в довжности главы державы є Емомалі Рахмон, фактично як авторітарный правитель.

Булшина жителюв сут таджікы подля народности и мусулмане подля реліґії. Економіка Таджікістана силно зависит уд пересылкы гроши из заробкув, майбулш из Росії (почти половка ГДП). Другыми важными секторами сут выроба памута тай алумінія.




#Article 472: Репортаж (149 words)


Репортаж (з франц. reporter – приносити) є літературна форма хоснована передовшыткым в журналістіцї, репортаж пописує і вказує правду на основі конкретных фактів, векшынов здобытых прямов участёв або позеранём ся.

Автор репортажы – репортер або репортерка – ся рушать на меджі новин і публіцістікы: подїю описує тай разом шацує, ёго одношіня є часто очівісне і мать вплыв на композіцію. Базовыма ознаками репортажы є предметность, акцент на детайл (потребує то внимавость репортера), быти акуратный і кідь годен обєктівный. Репортаж є акымесь росшыреныма новинами, подробнїше і „дірект у того“. Репортаж може быти написана + образова (новины), радіова ці телевізна.

Основныма методами творїня репортажы суть:

Векшынов іде о їх комбінацію, в дакотрый репортажах выразно переважує дакотра із компонентів, з чім є повязаный і выбер композіція (драматічна, лінеарна, ку контрасту, кругова). Репортер є позорователь (і часто ай участник) описованой подїї, што му приностиь шпеціфічный погляд на ню і чітателёви пак і лїпше переданя зажытка.




#Article 473: Граматика Гарайды (1001 words)


Граматика Ивана Гарайды — послѣдна традична граматика русинского языка, практично хоснована перед тым як Русины Подкарпатской Руси были официально зликвидованы як народность в интересѣ наступной анексии територии и прилучѣня ку УССР (1944–1946). Автором граматикы быв Иван Гарайда, екзекутивный директор Подкарпатского Общества Наук и предсѣдник языковой секции общества. Появила ся зачатком рока 1941 в добродячной политичной обстановцѣ и доднесь зоставать найшырше хоснованов у публикациях за цѣлу историю русинского языка.

В периодѣ куртого часу по 1. Свѣтовой войнѣ (од 1919) Подкарпатя зыскало статус автономной територии в рамках Мадярщины под назвов Руська Крайна, в Будапешту отворила ся всеучилищна катедра русинского языка и литературы, были выданы грамматика (Волошина), читанка (Стрипского), антология литературы (Бонкала), словник (Годинкы) — вшытко в традиции дотогдышного розвою русинского языка, што означало церковнославянску основу зо штораз векшым хоснованем мѣстных особитостей.

По Трианонскому договору (1920) Подкарпатя перейшло Чехословацкой републицѣ зо статусом автономного края Подкарпатска Русь. Подля статуса вѣра, школство, язык мали быти цѣлком в руках мѣстной влады. Но тот статус до конця чехословацкой добы так и не быв зреализованый, намѣсто того Чехы заплавили край украинскыма и росийскыма емигрантами, дали им ключовѣ посты и спровоковали остры языковы и конфесийны споры. В сферѣ языка школства усиловали ся просадити грамматику галицького емигранта Ивана Панькевича, чому противила ся русинска интелигенция.

По наверненю Подкарпатской Руси ку Мадярщинѣ (1939) став вопрос наверненя ку традиции дочехословацького периода, были выданы традичны читанкы, грамматикы, бесѣдник. Межи нима была и грамматика Гарайды, што споевала давну традицию зоз даякыма елементами, занесеныма украинскыма емигрантами, напримѣр, апостроф.

Грамматика Ивана Гарайды появила ся зачатком рока 1941 в добродячной политичной обстановцѣ, была и зостават найшырше хоснованов у публикациях за цѣлу историю русинского языка. Не было зафиксовано важнѣйшого противеня заведеню той грамматикы зо стороны языкознателев, учительства, прията была як писателями, так и читателями. У нормах той грамматикы напечатаны были соткы тысяч екземпларов печатной продукции. З части, причинов доброго приятя была спомянута обстановка, но ачей главна причина е в том, же туй додержана русинска традиция, котра стоит на постепенном приближованю од церковнославянской основы ко народному языку путем упрощеня азбукы и правил, но и векшого хоснованя мѣстной спецификы языка.

Щи року 1830 Михаил Лучкай во своей грамматицѣ так говорив: «§ 1. Славяне и Русины хоснуют кириличны буквы, якых подля формы е 42, а подля звучаня лем 29…» Вшыткы далшы русинскы грамматикы етимологичной традиции каждый раз изменшовали число букв (графем), бо тым путем постепенного упрощеня перейшов и сам церковнославянскый язык.

Гарайдова грамматика пише: «Руськый язык мае 34 буквы. Из них якѣсь (г, и, ѣ) изображают и два звукы». И то одповѣдат далшому важному постулату традиции русинского языка: диалектны, гваровы, фонетичны розлукы мают зоставати в устной бесѣдѣ, а нивеловати ся в литературной, писаной формѣ языка тым способом, же една буква зображат веце звуков. Говорячи о перезвуках о, е, Гарайдова грамматика специално зазначат: сѣ перезвукы в письмѣ ани в пнях, ани в оконченях слов не означают ся; то есть не пишеме кунь, кѣнь, добрум, добрѣм, али конь, добром. Подобну зазначку находиме во всѣх етимологичных грамматиках од Лучкаевой по Гарайдову. Такым трѣбом, Гарайда у держаню традиции беспорочный.

З другого боку, што ся тыче векшого хоснованя мѣстной спецификы, в Гарайдовой грамматицѣ увидиме даякы крокы назад. Напримѣр, ъ на конци слов не хосновав уже Михаил Лучкай (1830). Ся хыба тягне за собов далшу — формалное хоснованя ь там, де мягченя не е: «изза научных причин… пишеме: идешь, любовь, мышь, церковь, ночь и т. д.» (Грйд 13). Ани сего не было уже у Лучкая. У Гарайды поданы формы девяносто, пятьсот (Грйд 56-57), коли у Лучкая народны формы видиме: девятьдесять, пятьсто (§ 29).

Формалное правило церковнославянского языка, же намѣсто и перед гласнов пишеме ї, не хосновав уже Ласлов Чопей (1883): приука, прияти, религия, спасение. Такых вад мож найти веце. И так, в части приближеня ко народному языку е великый простор про далшое вылѣпшеня, на возможность котрого указовав и сам автор у вступном словѣ (Грйд 7).

Важным аспектом е, же якраз така традична етимологична грамматика може быти основов общерусинського языка. Доказом того е факт, же периодичны выданя, написаны подля той грамматикы мали много передплатников и за границями Подкарпатя, напримѣр у Войводинѣ.

Дякуючи тому, же Гарайда стояв у чолѣ Подкарпатского Общества Наук, доставшого до своих рук преференции у выдавательской чинности и покровительство од влады, тота грамматика стала ся официалнов.

За односно куртый период тяжкых роков войны — од яри 1941 такой до прихода Червеной Армады концем октовбра 1944 — язык Подкарпатской Руси, кодификованый зоз Грамматиков Гарайды, быв поужываный во вшыткых сферах живота края: у школствѣ, публичных проявах, периодичной пресѣ, державной администрации, официалных публикациях, книговыдавательствѣ и в роботѣ Подкарпатского Общества Наук. Изглядователь того периода Михаил Капраль пише у своей монографии, же по выходѣ грамматикы в яри 1941 рока практично завершеный быв процес кодификации русинського литературного языка (Капраль, 164).

То бы нияк не могло стати ся, кедьбы Гарайда не операв ся на глубоку традицию дотогдышного розвою. А треба знати, же до Подкарпатской Руси в том часѣ припадала и часть восточного Земплина (днесь словацкого), ай же тота иста традиция заужыта была у класиков лемковской литературы в Польщи. Од Лучкая до Гарайды, ай щи много скорше, никто не выступав з идеов створеня регионалных языков, але все ишло лем о еден литературный язык про вшыткых Русинов. Дякуючи тому школны учебникы про Русинов могли быти тоты исты всягды. Так Русины, котры ся переселяли до Бачкы од року 1751, уже в року 1754 зачали регуларну школну выуку зоз учебниками, принесеныма з Горницѣ.

Традиция, што ся потѣгат од Лучкая, Духновича до Гарайды е реалнов основов про выробеня общерусинского литературного языка, она мае историчный грунт во вшыткых регионах бываня Русинов. Як видѣти зоз описов «локалных вариантов русинского языка», фонетичны розлукы межи регионами (розлукы выгваряня) вытворили ся в резултатѣ интерференции з векшиновыма языками одповѣдных штатов. Они можут быти трактованы, де е на то потреба, в локалных ортоепичных правилах. Споминана же традиция лежит в етимологии и не мат нич общого з так называным язычием (лексичнов и фразеологичнов мѣшанков), прото она лишат цѣлком отвореным простор про хоснованя русинской лексикы, як и про фонетичны и другы особитости, но лем такы, што общы, або можут быти толерованы в каждом регионѣ. До общых, напримѣр, належит «ы» по «г», «к», «х». До толерабелных, напримѣр, мож однести законченя -л в часословах 3. особы минулого часу: ходил, видѣл.




#Article 474: Мучонь (202 words)


Мучонь (мад. Múcsony) — велике село на сѣверо-востоку Мадярщины в окрузѣ Казинцбарцика жупы Боршод-Абов-Земплин (мад. Borsod-Abaúj-Zemplén), в долинѣ рѣкы Слана (мад. Sajó), едного з найвекшых притоков Тисы. Умѣстненый на одстояню 3 км од окружного центра.

В лѣтописах село спомянуте уже в часах панованя династии Арпадовцьов року 1219, под назвов  Mulchun. Од року 1332 в селѣ уже была выставена деревяна церковь, а року 1797 — мурована.  Року 1556 село спустошили Туркы, а року 1639 — великый пожар.  Року 1910 в селѣ жило 1405 людей, з того числа 1216 — грекокатоликы, 116 — римокатоликы, 47 — израелиты.  В роках 1897–1990 при селѣ в приселку Алберттелеп фунговала угляна баня и цеголня, але в кризовых роках заникла.

В селѣ, в сучасной штоковой будовѣ, фунгуе восямклассна основна школа. Специалны факултативы суть зорганизованы з английского языка, информатикы, математикы.  Од пятой до восьмой классы ученикы мають выуку русинского языка.  Выучують тыж в фаховых кружках: танечном, драматичном, вытварном, музыкалном и хорового спѣву.
В селѣ фунгують два домы културы, дѣтска захоронка, кухня громадного стравованя, социалны и медичны службы.

Орган самосправы села складать ся з 7 особ. В Мучоню фунгують тыж меншиновы самосправы:  польска, румынска, русинска, складены кажда з трьох особ, и ромска, з 4 особ.  

В Мучоню варто навщѣвити и видѣти:




#Article 475: Полошково (121 words)


Поло́шково () є село (од року 2010 – агромістечко) в Білорусії (Могилівска область, Клiмовицькый район). Має 345 жытелїв (2007).

Полошково ся находить во выходній части Білорусії на ріцї Сосновка, 136 км по автомобіловій дорозї од міста Могилів. 

Перше ся споминать в 1712 році як село в Польско-Літовскій унії, в році 1772 припоєне до Россії. В XIX сторочу ту жыло дас 500 людей, занимаючіх ся польногосподарством і ремеслом. В часї Другій світовій войнї село окуповали  Нїмцї (1941–1943). Од року 1991 є частёв независлой Білорусії. Днесь жытелi роблять в польногосподарстві і службах.

Палошкава // Гарады і вёскі Беларусі: Энцыклапедыя. Т. 6, кн. 2. Магілёўская вобласць / рэдкал.: Т.У.Бялова і інш. — Мінск : БелЭн, 2009. — 592 с.: іл.  ISBN 978-985-11-0440-2. С. 122-123.




#Article 476: Флаґ русинів (123 words)


Флаґ русинів (прапор русинів, застава русинів). Сучасна русиньска сімболіка была схвалена на 9. Світовім конґресї Русинів 23. юна 2007 у Мараморош-Сіґетї (Румунія).

Застава (прапор)

Розмір є 2:3 порівнуючі вышку і шырьку, найчастїшый розмір є 1 000 мм вышка і 1 500 мм шырька. У верхнїй половинї (500 мм) є синя фарба, а в нижнїй половинї – біла (250 мм) і червена (250 мм).

Синя фарба – є фарба глубокого неба, перспектівне зображіня панорамы карпатьскых гор, сподїваня ся на лїпшу будучность, фарба розважности, свіжости духа і тїла, бесконечной робітности.

Біла фарба – є традічна міролюбность, погостинность, доброжычливость, толерантность, спокій, морална і фізічна чістота, высока култура і природный паціфізм Русинів.

Червена фарба – асоціація вшыткого жывого, красного, естетічный ідеал Русинів, сімбол актівізації, прояв здоровя чоловіка.




#Article 477: Зімбабве (172 words)


Зімбабве (анґл. Zimbabwe, /zɪmˈbɑːbweɪ, -wi/), офіціално Република Зімбабве (Republic of Zimbabwe) є держава в южнуй Африці. Лежит межи ріками Замбезі и Лімпопо, граничит из ЮАР, Ботсванов, Замбійов и Мозамбіком. Зімбабве має 16 офіційных языкув, майбулш ся хоснуют анґліцькый, шона и ндебеле.

Теперішньоє Зімбабве было частьов розличных держав и царьств уд XI. сторуча (майвызначні змежи них были Розві и Мтваказі), а кроме того было важным торговым пунктом. Брітанськоє завойованя сьої теріторії ся зачало в році 1890, пак она была орґанізована в колонію Южна Родезія. Обы убминути переданя влады чорнуй булшині, правительство Родезії уголосило независимусть у 1965. році. По 15 роках партізаньскої войны и межинародної ізолації быв пудписаный мирный договор, котрый привюг ид настаню де юре независимої державы Зімбабве. Перші выборы уйграла партізанська орґанізація ЗАНУ-ПФ, што дотеперь держит владу в державі.

Роберт Муґабе быв у функції премєр-міністра и президента Зімбабве уд 1980. до 2017. рока. Його авторітарный режім ся узначив нарушеньом людськых прав, падом економікы и гіперінфлаційов. По довгых протестах против правительства Муґабе в 2017. році настав воєнськый переворот. Днешньым презідентом є Еммерсон Мнанґаґва из партії ЗАНУ-ПФ.




#Article 478: Я Русин был, єсмь, и буду (177 words)


Я Русин был, єсмь, и буду є писня, котру написав Александер Духновіч в року 1851.

Я Русин был, єсмь, и буду,
Я родился Русином,
Честный мой род не забуду,
Останусь єго сыном;

Русин был мой отец, мати,
Русская вся родина,
Русины сестры, и браты
И широка дружина;

Великій мой род, и главный,
Міру єсть современный,
Духом и силою славный,
Всїм народам пріємный.

Я свїт узрїл под Бескидом,
Первый воздух русскій ссал,
И кормился русским хлїбом,
Русин мене колысал.

Коль первый раз отворил рот,
Русскоє слово прорек,
На аз-буцї первый мой пот
З молодого чела тек.

Русским потом я питан был,
Русским ищол расходом
В широкій свїт; но не забыл
С своим знатися родом.

И теперь, кто питает мя?
Кто кормит, кто мя держит?
Самое русское племя
Мою годность содержит!

Прото тобї, роде мой,
Кленуся живым Богом,
За печальный пот и труд твой
Повинуюся полгом.

И отдам ти колько могу,
Прійми той щирый дарок,
Прійми вот маленьку книгу,
И сей писменный рядок;

Прочеє же не забуду
Сердца моєго скруху
Пожертвити; -- я твой буду,
Твоим другом и умру.




#Article 479: Чорна Гора (175 words)


Чорна Гора (чорн.: Црна Гора, Crna Gora, [tsr̩̂ːnaː ɡǒra]) є держава в юго-восточнуй Европі, на ядранськум березі Балканського пувострова. Маймала змежи словянськых держав по площі и населеню. Граничит из Хорватійов, Боснійов и Герцеговинов, Сербійов, Косовом и Албанійов. Столиця и майбулшый варош є Подґоріца, за історичну и културну столицю ся держит варош Цетінє.

Днешня чорногорська територія западала в розличні ранно середньовічні княжества: Дуклю, Травунію и Рашку. По наслідных двох стогудях у сербськуй державі (XII-XIV. ст.) удокремило ся княжество Зета, пак прозваноє Чорнов Горов. Чорна Гора прияла османськый протекторат у 1496. годі. Остаточно ся турецькый вплыв на Чорну Гору кончив по войні 1876-78. годув. По Першуй світовуй войні Чорна Гора ся стала частьов Югославії. По розпадови Югославії Сербія и Чорна Гора ся обстали в сполочнуй федерації. В 2006. годі ся Чорна Гора позад рішеня на референдумі стала независимов державов.

Чорнов Горов уд 1990. года безперервно правит Демократична партія соціалістув Чорної Горы (лідер Міло Джуканович) вєдно из меншыми коаліційными партнерами. Чорна Гора є членом НАТО уд 2017. года, уд года 2010 є офіційным кандидатом на членство в ЕУ.




#Article 480: Таліянськый язык (162 words)


Таліянськый язык ( ци lingua italiana) є єден из романськых языкув, котрый має урядный статус у Італії, Швейцарії, Сан Маріні, Ватікані и на Істрії (у Словенії и Хорватії). Мож ся ним порозуміти ай у бывшых таліянськых колоніях (в Албанії, Ерітреї, Ефіопії, Лівії и Сомалії), у таліянськых еміґрантськых общинах в Арґентині, Австралії, США, Тунісови и многых другых державах.

Таліянськый язык ся веде уд латины и змежи романськых языкув майближый д нюй лексічно, напротив другым романськым языкам утримлює латинськый контраст межи куртыми и довгыми согласными. Сучасный таліянськый язык ся сперат на тосканськый діалект, убробленый таліянськыми класиками Аліґєріём, Петрарком и Бокаччом на переломі XIII. и XIV. сторуч. Вєдно з ним на теріторії Італії є много вшилиякых діалектув, дакулько реґіоналных файт таліянського языка и дакулько ідіомув, котрі ся держат окремішными языками, а не діалектами таліянського (майнаперед сардінськый и фріулськый).

Таліянськый язык є знамый ги язык класичної музикы — булша часть музикалної термінолоґії ся веде з нёго. З таліянського происходит ай ряд кулінарных, архітектурных ай инш. термінув.




#Article 481: Мÿтершпрох-Ґзелтшафт (503 words)


Мÿтершпрох-Ґзелтшафт (Muettersproch-Gsellschaft, «общество рудного языка», накурто MSG) се закладеноє в 1966. годі общество з цілёв сокотити и пропаґовати алеманські діалекты. 

Общество ся заклало в 1966. у Фрайбурґу. Оно має высше 3,500 членув, які булшов частёв сут німецько-алеманські білінґвы з теріторії бывшого штата Баден. Они ся убмінюют културным придобытком из другыми алеманськоязычными реґіонами в Елзасі, Швейцарії, Ліхтенштайні, Форарлберґу и Колонії Товар. В обществі є много членув з алеманської діаспоры в Европі и змежи алеманськых писателюв, поетув и музикантув. У 1975. годі в обществі было 350 членув, у 1977. єдна тысяча итд.

Штаб общества ся находит у Фрайбурґу уд новембра 2010., ёго доповняют 20 удділень у южному Баденови. Удділеня зберают вшилиякі акції: публичні читаня, лекції, фестивалі. Каждый член общества є єдночасно членом удділеня там, де ун жиє. Члены, жиючі там, де удділень не є, ся можут, айбо не мусят, припросити ид любому удділеню.

Мÿтершпрох-Ґзелтшафт веде діятелность, направлену на заохоченя заинтересованых у діалекті людий и прикликаня увагы ид обществу. Орґанізація активно пропаґує діалект и боре ся проти презирного позору на нёго. Она хоче указати, ож діалект є важный и цінный діля тых, ко дустав го ги културну дідузнину. Теперішній способ фунґованя общества ся склав при ёго многогуднёму презідентови Клаусови Поппенови. Общество ся занимат многыми видами діятелности:

Двараз у годі выходит журнал общества Alemannisch dunkt üs guet по алеманськы з інформаціёв діля членув. Уд 1967. вышло вже высше 100 выпускув. Основні темы сут Us de Gruppe («Уд удділень») и Des un sell («Вшилиячина»). Мимо того в журналі сут представленя новых членув, турістічных міст, новых книг и діскув, ґратулації и некролоґы.

Сайт общества дає інформацію за ёго удділеня, старші выпускы журнала Alemannisch dunkt üs guet и новины алеманської културы. Мож попозерати зберьку алеманськых вершув уд высше 100 авторув. На страници «Dichte und musiziere» мож почитати біоґрафії, публікації, премії и части робут алеманськых музикантув и поетув.

Бібліотека общества вміщат 900 книг по алеманськы, булшов частёв из Бадена. Сут книгы ай из другых реґіонув. Булше половкы книг были заслані обществу діля рецензії в журналі.

Ціль общества — прилучити школарюв штата Баден-Вюртемберґ ид містным франконськым, швабськым и алеманськым діалектам. Дас 60 літераторув, артістув и музикантув нащивляют школы з двогодинными уроками діалекта. Приклады їх роботы вміщені в брошурі Діалект у школі (по нім. Mundart in der Schule). MSG зберат сякі урокы вєдно з геренберзьков орґанізаціёв schwäbische mund.art.

Из 1991. года майвеликоє удділеня орґанізації з реґіона Геґау из 600 членами вручат Медалію Йоганна Петера Гебела, алеманського поета и прозаїка, тым, ко ся май прославив хоснованям алеманського діалекта.

Так звана «діалектна габа» 70. годув и німецькоє двиганя против ядернуй енерґії привело ид розколу межи членами общества. Актівісты двиганя хотіли посилити близкость из містными людьми и їх правами через актівноє хоснованя діалекта. Веденя общества ся силно поставило против політічної інструменталізації діалекта.

Члены и веденя общества ся непокоят будучностёв самого общества и алеманськых діалектув. По алеманськы говорят збулша старі люде, діалекты ся часто не передают слідуючым поколіням ци не пудтримлюют ся ними. Провто Атлас загроженых языкув ЮНЕСКО называт алеманськый язык потенційно загроженым, хоть ёго носителі ся рахуют у міліонах. MSG фунґує ай ги платформа діля молодого поколіня, де мож представити властні проекты за алеманськый язык и културу.




#Article 482: Рубікова коцка (128 words)


Рубікова коцка (спершу Маґічна коцка, по мад. Bűvös kocka) то є механічна головоломка, котру вынайшов мадярськый скулптор и професор архітектуры Ернев Рубік у 1974. годі. В 1980. годі Рубік дав ліценцію на коцку компанії Айдіал Той з помочов Тібора Лоція и Тома Кремера. У тум самум годі Рубікова коцка выграла німецьку премію Бавка года в номінації головоломок. До януара 2009. ся продало вже 350 міліонув коцок у світі, рекордноє число змежи головоломок. Рубікова коцка ся часто называт майпродаванов у світі бавков.

Головоломка має форму пластикової коцкы. Извон коцка выпозірує гибы складена из 54 граней малых коцочок, пофарбленых в єден из шістёх цвітув, котрі мож шоровати вшилиякыми способами, обертаючи кругом трёх уднушніх осей коцкы. Головоломку треба скласти в зачаточный вид: так, обы в каждуй грани коцкы были коцочкы єдного цвіта.




#Article 483: Ернев Рубік (119 words)


Ернев Рубик (по мадярскы Rubik Ernő, 13. юла 1944, Будапешт) — се мадярскый вынаходник, скулптор и професор архитектуры. Познатый во свѣтѣ дякуючи своим головоломкам, из котрых майславнѣйша  коцка Рубика (1974).

Походить з родины Ернева Рубика старшого, инженера авиаконштруктера и Магдолны Сантов, поеткы. Абсолвовав Вытварну и умѣлецко-промыслову гимназию, а в року 1967 зыскав фах ставебного инженера на Будапештской технично-економичной универзитѣ, пак до року 1971 штудовав скулптуру и дизайн интерьера на Высшой умѣлецко-промысловой школѣ. В зачатку 1980-х быв главным редактором часописа ...И грачка, а в року 1983 отворив Штудию Рубик, властный ательер на проектованя бутора и грачок. Од року 1987 — универзитный професор, а од року 1990 — ректор Мадярской инженерной академии. Его сын, Ернев Золтан — композитор и джезовый пианиста.




#Article 484: Не купуй руське! (568 words)


Причинов начала компанії активісты называют вынесення 14 августа 2013 года таможенов службов Росії у список «ризиковых» усіх українськых імпортеру. І як факт, што такі дії притянули за собов фактичну блокаду поставкы товару із Україны в Росію, із-за чого на пограничных пропускных пунктах сталися робити очереді із сотень фур і жєлізнодорожных вагону із українськыми товарами. Ай-бо активісты тоже кажут, што прийняти такоє рішення про удновлення команії вплинулиі старі економічні войны протии Україны із стороны Росії, особенно: м'ясні, сырні, чоколадні тай иншакі.

Из 2 марта 2014 года, активісты компанії упувіли про то, шо начинают бойкот руського товару наново. На сторінках в соціальных мережах они опублікували сообщеніє, в котрому закликали не фінансувати окупанта. Причинов начала активних дії активісты означили начаті Російов Кримськый кризис і руський напад на Україну.

Із марта 2014, активісты організовуют і проводят флешмобы в супермаркетах із призывами не купляти руські товары, і так само акції і флешмобы із призывами бойкотувати АЗС (заправкы), банкы, концерты.

Літом 2014 активісты в Києві начали організовувати акції в руськых ресторанах і кафе.

В кунці августа 2014 года началась компанія яка была направлена проти руськых фільму і серіалу у телевізорі. Потом она переросла в окрему компанію пуд назвов «Бойкот руського кіно» ().

Із марта 2014 бойкот поширився і на инакші страны, особенно, акції проходили в Білорусії, Літві, Латвіі, Естонії, Польскі, Молдавії, Ґрузії, США і Чихії.

У апрелі 2014 года появилися повідомлення, прото што руські выробники через асоціацію GS1 міняют штрих-коды із руськых шртих-коду на штрих-коды инакших стран. До того ж выявлені факты протиправної маскіровкы руськых  товару в деякых українськых супермаркетах.

Як заявив аналітик міжнародної фінансової команії «Альпарі», Олександр Михайленко, іморт руськых  товару в Україну в январі-февралі 2014 года ся уменшив на 700-800 млн. долару США. Аш порівнювати із аналогічным періодом 2013 із-за бойкота Українов. 

Станом на середину мая відомо, што українські супермаркеты стали масово удказуватися уд закупок руськых  товару, поставкы із Росії упали на трить.

Відповідно інтирнет-ісслєдованію «Taylor Nelson Sofres» (TNS) в Україні, в марті-априлі 2014 года 52 % українцю положитєльно або май скорше положитєльно удносяться до бойкота руськых  товару.

По даным іслєдованія станом на іюнь 2014 года Україна усылиними темпами скорочує свою торгову зависімость уд Росії, особенно на фоні збільшення експорта в страны Европскай уніі.

По даным агенства Standard  Poor's Ratings Services до кунця мая 2014 года банкы із руськым капіталом в Україні утратили май бульше чим 50% депозиту.

В марті 2014 еономіст Андрій Новак, вчинив заяву про то, што лиш у марті, бойкот товару із Російської Федерації, нанюс ущербу російськуй економіці май бульше чим на пару дисятку мільйону долару. Май бульш ефективным ударом по економіці Росії, як ун думає «быв бы удар по болньому – «Газпрому».

Ідею бойкота пуддержали Fozzy Group (мережа супермаркету «Сільпо» і «Фора»). Ай-бо мережа гіпермаркету «Ашан Україна» її не пуддурежала. Начальник відділу комунікацій і стабільного розвитку «Ашан» Констанція Борис учинила заяву, што не буде коментувати питання бойкоту руськых товару, бо її компанія являєся аполітичнов. Мережа METRO Cash  Carry тоже не пудтримала бойкот, пояснившее ісе аналогічными аргументами.

Андрій Длигач, генеральный директор компаній Advanter Group, призвав не забороняти руські товары, а купляти українські.

Українськый руськоязычный блоґер Данїл Ваховськый заявив, што осознанно пользуєся і буде ся пользувати іменно руськыми інтернет-сервісами, бо так ун пудтримує «формування блогопріятного середовища для підприємства» в Росії, і хоть ісе і «не патріотично, ай-бо пудтриманням рубльом пудприємця, мы даєме возможность розвиватися новым проектам, котрі міняют світ на лучше». У якості прикладу такых новых проекту блоґер привів сильні і уже давно існуючі сайты Qiwi, Ostrovok і антивірус Kaspersky.




#Article 485: Шпіндлерув Млин (269 words)


Шпіндлерув Млин (по чеськы Špindlerův Mlýn, по німецькы Spindlermühle) се знамый курортный варош у чеськых Кырконошах. Назвав ся позад родины Шпіндлерув, котра в нюм мала млин. 

Шпіндлерув Млин ся находит на сіверу Чех на граници з Польщов. Ун ся розлягає на высоті 575–1555 м над морём у Кырконошах на збиванці Лабы и Сятопетерського потока. Варош з усіх бокув закрытый горами Кузі хребты, Высока плань и Медведин. Майвысша точка се Лучна гора, друга майвысша гора Чеської републікы. Шпіндлерув Млин має чотыри районы, котрі колись были окремыми селами: Передня Лабська (Přední Labská), Лабська (Labská), Бедрихов (Bedřichov), Сятый Петер (Svatý Petr).

Перші документалні споминкы за се поселеня сут из початку XVI. столітя, коли быв заоснованый приход Сятого Петра. Заселеня сёго міста было зъязано з копанём срібра и міди. Поселеня Бедрихов ся заосновало в 1746. годі коло малої склярської фабрикы, де май пак была металурґійна фабрика, а потому лісопилня. 

Сам Шпіндлерув Млин быв заоснованый в кунци XVIII. столітя дрыворубами из Шлезії. В 1784. годі туй были лиш пять хыж, єдна яґерська хыжа ай млин. В 1793. годі цісарь Ференц II. позволив приходови поставити нову церьков місто старої, напув розваленої.

Из середины XIX. столітя майвеликым заробком сёго реґіона став турізм.

Шпіндлерув Млин се єден из майзнамых и майнавщивленых центрув зимніх спортув на Чехах. Варош може прияти дас 10 тысяч людий. Лыжарські трасы на чотырёх курортах (Svatý Petr, Medvědín, Horní Mísečky, Labská) вєдно мают 25 км и роблят 5 місяцюв в годі. 14 вытягув обслуговуют 17,5 тысяч лыжарюв на годину. Булша часть трас має снігові каноны. Шпіндлерув Млин интересный ай у літнёму сезоні ги місто діля пішого турізму и гурных біціґель.  Мимо иншого варош має ай аквапарк.




#Article 486: Бурґенланд (174 words)


Бурґенланд (по нім. Burgenland, по хорв. Gradišće, по мад. Őrvidék) се майвосточна и маймолода австрійська земля.

На удлуку уд булшины австрійської теріторії, булша часть Бурґенланда ся находит у Панонськуй рувнині, особено сівер. Бурґенланд граничит из австрійськыми землями Штаєрмарком и Нижнёв Австріёв на западі, Мадярщинов на востоці и має курту границю из Словеніёв на юзі и Словакіёв на сівері.

За Австро-Мадярщины Бурґенланд припадав мадярськуй части монархії. По роспаду Австро-Мадярщины позад Першої світової войны межи німецькым населенём краю ся зародило двиганя за приєдиненя ид Австрії. По трёх годах борьбы и довгых переговорув край удышов ид Австрії в 1921. годі и став девятов австрійськов землёв.

В 1991. годі из дас 250 тысяч жителюв Хорватами ся записало 29 тысяч, Мадярами 5 тысяч, 122 записали ромськый язык ги материнськый (Ромы ще не были узнані за меншину). Представителі меншин шацуют, ож реалноє число бурґенладськых Хорватув є дас 45 тысяч, а Мадярув дас 25 тысяч. Сітуація з Ромами май обтяжена тым, ож люде ся ще ганьблят ромської ідентічности и приписуют ся ид другым етносам. Шацує ся, ож туй є дакулько тысяч Ромув.




#Article 487: Форарлберґ (254 words)


Форарлберґ (по нім. Vorarlberg) се майзападна и маймала (по Відню) австрійська земля.

Восточна часть земли се высокі алпійські теріторії, змежи них Сілврета, Ретікон, Фервал и Арлберґ. На юговостоці ся находит майвысша точка, Піц Буі́н. Западна часть се долина рікы Райн — она лежит на высоті 400‑600 м и має май мнягкый клімат. Райн чинит западну границю Форарлберґа из Швайцаріёв. Ёго головні притокы у Форарлберґу сут Іл, Монтафон, Дорнбірнер Ах и Бреґенцер Ах. Мимо рікы, сіверозападна границя краю выходит на Боденськоє озеро. 

Форарлберґ граничит из австрійськым Тіролом на востоці, из Німеччинов на сівері, Ліхтенштайном на западі и Швайцаріёв на западі ай юзі.

За Римської імперії Форарлберґ быв частёв провінції Ретія, пак у добу вандрованя народув ся заселив племенами Алеманув. Цілі середні вікы Форарлберґ быв поділеный на вшелеякі феодалні державы. У XVI. віці го приключили ид австрійськуй державі. На референдумови 11. мая 1919. года булш ги 80% проголосовало за то, обы Форарлберґ став частёв Швайцарії. Айбо сесе ся не дало вчинити позад удпору австрійської влады и удну самої Швайцарії.

Змежи вшиткых земель Австрії Форарлберґ має другу маймалу люднусть (по Бурґенландови), айбо ай другу майвысоку густоту населеня (по Відню). Населеня ся концентрує в долині Райна, де густота перевышує 250 жит./км².

Форарлберґ се традіційно німецька земля, айбо позад довгої ізолації уд Австрії має свою спеціфіку. На удлуку уд иншых австрійськых земель, де ся говорит по баварськы, Форарлберґ хоснує алеманськый діалект, котрый остатні Австрійці тяжко розуміют.

На юзі колись жили Ретороманці, котрі пак были ґерманізовані. Днесь у Форарлберґу не сут традіційні меншины, айбо в послідніх десятилітях там прийшло много турецькых міґрантув. 




#Article 488: Нижня Австрія (160 words)


Нижня Австрія або і Нижнє Ракусько (по нім. Niederösterreich) се федерална земля на сіверовостоці Австрії.

Булша часть Нижнёї Австрії долинна вадь бережковита. Середня и восточна части сут у Віденськуй котлині, што лежит дас на 200-250 м над морём. Гористі землі сут на юзі (Звестнякові Алпы) и западі (горы Мангартсберґ). Верьхы Алп мают булш ги 2000 м, Мангартсберґы май низькі. У середнюй части Нижнёї Австрії тече Дунай, майкрасный на западі, в долині Вахау, котра входит у културну дідузнину ЮНЕСКа.

Нижня Австрія граничит из австрійськыми землями Верьхнёв Австріёв (на западі), Штаєрмарком (на юзі) и Бурґенландом (на юговостоці), из Чехіёв на сівері и Словакіёв на востоці. Нижня Австрія окружат Відень, котрый быв її частёв до 31. децембра 1921. года, а земелнов столицёв онь до 10. юлія 1986. года. 

У Нижнюй Австрії жиє булш ги міліон 600 тысяч людий, змежи австрійськых земель се друга майнаселена по Відню. Число населеня майбулш росте у середнюй части краю, близько Відня. Земля населена австрійськыми німцями, традіційні меншины не сут.




#Article 489: Залцбурґ (земля) (272 words)


Залцбурґ (по нім. Salzburg) се єдна з девятёх земель Австрії в її середнюй части. Офіційно ся кличе Land Salzburg, неофіційно Salzburgerland, обы го удлучити уд ёго єдноименної столиці, вароша Залцбурґа. 

Почти ціла залцбурзька земля (окрем крайнёї сіверної части) се гориста теріторія в сердцю Алп. На западі се Берхтесґаденські Алпы, на югозападі Высокі Тавры, на востоці Дахштайнські Алпы. Середнёв частёв тече ріка Залцах, на востоці ся зачинают рікы Мура и Енс. На теріторії земли сут ай леднякові озера, з котрых майзнамі се Волфґанґзей, Мондзей, Целськоє и Обертрумськоє озера. 

Залцбурґ граничит из Німеччинов на сіверозападі,  Верьхнёв Австріёв на сівері, Штаєрмарком на востоці, Карінтіёв на юговостоці и Тіролом на югозападі ай западі.

Ювавум, днешній Залцбурґ, быв столицёв римської провінції Побережный Норікум (Noricum ripense). Уже тогды туй были дві церькви и монастырь, айбо вшитко было зохаблено из исходом римськых леґіонерув. У VI. віці край зачали заселёвати Баварці зо Словянами, а в кунци віка сятый Руперт заосновав у Залцбурзі єпископство. В кунци VIII. віка папа Лео III. дав му тітул архієпископства над остатніми єпископствами в Баварії. 

В 1213. годі архієпископ Ебергард II. дустав тітул князя Сятої римської імперії. В 1275. годі баварськый князь признає граници князювства-архієпископства, котроє сяк исходит из баварського впливу и мало май пак стає союзником Австрії. 

Князювство-архієпископство залцбурзькоє пробыло онь до Наполеонськых войн. В 1803. годі из нёго вчинили секуларноє курфюрство Фердінанда III. Тосканського, пак оно удышло Австрійськуй імперії в 1805. годі, Баварії в 1810. годі и опят Австрії в 1816. годови. Край раз быв частёв Верьхнёї Австрії, пак в 1849. годі став короннов, а в 1920. годі федералнов землёв.

Залцбурзька земля має дас 530 тысяч жителюв. Традіційні етнічні ґрупы мимо австрійськых Німцюв не сут.  




#Article 490: Атлас загроженых языкув світу (124 words)


Атлас загроженых языкув світу (переже Черлена книга загроженых языкув) се выданя ЮНЕСКа, што вміщує деталный список загроженых языкув у світі. В януарі 2009 ся отворила доповняюча , де мож укладовати нову інформацію.

Проект «Черлена книга загроженых языкув» быв зачатый на стрічі Комітета загроженых языкув Постояного межинародного комітета лінґвістув (CIPL), што проходила в 1992. годі в Парижови пуд еґідов ЮНЕСКа. Матеріалы ся зачали зберати в слідуючум годі и першоє выданя атласа было напаровано в 1996. годі. Другоє выданя ся появило в 2001. годі, в 2009 ся появила ёго онлайнова верзія. Третёє выданя выйшло в 2010. годі.

Атлас указує міру загрожености языка на основі девятёх факторув, з котрых майважный се передача языка межи поколінями.

Атлас удносит русинськый язык межи уразливі, а войводинськый русинськый межи бізувно загрожені.




#Article 491: Снина (302 words)


Снина (по ) — мѣсто в Словакии, в Пряшовском краю, центер окресу Снина. В мѣстѣ бывать 20.452 людей. Приматор: Штефан Миловчик.

Снина — найвыходнѣйше земплинске мѣсто, недалеко од границь з Украинов, лежить на сутоку рѣк Пчолинка и Цироха, окружене горскыма пасмами Лаборецка Верховина, Буковскы Верхы и Вигорлатскы Верхы. Находить ся на краю храненой территории Народный парк Полонины, котра од року 1993 сполу з прилеглыма территориями Украины и Польщи творить биосферну резервацию Выходны Карпаты, зарегистровану UNESCO на охрану карпатскых пралѣсох. Снина господарскый и справный центер региона, в котром сполу з далшыма 33 локалитами жие на розлозѣ 80474 га понад 37 тысяч обывательох.

Мѣсто мать желѣзничне и автомобилове споеня з Гуменным (22 км на запад), Меджилаборцями (47 км на сѣвер) и граничным переходом Убля на украинской граници (29 км на юговыход).

Перва задокументована упоминка о селѣ походить з року 1317. Другый раз село упомянуте року 1343, де ся споминать як часть маетка Другетох. До маетка Другетох село належало аж до конця 17. ст. 

Концьом 16. ст. Снина уже ся упоминать як oppidium (мѣсто). По смерти Жигмонда II. Другета снинске панство перешло его дѣвцѣ Кларѣ, одданой за грофа Петра Зичи. В конци 18. ст. властничков панства ся ставать грофка Терезия ван Дернатова и ей сынове. В року 1781 быв выставленый новый мурованый каштель намѣсто старого деревляного.

В року 1799 сынове продали панство зоз каштельом Йозефови Роллови з голландской родины, котра уж од 16. ст. занимала ся банництвом и гутництвом в жупах Гемер и Спиш. В року 1809  Ролл обявив в Йозефовой долинѣ (очевидно, од него достала свою назву ) во Вигорлатскых Верхах желѣзну руду и року 1815 выбудовав желѣзарню, котра робила на той рудѣ. Року 1840 мав Ролл высокый пец, три ковачскы мѣхы и даскельо дѣлнѣ на выробу желѣзарскых префабрикатох. В року 1841 выбудовав ай одливарню, де была одоллята и статуя Геркула, што доднесь находить ся во дворѣ каштеля Ролловых во Снинѣ.

(НП Полонины)




#Article 492: Закарпатськый общеобластный референдум (1991) (3156 words)


Закарпатськый общеобластный референдум (1991) — состоявся 1 децембра 1991 года в єде́н день из всеукрайинськым референдумом и первыми выборами президента Украйины. На референдум быв вынесеный вопрос «О предоставленіи Закарпатськой области статуса автономного края в составѣ Украйины».

Єще до вхожденія в состав СССР 30 януара 1946 года Подкарпатська Русь (історичноє названіє края) являлася республіков, из автономным статусом, в составѣ Чехословакіи, в одповѣдности из Конституційным Законом 326\1938, от 22 новембра 1938.

Законодательство СРСР о процедурѣ выхода из Союза РСР

В связи из правовым соціологічным спором, продовжающымся довкола результатов референдума 1 децембра 1991 года, слѣдуєт отмѣтити то обстоятельство, что проводився он тогды, коли фактично и юридично существовало государство СРСР, и сохранялося ёго правовоє поле. Слѣдовательно, строго юридично, легітимными можут считатися рѣшенія и дѣйствія в рамках существующого на то время правового поля.

Из сёго факта вытѣкаєт, что выход любой союзной республікы из состава СРСР довжен быв осуществлятися тôлько в одповѣдности из  . В статі №3 указаного Закона опредѣле́но: В союзной республіцѣ, на територіи котрой имѣются мѣста компактного проживанія національных груп, составляющых большинство населенія даной мѣстности, при опредѣленіи итогов референдума результаты голосованія по сим мѣстностям учитуются отдѣльно..

Частьов 7 статті 17 Закона предвидено также, что на случай выхода республікы из состава СССР довжен быти согласованый статус територій, не принадлежащых выходящѣй республіцѣ на момент єя вхожденія в состав СРСР.

Хорошо извѣстно, что 30 децембра 1922 начався и в маю мѣсяцю 1925 г. завершився процес вхожденія Украйины в состав СРСР, коли IX Всеукрайинскый Зѣзд Рад утвердив новый текст Конституціи УРСР, а на йсю дату республіка Подкарпатська Русь уже входила в состав Первой Чехословацькой республікы. Подкарпатська Русь войшла в состав СРСР из даты обмѣна ратифікаційными грамотами по .

Временноє, никым не избранноє, назначеноє лишь декретом нелегітимного на то время президента ЧСР Э.Бенеша (5 октовбра 1938  г. добровольно, без якогось принужденія, юридично безупречно отказався от поста президента, и пак, конституційным путём на сей пост пак не избирався) НАЦІОНАЛЬНОЄ СОБРАНІЄ  ратифіковало указаный договор 22 новембра 1945 г. и, одповѣдно, ПРЕЗИДІУМ ВЕРХОВНОЙ РАДЫ СССР ратифіковав ёго свойим .

Из сёго слѣдує, что в одповѣдности из ч.7 ст. 17 Закона СРСР «Про порядок рѣшенія…» от 3 апреля 1990 г. Украйина была обязана на територіи  включити в бюлетень референдума 1 децембра 1991 г. вторый вопрос о выборѣ населенієм государственной принадлежности «територіи русинов на юг от Карпат».

(Всё йсе в руній мѣрѣ односится и к Западной Украйинѣ (см. Закон СРСР « О включеніи Западной Украйины в состав СРСР…» от 1 новембра 1939 г. (ныні Волинська, Дрогобичська, Львовська, Ровенська, Ивано-Франковська и Тернопольска обл. и, отповѣдно, Буковина (Указ Президіума Верховной Рады СРСР от 2 августа 1940 г.)

М.Ю. Волошук, предсѣдатель Закарпатськой областной Рады, иніційовав проведеніє областного референдума о предоставленіи области статуса автономной республікы в составѣ Украйины.

Первого октовбра 1991 года *(друга колонка четвертого абзаца) Областна Рада принимаєт Декларацію «О провозглашеніи Закарпаття автономным краём». Предпосылкôв являвся факт присоєдиненія Закарпаття к СРСР (в 1946 годѣ), поза юридичнôв процедурôв вхожденія в состав СРСР (в 1922 годі) Республікы Украйина.

Публікація Деклараціи в офіціальному органѣ Областной Рады:

        Спираючися на традиціи, самобытность, неотнимамоє право на извѣчноє стремленіє многонаціонального населенія Закарпаття к самоопредѣленію:

Исходячи из права на самоопредѣленіє, предусмотреного Уставом ООН и другыми межинародными правовыми документами, и руководствуючися общечеловѣчеськыми цѣнностями и нормами руноправія націй, что закрѣплені в Деклараціи прав человѣка, Хельсінськых соглашеніях, Парижськой хартіи для новой Європы;

Осуществляючи декларацію про государственный суверенитет Украйины и акт провозглашенія независимости Украйины; Признаючи Закарпаття неотнимаємôв составнôв частьôв независимой Украйины; 

Исходячи из верховенства Конституціи и законов Украйины (УССР);

Устремляючися обеспечити право національно-культурной автономіи всѣх національных груп в соєдиненію из територіальным и національно-територіальным самоуправленієм;

Гарантуючи предоставленіє в рамках Конституціи и Законов Украйины руных возможностей участія в управленіи государственными и общественными дѣлами представителям всѣх національностей, независимо от их участія в політичных партіях, движеніях, вѣроисповѣданіях, рода и характера занятій, мѣста и времени проживанія на територіи края; Проявляючи заботу про сохраненіє и розвиток добросусѣдськых отношеній из всѣми регіонами Украйины и другыми суверенными республіками;

Отвергаючи любі посягательства на територіальну цѣлостность или попыткы измѣненія границь за счёт или в пользу Закарпаття, протипоставленіє  ёго другым регіонам Украйины;

Устрѣмляючися  приумножити и май ефективно схосновати в интересах людей економічный и унікальный природный потенціал, обы остановити необратимі змѣны в духовному розвитку, в окружающѣй средѣ и в демографічной сферѣ, областна Рада народных депутатôв провозглашаєт Закарпатську область Закарпатськым автономным краём в составѣ независимого демократичного государства - Украйины.

Сія Декларація вступаєт в силу из момента єя одобренія населенієм Закарпаття на областному референдумѣ.
Внесена на сесіи по предложенію Мукачевського городського, Мукачевського районного, Береговськой районной Рады народных депутатов.

Для обєктивного разсмотренія вопроса статуса Закарпаття в составѣ независимой Украйины се́ма сесія 21 созыва Закарпатського Областной Рады прийняла рѣшеніє о созданіи отповѣдной комісіи.

РѣШЕНІЄ СЕМОЙ СЕСІИ XXI-го СОЗЫВА

О статусѣ Закарпаття в составѣ независимой Украйины

Разсмотрѣвши  вопрос про статус Закарпаття в составѣ независимой Украйины, областна Рада народных депутатов рѣшила:

Президіум сесіи

И. Е. Грицак.

В. В Шепа.

В состав комісіи войшли уважаємі представителі различных общественных організацій, структур, конфесій, общин, профсоюзов и національностей.

В нѣй были представлені различні политичні силы области, такі як, напримѣр, Рух, Демократична партія Украйины, Украйинська республіканська партія.

Представители національных общественных організацій жителѣв Закарпаття: Рома, Общества соціально-экономічного развитка румынов Закарпаття им. Кошбука, Общества нѣмцѣв «Возрожденіє», Общества венгерськой культуры КМКС, Общества карпатськых русинов, Общества словаков.

Уповномочені релігійных організацій: Мукачево-Ужгородськой православной єпархіи, Церкви ХВЕ, Римсько-католицькой религіозной общины, Мукачевськой греко-католицькой єпархіи, Реформатськой церкви.

Культурной и національной направленности общественні організаціи представляли: Воины афганці, Общество «Меморіал», Закарпатськоє отделеніє союза писателей Украйины, Областна організація общества «Просвіта», Общества украйинського языка им. Т. Г. Шевченка «Просвіта».

СОСТАВ КОМІСІИ ПО ИЗУЧЕНІЮ ВОПРОСА

В отповѢдности из требованієм статті 21 закона УРСР, в редакціи 1991 года, О республіканському и мѢстному референдумах, мѢстна Рада народных депутатов позад полученія оформленого довжным образом предложенія (о статусѢ Закарпаття), обязана была выбрати єдно из трёх рѢшеній:

Сесія приняла рѢшеніє назначити референдум, опредѢлила дату и содержаніє вопроса выносимого на референдум. Сообщеніє о назначеніи референдума, содержаніи и датѢ ёго проведенія было обявлено в мѢстных средствах масовой информаціи.

РѢшеніє семой сесіи Закарпатськой Областной Рады

народных депутатов двадцать первого созыва от 31 октовбра 1991 г.

Про проведеніє областного референдума.

В одповѢдности из статями 125, 131 Конституціи УССР, статей 13, 14, 21, 22 Закона УССР «О всеукрайинскому и мѢстному референдумах» Областна Рада народных депутатов рѢшила:

Президіум сесіи:

И. Е. Грицак,

В. В. Шепа.

Текст бюлетеня,  принятого на семой сесіи  Закарпатськой Областной Рады от 31 октовбра 1991 г.:

Сема сесія Закарпатськой Областной Рады, приняла и утвердила, в одповѢдности из требованіями законодательства, текст и размѢры бюлетеня.

Бюлетень

Для голосованія на общеобластному референдумѣ

                   
Желаєте ли Вы, обы Закарпаття получило статус автономной територіи, як субєкта в составѣ независимой Украины и не входило в любі другі адміністративно-територіальні образованія?

Да (Айно, так), ЖЕЛАЮ______________НЬИТ, НЕ ЖЕЛАЮ.

Лишіь єден из указаных отвѣтов, другый вычеркніт.

Бюлетень, в котрому во время голосованія вычеркнуті слова «Да, ЖЕЛАЮ» и «НЬИТ, НЕ ЖЕЛАЮ» вать не вычеркнуто а ни єдно слово, признаєтся недѣйствительным.

Розмѣр Бюллетеня- 1445х105 мм.

Перед проведенієм референдума (6 новембра 1991 г.) в офіціальному органѣ Закарпатськой Областной Рады народных депутатов, была опублікована Декларація прав національностей Украйины, принята Верховнôв Радôв Украйины 1 новембра 1991 года.

Цѣль публікаціи:

Увѣрити жителѣв области в тому, что Украйинськоє государство гарантуєт всѣм народам, національным групам, гражданам, проживающым на єя територіи, руні політичні, экономічні, соціальні и культурні права ... Украйинськоє государство забеспечуєт право свойим гражданам ... в регіонах, де компактно проживаєт декôлько національных груп, наруно из государственным украйинськым языком може функціоновати язык, приємлемый для всёго населенія даной мѣстности.

Д Е К Л А Р А Ц І Я

прав національностей Украйины

()

Верховна Рада Украйины, исходя из Деклараціи про государственный суверенитет Украйины, Акта провозглашенія независимости Украйины, руководствуючися Всеобщôв деклараційôв прав человѣка и ратифіковаными Украйинôв межинародными пактами о правах и свободах личности,

устрѣмляючися к утвержденію в независимôй, демократичнôй Украйинѣ священных принципôв свободы, гуманізма, соціальнôй справедливости, руноправія всѣх этнічных груп народа Украйины, 

принимаючи до вѣдома, что на територіи Украйины проживают граждане больше 100 національностей, котрі вмѣстѣ из украйинськôв составляют пятдесят двох міліонный народ Украйины, принимаєт настоящу Декларацію прав національностей Украйины:

Стаття 1

Украйинськоє государство гарануєт всѣм народам, національным групам, гражданам, проживающим на єя територіи, руні політичні, економічні, соціальні и культурні права. Представителі народôв и національных груп выбираются на руных правах в органы государственной власти всѣх уровней, занимают любі довжності в органах управленія, на предприятіях, в учрежденіях и організаціях. Дискримінація по національному признаку возбраняєтся и караєтся по закону.

Стаття 2

Украйинськоє государство гарантуєт всѣм національностям право на сохраненіє их традиційного разселенія и забеспечуєт существованіє національно-адміністративных єдиниць, берет на себе обязанность создавати надлежащі условія для розвитка всѣх національных языков и культур.

Стаття 3

Украйинськоє государство гарантуєт всѣм народам и національным групам право свободного пользованія родными языками у всѣх сферах общественной жизни, включаючи образованіє, производство, полученіє и распространеніє інформаціи. Верховна Рада Украйины інтерпретуєт статтю 3 Закона О языках в Украинськой ССР такым образом, что в предѣлах адміністративно-територіальных єдиниць, де компактно проживаєт опредѣлена національность, может функціоновати єя язык наруно из государственным языком.

Украйинськоє государство забеспечуєт право свойим гражданам свободного пользованія русскым языком. В регіонах, де компактно проживаєт несколько національных груп, наруно из государственным украйинськым языком может функціоновати язык, приємлемый для всёго населенія даной мѣстности.

Стаття 4

Всѣм гражданам Украйины каждôй національности гарантуєтся право исповѣдовати свою релігію, пользовати свою національну символіку, отмѣчати свои національні праздникы, участвовати в традиційных обрядах свойих народôв.

Стаття 5

Памятникы исторіи и культуры народôв и національных груп на територіи Украйины охраняются законом.

Стаття 6

Украйинськоє государство гарантуєт всѣм національностям право создавати свои культурні центры, общества, землячества, обєдиненія. Йсі організаціи можут осуществляти дѣятельность, направлену на розвиток національной культуры, проводити в установленому законом порядке масові мѣроприємства, содѣйствовати созданію національных газет, журналôв, издательств, музеєв, художественных колективôв, театрôв, киностудій.

Стаття 7

Національні культурні центры и общества, представителі національных меньшинств имѣют право на свободні контакты из свойôв історичнôв отцюзнинôв.

Верховна Рада Украйины

м. Києв, 1 новембра 1991 N +1771-XII

В своёму выступленію ôн подчерковав делікатность выносимого на референдум вопроса и убѣждав собравшыхся депутатôв в необходимости внесенія измѣненій в текст бюлетеня.

Переже всёго рѣчь йшла про замѣну терміна Автономія на Самоурядна територія.

(...)

Учитуя ситуацію, Закарпаттю можно было бы предоставити особый статус самоуряднôй територіи. Сія територія самостоятельно рѣшаєт свои культурні, языкові проблемы, характер выборôв власти, хозяйственні дѣла, но в одповѣдности из законами Украйины.

(...)

Аж вы в Бюлетеню замѣните слово «автономія» на «особа самоурядна територія», то в такому случайи я з вами. В противному случайи, подчеркнув ôн, возникнут разного рода проблемы, в тому числѣ и правові.

(...)

Итак, менѣ ся видит,  - подчеркнув Леонід Макарович, - аж сёму краю предоставится такый спеціальный статус, то сим актом знимаєтся цѣлый ряд проблем - и экономічных, и національно-языковых и культурных, и політичных, и другых. И главноє – же йсе ся вписуєт в Конституцію, в наші законы ...

Се не будет чиєсь пожеланіє. Сей статус будет имѣти юридичну силу, законотворчу силу, ôн будет элементом Конституціи.  Йсе означаєт, что дальнѣйша судьба сёго края не будет зависѣти от хорошых ци поганых президентôв, от хорошых ци поганых премєр-міністрôв. Йсе будет означати, что открываєтся путь к повнôй самореалізаціи. А яка разниця межи автономійôв и статусом спеціальной самоуправляємой територіи?

Коли рѣчь идет про автономію, - одповѣв Предсѣдатель Верховной Рады, - то треба опредѣлити яка йсе автономія: ци національно-культурна, ци областна, ци республіканська, ци, возможно, якась друга автономія. Є автономіи в цѣлому, она имѣєт якусь конкретну форму. А як раз повна форма в областному бюлетеню не была опредѣлена. Аж имѣєтся ввиду государственна автономія, то из образованієм в дальнѣйшому 10-12, может, и 20 государственно-політичных структур на територіи Украйины (як ото, вповіме, в сей час автономіи в Ро́сійи) можут начатися межигосударственні, межиавтономні проблемы.

Вот что особенно беспокоит.

А статус самоурядной територіи, даєт повноє право распоряжатися свойими богатствами, свойими ресурсами, свойими экономічными, культурными, національными проблемами.

Главноє лишь, что йсе не государственна, а йсе самоурядна структура. А государство єдно - государство Украйина.

Обращеніє Предсѣдателя Верховной Рады Украйины, кандидата в Президенты Украйины, Леоніда Кравчука в сесійному залѣ Областной Рады найшло отклик у народных депутатôв, и убѣдило их в необходимости внести опредѣлені корективы в бюлетень для голосованія. Позад продолжительных дебатôв было принято рѣшеніє про змѣны в текстѣ бюлетеня формуліровкы статус автономной територіи, на из закрѣпленієм в Конституціи Украйины статус спеціальной самоурядной адміністративной територіи. Новый текст бюлетеня быв утвержденый сею же сесією.

РѢШЕНІЄ

Внеочередной восьмой сесіи

Областной Рады ХХ созыва

ПРО ЗМѢНЫ В ТЕКСТѢ БЮЛЕТЕНЯ

ДЛЯ ГОЛОСОВАНІЯ НА ОБЛАСТНОМУ РЕФЕРЕНДУМѢ 1 децембра 1991 года

Референдум 1 децембра 1991 ГОДА

Областна Рада народных депутатôв приняла рѣшеніє:

О частичному измѣненію (п. 3) рѣшенія областной Рады народных депутатôв от 31 октовбра 1991 «О проведеніи областного референдума» утвердити такый текст бюлетеня для голосованія на областному референдумѣ 1 декабря 1991 г. :

Президіум сесіи

Грицак І. Ю.

Шепа В.В.

 предоставляла возможность участія мѣстных рад народных депутатôв в обсужденіи вопросов республіканського и общесоюзного значенія, и 131 стаття, - выносити май больше важні вопросы мѣстного значенія на референдум.

Пользуючися сею компетенцією, исполнительный комітет Рады народных депутатов, обратився из офіціальнôв інтерпретаційôв и разясненієм вопроса вынесеного на референдум.

Основні права, котрі гарантовав референдум в случайи положительной отповѣди большинства опрошеных граждан, жителѣв Закарпаття, йсе:

Исполнительный комітет областной Рады народных депутатôв.
Уважаємі Закарпатці!

В воскресеніє, 1 децембра, получивши бюлетені, вы довжні зробити судьбоносный выбор:

(...)

(...)

Призываєме сказати «Да (АЙНО), ЖЕЛАЮ», обы Закарпаття получило из закрѣпленієм в Конституціи Украйины статус спеціальной самоуправляємой адміністративной територіи, як субєкт в составѣ независимой Украйины, и не входило в любі другі адміністративно-територіальні образованія.

Сей статус будет гарантовати нам:

Строго слѣдуючи положенію статті 31 Закона Украйинськой ССР О республіканському и мѣстному референдумах (в редакціи от 3 юлія 1991 г. № 1286-XII), офіціальный орган (Новини Закарпаття) Областной Рады 3 децембра 1991 года опубліковав основні результаты республіканського и Закарпатського общеобластного референдумôв.

Подавляющоє большинство принявшых участіє в референдумах у́сказалось за Независимость Украйины (90,13%), при условію вхожденія Закарпаття в состав Украйины в статусѣ Спеціальной самоуправляємой територіи (78%). Слѣдуєт отмѣтити высоку явку на референдумах (700555 тыс.).

Результаты референдума

СООБЩЕНІЄ

областной комисіи общеобластного референдума об итогах голосованія 1 децембра 1991 г.

В слѣдующый номер газеты Новини Закарпаття (середа 4 децембра 1991 года), на основѣ поступившых протоколôв, областна комісія сообщила подробні дані о результатах проведеного референдума.

Подробно, по-районах, - количество принявшых участіє в голосованіи, так и по количеству граждан, одповѣвшых на вынесені вопросы - ДА (АЙНО).

Из приведеных таблиць слѣдуєт вывод о высокôй заинтересованности граждан (середньый показатель в области 82.7%), так и высокому процентному показателёви количества граждан отвѣтившых на референдумѣ ДА (середньый показатель по области 78%).

Слѣдуєт отмѣтити, что низинні районы области: Ужгородськый - 89,7%, Береговськый - 88,9%, Свалявськый - 86,5% на общеобластному референдумѣ в бôльшому процентови проголосовали утвердительно, чим высокогорні районы: Раховськый - 54,1%, Межгорськый - 59,%.

ВѢДОМОСТИ
о количествѣ граждан, принявших участіє
в голосованіи 1 децембра 1991 года (в процентах)

ВѢДОМОСТИ
о количестве граждан,
ответивших «ДА» при голосованіи
на общеобластному референдумѣ (в процентах)

За референдумом 1991 года пристально слѣдили не лишь самі граждане Украйины, но и мировоє сообщество.

Практично, всѣ зарубѣжні наблюдателі, включаючи мненіє авторитетных мировых и європейських представителѣв, отмѣтили высоку організацію, и отсутствіє существенных нарушеній.

Мишел Жакмен - секретарь бюро Національного собранія Франціи
Герт Вайскірхен - депутат бундестага
Патрик Бойєр - член парламента Канады (и другі)
На думку генерального консула США в Києвѣ Джона Гундерсена, секретаря бюро Національного Собранія Франціи Мішеля Жакмена, депутата бундестага Герта Вайскірхен, члена парламента Канады Патріка Бойєра и другых, которі выступили на встрѣчи, референдум на Украинѣ пройшôв організовано, без ниякых нарушеній. Итогы ёго открыют нові возможности для плодотворного и взаимовыгодного сотрудничества с зарубежными странами.

В качествѣ правового обоснованія Закарпатського общеобластного референдума служив первый в исторіи СССР общекрымськый референдум 20 януара 1991 года (О возсозданіи Крымськой АССР). Учитуючи волю крымчан 12 фебруара 1991 Верховна Рада УССР приняла Закон О возстановленіи Крымськой АССР в предѣлах Крымськой области в составѣ Украйинськой ССР.
Йсе была перва реалізована попытка рѣшати судьбу народа, основуючися на волеизъявленіи самых граждан.

Свойим обращенієм IX-ая сесія Закарпатськой областной Рады народных депутатов, в порядкови законодательной иніціативы, обратилася к Верховной Радѣ Украйины з требованієм внесенія измѣненій и доповненій в Конституцію Украины по результатам Закарпатського общеобластного референдума.

Процедура требовала внесеніє доповненія первой части статті 77 Конституціи словами: В Украйинѣ єсть спеціальна самоуправляєма адміністративна територія Закарпаття, а также, раз референдум фактично проходив в контекстѣ включенія Закарпаття в состав Украйины, доповнити статтю 752 Спеціальна самоуправляєма адмінистративна територія Закарпаття являєтся составной частью Украйины...

Однако Высшый законодательный орган Украйины, используючи процедуру бюрократичного саботажа, проигноровав обязательное внесеніє измѣнений и доповненій в Конституцію УССР (як ото было проведено в случаю Крыма), тым самым выведя вопрос адаптаціи украйинського законодательства к правовому положению Закарпатской области в составе независимой Украины, за пределы правового поля Украины.

РѢШЕНІЄ
девятой сесіи областной Рады народных депутатôв от 24 януара 1992 г.
ПРО ОБРАЩЕНІЄ К ВЕРХОВНОЙ РАДѢ УКРАЙИНЫ

Учитуючи, что 546 450 чоловѣк взрослого населенія области (78 проц.) на областному референдумѣ 1 децембра 1991 г. у́сказалися за предоставленіє Закарпаттю из закрѣпленому в Конституціи Украйины статуса спеціальной самоуправляємой адміністративной територіи в составѣ независимой Украйины, и в одповѣдности из статьôв 38 Закона Украйины «О мѣстных Радах народных депутатов УССР и мѣстному самоуправленію» областна Рада народных депутатôв рѣшила: В порядкови законодательной иніціативы обратитися к Верховнôй Радѣ Украйины о внесеніи такых измѣненій и доповненій в Конституцію Украйины:

Предсѣдатель Рады

И. КРАИЛО.

Закон Украйины «Про спеціальну самоурядну адміністративну територію Закарпаття» - принятый шестого марта 1992 года на другому засѣданію IX-ой сесіи Закарпатськой Областной Рады народных депутатôв.

Иниційованый Закарпатськôв Областнôв Радôвиз цѣльôв введенія в правовоє поле Украйины результатôв Закарпатського общеобластного референдума 1 децембра 1991 года, про статус Закарпаття в качествѣ спеціальной самоуправляємой адміністративной територіи,як субєкт в составѣ независимой Украйины, невхожденіи ёго в любі другі адміністративно-територіальні образованія из закрѣпленієм (сёго статуса) в Конституціи Украйины.

ЗАКОН УКРАЙИНЫ (ПРОЕКТ)

Раздѣл I

ОБЩІЄ ПОЛОЖЕНІЯ

Стаття 1. Спеціальна самоуправляєма адміністративна територія Закарпаття

Спеціальна самоурядна адміністративна територія Закарпаття (Закарпаття) являєтся особым субєктом адміністративно-територіального устройства Украйины.

Стаття 2. Конституційно-правовый статус Закарпаття

Статус Закарпаття опредѣляєтся Конституційôв Украйины, сим Законом, Уставом и другыми нормативными актами Закарпаття.

Стаття 3. Принципы спеціального адміністративного самоуправленія

Статус спеціальной самоурядной адміністративной територіи Закарпаття основуєтся на слѣдующых принципах:

...

Публічна информація про роботу над проектом Закона в комітетах Верховной Рады Украйины отсутствуєт.

Так як в отповѣдности из Законом «Про референдумы…» в редакціи от 3 юлія 1991 г. результаты референдума вступают в силу из момента их опублікованія в офіціальных СМИ органа проводившого референдум, то отказ Верховной Рады Украйины приняти Закон, регулирующый статус Закарпаття в составѣ Украйины (в отповѣдности из результатами референдума), до настоящого времени оставив ёго неопредѣленым.

Строго в одповѣдности из Законом УРСР «Про республіканські и мѣстні референдумы…» в редакціи от 03.07.1991 № 1286-XII юлія 1991 г. результаты референдума вступают в силу з момента их публікаціи в офіціальных СМИ органа, проводившого референдум.

Така публікація результатôв референдума в нашому краю была осуществлена 4 децембра 1991 года в газетѣ областной Рады народных депутатôв «Новини Закарпаття» и, слѣдовательно, результаты референдума приобрѣли юридичну силу Закона Украйины прямого дѣйства. (Результаты референдума не требуют ничийого утвержденія ци подтвержденія)

Всеукрайинськый и Закарпатськый общеобластный референдумы имѣют єднаку правову силу (юридично руноцѣнні), и их правова реалізація ци отсутствіє єя, автоматично приводят к идентичным правовым послѣдствіям для субєкта права.

Аж  у существующого режима результаты референдума вызывают проблемы примѣненія из существующыми правовыми реаліями, то слѣдуєт внести одповѣдні змѣны в національноє законодавство ци ёго (референдум) слѣдуєт пак повторити.

В сёму и заключаєтся демократичный подход к рѣшенію общегосударственных вопросôв.

Аж Украйина декларуєт стройительство правового государства, необходимо не лишь говорити про йсе, но и слѣдовати обязующым принципам народного волеизъявленія, слѣдуєт не лишь уважати, но и исповняти их.

Не выповненіє рѣшеній референдумôв, в межинародно-правовому полѣ класифікуєтся, як дѣйство, имѣющоє состав государственного преступленія,  со всѣми вытѣкающыми из такого факта межинародно-правовыми наслѣдками…

Такым образом, вопрос сей перейшôв в плоскость отрицанія компетенціи народа, як носителя майвысшой власти в государствѣ.




#Article 493: Бобота (209 words)


Бобота (хорв.: Bobota; серб.: Бобота) — сербске село в Хорватии на ей восточной граници з Сербиев.

Село лежить 12 км на запад од пограничной рѣкы Дуная и е друге найвекше по центрѣ общины Трпѣня, оддалене од него о 3 км на запад. Од найблизшого придунайского города Вуковар оддалене о 14 км на сѣверозапад.

Первый раз упоминать ся року 1296, коли была маетком мадярского велможского рода. При неясных околностях старе обывательство одышло и од року 1366 стало в селѣ суть нотованы сербскы православны жителѣ. 

В часѣ Первой свѣтовой войны село было под австро-угорсков владов и около сто боботчанох были мобилизованы и посланы воевати на два фронты: против Сербии и против России, велике число з них при первой можности перешли на противну сторону, а по войнѣ около 40 вернули ся в село, около 30 загынули, воюючи на сербской сторонѣ.

В току Другой свѣтовой войны в Боботѣ было поднято повстаня против нѣмецкых окупантох, в народно-ослободителных боях загынули 96 боботчаны, около 30 были росстрѣляны, около 700 триманы в концентрачных лаграх.

Векшина обывательох занята в земледѣлствѣ. 

В селѣ фунгуе восямкласна школа, котра мать филиалкы в сосѣдных селах Пачетин, Вера, Клиса и Людвинцѣ.  В школѣ ся выучуе по сербскы и по хорватскы.

В селѣ е активне културно-умѣлецке дружство КУД Джоко Паткович, фотбаловый клуб Борац Бабота, шаховый клуб.




#Article 494: Борово (175 words)


Борово або Борово Село (хорв.: Borovo; серб.: Борово) — село и община в жупѣ Вуковар-Срѣм в Хорватии.

Община Борово положена на востоку Хорватии, а териториално припадать жупѣ Вуковар-Срѣм. Оддалене на 7 km од Вуковара, а лежить на правом березѣ Дуная, од граничного перехода Ердут-Благоево оддалене около 25 km по дорозѣ державного вызнаму Осиек - Вуковар - Ердут, котра веде через село.

Катастер общины обсягуе 28,17 km2, з того 30% забудованый простор, a 70% позосталый.

Община мать добры природны ресурсы, што приспѣло ку традичному ростлинарству и скотарству, розвою малого бизниса и торговли и, наконець, ку барз богатой традичной културѣ.

Подля найновшого списованя року 2011 в общинѣ были 5 056 обывателе.
Народностна штруктура обывательства така:

Община складать ся лем з едного села, котрого назву и несе.

Перва упоминка з назвов Борово датована роком 1231, коли ся оно упоминать як маеток Вуковара, дарованого кральом Мадярщины велможскому роду Чак. 

На зачатку 15. ст. Борово жило з торговлѣ и ремесел, а в селѣ держали великы тыжденны ярмаркы.

Около року 1540 Борово населили Сербы. Церковь Св. Архиепископа Стефана была выставлена в роках 1761 аж 1764.




#Article 495: Русиньске школство (6162 words)


Русиньске школство моментальні не є повно розвинуте ани у єдним штаті у світі. Але ініціятівы ексістують, наприклад у Сербії і Словеньску.

Найстаршы документы о Русиньскым школстві на теріторії компактно заселеній Лемками суть зос церьковных школ і ся датують од року 1638. В документї з 20. децембра року 1647, котрый быв адресованый мушиньскому старостови, єпіскoп Пётр Ґембіцкый выдав таке наряджіня: Свої дїти жытелї обидвох міст (Мушины і Тиліча), як і підданы із сел до школ на навчаня посылати мають, жебы їх там в богослужобных ділах навчали а молити ся учіли так коло католицькых костолів, як і коло руськых церьквей.

Супис школ із року 1780, зробеный в часах папской візітації інформує, же на 36 уніятьскых парохіях мушиньского деканату, лем 4 парохії не мали церьковну школу. В церьковных школах ся учіли такым «руськым» языком, якым школярї бісїдовали дома, але із своїм півцёучітелём, котрый звычайно походив із того самого ці сусїднёго села. Учіли ся тыж чітати і писати по польскы. О тім, же Лемкове з давных доб мали інтерес школовати ся, свідчать архівны штатістікы із знамой колеґії, пізнїше ґімназії в Подолинцї на Спішу.

Іщі за фунґованя Габсбурьской монархії можеме відїти зачаток навчаня русиньского языка. Жебы підвышити уровень освіты ґрекокатолицького духовенства была в роцї 1774 у Відню (і з ініціатівы Андрія Бачіньского) заложена Кралёвска ґенерална ґрекокатолицька семінарія при храмі св. Варвары (Королевская общая грекокатолическая семинария в Вене при св. Варваре — Regium Generale Seminarium Greaco-Catholicum Viennae ad Sanctum Barbaram). Про каждоденну потребу а потім і офіціялно была прията скорочена назва Барбареум (Barbareum).

Церьква св. Варвары ся стала про ґрекокатоліків парохіалным центром. Бачіньскый завів і навчаня русиньского языка в семінарії, якый ся став урядным языком і єпіскопской канцеларії. За 10 років фунґованя ся в нім навчало 46 ґрекокатолицькых штудентів. З того 11 місц было зарезервованых про семінарістів з Мукачевской єпархії, 6 про Перемиську єпархію і 6 про Крижевацьку єпархію. 6 абсолвентів семінарії ся стало єпіскопами, 10 професорами універзіт і єпархіалных семінарій, 8 директорами семінарій і 8 писателями. Міджі іншыма в Барбареу здобыли освіту і Ґріґорій Тарковіч, першый уніатьскый метрополіта Антоній Ангеловіч, Алексій Повчій, Михайло Щавницькый (першый ректор Ґенералной ґрекокатолицькой семінарії у Львові) і др. В 1784 роцї было Барбареум заперте.

Священіцї церькви св. Варвары зіставали одповідныма за семінарістів з Пряшова, Мукачева і Перемышля, котры ся навчали в семінарії «Штадтконвікт» фунґуючій міджі роками 1803—1848. Семінарія мала 368 учнїв. Дакілько абсолвентів ся стало дуже вызначныма дїячами русиньского народного возроджіня, напр. Михаил Лучкай, Віктор Добряньскый ці єпіскоп і галічскый метрополіта Йосіф Сембратович. В часї фунґованя семінарії Штадтконвікт, ся в церькви св. Варвары сходив лінґвістічный кружок, головов котрого быв вызначный славіста — філолоґ Бартоломій Копітарь. В кружку ся тыж сходили вызначны русиньскы персоны, авторы русиньскых ґраматік споминаний Михаил Лучкай і Іван Фоґарашій. Міджі священіками церькви св. Варвары были тыж русиньскы културны актівісты Іван Ольшавскый і Николай Нодь.

Аж в роцї 1852 было у Відню заложене друге Барбареум, котре єствовало до 13. авґуста 1893 рока. Обидві семінарії зограли велику роль не лем про розвиток церьковного, але і народно-політічного руху Русинів.
В роцї 1784 была у Львові заложенав Ґенерална ґрекокатолицька духовна семіїнарія, де галічскы штуденты віденьского Барбареа могли продовжовати в штудію. Першым ректором ся став Михаил Щавницькый (од 1784 до 1787). Вєдно із Львівсков універзітов прияв (на основі декрету цісаря Ёзефа ІІ.) заложыня «Студіум Рутенум» (Studium Ruthenum) 9. марца 1787 рока, як першого світьского высшого научного інштітуту про Русинів Австрійской імперії. Щавницькый быв і орґанізатором штудія. На Студіум Рутенум могли наступовати кандідаты, котры уже мали 17 років, знали чітати і писати руськым языком і были з Галічіны. Уквартелёваны были в Ґенералній духовній семінарії. Студіум Рутенум дїяло до 1809 рока. За цілый час фунґованя Студіум Рутенум закінчіло 470 штудентів.

Од 1848 рока фунґовала на львівскій універзітї Катедра русиньского языка і літературы.

Перша універзітна катедра, яка ся занимала Русинами жыючіми на юг од Карпат была заложена на Будапештьскій універзітї в роцї 1919. На єй челї стояв Александер Бонкало. В 20. сторочу ся русинистіка зачала учіти на універзітї аж в послїдній четвертінї на Універзітї в Новім Садї.

Закон з рока 1868 о тзв. «рівноправности народностей» допущав лем єден народ, мадярьскый, зато нияка орґанізація народностных меншын ту не могла леґално екзістоваты. Комплікованый быв і факт, же освітна сістема не продуковала ниякых новых актівістів. На середнїх школах у Пряшові, котры были під справов ґрекокатолицькой церькви, педаґоґічный процес проходив в мадярьскім языку. Зато навчіти ся кіріліку і заміряти ся на свойу первісну културу могли школярї лем на низшых уровнях школьской сістемы — в основных школах. В 1874 роцї былп у пряшівсім реґіонї 247 школ, в котрых ся в педаґоґічнім процесї даяков формов вжывав русиньскый язык. Но о 30 років пізнїше, в р. 1906, їх кількость упала лем на 23 а в 68 основных школах ся вело білінґвалне русиньско-мадярьске навчаня. Далшый рік ся тото чісло наслїдком інтензівной мадярізації зменшыло докінця на 9 школ.
З історічных документів є інтересный вырочный справодай в мадярьскім языку з білінґвалной Пряшівской кралёвской католицькой главной ґімназії, зо школьского року 1910/11. Выука русиньского языка там была орґанізована од 2. по 8. класу шість раз до тыждня. В єднім школьскім роцї 1910/11 ся русиньскый язык нараз учіло аж 60 штудентів з ґрекокатолицькых родин.

Выслїдкы народнобудительского снажіня ся стали очівісныма в XIX. сторочу, коли з Лемковины вышла ціла плеяда вызначных людей в конфесійнім, научнім, літературнім і културнім жывотї Ґаліції, міджі котрыма суть і особности цілоевропского вызнаму. З них уведеме двох галічскых ґрекокатолицькых метрополитів — Ёзефа і Сілвестра Сембратовічовых, єпіскопів Фому Поляньского і Юліяна Пелеша (Пелеш быв окрем іншого і учітелём наслїдника цісарьского трону — князя Рудолфа), професорів теолоґії, окрем высше спомянутых тыж Онуфрея Криницького, Тіта Мішковского і Василя Масцюха.

Хоць лемківска інтеліґенція в бівшій мірї была інтеліґенціов церьковнов, в тім часї ся у Лемків профіловало світьске навчаня. Велику популаріту здобыли штудії права. В XIX. сторочу Лемковина вступила і до світа юрісдікції — мала едукованых судцїв, адвокатів, но і політіків і журналістів.

Могли бы сьме спомянути іщі много далшых вызначных Лемків про годновірность школьской сістемы на Лемковінї. Едукачному процесу Лемків в другій половинї XIX. стороча были великыма помічниками тзв. «Руськы бурсы», дякуючі котрым могли штудовати і дїти з худобнїшых померів. В «бурсах» штуденты мали забезпечене не лем бываня і страву, але і патріотічну выхову і едукацію. Одхованцї сандецькой і ґорліцькой «бурсы» были найактівнїшыма патріотами і културныма дїятелями Лемковины в міджівойновім періодї. Їх думаня і почутя было наміряне в дусї еманціпації лемківской културы. Тот факт має велике значіня про статус лемківского языка. Од року 1891 ся жывый язык лемківского села навсе дістає до писаных текстів. То значіть, же зачінать выходити першый часпис в лемківскім языку — двотыжденнік, нескорше тыжденнік Лемко (1911—1914).
Школярї ся учіли з учебників, котры написав Метод Трохановскый і были выданы Штатным выдавательством школьскых учебників у Львовї. Были то: Лемківскій Буквар (Львів 1933) і Перша лемківска чытанка (Львів 1934). Прирїхтованы были і далшы учебникы, про высшы класы, но тоты уже небыли выданы.

На Підкарпатьскій Руси «містный язык» ся став (вєдно з чеськым языком), едным з двох офіціалных «штатных» языків. Ческословеньска влада уж 18. новембра 1919 в Ужгородї выдала Ґенералный штатут про орґанізацію і адміністрацію Підкарпатьской Руси, в якім назначіла рїшіня языкового вопросу Русинів: навчалным і урядным языком ся мав стати «народный язык». Штатур тыж рекомендовав «орґанізовати як найскорше русиньскы школы», причім русиньскый язык бы быв навчалным языком у першых класах а поступно тыж у высшых класах у вшыткых школах. При уводжованю до жывота, взникали многы проблемы, котры были найвыразнїшы в школстві. В школьскім роцї 1923/1924 на выходнім Словеньску было лем 95 народных школ, в котрых ся вжывав русиньскый діалект. По крітіках америцькых Русинів быв і презідент Масарик примушеный конштатовати, же Русины на Словеньску не мають адекватну кількость школ.

В роках 1932—1937 ческословеньске міністерство школства поволило, жебы 59 народных школ зо словеньского языка перешло на русиньскый а в 43 далшых ся завело навчана русиньского языка в россягу найменше по три годины на тыждень. То значіть, же в р. 1938 было на Словеньску довєдна 168 русиньскых народных школ а в далшых 43 ся счасти учів русиньскый язык.

Од рока 1940 навчаня в народных школах мало належати до компетенції церькви. То доволило навчаня і в русиньскім языку а зарівно сі то выжадало выданя штирёх новых учебників. Настолїня комуністічного режіму в 1948 роцї значіло загамованя природного процесу самоідентіфікації русиньского жытельства на Словеньску, як і політічны амбіції русиньской меншыны. Русины были у вшыткых офіціалных документах евідованы як Українцї а самособов так то было і в русиньскых народных школах (в р. 1952 адміністратівным способом змінены на україньскы). Мушена українізація принесла із собов далшый важный проблем, котрый нарушів і до теперь нарушує русиньскый самоідентріфікачный процес — добровольну словакізацію, в тім часї приниману як лїпшу путь із двох не приятелных.

Пять річный період фунґованя лемківского языка в штатній школьскій сістемі охабило тверды шляпаї в самоусвідомлюючім процесї Лемків. Кідь язык Лемків быв на конець заміненый україньскым языком, нескорше польскым, Лемкове были уже пересвідчены о едукачнім потенціялї свого материньского языка, котрого навчаня загамовала політічна сістема. Зачали ся мобілізовати ку тому, жебы назад здобыли можность школованя в материньскім языку в штатных школах. Довгый час ся то не дало.

Основна зміна в процесї навчаня лемківского языка пришла аж в посткомуністічнім Польску. В згодї з демократізаціёв штату, жытелї Польска надобыли право слободного выберу світоназору і заложіня орґанізації в згодї із своїма потребами. Потреба Лемків презентовати ся, была така велика, же уже в маю 1989 заложыли орґанізацію — Стоваришыня Лемків.

Цілём орґанізації є: Захрана, розвиток і шыреня духовной і матеріалной културы Лемків, навчаня в лемківскім языку, популарізація історії Лемковины і здобываня зналостей о жывотї і актівітах Лемків за граніцями Польска.
На реалізацію тых цілїв має уведжена орґанізація Комісію про едукацію, котра зачала боёвати о можность офіціалного навчаня Лемків в материньскім языку. В септембру 1991 в основній школї в Устю Ґорліцьком (в минулости ся село звало Устя Руске) ся першый раз по войнї, дякуючі тогдышнїй председнічцї Комісії про едукацію Мірославы Хоміаковой, зачали школяры учіти лемківскый язык як неповинный предмет. О рік нескорше Міністерство народного школства быдало поволїня на навчаня меншыновых языків як материньскых, што зініціовало навчаня лемківского языка в далшых школах на Лемковінї — в Криніцї і Роздїлю. В далшых роках ся лемківскый язык розшырив і до іншых школ — в западных областях Польска, де жыє много Лемків. В сучасности є подля штатістікы очівісный процес підвышованя чісла школ і школярїв, котры ся учать лемківскый язык. Кідь подля дан Міністерства внутра і адміністрації Польской републікы в школьскім роцї 2001/2002 было в Польску 14 школ, в котрых ся учіло лемківскый язык 127 школярїв, в школьскім роцї 2005/2006 то уже было 37 школ, в котрых ся лемківскый язык учіло 295 школярїв.

В академічнім роцї 2001/2002 ся зачала нова етапа в навчаню лемківского языка. По першый раз в історії ся лемківскый язык дістав на уровень высокого школства. На Педаґоґічній академії в Кракові, на Інштітутї русской філолоґії взникла апробація: русска філолоґіа і русиньскый лемківскый язык. Є то форма подвойного філолоґічного заміряня. Штуденты дістають паралелно повну дотацію предметів з обсягу русской філолоґії і тыж повну дотацію предметів з лемківской філолоґії. Міджі предметами в лемківскім языку суть: практічне навчаня русиньско-лемківского языка, описна ґраматика русиньско-лемківского языка, познаткы з історії і култуты русиньско-лемківской меншыны, русиньско-лемківска література, історія русиньско-лемківского языка, конфронтачна ґраматика польско-лемківска і україньско-лемківска, методіка навчаня русиньско-лемківского языка, діпломовый семінарь з русиньско-лемківского языка. Першый раз в історії была можна едукація філолоґів з повноцїннов приправов на учіня лемківского языка. Першы абсолвенты, котры здобыли діплом в роцї 2006, уже наступили до практікы — то значіть, же зачали учіти лемківскый язык в школах.
Школованя в материньскых языках меншын на верейных школах є дотоване штатом. На основі уставы, части О сістемі едукації, може быти такый сістем школованя орґанізованый тыж в сукромнім школстві. В Польску але сукромны школы має лем жыдівска меншына, і то лем дві.

Правны управы тыкаючі ся прав на школованя в материньскых языкaх приналежників народностных і етнічных ґруп в Польску суть годночены позітівно. Гірша є сітуація з учебникамі. Навчаня лемківского языка ся реалізує подля учебых основ, одобреных Міністерством народного школства Польска, авторів М. Хомяковой, Г. Ґрантовской, П. Трохановского, О. Дуц-Файфер, М. Ванцю-Шавлука і А. Квоку: Program nauczania języka łemkowskiego (rusyńskiego) dla szkoły podstawowej i gimnazjum. Про школьскы потребы быв тот проґрам схваленый розгоднутём MEN-DKW — 4014 — 133/99 із дня 31. 3. 1999. Одобрены суть і основы авторкы Мірославы Хомяковой — Program nauczania języka łemkowskiego (rusyńskiego) dla szkoły średniej (liceum, technikum, szkoła zawodowa). Kurs podstawowy. Быв одобреный на основі MEN-DKW-4015-7/00 із дня 18. 9. 2000. Што ся тыкать учебників, можеме сконштатовати, же їх чісло ся звышіло, но не забезпечують в достаточній мірї едукачный процес в лемківскім языку, літературї і културї. В початкох учітелї і школярї поужывали Букварь выданый іщі в міджівойновых часах. Пізнїше быв в сондажнім накладї выданый учебник зоставеный з матеріалів сформованых главно М. Хомяковов, просередництвом културно-сполоченьской орґанізації Стоваришыня Лемків.

В роцї 2003 Міністерство народного школства і шпорту, по одобрїню учебників про навчаня лемківского языка кваліфікованыма одборниками, увело до свого выдавательского плану першы учебникы лемківского языка. По дакілько роках орґанізованого навчаня лемківского языка в школьскій сістемі Польска, можеме реґістровати много позітівных явів в розвої процесу навчаня. Передовшыткым все ся підвышує чісло школ і школярів, котры ся учать лемківскый язык. Розшырує ся база учебників, підвышує ся чісло кваліфікованых учітелїв лемківского языка. Є іщі много дефіцітів, котры взникають переважно зато, бо Лемкове суть розметаны по цілім Польску, зато ся і дуже скоро асімілують. Вшыткы тоты факты суть прічінов того, же на навчаня лемківского языка ся не голосить таке чісло школярів, яке бы ся очековало а наконець то веде ку споёваню клас або творїню міджішкольскых форем навчаня лемківского языка. В такій сітуації є тяжка приправа гармоноґраму навчалных годин так, жебы то выговлёвало вшыткым учасникам навчалного процесу.

Кідь возьмеме в увагу вшыткы аспекты і зроблены аналізы, можеме конштатовати, же лемківскый язык має в процесї едукації перспектіву. Одстраниня недостатків є про Лемків першоряднов задачов.

Кінцём 19. стороча, коли штат вырішив перетрансформовати конфесійны школы на штатны ся змінив язык навчаня на мадярьскый. Жебы ся навчаня і надале реалізовало в русиньскім языку і жебы школярї непереходили на навчаня в штатнім мадярскім языку, церькевно-школьскый выбор в Рускім Керестурї і Коцурї перебрав на себе повинность плаченя учітелїв. Світлым прикладом є рускокерестурскый учітель Мікола Будіньскый, котрый демонштратівно одышов із школы в Рускім Керестурї, перешов до школы в Коцурї і запоїв ся до педаґоґічной праксі народных учітелїв, котры мали підпору, так повісти, вшыткых Русинів і особито німецкого обывательства в Коцуре (Biljnja 1987, с.51). Конфесійна школа в Коцурї екзістовала до року 1921, чім зробила велику задачу в утриманю народной ідентіты Русинів а їх народного усвідоміня.

В року 1921 Русины здобыли право на школованя в материньскім языку. Тым были фактічно узнаны за народностну меншыну. На основі того были нескорше в міджівойновім періодї основаны дві културно-освітны орґанізації а зачала ся плодна выдавательска дїалность. Выходили календарї, першы учебнікы про ОШ, новинкы і часопис про дїти — Наша заградка, котрый выходить до днесь. Іщі до ІІ. світовой войны было основане Низша реална мішана штатна ґімназія в Рускім Керестурі з навчалным языком русиньскым (1945). Была одкрыта на основі тогдышнїх леґітімных школьскых законів: Закона о штатных школах (1944), Закона о сімрічній повинній школьскій освітї про вшыткы дїти до пятнацять років (1945), што ся потім реалізовало на штирирічных основных школах і трирічных ґімназіях. Середня школа з навчалным языком не єствовала довго, бо до 1948 рока ся штирирічны ОШ і трирічны середнї школы трансформовали на вісямрічны основны школы.

Історічным моментом про середнёшкольску освіту быв рік 1970, коли ся основало в Руськім Керестурі особите оддїліня ґімназії Жарка Зренянина з Вербасу. Быв сформованый Освітный сентр Петра Кузмяка, котре вязало до себе Основну школу Петра Кузмяка а сучасно і середнёшкольску освіту, выхову і професіонално-одборне навчаня од школьского рока 1977/78.

Зміны школьскых законів в роцї 1990 значіли обновлїня ґімназіалной освіты, што дало можность, жебы ся тогдышня середня школа перетрансформовала на ґімназію. На штирирічній ґімназії ся річно одкрыють три оддїліня — дві з навчалным языком серьбскым і єдно з навчалым языком русиньскым. Навщівлять го коло 25 школярів. Ґімназія є унікатна освітна інштітуція на світї, бо в ниякім другім штатї ся навчаня не проводить в русиньскім языку (вшыткы предметы). На вшыткы предметы з вынятком чуджіх языків має школа учебникы. Дакотры написали русиньскы авторы а дакотры были переложены із серьбского языка. Ґімназія має і свій інтернат з капацітов 70 місц і находить ся безпосередно в ареалї.

В Руськім Керестурі компактно жыє русиньске жытельство, зато вшыткы дїти в містній основній школї Петра Кузмяка здобывають освіту в русиньскім языку.

В Коцуре і Дюрдёве є сітуація шпеціфічна, бо жытельство є там мултінародностне. Зато ся в тых двох двоязычных серьбско-русиньскых школах знижує чісло школярів поступно аж під 15, што значіть мінімалне можне чісло потрібне на одкрытя оддїліня. Міністерство школства Серьбской републікы має в тім одношіню позітівный приступ, бо підпорує намаганя школьскых выборів, жебы тоты оддїліня могли быти одкрыты і при нізшім чіслї школярів.
В каждім із спомянутых міст екзістує матерьска школка. В Руськім Керестурі при матерьскій школцї фунґують і яслї.

В містах і селах де жыють Русины в меншім чіслї ся орґанізує кружкова дїялность русиньского языка, тзв. Пестованя русиньского языка з елементамі народной културы. Тоты ся реалізують во веце як десятёх містах ці селах і навщівлять їх коло 400 школярів. Про потребы кружків ся ужывають три учебникы, котры подля їх головного рецензента суть на тілько оріґіналны, зроблены путавым інтересным способом, же немають конкуренцію ани міджі учебникамі іншых народностных меншых у Войводинї.

Русиністіка, як універзітна дісціпліна на Філозофічній факултї в Новім Садї екзістує од року 1972, коли быв на місце ректора зволеный Юлиан Рамач. Навчаня русиньского языка і літературы як факултатівного предмету і зарівно выберового предмету належала до компетенцій Лекторату русиньского языка і літературы. В роцї 1981 была на Педаґоґічнім інштітутї основана Штудійна ґрупа про русиньскый язык і літературу а в роцї 1983 ся утворила Катедра русиньского языка і літературы. Штуденты спочатку штудовали паралелно два одборы (русиньскый язык і літературу і серьбскый язык і літературу) а промовали в апробації: учітель русиньского языка і літературы і серьбского языка і літературы про школы з навчалным языком русиньскым. Штуденты сі могли выбрати і єдноодборове штудіюм русиньского языка і літературы. Днесь ся катедра называть Оддїліня русиністікы. Єдным найвекшых успіхів Оддїліня русиністікы є богата научна публікачна чінность зо сферы русиністікы.

Дотримованя прав на навчаня в русиньскім языку в Сербії суть ґарантованы в «Законє о предшколскім воспитаню и образованю, Законє о основней школи, Законє о штреднєй школи и Законє о високим образованю» Повінне школованя в матерьскій школї є так само як і у нас, т. з. єден рік перед зачатком школьского навчаня. Основне школованя є повинне до 15 років. Середнёшкольскы штудії суть роздїлены до двох сеґментів, як общі штудії і як одборны (професійно-фаховы) штудії. Высокошкольскы штудії суть професійно напрямены. Школованя в русиньскім языку на тых школах є можне в такім припадї, же в класї не є менше як 15 школярів, котры ся в русиньскім языку хотять школовати. Кідь ся навчаня не веде в русиньскім языку, тогды є можность русиньскый язык проводиты формов выберового предмету.

Матерьскы школы суть в Сербії наставлены так, же суть до них придїлёваны дїти подля місца перебываня, т. з., же окремо в містах то родічам і дїтём стяжує можность навщівлёвати русиньску школку.

Основне шолованя в русиньскім языку є реалізоване на трёх основных школах: в Руским Керестурі, Коцурі і Дюрдёві. В Коцурі і Дюрдёві ся не наповнять законне мінімум — 15 школярів єднакого віку, зато ся хоснує іщі часть реґулатівы, котра допущать можность, жебы міністер освіты доволив ухопити і менше чісло школярів, як є становлене в законї. В основнім школстві ся такым способом в русиньскім языку школує коло 560 дїтей.

Про дїти котрых языком навчаня є серьбскый язык, є можности навчаня русиньского языка на годинах з предмету «Руски язык з елеменнтами националней култури». Є то єден із 15-тёх выберовых предметів, заступленых 2 годинами до тыждня. На середнїх школах штудує коло 60 штудентів, на высокій коло 35. 

Векша часть Русинів в Хорватьску жыють в селах Петровци і Миклошевци і творять там векшыну жытельства. Освітна сістема в русиньскім языку має в Хорватьску довгу традіцію. Першы школы в Петровцах і Міклошевцах были церьковны. Взникали під патронатом Кріжевацького єпіскопства і екзістовали аж до року 1874, коли быв приятый Закон о народній штирикласній школї, подля котрого патронат над школами і учітелями перебрав штат. Школы были переменованы на общонародны школы. Навчаня ся проводило в хорватьскім языку. Русиньскый язык ся хосновав лем на годинах реліґії і то лем тогды, кідь быв священік Русин, т. з. знав тот язык.

Хоць ани в міджівойновім періодї ся не навчало в русиньскім языку, народне чутя, котре ся дїдило з ґенерації на ґенерацію было барз міцне. Русиньскый язык міджі Русинами пошырёвали і пестовали русиньскы народны учітелї, котры зо школярями по школї бісїдовали по русиньскы, приготовлёвали културны проґрамы про родічів і цілый валал на кажде церьковне свято. В Петровцах ся русиньска културы пошырёвала іщі посередництвом співацькой ґрупы. Церьковный збор дїяв і в Міклошевцах, котрого основателём і диріґентом быв Йоакім Костелник.

Позітівны зміны в навчаню материньского русиньского языка ся зачали ралізовати по другій світовій войнї. З ініціатівы народностной орґанізації Руска матка в школьскім роцї 1949/50 ся по першый раз обявив премет «rusinski jezik» як рівноцїнный навчалный предмет в школї. Навчаня русиньского языка ся зачало в Петровцах, Міклошовцах і в Раёвом Селе. Навчаня в материньскім языку ся перерывать в шістьдесятых роках, в Міклошевцах і Раёвом Селе іщі скорше. Міджі роками 1956—1969 навчаня в русиньскім языку цалком абсентує.

Од 70-ых до 90-ых років мінулого стороча ся утримала контінуіта школства в русиньскім языку і быв зазначеный ёго выразный розвиток. Во Вуковаре быв в 1968 роцї приятый Закон о поужываню языка меншынового жытельства, подля котрого ся міг материньскый язык навчати як рівноцїнных повинный предмет в ОШ там, де тоту школу навщівлёвали школярї, про котрых штатный язык не быв материньскый. Так было навчаня русиньского языка і културы орґанізоване в Петровцах, Міклошевцах, Вуковаре і в Раёвом Селе. Материньскый язык ся учів в дотації пятёх годин до тыждня: 3 — языка, 2 — културы. Учебникы забезпечовало Дружство за руски язик в Новом Садї. Кінцём 70-ых років на основі жадостей родічів і сельскых урядів была в Міклошевцах одкрыта матерьска школа, як перша сельска школа в Хорватьску з русиньскым выховным языком. Од рока 1982 аж до рока 1991 ся проводили «лєтнї школи за руско-українску младеэ Горватскей», котрых орґанізатором быв Союз Русинох и Українцох Горватскей, што доста помагало розвитку русиньского школства. Свою традіцію утримали доднесь, прічім ся орґанізовали і в тяжкім войновім періодї (обчаньска война в роках 1991—1997). Тот быв про Русинів в Хорватії барз не приємным періодом, бо найтяжшы воєньскы операції ся одбывали праві на теріторії компактно заселеній Русинами. Навчаня русиньского языка ся та неутримало ани на єдній школї.

В часї войны ся в Вінковцах находило доста русиньскых выселенців, зато ту была зорґанізована Мала школа русиньского языка, котра зосереджовала школярів з різных клас, різных міст і сел, дочасно жыючіх во Вінковцах. Была під справов Хорватьской републікы. Навчаня ся реалізовало кажду суботу в 5 годиновых блокох. Навчаня проходило найперше в просторах основной школы, нескорше в штудентьскім центрі. Навчаня русиньского языка теперь проходить періодом ренесанції.

По скінчіню войны ся люде назад вернули до своїх сел а Мала школа русиньского языка во Вінковцах укончіла свою дїялность. Но з ініціатівы Союзу Русинів і Українців Хорватьска ся русиньскый язык завів до школ в Петровцах і Міклошевцах од першой аж по восьму класу, як выберовый предмет з три годиновов дотаціёв. В роцї 2000 быв приятый Закон о выхові і школованю в языку народностных меншын. На основі того были реалізованы дакотры зміны в навчаню русиньского языка: предмет ся называть Пестованя русиньского языка і културы і навчаня было одгласовано подля моделу Ц, што значіть по 5 годин до тыждня, причім учіво повязує до себе 4 основны предметы: Русиньскый язык, Історія Русинів, Ґеоґрафія Русинів, Вытварне уменя і музычна култура Русинів.

З цілём інформовати школярів з літератнов і културнов дїдовізнёв Русинів, як і з далшыма аспектами їх жывота, жачала розвивати културну дїялность школа в Петровцах і зачали орґанізовати Школьскый вечур літерарной творбы Русинів.

Навчаня русиньского языка в Хорватьску є од 1999 рока лем в примарній едукації. Проблемами суть недостаток учебників, абсенція платных учебных основ, одборня приправа і розшырёваня кваліфікації учітелїв русиньского языка.

В сучасности ся освіта школярів народностных меншын в Мадярьску реалізує подля проґраму мадярьской освітной сістемы. Основным цілём освіты народностных меншын є захованя і укріплёваня їх ідентіты. За важне ся бере навчаня наукы о власти, історії, фолклору, културы і уменя, котры суть частёв школьскых учебных основ.
О навчаню школярів Мадярьска в русиньскім языку можеме говорити з позіції трёх діалектів, котры доднесь в Мадярьску пережыли (подкарпато-русиньскый, діалект села Комлошка — основаный на прицїпі выходославяньскых языків з хоснованём словеньскых і мадярьскых слов; діалект села Мучонь — подобный діалекту бачско-срємскых Русинів)

Комлошка: В 1994 роцї ся зачало з факултатівным навчанём русиньского языка, нескорше была орґанізована недїльня школа русиньского языка і културы. Потім ся з дїтей, котры мали інтерес основала єдна класа, в котрій ся довєдна учать школярї 1. — 4. класы. Реалізує ся в дотації штирёх годин до тыждня. Затоже в Мадярьску іщі не были выданы учебникы азбуков, чітанкы про русиньскых школярів, в Комлошцї были найприятелнїшы учебникы, котры были выданы на Словеньску, бо словеньскый варіант русиньского спісовного языка є про жытелїв Комлошкы найближшый. Што є інтересне, же одколи ся зачало з навчанём русиньского языка, містны педаґоґове собі самы доповнили освіту, жебы і они были приготовлены на нову сітуацію. Докінця і учітелькы в матерьскых школах обогатили свій выховный проґрам о русиньску културу (співанкы, традіції), жебы дїтвак, кторый наступить до першой класы быв уже на навчаня материньского языка приготовленый.

Мучонь: Навчаня русиньского языка ся ту зачало в 1995 роцї. Напроти Комлошцї є Мучонь векше село, но парадохно ся ту русиньскый язык утримав в меншій мірї. Жебы тот факт пригамовати, завели в містній школї по дві годины навчаня русиньского языка до тыждня. Мучоньскый діалек має сполочны знакы з войводиньскым русиньскым языком, зато мучоньскый школярї ся на годинах учать з учебників выданых у Войводинї.

В Будапештю і ыншых реґіонах Мадярьска Русины комунікують підкарпатьскым варіантом русиньского языка. Од року 2002 при реґіоналных і окресных самосправах екзістують недїльны школы про дїти. Навчаня ся реалізує раз до тыждня по дві годины. Навчаня ся реалізує з учебників на базї підкарпатьского варіанту русиньского языка.
В роцї 1992 была основана катедра україньской а русиньской філолоґії на містній высшій школї в Нїредьгазї. Єй основателём є вызначный славіста, фахман в области історії языка і културы Русинів 18. стороча Іштван Удварій. Основаня катедры было з єдного боку продовжованём научно-выскумной роботы в области русиністікы, котру Іштван Удварі зачав омного скорше, но з другого боку назвов катедры потвердив, же академічна громада в Мадярьску має моралну повинность вернути ся по довгых роках ку традіції, заложеній містныма русиністами Антоніём Годинком і Александром Бонкалом.

Першорядов задачов Русинів у Мадярьску є кодіфікація русиньского языка, котра є в штадію приправы. Далшов задачов є приготовити адрів, т. з. мати професіоналных учітелїв русиньского языка, бо кідь будуть професіоналы, потім мож основати оріґіналны тематічны планы на выучіня родного языка. Уже ся в тім дїлї даякы крокы зробили.

Спочату фунґовала в Америцї Руска Школа, котра была веджена в русиньскім языку. Были то державны школы або припадовали під парохію ґрекокатолицьку або православну. Про потребы такых школ были выдаваны букварї і чітанкы писаны кіріліков, з котрых найвеце популарным быв букварь писаный ґрекокатолицькым священиком Йозефом Ганулём і лаічным лемківскым актівістом Дімітріём Выслоцькым . Русиньскый язык заникнув в тых школах до кінця 50-ых років. Днес лем в семінарях повязаных з двома традічныма церьквами ся якымесь способом утрымав русиньскый у Візантинскій Католицкій семінарії св. Кіріла і Мефодія в Піцбурґу в Пенсинльванії, або карпаторуськый в Православній Семінарії Христа Спасителя в Джонстави в Пенсильванії.

Не позераючі на орґанізоване формалне навчаня русиньского пзыка, выдиме ту індерес о індівідуалну самоосвіту в тім языку або через не формалны ґрупы, чому шлужыли і популарны выданя Русиньско-анґліцького бісїдника выданого в двох діалектных варіянтах. Од кінця 70-ых років 20. стороча ся уже продало веце як шість тисяч копій, головно другому, третёму і четвертому поколїню першых русиньскых еміґрантів. Поступно наймолодша ґенерація бадать і слїдує своє корїня і хоче ся што найвеце тому приближыты, жебы познати історію і вшытко што з тым повязане, зато інтерес і о язык там є, хоць проблемы з ёго поужыванём суть великы. Хоснує са переважно у фолклорї.

Русиньске школьство на Українї было зліквідоване в часах, коли совєтьскый тоталітный режім розгоднутём прикапчав ку совєтьскій Українї Підкарпатьску Русь і заказав русиньску народность. Такой в роцї 1945 заперли вшыткых 636 русиньскых школ і выголосили їх за школы україньскы. То значіть же на Підкарпатю быв доста добрї розвинута сістема русиньскых школ, зато мусїме розуміти намаганям містных Русинив мати свої народностны школы. На штатній уровни ся Русины помочі не дочекали і влада в Кієві не має дяку тоты проблемы рїшати. Інакша сітуація є але на уровни містной самосправы, де мож видїти чутливішый приступ к порозуміню даной сітуації як і пасівна поміч Русинам (напр. безплатне ужываня просторів школ про навчаня в недїльных школах).

Довести русиньску школу під стрїху общоосвітной школы доволює штатный вынос о факултатівных предметах, котры школярям може (но і мусїть) орґанізовати директорство штатной школы на основі жадостей родічів (на даный предмет мусить быти приголошеных мінімално 20 школярів). Родічі переважно жадають орґанізовати годины почітачовой технікы і інформатікы, хореоґрафії, таньців і т.д. а директорство має задачу найти одповідного учітеля і заплатити ёго роботу з фінанцій школы. Одкрытя каждой русиньской школы ся зачінать од того, же родічі, котры хотять, жебы ся іх дїти учіли русиньскый язык і културу адресують жадость о одкрытя русиньской класы при даній школї директорству. Тота документація ся подає на окресне оддїліня освіты, і потім ся верне розгоднутя о основаню ку директорови школы. Директорству штатной інштітуції закон заказує забезпечовати русиньского шпеціалісту і мож конштатовати, же до днешнёго дня бы ся не было дало одкрыти ани єдну русиньску класу, кібы фінанцованя і інтерес найти одповідных педаґоґів не перебрав на себе сам орґанізатор русиньского недїльного навчана — Школьска рада русиньскых недїльных школ. Недїльны школы на Підкарпатю суть фінанчно підпорованы спонзорами із Севернёй Америкы (США і Канады).

Русиньска недїльня школа загорнює пятьступнёве навчаня. Школярї суть роздїлены подля віку. Проґрам загорнює такы предметы: Русиньскый язык, Русиньска література, Історія Карпатьской Руси, Ґеоґрафія Карпатьской Руси, Етіка і набоженьство, Русиньскый народопис і Русиньска народна култура (естетіка).

Выразны зміны пришли аж по роцї 1989, коли зачінаме говорити о новім народнім возроджіню. Новоприниманы законы демократічной репунліы возродный процес Русинів і їх материньского языка — дякуючі сістематічному дожадованю ся Русиньсой обреоды на Словеньску — зачали акцептовати, в наслїду чого од школьского рока 1997/1998 в 12 основных школах севернёвыходного Словеньска быв проявленый інтерес родічів школярів завести выучованя русиньского языка.
З цілём заставити проґресивну словакізацію Русинів, возродный рух в бывшім Ческословеньску по роцї 1989 собі як першорядный ціль поставив обнову русиньского народностного школства, бо лем в нїм видїв ґаранцію захованя і розвоя народной і языковой ідентіты Русинів.

Днесь можеме конштатовати, же од року 1989 ся подникли прінціпіалны крокы ку тому, жебы русиньскы дїти назад здобыли право учіти ся материньскый русиньскый яазык в школах.
Русиньска оброда од початку свого взнику пожадовала навчаня русиньского яазыка в ОШ. Спочатку то было на 1. ступню а потім мали переходити на списовный укарїньскый або російскый язык. Але первісны пропозіції ся поступно модіфіковали у звязї з процесом профілації проґраму русиньского руху на Словеньску і в цілоевропскім контекстї, котрый пожадовав узнаня Русинів як самостатной народности і створїня русиньского списовного языка. Ёго кодіфікація в р. 1995 ся стала основнов крітеріов про заведжіня языка до освітной сістемы. Заведжіню языка до практікы передходило вытворїня основных документів. В першім рядї:

В навязности на них дале взникали, а поступно в залежности од потреб освітного процесу ся і модіфіковали далшы педаґоґічны документы, якы схвалило Міністерство школства СР.
Бівшу вагу має перша концепція, котра была збудована на інакшій філозофії, як то было звыком при навчаню материньскых языків. Основов ся стала комунікатівна метода (намісто аналітічно-сінтетічной), котра є в сучасности найрозшыренїша при навчаню чуджых языків. З того выходить, же цілём концепції не суть знаня, як то є переважно при навчаню іншых языків, але актівіты, наслїдны роботы і дїятельность на основі здобытых знань. То значіть, же навчаня русиньского языка ся тым зараджує міджі нетрадічны, ці алтернатівны, бо хоць бы з такыма цільми мала робити ціла школьска освіта на Словеньску до днесь є то пріорітов переважно алтернатівных школ.
Школа бере за основный ціль освоїня сі списовной подобы русиньского языка в звязї з выразным розвытком речовых способностей. Шпеціфіков навчаня русиньского языка є особитый процес освоёваня. Звычайно ся дїти учать языкы через зорный поле материньского языка, но при навчаню русиньского языка то є так, же сі го дїти спочатку будуть освоёвати через зорный поле словенчіны. Є то парадокс, но треба го решпектовати. В згодї зо шпеціфіаціов учіня ся, дана концепція навчаня русиньского языка роздїлює до трёх етап — передазбукова, азбукова а поазбукова етапа.

Друга концепція в рамках уводжіня языка до школьской сістемы, го задїлёвала уже до матерьскых школ, котры мали взникнути на основі жадостей родічів. Но наперек тому до днешнёго часу маєме лем дві МШ з выховным русиньскым языком. За неповнїня той концепції можущ так родічі, як і компетентны інштітуції, юкы даному проблему не придїлюйють достаточну увагу і не родумують над тым, ці треба дану сітуацію мінити, т. з. ці закладати новы, респ. трансформовати уж єствуючі школкы з выховным языком русиньскым. Наслїдком того дїти родічів русиньской народности на Словеньсу ся і в сучасносты выховлююти, подобно як до р. 1989, в школках з офіціалным языком словеньсым, ці докінця з україньскым. Но можеме повісти, же такый став очівіснї корешпондує і з не цалком ідеалнов сітуаціов при выхові педаґоґів про такы матерьскы школы.

Уведжіню русиньского языка до школьской сістемы на Словеньску передходили дві сондажы інтересу родічів. Першый быв в роцї 1994 і быв заміряный на сондованя інтересу родічів о навчаня русиньского языка а културы в 2. класї ОШ. Інтерес проявило в трёх окресах 251 школьярів. Друге, уже детайлнїше сондованя было реалізоване зачатком 1996 рока. Было роздїлене на дві части, де перша є заміряна на інтерес родічів при записї до 1. класы а друга на інтерес родічів уже школоповинных дїтей од 2. по 8. класы. Довєдна во вшыткых 6 окресох, на 57 ОШ інтерес о навчаня русиньского языка мало 582 школярїв.

Дня 12. юна 1996 ся в Бардеёві одбыла робоча стрїтча заміряна на рїшиня орґанізачно-педаґоґічных проблемів заведжіня предмету Русиньскый язык і література до ОШ. Договорили ся на трёх крітеріях, на основі котрых было можне і реалне в школьскім роцї 97\98 завести предмет Русиньскый язык і література до 12 школ в пятёх окресах. Но практічне рїшиня в тім школьскім роцї было інакше. Навчаня ся досправды зачало лем в штирох школах, што было прямо звязане із роботов Русиньской оброды в тых окресах. Анґажованость єй членів была наконець розгодуюча і при взнику далшых шестёх ОШ, єдной ґімназії а так само і высокошкольского Інштітуту народностных штудій і чуджіх языків на ПУ з Оддїлінём русиньского языка і културы (1999).

Нескорше в роцї 04\05 ся предмет русиньскый язык і література учів в девятёх ОШ і єдній ґімназії як неповинный, на єдній ОШ як повинный а як розшыруюча форма штудія на ПУ. В рамках розшырованя русиньскых школ, можеме быти свідками стаґнації а в гіршім припадї знижованя чісла основных школ з навчанём русиньского языка. В школьскім роцї 06\07 їх было уж лем вісем. Русиньскый язык ся поступно перестав учіти на 5. ОШ в Снинї, на 2. ОШ у Свіднику і на єдиній середнїй школї — на ґімназії в Міджілабірцях, де было рік на то обновлене навчаня формов кружка русиньской културы.

В школьскім роцї 08\09 отворили першу народностну школу з навчалным русиньскым языком в Чабинах. В шк. роцї 11\12 отворили другу ОШ з навчалным русиньскым языком в Баєрівцах. Особито треба спомянути ОШ в Радвани над Лабірцём, де є навчаня русиньского языка орґанізоване Мґр. Мареком Ґаём, методіком русиньского языка. Подля ёго слов: «Каждый учітель русиньского языка ся стрїчать іщі із єдным, досправды чудным феноменом — із непорозумінём проблематікы школованя дїтей родічами. Тоты часто не розумлять змысел навчаня русиньского языка, мішають собі го із україньскым або російскым языком і многы суть пересвідчены о тім, же учіти ся русиньскый язык є про їх дїти збыточне. … В тім виджу найвекше посланя і хосен навчаня русиньского языка в будьякій формі, бо лем так ся дїтём може навернути їх страчена ідентічность і любов ку азбуцї і своїй історії.» Марек Ґай завів на тій школї навчаня русиньского языка нелем на першім але і на другім ступню. Так само ся дякуючі нёму підвышує інтерес о русиньскый язык на радваньскій школї. Учітель ся може пышыти знанями і талентом своїх школярїв, бо їх малы літературны творы можме чітати на сторінках нашой русиньской пресы але і в школьскім часописи Русначок.
На середній школї ся в рамках повинного ці неповинного предмету русиньскый язык неучіть. Є ведженый лем формов кружка — днесь уж не є ани тот. Найвекшым проблемом в процецї розвытку школства є проґресівна асімілація середній і молодій ґенерації. Далшым проблемом є клесаюча тенденція кількости учітелїв, котры суть охотны учіти русиньскый язык, зато, бо быти учітелём р. я., не значіть учіти го дїти в школї, але патрить ку тому якась будительска робота обернута на родічів.

Найчастїшым проблемом была од зачатку абсенція кваліфікованых педаґоґів. Аж в школьскім роцї 2003/2004 в дакотрых школах з навчанём русиньского языка зачали учіти першы абсолвенты Пряшівской універзіты з апробаціов на русиньскый язык. Іде о абсолвентів преглбеной формы штудія одбору Учітельство про І. ступінь ОШ Педаґоґічной факулты ПУ, котре ся такым способом реалізовало од акад. р. 1999/2000 до р. 2006/2007. В тім академічнім роцї Пряшівска універзіта зачала реалізоваты бакаларьску форму нового акредітованого штудійного проґраму Русиньскый язык і література в комбінації з 12 далшыма штудійныма проґрамами в рамках одбору Учітельство академічных предметів. В сучасности суть акредітованы далшы два ступнї штудія — маґістерьскый і докторандьскый.

Цалком новым феноменом в навчаню русиньского языка на Словеньску є проєкт новооснованой орґанізації — обчаньского здружіня Колысочка, котра сі за цїль дала етнічну і языкову ревіталізацію русиньской народностной меншыны як вымераючого народа Европы. Здружіня передложыло на Уряд влады три проєкты, з котрых їм быв одобреный єден, тот найважнїшый — основаня вечернёй школы русинського языка. На основі того было в дакілько містах і селах одкрыте навчаня языка про вшыткы віковы катеґорії. Передходила тому приправа учітелїв, котры мали навчаня забезпечовати. Таке навчаня было наплановане до децембра 2013 рока, но орґанізаторы і самы участници продовжують в навчаню і в далшых роках а днес можеме бісїдовати о 27 вечурных школах русиньского языка.




#Article 496: Чеськословеньско (144 words)


Чеськословеньско або і Чехословакія быв штат, котрый екзістовав в середній Европі в роках 1918-1939 і потім в роках 1945-1992. Головне і найвекше місто Чеськословеньска была Прага.
Чеськословеньско в роках 1918-1939 мало 140.446 км² і 15 мілїонів жытелїв. У роках 1945-1992 мало 127.876 км² і 15 мілїонів жытелїв. 

Чеськословеньско взникло 28. октобра 1918 выголосінём Народного выбору на основі Версайскых міровых договорів. Од 14. марцу 1939 до маю 1945, коли ся скінчіла война, штат неексістовав. Адміністратівнї было Чеськословеньско од року 1920 ділене на штірі провінції - Чехы, Мораву а Слезьско, Словеньско і Підкарпатьску Русь.

У року 1945 Чеськословеньско взникло де юре у передвойновых гранїцёх, але од 29. юна 1945 уж без Підкарпатьской Руси, котру Чеськословеньско мусіло передати Совітскому Союзу. Дотепер дефінітівный конец штату Чеськословеньско значів датум 1. януара 1993, коли ся Чеськословеньско мірно розпало.

Теріторія Чеськословеньска засяговала на землі сучасных штатів Чесько, Словеньско, Україна і Польско.  




#Article 497: Свалява (134 words)


Свалява є місто находжуче ся в сучасній Україні у Закарпатьскій області. Свалява є центр Свалявского району. У сучасності мать Свалява 16.500 жытелів.

Місто лежыть на ріці Латориця 20 кілометрів северо-выходно од Мукачева.

Свалява лежала на історічній торговій дразі до Галича долинов  Латорицї. Перша змінка о той области походить з 12. сторіча. Од 13. сторіча была Свалява частёв Береґской жупы. По поражці Ракоціго повстаня ся у року 1728 Свалява доставать до впливу шляхтічного роду Шонборн і роспочинать ся економічный розвиток міста (лїсництво, ґатер, хемічна фабрика, была выбудована узкоколійна желїзніця, были выбудованы обыстя для урядників і робітників). 
По скінчіню Першой світовой войны а по припоїню Підкарпатьской Руси до Чеськословеньска (p. 1919) ся Свалява стала окресным містом і міцно ся розвивать (хемічный промысел, токарня). Чісло жытелів взросло з 4.400 в р. 1920 на 7.000 в р. 1939.




#Article 498: Руска Бурса (298 words)


Стоваришѣня Руска Бурса в Горлицях, курто Руска Бурса, — найстарша доживша до днесь лемковска сполоченска организация, основана в року 1908 в Горлицях.

Взором про горлицку бурсу были иншы подобны организации, котры были створены пару рокы скорше в Новом Сончу: бурса руска (1898) и украинска (1901).  Русофилска Руска бурса в Новом Сончу была в року 1914 закрыта австрийсков владов за ей пророссийскы симпатии, а не было ей допущено обновлѣня ани по роспадѣ Австро-Мадярщины. В року 1908 были отворены еще двѣ рускы бурсы в Саноку, една про 30 дѣвчат, друга про 15 хлопцьох, але в зачатку войны закрыли ся и нигда ся уж не обновили.

На основаню Руской Бурсы в Горлицях найвекшу заслугу мав грекокатолицкый священик Василь Курилло. Была она замѣрена на убытованя 40 штудентох. Руска (лемковска) Бурса мала властный штоковый будинок на улици Сенкевича 28, зоз садом и пару гектарами землѣ. Главнов задачов тогды была опѣка над русков молодежов, котра ся учила на горлицкой гимназии: ту мали недороге або и задарне бываня. На зачатку войны так исто была закрыта, а ей штуденты и працовници заарештованы. Але по тырвалых судовых процесах зась отворила ся в року 1930 и фунговала до зачатку Другой свѣтовой войны под веджѣньом Володимира Кордасевича, а пак Романа Максимовича. Од року 1939 через цѣлу войну под нацистами, а пак и комунистами жадны бурсы не были дозволены.

По политичных перемѣнах року 1989 Руска Бурса в року 1991 обновила свое дѣятельство. Головне сѣдлиско организации ся находить и надале в Горлицях, в старом будинку, але дѣятельство ей ся реализуе так на територии цѣлой Лемковины, як и в иншых мѣстах Польщѣ (Краков, Варшава, Лигниця ), але и поза границями польской державы там,  де жиють Русины — напримѣр на Пряшовской Руси, в Украинѣ, США тай инде.

Днешна Руска Бурса в Горлицях не е конвиктом про штуденты, але културно-сполоченсков организациев широкого спектра дѣяня:




#Article 499: Василь Сочка-Боржавин (158 words)


Василь Сочка-Боржавин (Боржавин - псевдоним) (*3. януар 1922, Берегово, втогдышнє Чеськословеньско - † 2010) - вызначный русиньскый історік літературы, педаґоґ, поет, есеіста, публіціста і културный діятель Русинів 20-го столітя.

По закінчіню руськой ґімназії в Хусті (р. 1940), зачав штудовати почас войны на Будапештаньскій універзіті, но закінчів аж Ужгородьску універзіту (р. 1950). Робив у редакчній колеґії ґазеты Закарпатська правда, быв бібліоґрафом Закарпатьской областной універзалной науковой бібліотекы, быв і ведучім одділіня Закарпатьского інштітуту здокональованя учітелів.

Писати зачав іщі на ґімназії, першу поетічну збірку, писану по російскы, выдав у 1940-ім році під назвов Горы и доля. У часі по паді комунізма Сочка брав єдну із найважніх ролей в русиньскім русі Підкарпатя. Быв співзасновательом і головов Обчества карпатьскых Русинів, быв членом Світовой рады Русинів при Світовім конґресі Русинів, брав участь на многых конференціях. Публіковав серію біоґрефій під назвов Будителі карпатськых русинов, зібрку русиньской поезії В подпескидных долинах і збірку нарисів і приговорив присвяченых русиньскій літературі під назвов Зазвонили в селѣ на вичурню.




#Article 500: Будапешт (110 words)


Будапешт,  Budapest — головный город Мадярщины з обывательством 1 752 286  особ (2019). 

Лежить на обох берегах Дуная в области Пешт (Pest megye), котрой е тыж административным центром. Главный економичный, научный и културный центер Мадярщины. На правом грункастом березѣ Дуная лежить историчне ядро города — Будин, на лѣвом березѣ — низинный Пешт.

Взникнув в року 1873 злучѣньом Будина, Пешта и Оубуды  (Buda, Pest és Óbuda ). Од року 1242 Будин быв главным городом Мадярского кральовства, а од року 1350 — сѣдлиском мадярскых кральох.

Еден з най­векшых транс­порт­ных уз­лох Ев­ро­пы: 10 напрямох же­лѣз­ницѣ (три желѣзничны дворцѣ), узел ав­то­до­рог, рѣч­ный пристав, мед­жи­народне летиско Фе­ригедь. Од року 1896 мать метро, друге по лондонском.




#Article 501: Політолоґія (180 words)


Политология, або политична наука, од политика и  λόγος logos слово, наука — конарь наукы, штудуючый политичну организацию и политичный живот сполоченства, проблемы внуторной и вонкашной политикы.

Политична наука систематично штудуе владу и владнутя з помочов емпиричных або общых научных методох и анализ. В традицийной дефиниции объектом штудий е штат, его органы и его инштитуции. Авшак сучасна политология значно ширша и обнимать тыж социалны, културны и психологичны факторы, котры взаимно вплывають на владу и политичный организм штату.

Политология яко социална наука много позычила собѣ од иншых сполоченскых наук, але ся од них выразно одличуе своим фокусованьом на  владу и владнутя.

Хоть политология тыж значно значно перекрывать ся зоз политичнов филозофиов, тоты два поля суть окремы. Политична филозофия занимать ся политичныма идеями и вартостями, яко права, справедливость, слобода и политична повинность (ци мають або не мають люде покоряти ся политичной владѣ), циже политична филозофия занимать ся скорше тым, што мало бы быти, неж тым, што е, а мать рационалистичный приступ ку предмету. Напротив, политология штудуе инштитуции и справованя ся людей и влады, а ей заключѣня або предповѣди суть закладены на емпириных обсервациях.

 




#Article 502: Адалберт Ерделій (409 words)


Адалберт Ерделій (Войтєх Ерделій), (правым меном Іван Гриць) (25. мая 1891, Загатя – 19. септембра 1955, Ужгород) - вызначний маляр, заснователь підкарпатьской малярской школы. Довєдна з Й. Бокшайом і Ф. Манайлом належали міджі трий ключовы фіґуры той школы.

Народив ся Адалберт Ерделій як Іван Гриць в селі Загатя на Підкарпатю, котре втогды належало Австро-Угорьску, 25-го мая 1891-го року.

Умелецьку освіту здобыв на Будапештяньскій академії умень в рр. 1911 – 1915. Потім вернув ся на Підкарпатя до Мукачова і у 1921-ім році ся там став членом общества умелців, котре засновав Юлій Віраґ. Но тото общество фунґовало лем куртый час. Міджі роками 1922 – 1926 Ерделій робив у Мнихові. У тім місті в Німецьку одбыла ся у р. 1923 його перша персонална выставка.

Повернувшый ся на Підкарпатя Ерделій у 1927-ім році вєдно із далшым вызначным русиньскым малярьом Й. Бокшайом засновав в Ужгороді Публічну школу мальованя, но о два рокы пізніше знова одходить із Підкарпатя і працює в рр. 1929 – 1931 в Паріжі. Там належав до ґрупы постімпресіоністів вєдно із такыма менами як Анрі Матіс, Моріс ды Фламінк ці Андре Деран. Найвекшый вплив на Ерделія мала творчость Пола Сезана. Як раз перебываня в Паріжі із Адалберта Ерделія зробило умелця світового мена, вызначного европского маляря – постімпресіоністу і майстра портрету.

По навернутю до Ужгорода Ерделій брав актівну участь на основаню Общества дѣятелей изобразительныхъ искусствъ на Подкарпатьской Руси (1931), котре ся стало основов про формованя Підкарпатьской школы мальованя. Много років быв головов того общества, орґанізовав много выставок як на Підкарпатьскій Руси, так і в іншых містах Чехословакії.

Ерделій быв і педаґоґом. Учів у Мукачівскій ґімназії, Ужгородьскій ґрекокатолицькій учітельскій семінарії і в Публічній школі мальованя.

Через Другу світову войну Ерделій сотворив свої найкрасшы образы, головно портреты.

Од року 1945 аж до смерти у р. 1955 Ерделій учів у Ужгородьскім учілищі ужыткового вытварництьва. Його намага перетворити Ужгородьску публічну школу мальованя на академію умень по взорі Западньой і Середньой Европы была высміяна. Добровольне зъєдиненя умелців Підкарпатя, котре сотворив і быв його головов, по войні стало ся тіпічным совітьскым обществом малярів, котре было під контрольов комуністів і вырішыло „перевыховати“ у Европі прославленного майстра в дусі соціалістічного реалізму.

Під тиском общества малярів і совітьскых властей Ерделій зробив дакілько творів в дусі соціалістічного реалізму, но і так намагав ся тым творам печатати властну умелецьку оріґіналность. Фактічно Ерделій зістав чуджім про совітьску сістему, не прияв єй, і зістав повно ізолованым од навколишнього світа аж до свойой смерти.

Умер 19.го септембра 1955-го року як 64-річный в Ужгороді, у розквіті творчіх сил.




#Article 503: Алекса Бокшай (104 words)


Алекса Бокшай (27. марца 1911, Великы Лазы – 27. авґуста 2007, Прага) - вызначний русиньскый і ческый фотбаловый шпортовець – бранкарь. Пережыв векшыну свого жывота в Празї і выразно ся записав до шпортового руху Чeскoслoвeньска.

Народив ся Алекса Бокшай як дванасте дітя у родинї учітеля. В 1936 роцї поміг підкарпаторусиньскому клубу ШК РУСЬ Ужгород к поступу до 1. ческословеньской ліґы. Грачом ШК РУСЬ Ужгород быв до року 1937, потім перешов до Прагы. в 1938 роцї быв єден із стовпів славной перемогы ШК Славії Прага в Середнёевропскім погарї.
По Другій світовій войні працював як фотбаловый тренер і нескорше як учітель у Празї (до року 1971).




#Article 504: Павел Цибере (609 words)


Павел Цибере,  Pavel Cibere, *5. май 1910, Залуж, жупа Берег, Австро-Мадярщина – †22. юл 1979, Мукачово, УССР — правник, вызнамный подкарпатскый русинскый политик и дипломат, учитель.

Походив з многодѣтной селянской родины. В Залужу закончив народну школу, пак в Мукачовѣ реалну гимназию (1922–1930), правничу факулту Карловой универзиты (1930–1935) в Празѣ, де зыскав ступѣнь доктор права (1936).

Уже под час штудий в Празѣ вступив до социал-демокрации и быв активный во многых организациях карпаторускых штудентох, участником пацифистичных и антифашистичных конгресох в   Празѣ, Парижу, Вѣдню и Београдѣ.

По закончѣню штудий працовав яко правник в Земском (крайовом) урядѣ Подкарпатской Руси в Ужгородѣ. Быв русофилскы ориентованый и надзвычайно социално активный: редаговав журнал Право (1937), организовав  Общество карпаторусских юристов, инициовав створѣня просвѣтной организации  Русский народный университет, котра окрем ужгородской централы мала филиалкы в Хустѣ и Пряшовѣ.
 
В часѣ политичной кризы в Чехословакии в роках 1938 – 1939 Цибере выступив на политичном полю яко противник промадярской политикы Андрея Бродия и Стефана Фенцика, но и противник проукраинской влады Августина Волошина. Як алтернативу, коли Перва вѣденьска арбитража одрѣзала од Подкарпатской Руси Ужгород, Мукачово и Берегово, Цибере в Хустѣ основав Централну Руську Народну Раду (новембер 1938), котра до роспаду Чехословакии сполупрацовала з чехословацков владов, и быв генералным секретарьом той рады. В централной владѣ и парламентѣ в Празѣ вывинув активну чинность, жебы не допустити принятя новелы закона, внесеного автономным урядом Волошина о переименованю Подкарпатской Руси на Карпатску Украину. Змаганя тоты были успѣшны и новела закона не была прията чехословацкым парламентом.

При повном росчленованю Чехословакии (марец 1939) перед наступаючым мадярскым войском утѣкать через Югославию до Франции, де доставать функцию прес-секретаря чехословацкой амбасады в Парижу и публикуе остры критичны материалы о мадярской политицѣ на  Подкарпатской Руси, 

По окупации Франции  Нѣмцями (юл 1940) Павел Цибере одышов до Лондона, де го президент Чехословакии в екзилу Едвард Бенеш 12. октобра 1940 повѣрив функциов члена Державной рады (тогдышня екзилова влада), одповѣдного за вопросы, дотычны Подкарпатской Руси. В Лондонѣ редаговав новинкы  Единство и Карпаторусские новости, створив Канцеларню в дѣлах Подкарпатской Руси, котра утримовала контакты зоз подкарпатцями, што служили в розличных чехословацкых военскых формованях в заграничу, зберала информацию о положѣню подкарпатцьох в краю и заграничу, публиковала материалы в радио, властных новинках, а тыж через славянску пресу США и Славянскый комитет в Лондонѣ. Од чехословацкой военской мисии в Москвѣ дознав ся о положѣню подкарпатцьох, котры утѣкли до СССР в роках 1939–1941 и перебывали в працовных лаграх, добивав ся их выпущѣня з арешту до новостворьованого чехословацкого армадного корпусу генерала Лудвика Свободы (1942).

В конци року 1944 вернув ся до Подкарпатя и оселив ся у брата Федора в Лаловѣ и гледав собѣ роботу, але му нова совѣтска администрация тото препинала, не было му дозволене ани выѣхати з краю. Понукнув свои службы в организации взникаючой Ужгородской державной универзиты, але и на то влада зареаговала негативно. 

Наконець, еще универзита ани не зачала фунговати, коли в септембрѣ 1947 быв Павел Цибере заарештованый агентами НКВД и одвезеный до темницѣ Лефортово в Москвѣ. Быв обвиненый зо шпионажу, антисовѣтской агитации и членства в реакчных организациях. Выслухованый быв переважно по ночох, а выслухы были ориентованы на добытя информаций про тоты конштруованы процесы, котры готовили комунисты в Празѣ. 11. децембра 1948 быв засудженый на 25 рокы поправчых лагрох. Але го в Лефортовѣ держали еще далшы три рокы, аж в року 1952 достав ся до Дубравлагу (Дубравскый лагер Мордовии).

По смерти Сталина много раз писав до найвысшых инстанций о своем припадѣ и в року 1956 быв выслободженый  и вызнаный невинным.  Вернувши ся на Подкарпатя, жыв спочатку з трафунковых робот а пак му дали можность учити англицкый и французскый языкы и другы предметы по школах Мукачовского и Виноградовского районох. Хоть не мав педагогичный фах, але вдякы житьовым скушеностям и енциклопедичным знаням указав ся як майстерный педагог, и його ученикы досяговали высокы резултаты.




#Article 505: Теодор Ромжa (345 words)


Теодор Ромжa (*11. апріля 1911, Беликый Бычків — †1. новембра 1947, Мукачово) — быв єпіскоп Мукачовской ґрекокатолицькой єпархії. 27. юна 2001 го папа Йоан Павел ІІ. выголосив за благославеного.

В роцї 1930 закінчів штудії матурітов на ґімназії в Хусті. Теодор быв все веселый, любив шпорт, рад чітав жывоты святых і мучеників. Тогдышній мукачовскый єпископ Петро Ґебей ёго прияв до священицького семінаря в Ужгороді і кідь відів, якы мать таленты і характер, післав го докінчіти теолоґічны штудії до папського колеґія Ґерманікум-Гунґарікум, в 1934 Русікум в Римі. Філозофію і теолоґію скінчів на папській универзіті Ґреґоріанум, де здобыв і докторскый тітул. В Римі быв 25. 12. 1936 рукоположеный на священика. Ёго священицкым моттом были слова 116 псалму: Господи, єм твій слуга і сын твоёй служебниці. В році 1937 быв менованый за пароха в Березовім. Новій єпископ Александер Стойка ёго пізніше закликав до Ужгороду і выменовав за шпірітуала свячщеницького семінаря і професора філозофії. По смерти єпископа А. Стойку прияв 24. 9. 1944 єпископску хіротонію на єпископа мукачовской єпархії, котру вів лем три рокы. На єпископа Ромжу зробили 27. 10. 1947 атентат. Тяжкым воєнскым мотором вдарили до воза, в котрім ся віз єпископ і другы священиці. Віз ся розпав а отрясеных священиків бы бандиты добили на смерть, кебы не пришлов поштарьскый мотор з єдной і віруючі з другой страны. Пак іх одвезли до шпыталя до Мукачова. Єпископ ся уж діставав із тяжкой раны, як го 31. 10. 1947 отровила сестра Одарка, котру післало НКВД. Вмерти мусив прото, бо быв могучов силов, котра тримала віруючіх вєдно і не піддавала ся неприятелёві Хрістовой церкві. Ёго жывот быв як ікона Хріста. Насдідовав Ісуса, ріс в мудрости, вчів словами і прикладом, обяв вшыткых і вшытко із любовёв. В переслідуваню быв силный і прияв свій хрест – смерь про віру і про церков. Свою душу оддал Сотворителёві в шпыталю як мученик 1. 11. 1947. В 60-тых роках 20-го сторіча інавґурованём метрополитного архієпископа візантійскорусиньской метрополії Ш. Й. Кочішка ся почав процес беатифікації єпископа Т. Ромжу і ёго сполубратів, Павла Петра Ґойдіча, Василя Гопка і Александра Хіру. За благославеного Ромжу выголосив 27. 6. 2001 Йоан Павел ІІ.




#Article 506: Акція Вісла (341 words)


Акція Вісла была воєньска операція у Польску у р. 1947, котра была комуністічным Польском офіціалні заміряна на розбитя штруктур УПА (Україньской повстанецькой армады) і ОУН – (Орґанізації україньскых націоналістів) тзв. бандеровці  а переселіня выбраных ґруп жытельства - передовшыткым Лемків і Українцїв, котры УПА і ОУН - подля них - підпоровали. В рамках Акції Вісла было выселеных коло 150.000 Лемків і Українцїв . 
На домашнїх землёх зісталі лем невеликы ґрупы Лемків, напр. в Команьчі і Крампні. Лемківске населіня было насилно зо свого обыстя, де жыло ціле стороча, де мало свої земли, де ґаздовало, выселене до тогдышнёго СССР на Україну і тоты, што мали веце щастя скінчіли на западных теріторіах Польска. Лем мала часть з них дістала по роках можливость вернути ся на рідну землю. Люди мали 24 аж 48 годин на тото, жебы собі взяли найпотрібнішы речі, опустили вшытко, што было до теперь
сучастьов їх жывота і без того, жебы знали, што їх чекать і де ідуть, мусили на возах перейти до вызначеных міст, в котрых наступовали на влаковы транспорты, якы їх везли гет. 

Дослідникы – історикы не сут согласны в оціні, ці рїшіня про выселіня было придумане у Варшаві, ці в Совітскым Союзі.
Догварка з чеськословеньсков владов мала забезпечыти граніцю, жебы призначены до выселіня Лемкы та бандерівці не втікали на єй територию, або запад Европы.
Кідь же Польско нерозлишовало Лемків як самостатну народность і раховала їх за Українців, подобні як нескорше в бывшій Чехословакії, aкція, яка розбігла ся при помочі польской армады і поліції постигла нелем польскых Українців, котрых депортації проходили уж од 1944 р., але і Лемків, котры были тыж означены як тоты, котры підпорують україньскых націоналістів і повстанців. Польска влада знеужыла пропаґанду, заміряну протів діяня УПА у Польску і обвинили Лемків з протідержавных актівностей.
Лемківску інтеліґенцію, ґрекокатолицькых і православных священиків, котры были „підозрівы“ зо співпраці з УПА і націоналістічных ґруп, але часто і нагодных людей посылали до арештів і до лаґру в Явожнє. В тім лаґрі было скоро 3900 арештантів - з того 823 жен, 22 ґрекокатолицькых і 3 православны попи. Веце як 150 з них в лаґрі умерло.




#Article 507: Гармоничный шор звуків (514 words)


Гармоничный шор, тыж ряд вадь серія звуків  тыж называют верьхная натуралная гармоничная шка́ла  лебо натуралный ци обертоновый звукоряд.

У звука гармонічного шора ачий имня алiквотный, парцiальный, частичный тон вадь обертон.  Штобы писати вадь говорити про обертоны и частичные тоны чісленно, гія правильно нумеровать каждый без плутанини міджі ними: другый обертон не ачий третїй частичный тон, потому что это другый звук шора, чом и першый частичный тон, вадь фундаментал, ачий першым обертоном, кой гія.

Одночасне звучання усіх обертонів гармонічного ряду утворює так званий ,
зазвичай чутний як одна висота
на рівні фундаменталу, тобто найнижчого, першого партіалу.
Тембр співзвуку залежить від розподілу гучності на множині усіх партiалів та може переміщати відчуття висоти співзвука на рівень другого чи третього або якогось іншого партiалу у окремих випадках близької до нуля гучності деяких партiальних підмножин.

Обертон як частковий чи партіальний тон, на відміну від частки чи партіалу, не єдиний чистий тон,
але складний звук,
утворений особливою підмножиною партіалів будь-якого співзвуку, тобто співзвук у співзвуці, чому є докладний опис
та нотний приклад:

Оскільки будь-який даний співзвук завжди містить в собі інші співзвуки, він безумовно існує як співзвук у складі самого себе і може бути співзвуком у складі іншого співзвуку, висота якого сприймається неодмінно як більш низька і завжди відповідає частоті стимулу целочисельно кратної частоті стимулу з відчуттям висоти даного співзвуку. Іншими словами усякий співзвук є обертоном деякого унтертону,
включаючи випадок коли співзвук є першим обертоном свого першого унтертону, тобто самого себе. Низхідна послідовність усіх співзвуків, що містять у собі один і той же даний співзвук утворює унтеральну ска́лу:

Ноти наочно показують те, що математично виглядає як не менш наочний вираз:

Вертикальний гармонічний ряд або співзвук, як різновид складного звуку, робить активними нервові волокна деякої групи, що розділена групами неактивних волокон, притому активні волокна відповідають партіалам. Властивості нервових волокон окремо проводити відчуття відповідного для кожного з них партіалу розвиваються, ймовірно, ще до народження організму, під впливом невтомного звуку серця матері. Взаємодія нервових волокон у процесі сприйняття партіалів декількох складних звуків робить істотний вплив на загальну оцінку приємності/неприємності одержуваних відчуттів. У разі сприйняття декількох співзвуків не викликає сумнівів залежність відчуттів консонансу/дисонансу від виражених раціональними числами співвідношень частот фундаменталів.

Значну роль у сприйнятті співзвуку грає здатність його партіалів колективно відтворювати відчуття висоти відсутнього фундаменталу, або якогось іншого партіалу з таких найбільш відчутних, тобто низькочастотного у даному співзвуці партіалу.
Тому й висота сприйняття співзвуку у цілому є відчуттям точного унісону між висотою окремо узятого фундаменталу та висотою колективно її виражаючого резідууму, як множини усіх партіалів даного співзвуку без фундаменталу, тобто найнижчого з партіалів.

Декілька нотних прикладів письмової нотації обертонів гармонічного ряду звуків указують на існування плутанини у позначенні висот 11-го та 13-го обертонів.

Для надійного письмового запису висот обертонів гармонічного ряду є особливий нотний приклад,
який може допомогти:

\header
{
 tagline = ##f
 title = 
 subtitle = M. Mersenne 1636: 196.  Натиснути щоб почути MIDI

melody = \relative c' 
{
 \clef soprano
 \key c\major
 \time 21/2
 c1^\markup{:}^\markup{\bold 1} cis2^\markup{:}^\markup{\bold 2} % (text after the % is just a comment)
 d1^\markup{:}^\markup{\bold 3}
 es2^\markup{:}^\markup{\bold 4} e?1^\markup{:}^\markup{\bold 5} % ? makes an accidental in parenthesis
 f1^\markup{:}^\markup{\bold 6} fis2^\markup{:}^\markup {\bold 7}
 \stemUp                                                         % command turns up a stem



#Article 508: Іван Петровцій (195 words)


Іван Петровцій (*24. мая 1945, Осій, Підкарпатьска Русь — †1 януаря 2016, Ільниця, Закарпатьска область) - русиньскый поет, писатель з Підкарпатя.

Петровцій Иван ся родив у фамилійи до совітuв заможної чиляди. Сїм класuв удходив в Осойи, дисятый - в Ілници, дале пак робив грузчиком, разноробочым, банясом у Краснодонї, шовфером, токарьом. У армійи три з половков годы служив у Германійи - в Дрезденї. У 1973 годї кuнчив ся вчити на французького філолога в Ужгороцькому универзититї. Робив два годы вчитильом у рuднuм селї Осойи, пак быв новинарьом.

За комунізму  писав в україньскім языку. Тлумачів до україньского языка творы світовой літературы, головнї поезії. Быв членом „Спілки письменників України“ (скорше Совєтьского союза). З огляду на публічне презентованя ся за Русина быв з Общества україньскых писателїв вышмареный в роцї 2008.

Иван Петровцій є лауреатом премиї имени Дюлы Ійєша Мадярського Союза писательuв (1994), премиї за лїпшу сатиру Хытрый Петр (1997), Меженародної премії за русинську літературу имени Александера Духновича (1998), Руської премиї (Швейцария, Австрия, Чехия, 2005)
Русинськым интернет-уданьом “RUTHEN - GAZETA” признаный май лїпшым писатильом постсовіцького періода на Пuдкарпацькuв Руси.

По україньскы выдав: 

У сполувторстві з Валентином Петровційом написав кримінално-детектівну повість – „Мануміссіо, або ж Хроніка урмезійовських убивств” (1991). 

В русиньскым языку:




#Article 509: Анна Плїшкова (329 words)


Анна Плїшкова (* 27. юна 1964, Снина, Чеськословеньско) — директорка Інштітуту русиньского языка і културы Пряшівской універзіты (2008), академічна выкладателька, русиньска журналістка.

В роцї 1987 закінчіла Філозофічну факулту Універзіты Павла Йозефа Шафаріка в Пряшові — учітельство україньского языка і літературы і словацького языка і літературы, в роках 1987—1991 была редакторков україньскоязычных новинок , в роках 1991—1998 была редакторков русиньскоязычных періодік — часопису і новинок «Русин» і «Народны Новинкы». В часі, кедь была новинарьков и редакторков, брала участь в роботї над «Орфоґрафічним словником русиньского языка» (1994).

Од року 1999 є высокошкольсков учітельков русиньского языка на Пряшівскій універзітї. В роцї 2006 абсолвовала екстерны штудії на Славістічнім інштітутї Яна Станїслава Словацькой академії наук в Братїславі і під веджінём вызначного словацького лінґвісты універзітного професора ПгДр. Яна Дорулї, др. н., обгаїла докторьску дізертацію на тему «Списовный язык карпатьскых Русинів: проблемы становлїня, кодіфікації, акцептації і сфер функціонованя».

В роцї 2010 ся габілітовала в Братїславі на Філозофічній факултї Універзіты Яна Амоса Коменьского і здобыла научно-педаґоґічный тітул «доцент» в штудійнім одборї «Славяньскы языкы і літературы» із замірянём на русиньскый язык. Од року 2008 была директорков Інштітуту русиньского языка і културы Пряшівской універзіты. Од року 2010 ся на Пряшівскій універзітї стала ґарантков бакаларьского і маґістерьского штудійного
проґраму «Русиньскый язык і література», а од року 2014 і сполуґарантков докторьского штудійного проґраму Славістіка — русиньскый язык і література.

Анна Плїшкова є авторков многых научно-педаґоґічных публікацій; 4 научных моноґрафій, авторков і сполуавторков (вєдно з колеґом і ментором доц. ПгДр. Василём Ябуром, к. н., пізнїше і з ПгДр. Кветославов Копоровов, ПгД.) 5 высокошкольскых і 8 середнёшкольскых учебників і понад 100 научных і одборных домашнїх і загранічных публікацій.

За свою роботу у сферї русиністікы была оцїнена Преміёв св. Кіріла і Мефодїя за розвой русиньского языка, Преміёв Антонія Годинкы за розвой русиньского языка і літературы, Цїнов ректора Пряшівской універзіты i Бронзовов медайлов Пряшівской універзіты за вызначный вклад до наукы і освіты Пряшівской універзіты.

За свою научно-педаґоґічну роботу в сферї русиністікы ся в роцї 2008 дістала до персоналной енціклопедії «Who is Who v Slovenskej republike».




#Article 510: Штефан Бандера (185 words)


Штефан Бандера або Степан Бандера (; *1. януара 1909, Старий Угринів, тепер Івано-Франківска область, Україна — †15. октобра 1959, Мнихів, Баварія, НСР) — україньскый політічный актівіста, ведучій ідеолоґ і теоретик україньского націоналістічного руху XX століття, по розколї Організації україньскых націоналістів быв ведучій політічного пруду ОУН-Б.

Ш. Бандера ся народив у роцї 1909 у Старым Угринові у Галичі, котра в тым часї належала до Австро-Угорьска. По завершіню Польско-совєтьской войны тота часть Галичі належала Польску. Під час Другой світовой войны быв триманый в нїмецьком концлаґру, де загынули два ёго браты. Ш. Бандера быв усмерченый 15. октобра 1959 в Мнихові аґентом КҐБ.

Закы Ш. Бандера є на Україні — головно у западных частёх і Києві — вниманый як герой - боёвник за незалежну Україну,  у даякых сосїдных штатох як и у части людности Україны є вниманый неґативнї. 
Декрет президента В. Ющенка о вызнаменаню Бандеры титулом Героя Україны зостав одхыленый правомочным присудом Окружного Административного Суда в Донецьку (2. апріль 2010). Веце як рок по тому, коли В. Янукович быв президентом, Высшый Административный Суд Україны одверг касацию В. Ющенка и др.,  и лишив на силї присуд Донецького суда (2. авґуст 2011).




#Article 511: Івано-Франківська область (137 words)


Іва́но-Франкі́вська о́бласть (Івано-Франківщина, Прикарпаття, раніше Станіславщина) є одним із найбільш густонаселених і давно освоєних регіонів України. У сьогоднішніх територіальних межах, Івано-Франківська область (до 9 листопада 1962 року — Станіславська область) була утворена 4 грудня 1939 року зі Станіславського воєводства (з виключенням Жидачівського і Стрийського повітів). Обласний центр — місто Івано-Франківськ (до 1962 року — Станіслав). Область розміщена на південному заході України і межує з Львівською, Тернопільською, Чернівецькою та Закарпатською областями. На крайньому півдні Івано-Франківщини впродовж 50 км границя області є державним кордоном України з Румунією. Межа із Закарпаттям, що проходить Карпатським хребтом, протягом століть, до 1945 року, теж була кордоном — то з Угорщиною, то з Чехословаччиною.

Область поділена на 14 районів. У області нараховується 15 міст (в тому числі 6 обласного значення), 24 селищ міського типу, 765 сільських населених пунктів, які об'єднані в 477 сільських рад.




#Article 512: Андрій Карабелеш (285 words)


Андрій Карабелеш (24. септембра 1906, Тибава, Підкарпатьска Русь, Австро-Угорьско нынї Свалявскый район, Закарпатьска область, Україна — †4. септембра 1964, Мукачово, Закарпатьска область, СССР) - русиньскый поет,  етноґраф і педаґоґ. 

По анексії Підпарпатя гортійовскым Мадярьском А. Карабелеш одышов до Чеськословеньска і переселив ся до міста Літомішл в Чехії, котра была анектована як Протекторат Чехії і Моравії націстічным Німецьком. За свою актівность в протифашістічнім одбої быв А. Карабелеш заарештованый і од 1942-го року аж до кінця войны быв в концентрачных лаґрах в Маутгаузені і в Бухенвалді.
По войні зістав у Чеськословеньску і в рр. 1945–1953 робив директора в чеській ґімназії в місті Світавы. У 1953-ім році Карабелеш переселив ся до Пряшова, де зачав учіти російскый язык і літературу на Філолоґічній факулті (передходкыні нескоршой Універзіты Павла Йозефа Шафарика). 

В періоді політічной крізы в році 1956 А. Карабелеш одкрыто крітіковав комуністічный режім, за што быв вылученый із общества писателів і вернув ся до Чеськословеньска. В тім часі была комуністічныма ідеолоґами на Підкарпатю проти нього зачата кампань у пресі, в рамках котрой была крітікована його творчость. Тяжко хворый писатель вернув ся на отцюзнину, втогды вже Закарпатьску область Совітьской Україны, у 1964-ім році, но в тот самый рік в Мукачові умер.

Писав лем по російскы. Як 23-річный став ся знамым поетом, выдавши по російскы писаны збіркы поезії Избранные стихотворения і В лучах расвета.  Ёго поезію прияла позітівно крітіка.  Выдавав книжкы, публікації в розліч­ных журналах і календарях. Ёго рукописы (понад 500 стиxів) свідчать о патріотізмі, тематічній розлічности, жанровім богат­стві. Поезія, проза, повіданя і новелы, переклады з чуджіх языків, малярьскы роботы, етноґрафічны матеріалы, публіцістіка А. Карабелеша суть позначены горячов любвов к родному краю.
Далшы діла: повоєнный ро­ман Жывые тени, повість Последние ночи, зборник повідань В горах и лесах, збірка віршів У чужих берегов.




#Article 513: Михал Манкович (245 words)


Михал Манкович (*16. октобер 1785, Блажов, окрес Сабинов, Пряшовскый край, Мадярске кралевство — †21. октобер 1853, Ужгород, Мадярске кралевство) — малярь, иконописець и стѣнописець, официалный живописець в жупах Берег, Земплин, Унг.

Отець его, тыж Михал Манкович в роках 1757–1791 быв парохом в Блажовѣ.
Учив ся в Сабиновѣ, Левочи, пак в богословской семинарии в Ужгородѣ. Одты го епископ Андрей Бачинскый напрямив до Вѣдня учити ся до Академии малярства. На даякый час лишив науку и пустив ся в творчу дорогу по Австрии, до Львова ай дале аж до Киева и Москвы. По том вернув ся, закончив науку, и достав диплому живописця.  Оженив ся з М. Бачинсков и од року 1813 достав пост церковного живописця. Его роботы суть в церквах трех жуп: Берег, Земплин, Унг. Послѣдны рокы живота прожив в Ужгородѣ, де и погребеный. Умер 68-рочный.

В Пряшовском краи розмальовав церквы в Снаковѣ, в Бѣловежи (1817), Фулянцѣ (1830), Няговѣ (1831). Про церковь Нижной Радвани (теперь Радвань-на Лаборци) намальовав икону Укладеня Христа до гробу. Зготовив иконостас в Чабаловцях (1814). 

На жаданя церковных верхностей мальовав копии образох религийной тематикы од знамых малярьох.

З оригиналной творбы найвеце суть познаты образы Пират, Дѣвка Лотова, Йозеф и Путифар, Магдалена. По смерти маляря велика часть его робот перешла до приватной коллекции родины Зубрицкых. Межи тыма роботами быв его автопортрет, портрет его жены и их дѣвочкы. 

В конци року 2015 в деревяном храмѣ Архангела Михаила в Иновцю закончили рештаврацию новообъявеных икон Михала Манковича. Рештавраторы поважують Манковича за едного з первых представительох европейского назаренизма в Подкарпатю.




#Article 514: Блажів (260 words)


Блажов,  Blažov — заникле русинске село в окресѣ Сабинов Пряшовского края Словакии. Блажов быв положеный о 10 км на запад од Липан на берегах Торисы.

Село первый раз спомянуте в догодѣ з 19. марца 1317 котров ся давать задача Блажейови з Брезовици заложити село на нѣмецком правѣ, а удѣлять ся му дѣдична функция шолтыса. Закладателе села на 18 рокы были увольнены од дани. 

Село споминать ся аж до року 1918 яко Balázsvágás , што значит Блажейова Поруба. По року 1918 мать официалну словацку назву Blažov. Блажов быв населеный людми восточного обряда, а службы ся служили в церковнославянском языку. 28. септембра 1853 высвятили нову муровану церкву Святого Духа, а в службѣ ся зучастнили епископ Осиф Гаганець и каноник Александер Духнович. Тота церква стала ся послѣднов будовов, котра пережила заник села и была збуряна около року 1987.

В року 1950 комунистична влада Чехословакии заказала Грекокатолицку Церковь, против чого ся валалчане бурили. Не хотѣли богаты газдове Блажова ани колективизацию, бо они купили свои поля и лѣсы за тяжко зароблены в Америцѣ пѣнязи. В року 1952 рѣшила комунистична влада зрядити на територии, де лежав и Блажов, военскый выцвѣкoвый простор Яворина, а так ся збавити од проблемох.

Каждый рок в августѣ блажовчане зберають ся в ареалѣ заниклого села и припоминають собѣ его трагичну историю.

По падѣ комунистичного режима часть бывшых обывательох села подля закона о рештитуции вернула собѣ свои землѣ, а року 2011 основали на тых землях Лѣсне и поземкове дружство Блажов зо сѣдлиском в Кежмарку. 

Военскый обвод Яворина рѣшеньом словацкой влады з дня 1. децембра 2010 быв ликвидованый з платностьов од 1. януара 2011. 




#Article 515: Морава (історічна країна) (114 words)


Морава (до рока 1918  Марка Моравскa – Маркгра́фctbo Моравске) - історичнa країна в середнїй Европі, на выходї Чеcкой републікы, э історичнa терітория (країна), єдной із штирёх самосправованых теріторій (країн: Чехы, Слезьско, Словеньско і Підкарпатьску Русь) бывшого Чеськословеньскa. Гранічіть з Чеськом /Чехыйов/ (336 км) на западї, Слезьскоm (км) на северї, Словеньском (193 км) на выходї і з Австріëв /Ракуском/ (215 км) на югу. Морава (країна) є поріча рікы Морави.

Морава в роках 1918-1949 малa 22.348 км² і 2,61 мілїоні жытелїв. Днесь мать 3,2 мілїоні жытелїв. Ηа Морава жыють передовшыткым (міджі Чехів) Мораване (Моравяны, Моравакы) і Словакы як меншына. 

Головным містом Моравы є Брно.

В Мораве є офіціална мена Чеська коруна, кідже є сучастьов Чеcкой републікы.




#Article 516: Мигаль Финцицкый (322 words)


Мигаль Финцицкый мад. Fincicky Mihály (Унгчепель, жупа Унг, 22. септембер 1842 – Унгвар, 27. януар 1916) быв адвокат, литературный товмач, збератель народных спѣванок и казок, варошскый голова Унгвара.

Родив ся в мадярской родинѣ в валалику Унгчепель в жупѣ Унг, котрый валалик уж од року 1914 став ся частев мѣста  Вельке Капушаны (днесь то е улиця Чепель). Учив ся в Пряшовѣ, в Егерѣ, на Унгварской гимназии, пак на Будапештской универзитѣ, де року 1867 достав диплому правника. В Будапештѣ дебутовав з литературнов творбов яко товмач з русской литературы в часописѣ Pesti Hölgyi Divatlap.  Вернувши ся до Унгвару, практиковав як адвокат. Од року 1880 из едным перерывом аж до смерти быв мером Унгвара. Погребеный в Ужгородѣ, а на улици Духновича, ч. 23, еще ся заховала скромна партерова хыжа, в котрой жив до смерти.

Мигаль Финцицкый заслужив собѣ статус вызначной особы мѣст Вельке Капушаны и  Ужгород.

Мигаль Финцицкый лишив за собов добру память у Русинов. Еще в своих молодых роках, главнѣ в 1860-х, организовав ентузиастов  на збераня русинского фолклора. Позберав 92 русинскы казкы и 339 спѣванок. Спѣванкы опубликовав (в товмачѣню по мадярскы) уже року 1870. В своих послѣдных роках потовмачив про публикацию 40 лѣпшых русинскых казок, але за живота не удало ся му их опубликовати.  Тоты были опубликованы в Будапештѣ року 1970 (A vasorrú indzsibaba), в украинском товмачѣню (и идеологичной переробцѣ) — в Ужгородѣ в рр. 1974 и 1975 (Таємниця скляної гори), по русинскы  во формѣ веб-книгы в року 2016 (Угро-руськы народны казкы). Оригиналы зберькы Финцицкого доднесь не найдены.

Року 1871 выдав властным накладом двохтомник своих товмачѣнь Orosz beszélyek (Русскы повѣданя). Окрем широко познатых авторов (Пушкин, Тургенев), Финцицкый зознамив мадярского читателя з непознатыма дотогды литераторами (Батюшков, Вяземскый, Давыдов, Державин, Жуковскый, Крылов, Ломоносов).

Финцицкый в меншом обсягу робив тыж товмачѣня зо словацкого и румынского фолклора.

Заслужуе на увагу в аспектѣ етнографии его робота Жупа Унг (Ung vármegye), котра достала мѣсто в  XVIII. томѣ енциклопедии Австро-Мадярска Монархия в словѣ и образѣ (Az Osztrák-Magyar Monarchia Írásban és Képben), выданом року 1900.




#Article 517: Петро Линтур (521 words)


Петро Линтур (Горонда, жупа Берег, Мадярске кральовство, 4. май 1909 — Ужгород, Украина, 2. фебруар 1969) — высокошколскый профессор, фолклориста, литературознатель, общественный активиста Подкарпатской Руси. 

Родив ся в селянской родинѣ в русинском селѣ Горонда под Мукачовом.  Абсолвовав Мукачовску русску гимназию (1930), Карлову универзиту в Празѣ (1935) , а пак еще  славянску филологию на Београдской универзитѣ в Београдѣ (1935—1936). Уже тогды спознав ся з Русинами Бачкы и зачав зо збераньем русинского фолклора.
Свою працовну дорогу зачав на русской гимназии в Хустѣ року 1938 яко профессор истории и русской литературы. Ту зорганизовав литературный кружок, выдав зберьку стихов поетов-студентов «Будет день» (1941).  На то час пришов и зачаток его научной роботы у фолклористицѣ: публиковав три статьи: о кралю Матяшови, князю Ференцу ІІ. Ракоцию, цѣсареви Йозефу ІІ. в русинском фолклорѣ (1941); антологию Угро-русскія коляды, допроводжену основным аналитичным розбором.  

В часѣ войны яко русофил быв подозрѣваный и остро контролованый полициев. В року 1944 по вступѣ совѣтского войска до Подкарпатя став межи ведучы общественны активисты, быв участником зъѣзда  народных комитетов, де ся принимала вызва о прилучѣню края ку СССР, подпредсѣдателем Народной Рады Закарпатской Украины, ведучым оддѣла умѣлств. В роках 1945—1946 брав активну участь в створѣню Ужгородской универзиты, музыкалного и малярского училищ, образовой галерии. 
Авшак не роздѣляв линию на украинизацию Подкарпатя. Брав участь в роботѣ православного зъѣзда (Мукачово, 18. новембер 1944), на котром было принято рѣшеня о прилучѣню Карпаторусской Церкви ку Московскому Патриархату. 
В децембрѣ 1944 побрав ся до Москвы з делегациев Православной Церкви. Пробовав пресвѣдчити совѣтске водство в мылности украинизации новоствореной Закарпатской Украины, выступав за ей статуованя як окремой Карпаторусской Совѣтской републикы або автономии в рамках Российской Федерации. Наперек вшиткым усилованям не домог ся нич и быв остро абрихтованый од партийного аппарата за ревизию генералной линии партии и намаганя захранити «русскы традиции края». 

Тот неуспѣх наконец заставив го лишити вшиткы урядны посты и оддати ся цѣлком научной роботѣ. Од року 1949 складать испыт и доставать ся на двохрочны екстерны постдипломны студии до  Московской штатной универзиты. Року 1950 лишать свои урядны посты и переходить на научну роботу до Ужгородской универзиты. Року 1953 здобывать степень кандидата наук з филологии на Московской штатной универзитѣ и зыскуе од року 1955 пост доцента в Ужгородѣ, де робить уж до самой смерти,  2. фебруара 1969.

Научна робота Петра Линтура мала 4 напрямы:  подкарпатска литература и новинарство, фолклор, умѣлствознательство, педагогика, главныма з котрых были первы два.

Една з первых его робот того напряму была А.А. Митракъ. Очеркъ жизни и дѣятельности 1937. Опубликовав тыж статьи о цѣлом рядѣ подкарпатскых литераторов (Д. Вакаров, А. Духнович, И. Керча, М. Попович, И. Силвай и др.), даколько робот, в котрых высвѣтляв вплыв русской литературы на подкарпатскых писателей и поетов. Сам Петро Линтур року  1948 быв приятый в члены Союза писателей, что было в тамтых часах и условиях знаком великой чести.

Але найвекшых успѣхов и пересвѣдчивых резултатов добив ся во фолклористицѣ. Записав и выдав (в товмачѣню на украинскый язык, что было императивом линии на украинизацию ) народны казкы и баллады Подкарпатя, о котрых опубликовав и теоретичну роботу Народные баллады Закарпатья и их славянские связи (1963). Року 1972 в Берлинѣ по нѣмецькы опубликована приготовлена ним книга Украинскы народны казкы. Его зберькы казок тыж выходили в товмачѣню по чешскы и по русскы.




#Article 518: Украинизация (623 words)


 

 

Украинизация — политика преференции и заводжаня украинского языка и «украинства» в розличны сферы житя. Термин «украинизация» предложив року 1907 М. С. Грушевский.  Украинизация мала стати ся свого рода компензациов про тоту другу категорию в рамках гамѣшного коммунистичого слогана «єднання міста і села». «Укрмова» ся поважовала лем за первый крок до повного «украинства». Роботу могли достати лем тоты, что склали испыт в специалной инспектурѣ «Укрлікнепу Окрнаросвіти». 

Тота политика не стрѣтила ентузиазм межи членами партии и урядниками неукраинского роду, котры творили переважну векшину. Друга тяжкость была в том, же учителѣ и пропагаторы украинского языка самы го не знали як треба, про то сповняли росказ украинизации формално и так, як знали. На документах, фотографиях з того часу можеме то легко замерковати.  
Далшов препонов украинизации стала ся индустриализация и коллективизация, котры привели до масового руху и перемѣшованя обывательства, а тыж «чистка» од националистов. З тых причин украинизация ся пригамовала.
В часѣ нѣмецкой оккупации Нѣмцѣ давали преференции Украинцям над Поляками и Русами, поважуючи первых за лоялнѣйшых ку собѣ. Еднак то не могло приспѣти украинизации, бо образованя на украинском языцѣ было ограничено 4 классами зачаточной школы. 

По року 1991 украинизация доставать, в спортивных терминах, «другое дыханя». Еднак препонов на дорозѣ ку «повному украинству»  теперь суть глобализация и права неукраинскых меншин, гарантованы законами, а тых меншин стало теперь омного вецей, одколи территория Украины значно росширила ся новыма землями, прилученыма к Украинѣ коммунистичныма добывателями.

Украинизации Подкарпатской Руси помагала од року 1919 нова чешска администрация. Статьи  в чешскых  новинках и массовы брошуры  акцентовали, же  в  Подкарпатю  Чехы мають  лем еден  лоялный  им  напрям  — украинскый,  на  него и треба  оперти ся. Главным  инспектором школной  управы  быв менованый Чех Йозеф  Пешек.  Он оддав вшиткы права рѣшати вопросы школной выуки имигранту  Ивану  Панькевичу,  галицкому  лингвисту,  котрый розробив  переходну грамматику, од мѣстных  диалектов  ку литературному  украинскому  языку: лишив дочасно традицийный правопис, але додав  нову «ô» под стрѣшков, понеже тота мала  была застачити помалы переход од «о» ку «i» и читала ся, як нѣмецке  «ü».  

Друга велика сила, подпоруюча украинизацию, была краева организация Коммунистичной партии Чехословакии, найвплывнѣйша партия в краю, котрой многы члены проходили политичну подготовку в коммунистичной Украинѣ и достали росказ пропагации украинства.

Так то и было за довгы роки. «В народных  школах  учило ся на  так  званом  руськом  языцѣ  по грамматицѣ  Панькевича,  котра  з  каждым  новым  выданьом  приближала ся  к  украинскому  литературному  языку…» Коли наконець недовольство таков школнов политиков так наросло, же року 1937 министер школства Чехословакии нарядив школный референдум, за традицийну грамматику выповѣли ся 73.19% , за грамматику Панькевича— 26.8%. Довольны были и Чехи, одношѣня котрых к Украинцям зачало ся мѣняти: они указали себе демократами и потвердили свое становиско волев народа. Незадоволены референдумом были лем украинскы организации и коммунисты.

Проблема украинизации Подкарпатя рѣшила ся блискавично в року 1944, коли Червена Армия (28. октобер) заняла вшитку территорию Подкарпатской Руси, «на  зъѣздѣ  делегатов  народных  комитетов  в  Мукачовѣ  было проглашена  штатна  формация  Закарпатска  Украина  з  единков  задачов  — прилучити край ку  Совѣтской  Украинѣ» (26. новембер). Всѣ обывателѣ Подкарпатской Руси стали ся «Украинцями», а неодовго Закарпатска  Украина (22. януар 1946) была зликвидована без всякого «зъѣзда  делегатов  народных  комитетов». 
Едварду Бенешу удало ся лем выпросити од совѣтского водства, жебы лишили на спокою  еще около 100 тысяч «Украинцев», котры зоставали в восточной Словакии.

Додаме, же цитованый Андрей Иванович Пушкаш — родак Подкарпатя, познатый експерт в его истории, коммунист и сторонник украинизации.

Ани выпрошена Бенешом преференция не тримала довго. Русины в Словакии не поважовали ся за Украинцев, и их дети часточно учили ся в школах на «карпаторуськом языцѣ». В 1950 х роках коммунистична влада перевела украинизацию тых школ. В резултатѣ из 275 руськых (карпаторуських) школ (1948)  в Восточной Словакии зостало 245 украинских (1955) , а наконець лем 68 (1966). Не поважуючи себе за Украинцев, родителѣ дали свои дѣти до словацкых школ. «Украинцев» Словакии объединяв Културный Союз Украинскых Трудящых, финансованый Украинов.




#Article 519: Adobe Reader (171 words)


Adobe (Acrobat) Reader — найвеце росширена бесплатна программа про нарабляня з файлами формата PDF (Adobe Portable Document Format). Adobe Reader подавать базовы функции при роботѣ з документами PDF, напримѣр копированя, перегляд структуры, печать, нарабляня з образками, трансформация сторонок (ориентация) и прочы. Adobe Reader поддержуе вшиткы техничны спецификации послѣдных верзий PDF (напримѣр, выведжѣня тримѣрного образка вдну документа).
Adobe Reader – една из найпопуларнѣйшых программ на читаня PDF файлов. Формат PDF хоснують при створѣню електронных книг, але на том его можности не ограничують ся. В PDF форматѣ часто пишуть вшелиякы мануалы хоснователя, або учебны материалы. В послѣдных верзиях формата появила ся можность вмонтовати Flash видео в документ. Программа Adobe Reader дозвалять читати вшиткы типы документов независимо од того, в якой модификации формата их створили. Окрем иншого в базовый пакет Adobe Reader включены еще и автообновлѣня през Интернет, дозволяючы постоянно мати новѣйшу верзию программы абсолутно безплатно. Хоснователям, котры часто послугують ся браузером, може быть ужиточна функция читаня PDF-документа просто из окна браузера. Тото особенно актуално про тых, кто часто стерьхуе такы файлы из Интернета.




#Article 520: Михаил Врабель (229 words)


Михаил Врабель (Вырава, жупа Земплин, Австро-Мадярска Монархия, 20. новембер 1866 — Будапешт, Мадярске Кралевство, 4. януар 1923) —школскый учитель, фолклориста, новинарь, выдаватель. 

Михаил Врабель родив ся в священничой родинѣ и выучив ся в Унгварской греко-католицкой учительской семинарии (1887). Учительовав од зачатку на Земплинѣ, а в роках 1888–1898  в Руски Керестурѣ,  Вербасѣ и Нови Садѣ. В роках 1898–1918 быв редактором руськой новинкы Недѣля (Будапешт), котру выдавала мадярска Министерия земледѣлства про руськых сельскых газдов. В новинцѣ, писаной добрым народным языком, окрем газдовскых тем появляли ся творы подкарпатскых писателей и товмачѣня з украинской и русской литературы (Марка Вовчка, Л. Глѣбова, С. Руданского, В. Стефаника, Л. Толстого, Ю. Федьковича, А. Чехова, Т. Шевченка и др.), фолклор. Яко прилогу ку  Недѣли од року 1908 выдавав и рочный календарь Пріятель селянъ. Выдав Букварь (1898, в тогдышном духу язычием), котрый выдержав четыри выданя (до 1910). Умер в Будапештѣ.

Быв автором многых статей на темы истории, културы, етнографии, фолклора и сполоченского живота Русинов. Первы записы народных спѣванок од М. Врабеля появили ся в журналѣ Листокъ Евгена Фенцика (1887 №8, 1888 №3). В фаховом журналѣ Ethnographia, котрый зачав выходити року 1890 (по мадярскы), подав статью о вечорницях, свадьбах у бачванскых Русинов и записы их спѣванок (1891, №2 ), народны переказы за короля Матяша (1893, №4). 

Фолклорна зберька Русскій соловей была первов книжков в истории бачванскых Русинох, выданов их властнов бесѣдов. Року 2014 коштом добродѣйкы панѣ Наталии Гаттас (ЗША) в Ужгородѣ перевыданы обѣ тоты зберькы еднов книжков. 

 




#Article 521: Михал Гиряк (266 words)


Михал Гиряк  (27. новембер 1933, Пыхнѣ, округ Снина, Чехословакия — 23. марец 2007, Пряшов, Словакия) — научник, педагог, збератель и студователь фолклора Русинов Словакии. 

Родив ся в селянской родинѣ. Абсолвовав русску гимназию в Гуменном (1944–1952) и филологию на Высшой педагогичной школѣ в (1952–1957).  В роках по украинизации быв редактором часопису Дружно вперед (1957–1960), выдаваного Культурным Союзом Українських Трудящих Словаччини (КСУТ). Неодовго лишать редакторску роботу и занимать ся етнографиов и фолклористиков на  постдипломных студиях при универзитѣ Яна Амоса Коменского в Братиславѣ (1960–1963). Одтогды зараблять на живот як научный працовник универзиты Павла Йозефа Шафарика в Пряшовѣ (1960–1971) въедно з Миколом Мушинком). Ту робить и яко педагог: читать лекции з фолклористикы (1960–1998). Року 1965 здобывать ступень кандидата наук на Народописном институтѣ Словацкой академии наук и докторат из филозофии на Карловой универзитѣ в Празѣ.  

М. Гиряк выдав семитомну зберьку Українські народні казки Східної Словаччини (1965–1979) и стилистичну анализу того обсяжного фолклорного материала (1983). Опублікував цирка 350 рецензий, статей, научных ознаймѣнь. Опубликовав серию статей о народных казкарях Выходной Словакии (О. Демян, А. Кимак, И. Станко, С. Полянскый и др.), розвѣдку о Ф. Лазорикови и Ю. Костюкови.

По нѣжной револуции М. Гиряк уже мог отворено говорити, же Русины суть окремым народом и мрѣяв, же даколи годен буде выдати зобраны ним казкы в оригиналѣ, а не так, як мусѣв в добѣ украинизации.. В роках 1993–2000 в русинском тыжденнику  Народны Новинкы опубликовав енциклопедичного типа описы 160 валалов Пряшовского края.

Окремыма выданями выйшли:

Карпаторусинскый науковый центер в ЗША выдав двоязычну зберьку In the Seventy-Seventh Kingdom: Carpatho-Rusyn Folktales — В сїмдесятій семій країні: Карпаторусиньскы приповідкы — Hardcover  –  2015, by Mikhal Hiryak (Author), Patricia A. Krafcik (Translator), русинську часть потовмачив Штефан Сухый.




#Article 522: Ласлов Чопей (414 words)


Ласлов Чопей (мад. Csopey László); *1. октобер 1856, Ромочевиця, жупа Берег, Мадярске кральовство — †23. юний 1934, Будапешт, Мадярске кральовство; гимназиалный профессор в Будапештѣ, спорядник руськых учебников про народны школы Подкарпатя, словникарь, реформатор языка, товмач, педагог и популаризатор наукы и литературы. 

Отець Ласлова Чопея, Базил Чопей, служив пѣвцоучительом в Залужу, недалеко од Мукачова.  Дѣтвак до шѣстьрочного вѣку знав лем материнскый руськый язык, але на мукачовской, а од другой классы на ужгородской гимназии добрѣ освоив русскый, а пак служачи в войску, сербскый  и словацкый. Року 1879 на Будапештской универзитѣ достав посвѣдку за шѣсть семестров физикы и математикы, в котрой тыж зазначено, же абсолвовав языковы и литературны курсы. Того же року по конкурсу доставать мѣсто русского товмача в канцеларнѣ премьер-министра.  Року 1883 зыскуе диплому учителя физикы и математикы. Од року 1887 доставать пост помочного, а од року 1892 дефинитивного гимназиалного профессора. В рр. 1887–1906 выбраный на подсекретаря Мадярского Кралевского Природописного общества (Magy. Kir. Természettudományi Társulat) и робить сполуредактора Природописного Вѣстника (Természettudományi Közlöny).  В рр. 1881–1884 по программѣ Министерии Просвѣты и Култов приготовив цѣлый ряд учебников про руськы народны школы, котрых язык максимално приближав ку народной бесѣдѣ, а тыж збогачовав язык властнов словотворбов в припадѣ, коли народна бесѣда не стачила. Умер в Будапештѣ и погребеный на теметовѣ Фаркашрейт. 

Чопей найвеце познатый своим словником (Русько-мадярський словарь — Rutén-magyar szótár,  1883), котрый быв признатый найлѣпшым в конкурсѣ, выголошеном Мадярсков Кралевсков Академиев и вызнаменаный премиов Фекешгази (1881). Конкурентным быв словник  Митрака, котрый основав ся на великорусчинѣ з невеликым додатком «областных» (подкарпатскых) слов. В опредѣлѣню конкурсовой комиссии было зазначено, же словник Чопея признавать ся лѣпшым, бо основаный на мѣстной бесѣдѣ.

В украинском языкознаню словник Чопея достав высоке оцѣнѣня. Цѣнить ся, же у передсловѣ до словника Чопей досвѣдчать окремѣшность малоруського языка.

В мадярской сосполной думцѣ Чопей найвецей цѣненый за его товмачѣня русской беллетристикы, литературознательскых и иншых фаховых книг, як и за спомянутый словник.

Подкарпатска интеллигенция еще не была готова прияти реформаторскы учебникы и словник, народна бесѣда еще все была поважована достойнов лем про корчму, не про литературу и науку. Примѣром реакции на змаганя Чопея быв верш Александра Павловича Василь роду измѣнил.

Библиография опубликованных робот Ласлова Чопея в монографии А. Голлоша занимать 32 стороны  и формат енциклопедичной статьи дозвалять лем одослати заинтересованных ку тому жрѣдлу. 
Главнѣйшы роздѣлы библиографии обсягують: литературознаня — 8 робот; етнография — 17 робот; языкознаня — 4 роботы; товмачѣня русской беллетристикы — 21 робота;  товмачѣня фаховой литературы — 8 робот; учебникы про руськы школы — 8 робот; статьи з природознаня — 209 робот;  статьи о географичных експедициях — 23 роботы.




#Article 523: Ромочевиця (226 words)


Ромочевиця (давно: Romocsaháza, Romocsfalva, Romočevice) — село в под Мукачовом, 15 км оддалене. Сосѣдны села суть: Фогараш — од сѣвера, Пѣстрялово — од сѣверо-западу, Макарево — од западу, Горбок — од юга, Залуж — од выходу. 

Поштовый индекс — 89675. Телефонный код — 3131. Село занимать площу 0,122 км². Код КОАТУУ — 2122782603. В селѣ жиють 560 люди. 

Перва споминка за Ромочевську школу односить нас до року 1682. Жолудь на нотарьской печатцѣ з XVIII. вѣка засвѣдчуе, же довкола села были дубровы.
Року 1856 в селѣ жило около 200 людей.

Року 1910 в селѣ жив 391 обыватель, з того 350 Русинов, 35 Мадяров, 6 Нѣмцев. Грекокатоликов было 383, израелитов шестеро.

Уже в серединѣ марца 1919 по пролетарской револуции и выголошѣню Народной републикы  в Ромочевцю зайшло румунске контрреволуцийне войско, якое неодовго вычеряло чехословацке, хоть до Трианонского мирного урегулованя (4. юний 1920) од свого основаня село належало Мадярскому Кралевству. Чехословацкый период 1920—1939 одзначив ся розвитьем народного образованя, газдовства, културных и спортивных организаций. Подля списованя обывательства року 1930 в Ромочевици перебываючых люди было 481, з того 468 Русинов, 4 Евреи, 2 Чехы и Словаци (тоты два народы в списованю не роздѣлены), еден обыватель нерегистрованой народности, шестеро чужоземци. Подля конфессии вшиткы 468 Русинов творили грекокатолицку громаду. В селѣ была 3-классна школа з руськым выуковым языком.

Подля Вѣденского арбитражу року 1938 Мукачово назад одышло Угорщинѣ, а Ромочевиця стала ся приграничным чехословацкым селом. 

 




#Article 524: Adobe Flash (299 words)


Adobe Flash (скорше Macromedia Flash), або просто Flash — мултимедийна платформа компании Adobe Systems, назначена про створѣня веб-апликаций або мултимедийных презентаций. Широко ся хоснуе в рекламѣ, анимации, играх, а тыж в одограню на веб-сторонках видео- и аудиозаписов.

Платформа обсягуе в собѣ средства розробкы, на самый перед Adobe Animate и Adobe Flash Builder а тыж программу на одограня flash-контента — Adobe Flash Player.

Adobe Flash дозвалять нарабляти з векторнов, растровов и з тримѣрнов графиков, поуживаючи при тому графичный процессор, а тыж подтримуе двонапрямену потокову транслацию аудио и видео. Про КПК и другы мобилны направы выпущена специална «облегшена» верзия платформы Flash Lite, зо слабшов функционалностев, котра розрахована на можности мобилных аппаратов и их операчных систем.

Flash-технологии, циже технологии интерактивной веб-анимации, были розроблены компаниев Macromedia и объединили в собѣ множество могучых технологичных рѣшень в области мультимедийного представленя информации. Ориентация на векторну графику в роли основного инструмента розробкы flash-программ дозволила реализовати всѣ базовы елементы мультимедиа: рух, звук и интерактивность объектов. При тому розмѣр написаных программ минималный и резултат их работы не зависить од розлучѣня екрана у хоснователя — а то едно из главных пожадань, кладеных ку вебовым проектам.

Фактично Flash Player являть собов виртуальну машину, на котрой сповнять ся заладованый из Интернета код flash-программы.

В основѣ анимации в Flash лежить векторный морфинг, циже гладке «перетѣканя» едного ключового образка в другый. То дозвалять чинити зложены мултипликачны сцены, завдавши лем даколькы ключовы образкы. Выдайность Flash Player при одограню анимации в даколько раз высша од выдайности виртуалной машины JavaScript в браузерах, подтримуючых  стандард HTML5.

Тот проект и росширеня платформы Flash на мобилны направы подтримали 58 компаний, межи котрыма AMD, ARM, Google, HTC, Intel, Motorola, Nokia, NVIDIA, QNX, Sony Ericsson и др.

Flash Player перенесеный на мобилную платформу Android.

Але дакотры выробникы программ про мобилны аппараты пробують вымѣнити або ограничити росширѣня Flash на свои новы мобилны платформы.




#Article 525: Adobe Photoshop (286 words)


Adobe Photoshop (бесѣдно просто Photoshop), е професионална комерчна программа на обробку растерной графикы од америцкой софтверной компании Adobe Systems. Photoshop дозвалять интерактивне редагованя сканованых и цифрово одфотованых графичных материалов з готовыма инструментами. Программа подтримуе над 20 графичных файловых форматов и ей интерфейс е доступный в розличных языках. Властый файловый формат — PSD (PhotoShop Document), котрый захранять вшиткы атрибуты, хоснуе ся под час довгшой роботы (напримѣр з различныма слоями (Layers) и масками (Masks), и историев змѣн (History), а в конци може быти готова робота дана до хотьякого жаданого формата.

Photoshop е една из первых, але и доднесь зоставать ведучов программов на редакцию дигиталных (цифровых) зображѣнь. Ей имя стало ся пословичным, можеме чути: „Что ся чудуеш, тота знимка е фотошопнута!“. Циже, часто ся ставать, же то, что видиме, не е оригинална фотография, а е резултат майстерной компютерной ретушѣ або и графичного змонтованя. Нова можность дигиталного зображованя привела до появы такых понять, як цифрова фотоманипулация (photomanipulation) и дигиталне рисованя (digital painting) з розличныма техниками, напримѣр, розпорошовачом (airbrushing).

Photoshop е программа не лем про визуалну обробку знимок и образчиков, але и на створѣня график, шкиц, мап и другых зображѣнь. 

Photoshop 14, датованый юном 2013, мать назву Photoshop CC. Куртанка CC означать, же продукт интегрованый до пакета программ Adobe Creative Cloud.
Од юна 2014 программа мать нове означованя верзий: теперь ю называють подля рока выпуска (Photoshop 2014.0.0).

Росширена верзия программы Adobe Photoshop Extended назначена про вецей профессийне хоснованя; при створѣню анимованых филмов, видео, мултимедийных проектов, тримѣрного графичного дизайна и веб-дизайна, при роботах в сферѣ промысловой продукции, медицины, архитектуры, при научных изглядованях.

В программѣ Adobe Photoshop Extended сучасных верзий (од CS4) мож отваряти и нарабляти з 3D-файлами, створеными такыми программами, як Adobe Acrobat 3D, Autodesk 3ds Max, Maya и Google Планета Земля. 




#Article 526: Карел Чапек (451 words)


Карел Чапек (Karel Čapek) 9. януар 1890, Малы Сватоневицѣ, окрес Трутнов — 25. децембер 1938, Прага — еден из найславнѣйшых чешскых писателей XX вѣка, прозаик и драматург, фантаст.

Карел Чапек родив ся в фамилии дохтора Антонина Чапка и Божены Чапковой. Вшиткы трое дѣти з той родины стали ся писателями. Карел покрещеный быв в ремеселном варошику Упиця, де перебрали ся про дохторску практику отця, и де дѣтвак мог выходити закладну школу. Гимназию студовав в Градцю Кральовой и закончив пак в Брнѣ. Року 1915 зыскав бакалаврат з филозофии на Карловой универзитѣ в Празѣ. В литературу вступив року 1916. Од року 1917 — новинарь и критик, а од року 1921 аж до смерти — редактор пражскых Народных Новинок (Lidové noviny). Року 1920 сприятелив ся з Олгов Шайнпфлуговов, писательков и артистков, своев будучов женов. В роках 1932–1938 быв сѣм раз номинантом Нобеловой награды з литературы.
Про то, же быв слабого здравля, передчасно умер на запал плюц.

Писати зачав въедно з братом Йозефом,и выдали зберьку Ясны глубины (Zářivé hlubiny, 1916), дале  З житя мушкарнѣ (Ze života hmyzu, 1921), Адам Сотворитель (Adam stvořitel, 1927). 

Иншы книгы, напримѣр Застараный загородник  (Zahradníkův rok, 1929), Як ся то робить (Jak se co dělá, 1938), иллустровав Йозеф Чапек. 

Карел Чапек е автор познатых пьес Дѣло Макропулос (Věc Makropulos, 1922), Мати (Matka, 1938), R.U.R (Rossumovi Univerzální Roboti, 1920), романов Фабрика на абсолутно (Továrna na absolutno, 1922), Кракатит (Krakatit, 1922), Гордубал (Hordubal, 1933), Метеор (Povětroň, 1934), Обычайный живот (Obyčejný život, 1934; послѣдны три творять «философску» трилогию, Война з саламандрами (Válka s mloky, 1936), Перва парта (První parta, 1937), Житя и творба композитора Фолтина (Život a dílo skladatele Foltýna, 1939, не законченый), а тыж множества повѣдань, ессейов, фельетонов, казок, начерков и путевых записок. Товмач сочасной французской поезии.

Авторство слова робот, котрое ся з пьесы R.U.R. розширило по свѣтѣ, приписуе ся его брату Йозефу, котрый му тото слово порадив. Слово робот славянске, появило ся од глагола robotovat, что в чешчинѣ означать; тяжко робити.

В Балладѣ о Юрѣ Чупови, что е в Повѣдках з другой кешенѣ (1929) Руснак Юра Чуп забье свою властну сестру. Авшак не тот криминалный припад е в центрѣ увагы автора, але характер верховинця, побожность, психология и менталность, котра про чешского жандаря непостижима.  

Роман Гордубал (1933) основаный на реалном припадѣ, коли валалчан Гордубал по даколькох рокох вернув ся дому на Подкарпатску Русь и быв забитый своев женов и ей миленцьом. Автор, як и в первом припадѣ кладе звѣданя: ци маме вообще право ту судити и справедливо посудити? 

Подкарпатска Русь в представѣ Карла Чапка вызерать як заосталый край, населеный побожными людьми, котрых але тота побожность не заставить перед криминалным чином. Иншы чешскы авторы, котры писали о Подкарпатской Руси з властного знатя, добытого довгым часом перебываня в том краю, напримѣр Иван Олбрахт, судили цѣлком иншак.

 




#Article 527: HTML (369 words)


HTML (од  — «язык гипертекстового значкованя») — стандардизованый язык значкованя документов в Интернетѣ.

Векшина веб-сторонок написана на языку HTML (або XHTML). На нем написана и сеся «Вікіпедія». Язык HTML интерпретуе ся браузерами; отриманый в резултатѣ интерпретации форматованый текст ся укаже на мониторѣ компютера або мобилной направы (смартфона, таблета).

Язык HTML е апликациов SGML (стандардного генерализованого языка значкованя) и одповѣдать межинародному стандарду ISO 8879.

Язык XHTML е вецей строгым вариантом HTML.

В Интернетѣ HTML-сторонкы, за правило, передають ся браузерам од сервера подля протоколов HTTP (простый текст) або HTTPS (кодованый текст).

Язык HTML розробив британскый информачный технолог Тим Бернерс-Ли приблизно в роках 1986—1991. HTML мав быти языком про обмѣн научнов и техничнов документациев. HTML успѣшно обышов проблему компликованости SGML тым способом, же вычленив з него невелику множину структурных и семантичных елементов — дескрипторов. Дескрипторы тыж часто называють «тегами». З помочов HTML мож легко створити односно простый, але про Интернет добрѣ оформленый документ. Окрем упрощѣня структуры документа, в HTML додали подтримку гипертекста. Мултимедийны можности додали в далшых верзиях.

Од зачатку язык HTML быв задуманый и твореный як средство структурованя и форматованя документов без их привязкы ку конкретным средствам одображѣня. В идеалѣ, текст зо значками HTML мав быв без стилистичных и структурных деформаций одобразити ся на обладунку з розличныма техничныма можностями (фаребный монитор модерного компютера, монохромный екран органайзера, малый екранчик мобилного телефона и др.). Авшак сучасне розвитя HTML барз далеке од его зачаточной задачи. З часом основна идея платформонезависимости языка HTML была принесена в жертву сучасным потребам в мультимедийных и графичных апликациях.

Текстовы документы, означкованы на языку HTML (такы документы традично мають росширѣня .html або .htm), обробляють ся специалныма апликациями, котры одображують документ в его належном форматованом видѣ. Такы апликации, называны «браузерами» (browser) циже интернетовыма переглядачами, обычайно дають хоснователю выгодный интерфейс про выжаданя веб-сторонок, их пересмотра (респ. печатаня, копированя) и, при потребѣ, посыланя введеных хоснователем податок на сервер. Найвеце популарны наднесь браузеры суть Google Chrome, Mozilla Firefox, Opera, Internet Explorer и Safari (см.графикон). Жебы интернетовый переглядач мог адекватно одобразити HTML-документ, в зачатку каждого такого документа мать быти зазначена верзия (стандард) языка, подля котрого складеный тот документ.

Официална спецификация HTML 1.0 не екзистуе. До рока 1995 было даколько неофициалных стандардов HTML, зато обы стандардна верзия оддѣляла ся од них, ей нараз дали число два.




#Article 528: Гипертекст (198 words)


Гиперте́кст (англ. hypertext) — термин, означаючый систему из текстовых сторонок, звязаных перекрестныма одказами.
Примѣрами гипертекста суть енциклопедии, компютерны сѣти, веб-сайты, в котрых мож переходити з едной сторонкы на другу и выглядовати информацию помочов ключовых слов.

В компютерной терминологии гипертекст — тото текст, сформованый в языку значкованя (напримѣр, HTML), розрахованый на хоснованя гиперодказов.

В литературознаню гипертекст — тото книга, что мать внуторны одказы, котру не читаме за шором, але переходиме з едной части на другу. Примѣром суть словникы, енциклопедии, а в модерной беллетристицѣ зберькы поезий, але и прозу так пишуть дакотры авторы, же ю мож читати вырывково. Найдавнѣйшым гипертекстовым литературным твором е Библия, что мать нумерованя окремых частей текста и е хоснована з частыма одказами.

Теодор Нелсон первый похосновав термин гипертекст в лекции Файлова структура зложеного, мѣнливого и до конця неопредѣлимого».
В той лекции Нелсон повѣв таке:

Префикс гипер- е грецького поводу и значить то саме, что префикс супер-, котрый приходить з латины. Его значѣня: перевысшѣня, выход за границѣ тых можностей, котры были перед тым. В добѣ компютеров настало можным легко створити системы сторонок, звязаных межи собов одказами, глядати тоту, котру потребуеме помочов ключовых слов, фурт редаговати и обновляти их обсяг. Такыма гипертекстовыма системами суть в Интернетѣ хотькотры веб-сайты.




#Article 529: Гиперодказ (271 words)


Гиперодказ, або одказ (англ. hyperlink або link) — означена в HTML адресация, котра по дяцѣ хоснователя перенесе го на инше мѣсто документа, сайта, або на иншый веб-сайт. Межи тыма двома понятями обычайно не роблять роздѣл.

Даколи вшак за гиперодказ, даючи вагу значѣню префикса, поважують адрес перехода на иншый веб-ресурс, означеный во форматѣ URL (англ. Universal Resource Locator).

Гіперодказ в HTML-документѣ мать даколько форматы зависимо од того, на якый объект ся одказуеме. Може то быти якась точка документа (конець, зачаток), файл тутешного умѣщѣня, файл з оддаленого сервера або адрес, на котрый можеме заслати електронну пошту. Характер самого объекта (текст, образчик, аудио, видео) не мать жадного значѣня. Напримѣр:

Блок гиперодказа  ... , еднакый про вшиткы форматы, значкованый так од anchor (котва, якорь) и hyperlink reference (гиперодказ). 
Сесь гиперодказ перенесе хоснователя на веб-сайт example.com. Про самого хоснователя, котрый видить документ, сеся адресация  гиперодказа буде скрыта, а видѣти буде слово Example в текстѣ. Так само адресация може быти скрыта за образчиком, при кликнутю на котрый адресация ся активуе и реализуе ся переход на тот скрытый адрес.

Тег anchor (котва) достав свою назву од того, же з ним мож направити у HTML-документѣ котвища, котры будуть мати свои имена, и на котры мож буде перейти через гиперодказ.

 
 
  
    
    Котва в зачатку документа
  
  
   
   текст
   На зачаток
  

В том примѣрѣ указано, як ся створить котва на имя top (верх) в зачатку документа, а пак з хотькотрого мѣста в документѣ можеме скочити на тото котвище помочов гиперодказа  
 
Тым способом котву мож означити на другой веб-сторонцѣ або на другом сайтѣ: там, куды напряменый гиперодказ, мать быти Назва, а там, одкы иде гиперодказ, ку значѣню href додасть ся знак # и назва котвища.




#Article 530: Мирон Жирош (204 words)


Мирон Жирош (1. юн 1936, Руски Керестур, Сербия — 29. новембер 2016, Казинцбарцика, Мадярщина) — руськый историк, публициста, педагог и новинарь, активный популаризатор истории бачванскых Русинох.

Мирон Жирош родив ся в Руськом Керестурѣ. По закончѣню учительской школы в Зомборѣ (1953) быв учительом в Дюрдьовѣ, а пак в Руськом Керестурѣ (од 1957).  На штипендии од тамошного кооператива Русин закончує Высшу управну школу в Новом Садѣ (1959–1961). По дипломованю е правником кооператива, пак его управительом, але робить и як новинарь Руського слова (1961–1962) и его редактор (1962–1963). Року 1965 переселять ся до Нового Саду. Робить як педагог  и штудуе на Правной факултѣ як позарядовый штудент. Од року 1966  на Радио Нови Сад робить яко новинарь. Року 1969 дипломовав на Правной факултѣ в Београдѣ. Наслѣдком автогаварии мусѣв одыйти на передчасну пензию (1991). Одтогды жив переважно в Казинцбарцицѣ, де и умер во вѣку 80 рокы.

Од пензионованя главным напрямом его интересох была социално-економична история и демография Русинох Бачкы и Срѣма. Много раз бывав на Горницѣ, в краях одкы переселяли ся предкы Русинох на новы землѣ. Его важнѣйша робота то 7-томна монография Бачванско-сримски Руснаци дома и у швеце (Нови Сад, 1997–2009). 

Окрем того великое множество статей, рефератох, главнѣ историчных, путьовых записок, репортажи, беллетричных творох появив през часописы и радио. 




#Article 531: Милан Руфус (168 words)


Милан Руфус (Milan Rúfus, 10. децембер 1928, Заважна Поруба, окр. Липтовски Микулаш — 11. януар 2009, Братислава) — словацкый поет, товмач, ессеиста, литературознатель.

Из родины мурника. Гимназию выходив в Липтовском Микулаши, зматуровав року 1948. Студовав словенчину и историю на Братиславской универзитѣ Я.А.Коменского, а по закончѣню, од року 1952, учив там на философской факултѣ. В роках 1966—1970 читав лекции на Неапольской универзитѣ. Од року 1990 на пензии, жив до смерти в Бритиславѣ.

Окрем творбы про доростлых писав и дѣтскы книгы, товмачив Лермонтова, Есенина, Ибсена а тыж з еспанского, норвежского, чешского языков. Его творы выходили на вецеро языках, на всѣх свѣтовых, включно з китайскым. Од року 1991 быв много раз номинованый на Нобелову премию за литературу.

Лавреат многих националных премий, серед котрых — премия Министерии културы за книгу верши Поезия и час - Báseň a čas (2005). Року 1998 достав почестный докторат литературы од Свѣтовой Академии умѣлства и културы (ЗША). 

Штатны вызнаменаня: 

Имя поета носить астероид (33158) Руфус, котрый объявили словацкы звѣздаре Леош Корнош и Петер Коленый 26. фебруара 1998.

 




#Article 532: Телефонне число (196 words)


Телефо́нный но́мер — порядя цифр, присвоене хоснователю телефона, знаючи котре, мож ему зателефоновати. Телефонный номер — необходне условие автоматичной коммутации телефонного воланя, котре вызначать маршрут его проходжѣня и выгляданя телефонного аппарата выволаваного хоснователя з наступным забезпеченьем говора. Телефонный номер назначать ся обслуговым персоналом АТС або коммутатора, так обы каждый хоснователь сѣти мав уникалну идентификацию. При подключѣню ку телефонной сѣти общого хоснованя абонентскый номер (телефонне число абонента сѣти) придѣлять ся компаниев-оператором звязи при заключѣню договора о повѣрѣню служб телефонной звязи. На далшой инстанции, регулованьем и роздѣленьем диапазонов (блоков) номеров межи компаниями, як тыж и стандардизациев и общым надзором за службами звязи суть повѣрены одповѣдны державны и межинародны организации.

Окрем абонентскых телефонных чисел суть числа специалных и ургентных служб, котрых фунгованя е безплатне. Тоты специалны числа не суть еднакы во вшиткых державах. 

Про забезпечѣня телекоммуникации в свѣтовых сѣтях мусить быти додержана певна координация. Зокрема, суть рекомендации ITU-T под числом E.164, котрыма ся вызначать общый межинародный телекоммуникачный план номерованя про кажду державу, поуживаный в телефонных сѣтях общого хоснованя и дакотрых другых сѣтях. Подля E.164 номеры можуть мати максимално 15 цифр и обычайно записують ся з префиксом «+».
Тот префикс позначать предвольбу (додаточный код), потребный про межигородны и межинародны говоры.




#Article 533: Межинародны телефонны коды (133 words)


Телефонны коды держав опредѣлены рекомендациями ITU-T под числами E.123 и E.164. Даколи тоты коды называють кодами IDD (International Direct Dialling) або ISD (International Subscriber Dialling).
Про выволаня межинародного телефонного числа з аппаратов, подключеных ку дротовым телефонным сѣтям общого хоснованя, треба сперву выволати специалный префикс перехода на межинародны линии. Тоты префиксы суть розличны по державах, прилученых ку сѣти. Часто в составѣ префикса мож таксамо выбрати оператора, котрый буде обслуговати межинародный говор, або переключити ся на меншой якости, но туншый тариф. 
При выволаню числа з мобилного телефона специалный префикс може не быти потребный, а число ся выволать зачавши з +.

Про выгледаня потребного кода найдеме сперву, в якой телефонной зонѣ находить ся гледана краина, а пак можеме найти код в списѣ той зоны.  

(О телефонном планѣ Сѣв. Америкы подробнѣйше (англ.))

Окрем того:

Телефонны коды НКР




#Article 534: ITU (182 words)


International Telecommunication Union (ITU) Межинародна Телекоммуникачна Уния е специализована установа ОЗН, котра регулуе межинародну телекоммуникацию. 

Членами унии суть понад 700 юридичных особ (научно-промысловых фирм, операторов звязи, радиофоничных компаний, регионалных и межинародных организаций). и 193 державы. Сѣдло ITU находить ся в Женевѣ, Щвайц. Рѣшѣня унии принимають ся на принципѣ консензуса.
Рекомендации, выроблены в организации не суть повинными про членов унии, но широко подтримують ся, понеже вносять порядок до взаимодѣи межи сѣтями звязи и дозволяють провайдерам достачати службы коммуникации в цѣлом свѣтѣ. Гаслом организации е Трудити ся про споѣня свѣта (Committed to connecting the world) . Сектор стандардизации електрозвязи ITU-Т объеднуе експертов зо вшиткого свѣта, жебы готовили межинародны стандарды, што суть опредѣляючыма елементами в глобалной инфраструктурѣ информачных и коммуникачных технологий (ИКТ). 

Датум и мѣсто основаня организации 17. май 1865, Париж. Тогды назва была Union Télégraphique Internationale, бо иншой коммуникации, окрем телеграфичной не было.
В тот день представителѣ 20 держав прияли Регламент телеграфной звязи, котрым установили  много организачных, правовых и техничных рѣшѣнь, дозваляючых гладку телеграфичну межинародну коммуникацию. 
Року 1932 розвой техникы електросвязи заставив змѣнити назву на сучасну, а року 1947 организация вошла до структуры ОЗН.




#Article 535: Телефонный коммутатор (182 words)


Телефонный коммутатор — направа в телефонии, што служить на споѣня (коммутацию) абонентскых, споевых и межигородных телефонных линий.

Телефонны коммутаторы суть ручны (коммутация ся реализуе ручным способом, телефонистков) и автоматичны (см. Автоматична телефонна стация). Найновше появили ся и программны коммутаторы (про IP-телефонию).

Ествують стационарны и тереновы (про военскы потребы) телефонны коммутаторы.

Споѣня ся одбывало так, же волаючый повѣв телефонѣстцѣ, з кым хоче говорити, напримѣр: Спойте мня, прошу з паном Н. або з числом такым а такым, або з гасичами, бо ту горить!.  

Телефон объявили року 1876. Первы телефоны продавали парами и говор мог ся одбывати лем на линии тых двох властников аппаратов. Але скоро продукция телефонов выросла, цѣна их упала и про споѣня розличных линий зачали хосновати ручны коммутаторы. Року 1878 компания Boston Telephone Dispatch зачала брати на роботу за коммутаторами хлопчиков, але скоро ся зъявнило, же они не мають доста терпезливости и не справують ся належно в живом телефонном контактѣ з абонентами. Зато одтогды и надале робота за телефонным коммутатором стала ся безвыимочно женсков профессиев. Поважуе ся, же перва телефонистка на свѣтѣ была Емма Натт., котру тота компания наяла 1. септембра 1878.




#Article 536: Автоматична телефонна стация (122 words)


Автоматична телефонна стация (локална централа) — аппаратура, што забезпечуе автоматичне (без участи оператора або телефонисткы) споеваня и подтриманя телефонной звязи межи абонентами, властниками телефонных аппаратов, факсов и др. Обычайно така стация е узлом дакоторой телефонной сѣти — тогды она забезпечуе споеваня и подтриманя телефонной звязи зо вшиткыма абонентами сѣти — и своей локалной централы,  и другых узлов сѣти. Автоматична телефонна стация мать функции такы, як и телефонный коммутатор, але е сполягливша, скорша и тунша в експлуатации.

Перву идею телефонного коммутатора подав мадярскый вынаходник Тивадар Пушкаш (1877) .
Первый патент на автоматичну телефонну стацию, US Patent No. 447918 10/6/1891,   быв выданый уже через 11 рокы по появѣ ручных коммутаторов,  року 1889,  америцкому вынаходнику Елмону Стровджеру, котрый придумав и телефонны аппараты з дисковыми циферниками.




#Article 537: Нострадамус (403 words)


Нострадамус, властным именом Мишел де Нострдам (* 14. децембер 1503, Сен-Реми-де-Прованс, Франция – † 2. юл 1566, Салон-де-Прованс) — французскый дохтор, астролог и поет, широко познатый своима предповѣдями будучности.

Року 1518 иде до Авиньона, намѣряючи учити ся так званый тривиум — грамматику, реторику и логику, а пак квадривиум — геометрию, аритметику, музыку и астрологию. Уж року 1519 там пришла чума, и мусѣв лишити науку, але намѣрив стати ся дохтором и зачав гледати жерела, студовати лѣчебны ростины и способы. Од року 1529 студуе медицину на универзитѣ Монпелье. В часѣ студий там ся доставать до конфликту з поводу острых выречень о профессорах и свого интереса о заказану тогды  фармацевтику. Ишло аж о выказаня з универзиты. Року 1534 зыскуе докторат и одтогды ся именуе на латинскый способ: Nostradamus. Первый раз добыв собѣ славу вынаходливым хоснованьем лѣков и новых лѣчебных поступов при чумовых морах в роках 1545–1547. Року 1547 в Салон-де-Прованс  оженив ся з богатов вдовов Аннов Понсард, з котров мав шестеро дѣтей: три дѣвкы и три сына. Его дом в том городѣ, в котром он и умер, заховав ся доднесь. Его слава дошла до краля и зыскав у него приязень. Року 1560 достав Нострадамус пост кралевского дохтора од Карла IX. 

Первое пророцтво, зробив Нострадамус року 1538, коли стрѣтив монаха зо стадом свинь и ословив го Ваша Святость. Тот монах быв Феличе Перетти (1521–1590), а року 1585 зостав выбраный на Папу и взяв имя Сикстус V. 
Другое пророцтво Нострадамуса збыло ся еще за его живота: Младый лев побѣдить старого на боевом поли в особном двобою. Пропихне му очи в золотой клѣтцѣ, двѣ раны нараз, а пак умре крутов смертьов.  За рок до смерти краля Генриха II. Нострадамус му межи иншым писав:

О рок позднѣйше краль умер од двоитой раны одломками копии, котра ся зломила при ударѣ о кралёвы бронѣ и пропихла му раз чоло, а другый раз око. По смерти краля пророцтво Нострадамуса зачали розумѣти, и принесло му еще векшу славу.

Пророцтва Нострадамуса много раз перевыдавали ся и трактовали ся. Астрологы и ясновиды и днесь находять пророцтва Нострадамуса цѣнным жерелом про свою профессию. 

Католицка Церковь року 1781 засудила пророцтва Нострадамуса. Официална наука поважуе тоты пророцтва за обычайный прояв середновѣкой мистикы и бабонства. Первым наремным критиком Нострадамуса быв уже его учитель, дохтор Скалигер, котрый твердив, же тоты пророцтва суть купов лжи и выгадок. Изгодя слово нострадамус стало ся высмѣшным апеллативом зо значѣньем: ворожиль, маг, астролог.Nostradamus. In: Dictionnaire de français Littré [online]. 2010 [cit. 24. 11. 2016]. Доступно на: 




#Article 538: Верх Кременець (278 words)


Верх Кременець (польск. Krzemieniec , слов. Kremenec) — еден из высшых верхов пасма Буковскы Верхы. За добы Чехословацкой републикы хосновала  ся стара мадярска назва верха — Kremenáros.
Высота горы 1221 м (подля иншых — 1216 м).

Кременець — найвосточнѣйша точка Словакии. На верху Кременець сходять ся державны границѣ Польщи, Словакии и Украины. Юго-восточны схылы горы суть на территории Украины (в Ужанском националном природном парку), сѣверны схылы — на территории Польщи (в природном парку Бещады), юго-западны — Словакии (в народном парку Полонины). Фактично сам знак, умѣщеный в найвысшой точцѣ верха, находить ся уже 150 м дале за словацков границев.

В минулости быв то беззначный верх, и назва му была Руный верх (в мѣстном выгваряню значить ровный), прото, же як недалека Полонина Руна мать плоску вершину, подобну на невеличку полонинку. В серединѣ 19 стороча были урядно вызначены точны жупны границѣ, на верху быв поставеный геодезичный знак и достав верх назву Kremeny – Orosz,  што в мадярчинѣ значить Руськый Кремень од Русинов (Руськых), якы ту жиють доокола. Доднесь мѣстны люде называють верх Кременарошом. Од року 1918 ту ся стыкають границѣ Словакии, Подкарпатской Руси и Польщи, од року 1939 — Мадярского кралевства  и Нѣмецкого Райха, од року 1945 — Чехословакии, Польщи и Совѣтского Союза, од року 1991 — Словакии, Польщи и Украины.

Туристичны значкованы трасы ведуть 

Од року 2008 на верху Кременець, де ся сходять готарѣ историчных карпаторуськых регионов Пряшовской Руси, Лемковины и Подкарпатской Руси влѣтѣ в наперед оглашеный день стрѣчають ся молодежны русинскы делегации туристов зо Словакии, Польщи и Украины. Тым манифестують едноту свого народа и надѣю на сполочну геополитичну будучность. Русины з Украины указують на факт, же Украина хоче быти членом Европской унии, де Русины суть узнаны як самостатна народность.




#Article 539: Иван Чургович (453 words)


Иван Чургович; *26. януар 1791, с. Новоселиця (Újkemence) жупы Унг, Мадярске кральовство  (нынѣ Перечинскый район Закарпатской области) — †2. октобер  1862, Унгвар, Мадярске кральовство (нынѣ Ужгород, Украина) — угро-руськый педагог, церковный, школно-просвѣтителный администратор, доктор богословия. 

Иван Чургович родив ся року 1791 в фамилии грекокатолицкого священика, гимназиалный курс освоив в Унгварѣ и Будапештѣ, четырирочне теологичне образованя достав на Унгварской семинарии, року 1817 быв рукоположеный в священикы и зачав робити як профессор Унгварской кральовской гимназии. Року 1819 быв посланый до вѣденского Богословского инштитута св. Августина Фринтанеум де року 1823 достав ученый ступѣнь доктора теологии.
  
По навернѣню дому быв посланый священиком в Гайдубесермень (Hajdúböszörmény), де служив три рокы.  
До Унгвару вернув ся року 1827, достав титулу каноника и пост директора Унгварской кральовской державной гимназии.  
Року 1831, понеже умер епископ Алексѣй Повчи, Йоанн Чургович зоставать капитулов выбраный на генералного викаря и аж до року 1837, коли  быв назначеный новый епископ, Василий Попович, выповняв функцию главного администратора епархии. Параллелно быв директором гимназии, яка находила ся такой там, на улици Капитулной. Року 1833 прияв понуку хормайстра  К. Матезонского и створив хор, якый пак прославив ся далеко за границями епархии. Плановав выпускати Руську народну газету, заложити кириличну печатню, но се ему не удало ся. Зобрав велику библиотеку научной  литературы, котра по его смерти была хранена аж до року 1948 в Домѣ А. Духновича, а по ликвидации общества трафила до библиотекы Ужгородской универзиты, до музея и в приватны библиотекы. 
Умер року 1862 в Ужгородѣ.

За вшиток час ествованя гимназии никто из директорох не занимав свой пост так довго як Йоанн Чургович (1827–1856), а еще параллелно быв директором учительской семинарии (1839–1861), што якнайлѣпше свѣдчить о его педагогичном наданю. Оба училища находили ся в тых рокох на улици Капитулной, так же повинности каноника и два педагогичны директорскы посты дало ся згодити. 
В семинарии Чургович  установив строгый порядок, выробив Правила семинариста, свого рода десять заповѣдей штудента. 

Тоты правила фунговали и в Унгварской гимназии: 

Гимназия року 1856 стала ся восьмирочнов, выросло  число  и едукация профессорох, а во выпускной класѣ завели науку филозофии. Йоанн Чургович створив научну библиотеку, завюг катедралну и кабинетно-лабораторну систему наукы, упорядковав шпортовы площадкы.

О. Йоанн Чургович свои роботы, переважно духовной и педагогичной тематикы, публиковав в Листку, редактором котрого быв Евген Фенцик, мадярскоязычны — в новинцѣ Felvidéki Sion (Верховинскый Сион). Его латинскоязычны роботы товмачив по руськы Юрий Калман Жаткович, а по мадярскы Корнел Зомбори, и печатали ся по тому там само. Значна часть робот зостала в рукописах, напримѣр: Ünnepi, vasárnapi, nagybőjti és gyászbeszédek (по мадярскы); Недѣльны, святочны и постовы проповѣди (18 проповѣдей по руськы); учебник Педагогия и методика (Paedagogia és Methodica), написаный по руськы и по мадярскы.
Проповѣди выдав року 1888 , директор Унгварской пѣвцоучительской семинарии под назвов Церковныя проповѣди Іоанна Чурговича, а сто роков по тому перевыданы в Ужгородѣ в осучасненом выкладѣ.




#Article 540: Новоселиця (Перечинскый район) (275 words)


Новоселиця — село в Перечинском районѣ Закарпатской области Украины.

Село оддалене 17 км од Перечина: по дорозѣ H13 перейдеме 11.5 км поза центер Дубриничох, а пак, минувши желѣзничну рампу, скрятаме налѣво на незначену асфалтку и идеме еще 5.5 км. Через село тече поток Каменичка, приток рѣкы Уг. Село умѣстнене под словацков границев, на другой сторонѣ котрой лежить валал Иновець (слов. Inovce). Од центра села до желѣзничной штации Дубриничѣ — 7 км. В селѣ фунгуе лыжарскый вытяг. Найвысша точка над селом — Попрѣчный Верх (1024 м), находить ся на словацкой граници. Новоселиця занимать площу 22,63 км². Обывательство подля списованя-2001 чинить 492 особы. Поштовый индекс — 89211. Телефонный код — 3145. Адрес сельской рады: 89211, Закарпатська обл., Перечинський р-н, с. Новоселиця, 27.

В писемных жерелах село упоминать ся року 1696, тогды называло ся Нова Камяниця. Року 1752 в селѣ грекокатолицка громада выставила муровану церковь Вознесѣня.

Року 1910 в селѣ были 534 обывателѣ, з того Мадяре — 10, Нѣмцѣ — 34, Русины — 488, иншы — 2. Подля вѣры: римокатолици — 14, грекокатолици — 486, израелиты — 34. До Трианона село административно належало ку Перечинскому округу (Perecsenyi járás) жупы Унг (Ung vármegye).

Року 1930 в селѣ было 539 жителей, з них Русинов — 512, Евреев — 25, Чехов и Словаков — 1, иншых — 1. Грекокатоликов — 512. Была двоклассна руська школа. 

Року 1969 в селѣ жило 544 людей. Была розмѣщена бригада колгоспу «31 рочницѣ Жовтня». Бригада мала 200 голов молодняка маргы и 750 овець. Овчарство было высокопродуктивне: приплод чинив 110 ягнят на 100 овцематок, настрыг вовны — 2.6 кг на овцю. В урочищу Босаковому быв карьер, де добывали высокоякостный вапняник. В Новоселици — зачаточна школа, клуб, библиотека.




#Article 541: Межгорье (Закарпатска область) (550 words)


Межго́рье (укр. Міжгір'я, руськ. Воловое (до року 1953), Межгорье, мад. Ökörmező — мѣстечко в Закарпатской области Украины, административный центер Межгорского района, мать официалный статус селище городского типа. Лежить в долинѣ рѣкы Рѣка, межи полонинами Боржава и Красна. Найвысша вершина в околици – гора Камянка (1578 м) на сѣверо-востоку, около 10 км оддалена. Мѣстечко звязане автодорогами з Хустом на югу, Долинов Ивано-Франковской области на сѣверѣ и Воловцем на западѣ. Одстояня од Ужгорода: 161 км через Сваляву и 193 км через Хуст.

Обывательство — 9607 особ (2001). Много людей суть заняты в туристицѣ и купельництвѣ.
В Межгорью находить ся деревообробна фабрика, лѣсокомбинат, промкомбинат. Медичный колледж, основаный року 1964, готовить медсестер и фелдшеров. Профессийный лицей готовить специалистов про купельництво, лѣсництво, будовництво и сферу служб. 

Межгорье славне своима минералныма жерелами. Недалеко од мѣстечка (3 км), в селѣ Соймы находять ся купелѣ «Верховина», де лѣчать печунковы, жалудковы и черевны хвороты. Мѣстны жерела «квасной воды» суть хлоридно-гидрокарбонатно-натриевы высокой минерализации, аналогичны кавказскым водам Джава (Южна Осетия), Арзни (Армения), Холодный Нарзан (Пятигорск, Ставропольскый край). 
 

В Межгорью суть добры условия про недороге зимушне лыжованя:  три лыжны трасы на горѣ Маковиця, найдовжа —2500 м, найкуртша — 1500 м. Перепад высот – 303 метры, еден 3-креселный вытяг, а тыж веце облуковых. Едно вытягнутя коштуе 8–15 грн, зависимо од вытяга. Суть недорогы позычалнѣ спортового обладунку, за невеликы грошѣ (порядка 50 грн. за день). Уквартельованя доступне на одпочивной базѣ Камянка, в готелах и панзионатах. Про авансованых лыжарьов в близкости мѣстечка суть векшы и серйознѣйшы лыжарскы локалиты. 
Влѣтѣ мѣстны рекреацийны установы  организують екскурсии и пѣшы туры по околицях и в первом рядѣ на озеро Синевир.

В Межгорью мож увидѣти музей лѣса и сплава, чудесну гидротехничну поставбу з XІХ. столѣтя. В прошлости она служила про сплав лѣса, который звязовали в дарабы, бокоры. Профессия бокораша одошла в минулость з выставбов желѣзниць, котры зробили сплав економично невыплатным. 

Од року 2001 ту проходить рочно фестивал На Синевир трумбеты кличуть, де богато представлена мѣстна култура и звычаи.

Перва упоминка сягать року 1415, де село называть ся Ukurmezew.   До рока 1953 Межгорье звало ся Воловое, по мадярскы Ökörmező (Воловое Поле). 
Року 1910 в селѣ жило 3649 особ, з того были  Русины — 2678, Нѣмцѣ — 695, Мадяре — 266.
По установлѣню Мадярской Совѣтской републикы в марцу 1919 на притлумѣня револуции на территорию края вступили чешскы и румынскы войска, Воловое в конци апрѣля 1919 было оккуповано Румынами, котры ту зоставали до лѣта 1920, по их одходѣ  установила ся чехословацка администрация. 
Подля списованя року 1930 в Воловом были 4425 жителѣ, з того Русины — 3323, Евреи — 839, Чехы и Словаци — 172, Мадяре — 38, Нѣмцѣ — 21, чужоземцѣ — 32. Найвекшы религийны громады были: грекокатоликы — 1840, православны — 1508. З найстаршых церков была грекокатолицка мурована церковь св. Михаила (1803).  Была руська 7-классна народна школа  и 4-классна горожанка, чешска 3-классна народна школа и чешска секция на горожанцѣ. З державных установ ту были: окружный суд Воловского округу, окружна жандарьска управа, нотариат, пошта, телеграф, телефон, ходив державный автобус. З промысловых объектов были: електрарня, три фиресы (пилорамы), бензопумпа, карьер на выробу деревного угля (в Стрыгални).  
В роках 1931—1935 Воловое много раз навщѣвив познатый чешскый писатель Иван Олбрахт. В Закарпатской трилогии правдиво и романтично описав нелегкое житя верховинцьов.

Року 1958 отворив ся санаторий Верховина на 150 мѣст, року 1961 — тубдиспансер,  року 1964 — болниця на 150 постелей. Року 1966 зачав высылати телевизный ретранслатор.




#Article 542: Петро Скунць (214 words)


Петро Скунць (*20. май 1942, Воловое (Ökörmező), Мадярщина — †30. апрѣль 2007, Ужгород) — вызначный украинскый поет.

Середню освѣту достав року 1958 в родном Воловом (днесь Межгорье, в котром в тоты тяжкы повоенны рокы настали великы перемѣны. В Ужгородѣ отворила ся универзита и межи первыма факултами, котры зачали фунговати уже року 1945 была филологична. Тоту собѣ выбрав и року 1963 став ся молодым дипломованым филологом. О роботу в тых роках не было тяжко и зостав в областном центрѣ, на новинарской роботѣ в областной молодежной новинцѣ. Уже яко 19-рочный опубликовав свою перву поетичну зберьку Сонце в росі, яка была барз похвално прията, и отворила му прекрасну перспективу: зостав приятый до Сполку писателей Совѣтского Союза, де быв наймолодшым зо вшиткого членства.  Робив яко редактор Закарпатского областного выдавательства. Быв членом коммунистичной партии. Року 1971 вшак трафив до немилости од партийного водства за то, же пробовав одхылити ся од генералной линии, ци же тренда, котрый быв пожадованый од каждого новинаря, поета и писателя, котры в тот час мали быти инженерами людскых душ, перебравши тоту роль од утлуменой Церкви. Его зберька Розп'яття (1971) была конфишкована, и цѣлый наклад быв знищеный. Обновив свою активность и публикации аж року 1979.  В послѣдны рокы перед заником Совѣтского Союза активно ся ангажовав у Народном Руху. Умер в Ужгородѣ и погребеный на цинтерю Калвария.




#Article 543: Василь Гренджа-Донскый (488 words)


Василь Гренджа-Донскый [Grendᶚa] (* 24. апрѣль 1897, Воловое, Мараморош, Мадярске кралевство (днесь Межгорье, Украина) —  †25. новембер 1974, Братислава, Чехословацка Социалистична Република) — украинскый писатель Чехословакии, политичный активиста Карпатской Украины, редактор новинкы Карпатской Украины Нова свобода.

Уродив ся в 9-дѣтной селянской родинѣ яко старшый сын. Курс зачаточной школы освоив во фарской школѣ. Робив поштарем на мѣстном поштовом урядѣ.  Закончивши заочно неповный курс середной школы,   року 1915 наруковав до войска, а неодовга быв раненый на российском фронтѣ Первой свѣтовой войны и лѣчив ся у Будапештѣ. Перебываючи  на реконвалесценции в Будапештѣ учив ся на Торговелной академии и Академии Умѣлств. Року 1918 вертать ся до войска и служить на румынском и тальянском фронтах. Горячо принимать револучны подѣи в Мадярщинѣ. Року 1919 вступать до мадярской Червеной армады.  Перва его жена была Мадярка и велика патриотка, под ей вплывом зачинать писати свои первы творы по мадярскы.  16-рочна Мария (Монцика) Вилгелм (1903–1983), родом з Бачкы, з котров побрали ся в новембрѣ 1919, подаровала му двох дѣвок: Алису (Ержику, 1921) и Олгу (1927).   В роках 1918–1922 в Будапештѣ продовжив науку на специалных офицерскых курсах, доповнюючи свою освѣту, што дало му можность достати роботу книговода (бухгалтера) в асекурацийном сполку. Вернувши ся до краю в маю 1922, достав мѣсто книговода в Подкарпатском банку в Ужгородѣ, вдяка чому добрѣ забезпечив материално свою фамилию. Обстояня в краю под новов чешсков администрациов нашов зовсѣм змѣненыма. З року 1923 принимать украинофилску орьентацию, зачинать активно робити в Просвѣтѣ  и украинскых новинках, публиковати свои поезии. Первы зберькы писав сперву по руськы (Квѣты з терньом, 1923), пак по украинскы етимологичным правописом (Золотѣ ключѣ, 1923). Дале перешов, яко первый в краю на фонетичный правопис (Шляхом терновим, 1924).  Року 1926 з урядного дозволу змѣнив прозвище на Гренджа-Донскый.  Того же року выходить его перва прозова книжка Оповідання з Карпатських полонин   Року 1928 став ся первым украинскым писательом, чия книжка была опубликована в Совѣтской Украинѣ (Тернові квіти полонин, 1928, Харьков).
 
Року 1930 розышли ся з первов женов, Алиса зостала з отцем в Ужгородѣ, а жена з малов Олгицов одышли до Будапешту навсе.  25. апрѣля 1933 побрав ся з Марусев Рущаковов (1912–1990), простов верховинков з Волового, 15 рокы молодшов од него. У Воловом его будуча жена была учительков ручных робот (вышиваня) в горожанцѣ. З нев мав сына Ивана (1945).

В януарѣ 1935 став членом проводу украинского националного объеднаня (УНО), в периодѣ Карпатской Украины  редаговав у Хустѣ новинку Нова свобода. По утлумѣню новопроголошеной републикы мадярскым войском 15. марца 1939 трафив до концтабору с. Крива, а пак Варюлопош (коло Нѣредьгазы), а по вывольнѣню 7. августа 1939 переселив ся до Братиславы, де жив до конця живота. 

За Тисового режиму быв ведучым украинской програмы словацкого радия.   
По приходѣ Червеной армады наступив до рядов коммунистичной партии Чехословакии (1945) и брав участь в антифашистичном руху. В добѣ украинизации активно помагав новым украинскым периодикам Дзвіночок, Піонерська газета, Дружно вперед, Дукля и публиковав в них свои творы. В послѣдны рокы свого живота занимав ся редагованьем своих ранных творов, вымѣнюючи слова и выразы руськой бесѣды на литературны украинскы.




#Article 544: Йозеф Тисо (545 words)


Йозеф Тисо (слов. Jozef Tiso, * 13. октобер 1887, Велька Битча, жупа Тренчин, Мадярске кральовство, днесь Битча, Словакия — † 18. апрѣль 1947, Братислава) — словацкый римокатолицкый священик, теолог и политик, 1. президент Словацкой републикы (1939–1945).

Родив ся в фамилии мясаря Гашпара Тиса яко другый дѣтвак з десятерох, быв крещеный яко Йозеф-Гашпар, але друге имя не хосновав. Уже в зачаточной школѣ в Битчи освоив основы нѣмецкого и мадярского языка. Як способного ку языкам послали го на гимназию до Жилины (1898), пак до Нѣтры (1902), одкы го нѣтрянскый бискуп, як вызначно способного послав до Пазманеума во Вѣдень, де по науцѣ (1906–1910) року 1911 зыскав ступѣнь доктора теологии. Од року 1910 служив священником, а в часѣ 1. Свѣтовой войны фелдкуратом (военскым священником), але в конци рока 1914 тяжко похворѣв ся и быв вывольненый од войска. Доставать роботу профессора теологиии в Нѣтрѣ, а року 1921, в барз молодом вѣку, ставать ся секретарем нѣтрянского бискупа.

Уже од року 1910 бере участь в политичных партиях, а року 1918 доставать ся до гремия Словацкой народной партии, яка выступала за автономию Словакии. Року 1925 выбраный за посланця парламента и зоставать ним до року 1939. Року 1927 партия добивать ся до влады и Йозеф Тисо наступать на пост Министра здоровництва и физкултуры. Року 1930 ставать ся подпредсѣдником партии, а по смерти предсѣдника Андрея Глинкы — везирьом партии (1939). 

По Мниховской догодѣ (30. септембер 1938) Нѣмцѣ обсадили Судеты, а президент Чехословакии Едвард Бенеш вздав ся свого уряду и емигровав. В Жилинѣ представителѣ словацкых партий такой выголосили автономию Словакии (6. октобер 1938). В тяжкой ситуации парламент в Празѣ мусѣв нараз тоту автономию легислативно утвердити, а президент Емил Гаха  именовав Йозефа Тиса премьером автономной Словакии. Подля Мниховской догоды Чехословакия мусѣла за три мѣсяцѣ рѣшити проблемы польской и мадярской меншины, што было майже неможне. Понеже Мниховска догода не дозволяла Гитлеру военным способом забирати далшы части Чехословакии, робив крокы ку тому, обы ся Чехословакия роспала сама по собѣ: про то добивав ся выголошѣня  самостойности Словакии и таксамо Подкарпатской Руси, котры хотѣв зробити своима  сателлитами. При грозячом выголошѣню самостойности Словакии президент Гаха одволав Тиса з функции  и выголосив на территории Словакии штатарию (9. марец 1939), заведены з Чехии военскы едноткы зачали обсаджовати стратегичны объекты. Уже збавеный функции Тисо прияв позваня Гитлера до Берлина на 13. марца, на котром Гитлер домогав ся неодкладного выголошѣня независимости Словакии. Тисо  собѣ лем только выпросив, жебы тот вопрос поставив на рѣшѣня словацкого сойма. На другый день словацкый сойм выголосив независимость (14. марец 1939). О атмосферѣ того акту добрѣ свѣдчить споминка посланця Павла Чарногурского:  ...по отворѣню сойма на посланецкы лавицѣ упав тяжкый, дусячый настрой... Каждый з нас розумѣв, же выголошѣньем независимости словацкой державы станеме ся лем инструментом в руках Гитлера, а не проводниками волѣ народа.
 
Подобный сценарий реализовали и на Подкарпатской Руси. Чехословакия перестала екзистовати.  

В апрѣлю 1945 по приходѣ Червеной Армады Тисо утѣк до Австрии, де быв арештованый  еднотков америцкого войска и выданый Чехословакии. Быв обжалованый зо зрады отечества и злочинов против людскости. Суд над ним зачав ся 2. децембра 1946 и закончив ся 15. апрѣля 1947. Быв засудженый на смерть завѣшеньем. Екзекуция одбыла ся 18 апрѣля 1947 на дворѣ Юстичного палаца в Братиславѣ. Неодовго быв в тайности похованый на Мартинском цинтерю в Братиславѣ. Хоть еще и днесь многы в Словакии и заграничу видять в нем жертву трагичных обстоянь, свѣт оцѣнять его особу еднозначно.




#Article 545: Закарпатска трилогия (333 words)


Закарпатска трилогия е сполочна назва про роман Никола Шугай, розбойник, повѣданя Голет в долинѣ  и репортажѣ Горы и столѣтя, што суть зобраны в едной книзѣ догромады. Их споюе едность мѣста — бывша Подкарпатска Русь. Кажда з тых книг представлять тыж вершину Олбрахтовой творбы в дотычных жанрах — вершину майстерства романового, повѣданьевого и репортажного. Подкарпатска Русь, котру автор навщѣвляв регуларно од юна 1931 до септембра 1936, внесла в его творчость новый дых. О Подкарпатской Руси на Чехах в тых часах мало што знали, про Чеха была то екзотична краина. 

Роман Никола Шугай, розбойник (1933) добрѣ познатый читателям и на Украинѣ, де опубликованый в товмачѣню. Росповѣдать романтичный мит о розбойникови, свого рода карпатском Робин Гудови, котрый од богатых брав, а худобным роздавав. Тот роман быв веце раз  драматизованый, покладеный на музыку и нафилмованый. 

Голет в долинѣ (1937) складать ся з трех повѣдань: Чудо з Юлчов, Пригода в миквѣ, О смутных очах Ганы Караджичовой, котры описують живот Жидов в малом селѣ Поляна, затраченом десь в глухом закутѣ Карпатскых гор. Слово golet (або galut, по гебрейскы: גלות) означать в гебрейчинѣ выгнанство. Миква — то жидовска ритуална купель. Повѣданя характеризуе тонкый гумор и симпатия автора ку своим персонажам. Тоты повѣдкы стали ся основов филма (1995).
Една повѣдка вышла в товмачѣню по руськы.

Што ся тыче репортажной части Горы и столѣтя (1935), Олбрахт споминав о причинах, котры привели до ей написаня, в Hovorech o knihách (1938, č.5), в споминцѣ з ироничнов назвов Як ми Масариково имя помогло написати три книгы: 

  

  Зазначити треба, же ани в беллетристицѣ, ани в репортажах, сам Олбрахт нигда не говорить о Закарпатю, Закарпатской земли, все лем Подкарпатя, Подкарпатска земля, Подкарпатска Русь. Же тота назва так диаметрално перемѣнить ся, ани не здогадовав ся. Але по его смерти много воды утекло подкарпатскыма поточками и в часѣ выданя книгы иншы условия и погляды пановали як в Подкарпатю, так и в Празѣ.

Книга выдана во выдавательствѣ Свобода в Празѣ року 1972 накладом 11600 екз. Иллустровав книгу Йозеф Паукерт, редаговав и позадслово написав Рудолф Гавел. Властителька авторскых прав Иванка Олбрахтова.




#Article 546: Микола Вегеш (307 words)


Микола Вегеш (*28. новембер 1962, Межгорье (Закарпатска область), Украина) — историк, експерт з истории Подкарпатской Руси. Доктор историчных наук (1999), профессор (2001). Ректор Ужгородской народной универзиты (2005–2012). Член Дозорной Рады ВМГО «Союз обдарованой молодежи». Ученик академика Василя Грабовецкого.

Середну школу выходив в родном Межгорью (1979). Такой того року зачав студии на историко-педагогичной факултѣ Ивано-Франковского державного пединститута В. Стефаника, днесь Прикарпатска национална универзита Василя Стефаника. Быв проводником проблемного семинара з истории Украины добы феодализма под водством академика В. Грабовецкого (1979–1984).

В рр. 1984–1991 учительовав в Синевирской середной школѣ. В роках 1990–1994 студовав на аспирантурѣ катедры истории СССР (изгодя истории Украины) Ужгородской державной универзиты (УжДУ). Року 1994 перед ученов радов УжДУ обгаив кандидатску диссертацию «Карпатска Украина в роках 1938–1939: социално-економичны и политичны аспекты», одтогды робить яко доцент УжДУ.

Року 1998 на ученой радѣ Института истории Украины НАН Украины представив докторску диссертацию «Закарпатя в контекстѣ централноевропской политичной кризы перед Другов свѣтовов войнов». Року 1999 обгаив докторску диссертацию перед специалнов ученов радов Киевской националной универзиты Т. Г. Шевченка и зыскав докторат з истории.

В рр. 2000–2004 директор Института карпатознавства УжНУ.

Микола Вегеш мать понад 850 публикаций, серед них 450 научных. Найповнѣйше его научны роботы представлены у двох многотомных выданях «Історичні дослідження: В семи томах» (Ужгород, 2000–2001) тай «Історія і політика в чотирьох томах» (2005).

Учебно-методичны приручкы: «Основи політології», «Вступ до геополітики», «Становлення і розвиток політичної думки в Україні», «Історія української державності», «Політологія: конспект лекцій», «Історична наука в Ужгородському державному університеті: матеріали до лекцій», «Українська державність у ХХ столітті», «Політологія в Ужгородському національному університеті та Болонський процес», «Як писати наукову роботу», «Зарубіжні футурологічні концепці на межі тисячоліть: порівняльний аналіз» и др.

Много робот публиковав в ЗША, Канадѣ, Великобритании, Чехии, Словакии, Мадярщинѣ, Румынии. Соавтор многых коллективных и енциклопедичных выдань. Под его редакциов выходить фахове выданя з проблем истории, политологии, етнологии и културолог «Carpatica-Карпатика».

Библиографию робот Миколы Вегеша зобрав и выдав Мариан Токарь (2002).




#Article 547: Новоселиця (Межгорскый район) (390 words)


Новоселиця — село в Межгорском районѣ Закарпатской области Украины.

Село оддалене 23 км од Межгорья. В нижном конци села злитьем меншых поточков зачинать ся поток Голятинка, приток рѣчкы Рѣка. Село умѣстнене под галицков границев, на другой сторонѣ котрой лежить село Ялинкувате, оддалене около 15 км з перепадом высот дорогы около 200 м. Од центра Новоселицѣ до желѣзничной штации Воловець — 55 км. Середня надморска вышка 675 м. Найвысша точка над селом — Чорна Рѣпа (1285 м), находить ся на Ивано-Франковской граници. Примѣрно в едном километрѣ од Чорной Рѣпы на сѣверо-восток лежить верх Ровный (1276 м), де стыкають ся границѣ трех областей: Закарпатской, Ивано-Франковской и Львовской. Новоселиця занимать площу 42 км², з чого 17 км² — сѣнокосы и паствиска, 5 км² — ораниця.
Обывательство подля списованя-2001 чинить 1054 особы. Поштовый индекс — 90013. Телефонный код — 3146. Адрес сельской рады: 90013, Закарпатська обл., Міжгірський р-н, с. Новоселиця, 147.

В писемных жерелах село упоминать ся року 1599, тогды называло ся Вышный Голятин (Felseo Holyatyn). Року 1715 упоминать ся яко Новый Голятин (Ujholyatin). Село основали землепанскы роды Бѣлкейов и Долгайов.

Року 1910 в селѣ были 1064 обывателѣ, з того Русины — 898, Нѣмцѣ — 156, Мадяре — 9, иншы — 1. Подля вѣры: грекокатолици — 906, израелиты — 157, иншы — 1. В селѣ находить ся грекокатолицка церковь св. Михаила, освячена року 1851, матрику ведуть од року 1760. Мадярска назва  Tarújfalu  повела ся од року 1904, коли реализовали урегулованя назв сел. До Трианона село административно належало ку Воловскому округу (Ökörmezői járás) жупы Мараморош (Máramaros vármegye). 

Року 1930 в селѣ было 1155 жителей, з них Русинов — 930, Евреев — 181, Чехов и Словаков — 20, Нѣмцьов — 1, иншых — 23. Грекокатоликов — 929. В селѣ быв нотарскый уряд. Была четыриклассна руська школа. 

За «другых Мадяров» (1939–1944) веце як 60 людей из села утѣкли до Совѣтского Союзу. Червена армия пришла в село 13. октобра 1944. Року 1969 в селѣ жило 1258 людей. Была розмѣщена централна управа колгоспу «Перемога». В Новоселици были зачаточна школа, восямрочна школа, клуб, болниця на 15 постелей.

Подля дакотрых жерел, в околици села находять ся слѣды едной давной шахты, такого типа, в якых добывала ся соль еще за доб римлянскых в давной Дакии, до котрой належав и Мараморош. Были то ямы, до 40 м глубокы, 4–8 м широкы и 15–30 м довгы. Тот способ добываня соли удержав ся до середновѣку.  




#Article 548: Руснаци у Войводини (954 words)


Руснаци у Войводини  Русини у Војводини — потомци приселєнцох зоз сиверовосточних жупанийох дакедишнєй Угорскей.

Руснаци на териториї нєшкайшей Сербиї жию вецей як 260 роки. У нашей богатей традициї 17. януар 1751. рок остал зазначени як окремни датум. Того дня Франц Йозеф де Редл, совитнїк царици Мариї Терезиї и администратор Кральовско-державного Бачкого дистрикту у Зомборе подписал перши урядови документ - Контракт о насельованю 200 руских грекокатолїцких фамелийох на тедишню пустару Вельки Керестур. Бул то официялни початок нєшкайшого Руского Керестура, найстаршого, найвекшого и найпознатшого места Руснацох у Войводини и Сербиї. Прето тот датум вибрани за нашо националне швето. Перши руски приселєнци поєдинєчно до Бачкей почали приходзиц уж штредком двацетих рокох XVIII столїтия, алє лєм єден попис зоз 1746. року шведочи о пребуваню векшого числа руских фамелийох недалеко од Керестура.  Їх насельованє було повязане зоз общима обставинами. По законченю периода австро-турских войнох 1739. року Габсбурґска монархия пришла на маєток плодних, алє цалком пустих територийох южней Угорскей. Теди принєшена одлука же би ше вони населєли и привредно обновели. Медзи народами хтори сцигли и пущели коренї на плодней войводянскей ровнїни нашли ше и Руснаци. Вони ше приселєли зоз сиверовосточних жупанийох тедишнєй Угорскей, зоз обласцох хтори ше нєшка находза у восточней Словацкей, Закарпатскей обласци України и Мадярскей. Под подобнима условиями, 15. мая 1763. року у Зомборе подписани докумет о насельованю ище єдного руского штредку - Коцура. По одредби тих контрактох колонисти по националносци мушели буц Руснаци (Ruthen-и) по статусу шлєбодни людзе, по вири грекокатолїки (унияти). Од вредних жительох тих двох бачких населєньох перших 350 фамелийох, як и нових приселєнцох зоз старого краю Горнїци (горнїх крайох Австро-Угорскей), з часом ше розвила национална заєднїца Руснацох у Войводини. У другей половки XVIII вику жительство спомнутих населєньох нєпреривно росло. Пре нєдостаток жеми цали XIX и початок XX столїтия бул у знаку висельованя Руснацох зоз Руского Керестура и Коцура на бачку и сримску ровнїну дзе символично зашате коло дзешец нови руски колониї.

Дружтво за руски язик, литературу и културу (основане 1970. року) у сотруднїцтве зоз Министерством просвити Републики Сербиї и Националним совитом рускей националней меншини, орґанизує факултативне виучованє руского язика зоз елементами националней култури у школох дзе нєт порядней настави по руски.

Порядна настава на руским язику нєшка орґанизована у трох основних школох: у Руским Керестуре, Коцуре и Дюрдьове.

У Керестуре 1945. року формована перша руска Ґимназия хтора и нєшка роби. Кадри з тей ґимназиї ношителє векшини активносцох на общим розвою при Руснацох, а окреме у образованю и култури.    

На Филозофским факултету у Новим Садзе 1981. року отворена Катедра за руски язик и литературу хтора нєшка ноши назву Оддзелєнє за русинистику. На нєй по 2009. рок дипломовали 32 студенти.

После законченя Другей шветовей войни розвой рускей заєднїци предлужени, алє под другима условиями и зоз помоцу держави. Уж 1945. року обновює ше роботу Руских новинох под новим меном Руске слово. Новинско-видавательна установа Руске слово, зоз шедзиском у Новим Саду основана кед и истоменово новини. 

Кнїжки публикує вецей часописи и едициї, як цо то Часопис за литературу, културу и уметносц Шветлосц, Часопис за дзеци Заградка и Културно-политични часопис за младих МАК.  НВУ Руске слово, Завод за видаванє учебнїкох у Беоґрадзе - Оддзелєнє у Новим Садзе, Дружтво за руски язик, литературу и културу и други видавателє, як и Грекокатолїцка церква, на руским язику публиковали од 1945. року по нєшка вецей як 600 наслови кнїжкох.

Руска заєднїца у Сербиї, ма и мрежу електронских медийох. Так у системи Радиодифузней установи Войводини, у рамикох Явного сервиса, Руснаци маю редакцию од 1948. року у рамикох Радио Нового Саду и редакцию Телевизиї од 1975. року, програму емитую каждодньово. Робя и даскельо руски редакциї у локалних радио станїцох.

Руска заєднїца у Сербиї, ма и мрежу електронских медийох. Так у системи Радиодифузней установи Войводини, у рамикох Явного сервиса, Руснаци маю редакцию од 1948. року у рамикох Радио Нового Саду и редакцию Телевизиї од 1975. року, програму емитую каждодньово. Робя и даскельо руски редакциї у локалних радио станїцох.

Од початку присельованя Руснацох до Бачкей окремну улогу мала Грекокатолїцка церква. Грекокатолїки за свойого духовного поглавара припознаваю римского папу, алє маю восточни обряд, хасную обичаї и церковнославянски кнїжки, а священїки маю право женїц ше.  Коло церковних општинох, хтори були фундамент новим руским колонийом, одвивал ше дружтвени живот заєднїци. У Руским Керестуре парохия основана 1751. року, а лєм два роки познєйше почина робиц и школа хтора ше нєшка може похвалїц зоз 255-рочну традицию. Року 1777. за шицких грекокатолїкох у тей часци Габсбурґскей монархиї основана епископия, чийо шедзиско було у Крижевцох.  Нєшка Руснаци у Войводини у церковней орґанизациї подпадаю под Апостолски еґзархат за грекокатолїкох у Сербиї и Чарней Гори хтори установени 2003. року. Його шедзиско у Руским Керестуре.  После Керестура и Коцура, найстарша руска колония настала у городским штредку у Новим Садзе дзе 1780. року основана и треца руска парохия у Бачкей. На маєток крижевского епископа у Шидзе Руснаци ше починаю насельовац 1803. року. По Револуциї 1848/9. року, наставаю нови колониї у Беркасове и у Вербаше а од осемдзешатих рокох XIX столїтия звекшує ше число Руснацох у Дюрдьове и Ґосподїнцох. Наставаю и руски населєня у Бачинцох Бикич Долу и Сримскей Митровици. До Нового Орахова Руснаци ше населєли после Другей шветовей войни, а векше число припаднїкох нашей заєднїци ше почина зявйовац и у Суботици.

Попис зоз 1848. року гутори же руска заєднїца мала 8 500 души. По першим державним попису Кральовини СГС зоз 1921. року Руснацох було 20 383 а 1971. року у Югославиї було 24 640 Руснацох. На попису 2002 . року у Сербиї уписани 15 905 гражданеє, хтори ше вияшнєли як Руснаци, цо виноши 0,2 % жительства Републики Сербиї. Од шицких населєньох у хторих жию Руснаци, Руски Керестур и Коцур остали як два найвекши и найзначнейши руски центри. Керестур, населєнє зоз 6 000 жителями, зоз своїма образовнима, културнима и церковнима установами представя матку Руснацох у Сербиї. Коцур нешка ма коло 5 000 жительох од чого приблїжно 3 000 Руснаци.




#Article 549: Милан Шашик (323 words)


Милан Шашик,  Milan Šášik, оф.  J. E. Mons. Milan Šášik CM, * 17. септембра 1952, Легота (окрес Нѣтра), Словакия – †14. юл, Ужгород, Украина — Епископ Мукачовскый Русинской Грекокатолицкой Церкви.

Родив ся 17. септембра 1952 в Леготѣ Нѣтрянского края Словакии яко пятый сын в селянской фамилии Яна Шашика и Анны Бернатовой. Року 1960 родив ся им еще шестый сын. Року 1992 обое родичове умерли.

Под час наукы в мѣстной основной школѣ прияв перве причаща въедно зо своима верстниками коншколарами (1961). По тому активно навщѣвовав выуку катехизму и миништровав при богослужбах. По укончѣню середной школы (1971) штудовав на римокатолицкой Кирило-Методской факултѣ универзиты Коменского в Братиславѣ, котру абсолвовав року 1976. В часѣ наукы спознав ся зо семинаристами з Пряшовского края и зачав ся интересовати восточным обрядом, котрый штудовав за четыри семестры.

В далшом часѣ сповняв душпастырскы повинности, в зачатку яко каплан, а пак як парох. З дозволом Святой Столицѣ служив во двох обрядах: византийском (грекокатолицком) и латинском (римокатолицком).  Од року 1980 быв под дозором ШтБ (Штатной Безпекы) и была му заказована служба раз в Западной Словакии, а од року 1986 и во векшых парохиях Середной Словакии.

В роках 1990–1992 штудовав в Папском теологичном институтѣ Терезианум в Римѣ, де зыскав ступень магистра теологии. Од 5. октобра 1992 до 7. юла 1998 служив на Апостолской нунциатурѣ на Украинѣ. При той службѣ и заграничных мисиях придало му ся, же окрем материнской словенчины говорить по польскы, русскы, талианскы, украинскы, чешскы.  По службѣ на нунциатурѣ 9. октобра 1998 зостав од Святой Столицѣ вызнаменаный крестом Pro Ecclesia et Pontifice (За заслугы перед Церквов и Папов).
Пак служив на Словакии при Конгрегации отцьох лазаристох. Од августа 2000 посланый зась на Украину, де быв парохом в Перечинѣ, а тыж з двома помочниками служив про римокатоликох Ужанщины.

Дня 6. януара 2003 в Римѣ з рук папы Яна Павла ІІ. прияв высвяту на епископа.

По веце як десять рокох епископского служѣня 14. юла 2020, приявши послѣднѣ святы тайны, закончив свой земный живот в ужгородской болници.




#Article 550: Казинцбарцика (263 words)


Казинцбарцика (мад. Kazincbarcika) — варош на сѣверо-востоку Мадярщины в жупѣ Боршод-Абов-Земплин (мад. Borsod-Abaúj-Zemplén), в долинѣ рѣкы Слана (мад. Sajó), едного з найвекшых притоков Тисы. Умѣстненый на серединѣ пути межи Мишколцом и словацков границев, примѣрно 20-20 км од них.

На мѣстѣ теперѣшного вароша стояли три села: 

В року 1951 з оглядом на ествованя готовой енергетичной базы быв ударныма темпами выбудованый Боршодскый хемичный комбинат (днесь BorsodChem Rt.), довкола котрого выростав варош. Комбинат зачав фунговати року 1954 выробов азота и штучных гноив, од того року и Казинцбарцика достала статус вароша. 

В кризовых 1990-х роках робота комбината подупала, што негативно ся одбило на цѣлый варош. Року 1999 район Беренте ся оддѣлив и зась став ся окремов административнов единков. Комбинат зостав приватизованый и вышов з кризы, але число жителей Казинцбарцикы продовжать ся знижовати (року 1990 ту жило 36855 людей), што чинить серйозну проблему. Велика часть варощан находить роботу в сосѣдном Мишколцу. Активно розвивать ся дробный бизнес. Главну надѣю варошскы власти покладають на торговлю, число бовтов е около 600. Важну задачу видять в розвиваню транспортных линий, жебы притягнути потенциалны навщѣвителе з околиць и здалека. Казинцбарцика мать значный туристичный и готеловый потенциал, оглядом на то же доокола находять ся три природны хранены локалиты: Националны паркы Бюкк и Аггтелек и  Природный заказник Лазберц. Казинцбарцика входить в число вароши, комфортных про бицикльованя.

O 3 км од вароша находить ся русинске село Мучонь, старшы жителѣ котрого говорять бачвансков русинчинов, а в сельской школѣ организована выука русинского языка и културы. В самом вароши жие фамилия покойного Мирона Жироша, русинского хроникаря.

Казинцбарцика мае двѣ меншиновы самоуправы: ромску и польску.

Казинцбарцика мать дружбу з такыма мѣстами:




#Article 551: Лопухово (Закарпатска область) (378 words)


Лопухо́во (укр. Лопухів, мад. Brusztura) — село в Тячовском районѣ Закарпатской области Украины. До року 1946 называло ся Брустуры, а тота назва позната аж доднесь, споминать ся и в народных спѣванках.

Через село тече рѣчка Брустурянка, приток Тересвы.  Найблизше сосѣдне село, Усть-Чорна, де е желѣзнична штация, одстоить около 5 км. Горска возова дорога, доступна тыж про моторкы и тереновы авта, звязуе го через сѣдло Околе (1195 м) з селом Чорна Тиса Раховского района. До районного центра — 67 км.

Первый раз Брустуры споминають ся в лѣтописах по роком 1638.

Року 1910 в селѣ жили 1655 людей, з того Русинох — 1333, Нѣмцьох — 266, Мадярох — 54. Грекокатоликох — 1363, израелитох — 210, римокатоликох — 81.  До Трианона село административно належало ку жупѣ Мараморош. Од року 1914 в селѣ фунговала лѣсопилна фабрика.

Року 1930 в Брустурах было 2086 жителей, з них Русинох — 1632, Израелитох —290, Нѣмцьох — 63, Чехох и Словакох — 46, Мадярох — 18, чужоземных особ — 37. Грекокатолицка громада числила 1628 вѣрников. В селѣ была грекокатолицка деревяна церковь св. Михаила, высвячена  року 1799, котра простояла до року 1940.  В Брустурах была жандарска станиця, финансова (мытна) стража, лѣсна управа. Была русинска 5-классна и чешска 3-классна школа.

За «другых Мадярох» (1939–1944) выставлена  мурована церковь (1941). На другой сторонѣ Карпат польскы землѣ забрав Совѣтскый Союз, и многы молоды брустуряне нелегално перешли границю и трафили до ГУЛагу.

Брустуры были выслобожены Червенов Армадов 18. октобра 1944. В року 1946 село достало нову совѣтску назву. Грекокатолицка вѣра была заказана, а священникы, котры не хотѣли перейти на православие, были репрессованы. За рокы независимой Украины жителѣ села два раз пробовали добити ся наверненя старой назвы, але державна бюрократия захранила совѣтску назву доднесь. Року 1969 в селѣ была скотарска бригада (200 голов маргы и 1300 овець), лѣсопилна фабрика и фабрика на продукцию шлиперов, восямрочна украинска школа, породный дом, два фелчарскы пункты, пошта, торговый комбинат и 13 торговых точок, културный дом, двѣ библиотекы, дѣтска захоронка, кинозала.

Днесь векшина валачан зоставать в православной вѣрѣ, выставлена нова красна православна церковь св. Йоанна Предтечи.  В селѣ фунгуе державне подприемство «Брустурянске лѣсо-ловецке господарство», котрое значить ся межи лѣпшыма в объеднаню «Закарпатлѣс», середня (12-рочна) школа и окрема зачаточна школа, яселькы-захоронка, медична приходня, културный дом, библиотека, пошта.  В новембрѣ 2016 зачала давати електрику мала електрарня на рѣцѣ Брустурянка (999 квт). 




#Article 552: Старина (водозбор) (238 words)


Старина то найвекша засобарня на питну воду не лем на Словакии, але в цѣлой Середньой Европѣ. Находить ся на крайном востоку Словакии, на сѣверо-востоку окреса Снина.  

Водозбор выбудованый на горном току рѣкы Цироха в горском пасмѣ Буковскы Верхы.
Территория доокола водозбора е храненов зонов и сучастьов природного парка Полонины.
В охранной зонѣ водного дѣла находить ся природна резервация Газдорань з плохов 17,3 га, выголошена року 1993 про охрану тепломилной лучной флоры.

Водозбор мать объем 59,80 миллионы куб. м. и плоху 125,81 км2, затоплены зостали катастралны 311,4 гектары.  Глубка воды коло перегороды е 50 м.  Выбудовав ся в роках 1983–1988 про застачаня питнов водов восточной части штату, главнѣ векшых мѣст Пряшово и Кошицѣ, довжка водовода до Кошиць — 130 км. Напущати ся водозбор зачав в року 1987.  

Перед выставбов водозбора требало одселити седем  валалы, котры находили ся в зонѣ затоплѣня и в охранной зонѣ водозбора. Были то Дара, Острожниця, Руське, Смолник, Старина, Велька Поляна, Звала. При том свои домовства мусѣли зохабити 3500 людей. Обывателѣ достали у просѣку по 80–150 тыс. корун одшкодного за збуряны домовства и квартель в окресном мѣстѣ Снина, высше як 100 людей не были согласны з вышков одшкодного. Высельованя перебѣгало поступно в роках 1980–1986, послѣдне выселили село Руське. Веце людей не хотѣли ся выселити, але наконець быв лем еден припад примусового выселѣня, а то в селѣ Старина. В року 2004 достали выселенцѣ за символичну едну коруну будову в центрѣ Снины як одшкодне за збуряны културны домовы в заниклых селах.




#Article 553: Старина (окрес Снина) (114 words)


Старина (слов. Starina, мад. Cirókaófalu) было село на Словеньску в окресѣ Снина. В року 1980 село было евакуоване про выставбу водного дѣла Старина.

Официална назва села была Старина над Цирохов прото, же ествуе еще едно село з назвов Старина. Село первый раз спомянуте в старых документах под назвов Ztarina роком 1557. В року 1910 подля списованя в селѣ было 758 жители, з того Русины — 674,  Мадяре — 29,  Нѣмцѣ — 27. Подля вѣры тогды было в селѣ грекокатоликов — 694, римокатоликов — 28, израелитов — 32.  Року 1775 в селѣ выставили млин и церковь в стилу барокко, котра простояла до року 1980. Главным занятьом валалчанов была робота в лѣсѣ и палѣня деревного угля. 




#Article 554: Великы Поляны (322 words)


Великы Поляны (слов. Veľká Poľana) — заникле село на Словакии в окресѣ Снина. Року 1981 было евакуоване з причины выставбы водного дѣла Старина. 

Село находило ся в долинѣ рѣкы Цироха в надморской вышцѣ 395 м межи бывшыма селами Руське (472 м)  и Старина (335 м). Через бывше село веде  циклотраса Карпатска магистрала (Великый Березный — Снина — перелаз Руське сѣдло). 

Перва документална упоминка односить ся на рок 1493. В часѣ Первой свѣтовой войны в околици точили ся тяжкы бои, по котрых ту зостали похованы около 1000 воякы, з того лем 210 австро-мадярскы суть познаты.  Церковь св. Михаила Архангела, розбита канонами, не была обновлена. Намѣсто того валалчане выставили нову (1926 –1932), помогали им финанчно штат и родаци з Америкы, а тыж сосѣдны села Смулник и Руське. Але и тота была пошкоджена в бойовых зражѣнях року 1944. Понеже Великы Поляны зостали единым русинскым селом, котре по заказѣ грекокатолицкым вѣры (1950) не перешло на православие, не была им дозволена ани оправа новой церкви. Тото зробили аж по року 1968, коли заказ грекокатолицкой вѣры быв одкликаный. Наконець при збуряню села з поводу выставбы водного дѣла Старина нова церковь была подминована и зликвидована выбухом. Року 1930 село мало найвеце обыватели — 791.

Территория заниклого села днесь входить до ареалу Народного парку Полонины. З бывшого села заховав ся цынтарь и една хыжа. Заховали ся и розвалины старой церкви св. Михаила Архангела з року 1784, котра была розбита канонами в току войны в 1915 року. Пониже села, недалеко вступной таблици, при Луковом потоку заховав ся придорожный крест з року 1853. На мѣстѣ збуряной новой церкви выставлена деревяна капличка.

На военском цынтарю Велька Поляна І. — Ротунда похованы 340 воякы. Ту з камени, походячых з розвалин спомянутой церкви, котра находить ся в сосѣдствѣ, волонтеры выставили помяник падлым вояком Ротунда. 
Военскый цынтарь Велька Поляна ІІ. — Годошик, найвысше положеный цынтарь в Словакии, находить ся на убочи верха Годошик (921 м) в надморской вышцѣ 825 м. 

Справа територии находить ся в Стащинѣ.




#Article 555: Буковскы Верхы (288 words)


Буковскы Верхы (слов. Bukovské vrchy, русс. Буковские горы}, пол. Bukowskie Wierchy), часть восточных Карпат, положена на сѣверовостоку Земплина. З польского и украинского боку горске пасмо несе назву Бещады, а в ширшом поглядѣ Восточны Бескиды. 

Пасмо Буковскы Верхы зачинать ся на сѣверозападѣ од верха Чернины  в резерватѣ Удава, котрый е крайнов западнов частьов Народного парка Полонины, и тягне ся до крайной сѣверовосточной точкы  Кременець   на границѣ з Польщов и Украинов. Тот сѣверный гребѣнь чинить вододѣл межи поводями Лаборця –Уга и Сяна и е зачатком восточных Карпат. Буковскы Верхы суть частьов Народного парка Полонины, котрый цѣлком належить ку поводю Лаборця –Уга. Найвысша точка — Кременець, 1221 метр.

Южна границя Буковскых Верхов тягне ся примѣрно по линии Старина — Тополя — Руськый Поток — Збой, одповѣдно ту суть верхы Гайдошик , Вышна Брацканя , Стѣнска 

Назва пасма очевидно походить од того, же горы ту суть звекша (майже на 80 %) покрыты буковыми лѣсами. В Буковскых Верхах находить ся найвосточнѣйшый населенный пункт Словакии — Новоселиця, ту найменша густота обывательства и найвекша в Словакии концентрация пралѣсов.

Область Буковскых Верхов идеална про пѣшу туристику и циклотуристику. Найпопуларнѣйша пѣша траса веде по главному вододѣлному гребеню.
Од року 2008 на горѣ Кременець,  де ся сходять готарѣ историчных карпаторуськых регионов Пряшовской Руси, Лемковины и Подкарпатской Руси влѣтѣ в наперед оглашеный день стрѣчають ся молодежны русинскы делегации туристов зо Словакии, Польщи и Украины. Тым манифестують едноту свого народа и надѣю на сполочну геополитичну будучность. Русины з Украины указують на факт, же Украина хоче быти членом Европской унии, де Русины суть узнаны як самостатна народность. 

До XIII. вѣка тота территория была незаселена. В XIV.–XVI. вѣках появила ся найвекша часть сел. Обывательство Буковскых Верхов творять переважно Русины грекокатолицкого и православного вѣросповѣданя, котры бесѣдують у-диалектом («пуйдякы»), подобным  до диалекта Ужанской долины.




#Article 556: Стог (1653 м) (232 words)


Стог (1653 м) Мармарошскый на мапах:   

Стог (1653 м) — верх в Восточных Карпатах на стыку трьох горскых пасем: Чорногора, Гуцулскы Алпы и Чивчин. Вышка над морьом — 1653 м. 

Верх находить ся на межи Закарпатской тай Ивано-Франковской области, на граници Украины з Румыниев. До Другой свѣтовой войны на верху Стог сходили ся границѣ Польщи, Румынии и Чехословакии. Верх лежить в пасмѣ Мармарошскы Верхы и е частьов Гуцулскых Алп, што тягнуть ся одты поздовж румынской границѣ на запад. Векша часть того пасма въедно з найвысшов точков находить ся в Румынии (Munții Maramureșului). На сѣверозападной убочи Стога выкырлюе поток Стоговець, котрый, зливаючи ся з потоком Балзатул, выбиваючым сѣвернѣйше спод Мармарошского гребѣня, давать зачаток рѣчкы Бѣла Тиса. Тоты водотокы суть сѣвернов границьов пасма Мармарошскы Верхы.

Вершок горы положистый, порослый травов и крячковатыма поростами, Дагде суть плохы криволѣся и ядловця сибирского (Juniperus sibirica Burgsd.). Дакотры виды — рододендрон восточнокарпатскый Rhododendron myrtifolium Schott et Kotschy, сон бѣлый Pulsatilla scherfelii (Ullep.) Skalický 
(P. alba auct. non Rchb.) — записаны до Червеной книгы Украины.

На cѣвер од Стога бѣгне гребѣнь з верхами Щавник (1378 м) и Выход (1471 м), через тоты мож выйти на верх Чорна Гора (2021 м). На юговостоку од Стога простерло ся  пасмо Чивчинскы горы, на запад — вздовж границѣ Гуцулскы Алпы (Раховскы горы, Мармарошскы Верхы). Понеже ту е пригранична зона Украины, туристы потребують мати урядный дозвол од пограничной службы.

Найблизшый приступ: Рахово, Дѣлове (Требушаны).




#Article 557: Мармарошскы Верхы (181 words)


Мармарошскы Верхы (рум. Munții Maramureșului, укр. Мармаро́си, Мармароські гори) — горске пасмо у Восточных Карпатах. Вѣк-гор — архей.

Векша часть того пасма простерать ся на территории Румынии. В границях Украины, до Ивано-Франковской и Закарпатской области) высягають его сѣверны и сѣверовосточны окраи, Раховскы Верхы (або Гуцулскы Алпы) и Чивчинскы Верхы. До рока 1944 Раховскыма Верхами закончовала ся границя Румынии з Чехословакиев, а Чивчинскыма Верхами — з Польщов, а на верху Стог (1653 м) стыкали ся три границѣ. Границю пасма творять рѣкы Бѣла Тиса з сѣверной стороны, и Вишеу з южной. 

Раховскы и Чивчинскы Верхы — еден из найменше доступных горскых районов Украины. Про доступ до тутешной приграничной зоны Украины, туристы потребують мати урядный дозвол од пограничной службы. Часть пасма Раховскы Верхы окрем того належить до природной резервации Карпатскый биосферный заповѣдник. На румынском боцѣ цѣла розлога Мармарошскых Верхов выголошена за Народный природный парк Мармарошскы Верхы. 

Мармарошскы Верхы нетипичны про Карпаты. Суть они барз давны, сформовали ся в первогорной добѣ. Складены суть з метаморфозованых кришталичных усадженин: лупков, гнайсов и др. Верхы ту суть высокы, з прикрыма убочами и глубокыма узкыма долинами, напоминають алпскы ландшафты.




#Article 558: Метаморфизм (179 words)


Метаморфизм  — комплекс  перемѣн, котры зазнавають горнины  под вплывом хемичных, физичных и механичных процессов, настаючых по утворѣню горнины и обычайно охабляючых на ней нательо глубокы слѣды, же фактично вытворить ся нова горнина, закладно одлична од зачаточной.  Главны факторы метаморфизма суть теплота, тиск и флуиды (леткы компоненты, пара и газы).

Метаморфизм одбывать ся при змѣнѣ температур в россягу  и тиску в россягу .

По первый раз термин был поужитый Лайеллом (Lyell) р. 1825 ку кришталличным лупкам в гипотезѣ, же они суть найдавнѣйшы усѣдковы горнины, метаморфозованы внуторнов теплотов земной кулѣ, дѣявшой на них зосподу.  

Переход вапняника в доломит або мрамор, перидотита в серпентинит  суть примѣры метаморфизма. Тоты горнины, на котрых явно видко метаморфизм, означали и дале означають назвов метаморфичных. Особенно хоснують тото означѣня ку архейскым кришталичным лупкам и другым горнинам, в котрых тяжко або неможно вызнати зачаточный субстрат.

Под понятя метаморфизма подля означѣня не приходять такы часточны, незначны перемѣны, котры не однимають горнинѣ ей зачаточный габитус и назву. Напримѣр: процессы звѣтрѣня, докончуючы ся под  дѣев атмосферы и воды и ведучы в напрям девастации, дезагрегации горнины през реакции оксидации, гидратации, утворѣня карбонатох 




#Article 559: Чорногора (227 words)


Чорногора  — понад 30 км довге горске пасмо у Восточных Карпатах, в котром находять ся верхы, сягаючѣ вышков над 2000 м.  Найвеце популарный объект туристикы в украинской части Карпат. Назва гребеня веде ся од давной назвы верха Чорна Гора  (2021 м), котрый теперь найчастѣйше познавають яко Поп Иван. Вѣк гор — архей.

Гребень Чорногора вцѣлови простерать ся на территории Украины  и творить природну границю Ивано-Франковской и Закарпатской области, а тыж и вододѣл межи Тисов и Прутом . До рока 1944 тым гребенем бѣгла границя Мадярщины, в роках 1919–1939 Чехословакии з Польщов, в роках 1939–1944 з СССР. Главный гребень тягне ся примѣрно од сѣверозапада на юговосток, але мать и силны бочны западны и слабшы восточны выбѣжкы. На западных выбѣжках тыж находять ся верхы-двохтысячникы. Орографично Чорногора зачне ся од Говерлы и тягне ся до Стога. 

Гребень Чорногора — доступный  туристичный объект,  але взимѣ и в часѣ лѣтных бурь смертелно небеспечный. Подля карпатскых захранных служеб «в Чорногору взимѣ ходять три категории людей: алпинисты, захранцѣ и ... самогубцѣ». Цѣлый район належить до природной резервации Карпатскый биосферный заповѣдник. 
Геологично складать ся переважно з флишу, дагде  суть выходы вулканичных горнин. Убочи глубоко порѣзаны, у горѣшной части алпского ландшафта з ледняковыми формами: карами, трогами, сутями нерѣдко цирками, в котрых вытворюють ся озерця. Пониже границь лѣса покрыты буковыми и шпильковыма поростами, повысше — полонинами. Геологично Чорногора зачинать ся од Говерлы и закончуе ся Васкулом (1730 м).




#Article 560: Говерла (252 words)


Говерла — навысша точка гребеня Чорногора, а з тым и найвысшый верх Украины з надморсков вышков 2061 м. 

Говерла находить ся на областной граници Закарпатской и Ивано-Франковской. На юговосточной убочи Говерлы во вышцѣ около 1700 м мае выток рѣка Прут. Пониже 1500 м гора окружена смерековыма, а еще ниже буковыма лѣсами. Вершок мать прикры схылы и взимѣ лавиноопасный, найменшу опасность представлять взимѣ выступ од западу. Снѣг на вершку лежить од септембра по май.  На восточной убочи в надморской вышцѣ 1500 м на рѣцѣ Прут мож видѣти красный водопад. Цѣла околиця Говерлы належить до категории природной храненой территории.

До року 1919 на верху и дале по гребеню Чорногора тягла ся границя Мадярщины и Польщи, в роках 1918–1938 границя Чехословакии и Польщи, в роках 1939–1944 границя Мадярщины и СССР. Стары граничны знакы мож еще видѣти и доднесь.

Говерла — жаданый объект туристикы. Перва значкована траса на Говерлу появила ся року 1880. Туристична хата Заросляк выставлена уже року 1881. Найлегше выйти на Говерлу од базы Заросляк (доѣзд з Ворохты, 20 км), одкаль веде синя значкована траса, час выступу — 2–3 годины. Траса веде через хранену территорию: Карпатскый народный природный парк. Другым популарным выходиском е Лазещина зо западной стороны, одкаль ся тыж иде через хранену территорию : Карпатскый биосферный заповѣдник. До хаты Козьмещик веде зелена значка, дале — жовта, час выступу — 5–6 годин. 

Од часу президентства В. Ющенка не смотрячи на статус храненой территории активно розвивать ся громадна политизована туристика на Говерлу. Одповѣдьов на то в октобрѣ 2007 политичны оппоненты здевастовали патриотичны символы, установлены на вершку.




#Article 561: Петрос Родненскый (390 words)


Петрос Родненскый (рум. Pietrosul Rodnei, мад. Nagy-Pietrosz) — найвысшый верх горского пасма Родна (рум. Munții Rodnei), а так и найвысша точка цѣлых Восточных Карпат. Вышка 2303 м. 

Верх Петрос Родненскый находить ся в сѣверозападной части горского пасма Родна.  Пасмо Родна лежить на юг за пасмом Мармарошскы Верхы, и оддѣлять их рѣка Вишеу. Е то в Румынии, в жупѣ (жудець) Марамуреш, 7 км на юг од мѣстечка Борша. 

Околиця верха Петрос Родненскый уж од року 1932 выголошена за хранену территорию з плохов 183 га. Хранена территория зачинать ся од вышкы 740 м, од нижной границѣ лѣса, в  днешности росширена до 3300 га, а од року 1979 зарегистрована в UNESCO яко биосферный резерват межинародного значѣня (Reservaţia Pietrosul Rodnei). Од вышкы 1600 м зачинать ся карликова сосна (Pinus montana), сибирскый ядловець  (Juniperus sibirica)  и реликт ледняковой добы сосна кедрова (Pinus cembra) . Тоты виды суть и в украинской части Восточных Карпат. Ту мож видѣти и карпатскы камзикы, або серны (Rupicapra rupicapra carpatica) .

В роках 1940–1944 на территория днешной жупы Марамуреш, котра до Первой свѣтовой войны належала до историчного Мадярского Кральовства, проводила ся мадяризация топографичных назв. Понеже верх Петрос быв тогды найвысшов точков Мадярщины, дали му назву Верх Горти (Horthy-csúcs).  По року 1945 была му вернута стара назва.

Первый выступ, в августѣ 1796, задокументовав вызначный мадярскый ботаник Пал Китайбел, котрый быв тогды з експедициев в Марамороши (Pál Kitaibel, Ádám Waldstein и János Schütz з мѣстныма провадарями). В току той експедиции одкрыв два непознаты дотогды ботаничны виды.

Найблизшый приступ од  купельового мѣстечка Борша  и села Мойсей. Найлегшый выступ, значеный синьов смугов по бѣлому, веде из Боршѣ, од улицѣ Аврама Янку до метеостации (2-3 год.) Метеостация положена во вышцѣ 1760 м в едном из трех ледняковых цирков, котры суть на сѣверной сторонѣ верха. При метеостации закончить ся и возова дорога. З южной стороны метеостации, при поточку Петроаза вызначене мѣсто про шатры, де дозволено спочивати и ночовати. Одты  до вершка еще 2-3 год. пѣшого хода. Пѣшник приведе дале ку озеру Йезер (рум. Iezer), з котрого зачинать ся спомянутый поточок. Озеро вытворило ся в далшом  ледняковом цирку. Назва озера свѣдчить, же первотно тот край быв заселеный славянами. При озерѣ суть два памятникы жертвам лавин. Од озера зачне ся прикрый выступ на сѣдло, де пѣшник роздвоить ся и западный напрям приведе на вершок Петроса (южный веде на далшый двохтысячник Велика Бугеска).

Тота статья часточно перебрана з мадярской Википедии.




#Article 562: Долиняны (372 words)


Долиняне — найвекша етнографична група карпатскых Русинох, найдавнѣйше осаджена в южном подножу Карпат и выразнѣ иншака в поровнаню зоз сосѣдныма групами (Гуцулами, Бойками, Лемками), в украинской и российской историо- и етнографии поважована за Украинцьох..

Назва долиняне, або долешане,  síklakók обывателе низины,  Doľňane ясно указуе на долину. Звыразнено выступать то в антонимичной парѣ  Doľňane a Verchovynci,  або síklakók és hegylakók долиняне и верховинцѣ.

Назва Долиняне ся в российской и украинской историографии и етнографии до самого послѣдного часу не поуживала: з идеологичных мотивох была выгодна и утримована тричленна схема Лемкы – Бойкы – Гуцулы, котра одповѣдать реалиям на сѣверной сторонѣ Карпат и мовчано сугеруе, же на южной сторонѣ не екзистуе нич инше лем продовжѣня того.

Долиняне суть основны носителѣ русинской самобытности. Тота часть русинского обывательства уже в IX. – X. сторочах через географичны и политичны условия была одокремлена од восточнославянского масива и прилучена ку односинам и културным вплывам Дунайского базена, а од конця XI. стороча их територия была интегралнов частьов Мадярского кральовства. Иншакы историко-културны процесы стали ся важным фактором етно-културного вывою долинян: они набыли вецей сполочного в културѣ, историчных скушеностях, нормах справованя, родинном и газдовском животѣ зоз сосѣдныма народами, з котрыма жили в едной державѣ, неж з языково суродныма восточныма славянами. В добѣ народностной оброды народох Середньой Европы в XIX. сторочу якраз меджи долинянами взникло и розмогло ся усвѣдомлѣня окремой русинской идентичности, котре политично достало форму жаданя автономии. 

Подля Ш. Бонкала, долиняне, окрем на цѣлы стороча скоршого часу осаджѣня в Подкарпатю, одличують ся од сосѣдных русинскых груп тыж похождѣньом: языковы особитости указують, же их корѣня  найвѣроятнѣйше в Подолю и волынском Полѣсю. Иншый быв и путь их прихода на Подкарпатя: аж до XVIII. стороча церковно были звязаны з Молдавиов, што нияк иншак не мож объяснити, лем так, же од тых сторон приходили. Верховинскы же групы доставали своих попох од Галича и одты ай переходили до Подкарпатя. Границя меджи нима иде примѣрно за линиов Луг, Волове, Березникы, Перечин, Гуменне.

Долиняне не суть цѣлком гомогенна група: найвыразнѣйшы роздѣлы указують ся у долинян бывшой жупы Мараморош (на восток од Хуста) — в архитектурѣ, организации двора, ноши, орнаментах, музичном фолклорѣ, кухни — суть то вплывы румынскы и балканскы. Долиняне на запад од Хуста во своей културѣ достали силны вплывы мадярскы, а в долинѣ Уга и восточной Словакии — словацкы.
 




#Article 563: Закарпатска Украина (384 words)


Закарпатска Украина — буферна дочасна державна формация в Подкарпатской  Руси (октобер 1944 – януар 1946), створена военнов администрациев СССР дѣля прикрытя аннексии края, одрыва его от ЧСР.

Й. Сталин  выбрав путь инсценации з помочов органов безпекы «народного волевыявлѣня  за  воззъеднаня»  з  совѣтсков Украинов и створѣня «державы» «Закарпатска Украина».
Прямыми реализаторами  плана  Сталина стали ся мѣстны коммунисты, ведены Иваном Туряницьом.

На зъѣздѣ  приняли  написаный  в  Москвѣ «Манифест»  о  «воззъеднаню  Закарпатской Украины з Совѣтсков Украинов», выбрали «владнучы» органы «державы» Закарпатска  Украина:  законодарно-екзекутивну  «Народну  Раду»  в  числѣ  17  членов (звекша  коммунисты  и  «симпатизанты»),  они  же «правительство»  уповномоченых. Державна справа переводила ся  путьом выданя декретов и постанов. Задным числом, уже по зъѣздови, в селах  и мѣстах края зберали подписы обывательства  за «воззъеднаня»,  при тому од худобных  подписы  куповали  потравиновыма дарунками, на сходах складаньом фиктивных списков, в школах списками родителей. Тым, што не хотѣли подписати ся, грозили депортациев. В заграничных массмедиях такы подписы представляли за плебисцит.

Тым часом на Пряшовщинѣ Украинска Народна Рада в письмѣ Сталину просила не забыти о Украинцях Пряшовщины, а Червена Армада просувала ся дале, выслобожуючи территорию союзной Чехословакии. В такых обстоянях позиция чехословацкой стороны значно охабла. 

Е. Бенеш теперь уже розумѣв план Сталина и безпокоив ся, обы лем западна границя Закарпатской Украины не посунула ся далеко на запад, де таксамо жили Русины, котрых мож было трактовати Украинцями, и жебы история з Подкарпатсков Русьов не повторила ся в Восточной Словакии. Ему было обѣцяно, же границя Закарпатской Украины и Словакии зостане на мѣстѣ, и то му можуть писомно потвердити, кедь и он зо своей стороны писомно появнить, же хоче оддати Закарпатску Украину, подля волѣ ей народа, в СССР. Бенеш такое письмо написав 26.03.1945, специално там поклавши варунок о западной граници Закарпатской Украины, и в тот же день совѣтска сторона одповѣла, же приставать на то. З того выходило, же Бенеш сам понук забрати Закарпатску Украину. Тото письмо хотѣли выужити против Бенеша, кедь буде противити ся мирной передачи власти в Чехословакии коммунистам.  

В юну 1945 в Москвѣ Премьер Чехословацкой Републикы Зденек Фирлингер з делегациов одбыв переговоры в «атмосферѣ сердечности и щирого приятельства», якы дали жаданый резултат.

Й. Сталин демонстративно указав марионетковость Закарпатской Украины тым, же на подписаня договора з Чехословакиев ани не запросив жадного владного представителя «державы» Закарпатска Украина, судьба котрой была предметом договора. Свою роль прикрытя аннексии Подкарпатской Руси буферна Закарпатска Украина  сповнила и потреба в ней одпала. 

 




#Article 564: Тячовскый район (294 words)


Тячовскый райо́н,  Тячівський район — административна единка Закарпатской области Украины. Административный центер — город Тячово.

Район находить ся в восточной части Закарпатской области и  сосѣдить на сѣверѣ з Ивано-Франковсков областев, на югу — з Румыниев, на западѣ — з Межгорскым и Хустскым, на востоку — з Раховскым районами. Плоха — 1800 км2, в значной мѣрѣ лѣсы и горы. 18 населены пункты мають статус горскых.
Главны рѣки — Тиса, Тересва, Теребля (долный ток).

Территория населена од прадавного часу. В околици Апшы найдены слѣды поселѣня сперед 50 тыс. лѣт, а в околици Великой Уголькы — сперед 30 тыс. лѣт (палеолит). В районѣ суть могылы Куштановицкой културы (Колодное), памятникы деревяной церковной архитектуры (Колодное, Нересниця).

Року 1969 в районѣ жили 132,7 тыс. людей, переважно Украинцѣ (около 105 тыс.), дале Румыны — 14 тыс., Русы — 2 тыс.
Подля списованя рока 2001 в районѣ жили 171,9 тысяч людей, з того Украинцѣ — 143 тыс. (83%), Румыны — 21,3 тысячи (12,4%), Мадяре — 5 тысяч (2,9%), Русы — 1,8 тысяч (1% обывательства), Нѣмцѣ — 0,3 тысячи (0,2 %). В районѣ румынскый язык принятый як регионалный.

Главны конарѣ продукции района суть лѣсное газдовство, деревообробка, продукция поживы, вина, конзерв, добываня кухеньской соли, мрамора, садова и скотарска продукция. Тячовщина здавна славна своев садовинов. В добѣ ЧСР тячовскы яблока експортовали до Англии, Голландии, Норвегии, Нѣмеччины, Швеции.

За рокы независимости Украины пришли в упадок перед тым успѣшно фунгуючы транспортны и промысловы объекты, як желѣзниця Тересва-Усть-Чорна, котра звязовала вшиткы села долины Тересвы и фунговала в роках 1903–1998, Закарпатска промыслова геликоптерна сполочность Миноборонпрома Украины в Дубовому, што выробляла аеросани-амфибию А-3 (до року 1987), а пак зачала з выробов геликоптеры значкы Ми-34 (од року 1989), року 1997 была однесена в число подприять, стратегичного значѣня, але не смотрячи на то днесь практично знищена и около 3000 людей стратили роботу.




#Article 565: Тячово (288 words)


Тячово (укр. Тячів, русс. Тячево, мад. Técső, рум. Teceu Mare, слов. Ťačovo) — город, районный центер Тячовского района Закарпатской области Украины.

Город находить ся на правом березѣ Тисы, але историчны части его находять ся на другом березѣ в Румынии. Од областного центра оддаленый на 136 км. Через Тячово иде автодорога Ужгород–Рахово и желѣзниця Ужгород–Солотвино.

Року 1836 в Тячовѣ жило 1814 людей.
Року 1910 обывательство чинило 5910 душ, з того Мадяре — 4482, Русины — 855 и Нѣмцѣ — 434.

Року 1930 в Тячовѣ были 7417 жителѣ, з них Русины — 3066, Мадяре — 2335, Евреи — 1431, Чехы и Словаци — 298, Нѣмцѣ — 36, иншы — 36, чужоземцѣ — 212.

В послѣдных роках обывательство указуе стабилный спад: 9786 жителей (2001), 9601 жителей (2010), 9127 (2014), 9112 (2015), 9043 (2016).

Первый раз спомянутое  року 1211 яко Tecu.
Од року 1308 въедно з Вышковом, Тереблев и Сигетом споминать ся, як доправник соли. В середных вѣках ту жили роботници, што рубали соль в соляных банях. Року 1329 краль Карол Роберт даровав варошу статус кралевского. Técső  быв еден из пятьох коронных вароши в Мараморошу. В документах стрѣчають ся назвы: Thechew (1336), Techew (1406), Teczyo (1453), Thewche (1459), Tetso (1851) и др. Хоть в основаню села могла быти участь сасскых колонистов, нѣмецку природу назвы етимологы в новшых часах одмѣтують. Найправдоподобнѣйше, же походить од прозвища  Técs , зафиксованого в мадярскых документах уже в рр. 1219–1320.   

Року 1914 ту точили ся остры бои з русскым войском. До Трианона Тячово было центром Тячовского яраша (округа). По Трианону готарь Камениця  и Малое Тячово (мад. Kistécső, рум. Teceu Mic), што суть на лѣвом березѣ Тисы, одышли Румынии, а в роках 1941–1944 назад стали ся частев Тячова, пак зась одышли Румынии.
Од року 1961 Тячово мать статус города.

 




#Article 566: Комунистична партия Закарпатской Украины (136 words)


Комунистична партия Закарпатской Украины — марксистско-ленинска партия, створена 19.11.1944, яка заграла основну ролю в организации «воззъеднаня Закарпатской Украины» з Совѣтсков Украинов, по чому заникла (1946).

Первы комунистичны организации в Подкарпатской Руси появили ся в конци року 1918 як бунькы комунистичной партии Мадярщины. 

В марцу 1920 на их основѣ створила ся Межинародна социалистична партия Подкарпатской Руси, яка вошла в комунистичну партию Чехословакии (КПЧ), як ей краева организация. В роках 1939–1944 фунговала иллегално в глубоком скрытю.

По выслободжѣню края од нѣмецько-мадярскых фашистов 19.11.1944 в Мукачовѣ одбыла ся Перва партийна конференция, котра оформила утворѣня комунистичной партии Закарпатской Украины. В чолѣ партии стояв Иван Иванович Туряниця. Партия грала основну ролю в организации «воззъеднаня Закарпатской Украины» з Совѣтсков Украинов. Иван Иванович Туряниця став неодовго тыж у чоло Народной Рады Закарпатской Украины, законодарного и екзукутивного владнучого органа новоствореной державной формации Закарпатска Украина. 




#Article 567: УССР (153 words)


Украинска Совѣтска Социалистична Република (УССР) (укр. Українська Радянська Соціалістична Республіка, УРСР) — совѣтска република, выглашена на части территории бывшой Российской империи, една из держав-закладательок СССР, союзна република в его составѣ. 

Формованя и етаблованя УССР перебѣгало непросто и в противостоянях розличных сил и идей, в котрых меншу ролю играло демократичное волевыявлѣня народа, а перемагала звекша сила оружия. Зачаток тому поклали револучны процесы в Российской империи и выголошеный Ленином принцип права наций на самоопредѣлѣня, што быв в основѣ националной политикы коммунистов.

УССР зыскала додаточны территории:

По промысловой продукции УССР стояла на другом мѣстѣ межи републиками СССР.
В УССР до року 1941 были выставены соткы новых товарень, инфраструктурных и промысловых объектов, в тому числѣ такы гиганты, як Азовсталь, ДнѣпроГЕС, Запорожсталь, Криворожсталь, Харьковскый тракторный завод и др. 
УССР ввела в експлуатацию 5 атомовых електрарень:  Чернобыльску АЭС (1977), Ровенску АЭС (1980), Южноукраинску АЭС (1982), Запорожску АЭС (1984), Хмельницку АЭС (1987).

Украинска Совѣтска Социалистична Република (УССР) закончила свою историю.




#Article 568: СМЕРШ (305 words)


СМЕРШ (куртанка од «Смерть шпионам!») — назва трех независимых окремых контрарозвѣдковых организаций в СССР в часѣ Другой свѣтовой войны. 

В первы тыжднѣ по зачатку Другой свѣтовой войны фронт драматично посував ся в глубину СССР з чим появила опасность прониканя вражой агентуры. Окрем того появило ся дезертерство  в войску. Уже в первы тыжднѣ войны вышла постанова Державного Комитета Обороны, подписана Сталином (№ ГКО-187/сс з дня 17.07.1941), яка створила Особенны Оддѣлы НКВД, а их офицеры, так званы «особисты» достали главну задачу — бороти ся з шпионажом, дезертерством в прифронтовой смузѣ — и надзвычайны права арештовати каждого трафеного, аж и розстрѣляти на мѣстѣ чину. В апрѣлю и маю 1943 на основѣ Особенных Оддѣлов створили контрарозвѣдку СМЕРШ окремо в Наркоматѣ Обороны, Наркоматѣ Военно-морского флота и в НКВД. До задач додала ся борьба из зрадниками, паникерами, антисовѣтскыми елементами и филтрация военных, котры вертали ся з нѣмецкого заятя. Зона дѣяня СМЕРША од фронта росширила ся теперь и на тылы и на территории, выслобожены з оккупации. На территориях чужых держав СМЕРШ справовав ся так, як на своей территории. Филтрация репатриантов завершила ся в року 1946, з тым и СМЕРШ закончив свое дѣяня.

По данным Никиты Петрова, научного сотрудника центра «Мемориал» (Россия), особисты и органы СМЕРША арештовали в рр. 1941 аж 1945 около 700 тысяч людей, из котрых были розстрѣляны 70 тысяч. Векшину арештованых, котры перейшли филтрациов и вываровали ся од розстрѣла, спровадили в лагры, стандардный присуд — на 25 рокы. Окрем того, на территории Германии и Польщи были захранены фашистичны концлагры, а в них теперь уже держали противников социалистичного выбора. 

В януарѣ 1945 в Будапештѣ в Мадярщинѣ заарештовали шведского дипломата Раула Валленберга, якый в часѣ нацистичной оккупации, через дипломатичны каналы вывозив Жыдов,спасаючи их од концлагров, а позднѣйше сам дипломат пропав десь в совѣтскых арештах. В маю 1945 в Празѣ в Чехословакии арештовали и вывезли до Москвы бывшого президента Карпатской Украины А. Волошина.




#Article 569: НКВД (161 words)


НКВД, чит. Ен-Ка-Ве-Де (русск. Народный комиссариат внутренних дел), быв державный орган безпекы в СССР в роках 1934–1946, подобны органы были тыж в союзных републиках.

НКВД СССР перебрав функции НКВД РСФСР, але додаточно и ОГПУ, и так окрем функций Министерии внуторных дѣл достав функции тайной державной полиции и мимосудных репрессий. Наркомом внуторных дѣл быв именованый Генрих Яго́да. Функции были:

В року 1941 функции тайной полиции были выокремены и переданы новому органу безпекы: НКГБ. В року 1946 НКВД быв перетвореный на МВД (Министерию внуторных дѣл).
НКВД од року 1941 достало право выносити засуды аж до кары смерти мимосудным порядком (особенными тройками). 

В период коллективизации НКВД реализовав громадны репрессии против селян, означеных кулаками, депортовав цѣлы народы, обвинены з коллаборации з противником, або нелоялности. Справовав систему направно-трудовых лагров. В заграничу организовав шпионажну сѣть, политичны аттентаты, а в часѣ войны и по войнѣ нанучовав сталинистичну политику и приведеня до влады коммунистичных урядов. В року 1946 агентура НКВД, СМЕРШа и НКГБ довъедна чинила над 200 тыс. людей.




#Article 570: Новоселиця (Тячовскый район) (176 words)


Новоселиця — село в Тячовском районѣ Закарпатской области Украины.

Новоселиця — центер сельской рады, розмѣщена в долинѣ рѣчкы Лужанка, межи Широкым Лугом и Нересницьов, за 29 км на сѣверовосток од райцентра и за 5 км од желѣзничной штации Нересниця, але желѣзниця перестала ходити року 1998. В околици села суть найдища мрамора высокой якости, плохов 600 га, котры в чехословацкой добѣ розробляли ся сполочностьов з чешскым и австро-нѣмецкым капиталом. В околици были три соляны жерела, з котрых добывали ропу и з ней выварьовали кухеньску соль.

Первый раз спомянуто в жерелах року 1600 под назвов Also Nyireznycze (Нижна Нересниця).
Року 1930 в селѣ были 2253 обывателе, з того Русины —1871, Евреи — 356, Чехы и Словаци – 6, Мадяре — 6, Нѣмцѣ — 1, иншы — 6, чужоземцѣ — 7. Грекокатоликы были 936, православны —935. 
Грекокатолицка деревяна церковь Вознесенья (1798) мала вежу вышкы 16 м, але згорѣла року 1928. Року 1931 выставлена камяна грекокатолицка церковь Введенья Пречистой Богородицѣ. Православна деревяна церковь Благовѣщенья Пречистой Богородицѣ (1925) была розобрана в року 1993. Намѣсто ней выставленый мурованый Свято-Покровскый храм (поз. фото).

 




#Article 571: Межгорскый район (301 words)


Межгорскый район (укр. Міжгірський район) — административна единка на сѣверѣ Закарпатской области Украины з центром в Межгорью. До рока 1953 район мав стару назву: Воловскый округ.

В районѣ подля списованя-2001 жило 49.9 тыс людей, з них 99.1% Украинцѣ. Року 2016 в районѣ жиють 47.959 тыс людей, з них в райцентрѣ — 9.607 тыс., в селах —

Через Торуньскый переход (вышка — 931 м), што днесь находить ся над селом Торунь, проходив давный путь из Руси на Угры. Еще до заселѣня края, понад 1000 рокы тому, тут часто стрѣчали ся зо своима товарами русскы и мадярскы торговцѣ. Теперь ту проходить автодорога Долина — Хуст. Южный склон перехода прикрый, автодорога иде серпентинов, а сѣверный — легко спадистый. Снѣг лежить ту од януара по апрѣль.

В XІІІ. вѣку территория прилучена под мадярску кралевску администрацию в составѣ жупы Мараморош. Заселѣня территории з причины горского и лѣсистого характера зачало ся онь в XV. вѣку.

В селах района сохранили ся высше десяткы деревяных церков, выставленых в XVIII. вѣку. У горскых районах ставили шатровы тризрубовы вецеярусны церкви. Така характерна деревяна памятка XVIII. ст. е у селѣ Верхный Студеный.

В рр. 1931 аж 1936, в районѣ частым гостьом быв писатель з Чех Иван Олбрахт, што на мѣстном материалѣ написав роман Никола Шугай, розбойник (1933) добрѣ познатый читателям и на Украинѣ, де опубликованый в товмачѣню. Роман росповѣдать  романтичну историю о розбойникови, свого рода карпатском Робин Гудови, котрый од богатых брав, а худобным роздавав. Память писателя и его литературного героя хранять музеи в селѣ Колочава, недалеко од районного центра.

Традичны конарѣ продукции суть скотарство, лѣсное господарство, земледѣлство (главна култура — кромплѣ), потравинова продукция (сокы, вина, масло, сыр), збор грибов. Розвой района гамуе тот факт, же не е туй желѣзницѣ, ай дорогы ненайлѣпшы. Про то, же район мать жерела минералной воды и е екологично чистый, все векшу вагу доставать купельництво и туристика. 




#Article 572: Майдан (Пакистан) (147 words)


Майдан - красна як мальована долина в районѣ Нижный Дир (Lower Dir) провинции Хайбер-Пахтунхва (Khyber Pakhtunkhwa) в Пакистанѣ. Обывательство Майдана – тото Пуштуны. Найвекше числом племено, жиюче в Майданѣ, зве ся Таркани, або Таркалани. Главным торговищом Майданской долины поважать ся Кумбар (Kumbar).  Кумбар — главный дѣловый центер долины. Долина проходить через высокы горы, покрыты снѣгом в зимушный час. В селѣ Лал-Квилла (Lal Qilla) е сельское оздоровиско.

Долина Майдан славна своима пышныма зеленыма горами и жерелами в лѣтный час. Кумбар, столиця Майданской долины, яко крупный торговый центер злучать множество коммерчных торгов. Люде из розличных сел долины каждоденно приходять на Кумбарскый торг за своима потребами. Векша часть обывательства долины одходить за границѣу, обы заробити собѣ на прожитя. 

Обывателе Майдана высокообразованы в поровнаню з другыма районами. Але, нажаль, в долинѣ Майдан не мають де учити ся, прото за науков идуть в другы районы провинции, за што мусять выдати вельо пѣнязи.




#Article 573: Майдан (Сербия) (196 words)


Майдан (серб. Маjдан, мад. Magyarmajdány) — мадярское село в Сербии в округу Сѣверный Банат  Автономного края Войводина.

Село лежить на восток-сѣверовосток од од центра общины — Новый Кнежевац, на одстояню около 15 км, на стыку трех границь: мадярской, румынской, сербской . В околици села находить ся найвекшое в Войводинѣ найдище нафтовой ропы.

Подля списованя року 1910 в селѣ были 758 обывателѣ, з того 747 — Мадяре; подля вѣры: римокатоликы — 732, реформаты — 9, православны — 8. 

Року  2002 уже  лем 292 обывателѣ, з того Мадяре — 251, Сербы — 16, Ромы — 12, Югославяне — 4, Хорваты — 3, Македонцѣ — 1. Обывательство од року 1953 указуе спадову тенденцию.

Перва упоминка о селѣ стрѣчать ся под роком 1247. В тот час на мѣстѣ теперѣшного села стояв монастырь. Назва села турецкого походжѣня и означать торговицю. Векшый розвой села зачав ся од року 1773, коли сюды переселили Мадярох з Куншага, од Сегеда, Годмезевашаргеля, жебы ту култивовали доган. Року 1795 выставили перву римокатолицку школу. В XIX. ст. од Макова  приселило ся даколько фамилий реформатского вѣровызнаня.
По Трианонѣ  (1919) стратили главный торг — Сегед, де продавали свою продукцию, и одтогды ся переориентовали на слабшы торгы  Нового Кнежаваца и Кикинды.




#Article 574: Новоселиця (Мукачовскый район) (139 words)


Новоселиця — село в Мукачовском районѣ Закарпатской области.

Село находить ся на одстояню 17 км на восток од Мукачова, межи селами Станово и Яблонов, через село веде асфалтка локалного вызнаму.

Року 1837 в селѣ заевидованы 168 обывательох.

Року 1910 село мало 187 обывательох, з котрых Русины были — 173, Нѣмцѣ — 14. Грекокатоликох было 174, израелитох — 13. 

Року 1930 з 219 обывательох села 201 быв Русин грекокатолицкой вѣры, 18 — Евреи. 

Року 1969 в селѣ жило 228 людей.

Подля списованя року 2001 село мать 267 обывательох. 

Року 2012 обывательох было 305 у 73 дворогосподарствах.

На территории Новоселицѣ археологы нашли поселѣня з добы неолита (IV. тысячолѣтя до Р. Х.).
Закладено село року 1505, поважують, же ту ся населили обывателѣ з Малых Лучок.
До Трианона (1920) належало ку жупѣ Берег.

В роках 1990-1993 р. выставили нову муровану церковь Святого Духа.




#Article 575: Новоселиця (Виноградовскый район) (341 words)


Новоселиця (мад. Sósfalu, рум. Dumbrava) — село в Виноградовском районѣ Закарпатской области.

Село находить ся на одстояню 22 км од Виноградова и 8 км од желѣзничной штации Королево. Главны занятя селян — садовництво и винарство. В околици на на каменистых убочах суть великы плохы деренок (Cornus sanguinea). Над селом выпинать ся верх Фрасин (826 м) на румынско-украинской граници, доминанта цѣлого району.

Року 1969 Новоселиця мала 1371 обывателя.
Року 1910 в селѣ были 558 обывателе, з них Русины — 492, Нѣмцѣ — 62. Грекокатоликы были 496, израелиты — 62.
Року 1930 обывательох было 746, з того 657 — Русины, 84 — Евреи, 1 — Мадяр, 4 — чужоземцѣ. Грекокатоликох было 358, православных — 303.

В селѣ уже року 1969 быв краеписный музей.  Днесь в будовли бывшой фары фунгуе етнографичный музей, де зобраны понад 200 експонаты, звязаны з културов Волохох. В режимѣ музея доступна тыж про навщѣвы Успенска церковь  XVII. ст. 

Влѣтѣ каждорочно одбывать ся фолклорный фестивал «Волошскы стравы». 

На территории теперѣшного села нашли неандерталску стоянку з ранного палеолита (60–50 тыс. рокы стару). Перва упоминка о селѣ в историчных документах — рок 1351. В дакотрых жерелах говорить ся о значно позднѣйшом основаню села, але тота хыба походить з того, же село было закладеное як новоселиця в готарѣ села Черна (мад. Csarnatő) и называло ся Csarnatőújfalu (Чорнянска новоселиця), под таков назвов в року 1372 село уже екзистовало. Стара мадярска назва обох сел тыж свѣдчить, же закладателѣ были Русины. Позднѣйша назва Sós-Újfalu (Соляна новоселиця) была року 1899 вымѣнена на Sósfalu (Соляное село), тоты двѣ назвы зась свѣдчать, же в околици были ропляны колодязѣ и обывателе могли выварьовати соль.
В рр. 1654–1656 выставили готичну деревяну Успенску церковь. Церковь мать довжку 14 м и вышку турнѣ 25 м, турня мать декоративное подсябитя.  З югозападного боку при церковли деревяна звонниця того ж вѣку.  Церковь была реставрована в рр. 1979–1980.
Главна цѣнность храма — его стѣнописы з року 1662. Найвеце интересный «Рай», зображеный як ренесансный каштель з турнями и стрѣлницями.
До Трианона (1920) село належало  ку Затисянскому округу жупы Угоча.
Року 1925 выставлена грекокатолицка камяна церковь Успения Пр. Богородицѣ.




#Article 576: Подсябитя (140 words)


Подсяби́тя — фортификачный елемент середновѣкых каштельох и замковых мурох. 

Быв то крытый ганок, выстаючый над муром, котрый давав можность обранцям на верху мура або ставбы скоро перейти на огроженое мѣсто фортификации и одтам в напрямѣ долу метати на нападникы камѣня, лляти горячу смолу, острѣльовати их. Од того е назва, котра означать: бити под себе.

Подсябитя дало можность охранити муры фортификации або ставбы од розбиваня, што в середновѣку было росширеным способом добытя фортификаций. Подлога подсябитя мала отворы на выстаючой з лиця мура части ганку, через котры легко было поразити неприятеля, кедь ся достав ку подножу мура. Побсябитя бывали на зачатках деревяны. Отворы в подлозѣ мали обычайно закрытя, але не припевненое, так же при потребѣ было закрытя легко одклопити.

Од XIV. вѣку во Франции научили ся правити мурованы фортификачны елементы про таку оборону, котры не бояли ся огня.
Тоты достали назву махикулы.




#Article 577: Сак, Юрий Михайлович (305 words)


Сак Юрий Михайлович (*7. апрѣль 1917, Брод Иршавского округа, жупа Берег, Мадярщина, †4. август 1998, Ужгород, Украина) — классичный филолог, латиниста, универзитный профессор, товмач.

Родив ся в многодѣтной фамилии яко дванадцята дѣтина, ще малым дѣтваком утратив отця. Учив ся в сельской школѣ, де сельскый учитель, увидѣвши его здатность ку наукам, забеспечив го материално и помог му вступити до Ужгородской гимназии. По закончѣню гимназии учив ся на филозофской факултѣ Карловой универзиты, Прага (1936–1939), котру мусѣв лишити по роспадѣ Чехословакии, и закончовав науку на филозофской факултѣ Дебреценской универзиты (1939–1941). Доставши квалификацию гимназиалного профессора латинского языка и литературы, в роках 1941–1942 робив на Ужгородской гимназии, але пак быв мобилизованый до мадярского войска.

Року 1946 быв позваный на роботу до новоствореной Ужгородской универзиты, де робив до конця живота. Умер и погребеный в Ужгородѣ.

Кандидатску диссертацию обгаив при Киевской державной универзитѣ року 1956. Ей темов были сатиры Персия, а содержаньем — потовмачены на украинскый язык творы римлянского сатирика, допроводжены текстологичным   
комментарьом. Пиля роботы доцента катедры классичной филологии немало робив над товмачѣнями латинскых авторох, штудировав латиноязычны памятникы середновѣку, добы Ренессанции и позднѣйшы. В библиотецѣ универзиты перештудировав инкунабулы и выдав каталог «Інкунабули Ужгородського державного університету» (1974). Выглядав в библиотецѣ «страченый» шеститомный латиноязычный рукопис «Истории карпатскых Русинох» Михайла Лучкая потовмачив (первый том сам, иншы з коллегами) по украинскы и выдав го в рр. 1983, 1986, 1988, 1990, 1991, 1992 в материалах Музея украинской културы в Свиднику. Окремое выданя в Ужгородѣ вышло уже по его смерти. Потовмачив по украинскы Базилович, Иоанникий|, Василь Довгович|, Александер Духнович|, Михаил Лучкай|, Иван Пастелий|, обы латиноязычны творы подкарпатскых писательох зробити доступными днешному читательови, и написав много робот о их творчости. Библиография его научных робот числить понад сто позиций. Много статьох, проникнутых духом великого патриотизма, о давных подкарпатскых писателях появив в новинковых публикациях.

Педагогична, сполоченска и научна заслужна робота Юрия Сака вызнаменана шѣстьма медайлами и дипломов чести Министерии освѣты Украины.




#Article 578: Махикулы (134 words)


 

Махику́лы – фортификачный мурованый елемент на верху мура котрый служив про оборону подошвы мура од нападаючого неприятеля, котрый хотѣв бы розбивати мур, або штурмовати го з лазивами. 

Способы и техника будованя махикул была вынайдена во Франции, и там ся называли в старо-французчинѣ machecol (карколомы), а в середновѣкой латинѣ: machecollum.

Махикулы зачали хосновати од  XIV. вѣку. Пришли они на замѣну деревяным подсябитям, котрых главный минус быв в том, же мож их было запалити. Перестали хосновати махикулы по XVI. вѣку, коли появили ся каноны, з котрыма мож было штурмовати фортификации з одстояня, и так противник не мусѣв приближати ся ку мурам.

Махикулы представляли собов ганок, выстаючый навонок перед лице мура, опертый на конзолах. Ганок тот мав стрѣлницѣ  и отворы, на котры мож было метати камѣня, лляти вар або горячу смолу на противника, котрый штурмовав замковы муры. 




#Article 579: Иршавскый район (235 words)


 
Ирша́вскый райо́н,  Іршавський район — административна единка Закарпатской области Украины. Административный центер — город Иршава. Район мать 25 сельскых рад и 46 сел.  Главна рѣка — Боржава, правый приток  Тисы. Року 2009 створеный Националный природный парк «Зачарований край» плохов 6101 га, в околици Илницѣ, де мож видѣти уникатный вытвор природы — Смерековый камень.

Район належить до найдавнѣйше заселеных в области. До Трианона (1920) — округ (Ilosvai járás) жупы Берег.   До р. 1953 — Иршавскый округ.

Року 1969 в районѣ жили 91 тыс. людей, понад 93% в селах.
Подля списованя рока 2001 в районѣ жили 100,881 тысяч людей, з того в селах — 91,366 тыс., в Иршавѣ — 9,515 тысячи.. 
На зачаток рока 2016 в районѣ было 99.998 обывателей, з того в селах —  90.753, в Иршавѣ — 9.245.

Основны агрокултуры: тенгериця, пшениця, жито, овес, з техничных култур — доган. Промысловый конарь представляли подникы в минулому союзного и републичного значѣня: Иршавскый абразивный завод, Илницкый завод машинобудовных узлох, Кушницкый лѣсокомбинат, Иршавскый комбинат гнутых мебльох, Илницка банска справа, Приборжавскый вапняный завод, Иршавскый винный завод, Иршавска ткацка фабрика, Иршавскый стройремонтный завод. В промыслови было занято понад  5 тысяч люди. В сучасности, вшак, велика часть товарень заникла в резултатѣ приватизации и розорваня економичной кооперации. Дакотры обновили технологии и обладунок и продовжують роботу з меншым числом персонала. Напримѣр, Иршавскый абразивный завод обстояв в конкуренции, хоть замѣстнавать лем 126 особ.  Практично заникла Боржавска желѣзниця Берегово — Кушниця, што фунговала од року 1908.




#Article 580: Брод (Закарпатска область) (148 words)


Брод (Брÿд, укр. Брід)— село в Иршавском районѣ Закарпатской области Украины. 

Село находить ся на сѣверозападѣ од районного центра в оддалѣню 6 км (межи центрами) на рѣчцѣ Иршавка, правом притоку Боржавы. Горѣ током рѣкы межуе зо селом Дешковиця, котрое належить административно до Бродской сельской рады.

Перва упоминка о селѣ — р. 1373.
Року 1856 освятили нову Михайловску церковь. 
Списованя року 1910 указало в селѣ 1259 обывательох, з того 797 — Русины, 365 — Мадяре, 132 — Нѣмцѣ. Подля  вѣры: 855 — грекокатоликы, 430 — израелиты. 
В чехословацкой добѣ подля списованя року 1921 село числило 1259 особ,  а року 1930 — 1500 особ, з котрых 1069 были Русины, 413 — Евреи, 17 — Чехы и Словаци, 1 — чужинець (не маючый чехословацкого подданства). В року 1930 в селѣ была промыслова паленчарня, ходив державный автобус.
Року 1969 в селѣ жило 1898 люди.

Ку Бродськой сельской радѣ належить и село Дешковиця. 

 




#Article 581: Брод (Миколайовска область) (169 words)


Брод (укр. Брід) —  село в Украинѣ, в Первомайскому районѣ Миколайовской области на лѣвом березѣ рѣкы Южный Буг. 

Число обывательох чинить 345 особ (подля списованя року 2001). Орган мѣстной самосправы — Довгопристанска сельська рада.

Первы оселѣня на территории близь днешного села были около VІ. тысячлѣтя до Р.Х. На то свѣдчать артефакты добы неолита и бронзу (VI, II тысячлѣтя до Р.Х.).

В середновѣку на тых землях довгый час пановали кочовникы Дикого Поля.

По витязствѣ войска Великого князя литовского Олгерда у битцѣ з Татарами на рѣчцѣ Синюха року 1362, доба Золотой Орды у тых мѣстах была завершена.

Село основав року 1420 литовскый князь Витовт на мѣстѣ ставбы камяного арочного моста через Южный Буг. Довгый час звало ся Витовтов Брод..

В току майже пятьох стороч над селом пановали за рядом Речь Посполита, Османска империя, Запорожска Сѣчь, Российска империя.

Року 1941 было заятое нѣмецко-румынскыма добытниками, належало до Голтянского повѣту губернаторства Транснистрия. В яри 1944 село было выслободженое од оккупантох.

В фебруарѣ 1954 при новом административно-территориалном дѣлѣню УССР, Первомайскый район трафив до  Миколайовской области.




#Article 582: Брод (Босния и Герцеговина) (330 words)


Брод — город и община, положена на правом березѣ рѣкы Сава в сѣверной части Босны и Герцеговины в ей сербской самосправной части Република Сербска, ровнако около 200 км оддаленый од Загреба, Сараева и Београда. На лѣвом березѣ, в Хорватии находить ся Славонскый Брод.

Перва споминка в писаных жерелах походить з року 365. В часы Римской империи на том мѣстѣ быв город Марсония, названый в честь бога войны Марса. В середновѣку, около року 1470 и дале яко маеток родины Бериславич, было то едно село на обох берегах и называло ся Бериславичов Брод. Року 1536 Османы заяли го и правобережну часть села цѣлком знищили. В турецкых руках было до року 1688, а дале уж лем правый берег овладали Османы. Ту была границя Австро-Мадярщины и Османской империи и обѣ стороны мали военны оборонны ставбы. Року 1739 на лѣвом березѣ установила ся австрийска администрация, а на правом — турецка и одтогды так зоставають яко два окремы населены пункты. Правобережна часть мала назву Босанскый Брод (мад. Boszna-Bród). Ту быв  перевоз через Саву, а од року 1879 — мост. Быв то важный торговый и желѣзничный узел, ту сходили ся линии Будапешт – Сараево и Загреб – Сараево.  Року 1878 город, як и цѣла БиГ, быв оккупованый Австро-Мадярсков монархиев. В Другой свѣтовой войнѣ город быв силно ошкодженый в резултатѣ бомбардовань союзникох.

Року 1992 в току войны мост быв розбитый, але в далшых роках зостав обновленый.  Од року 1992 Брод односить ся до Републикы Сербской. Сербы пробовали змѣнити назву Босанскый Брод на Сербскый Брод, але натрафили на протесты Боснякох. В конци парламент републикы утвердив курту назву Брод без одкликаня на народность.

В городѣ фунгуе рафинерия нафты, де мають роботу 1300 людей. Зоставать тыж надале важный яко желѣзничный узел. Трикотажна фабрика Бродтекс з персоналом 130 особ выраблять рочно миллион пар фусекель и 25 тыс. кило синтетичной пряжы, застачаючи торгы властной державы и Сербии. До войны вшитка тота продукция была примѣрно десять раз векша и мала добрый експорт.

Обывательство города подля довоенного списованя року 1991 чинило 14098 особ, з того:




#Article 583: Дикое Поле (355 words)


Дикое Поле (укр. Дике Поле, русс. Дикое Поле, пол. Dzikie pola, лит. Dykra)  — исторична назва незаселеной территории на сѣвер од Чорного и Азовского моря, на  западѣ ограничена Днѣстром, на востоку Доном. Сѣверна границя Дикого Поля не окреслена дефинитивно, але на мапѣ Боплана може быти означена линиев Умань–Кременчук. 

В 9—13. вѣках на тых землях бывали кочовы племена Куманох и Печенѣгох, Золота Орда и др. В 14–15. вѣках Дикое Поле было залучено до Великого княжества Литовского, але часть территории периодично контроловали Крымское ханство и Ногайска орда, одкы нападали на богаты городы на сѣверѣ. Од того часу про оборону тых городох на землѣ Дикого поля высували передову страж, козацкѣ дозоры, з котрых поступово творили ся и войсковы осады. Территория Дикого поля помалы ставала ся все менша.

Назва «Дике поле» появила ся в 15. вѣку и означала, очевидно, никым не контролованы землѣ.  Жити на тых землях могли лем тоты люде, котры знали самы заручити свою беспечность збройнов силов. На мапѣ Боплана  на краю Дикого Поля находить  ся замок Кодак. Назва заникла в 18. вѣку, коли зачала ся интензивна колонизация территории и на тых землях могли беспечно жити цивилны обывателе. 

О тоты землѣ мали интерес Великое княжество Литовское, Рѣчь Посполита, пак Российское царство и Османска империя. Бахчисарайскый договор (1681) подѣлив Дикое Поле межи Российскым царством и Османсков империов з границьов по Днѣпру. Але воеваня России за  выход на Чорное море продовжив первый российскый император Петро І.  в далшых войнах з Османами. Особенны успѣхы в добываню новых земель мала его наступниця императорка Катарина II. Велика. Року 1774 Кючук-Кайнарджийскый договор дав Российской империи право плавбы и триманя флота на Чорном морю и часть Крыма, року 1783 она прилучила цѣлый Крым, а року 1791 Ясскый договор посунув границю межи двома империями уже на Днѣстер. И так вшитка территория Дикого Поля одтогды достала ся под владу Российской империи.
В ходѣ российско-турецкых войн военны осады просували ся все дале на юг.  За 16–18. вѣкы  з Дикого Поля став ся доста заселеный регион, в яком на конець 18. ст. было  2500 осад з числом обывательства около  едного миллиона особ, што фактично приближало ся до заселености давно осадженых украинскых земель. Назва Дикое Поле помалы стратила смысел.




#Article 584: Шипраге (186 words)


Шипрагы (серб. Шипраге) — населеный пункт и бывша община в сѣверной части Босны и Герцеговины, в Републицѣ Сербской, в общинѣ Котор Варош. Ку бывшой общинѣ Шипрагы, окрем властно Шипраг, належали еще 10 сел: Чорковичѣ, Грабовиця, Крушево Брдо I, Крушево Брдо II, Мальева, Паливук, Присочка, Радохова, Селячка, Стопан. Року 1964 община Шипрагы была зрушена.

Шипрагы, окружены верхами надморской вышкы 750–950 м, лежать в долинѣ рѣчкы Врбаня, притоку рѣкы Врбас, в правобережной части порѣча Савы ровнако около 300 км оддалены од Загреба и Београда и около 150 км од Сараева. Од центра общины Котор Варош одстоять на 30 км, од регионалного центра Баня Лука на 60 км.

Обывательство города подля списованя року 2013 чинило 788 особ.

Первы осады в долинѣ рѣкы Врбаня односять до  неолита. В тых часах ту перебывали Иллиры, а в 4. столѣтю до Р.Х. Келты.

Од добы Римской империи ту найдены остаткы раннохристианской базиликы (3–5. ст.).

По Первой свѣтовой войнѣ з мужского обывательства Шипраг зостала лем десятина. В Другой свѣтовой войнѣ околицѣ Шипраг были районом острого партизанского одпору. В домовой войнѣ (1992–1995) велика часть босняцкого обывательства была забита и выгнана, а околичны босняцкы села спустошены. 




#Article 585: История бицикля (446 words)


Богата и захватуюча история бицикля зачинать ся роком 1817, коли появив ся его первый прототип од Карла Дреза.
 

Слово бицикель первый раз стрѣчать ся во французскых публикациях з року 1847 и означать якоесь неописаное возило зоз двома колесами, може коч. Конштрукция бицикля была розвоем велоципеда, хоть оба тоты слова были хоснованы недиференциовано даякый час.  В англицкой пресѣ появило ся  в новинцѣ The Daily News року 1868, де ся описовали бициклѣ и трициклѣ на Елизейскых Полях и в Булоньском лѣсѣ. 

Интересно, же в компютерном штандартѣ кодованя Уникод е кодова позиция про симбол бицикель — 1F6B2. В языку HTML комбинация amp;#x1F6B2;  выпродукуе симбол 🚲.

Русины найвеце хоснують назву бицикель (бицикля, бициклѣ), але в области польского вплыву бѣжны суть назвы ровер и даже велоципед. Слово бицикель повело ся з анг.  bicycle, што значить «двоколо», в области векшого мадярского вплыву частѣйше хоснованое в множинѣ, од мад. bicikli. Французское vélocipède было придумано яко назва про вынаход Дреза на основѣ лат. velox pedes (быстрый, шиковный ходець). Назва ровер походить од фирмы Rover, котра продуковала беспечны бициклѣ, а пак перейшла на продукцию авт.

Первый бицикель, як днеська ся поважуе, року 1817 справив барон Карл Дрез. Про объективность треба додати, же розличны конштрукции, поганяны мускулнов силов были и до него, але дрезина была найвеце подобна днешному бициклю, нараз достала знамости и популарности. Дрезов сочасник, молодый поет Ян Коллар, котрый в рр. 1817–1819 учив ся в Йенѣ бѣгав на такой дрезинѣ на ранде до своей милой. Сам вынаходник называв свой вынаход Laufmaschine (машина бѣгти). Колесарѣ и вынаходникы такой зачали з продукциов и вылѣпшѣньом машины. Дрезина уже в року 1918 была популарнов забавов и в Булоньском лѣсѣ в Парижу.  Днешный бицикель, вшакже, появив ся як резултат роботы многых вынаходникох, а его вывин послужив огромным импулсом до вынайдѣня и продукции авт и моторок.  

Процесс еволуции бицикля не застановлять ся ани днесь. 

Року  1891 лѣпшы бициклѣ выробляли в Англии, во выробѣ были заняты 5000 людей, продуковало ся рочно 40 тысяч бицикльох в просѣчной цѣнѣ 20 либер за еден, циже на 800 тыс. либер . Найвекша фабрика была в Ковентри, де было занятых 3000 людей. Цѣлково же в Европѣ и Америцѣ было около 1000 фабрик на выробу бицикльох.

Року 2000  Европа и Америка выробили 10,6 млн. бицикльох, а Китай — 52,2 млн., але импорт бицикльох до самых США того ж року чинив 20,2 млн., з чого видко, же центер свѣтовой продукции бицикльох  днесь е в Китаю.   

В сучасности рост выробы бицикльох стабилно перевысшать рост выробы авт. Высокомоторизованы державы выдають значны наклады на будованя циклотрас и пропагують бицикель яко средство рекреации и шпорта, вылѣпшѣня екологии и здравля обывательства.  В 1970-х роках зачали появляти ся новы бицикльовы шпорты и шпециализованы типы бицикльох  (BMX, горскый бицикель), што еще вецей оживило бицикльову индустрию. 




#Article 586: Велоципед (402 words)


Велоципед (з фр. vélocipède) – прототип бицикля, на котром але еще не была ани  трансмиссия, ани гамы, а рушаня, бѣг и спераня ѣздець  реализовав властныма ногами, операючи ся на землю.

Первый велоципед  справив  року 1817 барон Карл Дрез (Karl Drais). Сам вынаходник  называв свой вынаход Laufmaschine (машина бѣгти). Перва задокументована ѣзда одбыла ся 12. юна 1817 з Маннгайму до гостинця Schwetzinger Relaishaus в Райнау (днесь подгород Маннгайма), по найлѣпшой дорозѣ Вельгерцогства Баден. Дорога там и назад вынесла 15 км, и ѣзда забрала му около годины, а найвекшов сензациов того часу было, же стало ся то без коня.  Еднак по даскельо роках, коли велоципед вышов на торг, появили ся и тяжкости.  Стало ся очевидным, же на дорогах, порытых возовыми колеями, тяжко держати ровновагу машины, и так ѣздцѣ велоципеда имили ся ходити по ходниках и рухали ся над мѣру скоро, огрожуючи пѣшых ходцьох. Наслѣдком было, же власти в Германии, Великой Британии, Споеных Штатох заказали хосновати велоципед.

Вынаход нараз достав знамости и популарности.  Дрезов сочасник, молодый поет Ян Коллар, котрый в рр. 1817–1819 учив ся в Йенѣ бѣгав на такой машинѣ на ранде до своей милой.  Колесарѣ и вынаходникы такой зачали з продукциов и вылѣпшѣньом машины.  Уже в року 1918 была машина на бѣганя популарнов забавов и в Булоньском лѣсѣ в Парижу, де   достала назву велоципед.  

Французское слово vélocipède было придумано яко назва про вынаход Дреза на основѣ лат. velox pedes (быстрый, шиковный ходець). Назва тоту перебрали Польща и Россия, котры културно тѣсно контактовали зоз Франциов. Тота назва пак была еднако платна и про трициклы, и про квадроциклы.

Наслѣдком конштрукции велоципеда требало го выробити такой вышкы, котра бы в повности одповѣдала довжинѣ ног ѣздця, и так быв то транспорт аж понад мѣру индивидуалный. Тоту проблему вырѣшив вынаходник Жозеф Нисефор Ньепс (Joseph Nicéphore Niépce), сам активный ѣздець на велоципедѣ, котрый придумав сѣдло з регулованов вышков. Великое число вынаходникох и конштруктерох в наступных роках активно дали ся на вылѣпшѣня  велоципеда.  Главный принос належав англицкым и французскым  вылѣпшователям. В другой половцѣ ХІХ. ст. во  Франции интерес до той новоты и выроба ей упадае через франко-прусску войну (1870–1871).  Центер выробы и вывину переносить ся до Англии и США. Року  1891 найлѣпшы бициклѣ выробляли в Англии, а цѣлково же в Европѣ и Америцѣ было около 1000 фабрик на выробу бицикльох. Але то уже была зовсѣм друга машина и веце росширила ся по свѣтѣ ей английска назва бицикель (англ. bicycle). Межи Русинами назва велоципед заховала ся лем у Лемкох в Польщи. 




#Article 587: Темеркень, Иштван (711 words)


Иштван Темеркень (мад. Tömörkény István, родж. Steingassner István,  *21. децембер 1866, Цеглед, — †24. апрѣль 1917, Сегед ) мадярскый писатель, новинарь, етнограф, археолог, музеолог.

Штайнгасснеры были швабска фамилия приселенцьох з Австрии. При уроджѣню сына его отець арендовав в Цегледѣ гостинець при штации. Иштван зачав ся учити в сегедской школѣ чина пиаристох, пак три рокы (1877-1880) учив ся в маковской реформатской гимназии. Мав 16 рокы, коли мусѣв быв лишити гимназиалну науку, бо отцево подузятя збанкротовало. Став до роботы патыкарьчиком, обы мав з чого жити. В роках 1882-1886 быв патыкарьом, але тота робота его не удовольняла, любив быв быти независимым, сам собѣ паном. З помочов сородников достав мѣсто новинаря в Сегедском Вѣстнику (мад. Szegedi Híradó). Змѣнив при тому свое призвиско на Темеркень, понеже в дуалистичной Мадярщинѣ найти мѣсто в сполоченском животѣ з чужородным призвиском не было реалне. Хоть новинарство не означало забеспеченое прожитя, але на розвитя писательского таланта было цѣлком придатное. Темеркень не мав ани свѣдоцтво матуриты, ани универзитну диплому, (в тых часах патыкаре тото не мусѣли мати), зато року 1888 мусѣв наруковати до войска, як каждый непривилегованый член сполоченства, селянин або роботник. Два рокы служив на босенско-турецкой граници (1888-1889), ту научив ся сербскый язык. Еще еден рок служив у Вѣдню (1890-1891), де легко научив ся, знаючи домашный швабскый диалект, нѣмецкый литературный язык. Наруковав яко шоровый вояк, демобилизованый быв яко сержант. Въедно з ним служили молоды селяне з околиць Сегеда, и тото были его первы сполоченскы скушености.

По войску робив новинарьом в Сегедском Деннику (мад. Szegedi Napló), котрый быв много высшый по духу од Сегедского Вѣстника. Року 1894 побрав ся зо своев женов Еммов, дѣвков познатого сегедского готельера.  Року 1897 Калман Миксат запросив го за екстерного  дописователя столичной новинкы Державный вѣстник (мад. Országos Hírlap). Року  1899  быв выбраный за главного секретаря Общества Дугонича, вплывового литературно-сполоченского общества и зыскав рекомендации на службу в Библиотецѣ Шомодьи, зъединеной зоз Сегедскым музеом, створеным того року. Тут служив при боку директора, Яноша Рейзнера, яко побѣгайло на вшиткы задачѣ. Так освоив вшиткы роботы в библиотецѣ и в музею, межи тым учив ся на курсах, зорганизованых Державным Иншпекторатом про Музеи и Библиотекы. Року 1900 абсолвовав библиотечный курс, року 1901 — природописный, року 1903 — народописный и археологичный. По смерти Яноша Рейзнера (1904) став ся директором библиотекы и музея и быв на том посту до конця живота.  В роках 1899–1907 брав участь в археологичных и етнографичных експедициях и выступав в фаховых выданях зо статьями на темы языкознаня, археологии, етнографии. 

Умер 24. апрѣля 1917 на запал плюц.

Рокы 1903–1913 были кулминациов его литературной  творчости: достав знамости на вшитку Мадярщину, майже каждый рок выйшла его книжка в Будапештѣ.
Року 1906 быв выбраный членом Общества Петефи,  елитного клуба найлѣпшых мадярскых писательох.  

Темеркеньова творба радикално и послѣдовно  очищена од идеологии, належить до литературного  натурализма, выбраны свои типы, их способ живота, их менталиту, бесѣду, рисуе в интегралной цѣлости, збераючи курты истории, шкицы припадох, пригодны зазначкы в бесконечный ряд. Темеркень на такый способ, як зберав музейны експонаты, зберав тоты истории о людях, хранячи их етнографичну цѣнность, а з их живота  мусѣла цѣлком пропасти индивидуална перспектива, метафизичны представы о цѣли, но не пропали моралны цѣнности.

Але тото литературное зберательство, так як и музейно-етнографичное, не была самоцѣль — она захопила дух тогочасного Сегеда, указала тых людей, з чиих труда и пота выростали палаты Сегеда. Темеркеня много цитовали, наново выдавали и перевыдавали, но немногы из его сочасникох порозумѣли го. Тогочасна литературна критика выказовала незадоволеность, авторитетна пресса од него чекала в первом рядѣ гуморны творы, академична критика замѣтовала му заглублѣня до подробностей  и надмѣрну етнографичность.

З  Темеркеньом въедно працуючый Ференц Мора добрѣ розумѣв Темеркеньову квалиту и во вшитком поддержовав го.

В своей творчости Темеркень слѣдовав за Калманом Миксатом, але язык его и выклад быв значно простѣйшый, близшый до народной бесѣды, без литературной артистичности.   На подкарпатску литературу творчость обох сих писателей мала величезный вплыв. В повѣданях Александра Маркуша легко видѣти штил выкладу од Темеркеня. Темеркень писав о простых людях, волочугах, збойниках, и при том писав их языком. В том быв подобный до Горького, але его творы не были идеологичны. Темеркень писав з легкым гумором, в том быв подобный до Чехова, але гумор его другоплановый и все офарбеный смутком над негораздностями того живота перед котрыма люде безсилны.   Ендре Ади писав за него в некрологу: «Не мадярскый Чехов, Горькый, або иншый быв, но быв сам по собѣ, всѣх сегедян и всѣх Мадяров  — Темеркень…».




#Article 588: Big Bang (группа з Англии) (146 words)


Big Bang — британское музичное дуо, котрое достало знамости и популарности  концем 1980-х рокох.  Складать го Лоренс Мелис (Laurence Malice, на знимцѣ злѣва) и Иен Виллиамс (Iain Williams).

Дуо закладено в Лондонѣ, зарегистровано под коммерчнов значков Swanyard Records и стало ся пионером музичного жанра, познатого яко бигбит.Big Bang (Google page) 
Назва ансамбла означать «Великый выбух», што мало звыразнити пионерскый характер музикы.

Хоть «Великый выбух» нигда официално не быв розвязаный, концем рока 1991 Лоренс тай Иен рѣшили сконцентровати ся на персоналной карьерѣ окремо од группы. Склали и записали новы материалы, котры плановали про новый албум под назвов «Theory», але тот наконець так и не быв выпущеный.

Интерес ку группѣ зачав зась указовати ся в року 2010, коли дигитално перезаписаны цедечка Voulez-Vous и Cold Nights in Cairo той группы появили ся в Америцѣ и продавали ся по 45 либер. В далшых роках записовали ся под значков WM Records.




#Article 589: Май (майске древко) (323 words)


Май,  иншак маик (деминутив), майске древко — в народных традициях — обрядовый стромик, окрашеный пантликами, цвѣтами, котрый символизуе обновлѣня роcцвѣтаючой природы. Подагде, напримѣр, в Срѣмѣ так называють и самы святочны забавы, што ся одбывають при том обрядовом символѣ.

Майже у вшиткых народох было обычайом радостно стрѣчати приход  яри, обновлѣня плодных сил природы, прото в зачатку яри, або лѣта, славностно, з обрядовыми спѣванками проявляли свою радость. Окрашеный фаребныма пантликами маик — главный символ той славности. Выпустившое молодое листя древко представлять образ ожывшой природы, а фаребны пантликы символизують радость з прихода нового плодного цикла землѣ, обѣцяючого новый урожай и продовжѣня живота природы и на ню одказаных людей.  

До нас тот обычай пришов зо Западной Европы, а тамтуды зоз сѣверных крайох, де в тоту добу рока дерева еще лем выпущають листя. Потвержують тото зо своей стороны ай лингвисты. На Чехах тот обрядовый стромик называть ся máje  f., на Моравѣ mája f., а походить з нѣмецкого Maie f., што означать молодое зеленое голузя березы, котрым окрашують обыстя.

Обычай документално зафиксованый в Западной Европѣ од XIII. ст., а в Паннонии од XVI. ст.

Славности доокола мая суть повсягды святочнов забавов передовшиткым про молоды дѣвкы и паробци.

У Русинох, а таксамо на Чехах  и в Паннонской котлинѣ е звычай, же легѣнь вночи на 1. мая вырубать и окрасить стромик и покладе го под облак або привяже на капуру своей милой. Даколи, найме в горскых селах, де ярь поздить, тото  одбывать ся на Русаля. 

В дакотрых русинскых селах еще и за памяти днешных людей ку тому обряду ся вязали бабоны. В Новоселици (окрес Снина) на сливках розвѣшовали лушпину од яиць, котру передержали еще од Великодня, про то, обы быв добрый урожай зерна.

Подагде закопують высокый гладкый стовп, на вершку котрого суть привязаны цѣнны трофеи. А достануть их тоты легѣнѣ, котры годны будуть вылѣзти нань и собѣ з них еден выбрати. В краях, де ховають конѣ, звыкли упорядити вшелиякы перемаганкы, де вызначать найлѣпшого, найшиковнѣйшого ѣздця, а тот достане титулу майского краля. 
 




#Article 590: Назарены (малярство) (291 words)


Назарены (нѣм. Nazarenen)  была группа малярьох, котры року 1809 во Вѣдни, а пак в  Римѣ заложили Братство св. Лукы, котре было первым малярскым сполком в истории умѣлства. 

Таку назву выбрали прото, же евангелиста Лука ся поважуе за покровителя малярьох. В ширшом смыслѣ тот термин означать патриотично-религийный умѣлецкый напрям в Германии, Италии и Австрии. Назарены — на зачатку была их неофициална назва, высмѣшна прозывка, котру им дали про то, же носили плихтаючы, беленгаючы шаты и лишали довгы волосы. 

Закладателѣ братства были шестеро: Йоганн Фридрих Овербек (Johann Friedrich Overbeck), Франц Пфорр (Franz Pforr), Йозеф Винтергерст ( Joseph Wintergerst), Йозеф Суттнер (Joseph Suttner), Лудвик Фогел (Ludwig Vogel) и Йоганн Конрад Готтингер (Johann Konrad Hottinger). Позднѣйше ку братству приступили Петер фон Корнелиус (Peter von Cornelius), Вилгелм Шадов (Wilhelm Schadow), Филипп Файт (Philipp Veit) и далшы. 

В року 1808 зачали штуденты Академии во Вѣдни протестовати против классицизма и академизма выукы, а року 1809, коли Наполеоновы войска обсадили город, одышли до Риму и нашли утулок в монастыри Сан Изидоро. Главныма фигурами братства стали ся Фридрих Овербек и Петер Корнелиус. В роках 1818–1830 идеи и вплыв назаренох росширили ся на Германию и Австрию.
Петер Корнелиус став ся директором Академии в Дюсселдорфу, а пак в Мюнхену и Берлинѣ. В конци 1840-х вплыв назаренох зачав упадати. Фридрих Овербек зостав в Италии до смерти.

Рух назаренох належить ку добѣ романтизма, еднак назарены хотѣли обминути академичны формалности романтизма, обродити умѣлство ранной ренесанции. Малярѣ того напряму гледали иншпирацию в христианском середновѣчном умѣлствѣ, в готицѣ, з ранной ренесанции их идеалом были передовшиткым Албрехт Дюрер и талианскы примитивистичны малярѣ  (Джотто, Пьерро делла Франческа, Андрео Мантень). Про них повиннов была католицка церковна тематика, композиция, ясно подѣлена на передину, середину и задину, навернѣня ку классичным техникам стѣнопису и древорѣзбы. В колористицѣ про них быв идеалом Раффаел Санти. 




#Article 591: Нормална школа (321 words)


Нормална школа была така школа в Габсбургской империи, а значить и в Мадярском кралевствѣ, в котрой наука организовала ся подля методичной нормы (methodus normalis). Автором нормы быв Йоганн Игнац Фелбигер (нѣм. Johann Ignaz Felbiger), а заведена была од конця 70-х рокох 18. стороча и была в силѣ еще в зачатку 19. стороча.Учитель такой школы мусѣв мати законченый курс науки на основѣ methodus normalis, або освоити тоту методику практично при боку вышколованого учителя.

Подля Ratio Educationis, 1777, нормална школа была однесена до категории народных (циже националных) школ. Найчастѣйше такы школы были во векшых населеных пунктах, триклассны, так званы народны школы высшого ступня (scholae vernaculae primariae (seu capitales)). 

Учебный материал в нормалных школах быв тот самый, независимо од ранга населеного пункта. Так-то, подля Ratio Educationis

Народны школы высшого ступня, организованы як нормалны школы, были такыма училищами, котры были способны на подготовку учительох, в тых школах готовили ся и учителѣ. Подля Ratio Educationis

 
Еднак нич не рекло ся о самой организации роботы школ. Не были вызначены ани конкретны пожаданя ку кандидатам на пост учителя. Зачаточны народны школы мав утримовати населеный пункт сам, а директор школы быв доставав рочну платню из державной „учебной кассы”. Народны школы высшого ступня з препарандиями были в центрѣ каждого з девятьох учебных округох, на котры была подѣлена держава и дозирав на них кралевскый иншпектор народных школ. Але не было забранене зрядити таку школу хотьде инде, кедь на то мали потребу и пѣнязѣ. Еден з девятьох учебных округох быв Унгвар, днешный Ужгород.

Учителѣ народных школ высшого ступня мали закончити хоть лем еднорочный учительскый курс, но при тому еще – в часѣ перервы в роботѣ школ – мали курты, 2–3-мѣсячны учебны курсы. Такы курсы были и в школах з немадярскым (меншиновым) языком выукы. Курсы одбывали ся в центрѣ учебного округа.

В центрѣ каждого учебного округа подля Ratio Educationis мала быти зряджена комплексна нормална школа, котра ся складовала з:
 

Про кресбу быв потребный окремый учитель (praeceptor graphidis), таксамо и про музику (magister musicae).




#Article 592: Народна школа (Мадярске кралевство) (419 words)


Народна школа (мад. népiskola) быв тип школы, установленый законом ч. XXXVIII з року 1868 О народных школах Мадярского кралевства. Народны школы в Подкарпатю и на Словакии пережили Трианон и в роках 1919–1939 за Чехословакии были росширены и значно лѣпше выбавены. Року 1945 были ликвидованы и переведена была совѣтска образовна реформа. 

Закон установив школоповинный вѣк 6–12–15 рокы. Кедь дѣтвак не ходив до школы, родичове або опѣкуны на первый раз были вызваны забеспечити повинну навщѣву школы, а наступно на них могла быти выписана грошова покута до четырьох разы, все наростаючыма суммами. Кедь и то не помогло, дѣтвак быв переданый органу опѣкы, котрый дозирав за тым, жебы быв каждоденно в школѣ.    

Школа мала 6 класс каждоденной наукы (од вѣку 6 рокы до 12 рокы). Дѣти, котрым ся выповнило 12 рокы мусѣли еще три рокы (до 15-рочного вѣку) навщивляти повторный курс (1-2 дны на тыждень, 5 годин тыжденно). В часѣ польных робот з дозволу школы ходило ся лем в недѣлю. Тоты установлѣня але не значили, же каждый мусѣв ту быти до 15-рочного вѣку: по 4 классах зачаточной школы мож было ити до высшых училищ (горожанска школа, середна школа).

Учебны предметы мали быти:

Мала два або три классы (хлопцѣ 3 рокы, дѣвкы 2 рокы). Мала ся зрядити в селах, де было хоть лем 5000 обывательох. Кедь мали пѣнязѣ, могли намѣсто того зрядити горожанку. До той школы могли ити тоты, што мали высвѣдчѣня за 6 класс зачаточной, або тоты, што склали вступный испыт.

Учебны предметы:

Мала шѣсть або 4 классы (хлопцѣ 6 рокы, дѣвкы 4 рокы). До горожанкы могли ити тоты, што мали высвѣдчѣня за 4 классы зачаточной школы, або склали вступный испыт.  В первых 4 классах горожанкы учили ся такы предметы, як и в первых 4 классах середной школы (реалной гимназии), окрем латинского языка. Иншы предметы (главно практичной орьентации на потребы данного населеного пункта або региона) учили ся в послѣдных двох классах горожанкы. Горожанка давала неповне середне образованя и право вступу до учительскых семинарий, торговелных академий и наступной урядницкой роботы на низшых постах державной службы в торговли, банках и т.п. 

Народны школы мала зрядити и тримати громада. Зарядниками школ могли быти окрем того церковны громады и приватны особы, наука в такых школах мала быти таксамо орьентована на повинны программы, котры закон предписовав про народны школы. Независимо од того Министерия школства могла зрядити и тримати державным коштом додаточны школы, де требало. Держава тыж мала 20 учительскых семинарий, де готовили учительох народных школ.
Учитель народной школы мав достати окрем платнѣ «чистое бываня и керт маймень ¼ голда», а платня не смѣла быти менша од становленых норм:




#Article 593: Горожанска школа (411 words)


Горожанска школа, або  бесѣдно горожанка (мад. polgári iskola, чеш. měšťanka), была форма школы, заведена законом ч. XXXVIII з року 1868 О народных школах Мадярского кралевства. Горожанкы в Подкарпатю и на Словакии пережили змѣну державности (Трианон) и в роках 1919–1939 за Чехословакии были росширены и значно лѣпше выбавены. В роках 1939–1944, при новой змѣнѣ державности продовжовали фунговати и были ликвидованы в року 1945 при совѣтской образовной реформѣ. 

Горожанка была школа, котра давала образованя высшого ступѣня як высша народна школа, але не приготовляла абитуриенты на далшу науку во высшой школѣ, як середня школа (гимназия). До горожанкы могли ити тоты, што мали высвѣдчѣня за 4 классы зачаточной народной школы, або склали вступный испыт. В горожанцѣ хлопцѣ учили ся 6 рокы, дѣвкы 4 рокы.  В классѣ не могло быти веце од 50 ученикох, а хлопцѣ и дѣвкы мали быти цѣлком одокремены. Найчастѣйше про то были окремы горожанкы про хлопцѣ и про дѣвкы. В первых 4 классах горожанкы учили ся такы предметы, як и в первых 4 классах середной школы (реалной гимназии), окрем латинского языка. Иншы предметы (главно практичной орьентации на потребы данного населеного пункта або региона) учили ся в послѣдных двох классах горожанкы. Высвѣдчѣня горожанкы давало право заняти низшы урядницкы посты в державной службѣ, в промыслѣ, торговли, або достати дале фахове образованя в фаховых школах и одповѣдно лѣпше плачену роботу. 

Приготовка учительох про горожанскы школы рушила ся уже од року 1873. Року 1880 в цѣлой державѣ было 57 хлопчачых и 53 дѣвочѣ горожанкы, а року 1913 уже 210 хлопчачых и 325 дѣвочых.

На Подкарпатю первы горожанкы были отворены в Береговѣ року 1873 (дѣвоча) и 1874 (хлопчача). Року 1938 в Подкарпатской Руси, что на тот час была уже в Чехословакии, фунговали 44 горожанкы, з них 21 з русинскым языком преподаваня, на Пряшовщинѣ — двѣ.

Горожанка подля закона была утримована мѣстнов громадов. Окрем того ученикы мали платити школное. Тоты, котры принесли высвѣдченя худобности, увольняли ся од школной оплаты. Зависимо од мѣры худобности мѣра увольнѣня мала 5 ступньох, аж до повного увольнѣня. Увольнѣня од школного тыж зависѣло од успѣшности в науцѣ и од справованя. Напр., в Мукачовской русско-мадярской горожанцѣ в первом поврочу уч. рока 1941/42

З того примѣра видиме, же повне школне платили  лем 26% хлопцьох и 28% дѣвок. Учитель горожанкы быв плаченый 2,5 раз высше од учителя зачаточной народной школы и 1,5 раз высше од учителя высшой народной школы подля закона ч. XXXVIII з року 1868, але тыж тот закон забеспечовав, же в богатых громадах, де дотогды учителѣ мали высшу од законом становеной платню, буде им захована.




#Article 594: Фатима (Португалия) (367 words)


Фа́тима — мѣстечко в Португалии, едно из найславнѣйшых на свѣтѣ католицкых паломницкых мѣст.  

Фа́тима мать нецѣлых 12 000 обывательох. Лежить в округу Сантарем во середной Португалии, 187 км на юг од Порто и 123 км на сѣвер од Лисабону. Фа́тима притягуе вѣрникы з цѣлого свѣта. Стала ся славным одпустовым мѣстом по тому, як ту в року 1917 трьом малым пастушкам зъявила ся Дѣва Мария. 

Kу первому зъявлѣню пришло в часѣ Первой свѣтовой войны 13. мая 1917, коли сородинцѣ Франциско и Яцинта Марто въедно з Луциов Сантос пасли статок в готарѣ Кова да Ирия (Cova da Iria), де их родичѣ мали паствиско. Кова да Ирия мать форму природного амфитеатра диаметром около 500 м. Подля свѣдчѣня дѣтей, Дѣва Мария зъявила ся над дубом, заллята сонѣчным свѣтлом. Передповѣла конець войны и обѣцяла помоч вшиткым, котры ся ку ней обернуть в молитвах. Зъявлѣня ся повтаряли аж до октобра, все в тринадцятом дню мѣсяця, все в еден час. При послѣдном зъявлѣню, 13. октобра 1917 ся до готаря Кова да Ирия выправили 70 тысяч людей, межи нима новинарѣ и фотографы, понеже дѣти твердили, же того дня стане ся чудо. Падав густый дождь, але несчислимое множество людей увидѣли, же наполудне ся хмары розрѣдли и отворили сонѣчный диск, што обертав ся в небесах и заливав цѣлу околицю рознофаребным свѣтлом. Пак ся сонце оддѣлило од небес и спустило ся клюкато долу, а наконець вернуло ся на свое мѣсто, а люде, котры были перед тым промокли, стали ся цѣлком сухы. Тот припад познатый як „сонѣчне чудо.

Католицка Церковь вызнала правость зъявлѣнь во Фáтимѣ року 1930. 

Фáтиму навщѣвлять денно множество паломникох. Зберають ся в Кова да Ирия, на великом просторѣ, де на мѣстѣ зъявлѣня выбудована капличка. На оддалѣню выбудована гигантична базилика Дѣвы Марии Ружанцьовой в неокласицистичном штилу з централнов вежов высоков 65 метры, котрой выставбу зачали в року 1928. В базилицѣ суть  крипты Франциска и Яцинты, двох из трьох дѣтей, котрым ся зъявила Дѣва Мария. Франциско умер року 1919, а Яцинта — року 1920. В року 2000 обоме были проглашены за благореченых Папом Яном Павлом II., а в святочной омши з нагоды стороча первого фатимского объявлѣня (13. май 2017) Папа Франциск выголосив их за святых. Третя з них, Луция Сантос, монашка, умерла року 2005, и тыж ту похована. 




#Article 595: Ружанець (414 words)


Ружанець (лат. rosarium — ружова заградка) — то вѣнець  медитативно повтаряных молитв, котры творять вызначну традицию Католицкой Церковли.
 
Ружанець тыж е назва сполочнѣ читаных молитв при службѣ ружанцьовой на честь Богородицѣ.  

Росширеню ружанця в католицкой традиции заслужили ся католицкы реголникы Доминиканы. Зачаточно пацерковый вѣнець мав 150 пацерок, подля котрых были читаны 150 псалмы Псалтыри, а позднѣйше быв роздѣленый на десяткы и служив на читаня молитв Патер ностер и Аве Мария. Назва ружанець — одомашнена латинска назва. Русинска назва пацерки походить од назвы молитвы Патер ностер. Католицка традиция официально славить праздник Дѣва Мария Ружанцьова (7. октобер)  на память витязства католицкой Европы над Османами при Лепанто (1571). Найвеце занимав ся подвигнутьом ружанця Папа Лев XIII., котрый  ку тому выдав окремы енцикликы (1883, 1891,1895,1896),  цѣлком аж 20 пастырскых послань и установив, же через цѣлый мѣсяць октобер в мариинскых церквах каждоденно мать ся читати ружанець. Подля католицкого учѣня Дѣва Мария в Лурдах (1858) и Фатимѣ (1917) потвердила важность читаня ружанця. По тому, як Католицка Церковь признала правость зъявлѣния Дѣвы Марии во Фатимѣ (1930), ружанець быв доповненый Фатимсков молитвов. Року 2002 папа Ян Павел ІІ. додав ку трьом группам тайн ружанця еще едну — свѣтлы тайны (см. ниже), не повинны, але рекомендованы.

При читаню классичного ружанця служать ся пацерками, котры мають пять десяток.
Молитвы ружанця, читають ся на перемѣну, зачавши од креста читать ся Апостолске Кредо (Вѣрую); на медалионѣ и векшой пацерцѣ  —  Патер ностер (Отче наш); на трьох меншых пацерках Аве Мария (Богородице Дѣво), три раз; на едной векшой пацерцѣ (злучникови) — Аве Мария (Богородице Дѣво),  Глория Патри (Слава Отцю) и Фатимска молитва.  Дале слѣдують циклы з пятьох десяток, кажда з котрых зачне ся спомянутьом тайны, молитвов  Аве Мария (Богородице Дѣво), десять раз з тым, же в конци еще додасть ся Глория Патри (Слава Отцю) и Фатимска молитва; на каждой векшой пацерцѣ  —Патер ностер (Отче наш). При том ся молитвы допровожують медитациов о тайнах, дотычных евангелскых подѣй. 

Тайны суть радостны (напр. Рождество Исуса Христа), болестны (напр. Роспятя Исуса Христа), славны (напр. Воскресѣня Исуса Христа) и свѣтлы (напр. Крещѣня в Йордану). В каждой группѣ суть пять тайн, што одповѣдать пятьом десяткам ружанця. Про каждый припад читаня ружанця конкретный вид тайны про медитацию выберать ся подля специалной регулы, зависимо од дня тыждня и церковного календаря. 

Окрем того суть еще шпециалны виды ружанця, де ся медитуе о иншых радостных або болестных подѣях. Напримѣр, на день Дѣвы Марии Болестной (15. октобер) читать ся семиболестный ружанець (7х7), де ся споминать на сѣм утрапѣнь Богородицѣ  При читаню шпециалных ружанцьох тыж хоснують шпециалны виды пацерок.




#Article 596: Патер ностер (158 words)


Патер ностер (лат. Pater noster) — латинскоязычный вариант главной христианской молитвы, котру, подля евангелистох, учив сам Исус Христос и котра записана в Библии. Молитва тыж мать иншу латинску назву  Oratio dominica, што значить Молитва Господня.   

Молитва Патер ностер складать ся зоз семох пожелань. Первы три звязаны зоз славлѣньем Отця Небесного. Позосталы четыре суть просьбами о тѣлесный и душевный добробыт молящого ся.

Молитва входить до канону богослужбы во векшинѣ обрядох. О найвысшом честованю той молитвы свѣдчить факт, же Католицка Церковь заказуе читати тоту молитву прозелитам церкви до того, покаль не будуть окрещены.

До первой третины 19. ст. латина была главным языком наукы и державной справы в Мадярском кралевствѣ. Латинскы молитвы як каноничны тексты были найлѣпшым способом меморованя знань и рутины латинского языка. На той основѣ побудованый учебник (букварь) латинского языка, выданый року 1746 епископом Михаилом Мануилом Олшавскым. Под каждым рядком латинского текста слѣдуе рядок по церковнославянскы. Окрем иншого, сама можность такого метода выукы прививала ученикам розумѣня едности христианского свѣта.




#Article 597: Мария Терезия (1028 words)


Мария Терезия, повным йменом Мария Терезия Валпурга Амалия Кристина, (*13. май 1717, Вѣдень – †29. новембер 1780, Вѣдень) з роду Габсбург была велика княгыня (нѣм. Erzherzogin) австрийска, кралиця мадярска (1741–1780) и  чешска (1743–1780), маркгрофка моравска и т. д.

Мария Терезия была окрещена такой в первом дню свого живота. Была найстаршов дѣтинов цѣсаря  Карла VI. и Елизаветы Кристины Брауншвайгской, а вшиткы были самы дѣвкы. Старшый од ней брат Леополд умер во вѣку семох мѣсяци, еще перед ей уроджѣньом. По силѣ Прагматичной санкции з року 1713 Мария Терезия de facto была наслѣдницьов габсбургскых земель (австрийского наслѣдства).

Замолода воспитовали ю йезуиты. Окрем главного предмета, котрым была религия, учила ся историю, латину, французчину и нѣмчину. 

А еще учила ся, напримѣр, рисованя, танцѣ и музику. Од 13 рокы уж ай выступовала на сценѣ яко спѣвачка и артистка.

Франц Штефан Лотарингскый официално пожадав о руку 19-рочну Марию Терезию 31. януара 1736, а свадьба ся одбыла 12. фебруарa 1736 во Вѣдню.  

По смерти отця (20. октобер 1740) 23-рочна Мария Терезия стала ся пановницьов Габсбургской империи, але чекали на ню тяжкы бои за удержаня наслѣдства.    Хоть Карл VI. за живота устиг Прагматичну санкцию о наслѣдованю за женсков линиов  дати писомно прияти векшинов монархох Европы, прото але не признала ю Бавария. Другы же претенденты на австрийское наслѣдство выступили з претензиями. Войну зачала Пруссия, котрой краль Фридрих ІІ. домогав ся Шлезии, на западѣ же ю поддержала Бавария и Франция. Баварскый курфюрст Карл Албрехт, заяв Прагу, дав ся коруновати за чешского краля, быв тыж едномыселно выбраный за цѣсаря Святой римлянской империии.

Мария Терезия 25. юна 1741 была в Прешпорку (Братислава) корунована за мадярску кралицю и скликала там мадярскый сойм на 11. септембер 1741. На сойм принесла на руках четыримѣсячного сына Йозефа, престолонаслѣдника, будучого мадярского краля, и там з найвекшов артистичностьов змальовала перед мадярскыма великашами смутну ситуацию краины. Мадяре прияли до сердця просьбу кралицѣ из выкриками damus vitam et sanguinem! (оддаме живот и кровь! лат.), але зажадали и достали про себе значны привилегии. З помочов мадярской домобраны удало ся выгнати напастникох из наслѣдных земель, што веце, заяти и велику часть Баварии, в тому числѣ и Мюнхен, сѣдло Карла Албрехта. На тот раз война ся закончила миром року 1742, але за цѣну утраты части Шлезии на хосен Пруссии. Цѣсарьом Святой римлянской империии зостав и надале Карл Албрехт.

В яри 1743 Мария Терезия пришла до Прагы, де была  a 12. мая 1743 корунована за чешску кралицю. Року 1744 прусскый краль Фридрих ІІ., нарушивши мир, напав на Чехию и добыв Прагу. Наконець мусѣла Мария Терезия пристати на то, же Шлезия дефинитивно одыйде Пруссии, але за то Фридрих ІІ. обѣцяв, же признать ей мужа за римлянско-нѣмецкого цѣсаря.

Франц I. Штефан 13. септембра 1745 быв выбраный  за римлянско-нѣмецкого цѣсаря и 4. октобра корунованый. Так пришов на еден уровень з Мариев Терезиов в дѣлах вонкашной политики. Война за австрийское наслѣдство закончила ся року 1748 з территориалныма утратами Австрии. Але за тым послѣдовала сѣмрочна война (1756–1763), в котрой конфликт межи Австриев и Пруссиев быв другоплановым, але тым не менше вычерпав силы и ресурсы Австрии.

Одтогды Мария Терезия заняла ся внуторныма проблемами державы, всяко варуючи ся од далшых воен. Австрия была на тот час една из найвеце заосталых держав. Школы и книгопечатаня было цѣлком в руках йезуитох, застарѣла администрация, суды и финансы. Хоть Мария Терезия и была  ревна католичка, противниця реформаторскых идей, обстояня заставляли зачати серьозны реформы. Тоты вшак в первом рядѣ проводила в чешско-германскых наслѣдственных землях, обминаючи мадярскы, понеже Мадяре собѣ выговорили задержаня старых порядкох. 

Мария Терезия подтримовала иншы конфессии, котры были в империи: дякуючи ей помочи и стараням епископа Михаила Мануила Олшавского русинска Грекокатолицка Церковь зыскала независимость од ягерского бискупства. Епископ зыскав собѣ велику авториту на вѣденском дворѣ успѣшнов миссиов по змѣреню непокойох в Ардялѣ в року 1761 и быв удостоеный титула кралевского радника. Мария Терезия ородовала у Папы в интересѣ осамостатнѣня мукачовской грекокатолицкой епархии.  Папа Климент XIV. ей жадость задоволив и папсков буллов з року 1771 створив самостатну мукачовску грекокатолицку диецезию (епархию), въедно з тым Униатска Церковь достала нову назву — Грекокатолицка.

В школствѣ главным реформным елементом была организация державной едукацийной штруктуры намѣсто школства, до тых час бывшого в руках Церковли, переважно  йезуитох.  Окрем иншого, нова система завела выуку материнского языка в елементарных школах, што мали высоко оцѣнити многочисленны народностны меншины империи. В Подкарпатю переведжѣньом школной реформы быв повѣреный мукачовско-ужгородскый грекокатолицкый епископ Андрей Бачинскый.

На Подкарпатю имя Марии Терезии в первом рядѣ звязують з урбарсков реформов, главна цѣль котрой была в том, обы урегуловати одношѣня межи землепанами и их подданными.  Урбарскы формулары мали быти списаны в материнском языку обывательох каждой локалиты и наслѣдком того стали ся цѣнным лингвистичным памятником. В русинском фолклорѣ цѣсарька Мария Терезия зостала як добра пановниця.

Року 1747 были списаны вшиткы поземкы и приймы ремеселникох и торговцьох, а року 1757 тото было росширено на немешство и духовенство, што дозволило вызначити примѣрену дань и звышити приймы державной кассы. 

Важным дѣлом видѣла Мария Терезия вылѣпшѣня земледѣлства, заведжѣня новых култур, як кромплѣ, кендериця, а тыж спомаганя ремесел и промысла, розвой фабричной продукции, росширѣня торговлѣ. З Подкарпатя на Долны землѣ, лѣпше придатны про земледѣлство были переселены Русины грекокатолицкого вѣросповѣданя. До Подкарпатя пришли нѣмецкы колонисты, котры принесли и новы ефективнѣйшы способы газдованя, нову триполну систему земледѣлства з регуларным гноеньом и змѣнов култур. В другой половцѣ 18. ст. в горскых селах Подкарпатя нова култура кромплѣ стала ся другым хлѣбом, а в долинѣ одповѣдно кендериця. На великых плохах были закладены винницѣ з помочов нѣмецкых винарьох и файт грозна знад Рину. У скотарствѣ были довезены новы продуктивнѣйшы файты скота. Франц I. Штефан занимав ся закладеньом мануфактур, текстилных, склярскых, модернизациов добываня и переробкы копалин. 

Мария Терезия реформовала войско подля прусского взору. Зрядила военску академию из выуков модерных военскых теорий. Модернизовала вызброй, в первом рядѣ канонѣрство. Постарала ся о добре стравованя воякох и регуларне выплачаня жолду.

Серьозно было реформовано судництво. Сформованы  и выданы новы правны кодексы, криминалный (Constitutio Criminalis Theresiana) и гражданскый (Lex Teresiana). Тыма ся установило, же перед судом вшиткы обывателе суть ровны, и же каждый мать право на оборонця.  

Мария Терезия умерла 29. новембра 1780 наслѣдком запала плюц, по днешному, на пневмонию. По цѣлой державѣ ся служили жалобны службы на ей честь. Ай Фридриха ІІ., ей найвекшый и цѣложивотный неприятель, пришов оддати ей послѣдну честь. Лишила по собѣ добру память у подданых монархии и семеро своих потомкох на тронах Европы.




#Article 598: Игорь Янев (115 words)


Игорь Янев (мак. Игор Јанев, родив ся 29. септембра 1964 в Београду, Сербия) — политолог, профессор межинародного права, бывшый македонскый дипломат.

Игорь Янев достав ступѣнь доктора политичных наук на универзитѣ Скопие. Е фахманом з межинародного права. Року 2002 быв шпециалным радником министра загранича Републики Македонии. Занимать ся проблемов спора о назвѣ бывшой Социалистичной републикы Македония по розпадѣ федеративной Югославии и переговорами в первом рядѣ з Грециов односно замѣны дочасной назвы «Бывша Югославска Република Македония» под котров Македония была прията за члена ОЗН. Доктор Янев днесь е высшый научный сотрудник на Инштитутѣ политичных штудий в Београдѣ.

Опубликовав веце як 160 научны статьи, 17 монографий и книг з политологии, межинародного права и межинародных односин. Найновшы публикации суть:




#Article 599: Кирил и Мефодий (974 words)


Тота статья говорить главнѣ о сполочной славянской миссии Святых Кирила и Мефодия.
 * О Св. Кирилѣ подробнѣйше см. Святый Кирил
 * О Св. Мефодию подробнѣйше см. Святый Мефодий 

Кирил и Мефодий были двоме братове из византийского Солуня, котры в IX. вѣку дѣйствовали яко христианскы миссионеры межи розличныма народами Европы и Близкого Востока, обертаючи их на христианство. Называють их еще Солуньскы братя, а за их найвекшы заслугы перед славянством тыж Славянскы Апостолы або Славянскы Вѣрозвѣстователе.

Отець Константина-Кирила (826/7–869) и Михала-Мефодия (815–885) быв высокый военскый достойник в Солуньской жупѣ.. Дав сынам доброе образованя и были они приготовлены на высоку карьеру. Умер около року 840, а перед смертьов просив Феоктиста, найвысшого министра при византийском дворѣ, жебы ся постарав о дѣти. Так ся Кирил, барз способный до наук, достав до цѣсарского двора, де достав найлѣпше образованя: его учителями были великый енциклопедиста и будучый патриарх Фотий и математик и филозоф Леон, ректор византийской универзиты. По закончѣню наукы став ся секретарьом тогдышного константинопольского патриарха Игнатия, а по часѣ профессором филозофии на универзитѣ. Мефодий быв натуры практично заложеной, яко найстаршый сын, готовив ся ити слѣдами отцьовыми, на военску и державну службу, и по выуцѣ зостав цѣсарьскым намѣстником Стримонского округу, недалеко од Солуня, населеного славянами. По политичных перемѣнах Мефодий лишать службу и одходить до монастыря на горѣ Олимп. Коли року 856 в переворотѣ быв забитый покровитель Кирила и Мефодия, Феоктист, Кирил тыж одходить до того монастыря, де брат му уже быв натогды игуменом. Поважуе ся, же за тоты рокы, котры въедно прожили в том монастырю, створили глаголицю, перву славянску азбуку.

Византия змагала ся похристианити Булгары и привести их под културный и политичный вплыв. Еднак булгарскый пановник Борис глядав против того союз из розмогаючыми ся в том часѣ нѣмецькыма племенами Франкох. З другого боку великоморавскый князь Ростислав року 862 зрядив посолство до Византии глядати помочь против напору Франкох.

Кирил взяв ся нараз до товмачѣня Святого Письма на славяно-македонскый диалект, котрый быв доста близкый диалекту моравскому. Миссия в Моравѣ зачала ся року 863 и мала великый успѣх. Културный союз подкрѣпив ся и военным. Коли року 864 Ростислав потерпѣв великы страты в бою з Людвиком Нѣмцьом, цѣсарь Михал напав на Булгары, Людвиковы союзникы, так звязавши их войско и не давши можность обключити Моравию. Булгары мусѣли занехати союз зоз Франками и прияти крещѣня од византийскых духовных.

Кирил и Мефодий готовили собѣ на замѣну ученикы и занимали ся перекладаньом далшых богослужебных книг. Очевидно, же ширѣня службы Божой в славянском языку, хоть и подля римского обряда, котрый уже быв завжитый в Моравии, не любило ся нѣмецкому духовенству и росширяли поголоскы, же новы славянскы вѣрозвѣстователе учать герезы. Папа Николай I. (858–867) тыж позорнѣ слѣдовав вывой славянской миссии. Ай самы браты добрѣ розумѣли, же их миссия може быти огрожена, кедь еще  ай Рим ся буде тому противити. Про то, коли их Папа позвав до Риму, ишли там в повном пересвѣдчѣню о нутности зысканя на свою сторону Святой Столицѣ.  Прияв их уже наступник покойного Папы, Адриан II. (867–872). Браты привезли зоз собов мощи Св. Климента, котры Кирил нашов в Херсонѣ в часѣ перебываня з дипломатичнов миссиов у Хазарох, и тото добрѣ приспѣло ку успѣху их визиты. Папа схвалив и велику новоту — Божу службу в славянском языку — и высвятив приготовленых ученикох на священство. 

Кирил але в Римѣ охворѣв и видѣв, же его живот иде ку концю. За 50 днѣ до своей кончины вступив до грецкого монастыря, прияв монаше имя Кирил, з котрым зостав в истории, и просив брата продовжити его дѣло. Умер 14. фебруара 869 и быв погребеный в костелѣ Св. Климента.

Мефодий зостав сам. Папа Адриан II., маючи в планах росширити свой вплыв межи славянами, быв знемирненый тым, же Булгары року 869 одступили од Рима и придали ся ку Византии. Видѣв Мефодия як харизматичну особу, котра му поможе привернути славянство. Дав му апостолскый лист, де потвердив легитимность славянской Божой службы, обновив давне Срѣмске епископство (Sirmium). Мефодий быв Папом рукоположеный за Архиепископа Срѣмского з юрисдикциов моравсков и паннонсков и зачав миссийну роботу в Балатонском князевствѣ, де пановав славянскый князь Коцел, котрый просив од Папы славянского епископа.

Нѣмецькое духовенство вшак не хотѣло примирити ся з такым поворотом. В Моравии ся им удало справити переворот, обалити князя Ростислава и привести до влады его сыновця Святополка, при котром ся Моравия зась стала вазалом восточнофранкского короля Людвика Нѣмця. Ростислав быв увязненый, а за ним и Мефодий, коли пришов до Моравии (870). 

Лем наступный Папа Ян VIII.(872–882) дознав ся о том и послав зачатком рока 873 свого легата, выслободив Мефодия и покарав нѣмецькых бискупох. Еднак и по тому од нѣмецкого духовенства были чинены вшелиякы обтяжѣня. Мефодий вшак во своей миссии продовжав и докончив дѣло свого брата, славянскый переклад Святого Письма. 

Умер 6. апрѣля 885 во Велеградѣ, главном городѣ Моравии. Лишив по собѣ наступником Моравана Горазда, и тот быв тогочасным Папом Штефаном V. рукоположеный. Але нѣмецкый бискуп Вихинг з помочов сфалшованого папского письма и огварянь добив ся того, же Папа заказав Гораздови Божу службу в славянском языку. Наконець помалы были выгнаны з Моравии вшиткы ученикы Кирила и Мефодия, котры поутѣкали до Булгарского царства. Там пак з глаголицѣ вывинули кирилицю, котра въедно зо славянсков Божов службов росширила ся и на Киевску Русь.
 
 21. мая 2000 громада отворила памятник Кирилу и Методию роботы скулптора Ивана Бровди,  

Папа Пий IX. року 1863 при ославах тысячроча прихода Славянскых Вѣрозвѣстовательох до Великой Моравии установив про Католицку Церковь день Кирила и Методия на 5. юл. Тот день е державным святом в Словакии, Хорватии, Чехии. Року 1981 Папа Ян Павел II. выголосив святых Кирила и Методия за патронов Европы. В сучасности день памяти Кирила и Мефодия в Католицкой Церкви — 14. фебруар, в Православной Церкви — 24. май. 24. май як державне свято держать Булгария, Македония, Россия. Тот день в Болгарии, подля хроник, славив ся уж од XII. ст., приходить на сполочный день Кирила и Мефодия в Православной Церкви, 11. май подля Юлианского календаря. Секуларный святок День азбукы, културы и просвѣты одводить ся од того датума, але подля Григорианского календаря и приходить на 24. май.




#Article 600: Святый Кирил (438 words)


Святый Кирил (*826/827, Солунь (Фессалоники), Византия – †14. фебруар 869, Рим, Папска держава), званый Славянскым Апостолом, Константином Филозофом, быв христианскый миссионер, перекладатель Святого Письма з грецкого языка на славянскый.

Отець Константина-Кирила (826/7–869) быв высокый военскый достойник в Солуньской жупѣ.. Достав доброе образованя и быв приготовленый на высоку карьеру. Отець му около року 840, а перед смертьов просив Феоктиста, найвысшого министра при византийском дворѣ, жебы ся постарав о сына. Так ся Кирил, барз способный до наук, достав до цѣсарского двора, де достав найлѣпше образованя: его учителями были великый енциклопедиста и будучый патриарх Фотий и математик и филозоф Леон, ректор византийской универзиты. По закончѣню наукы став ся секретарьом тогдышного константинопольского патриарха Игнатия, а по часѣ профессором филозофии на универзитѣ. Коли року 856 в переворотѣ быв забитый покровитель Кирила Феоктист, Кирил одходить до монастыря, де брат му уже быв натогды игуменом. Поважуе ся, же за тоты рокы (856–860), котры въедно прожив з братом в том монастырю, створили глаголицю, перву славянску азбуку.

Року 851 тогды еще лем 24-рочный Константин цѣсарскым двором посланый до Самарры, жебы дискутовав з нима о вопросах вѣры. Пановник халиф Мутавакил (Ал-Мутаваккил Алаллаги, 847–861) ганьбив христианы и их вѣру. Константин все мудро и вынаходливо одбив тоты атакы. Легенда говорить, же могамедане не могли знести реторичну перевагу Константинову а пробовали го отровити. Але не удало им ся.

По державном и церковном переворотѣ в Византии около року 860 пришли к цѣсарю Михалови III.  хазарскы послове з жадостьов од свого владаря, обы прислав миссионера, котрый бы в ученой дискуссии годен оппоновати арабскым и жидовскым миссионарѣм. ПонежеХазары были традичны союзникы Византии, цѣсарь послав оба браты на христианску и дипломатичну миссию на берегы Азовского, Чорного и Каспийского моря. 

В ходѣ той миссии здержали ся даякый час на Крымѣ в Херсонѣ, де Константин нашов давны евангелия и гроб Святого Климента, мученика, четвертого Папы римского (30. януар 861). Мощи святочно поховали в новом катедралном храмѣ Св. Климента. Часть останкох взяли зо собов, а пак при наступных миссиях передали на похованя в Рим.

Року 862 великоморавскый князь Ростислав зрядив посолство до Византии глядати помочь против напору Франкох и просив христианскых миссионерох. И на тоту миссию цѣсарь Михалови III. послав оба браты. Тота миссия была найдовгша и найуспѣшнѣйша и зыскала обом братом вѣчну славу. 

В ходѣ той миссии зыскали и прихылность Папы римского. Папа схвалив и велику новоту — Божу службу в славянском языку. 

Кирил але в Римѣ охворѣв и видѣв, же его живот иде ку концю. За 50 днѣ до своей кончины вступив до грецкого монастыря, прияв монаше имя Кирил, з котрым зостав в истории, и просив брата продовжити его дѣло переклада Святого Письма по славянскы. Умер 14. фебруара 869 и быв погребеный в костелѣ Св. Климента. 




#Article 601: Сарацины (167 words)


Сараци́ны (,  — «восточны люде») — народ, споминаный давноримскым историком IV. вѣка Аммианом Марцеллином и грецкым ученым I—II. вв. Птоломеем. Кочове племя розбойникох, бедуинох, живше вздовж границь Сирии.

Подля дакотрых ученых назва веде ся од топонима Вади ас-Сирхан

Первый раз тот термин стрѣчать ся в І. вѣку до Р.Х.

Од добы крестовых походох европскы авторы зачали называти сарацинами всѣх Могамеданох, часто яко синоним, хоснуючи термин «Мавры». 

В наш час историкы хоснують тот термин односно жительох Арабского халифата в период од VII. по XIII. вѣкы (до завойованя халифата Аббасидов Хулагу в резултатѣ близковосточного похода Монголох).

Сарацином в середовіку называли тыж и тренажер про рыцарѣ. Было то деревяне торзо чоловѣка (сарацина), в едной руцѣ держачого невелькый щит, а в другой ланц або мотуз зоз тяжилом (напримѣр, мѣх з пѣском) на концю. Торзо становило ся так, обы ся вольно обертало на стовпѣ. Рыцарь мав на повном скаку поразити копиов щит сарацина и шиковно при том выгнути ся од удара мѣхом. Сарацины-тренажеры часто зарядили на рыцарскых турнирах як окремый вид соперництва.




#Article 602: Ириней Кондратович (304 words)


Ириней Кондратович (*18. марец 1881, Унгвар, Мадярске кральовство – †19. май 1957, Ужгород, Украина, CСCP) – священик, историк, писатель, новинарь, културный и церковный дѣятель Подкарпатской Руси. Многы его биографы беруть му за зле, же знав ся приспособити до каждого режима, котры часто ся мѣняли в краю. Очевидно, же на практицѣ наповно ся дав вести тым постулатом Церкви, же всяка власть од Бога. По приходѣ Чехох привѣтствовав и хвалив нову демокрацию, зачав писати подля украинизованого нового правописа Ивана Панькевича, пропагованого Школскым рефератом. При «другых Мадярох» привѣтствовав навернѣня в лоно Святостефанской коруны, по «воззъеднаню» з «Совѣтами» участвовав в ликвидации Грекокатолицкой Церкви и «вернув ся» до православия. 

Закончив гимназию (1899) и грекокатолицку богословску семинарию (1903) в Ужгородѣ. Року 1904 епископ Юлий Фирцак рукоположив го на священика. Куртый час робив во выдавательствѣ «УНІО», покаль не достав парохию.

Попри священничой службѣ занимав ся научнов роботов в области русинской истории и популаризациов ей главнѣйшых, ключовых подѣй. Написав роботы о князеви Кориатовичу, о Мукачовском монастырю Св. Николая (Князь Федоръ Корятовичъ и Мукачевскій монастырь // Подкарпатска Русь, Ужгород, 1923, №1), о газдовском упадку по задушѣню возстаня Ференца ІІ. Ракоция (Як поставив жебраками Вѣденьский царский двор предков наших угорских русинов, 1923), Обществѣ Св. Василия Великого (Коротка исторія Общества св. Василія Великого, 1927 // Ювилейный илюстрованый календарь «Unio» на рок 1928, Ужгород, 1927), о роли епископов Олшавскых в етаблованю церковной унии и независимости Мукачовской грекокатолицкой епархии (Епископы Ольшавские и их деятельность в борьбе за церковную унию и за канонизацию Мукачевской епархии. // Карпато-русский сборник, Ужгород, 1930).

Дакотры з его робот вышли и в заграничных выданях:

Pennsilvania, 1936.

В рр. 1920–40 в подкарпатскых периодичных выданнях выступав з историчныма статьями и розвѣдками на актуалны и дискусны темы.

Написав четыри богословскы учебникы в словацком языку. Неперевершено популарным быв его учебник «Исторія Подкарпатскоѣ Руси для народа» три раз выданый за его житя, а четвертый раз в року 1991.




#Article 603: Святый Мефодий (430 words)


Святый Мефодий,  Μεθόδιος Methodios — быв византийскый политичный и културный дѣятель, старшый брат Святого Кирила. Канонизованый Християнсков Церквов яко святый и ровноапостолный. Православны христиане честують го и як едного з Седмочисленикох.

Отець Михала-Мефодия (815–885) быв высокый военскый достойник в Солуньской жупѣ.. Дав сыну доброе образованя и приготовив го на высоку карьеру. Умер около року 840, а перед смертьов просив Феоктиста, найвысшого министра при византийском дворѣ, жебы ся постарав о дѣти.  Мефодий быв натуры практично заложеной, яко найстаршый сын, пошов слѣдами отцьовыми, на военску и державну службу, и по выуцѣ зостав цѣсарьскым намѣстником Стримонского округу, недалеко од Солуня, населеного славянами. 

Около року 581, по политичных перемѣнах Мефодий лишать державну службу и одходить до монастыря на горѣ Олимп. Коли року 856 в переворотѣ быв забитый их покровитель, Феоктист, младшый брат Кирил тыж одходить до того монастыря, де Мефодий уже быв натогды игуменом. Поважуе ся, же за тоты рокы, котры въедно прожили в том монастырю, створили глаголицю, перву славянску азбуку. 

В житии Мефодия споминать ся Полихрониев монастырь, котрый быв недалеко од Олимпа и быв притяжливый про Мефодия через свои книжны богатства.

Од року 863 были обое братове з миссиов в Моравии. Там их конкурентами были франкскы епископы, котры усиловали ся обернути христиан ку римскым обрядам. Авшак братове року 869  были в Римѣ  и зыскали прихылность Папы про славянску Божу службу. Тут але Кирил умер и Мефодий обстав сам. Быв Папом рукоположеный за Архиепископа Срѣмского (Sirmium) з юрисдикциов моравсков и паннонсков и зачав миссийну роботу в Балатонском князевствѣ, де пановав славянскый князь Коцел, котрый просив од Папы славянского епископа. Але меджи тым в Моравии князь Ростислав быв обаленый, и Моравия стала ся вазалом восточнофранкского краля Людвика Нѣмця. По навернѣню до Моравы (870) Мефодий зостав там франкскыма епископами арештованый, судженый и посадженый до темници. Пробыв там майже три рокы, занѣ уже новый Папа Ян VIII. дознав ся за его нещастя и выслободив го (873).

Мефодий умер 6. апрѣля 885 во Велеградѣ, главном городѣ Моравии. Лишив по собѣ наступником Моравана Горазда, и тот быв тогочасным Папом Штефаном V. рукоположеный. Але нѣмецкый бискуп Вихинг з помочов сфалшованого папского письма и огварянь добив ся того, же Папа заказав Гораздови Божу службу в славянском языку. Наконець помалы были выгнаны з Моравии вшиткы ученикы Кирила и Мефодия, котры поутѣкали до Булгарского царства. Там пак з глаголицѣ вывинули кирилицю, котра въедно зо славянсков Божов службов росширила ся и на Киевску Русь. 

В Католицкой Церкви, Англиканской Церкви, Евангелицкой Церкви держать сполочный день честованя Кирила и Мефодия — 14. фебруар.  Православны держать день Мефодия 6. апрѣля и 11. мая подля Юлианского календаря. Российска Православна Церковь держить день памяти святого Мефодия — 6(19) апрѣля.




#Article 604: Седмочисленици (288 words)


Седмочисленици суть семеро святы, честованы в Православной Церкви, Грекокатолицкой Церкви и другых церквах яко творцѣ глаголицѣ и кирилицѣ и ширителѣ славянской Божой службы.

Тоты святы суть Кирил и Мефодий – творцѣ глаголицѣ, а тыж их пятеро ученици, котры по смерти Мефодия мусѣли одыйти з Моравии до Булгарии: Климент, Наум, Горазд, Сава и Ангеларий. До того числа подля церковных канонох не включать ся еще еден ученик Мефодия, Константин Преславскый, понеже не быв канонизованый.

Мефодий умер 6. апрѣля 885 во Велеградѣ, главном городѣ Моравии. Лишив по собѣ наступником Моравана Горазда, и тот быв тогочасным Папом Штефаном V. рукоположеный. Але нѣмецкый бискуп Вихинг з помочов сфалшованого папского письма и огварянь добив ся того, же Папа заказав Гораздови Божу службу в славянском языку. Формално Вихинг зоставав лем епископом Нѣтры, але од Папы достав функцию управляючого митрополита Великоморавской Церкви, а тыж зыскав повну подпору од Святополка, нового пановника Моравии. Неодовго Горазд и его ученици были выголошены еретиками и увязнены, дакотрых просто забили. Што стало ся дале з Гораздом, не знати. З Жития Св. Климента дознаеме ся лем тото, же увязнены ученици Гораздовы ревно ся молили, и стало ся трясеня землѣ, и оковы им поспадовали. Тото повторяло ся три раз. О том дознав ся народ, котрый и без того быв на сторонѣ византийскых миссионерох, и грозило возстаня. Про то досудили вихинговце, же лѣпше буде просто выгнати увязненых з Моравии, и ученици на чолѣ з Климентом мусѣли спасати ся от преслѣдованя и одышли до Булгарии, де нашли притулок и поддержку.

З Булгарии пак славянске писменство росширило ся въедно зо славянсков Божов службов и на Киевску Русь.

Праздник седмочисленикох держать 27. юла — в день успѣня Св. Климента Охридского, котрый меджи учениками найвеце познатый. В Римокатолицкой Церкви на тот датум припадать праздник Св. Горазда и сполочникох.




#Article 605: Пацеркы (128 words)


Пацеркы — спомога, хоснована при читаню молитв, напримѣр ружанця у католикох. 

Обычайно тото шнурок, замкнутый в коло, котрый мать пять групп по десятцѣ нанизаных кульок або косток, оддѣленых пролишками, припадно векшыма кульками, костками. В едном мѣстѣ мать одбочку  зоз пятьма кульками або костками, на конци з крижиком. Тото ся дотыкать пацерок, хоснованых католиками при ружанцю.

Суть  шпециалны виды ружанця, де ся медитуе о иншых радостных або болестных подѣях. Напримѣр, на день Дѣвы Марии Болестной (15. октобер) читать ся семиболестный ружанець (7х7), де ся споминать на сѣм утрапѣнь Богородицѣ  При читаню шпециалных ружанцьох тыж хоснують шпециалны виды пацерок.

Иншы конфессии мають свои каноны дотычны числа и порядка читаня молитв, або религийной медитации. Одповѣдно, хоснованы при тому спомогы мають иншу конштрукцию и суть правлены з иншых материалох, респективно иншыма способами.  




#Article 606: Пацери (138 words)


Пацери — вечерне звонѣня у католикох, котре взывать до молитвы Ангел Господень и вечерного спочивку. З ходом часу было додано ранне звонѣня, а пак полуденне, так же в сучасности ся взывать до той молитвы три раз денно.

Припоминать вѣрникам о тайнѣ втѣлѣня Сына Божого, кедьже подля традиции ся поважуе, же Архангел Гавриил навечер явив ся з благов вѣстьов ку Дѣвѣ Марии.

Понеже молитва Ангел Господень обсягуе три раз повтаряну Аве Мария (Богородице Дѣво,
а денно ся ку ней взывать звонѣньом три раз, то напоминать Ружанець, про читаня котрого служать пацеркы. З того выникла и тота назва звонѣня.. 

Звонѣня на вечерный спочивок в Мадярском кралевствѣ зачало ся в 13. ст. Року 1295 францишканска регула предписала в часѣ вечерного звонѣня три раз помолити ся Аве Мария (Богородице Дѣво, а року 1307 в Естергомѣ подержаный синод предписав тото про вшиткы плебании.




#Article 607: Молитва (134 words)


Молитва — часть духовного живота вѣрника, обернѣня ку Богу, святым, або надприродным силам, а тыж словесное содержаня такого обернѣня.

Молитва може быти спонтанна, але в култах и обрядах мать обычайно даяку канонизовану форму. В молитвѣ Богу оддаваме честь, славу и подякованя, а тыж обертаме ся з просьбами. Примѣром того може быти Отче наш, де суть вшиткы тоты елементы.

Кедь вѣрник одышов далеко од Бога и хоче навернути ся, молитва его буде содержати каяня.
Молитва може быти приватна и соборна (на Божой службѣ).

У политеистичных поганох молитвы мали важную ролю, при всякых подѣях живота, маловажѣня нима грозило гнѣвом многочисленных богох. На каждый припад были становлены формулы молитвы, котры требало строго додержати: хотьяка хыба або зашпотаня значило, же молитва стратить силу.

Молитвенны традиции в найросширенѣйшых монотеистичных култах — христианствѣ, исламѣ, буддизмѣ, юдаизмѣ — мають свою шпецифику.




#Article 608: Василь Хома (357 words)


Василь Хома (слов. Vasil Choma; *18. май 1927, Микова, окрес Стропков, Чехословакия — †21. апрѣль, 2017 Братислава, Словакия) — чехословацкый дипломат, литературознатель, педагог, русинскый сполоченскый активиста. 

Родив ся 18. мая 1927-го року в селѣ Микова в родинѣ земледѣлцьох. Школованя зачав в родном селѣ, абсолвовав горожанку в Межилаборцях, пак штудовав на гимназии в Пряшовѣ, а зматуровав на гимназии в Гуменном року 1949. Штудовав русскый язык и литературу на Филозофичной факултѣ Универзиты  Коменского в Братиславѣ (1949–1951) и Ленинградской универзитѣ в Ленинградѣ (1951–1956). Интерес ку литературѣ достав еще на гимназии, и тото рѣшило выбор будучого фаха. 

По закончѣню высокошколскых штудий найшов роботу ассистента на Высшой педагогичной школѣ в Пряшовѣ, де читав курс русской литературы (1956–1958).
В роках 1958–1960 быв централным школскым иншпектором. 
Од року 1960 продовжав штудии на филозофичной факултѣ Универзиты Коменского в Братиславѣ. Ту наступив до екстерной аспирантуры на филозофичной факултѣ Карловой универзиты в Празѣ и року 1965 здобыв ступень кандидата наук з кандидатсков роботов на тему «Русска литературна критика 20. рокох». Габилитовав ся на доцента року 1969 на филозофичной факултѣ Универзиты Коменского в Братиславѣ з темов «Од футуризма ку литературѣ».

В рр. 1969—1973 быв заступником министра културы Чехословацкой републикы в Празѣ. Пак перешов на Министерию загранича, де служив в розличных дипломатичных функциях:

Пожадав о увольнѣня з дипломатичных служб и далшы три рокы робив в Словацком парламентѣ (Народной радѣ), пак одышов про несогласну политичну позицию, вернув ся до школства, на педагогичну факулту Универзиты Коменского в Братиславѣ, де робив до септембра 1993. 

Од середины 1990-х активный участник русинского сполоченского живота. Умер 21. апрѣля 2017 в Братиславѣ у вѣку 89 рокы, недоживши пару тыжднѣ до 90-лѣтя.

Научны труды представлены веце як 200 статьями, рецензиями, науковыма выглядованями, 6 монографиями, переважно з области русской литературы совѣтской добы и украинской литературы Пряшовщины. Быв автором учебникох русинской литературы, приготовив три рочникы Русинского литературного алманаху. Автор книжкы «Розвиток русинської поезії на Словакії од 20-х до 90-х років ХХ. століття», написаной по украинскы.  

Быв инициатором заложѣня и первым предсѣдником Сполку русинскых писательох Словакии. Выхосновав свой авторитет и добив ся установлѣня литературной премии Александра Павловича про русинскых писательох Словакии, котра финансована з фондох Сполку словацкых писательох.  Въедно зо свойов женов Мариов Хомовов, родженов Дупканичовов, выдали монографию «Возроджѣня Русинох».




#Article 609: Список Сводеша (169 words)


Список Сводеша включать базовы слова английского языка, котры служать на поровнаня з одповѣдныма словами в иншых языках. В представленой таблици про поровнаня суть восточно- и западнославянскы языкы, а тыж еден южнославянскый — булгарскый.  Главне назначѣня списка — поровнати русинскый язык з его найблизшыма сосѣдами.

Великый список 215 слов быв складеный америцкым лингвистом Моррисом Сводешом (англ. Morris Swadesh) року 1952, изгодя быв ним складеный 100-словный список (1971–1972). Теперь суть хоснованы спискы 100 и 207 слов. Тоты спискы Сводеш хосновав як способ вызнаня близкости хотьякой пары языкох. Такый список найвеце хоснованых слов, котры суть найважнѣйшы во векшинѣ языкох тыж годен послужити про научѣня ся закладной бесѣды на другом языку, або и на даколькых языках нараз, бо про закладну бесѣду словник звекша хосеннѣйшый од знаня синтакса (мож зачати бесѣдовати зовсѣм не знаючи синтакс). 

Русинскы слова суть записаны в традицийном етимологичном правописѣ, котрый не зависить од диалектох. Што ся дотыкать лексикы, понеже тота статья е перекладена, захранена в цѣлости лексика оригинала. В малом числѣ припадох учинены невеликы доповнѣня, тоты суть означены в референциях.




#Article 610: Сводеш, Моррис (252 words)


Моррис Сводеш (англ. Morris Swadesh, * 22. януар 1909  — † 20. юл 1967) быв вплывный и контроверзный америцькый лингвиста.

Родив ся в Голиоук, Массачузетс (англ. Holyoke, Massachusetts) во фамилии иммигрантох з Бессарабии . В родинѣ ся говорило на йиддиш, але и по русскы и английскы, и тоты языкы знав уже од малости.  Штудиовав на Чикагской универзитѣ, де року 1931 зыскав ступень магистра, а пак на Йейлской универзитѣ, Коннектикут, зыскав докторат  Ph.D., (1933) з диссертациов на тему семантикы языка Нутка, индианского племени в Канадѣ. Робив яко высокошколскый профессор в США (1933-39, 1941-53) и в Мексику (1939-41, 1956-67).

В часѣ Другой свѣтовой войны служив в Бурмѣ на военых проектах армии США, де реферовав материалы на бурманском, китайском, русском и испанском языках. Написав тыж учебникы про америцке войско, хоснованы на выуку китайского и русского языкох.

Свадеш жив в малженствѣ еден час (1931–1937) з Мери Гаас, колегыньов з Йейлской универзиты. З ньов в сполуавторствѣ опубликовав даколько робот. По розводѣ быв женатый з Франсез Леон, з котров въедно робив в Мексику; они розвели ся в конци 1950-х, и тогды женив ся з лингвистков Еванхелинов Аранья.

Умер в Мексико Сити, на сердцьовый напад, за робочым столом.

Став ся знаный вдякы складеному ним списку 215 найважнѣйшых слов, котрый пак зменшив до  100 слов (Список Сводеша) и гипотезѣ, подля котрой тоты слова суть достаточны про вшыткы языкы, кедь хочеме з их помочов вызначити близкость даякой пары языкох. 

Тота гипотеза пробудила контроверзии межи лингвистами, але сам список и методы поровнателной лингвистикы, оперты на ней, зостали приятыма в лингвистичну методологию.

.




#Article 611: Марта Кубишова (466 words)


Марта Кубишова (Marta Kubišová *1. новембер 1942 Чешскы Будейовицѣ) — чешска спѣвачка, триразова витязька читательской анкеты Златый славик часописа Mladý svět.

Родила ся 1. новембра 1942 в Чешскых Будейовицях в родинѣ дохтора-интернисты. Року 1952 родина переселила ся в Подебрады. Ту закончила гимназию. Аматерско спѣвала з мѣстным купельовым променадным оркестром. Три рокы (1959–1962) робила в скларнях и усиловала ся достати рекомендации на вступну бесѣду до высшой школы, жебы могла штудовати медицину, але не достала. Нагодов натрафили на инзерат в новинцѣ, же в театрѣ Стоп в Пардубицях выголошеный конкурз, попробовала свое щастя — и удало ся. Сезон 1962–1963 выступовала в том театрѣ. Року 1963 зыскала ангажман в театер Алфа в Плзни, а року 1964 — в театер Рококо в Празѣ. Тут в децембрѣ 1965 первый раз зышла ся з Геленов Вондрачковов и Вацлавом Нецкаржом в едной постановцѣ. 

Року 1966 на фестивалу Братиславска Лира в дуету з Геленов Вондрачковов зыскали стрѣберну Братиславску Лиру. Року 1967 уже  индивидуално зыскала золоту Братиславску Лиру.

По оккупации Чехословакии войсками Варшавского договора (1968) Мартина спѣванка Молитва про Марту в сполоченствѣ брала ся за свого рода протест. В читательской анкетѣ Златый славик од часописа Mladý svět Марта Кубишова три раз достала тот  почестный титул (1966, 1968, 1969). Але року 1969 награду перебрала уже не публично, а лем за дверима кабинета редакции.
Часы ся змѣнили: в фебруарѣ року 1970 Прагоконцерт зоз фалшованыма «доказами» заказав Мартѣ Кубишовой умѣлецку чинность.

Первый публичный выступ Марты Кубишовой одбыв ся аж по 19 роках, коли на дозволеном митингу (10. децембер 1988) з нагоды 40-роча выголошѣня Декларации людскых прав заспѣвала державну гимну. А первый властный концерт, котрый значив обновлѣня умѣлецкой чинности мала, аж по 20 роках, в пражском палацу Луцерна (2. юн 1990), де ей была официално передана и награда Златый славик. Позднѣйше вышло на яво, же року 1970 в анкетѣ часописа Mladý svět зыскала тот титул четвертый раз, але коммунистичны власти не дозволили тото огласити.  

Марта Кубишова заграла тыж з успѣхом в даколькох филмах и музикалах. Од року 1998 стало выступуе в Театрѣ Унгелт в Празѣ. 

 

Активно участнила ся в сполоченскых протестах Пражской яри. 

В роках 2012–2014 выступала в концертах на подпору людскых прав в КНР.

Членка справы Надации на охрану звѣрят.

Младшый брат Марты Кубишовой року 1968 емигровав до Канады и жие там доднесь. Року 1969 оддала ся за режиссера Яна Ньемца. По заказѣ умѣлецкой чинности мусѣла живити ся як проста неквалификована роботничка: лѣпила мѣщушкы на пакованя бавок. Тяжко переживала драматичны змѣны. Року 1971 пережила потрат и клиничну смерть. Року 1972 розвела ся, а бывшого мужа принутили емигровати. Року 1974 оддала ся за режисера Яна Моравця. Року 1979 им ся родила дѣвочка Катка.

Марта Кубишова рѣшила закончити свои спѣвачскы выступлѣня. 16 марца 2016 выступила в Театрѣ Унгелт з програмов Послѣдный рецитал, а на 1. новембер 2017, на свое 75-лѣтя анонсовала свой выступ з тов програмов,  послѣдный в своей спѣвачской карьерѣ.




#Article 612: Златый славик (100 words)


Златый славик (чеш. Zlatý slavík) была анкета популарности чехословацкых спѣвакох, спѣвачок и ансамблох организована в роках 1962–1991 часописом Mladý svět. Од року 1970 коммунистичным режимом были резултаты з политичных причин фалшованы. В року 1970 найвеце голосох в категории спѣвачок достала Марта Кубишова, але резултат не слободно было опубликовати.  В року 1996 тота анкета была обновлена под змѣненов назвов Чешскый славик (чеш. Český slavík).

З роками вшелияко мѣняли ся оцѣньованы категории. В роках 1962–1963 и в року 1970 была лем сполочна категория про спѣвакы и спѣвачкы. Категория «Спѣванка» была выголошована до року 1968, коли на другом мѣстѣ скончила Молитва про Марту.




#Article 613: Вацлав Нецкарж (321 words)


Вацлав Нецкарж (Václav Neckář, *23. октобер 1943, Прага) — чешскый спѣвак и филмовый актер.

Родив ся в театралной родинѣ: отець быв актер, спѣвак и танечник, а мати — господарска директорка театру в Устю над Лабов, и сам он од малости спѣвав в хорѣ устецкой оперы. Музикантом ся став и его младшый брат Ян.

Даколько разы неуспѣшно пробовав вступити до Академии музичных умѣлств в Празѣ. Наконець быв приятый яко елев до театру в Мостѣ, около 40 км од свого бывалища. Пак на куртый час достав ангажман до театру Алфа в Плзни, а року 1966 перейшов до театру Рококо в Празѣ.

Уже по первых записах и выступах на телевизии став ся едным з найпопуларнѣйшых спѣвакох. Выступовав тыж яко актер в театрѣ и во филмѣ. В позднѣйшой добѣ выступовав в музикалах дома и в заграничу.

В конци 1960-х въедно з Геленов Вондрачковов и Мартов Кубишовов заложили группу Golden Kids, котра барз успѣшно выступовала, покы не была заказана умѣлецка чинность Мартѣ Кубишовой, што привело до роспада группы. Позднѣйше въедно з братом заложив группу Bacily. 

Року 1986 достав титул Заслуженого умѣлця републикы.

Року 2000 были опубликованы спискы информаторох штатной безпекы, в котрых было и его имя. Року 2002 мав апоплексичный удар, по котром мусѣв ся наново учити говорити и спѣвати, але вышов з того и вернув ся на сцену. 

В року 1965 заграв ролю желѣзничного елева во филмѣ Остро сторожены влакы (чеш. Ostře sledované vlaky), котрый быв оцѣненый Оскаром од америцкой Академии филмового умѣлства и наук. Року 1969 заграв главну ролю во филмѣ Жаворонкы на нитцѣ (чеш. Skřivánci na niti), котрый остро критиковав режим и быв заказаный 20 рокы, достав ся на публичность аж по змѣнѣ режиму и премьера его была на берлинском межинародном фестивалу, де зыскав награду Золотый медвѣдь (1990). Вацлав Нецкарж втѣлив четыринадцять филмовых постав. Една з тых, што ся найрадше споминать позерачам е постава спѣваючого принца з казкы Шалено смутна принцезна (чеш. Šíleně smutná princezna, 1968), де принцезну грала и спѣвала Гелена Вондрачкова. 




#Article 614: Прагматична санкция (1713) (248 words)


Прагматична санкция (лат. pragmatica sanctio) — роспоряджѣня цѣсаря Карла VI. з дня 19. апрѣля 1713 о наслѣдованю трона в краинах Габсбургской монархии. 

Санкция была принята, понеже у императора и у его умершого старшого брата не было сына престолонаслѣдника. Подля того закона установив ся порядок, по которому наслѣдственны землѣ Габсбургох в припадѣ хыбѣня у императора сына переходили ку его дочерям, кедь они прийдуть на свѣт (иншак — ку дочерям его уже умерлого старшого брата (Императора Йозефа І.).

Санкция тыж гарантовала нераздѣлность наслѣдных земель Габсбургской монархии.

По смерти Карла VI. (20. октобер 1740) 23-рочна Мария Терезия, его дѣвка, стала ся пановницьов Габсбургской империи, але чекали на ню тяжкы бои за удержаня наслѣдства.    Хоть Карл VI. за живота устиг Прагматичну санкцию о наслѣдованю за женсков линиов  дати писомно прияти векшинов монархох Европы, прото але не признала ю Бавария. Дакотры иншы претенденты на австрийское наслѣдство тыж выступили з претензиями. Войну зачала Пруссия, котрой краль Фридрих ІІ. домогав ся Шлезии, на западѣ же ю поддержала Бавария и Франция. Баварскый курфюрст Карл Албрехт, заяв Прагу, дав ся коруновати за чешского краля, быв тыж едномыселно выбраный за цѣсаря Святой римлянской империии.

Война за австрийское наслѣдство закончила ся року 1748 з территориалныма утратами Австрии. Род Габсбургох удержав свое австрийское наслѣдство, але без Шлезии.

Од сопружества Марии Терезии и ей мужа, Франца Штефана Лотарингского (1736) зачала ся нова, Габсбург-Лотарингска, династия, послѣдным пануючым представительом котрой став ся Карл І. Габсбург (Карл Франц Йозеф фон Габсбург-Лотринген), пановавшый в роках 1916–1918. По Первой свѣтовой войнѣ Габсбургы стратили вшыткы титулы и наслѣдство.




#Article 615: Ratio educationis (564 words)


Ratio Educationis (лат. порядок образованя) — курта назва того роспоряджѣня, котре выдала року 1777 Мария Терезия,  и котре было мало повну назву: Ratio Educationis totiusque Rei Literariae per Regnum Hungariae et Provincias eidem adnexas. Tomus I. Vindobonae. Typis Joan. Thom. Nob. de Trattnern. MDCCLXXVII. Историчне значѣня роспоряджѣня спочивало в том, же по первый раз держава взяла до своих рук дѣло народного образованя в Мадярщинѣ и ассоциованых краинах и завела цѣлодержавный порядок, подробно выпрацованый и контролованый. До того дѣло образованя было цѣлком в руках Церкви. Авторами документа были Йожеф Юрменьи (мад. Ürményi József), радник канцеларии мадярского кралевского двора, и Даниел Трестянскый (мад. Tresztyánszky Dániel), архиварь вѣденьской дворской коморы.
Роспоряджѣня зоставало в силѣ до року 1806, коли цѣсарь австрийскый и краль мадярскый Франц І. выдав нове роспоряджѣня. 

Про еднотну державну школну политику и справу установлюють ся девятеро школны округы и порядок дозора. 

Напримѣр, про унгварскый и великоварадинскый округы быв директором гроф. Антал Каройи. В каждом школном округу быв тыж кралевскый иншпектор, котрого повинность была хоть лем раз на три рокы навщивити кажду школу, пересвѣдчити ся же школа фунгуе одповѣдно до порядка, же учителѣ суть застачены вшыткыма належностями,  держать точно установлену методику выукы, а дѣти в послушности. 

В Будѣ зряджовала ся универзита, една на вшытку державу з четырьма факултами: богословсков, правничов, медицинсков, филозофсков (§XVІІ). Выуковый язык: латина.

Установляли ся пять академий про тых, котры хотѣли бы ся приготовити на науку в универзитѣ: в Дьеру, во Великом Варадѣ, в Трнавѣ, в Кошицях, в  Загребѣ (§XXV). Выуковый язык: латина.

Десять главных гимназий мають служити примѣром про иншы гимназии: 1. в Будѣ при универзитѣ, 2. в Трнавѣ, 3. в Дьеру, 4. в Кошицях, 5. во Великом Варадѣ, 6. в Загребѣ, 7. в Пожоню (дн. Братислава), 8. в Банской Быстрици, 9. в Унгварѣ, 10. в Печу (§XXXIII). Выуковый язык: латина.

Грамматичны школы мають три классы (§XLIII). Выуковый язык: латина. Грамматичну школу потребовали тоты, котры хотѣли учити ся дале на высшых уровнях, але и кедь нѣт, Ratio Educationis подавать аргументы о важности знаня латины про каждого горожана Мадярского кралевства:

Народны школы суть такы, де выука ся веде в языках народностей (§XLVII). Про немадярскы народы кралевства велике значѣня мало то, же новый порядок образованя установив повинну выуку в материнском языку, в резултатѣ чого были створены школы и выданы учебны книгы про кажду з основных народностей кралевства.

Ratio Educationis 1777 установлять, же зачаточне образованя мать ся давати на материнском языку ученика, и уважати на его вѣру и социалный стан. Зачаточны школы мають служити на образованя народностей.

Нормална школа была высшым уровнем народной школы. Така школа организовала ся лем една в каждом школном округу, финансовала ся з державной кассы и служила взором про всѣ народны школы низшого уровня, ту ся учили, окрем рядных ученикох, и будучы учителѣ народных школ низшого уровня. О важности того типа школ свѣдчить, же директор такой школы мав быти утвердженый кралевскым рѣшеньом з двох-трьох кандидатох (§XLIX), а сама школа была под сталым дозором кралевского иншпектора, котрый перерывав ся лем при его одходѣ на иншпекцию иншых школ округа (§XLVIII). 

В иншых варошах, векшых и меншых, як и в селах организация и финансованя школ было повинностьов громады, значить, дефинитивно зависѣли од богатства локалиты. В Ratio Educationis не было ограничѣня на число учительох и выучованы предметы, богаты городы могли организовати школы на найвысшом уровни, але кралевскый иншпектор контроловав, жебы учителѣ доставали платню и належности подля державной нормы, и жебы выука одповѣдала приятому в державѣ порядку. Але худобнѣйшы громады мусѣли самы рѣшити, на што стачать.  




#Article 616: Йоганн Игнац Фелбигер (254 words)


Йоганн Игнац фон Фелбигер (*6. януар 1724, Гросс-Глогау, Габсбургска империя — † 17. май 1788, Прешпорк), Габсбургска империя – нѣмецкый реформатор образованя, педагог, опат монастыря августинянох в Жаганю в Шлезии, а в послѣдных роках живота — в Прешпорку (Пожоню). 

Быв сыном поштмайстра Антона Фелбигера, котрый  од цѣсаря Карла VI. достав  немешство. В року 1746 вступив до монастыря чину августинянох в Жаганю в Шлезии, року 1748 быв высвяченый на священника, а од року 1758 опат монастыря. 

Року 1762 быв в Берлинѣ и перебрав з тамошных школ методику выукы, котру зачав пропаговати у себе дома. Про школы в своем родиску заслужив ся выданьом Шлезскых катехизмох, котры были выданы в трьох сериях про дѣти розличного вѣку по польскы и по нѣмецкы (1766) и принесли му широку знамость.

В року 1774 цѣсарька Мария Терезия позвала го до Вѣдня и меновала го на пост Генералного Комиссара про Образованя в нѣмецькых землях монархии. Року 1775 опубликовав свой главный труд Methodenbuch für Lehrer der deutschen Schulen (Методична книга учителям нѣмецкых школ). Фелбигер мав силну оппозицию, але Мария Терезия все стала на его сторонѣ. По ей смерти, вшакже, быв Йозефом II. одкликаный з поста и посланый до Прешпорка (Пожоня) яко администратор школ Мадярщины. Там организовав перву нормалну школу и быв ей директором, быв пропагатором выучных техник, котры были частьов методичной нормы (methodus normalis), перебраной ним з нѣмецкых школ. Дакотры з тых техник (коллективное голосное читаня, хоснованя таблиць без логичного освоеня материала) были остро критизованы Протестантсков Церквов и з часом были скасованы. 

Од року 1778 препошт (каноник капитулы) и опат в Прешпорку (Пожоню).




#Article 617: Опат (258 words)


Опат — титул старшого клаштора у дакотрых мужскых орденох. У женскых орденох подобну ролю мать опатиця. Во византийском обрядѣ тому одповѣдають титулы игумен, игуменя. 

Слово опат  походить з арамейского abbo, што означать духовного наставника, перебрано до латины яко abbas. В зачатку христианства то было лем учтиве ословѣня, пак честный титул, а од 6. стороча бенедиктины хоснують го на означѣня старшого монашой громады. Тыж таке значѣня прияли цистерциане, траписты, премонштраты. В иншых монашых орденах хоснують намѣсто того титулы приор, квардиан або ректор.

Опата выберать цѣла громада клаштора. Опатом може быти выбраный лем высвяченый на священника и старшый од 25 рокы монах. Зависимо од категории клаштора юрисдикцию выбраного мать потвердити Апостолска столиця (abbates exempti) або диецезный бискуп (abbates non exempti), котрым одповѣдно есть опат подрядженый. По потверджѣню нововыбраный доставать опатскы инсигнии: барлу, перстень и митру.  Тоты може поуживати в литургии.

Опат есть суверенный рѣшати и судити во всѣх вопросах внуторного живота. Лем в дакотрых, напримѣр, продаж и накуп маетку, ся мусить радити з громадов. Опаты в церковной ерархии належать до прелатох, высокопоставленых священникох, мають право участи и голоса на церковных соборах. 

Опатскы атрибуты суть: широкый чорный клобук и дванадцять узликы або стряпкы по сторонах (гералдичны знакы прелата), а тыж вертикално поставена барла за щитом герба. На пантлику под гербом ся може написати опатске гасло. Опатицѣ не належать до прелатох, зато не мають одповѣдны атрибуты, намѣсто того мають пацеркы.

Во Франции од 16. ст. ся вернули ку старому значѣню слова и хоснують титул abbé яко почтиве ословлѣня священника, котрый не мать нияку особенну функцию. То одповѣдать ословлѣню отче, панотче у грекокатоликох.




#Article 618: Снинскы рыбникы (268 words)


Снинскы рыбникы суть рекреачнов областьов в регионѣ Горный Земплин, в околици мѣста Снина, около 3 км од его центра в долинѣ потока Быстра.

Рекреачна область Снинскы рыбникы окружена Вигорлатскыма Верхами з циклотрасами и туристичныма ходниками. Ту зачинать ся пѣша туристична траса, значена модров значков на популарный Снинскый Камень (1006 м), одкаль мож ити дале ку озеру Морске око (618 м). Снинскый Камень и Морске око суть частьов ареала Вигорлатскый пралѣс, курто званого Вигорлат, записаного року 2007 до свѣтового природного наслѣдства UNESCO в категории Карпатскы буковы пралѣсы и стары буковы лѣсы Германии (Primeval Beech Forests of the Carpathians and the Ancient Beech Forests of Germany). В тых лѣсах суть высше 240-рочны екземплары бука, потребуючы охрану.

В рекреачной области находить ся природне купалиско Снинскы рыбникы, котрое было в року 2010 выбудовано з трьох природных купалиск. То друге биокупалиско в Словакии з технологиов самоочищѣня воды з помочов ростлин и алг (водоростох). В року 2014 достало оцѣнѣня Найлѣпшый туристичный объект Пряшовского края (NAJ produkt cestovného ruchu Prešovského kraja). Купалиско мать три глубковы пасма — про малы дѣти (глубка 0.05 м – 0.4 м), про неплаваючых (глубка 1.1 м –1.5 м) и про плаваня (глубка 2.0 – 3.5 м), котра од неплавецкой оддѣлена молом. Басен, служачый на филтрацию и чищѣня воды, напущать ся з потоку  Быстра. В ареалѣ суть шпортовы игриска  и дѣтскы игриска.

Около купалиска ся находить кемп , котрый фунгуе каждорочно од 15. мая до 30. септембра. Понукать убытованя в хатках, шатрах и станованя на травнистых плохах.

В лѣтных мѣсяцьох в рекреачной области в амфитеатрѣ одбывають ся музичны и фолклорны фестивалы.  Понукать ся стравованя и убытованя.

Кликнѣть на образок про звекшѣня.




#Article 619: Купалиско (215 words)


Купалиско — одповѣдне отворене мѣсто на водѣ або около воды, придатне про купаня, плаваня, иншы виды водной рекреации, руху и перебываня на воздуху и сонцю. 

Природны купалиска суть такы, котры напущають ся зоз сосѣдных природных жерел, або суть прямо обладованы на берегах водных токох, або водоемох. Такы купалиска не суть лем означеным простором на березѣ и на водѣ, але выберають ся подля платных норм и суть застачены контролов якости воды, безпечности и чистоты, можностьов переоблѣканя, захранным  и контролуючым персоналом. Обычайно мають ай свои правила и суть платны.

Примитивны купалиска можуть быти провѣрены и вгодны про купаня и рекреацию мѣста на берегах, безплатны и без купалискового персонала, котры але мусять быти периодично утримованы и контролованы. 

Биокупалиска суть природны купалиска, в котрых ся очищѣня воды релизуе биологичныма методами з помочов шпециалных базенох, де суть водны ростлины або организмы, чистячы воду. Очищена вода напущать ся до купалискового базену, а занечищена ся напумпуе до чистячого.  

На тых мѣстах, де не суть достаточны жерела воды про природне напущаня, выставить ся базен з потребныма проектныма параметрами, котры ся напушать з водоводной сѣти. Купалисковы базены суть обычайно под голым небом и застачують природне окружѣня з достатком воздуха и сонця. До комплексу такого купалиска належать тыж закрыты ставбы, де суть шатнѣ, помѣщѣня розличных служб, санитарно-гигиеничны заряджѣня, служебны помѣщѣня административны, техничны и про персонал.




#Article 620: Плаварня (206 words)


Плаварня — водна ставба назначена про плаваня, тренинг, шпорт, шпортовы заводы и тому подобны цѣлѣ. 

Плаварнѣ суть отворены (басен под голым небом), закрыты стрѣхов (по краях або цѣлком), або умѣщены во внутрѣ капиталных ставб. Проект плаварнѣ мать брати на огляд вытраты на нагрѣваня воды и освѣтлѣня. Отворены плаварнѣ росширены в теплых климатичных зонах и мають тыж минималны вытраты на свѣтло. Плаварнѣ зо стрѣхов суть главнѣ будованы як шпортовы басены, де стрѣха мать застачити векшый комфорт про кибицох, зрительох, тренерох, судьох. Закрыты плаварнѣ суть найдрагшы во выставбѣ и утримованю, росширены в тяжшых климатичных зонах.   

В публичных плаварнях една з найважнѣйшых задач санитарна безвадность воды, котра ся досягне розличныма методами чищѣня и дезинфекции. Найчастѣйше ся хоснують яко хемичны дезинфектанты хлор у формѣ гипохлоритох, або бром. В сучасности тыж доставать популарность озонация, оксигенация. 

Плаварнѣ проектують векшинов з можностьов шпортового поужытя. Про шпортовы плаварнѣ платить норма довжкы 50 м (олимпийска довжка) або 25 м (векшинов закрыты, де олимпийску довжку не дозволить розмѣр будинка). Плаварня про олимпийскы заводы  (первый раз выставлена про игры року 1924) мать довжку 50 м и шырину 25 м. Глубина мать быти хоть лем 2 м, теплота воды 25–28 °C, а освѣтленость найменше 1500 лукс. Такы плаварнѣ мають на едном подовжном боку (або и на обох) трибуны.




#Article 621: Андрей Платонов (541 words)


Андре́й Плато́нов (правдиво Андрей Платонович Климе́нтов; *28. август (16. авг. Юл. кал.) 1899, Воронеж, Российска империя — †5. януар 1951, Москва, СССР) — русскый совѣтскый писатель, драматик, поет, публициста.

Отець Андрея Платонова быв желѣзничный шлосарь, мати — дѣвка годинаря. В родинѣ было 11 дѣтей, з них Андрей быв старшый. Школы его не были довгы — уже яко штирнадцятьрочный пошов робити майстерчиком в розличных майстернях Воронежа, помочником одливаря и до року 1918, коли зачав публиковати поезии и прозы в мѣстных новинках, перемѣнив много робот и набрав ся богатых животных обсерваций. В  рр. 1918–1921 з перерывами выучив ся на електротехника в Воронежском техничном желѣзничном училищу. В тоты рокы робив яко новинарь в редакции нового желѣзничного часописа Желѣзный путь и фронтовый дописователь на фронтах домовой войны. Року 1919 быв мобилизованый до войска и служив яко помочник паровозника и шоровый стрѣлець. В рр. 1923–1926 лишив литературу и робив в Воронежском губернском урядѣ як инженер в проектах мелиорации и ставбы електрарень. В року 1927 переселив ся до Москвы и вернув ся ку литературѣ. До року 1930 ту были написаны его найлѣпшы роботы, повѣсть Котлован и роман  Чевенгур, в котрых содержала ся критика системы, але тоты роботы не были публикованы за живота автора. 

Его повѣсти и повѣданя, котры мож было судити нееднозначныма, достали остру критику од Сталина и литературных цензорох. В року 1931 опубликована повѣсть На хосен (русс. Впрок), о котрой Сталин написав: «Талантованый писатель, але подляк.» Творы писателя перестали принимати в редакциях и выдавательствах. Сына его, пятнадцятьрочного, арештовали в року 1938 яко «шпиона и террориста», выпустили в року 1940, але хворого на туберкулозу, дозираючи за ним и сам Андрей Платонов заразив ся, и то стало ся причинов его передчасной смерти. В часѣ Другой свѣтовой войны быв фронтовым дописовательом в шаржи капитана. Демобилизованый в року 1946. В конци року было опубликовано его повѣданя Навернѣня (авторска назва Родина Иванова). Хоть написано оно было цѣлком реалистично, без всякых языково-штилистичных експериментох, без сатиры, подобны истории много раз описаны были у иншых авторох, критика и так назвала го «паскудным огваряньом совѣтскых людей, совѣтской родины, воинох-побѣдникох, што вертали ся домю».

Язык и штил Андрея Платонова оригиналный и неповторимый. Его герои, будователе социализма, вплѣтають до своей бесѣды слова и фразы, почерпнуты очевидно из партийной пропаганды. В зачатку рока 1930 была опубликована статья Сталина Обертаня головы од успѣхох (русс. Головокружение от успехов) о коллективизации земледѣлства. Никого не могло зачудовати, кедь сама назва статьи и окремы фразы, означѣня з той статьи были на устах народа, кедь тото чули каждый день и на каждом кроку з радия, читали в новинках и доставали директивно од партийных агитаторох. В повѣсти На хосен в бесѣдѣ селян не лем густо натыканы слова и обороты з той статьи, але и споминать ся имя вождя: «Всякое слово хрустить в головѣ — и як бы есь свѣжой воды напив ся: лем товариш Сталин годен так ознамовати.» 

Автор заглублять ся до наивной психологии селян, описуе их иррационалны, неграмотны и смѣшны планы и чины. Формално повторюючи «правилны» слова партийной пропаганды, зображуе совѣтску реалность свого часу, як ю видять и розумѣють тоты люде. Официална критика прияла таке двозначне зображѣня як «клеветы на совѣтску систему».

Юрий Нагибин, добрѣ знавшый Платонова, говорив о его неповторимости: «Наподобньовати Чехова або Бунина, або иншого классика не так опасно, як Андрея Платонова. Моцный квас его фразы выпалить на угля несмѣлы пробы зачаточника.»




#Article 622: Юрий Игнатков (190 words)


Юрий Игнатков  Ihnátkó György,(*14. май 1840, Михаловцѣ, Земплин, Австрийска монархия — †14. септембер 1885, Лученець, регион Банска Быстриця, Австро-Мадярщина), педагог и новинарь русофилской и русино-русофилской ориентации, языко- и литературознатель.

Высокошколске образованя достав на филозофичной факултѣ в Будапештѣ, по закончѣню котрой робив яко гимназиалный профессор в Будапештѣ, де выучовав латинскый, грецкый, русскый язык. В року 1866–1867 профессор на гимназии в Унгварѣ, в року 1867–1868 зась в Будапештѣ, в роках 1868–1876 в Левочи, в роках 1876–1885 в Лученци.  Подтримовав и пропаговав идеи панславизма. З той причины быв перемѣщованый на все новы мѣста роботы. Активно выступовав в пресѣ: Слово (Львов), Вѣстникъ для русиновъ Австрійской державы (Вѣдень), Pesťbudinské vedomosti (Будапешт). 

Быв активистом в Обществѣ св. Василия Великого и Матицѣ Словенской, сполуосновательом литературной новинкы Свѣт (1867).

Написав статьи о славянскых языках, польской и российской литературах, котры публиковав переважно в фаховом часописѣ Országos tanáregyleti közlöny (1867–1868, 1874–1875). Статьи о русской и польской литературѣ публиковав в будапештскых часописах Fővárosi Lapok (1869) и Pesti Napló (1870). Писав о вплывѣ крестовых походох на културный розвой Европы, о взаимных звязях индоевропскых языкох. В року 1875 опубликовав штудии грецкой поезии, а року 1877 перву в Мадярщинѣ грамматику циганского языка Cigány nyelvtan.




#Article 623: Кирил Сабов (239 words)


О иншых людьох з такым призвиском и о призвиску → Сабов
Кирил Сабов, мад. Szabó Cyrill, русс. Кирилл Сабов, (*28. август 1838, Ставное, жупа Унг Австрийска империя — †10. фебруар 1914, Кошицѣ, жупа Абов-Турня, Австро-Мадярщина) — русинскый педагог, выдаватель, народный дѣятель русофилской ориентации.

Родив ся в священничой фамилии. Учив ся в Унгварской гимназии, в академии в Сатмарѣ. В рр. 1857–1860 учив ся теологию в духовной семинарии Барбареум в Вѣдню. Параллелно на Вѣденской универзитѣ штудовав славянску филологию. В роках 1862–1872 профессор русского языка, истории и землепису на Унгварской гимназии.
Грамматика Кирила Сабова (1865) за тридцять рокы было незмѣнным учебником в гимназиях не лем в Унгварѣ, але и в Левочи, Мараморош-Сигетѣ, Мукачовѣ, Пряшовѣ.
Быв активный член Общества Св. Василия Великого и еден час быв его предсѣдником (1870–1871).

В рр. 1863–1865 з гимназистами, слухателями курса русского языка, устроевав театралны постановкы. Понеже российскы авторы были в тот час заказаны, перекладовав и приспособльовав австрийскых и нѣмецкых.
 
В рр. 1867–1869 редаговав неполитичну новинку Свѣт, и дале активно в ней сполупрацовав, аж покаль року 1871 старанями епископа Панковича новинка не была закрыта. Тогды зачав выдавати сатиричну новинку Сова, але наконець быв за свое русофилство и пропаганду панславизма перемѣщеный на пост профессора гимназии в Сегеду (1872). 

Ту в мадярском окружѣню, изолованый од русинского товаришства, занимав ся штудированьом южнославянскых языкох. Року 1879 зо здоровелных доводох достав дозвол вернути ся до Унгвару, одкы через даякый час одышов до Кошиць. Доконця одзыскав довѣру и было му ввѣрено цензорованя русинскых выдань.




#Article 624: Зборовска памятна медаль (193 words)


Зборовска памятна медаль (чеш. Zborovská pamětní medaile) – чехословацке военске вызнаменаня з Первой свѣтовой войны.

Медаль установлена 13. мая 1947 в честь памяти и 30-роча битвы при Зборовѣ.

Медаль зостала установлена про вызнаменаня легионарьох Чехословацкой легии, котры брали участь в битвѣ при Зборовѣ 1-2. юла 1917.

Медаль удѣлена вшыткым живым участникам зборовской битвы, а тыж родинам падлых и недожившых участникох. Выимков до числа вызнаменаных  доданы заслужены вояци Первой Чехословацкой дивизии, до котрой належали три полкы, участны в битвѣ. Медаль достав тыж президент Чехословакии Едвард Бенеш.

Медаль мать диаметер 35 мм, выготовлена з бронзы, патинованой на старе стрѣбро. 
На аверзѣ профиль  Томаша Гаррига Масарика в униформной легионарьской шилтовцѣ. По боках доокола профила президентске кредо «PRAVDA VÍŤEZÍ».

На реверзѣ три заставы чехословацкых полкох, участных в битвѣ. Под нима лаврова голузка, под котров по боках надписы «ZBOROV» и «1917 – 1947». 

Медаль завѣшена на стужцѣ ширкы  40 мм, ясночервеного колору, якый мали еполеты Чехословацкых легий. В серединѣ святогеоргийска стужка, лемована тонкыма бѣлыма смужками. Цѣла медальова стужка по боках мать узку чорну и бѣлу крайку. 

Автором проекта медали быв чешскый рѣзбарь Ярослав Гейдук (чеш.  Jaroslav Hejduk).

 На каждый день ествуе латка, обтягнута пантличков в колорах медальовой стужкы.




#Article 625: Новинка Свѣтъ (408 words)


Новинка Свѣтъ — тыжднева новинка Общества Св. Василия Великого, выходивша в Унгварѣ в роках 1867–1871 и декларовавша цѣль «охраняти интересы руськой (русинской) народности в сферѣ литературной просвѣты».

До року 1863 в Угорской Руси не была ани една кирилична печатня. Выданя кириличных книг одбывало ся в Трнавѣ, Коложварѣ, Будинѣ або Вѣдню. Перву на Угорской Руси печатню з кириличныма буквами заложив в Унгварѣ в року 1863 Карл Йегер, чим отворила ся технична можность печатаня новинкы. Дозрѣли и политичны подмѣнкы: в фебруарѣ 1867 в угорском парламентѣ быв славностно выглашеный кралевскый рескрипт о утворѣню дуалистичной монархии, а року 1868 парламент схвалив закон ч. XLIV о ровноправности вшыткых народности, котрым ся отворив простор про хоснованя их материнского языка в административѣ, школствѣ и церковном животѣ.

Первый редактор новинкы быв Юрий Игнатков, профессор Унгварской гимназии, а его найблизшым помочником быв Кирил Сабов, его коллега по гимназии. Неполитична новинка мала право печатати материалы о истории и сучасном животѣ Русинох, просвѣтѣ, школствѣ, литературѣ и языку; дозволены были и материалы общопросвѣтны з астрономии, биологии, землепису и под. Але редакторам не удавало ся наповнити новинку якостныма материалами, а тыж, не маючи политичных новин, не могли обстояти в конкуренции з мадярскоязычнов унгварсков новинков Ung (1868–1885) То вело редактора ку публикации материала о махинациях з выберанками до мадярского парламента, што збудило острое незадовольство епископа Панковича, котрый мав цѣлком иншы представы о том, якыма путями и поступами мають ся Русины добивати ку высшой културѣ и правам. Не согласный быв Панкович (а мав подтримовачох ай в редакции, ай межи читателями) ани з тым пропагованым редакциов Свѣта поглядом, же Русины не мають розвивати властный язык, але мають взяти за свой готовый и розвитый язык великорусскый. Наконець, по 15 выпусках новинкы, быв Игнатков переведеный на роботу до Будапешту, а пост редактора заняв Кирил Сабов (1867–1869). Читателями и дописователями новинкы были, главнѣ, члены Общества, котрых было 700, а новинка в найлѣпшы свои часы мала 500 передплатникох.

Яко редактор Кирил Сабов (1867–1869) продовжив радикалну редакчну политику Игнаткова: остру критику правительства, державного устрою,  епископа Панковича, пропаганду России  як единкой спасителницѣ Русинох и русского языка яко литературного языка про Русинох. Далеко не каждый в редакции и межи читателями быв такого погляду. Наростав роскол. Епархия и школны уряды зареаговали тым, же Кирил Сабов быв переведеный до Сегеду. Его наступник, редактор Виктор Кимак (1869–1871), еще додав до радикализма новинкы, од року 1870 новинка мать подназву «литературна и общественна газета». 

Вмѣсто новинкы Свѣтъ неодовго зачав выходити Новый Свѣтъ, редактор котрого Виктор Гебей быв чоловѣк, способный находити компромиссы и одказати ся од радикализма. 




#Article 626: Виктор Кимак (278 words)


Виктор Федоров Кимак (*1840 — †1900/1901, Одесса, Российска империя) — русинскый педагог, новинарь, историк русофилской ориентации.

Закончив Унгварску гимназию и богословску семинарию з найлѣпшыма нотами, але духовного званя ся зрюк.
Наступив до Унгварской гимназии яко профессор истории. Историю выучовав на русском языцѣ, з курса лекций склав учебник, котрый быв выданый Обществом Св.Василия Великого под назвов Всемирная исторія в трьох томах (1868-1870).

Виктор Кимак быв найактивнѣйшым членом Общества Св.Василия Великого. 
В юну 1869 быв выбраный редактором новинкы Свѣтъ, его помочным редактором бы Виктор Гебей. Яко редактор змагав ся приблизити язык новинкы ку нормам литературного русского языка, публиковав творы русскых писательох. Активно продовжив линию пережых редакторох Юрия Игнаткова и Кирила Сабова на критику державного устрою и державной политикы, епископа Штефана Панковича, з чим зыскав собѣ многочисленных неприятельох.

Новинка, котра мала 500 передплатительох в найлѣпшой своей добѣ, была скритизована епископом, котрый поважовав такы публикации за шкодливы про позицию Русинох, вызвав духовенство ку бойкоту новинкы. Вызва мала за наслѣдок, же число передплатительох упало до 160 и печатаня новинкы приносило збыток.

По одстранѣню з редакторства Свѣта Виктор Кимак продовжив нападати на епископа и державну политику зачавши в юлу 1871 редаговати и выдавати сатиричну новинку Сова. В истории новинарства Мадярского кралевства се быв уникатный случай, коли публициста систематично нападав высше церковне веджѣня. По первом числѣ Совы епископ домог ся од властника печатнѣ перестати з выпуском новинкы. Виктор Кимак продовжив выдавати новинку в Будапештѣ, де вышли еще четыри числа, покы новинку не заказали. 

Министерия школства перемѣстила Виктора Кимака до гимназии в Пейчу. Виктор Кимак намѣсто того выбрав емиграцию до России, де зыскав мѣсто професора гимназии в Санкт-Петербургу и Москвѣ. В року 1874 зо здоровельных доводох перейшов до Одессы, де учив на гимназии до конця живота. 




#Article 627: Новинка Сова (184 words)


Новинка Сова — иллустроваиа сатирична новинка русофильского характера, выдавана в Унгварѣ и Будапештѣ од юла 1871. 

Перве число вышло 19. юла 1871 в Унгварѣ. За редактора и выдавателя быв означеный Виктор Кимак. Але фактичный выдаватель быв Еммануил Грабарь.

Межи членами Общества Св. Василия Великого, дописователями новинкы Свѣт, редактором котрой быв Виктор Кимак, и в читательскых кругах настав розкол межи радикалныма русофилами, котры подтримовали редактора и основнов массов читательства, прихыленых идеи умѣрености, неконфликтованя з властями державы и епархии.

По одстранѣню од редакторства Виктор Кимак призвав группу русинскых писательох и публицистох (Анатолий Кралицкый, Евгений Фенцик, Иван Силвай, Кирил Сабов) до участи в новой сатиричной новинцѣ Сова, де продовжив нападати на епископа и державну политику. В истории новинарства Мадярского кралевства се быв уникатный случай, коли публициста систематично нападав высше церковне веджѣня. По первом числѣ Совы епископ домог ся од властника печатнѣ перестати з выпуском новинкы. Виктор Кимак продовжив выдавати новинку в Будапештѣ, де вышли еще четыри числа, покы новинку не заказали. 

Непознатым зостав автор ядовитых карикатур на епископа Панковича. Редактор Виктор Кимак по таком поворотѣ подѣй рѣшив за лѣпше емигровати до России, де зостав до конця живота.




#Article 628: Моло (171 words)


Моло  — гидротехнична ставба на морю, рѣцѣ або озерѣ, назначена про приставаня лодьох, човнох и/або  охрану акватории.  

Слово моло перебране з италианского языка (molo).  

Мола пристанны ставлять ся там, де при берегу вода мѣлка, и лодѣ про то можуть пристати лем в оддалѣню, на оддаленом концю пристанного мола мать быти достаточна глубку воды, потребна про найвекшы лодѣ, плавлючы в одповѣдной акватории.  Пристанны мола можуть быти певны (выставены на днѣ),  плавлючы, або комбинованы.

Мола охранны мусять мати конштруктивну певность, достаточну на охрану од найвекшых прогнозованых прибойох, габовитости, леда и вѣтра. Охранны мола застачують спокойну воду в храненой акватории и вгодны можности про пристаня, выладованя и наладованя товара, насѣданя и высѣданя путуючых. 

При ставбѣ мола хоснують каменѣ штонайвекшого розмѣра: в Ню Йорку хосновали квадры вагов 100 тонн, в Даблину — аж 350 тонн, высота мола сягать 1,5–2 метры над найвысшым уровнем воды. Довжка мола може сягати километры. В Шербургу моло мать довжку 3712 м. 6. октобра 1989 в мексицком Прогресо отворили моло про приставаня найвекшых крузерох (вылетных океанскых лодьох), што мать довжку 6,5 км.




#Article 629: Прогресо (Юкатан) (106 words)


Прогресо (исп. Progreso) — портовый город в Мексику, штат Юкатан, административный центер муниципалиты Прогресо. Обывательство, подля списованя-2005, было 35519 особ.

Город находить ся на сѣверном березѣ повострова Юкатан, 25 км на сѣвер од Мериды столицѣ штата Юкатан.  

Город был основаный Хуаном Мигуелем Кастро, подля декрету з дня 25. фебруара 1856 президента Мексика Игнасио Комонфорта.

Город жие з рыбного промысла, туристикы и контайнерового транспортованя. В року 1989 отворене нове пристанне моло довжков 6,5 км, способне до пристаня найвекшых лодьох. Главна туристична атракция — памяткы доколумбовой културы майя.

Файл: Faro-progreso-mx.JPG |Маяк в Прогресо
Файл: Beach at Progreso, Yucatán.JPG |Плажа в Прогресо
Файл: Progreso, Yucatán (08).jpg | Плажова улиця




#Article 630: Новосибирск (287 words)


Новосибирск (до р. 1926 — Ново-Николаевск) — третий подля числа обывательох и тринадцятый подля площи город России.

Административный центер Сибирского федералного округа, Новосибирской области и Новосибирского района; город е центром Новосибирской агломерации. Торговый, дѣловый, културный, промысловый, транспортный и научный центер федералного вызнаму.

Число обывательох — 1 602 915 особ (2017).

Город лежить над Новосибирскым водоемом, вытвореным преградов Новосибирской гидроелектрарнѣ на рѣцѣ Обь. Территория города, в границях городской межѣ, чинить 505,62 км².

За датум заложѣня Ново-Николаевска (стара назва Новосибирска) ся поважуе 12. май 1893, коли зачала ся выставба моста через Обь, де мала пролячи Транссибирска магистрала. Статус города достав в року 1903.

В часѣ домовой войны в маю 1918 город быв заятый еднотков чехословацкой легии и  въедно з дакотрыма другыма городами сформовав Автономну Сибирску републику, котра продержала ся до конця рока 1919. Року 1926 достав Ново-Николаевск свою теперѣшну назву, Новосибирск.

В часѣ Другой свѣтовой войны Новосибирск став ся великым промысловым центром, куды быв евакуованый вызнамный военный промысел, и мав велику ролю в переломѣ хода войны. Напримѣр, во выробѣ нищителя Ил-16, а в далшы рокы значок Як (конштруктера Яковлева), денно ся зготовило 28–30 бойовых аеропланох, а за рокы войны выробили их понад 15 тысяч. В повоенный час в городѣ выробляли бойовый уран.  

Город е вызнамным промысловым центром, в промыслѣ занято понад 400 тыс. особ.
Подля обсягу економики, як вызначив Mc Kinsey Global Institute, в року 2010 грубый промысловый продукт Новосибирска чинив 15 млрд. доллары (15 тыс. доллары на едного обывателя).

Новосибирск — единкый город Сибири, што мать метро. Фунгуе од 28. децембра 1985 и мать днесь 13 штаций и метромост через рѣку Обь, рочно перевозить около 70 тыс. пассажерох.

Подля найновшых штудий, днесь Новосибирск практично утратив промыслову шпециализацию, намѣсто того розвивать динамично сектор служб, транспорт, логистику и науку.




#Article 631: Общероссийскый классификатор объектох административно-территориалного дѣлѣня (ОКАТО) (152 words)


Общероссийскый классификатор объектох административно-территориалного дѣлѣня (ОКАТО) — часть Единой системы классификации и кодованя технико-економичной и социалной информации Российской Федерации (ЕСКК). ОКАТО служить про автоматизоване спрацованя информации в штатистицѣ, економицѣ и другых сферах.

Объектами классификации в ОКАТО суть:

В классификаторѣ взята ерархична система классификации.

Первый уровень классификации включать объекты федералного вызнаму:

Другый уровень классификации обсягуе:

Третий уровень классификации обсягуе:

До третього уровня классификации належать сельскы населены пункты.

Номер ОКАТО может мати од 2 до 8 знакы (не села) або 11 знакы (села).

Контролне число (еден знак) може ся додавати до кода (9 знакы про 8-значный код).

Штруктура кода:
XX XXX XXX КЧ, де

Знак другого уровня классификации — Р1 (позиция 3) значить:

Знак третього уровня классификации — Р2 (позиция 6) значить:

Код, напримѣр, Даурской сельской рады Забайкалского района Забайкалского края — 76 212 825 — штруктурно мать такы части:

ОКАТО сѣдлиска Даурия, належного Даурской сельской радѣ : 78 212 825 001 (11 знакы). 




#Article 632: Новосибирска агломерация (186 words)


Новосибирска агломерация (даколи звана Великый Новосибирск) — найвекша городска агломерация Сибирии з обывательством около 1,9 млн. особ (2012), что чинить понад 2/3 обывательства Новосибирской области и такой 10% обывательства Сибирского федералного округа. 

Агломерация сформировала ся доокола центра Новосибирской области и Сибирского федералного округа — Новосибирска. Ядро агломерации представляють городы Новосибирск, Бердск, Искитим, Обь, рабоче сѣдлиско Краснообск и технополис — Кольцово.

По думцѣ авторох Националного атласа России, т. 3 Новосибирск дотеперь не стиг сформовати розвиту агломерацию. Тото ся дасть видѣти зоз того, же в границях 100-километровой зоны суть лем 3 городы и 9 сѣдлиск городского типа. Зато централный город гипертрофованый, на частку которого (подля авторох) паде 82,5% городского обывательства агломерации. Всѣ городы и сѣдлиска достали свой нынѣшный статус в XX. вѣку. Авторы характеризують рост Новосибирска як феноменалный: подля списованя 1926, он уже обсадив друге (за Омском) мѣсто межи городами Сибирии, а подля списованя 1939, Новосибирск вырос еще в 3,4 разы (Омск — в 1,8) и став ся найвекшым городом цѣлой азиатской части России.

Едным з вариантох росширѣня агломерации може быти розвой скоростной желѣзницѣ, што бы дала можность приключити ку агломерации такы великы городы як Барнаул, Кемерово, Томск.




#Article 633: Новосибирска гидроелектрарня (115 words)


 
Новосибирска гидроелектрарня — гидроелектрарня в Новосибирску, единока гидроелектрарня на рѣцѣ Обь, мать вызнамну роль в застачаню екологично чистов енергиов промысловых и социалных потреб Новосибирской агломерации. 

Выставбу гидроелектрарнѣ з проектнов капацитов 400 МВт зачали в року 1950. По выставбѣ гидротехничных закладох електрарнѣ и преград настала етапа напущаня горѣшной воды.  

 

В сучасности властником електрарнѣ (окрем плавебных потопин) е ПАД РусГидро. Подля плана модернизации електрарнѣ, котра мать быти завершена в року 2020, роблять вымѣну агрегатох и обладунку, жебы звекшити сполягливость и еффективность продукции електрикы.  В року 2013 капациту довели до 460 МВт. Планована далша модернизация и  вымѣна гидроагрегатох подойме капациту електрарнѣ до 560 МВт. Частка Новосибирской електрарнѣ в обсягу спотребленой  електроенергии в Новосибирской области чинить 17 аж 25%.




#Article 634: Олаф Брох (251 words)


Олаф Брох (норв. Olaf Broch; *4. август 1867, Гортен, Норвегия — †28. януар 1961, Осло, Норвегия) — норвежскый филолог, слависта, перекладатель, историк. 

Родив ся в Гортенѣ 4. августа 1867 в родинѣ торговця и пивовара Йогана Антони Цинке Броха (Johan Anthony Zincke Broch).  Его сестра Лагерта Брох (Lagertha Broch) была дѣточа писателька, брат Ялмар Брох (Hjalmar Broch) быв зоолог, универзитный профессор в Осло.

Штудовав на универзитѣ в Христиании, котрый закончив року 1893. Од року 1896 — доцент там же. В роках 1900–1937 — профессор славянскых языкох на универзитѣ. Штудовав славистику в Лайпцигу и Санкт-Петербургу.
Член академии наук Норвегии (1896), заграничный член-дописователь Петербургской АН (1916), РАН (1917), АН СССР (1925). В року 1949 вылученый зоз членства в Академии наук СССР «за антисовѣтскы публикации».. 

Яко лингвиста главны роботы написав в области славянской диалектологии и фонетикы славянскых языкох Мадярского кралевства и России.

В року 1895 перебывав на Подкарпатской Руси и интересовав ся главнѣ диалектами на словацко-русинском языковом пограничу. 

Угроруськы лингвисты з ентузиазмом прияли Олафа Сабова на Подкарпатской Руси и видѣли в его роботѣ потверджѣня познатой тезы Александра Духновича о неможности покласти фонетику в основу литературного языка подкарпатскых Русинох. Зо свого боку Олаф Брох тыж позитивно упоминать во своей роботѣ Угрорусское нарѣчіе села Убли отця Евмения Сабова, як надѣйного лингвисту, котрый легко освоив его методику и способный продовжити самостойно начату ним языкознательску роботу.

 

В России интересовав ся диалектами Вологодской и Калужской губерний, яко историк в совѣтскых архивах штудировав документы, дотычны односин России зо шкандинавскыма державами.

Олаф Брок товмачив по норвежскы  русскых классикох (Лев Толстой, Федор Достоевскый).




#Article 635: Гортен (113 words)


Гортен — город и община в области Вестфолд в Норвегии. До общины Гортен належать сосѣдны локалиты Борре (Borre), Асгардштранд (Åsgårdstrand), Скоппум (Skoppum), Никирке (Nykirke).

Гортен лежить на западном березѣ Осло-фйорда, на юг од Осло, на одстояню около 100 км автомобиловов дорогов.

В року 1552 на мѣстѣ города было фармерске газдовство Гортан, од котрого мае назву нынѣшный город. В року 1582 отворила ся компова переправа из Гортена в Мосс, на другый берег Осло-фйорда. Од року 1818–19 в Карлйогансверну (днесь е в межах Гортена) умѣстив ся штаб и база военного флота.
В року 1910 Гортен мав 9823 обывателе и быв главным военным укрѣпленым сѣдлиском кралевского военно-морского флота. В рр. 1940–1945 Гортен быв оккупованый нѣмецкым войском.




#Article 636: Стратовулкан (217 words)


Стратовулкан, або композитна сопка е така конусовидна гора, котра ся вытворила в процессѣ многых ерупций, розтягнутых в часѣ, путьом накладованя на себе верстей застылой лавы, пирокластичных усадженин, сопечного попеля. 

Геологы роздѣляють вулканы на моногенны (котры взникли од едной ерупции, або даколькых континуалных ерупций не барз ростягнутых в часѣ) и полигенны (котры взникли як резултат вельох ерупций, оддаленых од себе довжыма периодами спокою). Стратовулканы суть полигенной природы.   

Далшый знак стратовулканох, же мають остро спадисту — около 30° — конусовидну форму. Лава мать векшу густоту (в поровнаню з щитовыми вулканами) и застывать на убочах сопкы, зашто ей вышка все наростать.

Стратовулканы суть менше росширены як моногенны тросковы конусы, але вецей росширены як щитовы вулканы. Найчастѣйше стратовулканы взникають на океанскых або морскых берегах, де тектоничны плиты морского дна насувають ся под континенталны плиты (субдукция). Характерным е сопечне пасмо Анд, або Японскых островох. Обще мож зазначити, же сопечны пасма идуть по линиях вѣроятных землетрясѣнь, а майже все перед ерупциями, а даколи и по них в одповѣдных районах региструють землетрясѣня.

Выгаслыма стратовулканами суть верхы Вигорлат-Гутинского пасма, котре ся тягне од верха Вигорлат (1076 м) в Словакии до хустской Замковой горы в Хустѣ и севлюшской Чорной горы в Виноградовѣ на Украинѣ. Найвысша точка пасма — верх Бужора (1081 м).

Стратовулканы в Подкарпатю суть еще едным потверджѣньом того, же Карпаты были колись морскым берегом.




#Article 637: Субдукция (136 words)


Субдукция — геологичный процесс, в котром една литосферна плита засувать ся под другу. 

Литосфера мать глубку 5–100 км под океанами и 25–200 км и веце под континентами и складать ся з плит, котры можуть ся посувати о центиметры за рок.  Плиты литосферы «плавлють» на густых, але еще незастылых верствах астеносферы. Скорость посуваня плит примѣрно 2–8 цм/рок. В резултатѣ сосѣдны плиты можуть оддаляти ся, або зближовати ся. Найчастѣйше тонша океанска плита засувать ся под товщу континенталну. Деформована тонша плита засувать ся до астеносферы и рециклуе ся. 

На граници субдукованых плит наростать тискнѣня и теплота, громаджѣня материала, котры можуть спричинити пуклины земной коры, землетрясѣня и ерупции вулканох. Зоны найвысшой тектоничной и вулканичной активности проходять по линиях стыка литосферных плит.

Примѣром, подсуваньом океанской плиты Назка под континенталну Южноамерицку плиту взникло и продовжать быти тектонично и вулканично активным пасмо Анд.




#Article 638: Фйорд (381 words)


Геологично фйорд — довгый узкый, кривулястый и глубокый зарѣз до береговой линиии зоз стромыма берегами або скалами, вытворѣня котрых причинила леднякова ерозия и тектоничны процессы. 

Много фйордох мають на своих берегах Аляска, Британска Колумбия, Чиле, Гренландия, Исландия, Кергелены, Новый Зеланд, Норвегия, Нова Земля, Лабрадор, Нюфаундленд, Шкоция, але и штат Вашингтон.  Норвегия мать берегову линию з довжков около 29000 км зоз 1190 фйордами, авшак тота ся зредукуе до 2500 км, кедь фйорды не зарахуеме. 

Поважуе ся, же фьорды взникли в ледовой добѣ, перед 110 тыс. — 12 тыс. роками, коли климатичныма перемѣнами топили ся леды и пересували ся громадны ледовы поля, або суть розломами земной коры, котры мають тектоничну природу.   

Фйорды суть единечныма вытворами природу и популарныма туристичныма объектами. Два норвежскы фйорды, Гайрангер-фйорд и Нерей-фйорд од року 2005 суть включены до Списку свѣтового наслѣдства UNESCO.

В конци 2000-х были объявлены кораловы гребенѣ вздовж дна норвежскых фйордох. Такы гребенѣ были найдены од сѣвера Норвегии до юга. Поважуе ся, же морскый живот на кораловых гребенях — една з найважнѣйшых причин, про котры норвежска прибережна акватория така прекрасна рыболовна зона. Понеже тото объявлѣня цѣлком нове, еще нее достаточно проштудоване.  На тых гребенях суть тысячѣ форм живота, яко планктон, коралы, морскы анемоны, рыбы, дакотры виды цап и много всякого иншого. Векшинов суть адаптованы до живота под велькым тиском стовпа воды над собов а тыж в повной темнотѣ глубокого моря.

На дакотрых мѣстах, де фйорды выустюють до моря, прорѣзаны водны каналы суть такы численны и рознородно ориентованы, же фактичнѣ скалистый берег подѣленый на тысячѣ островных блокох,  даколи великых, як гора, даколи просто, як скала, выстырчена з воды, огрожуючи навигацию. Тоты скалы называють ся шкеры. Шкеры ся творять найчастѣйше на выходѣ фйордох в море, и цѣлый морскый берег Норвегии е такым шкеровым архипелагом. В проливах того архипелагу суть навигачны водны линии, котры суть параллелны линии берега, а при том суть хранены од морской непогоды за майже непрерывнов поступностьов шкер и скалистых островох. Такыма храненыма каналами мож перейти цѣлу трасу довжкы 1601 км вздовж берега Норвегии од Ставангера на югу до мыса Нордкапп на сѣверѣ, крайной сѣверной точкы штатных автодорог.

На тихоокеанском березѣ Сѣверной Америкы такый храненый внуторный проход веде од Ванкувера, Вашингтон (штат), США через Британску Колумбию, Канада, до Скейгвей, Аляска. Еще еден шкеровый охраненый проход довжков 800 км тягне ся од пролива Магеллана на сѣвер вздовж западного берега Южной Америкы.




#Article 639: Осло-фйорд (213 words)


Осло-фйорд (норв. Oslofjorden) — залив в юго-восточной части Норвегии, простертый на 102 км од морскых проливох Каттегат и Скагеррак на югу и до главного мѣста — Осло, на сѣверѣ. Выход из фйорда означують два маякы: Торнбьорнскьер (норв. Torbjørnskjær) на востоку и Фердер (норв. Færder) на западѣ. Залив дѣлить ся узкым проливом Дребакзундет (норв. Drøbaksundet) на внуторный и вонкашный.

Наперек назвѣ, Осло-фйорд нее фйордом в геологичном смыслу слова. В первом тысячлѣтю по Р.Х. называв ся заливом (норв. Viken); етимология нынѣшной назвы непозната.

На берегах Осло-фйорда жиють 1,96 миллионы людей.

Понад 40% обывательства Норвегии жие ближе як 45 минут ѣзды од Осло-фйорда. В том заливѣ найвекшый морскый рух в Норвегии.

Хоть Осло-фйорд мать соткы обываных островох, векшина тутешного обывательства жие на материкови.

Во внуторной части фйорда суть залѣснены плохы.

В Осло-фйордѣ занотована найвысша середньорочна теплота в Норвегии: 7,5°C. Найстуденѣйшый мѣсяць — фебруар (-1,3°C), найтеплѣйшый — юл (17,2°C). Островы серед фйорда — найтеплѣйшы в Норвегии, што давать можность про некомерчне пестованя садовины.

Доисторичны селитвы в околици Осло-фйорда належать ку камяной и бронзовой добѣ. Правѣ ту были найдены три найлѣпше захованы кораблѣ викингох.

На березѣ залива познатый малярь Едвард Мунк арендовав коттедж и штудию; Осло-фйорд мож видѣти на даколькых его образах, меджи тыма и на прославеном — «Крик».

Фунгуе пассажерско-автовый траектный перевоз через Осло-фйорд меджи Гортеном и Моссом.




#Article 640: Шкеры (240 words)


Шкеры (тыж зрѣдка шкер о окремой скалѣ) – суть скалисты геологичны утворы, повсталы при морскых берегах в областях, до котрых выустюють фйорды. Шкерами тыж называють цѣлу область, заняту такыма утворами, напримѣр, цѣлый морскый берег Норвегии е такым шкеровым архипелагом.

Шкеры взникли едночасно з фйордами в конци ледовой добы. Шкеры ся вытворьовали найчастѣйше на выходѣ ледовых плит в море, под максималным тиском насуваючых ся масс леда, а тыж наступнов природнов ерозиов.

На шкерах може рости мох и трава, а тыж гнѣздять ся птицѣ.

В проливах межи шкерами навигация часто огрожена подводныма скалами, але суть вызначены безпечны навигачны водны линии, котры мають тоту перевагу, же суть хранены од морской непогоды за майже непрерывнов поступностьов шкер и скалистых островох. 

Широкый пояс шкер, котрый хранить прибережны воды перед морскым прибоем и вѣтрами отвореного моря, служить великов выгодов про навигацию и рыболов, понеже давать можность плавбы и невеликым лодям. В шкерах рыболов доступный и в найстуденѣйшых мѣсяцях рока. Характерным примѣром може быти Норвегия з величезным зимушным рыбным ловом, котрый ся одбывать, главнѣ, вдну шкер. 

А Европѣ храненыма каналами в шкерах мож перейти цѣлу трасу довжкы 1601 км вздовж берега Норвегии од Ставангера на югу до мыса Нордкапп на сѣверѣ, крайной сѣверной точкы норвежскых автодорог.

На тихоокеанском березѣ Сѣверной Америкы такый храненый внуторный проход веде од Ванкувера, Вашингтон (штат), США через Британску Колумбию, Канада, до Скейгвей, Аляска. 

Вздовж западного берега Южной Америкы иде еще еден шкеровый охраненый проход довжков 800 км — од пролива Магеллана на сѣвер. 




#Article 641: Михаил Чикивдя (413 words)


Михаил Васильович Чикивдя - русинськый поет, писатель и публіцист. Член Свалявського Общества Подкарпатськых Русинов (2016),  Союза русинськых письменникÿв Закарпатя (2017).  

Выд зачатку літературнôї діяльности и до типирь, пише у такых жанрах, ги стих, очерк, акростих, байка, поема. Чикивдя майже первый тко ввів акростих у русинську літературу.   

Пише  русинськóв бисідóв, айбо читаво историчных и етноґрафічных очеркув, у місну пресу, написав украйинськов.  

Михаіл Васильович Чикивдя уродив ся 2 юнія 2000 года у с.Березникы Свалявського района що на Подкарпатю, у простÿй русинськÿй сімї. З діточых году увлікав ся самоботнов русинськов культуров.  Нê никаючи на свÿй молодый вік уже зробив великый внесок у розвой русинської  поезії і літературы. Його творы постоянно публікуют ся у журналі «Отцюзнина» и другых пичатных выданнях, а также сайтах. 

У 2016 г. выдав свÿй першый зборник пÿд названім «Сад русинськой пезії», якый быв красно оціненый не лиш унас на Подкарпатю, ай похвально спринятый Світовыми русинськыми Обществами. У томуж годови вступає в Свалявськоє районноє Общество Подкарпатськых русинов, де принимат активноє участіє у ранных заходах.  

Первых днўв децембра выдав поетичный зборник Русинська сатира.

Чикивдя ци нê первый ввів акростих у русинську літературу. Його акростихы так, ги и обычні стихы написані на усякі темы. Например:

Рўдна сторона для каждого сята,

Отцюзнино! Ты у нас єдина!

Диржімся в рокаши,не найде нас біда

И заживе щасливо русинська РОДИНА!

Низабудьме шуга Богу ся молити,

А Христос спасе, не дасть нас згубити! 

Солонину и сыриць дусігав з торбинкы,

Огинь красно загурів - тріскотят іскринкы.

Лишило ся из ліщанкы вытяти рожен,

Ой як файно я заїм й сяду си пўд клен.

Ниськы маю серенчу й дуже файну днину,

Ипну, дoбру, запашну спіки м солонину.

На стулі ищи булькы, сыр и цибулина

А я наллю йщи вина, туй и є гостина. 

Тихинька уже настала нўчка,

Игрило звізды світят у небесах.

Хôчу зась я здріти в твої вўчка

Ітак файнинькі вижу лиш у снах.

Яснинькый місяць засвітив над нами,

Сидиме мы двоє, и журбы ниє.

Нитко не знає, ци ходиме садами,

І шуга не пувість, що миж нами є.

Нись цілу нўчку будеме мы двоє,

Огні яскраві танцювт на небесах...

Чикати сонце будеме убоє,

И пўдеме израна, садочком, по росах

Букўвчик малинькый пўд буком росте,

У густўм хамничку и по долах.

Косиця пахняча коло нього цвіте,

пЎду за ним пô всіх горах.

Вўн файно ся спрятав, пўд вялі листочкы,

Чикат, кôй пўде у кошарчик.

Из грибом біжу через зворы й мосточкы

Красного нимає й базарчик.

Акростих ТАЙСТРИНА быв напичатаный у 9 выпуску журнала Отцюзнина. 23 марта 2020 рóку издав книгу акростихӱв АКРО ПО-НАШОМУ.




#Article 642: Тибава (114 words)


Ти́бава — село у Свалявському районі Закарпатськой области.

На територі села  протікає ріка Тибава (4 км). Село находит ся на южному – востоці  выд Свалявы. Межує з Стройненськôв, Неліпинськôв, Дусинськôв сільськыми тай Свалявськôв  міськôв  радами. Находит ся за 11 км від районного центру.

Згадка про село є в писемных джерелах 1592 рôку. У часы антигабсбурзькых пôвстань другої половины XVII століття село было зруйнованоє; відновленоє в пирвўй половині XVIII стулітя. Тибава – єдно  из найстарых сіл Свалявського району.

Історичноє минулоє села дусігат сивої давнины. Із народных переказўв узнаєме, що Тибава – давньоє село, якоє  было ищи до появы Сваляви.  У годы оккупації Тибавы хортистскôв Мадярщинов месні  жителі помогали партизанам.На чисть погибшых  воинўв-односельчан у Тибаві у  1968 рôці установленый памятник.




#Article 643: Антоний Бобульскый (426 words)


Антоний Андрѣев Бобульскый (*5. август 1877 Краков, Австрийска империя – 1951, Ужгород(?)) — писатель, драматик и выдаватель на Подкарпатской Руси.

Родив ся в Краковѣ, гимназию закончив в Перемышлю. Переѣхав до Ужгороду и в роках 1896–1907 робив в печатни Йегера, котра од рока 1907 перешла у властность Юлия Фелдешия. В року 1918 зачав активну новинарску, выдавательску и писательску чинность. Зачав з выдаваньом новинкы Карпаторусскій вѣстникъ, партийного органа Подкарпатского земледѣлского союза але по трьох числах тото зохабив. Обновив выдаваня новинкы в роках 1920–1924. Року 1924 опубликовав свою, ачей, найпопуларнѣйшу книжку о воякови-саботерови Давидови Шрапнелу з иллустрациями Йосифа Бокшая, котра была иншпирована  Швейком Ярослава Гашека. В 1930-х роках быв директором печатнѣ Юлия Фелдешия и активно выдавав туню брожурову литературу, назначену простому народови: детективкы, гумор, пьесы (звекша едноактовкы) про сельскы театры, календарѣ. В културном животѣ Подкарпатя в чехословацкый период Антоний Бобульскый входив в число найпознатѣйшых авторох. О послѣдных роках его живота нич не знати. Иван Поп подавать, же вернув ся до Польщи, а умер, як пише он и веце авторох, десь зачатком 1950-х.

Антониови Бобульскому яко прибышови з Лемковины упали в око в Ужгородѣ многочисленны розликы межи русинскыма диалектами, языковы сперекы, и добрѣ порозумѣв причины так званого «языкового вопроса», росцвѣвшого буйным цвѣтом на Подкарпатской Руси од року 1919. Не включав ся в тоты споры, перенесены восточныма иммигрантами в Подкарпатя, але твердо держав ся будительской традиции, приближаючи ся постепенно ку народному языкови, щедро включаючи простонародну лексику в основу свого выкладу. В подкарпатской литературѣ быв цѣненый главнѣ яко драматик, литературознатель Е. Недзѣльскый в солидной монографии Очеркъ карпаторусской литературы (1932) ани го не споминать.

Пьесы А. Бобульского были любены не лем на Подкарпатю, але выставовали их и аматерскы театры на Пряшовщинѣ. 

Автор старать ся передо вшыткым о динамичный сужет, интригу, але не барз старать ся о чистоту языка, не сторонить ся од хоснованя русскых, украинскых и польскых слов, але там, де ся здогадуе о можном непорозумѣню, помагать тому мѣстныма словами. Се было привычно про мѣстне многоязычне окружѣня, але падало в око яко дикость про украинского имигранта, дѣятеля украинского театра. Ни, як схарактеризовав язык А. Бобульского Г. Игнатович, актер, режисер, заслуженый артист Украины.

Иншый анонимный критик з той самой стороны критизуе репертоар Земского театра Подкарпатской Руси, котрый складали «недостаточны, неграмотны переклады з чешчины и русчины и жаргонны тутешняцкы пьесы А. Бобульского.

В Закарпатской Украинѣ зачаточно были пробы вернути в репертоар театрох «тутешняцкы пьесы», в том числѣ и А. Бобульского, але по ей ликвидации тоты пробы были дефинитивно задавлены..

В едиции Дешева библіотека Антоний Бобульскый на жаданя властника выдавательства Юлия Фелдешия написав 20 повѣдань. Выдаватель не скрывав, же е то шунд-литература.

Окремым несистемным пунктом в творчости А. Бобульского стоять фолклорны записы.




#Article 644: Борщ украинскый (подкарпатскый вариант) (135 words)


Борщ украинскый в подкарпатском вариантѣ подля Анны Микиты — простый вариант скорого приготовлѣня украинского борща.  

 

Мясо омыеме  и положиме до 5-литрового кайстрона. З тым въедно кладеме  на довгы кусочкы (як лашку) порѣзану морковь, петрушку, цибулю, пасулю або лопаткы, капусту. Нальеме майже повный кайстрон воды и поставиме варити. Кайстрон мать быти закрытый, и уважаеме, жебы борщ не выкыпѣв, про то вариме на малом огни.

Цвѣкла окреме поварить ся в лушпинѣ, олупить ся и порѣже ся на лашку (рѣзанкы). 

Коли мясо поварить ся, доложиме порѣзаны начетверо кромплѣ.
Парадичкы поварять ся окреме и протруть ся през ситко. Взимѣ мож взяти парадичкы из фляшкы. У кого нѣт парадичкох, може замѣнити их киселицьов. 

Цвиклу и парадичкы докладеме до борща, закипячиме и кус повариме. Всыплеме до поливкы сметану и сервируеме. До каждого танѣра покладеме нарѣзаный зубок чеснока або червену  стручкову паприку.




#Article 645: Шунд-литература (118 words)


Шунд-литература, або курто шунд (нѣм. Schundliteratur) — род литературы, назначеный широкому кругу читателей, обминаючый глубокы темы, идеи, не жадаючый од читателя усилованя интеллекта, ориентованый лем на забаву.

До русинского языка слово пришло з южнославянскых, котры го мають з нѣмецкого. Буквално нѣмецке слово Schund означать: смѣтя, нич не варта робота.

Часто ку шунду мож однести любовну литературу, детектив, гумористичну литературу и даякы другы жанры. Шунд представлять массову културу, ориентуе ся на коньюктуру, моду, низкый смак и невыбагливость читателя. Роспознати шунд мож и подля великой скорости з котров ся пише, массовости публикаций и докучливой рекламѣ. 

В едиции Дешева библіотека в 1920-х роках Антоний Бобульскый на жаданя властника выдавательства Юлия Фелдешия написав 20 повѣдань. Выдаватель не скрывав, же е то шунд-литература.




#Article 646: Пригоды доброго вояка Швейка за свѣтовой войны (226 words)


Пригоды доброго вояка Швейка за свѣтовой войны (1921–1923), звекша курто Пригоды доброго вояка Швейка або бесѣдно лем  Швейк) — гумористичный роман чешского писателя Ярослава Гашека, выданый на 58 языках, вецей раз нафилмованый и здраматизованый. Тот роман — найвекше Гашеково дѣло, котрое многы люде представляють собѣ нерозрывно споеным з конгениалныма иллустрациями Йозефа Лады. Гашекова смерть перервала роботу над  романом.

Роман складать ся з четырьох части:

Четверта часть зостала недокончена. Уже при первом выданю романа выдаватель наняв познатого гумористу  Карла Ванька, жебы роман закончив, и быв роман выданый з тым дописаным закончѣньом, таксамо проиллустрованом  Йозефом Ладом. 
Главный герой, Йозеф Швейк, переходить рядом пригод, де ся усилуе за кажду цѣну пережити. Помагать му в том народна вынаходливость и хытрость. Уж од зачатку вызерать и справуе ся як дурняковатый простак, аж нательо, же е умѣщеный до шпиталю про симуланты и ненормалны, на лѣчѣня и контролу. Роман выкладеный обычайным простонародным языком, што зосилнюе еффект.
Автор хоснуе жанры  фрашкы и  гротескы  и  через галерею карикатурных образох и гуморных ситуаций зосмѣшнюе абсурдность войны и жалостный стан роспадаючой ся  милитантной дуалистичной монархии. 

З литературной поставы, котрой  Йозеф Лада придав и креслену подобу, став ся символ чешского народного характера, што дакотрым людям доднесь ся барз не любить. Бо з властностями ружоволицього вояка вяже ся симулация властной глупости, симулантство, лѣнивство або выраховна лицемѣрность. Може и зато перва статуя Швейка появила ся в Чехии онь року 2014.




#Article 647: Военныя события Давида Шрапнеля и Ивана Пѣвчука (407 words)


Военныя события Давида Шрапнеля и Ивана Пѣвчука — гумористичный недоконченый роман русинского писателя Антония Бобульского, написаный року 1924, иншпированый Гашековым Швейком.

Была написана и выдана лем перва часть романа, котра складать ся зо вступного слова Любимый читателю, написаного од имени Шрапнеля и Пѣвчука, и 26 сюжетох, в котрых Давид Шрапнел описуе войновы пригоды свои и свого товариша.

Роман проиллустровав своима кресбами Йосиф Бокшай. 

Главный герой, Давид Шрапнель, переживать пригоды на войнѣ и  усилуе ся в первом рядѣ пережити, што му все удасть ся, бо е до живота валушный. Друга главна постава, Иван Пѣвчук, Русин, е барз валушный до спѣваня и вершованя куплетох. 

В сюжет пригод автор вплѣтать так, як то часто робить в своих пьесах, фолклорны описы обычайох, тексты народных, або приближеных ку народным спѣванок.

Велика часть именованых постав е лем спомянута, але  мать минималну або нияку участь в сюжетѣ. Векшина реалных участникох подѣй, описаных зо слов Давида Шрапнела, суть безименны: стражмистр, региментсарц, патрульфирер, кумендант, жена куменданта тай иншы.

Подобно  Ярославу Гашеку мав  Антоний Бобульскый попередно опубликованы в новинцѣ части свого дѣла.  Подобно  Ярославу Гашеку  Антоний Бобульскый щедро наповнять свой выклад чужоземныма лайками, нѣмецкыма военскыма выразами и терминами. Подобно  Ярославу Гашеку  Антоний Бобульскый свой роман не закончив. Подля вступного слова, мала быти еще друга часть, и хотѣв описати  «всѣ наши вуенныя субытія, страсти, радусти итд.» «утъ мобилизаціи ажъ до перевороту, значитъ отъ начала ажъ до конца свѣтувой войны…», циже период 1914–1919. Фактичнѣ выдана перва часть обсягуе подѣи од середины рока 1914 (мобилизация) до зачатку рока 1916.

Еднак зоз сима подобностями в контрастѣ стоять векшы роздѣлности, природа котрых, вѣроятно,  спочивать в роздѣлностях натуры двох авторох.  Гашек постоянно быв учинительом вшелиякых мистификаций, гунцутств, провокаций, не раз быв за то арештованый, часто мѣняв мѣсто роботы и бываня. Прямый протиклад тому быв  Антоний Бобульскый, законопослушный гражданин, роками стабилно працуючый на едном мѣстѣ, любеный драматик, выстерегаючый ся найменшого шкандала.  Зато и Давид Шрапнель в протикладѣ зоз Швейком не мудруе на политичны темы, не провокуе верхность, а вшиткы конфликтны ситуации, до котрых ся доставать, суть бытового характера. Кедь дефиновати то в двох словах,  Швейковы пригоды — коляча сатира, Шрапнельовы — лем добродушный гумор.

Военныя события Давида Шрапнеля и Ивана Пѣвчука — единоке дѣло  Бобульского, написане фонетичным правописом, котрого он быв категоричным противником.  Выхосновавши факт, же Швейк бесѣдуе простонародным языком, автор выкладуе и росповѣдь Шрапнеля «по простонародному», доводячи до гротескы фонетичный принцип «пишь, як чуеш». Яко родак з  Кракова, коли в  Ужгородѣ нашов подобну польской алтернацию O-У, поклав ю в основу свого гротескного правописа. 




#Article 648: Сюжет (234 words)


Сюжет (англ. narrative, story) — литературный термин, котрый означать поступность подѣй, епизодох, сцен, представленых читательови або слухательови словами литературного дѣла.  Синонимом сюжета в  русинском языку е росповѣдь.   
Способность росповѣди мать в живом свѣтѣ лем чоловѣк, а розвивать ю од самых зачаткох, коли ся научив говорити. Од давного часу в литературѣ розвили ся розличны техникы росповѣданя. Росповѣдь окрем простой функции ознамѣня о подѣях, особах, предметах, краинах, обычаях и т. п. може служити на представлѣня моралных, културных або политичных вартостей. Од добы, коли сформовали ся народы и народностны литературы, росповѣдь представлять и културу одповѣдных народох. 

Сюжет ся найвеце проявуе в  епичных  и  драматичных  (от давногрец. δρα̃μα — дѣйство) дѣлах, котры ся можуть розобрати на поступность сцен, и тым ся явить можность их инсценации. Сюжет ся обычайно нияк не проявуе в  лирицѣ, котра не мать дѣю. 

Походить од фр. sujet з лат. subjectum — тема, предмет, акция. Окрем литературного понятя хоснуе ся тыж як термин в иншых видах умѣлства, напримѣр, в вытварном умѣлствѣ сюжет образа означать предмет зображѣня.

При выставбѣ сюжета в каждом припадѣ ся мусять вызначити главны елементы.

Сюжет е росповѣдь, опис подѣй, епизодох, образох, описох, сцен, котры читательови (слухательови, позерательови) поступно роскрывають обсяг дѣла.  Фабула е план автора, подля котрого компонуе сюжет и подавать, росповѣдать обсяг свого дѣла. Сюжет читатель внимать нараз по ходу читаня, фабулу же увидить, аж по прочитаню цѣлого дѣла. 

В бѣжной бесѣдѣ ся часто значѣня фабула и сюжет стотожнить. 

Примѣры хоснованя:




#Article 649: Санок (244 words)


Санок (повнов назвов Кралевскый вольный город Санок) – повѣтовый город в Подкарпатском воеводствѣ. В городѣ находить ся тыж уряд сельской гмины Санок, але сам город до ней не належить.

Город лежить в долинѣ Сану, 52 км на юговосток од Перемышля, около 30 км оддаленый од словацкой граници на югу и украинской на востоку. Входить до еврорегиону Карпаты.

Найстарша, лѣтописна, споминка походить з року 1150 (Ипатьевскый лѣтопис). 

Року 1340, по отровлѣню Юрия II. Болеслава боярами, Санок достав краль Казимир III. Великый подля права наслѣдства, включив го под корону Кралевства Польского и потвердив его права, а 25. апрѣля 1366 даровав му статус Кралевского вольного города.

Од 5. юла 1772, по первом роздѣлѣню Польщи Санок достав ся до Габсбургской монархии.

Року 1915, од мая до юла, город быв оккупованый российскым войском и потерпѣв значны шкоды. 

В добѣ Другой Польской републикы (1919–1939) Санок быв културным центром Лемкох и Украинцьох, але в року 1947 в операции Висла они были депортованы на запад Польщи на новоодзысканы землѣ. В року 1939 около 30% обывательства чинили Жиды, котры занимали ся торговльов и промыслом, в часѣ Другой свѣтовой войны были они вынищены. В роках 1939-1941, подля пакту Молотова-Риббенторопа по рѣцѣ Сан через Санок проходила державна границя: правобережна часть города была совѣтска, а лѣвобережна — нѣмецка.

Околицѣ Саноку были едным з найдавнѣйшых мѣст во свѣтѣ, де добывали нафту. Материалы о том мож видѣти в Музею народной архитектуры, в сканзенѣ.

Днесь основу економикы Санока чинять двѣ великы товарнѣ: гумаренска фабрика Stomil и автобусова фабрика Autosan.




#Article 650: Литургия (212 words)


Литургия (з грец. λειτουργία 'публична служба', од λειτος 'публичный' и εργον 'дѣло, робота') — богослужба, публичне зобраня подля традиций и правил дакотрой религии або Церкви. Правила богослужбы называють ритуалом, роздѣл теологии, штудуючый литургию называть ся литургика.

Литургия е збором символох, спѣвох и чинности, через котры Церковь выказуе свои набоженскы чувства ку Богу. 
Традиции и правила розвивали ся поступно и обсяг литургии формовав ся на все богатшый и компликованѣйшый. По роздѣлѣ восточной (византийской) и западной (латинской) христианскых Церков (1054) установили ся роздѣлы и в богослужбах. 

В западном христианствѣ всяку храмову богослужбу называють литургиев. В восточном христианствѣ  Православна Церковь  Литургиев называть лем таку богослужбу, в котрой ся одбывать тайна  евхаристии. 

Ку штруктурѣ литургии належить читаня Святого Письма (Евангелие и Апостол), проповѣдь, литургийный катехизм, ектении, якы суть абсолутнов основов Литургии.

Литургия, под час котрой ся одбывать тайна евхаристии, называть ся тыж Божественна Литургия. 
Евхаристичну богослужбу може служити лем особо повѣрена духовна особа.

В Церквах византийского обряда найчастѣйшов литургиов е Литургия св. Йоанна Златоустого. Она складать ся з

Латинска богослужба называть ся омша. Хоть Католицка Церковь и вѣра една на цѣлом свѣтѣ, в обрядах и обычаях на многых мѣстах приспособлюють ся до традиций и потреб мѣстного обывательства. При том в подставовых частях литургия еднака, але в частях приданых (accidentales) може мати локалну шпецифику.
Части омшы суть:




#Article 651: Аминь (240 words)


 
А́минь (гебр. אמן, ар. امين) е слово, котрое ся часто поуживать при молитвах, в набоженскых текстах. Можеме го найти в молитвах як юдейскых, так и христианскых або магомеданскых. Из литургии перешло и до бесѣдного языка.

Слово а́минь — едно из свѣдчѣнь сполочной семитской набоженской традиции, котра споюе три великы свѣтовы монотеистичны религии. 

Зачаточно гебрейскый адъектив אמן (amen, наистѣ, поправдѣ, в дакотрых библичных пасажах хоснованый тыж и як  субстантив) став ся нееднозначным выразом на стверджѣня перед тым реченого во смыслѣ „так тому быти“, „правда“, „най ся так стане“. Етимологично выходить з корѣня א-מ-ן, ’-m-n, циже вѣрити, сполягати ся, пересвѣдчити ся, быти вѣрным (од того же корѣня ся одводить и слово אמונה emuna, „вѣра“). 
Slovo amen бывать даколи интерпретовано як акроним про выраз אל מלך נאמן El melech ne’eman, „Бог, вѣрный краль“.

В том же значѣню, як в  юдаизмѣ появлять ся, напримѣр, Новом Завѣтѣ, коли Исус Христос высловлять серйозны сентенции, котры зачинать якраз тым словом: „Аминь, аминь, гварю вам“ — циже то значить: „Поправдѣ вам реку“, „То, што вам гварю, е бизовне“. Ян Амос Коменскый во своем катехизму перекладать тото слово „наистѣ“.

В исламѣ ся слово а́минь высловлять все по одчитаню вводной суры Корана al-Fátiha.

В бѣжной бесѣдѣ ся поуживать на высловлѣня дефинитивного конця: „Е з ним а́минь“, циже „Е з ним конець“. Тот перенесеный смысел, очевидно, походить з поуживаня слова а́минь в конци молитв, де было хыбно интерпретовано не яко стверджѣня молитвы, але як означѣня ей конця, яко послѣдне, заключне слово.




#Article 652: Вовчый (141 words)


Во́вчый — село в Украинѣ, в Свалявском районѣ Закарпатской области, належить до Нелѣпинской сельской рады. Обывательство — 58 особ (2001). Село лежить 6,4 км на сѣвер од районного центру.

Село и штация лежать в малёвном узком зворѣ под прикрыма убочами полонины Боржава. За 5 км од штации Вовчый на сѣверовосток лежить село Ганьковиця, а 3 км на юг Сасовка — найблизшы сосѣдны села. 

Року 1798 в записах о нелѣпинской церковли споминають ся осады Сасовка, Вовчый, Оса, яко филиалкы нелѣпинской грекокатолицкой парохии: року 1839 Вовчый мав два вѣрникы, року 1841 – 4 вѣрникы. Року 1886 отворена желѣзнична штация Вовчый (мад. Vocsitelep, днесь належить до Львовской желѣзницѣ), и коло ней поступно росла осада. 

В селѣ находить ся пстругове газдовство Ждимир. При газдовствѣ про туристы фунгуе ресторан-колиба на 70 мѣст, котеджы на комфортне убытованя на 128 мѣст, можность рыбарѣня. Желѣзнична штация обслужуе лем вициналны влакы.




#Article 653: Сасовка (Свалявскый район) (108 words)


Сасовка — (укр. Сасівка) село в Украинѣ, в Свалявском районѣ Закарпатской области, належить до Нелѣпинской сельской рады. Обывательство — 1412 особ (2001). Село лежить 5 км на сѣвер од районного центру. В селѣ е основна школа (8 класс).

В року 1910 в селѣ было 585 обывателей русинской и нѣмецкой народности.

В року 1930 — 687 обывателей, з них Русины - 579, Евреи - 82, Чехы и Словаци - 6, неозначеной народности - 1, чужоземцѣ (без чехословацкого гражданства) - 19. Грекокатолицка громада мала 584 вѣрникы, муровану церковь Покровы Пр. Богородицѣ, 1827. В селѣ была русинска школа (три классы), желѣзнична штация, православна деревяна церковь, з 1930-х рр. (розобрана р. 1960).




#Article 654: Нелѣпино (209 words)


Нелѣпино — (укр. Неліпино) село в Украинѣ, в Свалявском районѣ Закарпатской области, центер Нелѣпинской сельской рады. Обывательство — 3554 особ (2001). Село лежить 3 км на сѣверо-восток од Свалявы (одстояня меджи центрами). 

Село лежить в долинѣ рѣкы Латорицѣ, межуючи з околицями районного центра. В селѣ е желѣзнична штация.

До Нелѣпинской сельской рады входять села Нелѣпино, Сасовка и Вовчый. Число обывательох трьох локалит чинить 5150 особ, число домовых газдовств — 1254, территория — 8047 га. 

Сельска рада мать 25 депутатох и голову. Адрес: 89308, Закарпатська обл., Свалявський р-н, с.Неліпино, вул.Головна,157 (укр.).

Первый раз село споминать ся в документах под роком 1430.

До Трианона село называло ся Hársfalva (мад.), належало до жупы Берег. В року 1910 в селѣ было 1485 обывателей, з того Русины - 962, Нѣмцѣ - 457, Мадяре - 51. Подля вѣры: грекокатоликы - 958, израелиты - 444, римокатоликы - 64.

Року 1930 село жило 2116 особ, з того Русины - 1471, Евреи - 542, Чехы и Словаци - 36, Нѣмцѣ - 17, Мадяре - 16, чужоземцѣ (без чехословацкого горожанства) - 34. Грекокатолицка громада мала 1457 особ, мала муровану церковь Вознесѣня, 1854. В селѣ были бальнеологичны купелѣ Штефания на основѣ мѣстных минералных вод. 

За рокы совѣтской добы в селѣ выставили 410 будинкы,  середню школу, клуб, библиотеку, пионерскый табор «Ждимир».




#Article 655: Константин Грабарь (454 words)


Константин Грабарь (*15. августа 1877, Унгвар, Мадярске кралевство — †21. децембра 1938, Ужгород, Чехословакия) — политичный, сполоченскый и державный дѣятель Подкарпатской Руси, третий губернатор Подкарпатской Руси.

Родив ся 15. августа 1877 в Унгварѣ в священничой фамилии. Отець му, Леонтин Грабарь, быв грекокатолицкый священник в селѣ Дубровка. Мати, Гелена Мондок, была дѣвка унгварского каноника Ивана Мондока. Школу и гимназию выходив в Унгварѣ. По гимназии (1895) быв епископом Юлием Фирцаком посланый до духовной семинарии в Естергом, де учив ся в роках 1895–1898. Довершив богословске образованя в Унгварѣ. Рукоположеный в духовный стан в року 1901. Поповав в Лучках (1901–1908) и Дубровцѣ (1908–1921).

На политичну сцену выступив во фебруарѣ 1919, коли быв выбраный на посланця Сойму Руськой Крайны, створеной в децембрѣ 1918 автономной административно-территориалной части Мадярской Людовой Републикы. В марцу 1919, на первом и послѣдном засѣданю Сойма инициовав и добив ся принятя ултиматума до мадярской влады, з жаданьом до 8 дни вызначити официалны границѣ Руськой Крайны. В републицѣ став ся коммунистичный переворот, влада нич не одповѣла. Константин Грабарь став ся членом управы Центральной Руськой Народной Рады (ЦРНР), котра выголосила суглас з плебисцитом америцкых Русинох о прилучѣню Подкарпатской Руси ку Чехословакии (8. май 1919), и быв членом делегации, што еще того мѣсяця повезла до Прагы русинску декларацию. На основѣ декларации ЦРНР и Сен-Жерменского договора 10. септембра 1919 Подкарпатска Русь стала ся автономнов частьов Чехословакии. 

Од року 1921 лишать священничу карьеру и занимать пост директора Подкарпатского банка (1921–1928), што мав филиалкы в Мукачовѣ, Хустѣ, Раховѣ и Пряшовѣ.  Активный участник културного, господарского и политичного живота, член Кошицкой торговой и промысловой коморы, член дирекции Товаришства кооператорох. Од року 1923 член муниципалной управы Ужгорода, а од року 1928 — староста Ужгорода. В добѣ его староства Ужгород став ся з провинцийного городка административным центром европейского взора. Скорыма темпами выставили урядовый квартал Галагов, зачав роботу аеропорт, водовод и канализация. Резултаты той роботы служать ужгородянам и нынѣ.

Од рока 1925 быв членом провладной Аграрной партии, котра го рекомендовала на пост губернатора. 15. фебруара 1935 президент Чехословакии назначив Константина Грабаря на пост губернатора Подкарпатской Руси, а 1. марца 1935 новоназначенный губернатор склав присягу..

В часѣ губернаторства Константина Грабаря в столици Подкарпатской Руси появила ся помпезна административна будова Крайского уряду подля проекта архитектора Франтишка Крупкы, звана в людовой бесѣдѣ Народна рада, транспортный мост, днесь несучый имя первого президента Чехословакии. Розвивало ся школство, книговыданя. Будовали ся обытны домы, школы, болницѣ, административны объекты и др.

Але политична обстановка не дозволила досягти главны задекларованы политичны цѣли. Мюнхенска зрада активизовала процессы роспаду републикы. На территорию края засылали диверзны группы сѣверны и южны сосѣды. 2. новембра 1938 Вѣденскым арбитражом Подкарпатска Русь была збавлена южной части, своей столицѣ Ужгорода и стратила еще два векшы городы, Мукачово и Берегово. Вшыткы уряды Подкарпатской Руси мали быти евакуованы и зачати переданя территории уже 5.10.1938 и закончити 10.10.1938.  




#Article 656: Конгрес русинского языка (153 words)


Конгрес русинского языка — организачна форма координации сотрудництва межи участниками  проб выробити новочасный сполочный литературный язык карпатскых Русинох, основаный на векшой участи фонетичного принципа в правописѣ.

Первый Конгрес русинского языка вызначив задачу подля ретороманского моделу, найпервше скодификовати четыри штандарты русинского языка (в Словакии, Польщи, Украинѣ и Мадярщинѣ, а пак зложити з них тзв. койне (з гр. κοινὴ διάλεκτος – «сполочный язык»). 

Другый Конгрес русинского языка конштатовав справность приятой стратегии и означив задачи в рамках приготовлѣня публикации монографии Русиньскый язык. Монография вышла в року 2004.

Третий Конгрес русинского языка конштатовав, же суть серьёзны проблемы зо зъедночѣньом выробленых регионалных вариантох и обновив роботу интеррегионалной языковой комиссии. 

Четвертый Конгрес русинского языка в своих заключѣнях уж не споминав о зъедночѣню регионалных норм в сполочне койне, але дав векшу вагу на то, жебы добити ся решпектованя выробленых регионалных норм и их практичной имплементации.

Поставлена задача о сполочном литературном языку карпатскых Русинох на фонетичной основѣ зоставать и надале недосягнута.




#Article 657: Мол (146 words)


Мол (межинародне означѣня mol) — единка кельости материи в меджинародной системѣ мѣр SI.
Стара назва единкы была грам-молекула.

Мол е така кельость конкретной хемичной материи в грамах, яка точно одповѣдать молекуларной вазѣ той материи. Напримѣр, молекуларна вага кухеньской соли (натрия хлорид, NaCl) ровна 58,46. Значить мол кухеньской соли буде ровно 58,46 грам.

Мол е така кельость хемичной материи, котра обсягуе в собѣ тельо частиць (як атом, молекула, йон, електрон або фотон), кельо атомох е в 12 грамох карбона-12  (12C), изотопа карбона, маючого атомову вагу 12. Коли ся хоснуе понятя мола, мать быти шпецификоване, о якы частицѣ иде. 

Тото число частиць выражать число Авогадра, а е оно 6.02214085723х1023, циже понад 602 секстилионы (тысяч милионох милионох милионох). Понеже Авогадрова конштанта немѣнна и не зависить од конкретной материи, учены пропонують нову будучу дефиницию мола, як таку кельость материи, котра обсягуе 6.02214085723х1023 частиць (як атом, молекула, йон, електрон або иншых).




#Article 658: Йон (179 words)


Йон — електрично набита частиця, котра взникла зоз електрично невтралного атома або молекулы доданьом або однятьом електронох при захованю сталого числа протонох.

Йоны первый раз спомянув Майкл Фарадей около року 1830, коли описовав частицѣ, котры ся рухають ку катодѣ або анодѣ. 

Слово йон походить од грецкого #7984;#8057;nu;, што е невтралный часопридавник теперѣшного часу од #7984;#8051;nu;alpha;iota;, ити, значить котрый иде. И так, анион, #7936;nu;iota;#8057;nu;, и катион, kappa;alpha;tau;iota;#8057;nu;, значить котрый иде горѣ и котрый иде долов, одповѣдно, и анода, #7940;nu;omicron;delta;omicron;sigmaf;, и катода, kappa;#8049;theta;omicron;delta;omicron;sigmaf;, значить путь горѣ и путь долов, од #8001;delta;#8057;sigmaf;, путь.

Кедь атом стратить електрон, стане ся катионом (позитивным йоном). Кедь число електронох буде высше од числа протонох, з атома ся стане анион (негативный йон). 

Йоны ся означують записаньом хемичного знака частицѣ (елемента, або молекулы), причом величину набоя записують горѣ як индекс справа од знака: Al3+, Cl−, SO42−, Co2+, [Fe(CN)6]3−...

Йоны не суть стабилны а усилують ся перейти до електрично невтралного стабилного стану. Екзистенция йонох може быти удержована высоков теплотов (напр. в плазмѣ), абл стабилизованьом в ростоку (напр. водном ростоку соли). Доказом екзистенции йонох е електрична проводность плазмы и ростокох.




#Article 659: Йонова вязба (151 words)


Йонова вязба есть такый тип хемичной вязбы, котра творить ся електростатичным притягованьом межи гетерополарныма йонами. 

Напримѣр, обычайна кухеньска соль, циже натрия хлорид, NaCl. Кедь натрий (Na) и хлор (Cl) суть злучены, каждый атом натрия оддасть еден електрон, створюючи катион (Na+), а каждый атом хлора прибере собѣ електрон, формуючи анион (Cl−). Тоты йоны ся пак притягують еден ку другому в помѣру 1:1 и формують хлорид натрия (NaCl).

Подля теории йоновой вязбы нѣмецкого физика Валтера Коссела (W. Kossel, 1916) йоны творят при тому вецей стабилну електронну конфигурацию, близку ку конфигурации инертных газох. Така реконфигурация мусить ся допровожовати увольньованьом енергии, а значить звекшеньом стабилности. 

Тота вязба характерна про атомы металох, котры мають на вонкашном електронном обалѣ, з правила, еден, два або три валентны електроны, а оддають их атому неметала, котрому до выповнѣня вонкашного електронного обалу хыблять еден, два або три електроны. В том процесѣ наконець формуе ся пара йонох з комплетныма вонкашныма електронныма обалами.




#Article 660: Валентность (хемия) (226 words)


Валентность (од лат. ѵаlепtіа — сила) — способность атомох творити хемичны вязбы.  Понятя валентность е днесь застарѣле и не може быти хосноване про каждый припад хемичных вязб. Валентность атома гидрогена ровна 1. Валентность иншого атома може быти означена, як число атомох гидрогена, котры може тот атом звязати. Напримѣр зо штруктуры молекул метана и ацетилена видиме, же валентность атома карбона ровна 4.

Валентность мож дефиновати як способность атома оддавати або привязовати даяке число електронох. Валентность позитивна, кедь атом оддавать електроны, або негативна, кедь атом их приимать. 

Повный образ штруктуры молекул розличных класох и хемичных вязб е крайнѣ компликованый и вецефайтовый, зато единой и всеобсяжной дефиниции валентности нѣт. Авшак во векшинѣ припадох мож ся ограничити на розбор двох типох валентности:  ковалентность и йонова валентность (послѣдна еще бывать называна таксамо електровалентностьов або гетеровалентностьов). 

Ковалентность ровна числу ковалентных вязб, утвореных даным атомом, циже вязб, взниклых зосполочнѣньом пар електронох (при простой вязбѣ то една пара, при двоитой вязбѣ — двѣ пары и т.п.). Чисто ковалентна вязба реализуе ся лем в гомеополарных молекулах (з еднакыма атомами), такых як H2, O2, N2 и т.п. Ковалентна вязба все реализуе ся межи атомами неметалох.  

Йонова валентность дефинуе ся числом електронох, котре даный атом оддав або достав при утворѣню йоновой вязбы. Йонова вязба реализуе ся межи атомами металох и атомами неметалох В гетерополарных молекулах (з нееднакыма атомами) хемична вязба реализуе ся комбинациов йоновой и ковалентной вязбы.




#Article 661: Ковалентна вязба (109 words)


Ковалентна вязба (од лат. со 'въедно' и valens 'маючый силу') — гомеополарна хемична вязба, котра взникне межи двома атомами при зосполочнѣню нима належных им електронох.  Хемичну вязбу все и во вшиткых молекулах забезпечать лем пара електронох, злучаючых два атома».

Ковалентна вязба злучуе атомы в молекулах простых газох (H2, Cl2 и др.) и злукох (H2O, NH3, HCl), а тыж атомы многых органичных молекул.

Число електроновых пар, котры забезпечують вязбу молекулы называть ся множностьов вязбы. Напримѣр, в молекулѣ етана C2H6 (штруктура H3C-CH3) вязба C-C проста, в молекулѣ етену C2H4 (штруктура H2C=CH2) множность вязбы 2, в молекулѣ ацетилену C2H2 (штруктура HC≡CH) множность вязбы 3. Чим векша множность вязбы, тым векша ей певность.




#Article 662: Килограм (200 words)


Килограм (бесѣдно кило) — закладна единка  масы в системѣ мѣр SI, означѣня котрой kg. Килограм ровный масѣ 1 дм³ хемично чистой воды при теплотѣ ей найвекшой густоты (3,98°C). Подля системы SI килограм дефинованый яко маса межинародного прототипа килограма, храненого в Межинародном урядѣ про мѣры и вагы в Севр, (Франция). 

Назва одведена з лат. grámma, з доданьом префикса системы SI kilo. Напрѣк тому, же единка килограм уже обсягуе префикс, она принята яко закладна; напротив грам ся поважуе за одведену, хоть всѣ множены единкы префиксують ся од грама. В системѣ SI то е уникатный припад.

Центнер (100 kg) не входить в число единок межинародной системы мѣр SI. Межинародна организация законодарной метрологии (OIML) во своих рекомендациях однесла центнер ку тым единкам мѣры, «котры мають быти вылучены из хоснованя чимскорше там, де ся хоснують нынѣ, и котры не мають ся завести там, де ся не хоснують».

Межинародный прототип, з котрого были зготовлены 80 националных реплик, хранить ся од року 1889 и кажды 40 рокы, подля конвенции, репликы мають быти овѣрены з прототипом. З неясных причин межинародный прототип за 100 рокы стратив 50 микрограм. Суть еще иншы проблемы: прототип може быти утраченый або ошкодженый. З той причины учены пропонують новы дефиницию килограма,напримѣр, через Авогадрову конштанту.   




#Article 663: Корейска Людова Демократична Република (309 words)


Корейска Людова Демократична Република (КЛДР) (бесѣдно Сѣверна Корея) — держава на сѣверѣ Корейского повострова.

На сѣверѣ мать границю з Китаем довжкы 1295 км и з Россиев (12 км), на югу з Републиков Корея (241 км). На западѣ омывать ся водами Жовтого моря, на востоку — Японского моря. Главный город — Пхеньян.

КЛДР створена по Другой свѣтовой войнѣ 9. септембра 1948 на територии совѣтской окупачной зоны, по тому, як 15. августа 1948 в южной, америцкой, окупачной зонѣ была выголошена Република Корея.

КЛДР — индустриално-аграрна держава з еднопартийным социалистичным устроем. Добывать камѣнне и буре угля, желѣзну, оловяно-цинкову, мѣдну, никелову, хромову и иншы руды. Розвита металургия, машинарство и металообробка, хемичный, ставебный, деревообробный и др. конарѣ промысла. Главны промысловы центры: Пхеньян, Хамхын, Чхонджин.

Експортуе промыслову продукцию, рыбопродукты. Аграрный сектор розвитый недостаточно. В 1990-x роках КЛДР по роспадѣ социалистичного блока мала  економичны тяжкости: ряд стихийных нещасть, безгаздовность и недостаток потравин. КЛДР доставала потравинову помоч од Японии и США вымѣнов за обѣцянку не розвивати атомовы збранѣ.

Выслѣдком аграрных реформ в роках 2012—2013 КЛДР в року 2013 достала «первый урожай за 25 лѣт, котрого было доста, обы прокормити ся». Урожай рока 2014 быв еще векшым..

Двѣ корейскы републикы по военном конфликтѣ, в котром главну ролю мали Китай и США (1950-1953) зостали в року 1953 роздѣлены демилитаризованов зонов. Але в року 2013 КЛДР  выголосила выход з договора и ввела до своей части зоны озброены силы. В року 2016 таксамо зробила Република Корея. Проблема нерѣшеного военного конфликта ся заострила. Паралелно з успѣхами в аграрном секторѣ КЛДР ускорила атомову и ракетну милитаризацию.

Официалны выдаткы на милитарны потребы чинять стабилно 15.8% буджета КЛДР. Подля вонкашных експертных податок суть аж до два раз векшы. 6. фебруара  2016  быв выпущеный на орбиту сѣвернокорейскый сателит, рекомо, про научны и мирны цѣлѣ.    Авшак, подля америцкых експертох, сателит не фунгуе.   3. септембра  2017 КЛДР успѣшно выпробовала компактну гидрогенову бомбу, котру мож намонтовати до ракетовых боеголовок. 




#Article 664: Парита накупной силы (129 words)


Парита накупной силы (ПНС) (англ. PPP - purchasing power parity)  — сполуодношѣня межи валутами двох держав, вызначеное з их накупной силы ку становеной фиксованой гарнитурѣ товарох и служб в тых державах. 

Сполуодношѣня межи двома валутами подля их накупной силы ку вызначеному комплексу товарох и служб обычайно не згодуе ся с бурзовым курзом валут. Понеже цѣны на товары и службы не суть всягды еднакы, поважуе ся, же парита накупной силы  вецей адекватно указуе сполуодношѣня реалной вартости валут на територии конкретной державы. Про то, кедь вырахуеме ГДП на особу не подля бурзового курзу, але подля париты накупной силы, обычайно в бѣдных державах, де цѣны суть низшы, достанеме векшы числа ГДП.

Правила вырахованя париты накупной силы суть становены нормами каждой державы, але тоты мають одповѣдати догоднутым межинародным штандартам, час од часу обновльованым. 




#Article 665: Гилотина (385 words)


Гилотина — механичный пристрой, котрый ся од часу Великой французской револуции регуларно поуживав на сповнѣня россудку усѣчѣня головы. Межи первыма высоко поставленыма жертвами гилотины были краль Людвик XVI. (21. януар 1793) и его жена, Мария Антуанетта, дѣвка австрийской цѣсарькы Марии Терезии (16. октобер 1793). До року 1794 были гилотинованы понад 10 тысяч противникох револуции.

В середновѣку хосновали ся пристрои, подобны до гилотины. Наперек росширеным представам, Жозеф Иньяс Гийотен (Joseph Ignace Guillotin) не быв вынаходник гилотины. Он быв дохтор и старав ся о то, жебы судный вырок смерти не означав про засудженого тѣлесны мукы.

Перва екзекуция на гилотинѣ засвѣдчена документално стороча до того, уже датумом 1. апрѣля 1307, коли быв стятый Мердок Баллаг в Мертону, Ирландия.

Еще в року 1789 дохтор Гийотен, член Народной Асамблеи (парламента) подав пропозицию о гуманнѣйшом проведеню кары смерти з помочов шпециалной машины, а 3. юна 1791 Ассамблея тоту пропозицию прияла. Иншый дохтор-хирург, таксамо член Ассамблеи, Антуан Луи (Antoine Louis) допрацовав конштрукцию рѣжучого ножа, з помочов нѣмецкого инжинера Тобиаса Шмидта (Tobias Schmidt), зготовив прототип и выпробовав машину на трупах. Подля него машина была названа «луизета», Але позднѣйше прияла ся назва гилотина од имени подателя законодарной инициативы, хоть сам он протестовав против того.

Гилотина мать высоку 2-3-метрову вертикалну раму в котрой ховзать тяжка скоса чепель, поднимана на верх рамы перед сповнѣньом кары и фиксована там. Караного кладуть на лавицю и привязують, шию му фиксують в ярмѣ, голова му зоставать стырчати вон з ярма над приимаючым кошаром. Про докончѣня кары отворяють фиксатор чепели, и она, падаючи з высоты одсѣкать голову засудженого, проходячи крозь прорѣз, котрый е в горѣшной секции ярма. Смерть наставать моментално. Нескушеность або хыба ката елиминована.

Подля спомину свѣдка, процес екзекуции держав 20 секунд.

В добѣ Влады Терора (1793–1794) в Великой французской револуции гилотина была главным средством охраны револучных вартостей. За тоты повдруга рокы число забитых лем подля засуду влады было около 17 тысяч особ, понад 10 тысяч з них через декапитацию гилотинов. 

Тота страшна слава надовго загамовала хоснованя гилотины в иншых державах. Позднѣйше вшак перемогла практичность и пристрой широко розыйшов ся по свѣтѣ, в том числѣ по колониях. 

Найвеце ся хосновала гилотина в Германии в роках 1933–1945, де тым способом докончили живот 16500 особ, з чого 10000 в роках 1944–1945.

Послѣдна судова екзекуция з помочов гилотины была проведена во Франции 10. септембра 1977, а року 1981 кара смерти там была скасована.




#Article 666: Тунис (118 words)


Туни́с, официална назва — Туни́сска Репу́блика (араб. الجمهورية التونسية чит. ал-Джумхуриййа ат-Тунисиййа), — держава в Сѣверной Африцѣ. Межуе з Алжиром и Либиев.  Столиця — Тунис. Державный язык — арабскый. Державна организация: президентска република.

Подля списованя 2014, обывательство 10,982476 милионох особ, територия — 163 610 км². Около 50% Тунисянох односят себе ку середной класѣ. Минимална платня 270 динары, циже около 130 доларох США.

З ГДП во вышцѣ 132261 млн. доларох економика державы умѣстила ся на 75. позиции в свѣтѣ в року 2016.

Главны торговы партнеры: Германия, Италия, Франция. Главный конарь економикы — земледѣлство. Подля експорту оливового олоя занимать 4-е мѣсто в свѣтѣ и 10% свѣтовой продукции. Другый важный конарь — туристика. Около 40% експортных приймох доставать од вывоза нафты.




#Article 667: Максимильен Робеспьер (449 words)


Максимильен Франсуа Мари Изидор де Робеспьер (*Аррас (дн. департамент Па-де-Кале),  6. май 1758 – †Париж, 28. юл 1794), адвокат, французскый политик, вызначный дѣятель Великой французской револуции, проводна постава якобинской диктатуры. 

Отець му быв солидный правник, а мати — дѣвка газды пивовара. Далшы предкы были нотаре в селѣ коло Арраса. Максимильен быв старшый з четырьох дѣти, а мав еще двох сестер и найменшого брата Августина, котрый пак пошов его слѣдами. Осемрочну школу выходив в Аррасу, пак штудовав право на Lycée Louis-le-Grand в Парижу. Ту запознав ся з идеями Жан-Жака Руссо и став ся их запаленым застанцьом.

По штудиях, од року 1781, быв успѣшным правником в Аррасу. В року 1789 быв выбраный за посланця до Народной Асамблеи, де спочатку выдѣльовав ся своим провинциализмом, але неодовга зыскав собѣ честь и авториту. Быв едным з главных авторох Декларации прав чоловѣка и гражданина (1789) и став ся ведучым членом клуба якобинох. Од зачатку Великой французской револуции быв на главных ролях лѣвицѣ и быв автором револучного гесла «Слобода, ровность, братство», котрое ся пак стало девизов Французской републикы.

Наслѣдно быв вѣрный своим принципам, жив скромно, як и в тых часах, коли быв лем простым адвокатом. В року 1793 став ся ведучов фигуров Комитету про сполоченске благо и зыскав собѣ велику популарность межи простым людом як некомпромисный прихылник револучного террора против контрреволуции и политичных оппонентох, котрый быв установленый в тяжкой добѣ револучных перемѣн и чужоземной интервенции. 

Рокы 1793–1794 достали у историкох означѣня Влада Терора (фр. la Terreur). За тоты рокы число забитых подля засуду влады было около 17 тысяч особ, а окрем того около 40 тысяч были забиты без всякого засуду, главнѣ высланныма до провинций всевладныма комисарами, 300 тысяч были выгнаны и збавлены маеткох и 500 тысяч были арештованы.

Наконець свою некомпромисность обернув и против своих бывшых сполочникох, Жака-Рене Ебера (марец 1794) и Жоржа Дантона (апрѣль 1794). Робеспьер зыскав собѣ вельо неприятельох в своем окружѣню. В Комитетѣ про сполоченске благо з 12 членох зостали лем двое (Сен-Жюст и Кутон), на кого годен быв ся сполягти. Од 1. юла Робеспьер перестав ся появляти в Комитетѣ. Появив ся 26. юла и выступив там з грозныма словами о неприятелях револуции и комплотерах, але конкретны имена одказав ся назвати. Тото збудило еще векшый страх у его неприятельох.

Зо вшиткых ведучых особ револуции Робеспьер быв сам еден, котрый прошов цѣлу ей дорогу од зачатку до конця. Против него стояло множество неприятельскых груп. «Тиран, диктатор, деспота, кровожадный» — то суть лем дакотры з прозывок, котры му давали. По паду Робеспьера его прихылникы твердили, же были окламаны.
Доднесь Робеспьер зоставать контроверзнов поставов. Дакотры го поважують за ниякого державного мужа, лем за файного оратора, котрый своим словом зыскав собѣ популарность и владу. Иншы, напротив, поважують, же смерть того «великого штатника вела до скрахованя демократичной републикы».




#Article 668: Георгий Геровскый (389 words)


Георгий Юлианович Геровскый (*6. октобер 1886, Львов, Австро-Мадярщина — †5. фебруар 1959, Пряшов, Чехословакия) — карпаторуськый лингвиста, етнограф, педагог. Внук Адолфа Добрянского, брат Алексея Геровского.

Георгий Геровскый родив ся *6. октобра 1886 во Львовѣ, Австро-Мадярщина. Отець му быв адвокат Юлиан Геровскый (†1910), русофил, посланець австрийского парламента, а мати — дѣвка Адолфа Добрянского, Алексия Геровска (родж. Добрянска, 1857–1916). Дѣдо му, А. Добрянскый, обвиненый з русофилства, по арештѣ и судовом процесѣ року 1882 мусѣв лишити Львов и жив тогды во Вѣдню. Тета му, Олга Грабарь (родж. Добрянска), старша сестра матери таксамо лишила Львов и емигровала до России. Року 1887 и родина Геровскых переберать ся в Иннсбрук, де отець достав роботу, а до них переходить и дѣдо, котрый там жие з нима до конця живота под полицайным дозором, без права вернути ся до Галичины и Подкарпатской Руси. 

Курз школы и гимназии Георгий Геровскый учив ся по нѣмецкы, а завершив гимназию уже в Черновцях, куды родина перебрала ся року 1895. Славянску филологию учив ся на Черновецкой универзитѣ (1907–1909), продовжив на Лайпцигской универзитѣ (1919–1911), а закончив на Харьковской универзитѣ (1917), де наступив до ашпирантуры. Ступень доктора зыскав позднѣйше на Братиславской универзитѣ.  

Георгий Геровскый навщивляв Подкарпатску Русь в рр. 1903 и 1913–1914, въедно з братом Алексеем, и были два раз арештованы и обвинены з русофилской, православной и антидержавной агитации. Тоты обвинѣня не были необгрунтованы: братя агитовали против грекокатолицкой церкви, за навернутя до православия и организовали выуку православных монахох в России, Румынии и Греции; лем в послѣдной были выучены минимално двадцятеро монахы з самого села Иза, ядра православия, а еще кельо з иншых сел. По другом арешту, на зачатку року 1914 удало ся им утѣкнути до России. За то были арештованы их мати, сестра Ксения и Алексеева жена Магдалина. В часѣ войны служив в царском войску, в повоенны рокы учив нѣмецкый язык на гимназии в Саратовѣ (1918–1922) и быв библиотекарьом в Саратовской универзитѣ (1922–1924).

Од року 1924 переселив ся на Подкарпатску Русь. Занимав ся научнов роботов. Зостав ту и по приходѣ Мадярох (1939) и по приходѣ Червеной армады (1944). В Закарпатской Украинѣ достав пост референта Народной Рады (1945), але скоро трафив под росслѣд безпекы, была му конфишкована домашна библиотека и архив, по чому, не чекаючи горшого, перебрав ся жити до Пряшова. Ту як универзитный професор учив курз русского языка на универзитѣ П.Й. Шафарика и оддавав ся далшым научным штудиям културы Русинох. Умер в Пряшовѣ 5. фебруара 1959.




#Article 669: Школный референдум 1937 (569 words)


Школный референдум в року 1937 быв плебисцит, организованый школныма урядами в Подкарпатской Руси, в котром родичове мали выбрати межи двома граматиками, хоснованыма в чехословацкой добѣ в школах Подкарпатской Руси при выучованю русинского языка. 

Од первых выданых граматик (1830, Лучкай) русинскый литературный язык розвивав ся в едной традичной линии: приближѣня од своей основы, церковнославянского языка, ку народному з непремѣнным етимологичным правописом аж до чехословацкой добы (1919–1939). О том свѣдчать и слова самого А. Волошина.

Подля ст.11 Сен-Жерменского договора (1919), з котрой тота клаузула перешла до Генералного штатута, дочасного конштитучного закона Подкарпатской Руси, и до §6 чехословацкого закона ч.122, в Подкарпатской Руси мав быти скликаный Сойм, еднов из задач и правом котрого было унормовати язык той територии так, обы не розрывати едность з Чехословацков републиков. Але обѣцяного Сойму не скликали аж до року 1938. 

Намѣсто того чехословацка влада, нарушаючи закон, взяла школну справу в свои рукы. До края были масово населены иммигранты з востока, котры достали учительскы посты. В чешской пресѣ публиковали ся статьи и брожуры, твердившы, же в Подкарпатю Чехы мають лем едну прихылну им орьентацию — украинску (малоруську), и на тоту мусять операти ся. Главным иншпектором школной справы Подкарпатской Руси быв менованый Чех Йозеф Пешек, котрый нараз покликав до Ужгороду из Галичины Ивана Панькевича, котрый достав практично монополне право регуловати язык в школной выуцѣ и в официалной документации. Панькевич взяв ся за выпрацованя граматикы, котра бы застачила переход од мѣстных диалектох ку литературному украинскому языку. Граматика вышла року 1922 и перевыдавала ся два раз (1927, 1936), каждый раз вецей очищаючи ся од мѣстных диалектизмох и приближаючи ся ку украинскому литературному языку.

Року 1924 Евмений Сабов под крылом Общества А. Духновича выдав модернизовану традичну граматику. Окрем того, в традичном духу была написана граматика А. Волошина про зачаточну школу (1919). И едну и другу одобрив авторитетный чешскый слависта Иржи Поливка, котрого ся опросив пражскый министер културы. Учительскый зъѣзд року 1923 (Берегово) голосовав за граматику Волошина (544 голосы), за граматику Панькевича дали 2 голосы. Подобны протесты были на далшых учительскых зъѣздах, як тыж и од Общества А. Духновича.

Противна сторона борола ся за свою правду, аж и озброеным атентатом на автора граматикы Е. Сабова, котрый став ся 1. юна 1930. 

Уважаючи на протесты чехословацка влада дозволила граматику Е. Сабова до хоснованя в школах, але аж року 1936.

Року 1937 проблема обострила ся до такой мѣры, что в 14. септембра на росказ министра школства Чехословакии в «руськых» школах Подкарпатской Руси одбыв ся референдум. Родичове школоповинных дѣтей мали выбрати межи двома граматиками: Панькевича и Е. Сабова. За Сабова было 313 (73,3%), за Панькевича 114  (26,7%) голосох.

На Верховинѣ и в Гуцулщинѣ выбрали Панькевича, в долинѣ Сабова, а в народностных неруськых школах не голосовали. Напримѣр, в Березнянском окрузѣ 30 школ были за Сабова, а другы 30 за Панькевича; в Раховском окрузѣ з 29 школ были 19 за Панькевича, а в 10 школах не голосовали; в Береговском окрузѣ з 20 школ были 5 за Панькевича, 2 за Сабова, а в 13 школах не голосовали.

Еще и в року 1937 про 4/5 обывательства края зоставало понятя украинскый еще все чужым.

Задоволены резултатами референдума были чешска влада, же рѣшила проблему демократичным способом, и сторонникы традичной граматикы. Незадоволена была украинска сторона и комунистична партия.

Украинска сторона и комунисты зобрали 17. октобра 1937 митинг в Ужгородѣ, де выступив А. Волошин и О. Борканюк, и было пропоновано проголосовати за то, обы во всѣх школах Подкарпатской Руси украинский язык став языком выучбы. Позднѣйше тото митингове голосованя коммунисты и украинофилы назвали «сполоченскым референдумом».

 




#Article 670: Колумбия (308 words)


Колумбия, официалнов назвов Република Колумбия  Colombia,  официално República de Colombia — штат на сѣверо-западѣ Южной Америкы. Назва державы походить од имени ей объявителя — Криштофа Колумба, што одбито и в словах народной гимны.

В челѣ державы — президент, котрый менуе владу и губернаторох в 23 департаменты, на котры подѣлена цѣла територия. Департаменты мають органы самосправы и ограничену автономию. Конштитуция была прията в року 1886 и даскельо разы ся мѣняла и доповняла. Парламент мать назву конгрес и складать ся з двох палат: сената и палаты представникох, выберать ся на 4 рокы. Найвысшый суд выберать ся конгресом на 5 рокы в числѣ 20 судцьох. Двѣ наймоцнѣйшы партии: Либерална и Конзервативна, поперемѣнно суть при владѣ.

Колумбия мать выгодну географичну пологу: выходить на сѣверѣ до Карибского моря, на востоку до Тихого океана. Главны приставы на Карибском морю: Барранкилья и Картагена, Санта Марта, на Тихом океанѣ: Буенавентура. 

Главна рѣка — Магдалена, котра застачать 95% вшыткой рѣчковой доправы, перетинать цѣлу територию з юга на сѣвер. Найвысшый верх Кристобал Колон (5776 м) в горском пасмѣ Сьерра Невада де Санта Марта, котре од року 1964 е националным парком. В юговосточной части державы суть вогкы екваториалны лѣсы, де пограничнов рѣков е Амазонка, через тяжкы условия живота е тот регион безвызнамный. Опады в Амазонской нижинѣ 4 000 мм, на западных убочах гор до 10 000 мм.

Обывателе Колумбии говорять по испанскы и голосяться ку Католицкой Церкви. Колумбия стоить на 28. мѣстѣ подля обывательства в свѣтѣ и на 2. мѣстѣ межи испаноязычныма державами (по Мексику). Стародавне обывательство Колумбии — Индиане, днесь чинять лем 2% обывательства.

Найвеце познатый колумбийскый писатель — Нобелов лавреат (1982), Габриел Гарсиа Маркес.

Колумбия стоить на первом мѣстѣ в свѣтѣ зо засобами и выдолованьом смарагдох.

Главны конарѣ економикы:

В аграрной выробѣ заняты 11% обывательства.

Найвекшы торговы партнеры: Аргентина, Нидерланды, США, Велика Британия, Германия, Япония.

В року 2016 з ГДП подля ПНС $689 974 млн. Колумбия была на 30 мѣстѣ во свѣтѣ.




#Article 671: Малайзія (187 words)


Малайзія (мал. Malaysia [məlejsiə]) — держава в Юго-Восточнуй Азії. Ділит ся Южно-Китайськым морьом на дві части: западну контіненталну часть на Малайськум пувострові и восточну часть на острові Борнео. Западна часть граничит из Таїландом, морські гатары має ай из Сінґапуром, Вєтнамом и Індонезійов. Восточна часть граничит из Брунейом и Індонезійов, морські гатары має щи з Вєтнамом тай Філіпінами.

Малайзія ото многоетнічна и многокултурна країна. Малайці числят дас половку населеня, пак сут щи меншины китайцюв, індійцюв тай корінні народы. Конституція становит іслам як державну реліґію, айбо немусулманам укладат ай слободу віросповіданя. Влада є заоснована на Вестмінстерськуй сістемі и анґлоамерицькому праві. Малайзія має тринадцять штатув (из них девять монархій) и три федералні території. Кажді пять рокув монархы штатув убирают змежи себе монарха — главу державы. У чолі правительства є премєр-міністер.

Малайські монархії пудпали пуд Брітанську імперію в XVIII. столітю. Западна Малайзія ся стала независимов у 1957. році, из восточнов Малайзійов ся пак зъєдинила в році 1963. Послідні 50 рокув ГДП (ВВП) Малайзії рус на 6,5% каждоручно (в середньому). Економіка ся операт на природні ресурсы, айбо поступно ся розширює в сферах наукы, турістикы, торгу и медицинського турізма. Економіка Малайзії занимат 33. місто в світі.




#Article 672: Монґолія (215 words)


Монґолія (монґ. Монгол Улс [mɔŋɢəɮ ʊɮs], у традиційнум писмі ) — внутроземна держава в Азії. Находит ся межи Російов на сівері и Китайом на югови. По величині занимат 18. місто, другоє місто змежи внутроземных держав, айбо из 3,3 млн жителями є майрідко заселенов державов у світі. Булша часть країны лежит у степовуй зоні. У столици Уланбаторі жиє приблизно 45% населеня. 

Дас третина монґолув сут кочовникы вадь пувкочовникы, конярьство дотеперь має важну културну роль. Булшина населеня є монґолська по народности тай будгістська по вірі, меншины (напр. казахы ци тувинці) жиют майбулш на западі країны.

Історично теріторія теперішньої Монґолії западала у розличні кочовні імперії. В році 1206 Чінґізхан заосновав Монґолську імперію, другу майбулшу в історії. Внук му Кублай завойовав Китай и заосновав династію Юан. Потому як династія скраховала, монґолы ся вернули домув. Тібетськый будгізм ся почав ширити из Китая у XVI. столітю, пак у XVII. столітю Монґолія пудпала пуд китайську династю Чін. Монґолія ся стала независимов у 1911. и пак повторно в 1921. році, на сесь раз из помочов Совітського союза. У 1924. році была заоснована соціалістична Монґолська людова република. Демократічна револуція ся стала в 1990. році. 

Економіка Монґолії ся ныні скоро розвиват. Традіційным сектором є кочовноє пастырьство, выроба и експорт вовны, кожі и кашміра. Монґолія має и експортує ай многі природні ресурсы: мідь, угля, молібден, цін, волфрам и золото.




#Article 673: Генералный штатут про Подкарпатску Русь (403 words)


Генералный штатут про Подкарпатску Русь (повнов назвов Генералный штатут про организацию и администрацию Подкарпатской Руси, чеш. Generální statut pro organizaci a administraci Podkarpatské Rusi) быв правный акт, котрым ся становила юрисдикция Подкарпатской Руси або Русинии в Первой Чехословацкой републицѣ. 

Документ быв приготовленый одповѣдно до межинародных завязок Чехословакии подля Сен-Жерменского мирного договора (1919). Приготовили го в октобрѣ 1919 министер внутра Антонин Швегла (Antonín Švehla) и дочасный администратор Подкарпатской Руси Ян Брейха (Jan Brejcha). Дня 7. новембра 1919 схвалила го чехословацка влада. Выголосив го в Ужгородѣ 18. новембра 1919 французскый генерал Едмон Еннок (Edmond Ennocque), найвысшый велитель окупачной чехословацкой легии, яко прокламацию дочасного военного администратора под ч. 26536/1919, а подписав го быв тыж дочасный цивилный администратор Подкарпатской Руси Ян Брейха. Настала вшак безпрецедентна ситуация, коли штатотворный правный акт ани не быв публикованый в урядной Зберцѣ законох и заряджѣнь.

Официална назва края была подля штатута Подкарпатска Русь (Podkarpatská Rus), але при том была доволена и назва Русиния (Rusínsko).

Понеже границя зо Словакиев в дотогдышной Австро-Мадярщинѣ была внутриштатна рѣчь, штатутом была дочасно становена по рѣцѣ Уг.

За язык урядованя и школной выукы означили мѣстный народный русинскый язык, але была то дефиниция барз неточна и тото дало ся знати гнедь в школном року 1919/20.

Администрацию справовав дочасный администратор — быв ним Ян Брейха, а была му на помочи конзултачна пятьчленна рада, названа дочаснов Директориев, на челѣ котрой став Григорий Жаткович, америцкый правник.

Вшиткы клаузулы штатута мали быти остаточно дефинованы подкарпаторуськым Соймом, котрый мав быти скликаный в часѣ до трьох мѣсяци по формованю пражского парламента. В реалности Сойм не скликали аж в року 1938. 

Але де факто владу справовав генерал Еннок и администратор Брейха без того, обы ся перед тым порадили з Директориев.

Подля модификованого штатута намѣсто администратора теперь на челѣ автономной влады стояв губернатор, котрого меновав президент на пропозицию централной влады до того часу, покля ся не скличе Сойм. Губернатор мав право представляти Подкарпатску Русь на высшых мѣстах, меновати урядникох (окрем пошты, желѣзницѣ и мытницѣ). Цивилна справа была в руках вицегубернатора, котрый мав повинность информовати губернатора о своей чинности. Губернатор мог скасовати рѣшѣня вицегубернатора, але на то мав достати схвалѣня од централной влады. Намѣсто директории теперь была заведена Губерниална рада, до котрой 10 члены выберали  старосты сел, а иншы 4 члены меновала централна влада. В пилных припадах мож было рѣшати и без выслуханя Губерниалной рады.

Взглядом на то, же вицегубернатор все быв Чех, меновала го централна влада и ей подлѣгав, мала централна влада справу Подкарпатской Руси певно контроловану. 




#Article 674: Уг (приток Лаборця) (302 words)


Уг (укр. Уж, слов. Uh, мад. Ung) — рѣка в Закарпатской области Украины и в Словакии, лѣвый приток рѣкы Лаборець. Довжка току 133 км, з того 21 км в Словакии.

О назвѣ рѣкы екзистуе велике число етимологичных теорий, як напр.: 

Екзистуючы етимологичны теории найповнѣйше опрацовав языкознатель Кирил Галас, котрый выводить назву Ung од восточнороманского апелатива (пор. рум. unghiu, unghi «угол», котре ся стрѣчать и в топонимох).

Назвы Уг, Уж поважуе за штучно створены (о чом говорив уже историк и изглядователь русинской топонимии А. Петров), правдоподобно П. Й. Шафариком, котрый тыж вытворив назву Uhvar про город Ужгород. Подля Петрова, народнов русинсков назвов Уга была Рѣка або Ужанска Рѣка:

Краезнатель Петро Сова поважовав, же назва Уга мать староболгарске походжѣня.

Рѣка служить як жерело питной воды про Великый Березный, Перечин и Ужгород, а мать и рекреачне значѣня. 

В року 1830 в верхном току Уга объявлены нафтоносны найдища, а року 1870 проверчены пробны верты и в глубцѣ 40 м найдена нафта. Найдища были експлоатованы до року 1902 а найглубшый верт быв до 735 м.

В зачатку 1870-х межи  Камяницьов и  Ужгородом быв выбудованый простолинийный сплавный канал про сплав дерева, котрый быв тяжкый по кривулястой рѣцѣ. Але неодовга ся в долинѣ Уга выставила желѣзниця, и сплав через канал став ся нерентабилный. В року 1923 чехословацкы енергетикы, скликаны до  Ужгорода, рѣшили гидроенергию того канала выужити на выробу електрикы.  На сплавном каналѣ выставили двѣ водны електрарнѣ, меншу (Оноковцѣ) и векшу (Ужгород); выставба коштовала подля проекту 27 млн. Кч.   

До року 1919 рѣка ся поважовала за природну границю межи Словакиев и Подкарпатсков Русьов. По року 1919 политикы Подкарпатской Руси домагали ся посунутя границѣ на запад. Дефинитивно границю посунув на запад СССР по прилучѣню Подкарпатской Руси. Днесь Уг е пограничнов рѣков лем на трьох куртых около 150-метровых одсѣках около села Пинковцѣ. В той локалитѣ Уг в надморской вышцѣ 100 м перетинать границю пять раз.




#Article 675: Бодрог (277 words)


Бодрог (мад., слов. Bodrog) — рѣка в Словакии и Мадярщинѣ правый приток Тисы, котрый зберать воды з Топлѣ, Ондавы, Лаборця, Уга и Латорицѣ. Басейн тых рѣк обнимать историчны жупы Берег, Унг, Земплин, Шариш.

Рѣка Бодрог плавебна з даякыма ограничѣнями. Плавба ся дозвалять лем завидка, од выхода до западу сонця. Про великы лодѣ: максимална довжка 70 м, ширина 12 м; дозволена скорость хода 7 км/год. Про моторовы човны скорость ся не ограничать. Рѣка е около 30 м широка в горѣшном току. Кажду ярь обычайно ся выливать, при выливах уровень воды ся подойме на 4 и веце метры, а тогды не ясно, де главный тор плавбы. Нормално плавба ся зачинать в другой половцѣ мая.

Найвекшы мѣста над Бодрогом: в Мадярщинѣ — Калный поток и Токай, в Словакии — Стреда над Бодрогом.  Рѣка богата на рыбы.
 

До ХХ. вѣка з причины низкых берегох и великых повеней корыто рѣкы мѣняло ся и кривуляло. Против повеней были выставлены охранны гатѣ в горѣшном току рѣкы, а в долушном выровнано корыто. В роках 1863-1887 были прорыты 13 каналы, выправляючы главне корыто в низинной части, де рѣка творила кривулѣ и рукавы. При довжцѣ долины 55 км, довжка корыта была 115–123 км. В резултатѣ той регулации плавебный тор став ся куртшый о 47,7 км. Днесь довжка Бодрога 65 км.

Глубина воды  в плывном торѣ — од 230 цм до 510 цм. Дно рѣкы пѣскове або мулисте. Рѣка лишать територию Словакии в надморской вышцѣ 94,3 м, а то е найнизше мѣсто в Словакии. Довжка словацкой части рѣкы чинить около 15 км, зо спадом 11 м.

В мадярской части  при нынѣшной довжцѣ 50 км спад рѣкы чинить лем 3,5 м. О 10–км од границѣ рѣка ся росширять до 50-100 м.  




#Article 676: Головна бескидска маґістрала (263 words)


Головна бескидска маґістрала имени Казімєжа Сосновского (поль. Główny Szlak Beskidzki imienia Kazimierza Sosnowskiego, GSB) — піша турістічна маґістрала, котра переходить з Устроня в Слезскых Бескидах до Волосатого в Буковскых Верхах (поль. Бещады). 

Найдовшый пішник в польскых горах, має около 496 км довгости, проходить през Слезскы Бескиды, Бескид Жывєцкий, Ґорце, Бескид Сондецкий, Низкы Бескиды та Бещады. Переходячы през найвысшы часткы польскых Бескид дозволяє приступ на: Стожек Вєлькі (чеськ. Велькі Стожек), Бараню Ґуру, Бабю Ґуру, Полицю, Турбач, Любань, Перегыбу, Раджєёву, Яворину Криницьку, Ротунду, Церґову, Хрещату, Смерек і Галич та до населеных понктов як: Устронь, Венґєрска Ґурка, Йорданув, Ранка-Здруй, Крощєнко над Дунайцем, Ритро, Крениця, Івонич-Здруй, Риманів-Здруй, Команьча, Тісна, Устрики Горішні т т.д.

Головна бескидска маґістрала была вызначена в міджівоєнным періодѣ. Траса западной частини (Устронь - Крениця) была предпокладана Казімєжом Сосновским і докінчена в року 1929. Восточна частина, в згодї з проектом Мечислава Орловіча, была докінчена в року 1935 і водила аж до Чорногоры, котра находила ся в том часѣ в граніцѣ Польска. Міджі 1935 та 1939 носила імя Юзефа Пілсудского..

Головна бескидска маґістрала од Волосатого до долины рікы Ослава іде през терени де жыли Бойкы, а од долины Ославы до долины Попраду през Лемковину.

Нынї найкоротший час абсолвованя цїлой маґістралі приналежыть до Мацєя Вєнцека (inov-8 team PL) і выносить 114 годин і 40 минут. Гевтот выкон доказал зробити в дні  20 - 24 юнія 2013.Передтым лем-лем 7 років тот рекорд приналежал до Пётра Клосовіча, котрому в септембрі року 2006 абсолвованя цїлой маґістралі взяло 168 годинОбидва біжцї зробили то з востоку на запад, лемже Пётр Клосовіч зробил то без підпорной ґрупы, заты як Мацєй Вєнцек з підпоров.




#Article 677: Йолана Мондичова (427 words)


Йолана Мондичова, родж. Йолана Шинальова (*26. септембер 1902, Дюлафалва, жупа Мараморош, Австро-Мадярщина, днесь Comuna Giulești, Maramureș, Румыния – †12. марец 1975, Кошицѣ), Русинка, была перва чехословацка професионална скулпторка. Добыла собѣ знамости скулптуров Томаша Гарриг Масарика. Створила скулптурны портреты вельох вызнамных дѣячи русинского народа.

Йолана (Елена, Олена) Шинальова родила ся 26. септембра 1902 в селѣ Дюлафалва, 15 км на юг од Мараморош-Сигета, (днесь Джулешть, Румыния), в родинѣ учителя Штефана Шинали зоз села Осиков, окрес Бардеёв, котрого за его панславистичны погляды перемѣстили до далекого села. В року 1919, по роспадѣ монархии, родина вернула ся до Словакии, де отець достав мѣсто учителя в селѣ Ковачовцѣ, окрес Великый Кртиш Банско-Быстрицкого края. Йолана учила ся на гимназии в Кошицях. По матурѣ учила ся в Празѣ на Высокой школѣ умѣлецко-промысловой (UMPRUM) (1921-1922), а пак выштудовала фах скулптуры в Академии вытварного умѣлства (AVU, 1922-1925), де ей наставником быв славный Ян Штурса. 

Року 1926 оддала ся за штудента Ивана Мондича з подкарпатского села Нанково, котрый в Празѣ штудовав право, и заинтересовала ся Подкарпатсков Русьов. Одтогды ей далша карьера была тѣсно звязана з тым краем: вытворила цѣлый ряд скулптурных портретох подкарпатскых дѣячи. 16. мая 1926 в Ужгородѣ святочно отворили памятник Евгению Фенцикови, первый з того ряда. Робота была высоко оцѣнена  критиков, як и ей роботы, представлены на выставцѣ в Пряшовѣ в року 1927. 

Року 1927, уже як добрѣ позната скулпторка выграла конкурз на зготовлѣня памятника Т.Г. Масарика, котрый робила не з фотографий, але з живого президента, а памятник быв в Ужгородѣ при ославах 10-роча отвореный в року 1928.

Есенциев ей творбы стали статуи Александра Митрака (1931) в Мукачовѣ и Александра Духновича (1933) в Пряшовѣ.

Иван Мондич быв правник и представляв интересы фирмы «Шкода» в Ужгородѣ и в Югославии. Роспад Чехословакии и Друга свѣтова война означали и особну трагедию родины Мондичох. Военны рокы перебыли в Мукачовѣ, а пак в Будапештѣ. Стратили вшитко: ательер и маеток в Празѣ, сполоченску позицию. Довгы днѣ и ночи, перебыты во вогкых пивничных бомбовых укрытах, принесли Йоланѣ гостець и ломоту в перстах, а ей карьера яко скулпторкы была закончена.

По войнѣ оселили ся в Кошицях, у Йоланиной матери. Скулпторка, котра портретовала буржоазных дѣячи была нежадана старорежимна особа. Пробовала достати роботу учителькы мальованя, але про такых, як она не было мѣста. Мусѣла приспособити ся ку новому режиму. Достала мѣсто продавачкы текстила и там таксамо ся скоро стала знама, бо каждой женѣ знала порадити, што ей буде слушити. Коли видѣли, же в продайни ся через ню дверѣ не закрывають, достала выповѣдь. Бо не смѣла выникати над середный уровень. Зостала лем помочнов роботничков. Муж мав мѣсто простого урядника на желѣзници. Умерла в Кошицях 12. марца 1975.




#Article 678: Мария Конопницка (247 words)


Мария Станислава Конопницка, поль. Maria Stanisława Konopnicka (*23. май 1842, Сувалкы, †8. октобер 1910, Львов) — польска поетка и новелистка добы реализма, литературный критик, публицистка и товмачка. Творы Конопницкой суть на социалны, патриотичны, револучны темы. Писала тыж дѣточу и молодежну литературу. В товмачѣню по русинскы была публикована в Литературной Недѣли.

Отець Марии быв правник, служив яко державный урядник в Генералной Прокуратурѣ, быв великый знатель и любитель литературы. Тоту любовь, а тыж патриотизм и строгы моралны принципы прискѣпив и своим дѣтьом.
Образованя достала домашне и монастырске. 

Року 1862 оддала ся за шляхтича Ярослава Конопницкого, о 12 рокы старшого, а мала з ним восьмеро дѣтей. Мужови не любили ся женины литературны занятя, она зась не могла ся задоволити в роли домашной газдынѣ.  В року 1876 розыйшли ся, а в року 1877 перенесла ся з дѣтми до Варшавы, де заробляла на живот корепетиторством и писательством, яко же стала ся уже на тот час познатов писательков. Од року 1902 жила в Галичинѣ, в невеликом маетку в Жарновцю, котрый достала в дар од народа при нагодѣ 25-роча своей писательской творчости. Днесь в том маетку фунгуе ей музей.

Умерла на запал плюц в санаторию во Львовѣ.

Мария Конопницка дебутовала под псевдом Marko року 1870 в деннику „Kaliszanin” вершом Зимове рано; твор быв добрѣ приятый.

Творы Конопницкой обсягують протест против сполоченской несправедливости, утиску и кривдѣ, характерны про них суть патриотизм, лиризм и сентименталность.

Велику честь, котра не змалѣла доднесь, зыскала за патриотичный верш Рота, што быв свого часу поважованый за неофициалну народну гимну Польщи.




#Article 679: Жарновець (Подкарпатске воеводство) (120 words)


Жарновець – село в Польщи над рѣков Ясьолка, положене в воеводствѣ Подкарпатском, в повѣтѣ Кросненском, в гминѣ Йедличѣ, одстоить 3.6 км на юг од Йедличох.

Село належало розличным шляхтичскым родам.

Подобно як околичны села дознало в своей истории моры, природны катастрофы, найвецей выливы Ясьолкы. Але найгорше го нищили напады чужых войск: татарскых (1624), шведскых (1655), мадярскых (1657), российскых (1769), австрийскых (1772) и нѣмецкых (1939-1944).

Шляхтичскый маеток з XVIII-XIX в. и XIX-вѣчный парк над рѣков выкупили в року 1903  од Ядвигы Бехоньской з роду Чечелюв и переказали яко сполоченскый дар  Марии Конопницкой.
До року 1956 маеток зоставав во властництвѣ родины Конопницкой. В том року дѣвка Конопницкой Зофия Мицкевичова переказала маеток державѣ. Од  15. септембра  1960  фунгуе яко музей. 

Тыж мож пообзерати:




#Article 680: Головна судетска маґістрала (298 words)


Головна судетска маґістрала имени Mieczysława Orłowicza (поль. Główny Szlak Sudecki imienia Mieczysława Orłowicza, GSS) є піша турістічна маґістрала, котра переходить із Швєрадува-Здрую до Прудника през найбарже інтересны часткы Судетів.

Ідея маґістралі зъявила ся на стрїтнуті Судетской комісії Польской татраньской сполочностї, котра відбулася 24. октобра 1947. Рік пізніше започали ся роботи при значені маґістралі. При прилежытости 100. выроча турістікі в Польску в 1973, Комісія гірьской турістікі Головного справованя ПТТК назвала Головну судетску маґістралу именом Мечислава Орловіча в узнаня ёго вкладу в турістіку і краєзнавство.

През много років траса маґістралі зміняла ся. Теперька зачінає ся у Швєрадуві-Здрую, веде през Ізерскы горы (Высока Копа, 1126 м, Высокі Камєнь, 1058 м) до Шклярской Поремби, потім през Карконоше (Водопад Камєньчика, Вєлькі Шышак - 1509 м, Сїдло під Снєжков - 1389 м) до Карпача; далшы етапы суть Рудавы Яновицкі (Скальнік, 945 м) до Кшешува, Камняны і Чорны горы (Góry Kamienne і Góry Czarne) до Єдліны Здрую, Совині горы (Вєлька Сова, 1015 м), Стрібрный  просмык (Przełęcz Srebrna), котры одокремлює їх од Бардзкых гор. Дале, през Вамбєжыце, маґістрала веде в Столовы горы та до судетских курортів: Кудова Здруй, Душнікі Здруй; дале: Орліцкы та Бистжицкы горы, водопад Вільчкі, масів Снєжнніка, горы Кровяркі, Лёндек Здруй, Златы горы до Пачкова (де цїлы рокы кінчіла ся на желїзнічной станіці) і дале през Калкув, Ґлухолазы, Опавскы горы до Прудніка. 
Маґістрала обходить дакотры важны судетскы пункты, включаючи верьхы: Снєжка та Снєжнік.

Довжина маґістралі є асі 440 км, а час переходу - 104 годины.

Маґістрала є доступна цїлый рік, хоць дакотры з їй частин можуть быти заперты в зимі крізь можливость лавин(Карконоше) і небеспечных мочарин (Столовы горы). Є велё гірьскых хат в справовані ПТТК (Польского турістічного  общества). Польскы гірскы хаты суть повинны уквартелёвати каждого чоловіка, котри не є способный найти інше місце перед заходом сонца, або у припадѣ біды, хоць в прімітівный условіях.




#Article 681: Александр Лукашенко (269 words)


Александр Григорович Лукашенко, бѣл. Алякса́ндр Рыго́равіч Лукашэ́нка,  (*30. август  1954, Копысь, БССР, СССР) — дѣючый президент Бѣлоруси, главный велитель Збройных сил Бѣлоруси, рядитель Рады Безпекы, Предсѣдник Найвысшой Рады Союза России и Бѣлоруси (1997). Президент Олимпийского комитета Бѣлоруси (1997).

Александер выростав без отця, мати му была доичка на фармѣ. В школѣ быв тяжкый ученик, а мала го в евиденции милиция. Року 1975 абсолвовав Могильовскый пединштитут, фах история и сполоченскы наукы. Року 1977 оженив ся з Галинов Жавнярович, з котров ся спознав в старшых класах школы. Року 1985 абсолвовав Бѣлорусску земледѣлску академию, фах економия и организация земледѣлской выробы. 

В роках 1975-1977 и 1980-1982 служив во войску. Од року 1979 став ся членом комунистичной партии и служив на партийных и ведучых постах во войску, ставебництвѣ и земледѣлствѣ. 

Року 1990 быв выбраный за посланця Найвысшой Рады Бѣлоруси. В року 1991 поставив ся против политикы Горбачова и против роспаду СССР. Од року 1994 — Президент Бѣлоруси. Зыскав собѣ воличох обѣцяньом покласти конець злодѣйской приватизации, економичным аферам, и утримовати политичну и економичну кооперацию з Россиев.  

Одтогды быв выбераный на тот пост еще четыри раз (2001, 2006, 2010, 2015), понеже року 2004 одбыв ся референдум, котрым была з Конштитуции одстранена клаузула о найвецей двох президентскых каденциях. Законность того референдума не вызнали США и Европска Уния. 

На послѣдных вольбах достав 83,4% голосох воличох, што стало ся найлѣпшым резултатом за вшыткы пять волебных кампаний.

Политика Лукашенка была остро критикована на Западѣ за то, же не слѣдуе западным штандартам в организации економикы и додержаню сполоченскых и приватных слобод. Од року 2006 Запад даколько разы увальовав на Бѣлорусию и персонално Лукашенка санкции. Але року 2016 санкции были з части зрушены.




#Article 682: Божена Сланчикова-Тимрава (408 words)


Божена Сланчикова-Тимрава, слов. Božena Slančíková-Timrava, властне имя Божена Сланчикова, псевда Тимрава, Тета з Полихна (*2. октобер 1867, Полихно, Мадярске кралевство — †27. новембер 1951, Лученець, Чехословакия) — словацка прозаичка и драматичка.

Пришла на свѣт в родинѣ евангелицкого священика Павла Сланчика (Pavel Slančík) и Марии Гонеци (Mária Honétzy) на фарѣ в Полихнѣ яко двойча въедно з братом Богуславом. Были 3-4. дѣти, а цѣлком родина мала 11 дѣтей, з котрых лем шестеро дожили ся уверстного вѣку. З причины худобности родины лем два рокы ходила до народной школы в родном селѣ, дале пак ю учив дома отець. В року 1881/82 в Банской Быстрици навщивовала четверту класу горожанкы и склала екзамены за вшыткы 4 класы. Изгодя склала екзамены в педучилищу в Лученци. 

Не оддала ся а про то мала цѣложивотны проблемы. Пробовала ся осамостойнити и найти собѣ роботу в приватной службѣ, в музею, яко поштарька, але то ей вышло лем накурто. В роках 1882-1909 жила в Полихнѣ и вручила ся литературѣ. По смерти отця (1909) жила в Абеловой у брата Богуслава и была выховательков в захоронцѣ. По року 1945 одышла ку своякам до Лученця, де жила до смерти.

Тимрава написала даколько книг сельскых повѣдань. Выступала тыж против емиграции до Америкы. О доли села за свѣтовой войны написала повѣданя Герои (Hrdinovia) и В часѣ войны (V čase vojny).

Живот и творба Тимравы тѣсно звязана з селами Полихно и Абелова. Описала горскы села, людей и природу. Люде ей творбу розумѣли, была им близка, зато стала ся их облюбенов писательков. Критична позиция ку людьом (напр. в Тяпаковцях) ся вшак одбила даяков здержаностьов сопротив теты Тимравы в Полихнѣ.

Дебутовала повѣданьом За кого ся оддати? (Za koho ísť?, 1893). Мѣстска кишасонка гледать, а наконець найде жениха межи сельсков интелигенциев. З даяков ирониев ся концентруе на психичны реакции своей героинѣ, ей внуторный свѣт и менталиту. 

Еще скорше написала около 70 верши, котры записовала до тейкы, але нигда не опубликовала; волѣла писати прозу, бо вершы, подля ней ограничовали слободу творчости. Характерный про ню быв новый выклад тексту, при котром выужила вецезначность слова; зо сарказмом зобразила словацку народностно ориентовану сполочность и критично описала ей ковтунскы недугы. З ирониев концентровала ся на психологию геройох, конфронтовала их поступованя и их думаня, котры были повны протиречѣнь.  Ей творба ся поважуе за вершину словацкого реализму, але своим акцентом на психологию постав е уж ближе ку творбѣ словацкой модерны.
 
Творы Тимравы доднесь суть популарны. В року 2010 професионалный русинскый Театер Александра Духновича включив до свого репертоару драматизацию новелы Тяпаковцѣ, а е на сценѣ ТАД доднесь.




#Article 683: Драма (112 words)


Драма (грец. δρᾶμα — дѣя, чин) — род диалоговой литературы, основаный на имитации, модельованю дѣи, назначеный про представлѣня актерами на сценѣ.

Драма тыж твор, основаный на остром конфликтѣ, створюючом напятость дѣи, якый одображать компликованы переживаня персонажи.

Комедия (грец. κῶμος — весела процесия и ᾠδή — спѣванка) — драматичный твор, в яком сатиричныма и гумористичныма способами зображене смѣшне в животѣ, высмѣяны перверзны сполоченскы и бытовы явы, негативны черты характеру люди.

Трагедия (грец. τραγῳδία — цаповый спѣв од τράγος — цап i ᾠδή — пѣсень, якбач иде о жертвенного цапа) — драматичный твор, в основу якого покладеный барз острый конфликт, якый приведе ку трагичному розузлѣню — герой, вступаючи в борьбу, гыне тѣлесно або духовно.




#Article 684: Жупа Вуковар-Срѣм (114 words)


Жупа Вуковар-Срѣм — найвосточнѣйша хорватска жупа. Лежить на ровнинѣ межи Дунаем и Савов, а протѣкають ту еще пять рѣк. Културно, исторично и транспортово жупа звязуе Восток и Запад.

Жупа розложена на плосѣ 2448 km2 и мать 150 тысяч ha найплоднѣйшой хорватской ораницѣ, а тыж 70 тысяч ha лѣса. В межирѣчу Дуная и Савы ту протѣкають еще Вука, Босут, Бид, Студва и Спачва. Рѣка Вука, што тече самов серединов Вуковара, е природнов границьов историчных областей Срѣм и Славония. Природну границю жупы з Сербиев на востоку чинить Дунай, на югу Сава чинить природну границю з Републиков Сербсков в Боснѣ и Герцеговинѣ. Сѣверна и западна границѣ суть внутроземскы границѣ.

Жупа мать 5 мѣст.

Жупа обсягуе 26 общин.




#Article 685: Чехия в класификации NUTS (138 words)


Чехия в класификации NUTS (Nomenclature d'unités territoriales statistiques фр.) означать роздѣлѣня администрачно-териториалных единок Чехии про потребы штатистичных урядох Евроунии и Чехии. Генерално роздѣлѣня в класификации NUTS не мусить одповѣдати администрачно-териториалному, в припадѣ  Чехии ступѣнь NUTS 3 адекватно одповѣдать краю. При класификатору NUTS од року 1990 екзистуе и класификатор LAU – Local Administrative Units („Мѣстны самосправны единкы“), обсягуючый села и округы. В сучасности тот класификатор прийшов намѣсто  старым ступням NUTS 4 и NUTS 5, а тым в повности одповѣдать.

Краи в Чехии одповѣдають подля числа обывательства ступѣню NUTS 3. По вступѣ до Евроунии было треба вытворити еще еднен ступень териториалного членѣня, котрый бы одповѣдав ступѣню NUTS 2, про вырахованя финанций, котры буде доставати тота единка з розвоевых фондох Евроунии. Тот ступѣнь назвали регион сполуналежности. Так были краи задѣлены до 8 регионох сполуналежности, еден з них — главне мѣсто Прага.




#Article 686: Local Administrative Units (125 words)


LAU — куртанка од англ. Local administrative unit, циже мѣстна администрачна единка. Означать уровень териториалной державной администрации, низшый од провинции, края, або подобной векшой администрачной единкы. 

Класификация LAU назначена про штатистичны уряды Евроунии. Суть два ступнѣ той класификации.

LAU 1: бывшый NUTS 4, односить ся на единку, обнимаючу десяткы або стовкы населеных пунктох. В року 2005 штатистичных единок того ступня было в Евроунии довъедна 3334. В дакотрых державах ся тот ступѣнь не хоснуе (креска в таблици).

LAU 2: бывшый NUTS 5, односить ся на населены пункты, a в Германии и на територии, неподлѣгаючы населеным пунктам. В року 2005 в Евроунии было 112 119 единок LAU 2.

В таблици суть назвы окремых администрачных единок LAU в урядных языках 25 держав Евроунии, Швайцу и число такых единок.




#Article 687: Розовка (186 words)


Розовка (укр. Розівка, мад. Ketergény, слов. Ketergeň,) — село в Ужгородском районѣ Закарпатской области Украины, положене о 6 км на юг од областного центра Ужгород. Через село веде асфалтка доброй якости, межинародного вызнаму на граничный переход Чоп до Мадярщины и електрификована желѣзниця.

Село мае майже 600-рочну историю: Перва упоминка походить з року 1422, тогдышна назва Kethergen майже тотожна нынѣшной. До Трианона (1920) село было чисто мадярске.

В року 1930 в селѣ жило 225 особ, з того Мадярох — 182, Русинох — 23, Жидох —14, Чехох и Словакох (подля списованя ся не роздѣляли) — 5, Нѣмець — 1. Чехословацка влада назву села не змѣнила, ани не славянизовала.

В року 1946 село достало нову назву: Розівка укр. В резултатѣ политикы украинизации села в року 2001 з общого числа 1348 особ Мадяре з числом 222 особы чинили уже лем 16,5%.

Сельска рада: 89422, с.Холмок, вул.Свободи, 5 укр. Телефон старосты (+380-3122) 72-33-86.

Основу економики села чинить фирма Джейбил Серкит Лимитед, котра отворила в року 2007 в селѣ выробу електроникы. Число затрудненых — 1730 особ. Иншак в селѣ обывателѣ глядають роботу в сосѣдном Ужгородѣ, а земледѣлскыма роботами занимають ся лем про домашны потребы. 




#Article 688: Чертеж (Ужгородскый район) (166 words)


Чертеж (Чертеж , Ungcsertész , Čerťaž),  — село в Ужгородском районѣ Закарпатской области Украины, положене о 3 км на сѣвер од Середного и о 3 км на юг од Худльова, административного центра общины.

Перва упоминка о селѣ з тогдышнов назвов Czyrczys зафиксована в року 1407, далшы назвы были Czerczes, Chyertez. 

В року 1910 село мало 423 обывательох, з них Русины — 307,  Мадяре — 54, Нѣмцѣ — 52. Подля вѣры 334 грекокатоликох, 60 израелитох, 21 римокатоликох.

В року 1930 в селѣ жило 457 особ, з того Русины — 356, Жиды — 65, Мадяре — 34,   Чехы и Словакы (подля списованя ся не роздѣляли) — 1, чужоземцѣ (без гражданства) — 11.

До року 1975 фунговала узкоколейна желѣзниця Ужгород — Анталовці довгостьов штрекы 35 км, выставлена в року 1916, котра мала заставку в селѣ, одстояня од села до Ужгорода было 29 км, быв пасажерскый и накладовый перевоз.

В селѣ находить ся обыстя Константина Грабаря, третього губернатора Подкарпатской Руси (1935–1938), и его гроб.

Сельска рада: 89415, с. Худльово, вул. Антонівська, 3 




#Article 689: Асклепий (170 words)


Асклепий,  Ασκληπιός,  Aesculapius (Ескулап), сын Аполлона и смертелницѣ, Корониды, бог дохторского умѣня.

Аполлон по смерти Корониды дав го в науку до кентавра Хирона, де Асклепий научив ся способу лѣчѣня инкубациев (гипнотичным сном).  По выуцѣ прийшов на Кос и там лѣчив и научив мѣстных свому умѣню. Хоть пришов на свѣт яко смертелник, за его дохторское умѣлство была му дарована безсмертность. На островѣ Кос еще днесь суть руины найстаршой на свѣтѣ болницѣ, котру основав Гиппократ. 

Асклепиевы дѣти векшинов были добрыма дохторами, а его двѣ дѣвкы в мифологии поважують ся за богынѣ, звязаны з медицинов: Гигиея,  Ύγεία и Ύγίεια, богыня здоровя и чистоты (од ней одводить ся конарь медицины — гигиена); была зображана з чашов, з котрой пила змѣя; и Панакея,  Πανάκεια, вшитко уздравлююча (одты слово панацея, лѣк на всѣ хвороты).

Асклепия зображують з барлов, обвитов змѣев. Подля легенды од змѣи научив ся воскрешати мертвых. Але як зачав тото робити людьом, Зевс покарав го за то, же нарушив природный порядок свѣта. Асклепий быв покараный так, же став ся з него звѣздовид Гадонос,  Ophiuchus. 




#Article 690: Тадеуш Косцюшко (724 words)


Тадеуш Косцюшко, повным йменом Andrzej Tadeusz Bonawentura Kościuszko , (*4. фебруар 1746 – †15. октобер 1817) быв польскый и америцкый генерал, фортификачный инжинер, участник америцкой войны за независимость, вождь повстаня против России, народный герой Польщи, Бѣлоруси и США, почестный горожан Франции..

Родив ся яко четвертый дѣтвак полковника литовского войска в родовом маетку Меречовщина около мѣстечка Косово, тогды належного до Великого княжества Литовского (днесь в Бѣлоруси). Учив ся в школѣ пиаристох (1755–1760), але лишив через родинны проблемы, пак закончив Кадетскый Корпус новоотвореной Рыцарской школы в Варшавѣ в шаржи капитана (1765-1768). За добры успѣхы в науцѣ яко кралевскый штипендиста учив ся еще 5 рокы во Франции.

Влѣтѣ року 1775 вернув ся до Польщи, тогды уже три рокы як роздѣленой и принученой редуковати свое войско до 10 тыс. воякох. З той причины не удало му ся найти войскову службу. На родовом маетку газдовав его старшый брат, прото в гледаню службы выѣхав до Дрезды, але ани там не успѣв и побрав ся до Парижу. Там ся дознав о войнѣ в Америцѣ, де колонии зачали войну за независимость од Великобритании. В Парижу ся много говорило о первых успѣхах Америчанох, котрых подпоровала и Франция, и так неодовго одплыв до Америкы. 

Быв приятый до войска, боюючого за независимость сѣвероамерицкых колоний в годности полковника-инжинера и такой достав задачу опевнити мѣсто Филаделфию (септембер, 1776). 

В яри 1977 быв посланый под канадску границю до штабу генерала Гейтса, войско котрого уступало под натиском перевагы Англичанох. Косцюшко достав задачу загамовати Англичанох.. На его росказ воякы обаляли дерева, зносили мосты и гати.. Англичане тратили час и силы, перемагаючи препоны, дякуючи тому Америчане устигли перебрати ся через рѣку Гудзон, збудовати фортификации и перемочи неприятеля в битвѣ коло Саратогы.

В роках 1778–1779 занимав ся укрѣпленьом форта Вест-Пойнт на рѣцѣ Гудзон и зробив з него неприступну крѣпость, за што достав похвалну характеристику од самого Джорджа Вашингтона: «муж наукы и заслуг (a gentleman of science and of merit)».

Од року 1780 был главным фортификачным инжинером Южного войска. По закончѣню войны в року 1783 достав шаржу бригадного генерала, америцке гражданство, орден Общества Цинциннатох, двѣ особны пиштолѣ в дар од Джорджа Вашингтона и в року 1784 вернув ся до краю.

В року 1788 Великый Сойм рѣшив росширити польске войско до 100 тыс. воякох, што выволало непокой России и Пруссии. Од року 1789 Косцюшко быв од краля именованый генералмайором и занимав ся реорганизациов войска. В року 1791 была прията Конштитуция 3. мая, котров ся ограничовали права шляхтичох. До незадоволеных додали ся польскы магнаты, котры попросили помоч од Катарины Великой. В яри 1792 российска армада вкрочила до Польщи. Дивизия под веденьом Косцюшка (една з трьох) успѣшно клала им одпор. Косцюшко быв повышеный на генералпоручника и достав орден Virtuti Militari. Але краль приступив 24. юла 1792 на жаданя магнатох и росказав перестати чинити одпор. Косцюшко на то лишив войскову службу и емигровав до Франции.

В року 1793 зостала Польща по другый раз роздѣлена. Патриоты на емиграции и в краю готовили повстаня. Косцюшко во Франции гледав материалну помоч, але достав лем почестне гражданство. 24. марца 1794 в Краковѣ Косцюшко зложив присягу перед народом и прияв веденя повстаня яко Найвысшый Велитель Народных Збройных Сил. 4.апрѣля 1794 выграв битву под Рацлавицями, што мало велику цѣну не так милитарну, як моралну. В маю против повстанцям приступило и прусске войско, на што Косцюшко не раховав, выголошуючи войну лем России. В конци юна до Польщи вступило и австрийске войско. На российской сторонѣ вступив до бою корпус генерала Суворова. Найзнаменитѣйшым чином Косцюшкового повстаня была оборона Варшавы, котру облѣгало российско-прусске войско в силѣ 41 тыс. воякох и 235 канонох. По двохмѣсячном марном облѣганю мусѣли одыйти з великыма стратами. 10. октобра 1794 в програной битвѣ под Мацейовицями Косцюшко трафив зоз цѣлым своим штабом до российской неволѣ. 16. новембра новый Найвысшый Велитель Томаш Вавжецки под Радошицями зложив капитулацию перед российскым генералом Федором Денисовом. Резултатом повстаня было третье роздѣлѣня, при котром Польща зникла з мапы Европы.

Косцюшко оселив ся в Золотурну в Швайцу. В року 1806 не прияв вызву Наполеона, жебы став в челѣ польского войска в сполочном походѣ на Россию. В року 1815 не прияв ани пропозиции од царя Александра высловити схвалѣня марионетового Кралевства Польского взамѣн за статкы и дары.

Умер в Золотурну 15. октобра 1817. 

Во вшиткых частях роздѣленой Польщи служили смуточны молебны. Сенат в Краковѣ дав 3. юла 1818 святочно перенести его позостаткы до отчизнины и уложити в кралевской гробцѣ на Вавелу. Вдячный народ насыпав му тысячами рук славный помник — могылу при Краковѣ.
 




#Article 691: Америцка война за независимость (401 words)


Америцка война за независимость,  American Revolutionary War, American War of Independence, в америцкой литературѣ частѣйше называна Америцка револуция (1775 — 1783) — война Великобритании и сил, лоялных законному уряду Великобритании, против револуционерох 13 британскых колоний, котры 4. юла 1776 прогласили свою независимость од Великобритании. Война принесла великы политичны и социалны перемѣны и привела до взникнутя Споєных Штатох Америкы,  United States of America.

Первы документы, регулуючы права колоний, дозволяли колонистам вести свои дѣла самостатно. Ку серединѣ 18. ст. векша часть доростлых бѣлых мужох мала право голоса, привилегии слободной пресы и слободу вѣросповѣданя. Циже колонии развивали ся окреме од метрополии, а переселенцѣ, зачавши ся усвѣдомльовати Америчанами, природно, чинили одпор пробам подчинити их. 

В року 1763 Франция програла Великой Британии Семирочну войну (1756-63) и стратила Канаду. Английскы политикы гледали, як закрыти довгы, набраны в часѣ войны, и великы выдаткы на охрану границь и колонистох от нападох Индианох. Поважуючи логично, же колонисты таксамо повинны платити за тото, английскый парламент в року 1765 приняв Закон о державных приймах, знатый тыж як «цукровый закон, колковый закон з тарифами, котры отворено зневыгодньовали колонии. В колониях уквартельовали 10-тысячное английское войско, котрое они мали утримовати. В том же року на Конгресѣ представителе девятьох колоний прияли даколько резолуций, твердившых, же неоднятный варунок слободы народа и его право спочивать в том, же на него не можуть увалити ниякы дани без его на то згоды. Колковый закон Велика Британия скасовала, але року 1768  увалила дань на соль, чай и иншы доважаны потравины.

Бостонске «питя чаю» было предогров до тяжкого боя америцкых колоний против Великой Британии, котрый завершив ся взникнѣньом независимых США.

Первы выстрѣлы Револучной войны одгримѣли 19. апрѣля 1775 в Лексингтону, куды метрополия послала войско, обы сконфишковати арзенал колонистох.

А уже 4. юла 1776 была подписана Декларация независимости США, котра означала фактичный одрыв америцкых колоний од Великой Британии. Днесь 4. юл — День независимости — националный святок США.

Колонисты достали помоч од Франции, Испании и Голландии, противникох Великой Британии. По довгой 10-рочной войнѣ 3 септембра 1783 Великобритания признала независимость США. 

Америцка револуция была револуция конзервативна. Многы проминентны бойовникы за независимость крайнѣ бездячно видѣли розрыв з Британиев, они твердили, же, противлячи ся британскому владнутю, они лем гаять свои права як Англичане, и что якраз лондонскый уряд, через незаконны поступы, нарушив status quo в колониях. 

Штовеце, на роздѣл од далшых револуций во Франции и России, америцкый вариант револуции мав ограниченый характер, принес лем политичны перемѣны, котры не потягли за собов корѣнну перемѣну економичных и социалных штруктур.




#Article 692: Битва под Рацлавицями (244 words)


Битва под Рацлавицями — збройне зражѣня польского войска под веденьом Тадеуша Косцюшкы и российского войска под веденьом генерал-майора Александра Тормасова. Битва стала ся 4. апрѣля 1794 в часѣ Косцюшковской ребелии под селом Рацлавицѣ, што лежить около 30 км на сѣверовосток од Кракова.

В року 1793 зостала Польща по другый раз роздѣлена. Патриоты на емиграции и в краю готовили повстаня. 24. марца 1794 в Краковѣ Косцюшко зложив присягу перед народом и прияв веденя повстаня яко Найвысшый Велитель Народных Збройных Сил.

Рано в день битвы коло Рацлавиць польскы оддѣлы были спозорованы козацков предстражов.

Генерал Тормасов пересягаючыма силами атаковав польске войско з фронта. Русскы вояци наступали традичным стисклым мушкетовым фронтом: плече ку плечови, в даколько рядах. Такый строй застачав густоту и неперерывность пальбы, але не давав маневровати. Косцюшко, участник Америцкой войны за независимость (1775—1783), научив ся выспѣлѣйшу военну тактику, котру поужив на полю боя: Поляци стрѣляли зза природных укрыть, выхосновавши выгоды рельефа. Оддѣлы косашох под особным веденьом Косцюшка, тым часом, неспозоровано обышли русскый оддѣл и проникли ему в тыл. В резултате успѣшной и блисковой атакы косашѣ заяли вшиткы русскы каноны и примусили русске войско на утѣк. Але силы Косцюшковы были послабы, обы преслѣдовати Тормасова, и русске войско по поражцѣ дале зостало активным в Малопольском воеводствѣ.

Побѣда под Рацлавицами была лем тактичным успѣхом, але подняла моралный дух повстаня, ку нему прилучили ся новы области: векшина польских земель, Литва и Курландия. Побѣда стала ся сигналом ку Варшавскому повстаню, што змусило русске войско лишити главне мѣсто Польщи 17. апрѣля 1794.




#Article 693: Пьер Ларусс (361 words)


Пьер Ларусс,  Pierre Athanase Larousse (*, Туси, департамент Йонна, Франция  — †, Париж) — французскый филолог и педагог, енциклопедиста, лексикограф и выдаватель. Основав властне выдавательство, котре з часом вывинуло ся на великый выдавательскый центер Европы, створив сѣмнадцатьтомный енциклопедичный словник Grand dictionnaire universel du XIXe siècle (Великый универзалный словник XIX. стороча).

Родив ся в невеликом селѣ Туси, около 150 км оддаленом од Парижа. Отець му быв колесарь и ковач, а мати корчмарька. Пьер быв добрый ученик и достав штипендию, жебы продовжив науку в педучилищу в Версаю. В 20-рочном вѣку вернув ся до Туси и быв за три рокы учительом высшой народной школы, а пак одышов до Парижу.

За восемь рокы слухав бесплатны курсы в Сорбоннѣ и другых културных и образовных центрах метрополии, ходив по библиотеках и зробив тысячѣ записох по розличных предметах в области лингвистикы, литературы, истории, филозофии, механикы и астрономии. За свою жадность до наукы од коллег достав прозывку Библиотекарь.

Од року 1848 за три рокы робив в приватной середной школѣ з интернатом (L'Institution Jauffret). Ту ся спознав з колегыньов, своев будучов женов, Полин Сюзан Кобел (Pauline Suzanne Caubel). В року 1849 за властный рахунок опубликовав перву книжку La Lexicologie des écoles primaires (Лексикология зачаточных школ), за котров послѣдовав цѣла серия учебникох. 

З оглядом на популарность учебникох въедно з Огюстеном Буае (Augustin Boyer), своим краяном, 1. мая 1852 зарегистровав  Книгарню Larousse et Boyer (выдавательство и книготорговля). Успѣшна робота выдавательства приспѣла финансово до выданя найвекшого дѣла Ларуссового, 17-томной енциклопедии Grand dictionnaire universel du XIXe siècle (1863–1876), два послѣдны два томы котрого вышли уже посмертно (1878, 1890).

По 25 роках живота на вѣру, по васкуларно-мозговом нападу, видячи недалекый конець, Пьер Ларусс 13. януара 1872 побрав ся з Полин Сюзан Кобел. 

Пьер Ларусс умер 3. януара 1875 на инфаркт мозка и погребеный, подля его волѣ, на цинтерю Монпарнас (14. округ Парижа). Полин Ларусс достала половку маетка и побрала ся з малярьом Констаном Ноло (Constant Noleau). 

Справовати выдавательство продовжив братранець умерлого Жульен Олье (Julien Hollier, 1842–1909), котрый декретом з дня 19. януара 1885 достав право додати собѣ призвиско матери, и одтогды писав ся Олье-Ларусс.

Выдавательство Ларусс робить доднесь. Его книгы перекладены вецей як 40 языками. Популарне выданя Dictionnaire complet, illustré перевыдавало ся около 150 раз.




#Article 694: Йонна (ріка) (231 words)


Йонна,  L'Yonne - внутроземска плавебна рѣка Франции. Назву рѣкы несе департамент Йонна, через котрый она тече. Рѣка мать выток в горствѣ  и напрямлять ся на сѣвер до Парижского базену. Через 292 км тока вливать ся в в Сену коло города , яко ей лѣвый приток.

Давна латинска назва рѣкы Йонна была Icauna. Давна назва походить од  Icauna, зашто обывателѣ департамента Йонна мають прозывку иконе  Icaunais.

Мимо своих доста скромных розмѣрох, Йонна широко ся поуживать про плавбу. Грубы транспортны и пасажерскы шифы доходять горѣ током аж до а, административного центра департамента Йонна, циже горѣ рѣков на 120 км, хоть коло а широкость корыта чинить лем 50-75 м. На рѣцѣ е гидроелектрарня и система гатей и потопин, дякуючи котрой можуть плавати дость грубы лодѣ. 

В устю, при ,  Montereau-Fault-Yonne, широкость корыта доходить до 100 метры, и ту воды Йонны вливають ся до Сены, котра несе их дале до Парижа.

Рочно по Йоннѣ перевожують 1,8 млн. тон комерчных накладох. Плавебныма каналами рѣка звязана з базеном Роны () на югу, а од року 2012 и з сѣвернов Европов (). Рѣка широко ся поуживать и про водну туристику. За послѣдны рокы 45-60% туристох были Французы, зо загранича найвеце приходять Нѣмцѣ.

Интересно, же в мѣстѣ сутоку Йонны и Сены перва мать векшу широкость и давны обывателе  поважовали якраз Сену за приток Йонны, а не наспак. Йонну вызнали притоком Сены лем по точном вымѣряню, котре установило, же  довжа.

 




#Article 695: INSEE-код (115 words)


INSEE-код — географичный код державы, региона, департамента, комуниты и иншых единиць административного дѣлѣня Франции, установленый Националным инштитутом штатистикы и економичных штудий,  Institut national de la statístique et des études économiques (INSEE).

Класификатор INSEE-кодох — информачный документ, опубликованый Националным инштитутом штатистикы и економичных штудий (INSEE), который обсягуе кодификацию (коды и опис) административных единиць Франции и  ей заморскых территорий. 

Официальны географичны коды INSEE мають найвекше хоснованя в индексации (кодованю) комунит з причины  их великого числа (36 658 в материковой Франции и в заморскых департаментах (DOM), подля стану дня 1. януара 2015) и многых омонимох в географичных назвах.

Тоты коды рочно обновляють ся, напримѣр, жебы одповѣдати новым (змѣненым) назвам, злучѣням и асоциациям, або оддѣлѣням комунит тай иншых териториалных единиць.
 




#Article 696: Кантон (Франция) (151 words)


Канто́н,  canton — во Франции — административно-териториална единиця, обсягаюча даколько комунит сельского типа. Во векшых населеных пунктах, напротив, една комунита (населеный пункт або его часть) может мати даколькы кантоны. Довъедна в року 2013 во Франции было 4055 кантонох, в том числѣ 172 заморскых.

Кантоны не суть штандартнов частьов гиерархичной штруктуры административного владнутя, на то не мають властны справны органы; кантоны суть елементом выберанковой и судовой системы. Од каждого кантона выберать ся еден представитель до генералной рады департамента. Иншак организована лем рада Парижа. З той причины кантон мать быти в повности вдну департамента, але не округа: дакотры кантоны суть подѣлены межи двома сосѣдныма округами. Една комунита, найчастѣйше найвекша, е центром кантона (chef-lieu de canton); ту находить ся самосудця и мобилизачный уряд и дакотры финанчны уряды.

Дѣлѣня на кантоны и департаменты было введене во Франции в року 1790 и од того часу даколько раз ся перемѣнило. Послѣдна реорганизация кантонох была в марцу 2015.




#Article 697: Реформация (538 words)


Реформация,  обнова ци оправа — быв процес в христианской Церкви зо зачатком в 16. ст., з цѣльов направлѣня одношѣнь и навернѣню ку  христианству, незатяженому традициями. В ходѣ реформации ся вытворили протестантскы Церквы. Реформация выволала великы перемѣны не лем в церковном, але и в политичном животѣ. Через тоты перемѣны понятя Реформация означать тыж историчну добу, што слѣдовала за Ренесанциев. Обычайно ся поважуе, же зачала ся з публикациев 95 тез Лутера в року 1517 и держала до конця Тридцятьрочной войны в року 1648.

Середновѣка Церковь в Западной Европѣ властнила до 1/3 вшиткой орной землѣ, на котрой експлоатовала труд панщарьох, хоснуючи тоты самы методы и способы, што и свѣтскы. феодалы. Фурт новы поплаткы на хосен Церкви стрѣчали ся з одпором. Реформация была поддержана формуючов ся националнов буржуазиев и селянско-плебейскым рухом. Буржоазия потребовала оновленое христианство, Церковь скромнѣйшу и туншу, грошы мали ся инвестовати не до ставляня великолѣпых храмох и пышных служб, але до выробы. В Англии и Франции были законы лимитуючы претензии Католицкой Церкви, але в нѣмецкых землях она могла робити, што хотѣла, а своим здирництвом и непристойностьов дакотрых священникох выволала ростучу ненависть.

Реформация зачала ся з такой само по собѣ маленькой подѣи, же 33-рочный монах и казатель, католицкый пастор Мартин Лутер 31. октобра 1517 вывѣсив на дверѣ церковли во Виттенбергу 95 тез, в котрых критично реаговав на продаж одпусток и иншы контроверзны практикы католицкой Церкви. Сам Мартин Лутер думав тыма тезами лем выволати дискузию в академичных кругах. 

Але вѣсть о тых тезах в куртом часѣ росширила ся в цѣлой Германии. Тезы  поддержали еден з найвызнамнѣйшых гуманистох и теологох свого часу Филипп Меланхтон, курфюрст Саксонскый Фридрих Мудрый, и велика часть шляхты, ведена грофом Зикингеном, грофове фон Шаумбург, поет и рыцарь Гуттен.

Цѣсарь Максимилиан, хоть бы и хотѣв, не мог задусити рух. Року 1523 в нѣмецкой Низинѣ за ширѣня лутеровой наукы спалили двох монахох, во Вѣдню, Мюнхенѣ, Келнѣ тай инде окремых спалили або стяли, але тоты преслѣдованя скорше роздували, а не гасили огень реформации. Папа римскый в року 1520 выдавать буллу, де грозить Лутерови клятбов. Лутер на то реагуе спалѣньом буллы. Папа го за то екскомуникуе з католицкой Церкви а цѣсарь Карол V. выдавать Вормсскый едикт, котрым поставив Лутера и его науку поза законом. Але ани тоты драстичны репресии не зоперли лутеранство.

В Швайцу, в нѣмецкых кантонах реформацию рушив Улрик Цвингли, котрый свою науку сформуловав в 67 тезах. Росширѣню тых идей помогла теологична дискузия в Бернѣ в року 1528, по котрой идеи Цвингли росширили ся на вшиток кантон Берн.

Третий конарь реформации под веденьом Калвина вывинув ся во Франции, а пак во французском кантонѣ Женева, куды Калвин мусѣв утѣкати од репресий. Од другой половкы 16 ст. оба напрямы споили ся и створили Реформатску Церковь.

На Украину реформация проникла з Польщѣ во формѣ социнианства, але неодовго была задусена.

В Подкарпатской Руси калвинска реформация лишила свой слѣд в литературном памятнику Няговска постила, в сполоченствѣ же, ани в господарствѣ про реформацию не было предпокладох.

Идеологы реформации одмѣтовали найвысшу владу Папы римского, монашество,култ святых, святы образы. Домогали ся богослужбы в материнском языку, за жерело вѣронаукы признавали лем Святе Писмо. 

Реформация причинила ся до розцвѣту националных култур, найме литератур, приспѣла до формованя народовых держав, помогла сполоченско-господарскому розвою. Выволала тых контрреформацию, в резултатѣ котрой Католицка Церква была змушена направити свои хыбы. Взникли новы Церквы и вырос вызнам идеи вѣротерпимости.




#Article 698: Папа римскый (128 words)


Папа ( papa и  παπάς, papas, здробнѣлый выраз про отця) — глава Католицкой Церкви и найвысшый представитель гиерархии  Римокатолицкой Церкви, а тыж бискуп мѣста Рим. Римска диецезия означать ся еще яко Свята столиця (або Апостолска столиця) и мать статус субъекта межинародного права.

Подля католицкой наукы Папа римскый е намѣстником Исуса Христа на Земли и наступцьом святого апостола Петра а занимать тото поставлѣня доживотно.

Кедь поставленый Папа римскый умре, або кедь ся вздасть свого уряду, зыйдуть ся з цѣльов выбраня нового главы Католицкой Церкви кардиналове, котры суть во вѣку до 80 рокы, на конклав. Папа римскый мусить быти выбраный найменше двома третинами притомных кардиналох.

Нынѣшный Папа римскый Францишек быв выбраный на конклавѣ 13. марца 2013 по тому, што 28. фебруара 2013 одступив з уряду его передходця Папа Бенедикт XVI.




#Article 699: Нововік (111 words)


Нововѣк в историчной науцѣ означать добу в европской и мимоевропской истории, котрой добы символичным зачатком найчастѣйше ся поважуе рок 1492, коли Кристофор Колумб объявив Америку. Яко иншы межникы уважуе ся тыж рок 1485, коли в Англии укончила ся Война Руж, дале 1453 (добытя Конcтантинопола Турками), вынайджѣня Гуттенбергом книгопечатаня (перед роком 1450), 1517 (выголошѣня 95 тез Мартином Лутером), або 1526 (Битва под Могачом). 

Конець нововѣку (и зачаток найновшой истории) мож покласти на конець 18. ст. (Велика французска револуция, рок 1789), або на конець 19. ст., ци на зачаток 20. ст.(конець Первой свѣтовой войны, рок 1918).

В ширшом поятю мож ся вшак стрѣтити з означѣньом 1492 аж по сучасность, што обсягуе найновшу историю яко сучасть нововѣку. 




#Article 700: Самуел Адамс (138 words)


Самуел Адамс (* 27. септембер 1722, Бостон, Массачузетс – † 2. октобер 1803, Бостон, Массачузетс) быв америцкый политик и штатник. Быв межи ведучыма бойовниками за независимость америцкых колоний од британского панованя.

В року 1740 выштудовав Гарвардову универзиту, пробовав зачати з приватным бизнисом, але не успѣв. Наступив до урядницкой службы як поберач дани в Бостонѣ, але и там не сповняв належно тоту функцию, а мусѣв уряд опустити. 

Наопак, став ся активным и вплывным политиком, активнов фигуров боя за независимость америцкых колоний од метрополии. В року 1743 выступив з идеев сполоченского одпору британскому панованю. Быв едным зо закладательох тайной антибританской организации «Сыны слободы» (1765), котра изгодя провела вызнамну акцию, познату в истории як Бостонске питя чаю (1773). 

Быв на Первом и на Другом Континенталном Конгресѣ як депутат од Массачузетса. Сигнатарь Декларации независимости США (1776). 
В роках 1793—1797 быв губернатором Массачузетса.




#Article 701: Вестфалскый мир (147 words)


Вестфалскый мир — означать 11 мировых договорох, подписаных в року 1648, котрыма закончила ся Тридцятьрочна война. Догваряня о мирѣ ся вели за четыри рокы (1644 – 1648) в  Мюнстеру и Оснабрюку. Остаточно Вестфалскый мир быв подписаный  24. октобра 1648 в Мюнстеру и Оснабрюку. Два городы суть оддалены о 45 км, а причина такого роздѣлѣня была в том, же Оснабрюк быв протестантскый, а Мюнстер католицкый и так ся дало задоволити жаданя обох сторон.

Вестфалскый мир быв еден з найвызнамнѣйшых дипломатичных актох в нововѣкой истории Европы и первый такого розсягу межинародный договор. В догварках брали участь 109 делегаций. Вестфалскый мир подав прецеденс дипломатичного конгресса, котрый служить за модел до днешного дня.

Окреме до вестфалского мира додав ся и так званый Пиренейскый мир з року 1659, котрым ся укончила война межи  Франциев и Испаниев (7. новембер 1659), зачата яко часть Тридцятьрочной войны, и установили ся границѣ тых держав в Пиренеях.




#Article 702: Тагаст (101 words)


Тагаст,  Thagaste або Tagaste быв римско-берберскый городок на територии нынѣшного Алжира. В сучасности называть ся Сук Арас. Городок славный тым, же ся в нем уродив Святый Августин.

Днесь назва Тагаст зостала захранена в назвѣ тутешного католицкого титуларного епископства.

Тагаст лежав около 95 км на юг од  (нынѣшна ) и около 240 км на восток од Картагены (в сосѣдном Тунису).. 

Тагаст быв на зачатку невеликым  селом в Нумидии. В часѣ римлянского панованя розрос ся до розмѣрох городка. Доднесь заховало ся дерево, посаджене Святым Августином, и под ним сходять ся его честователе. 

В позднѣйшой добѣ французскы колонисты перебудовали город и он ся днесь называть .




#Article 703: Гомилетика (179 words)


Гомилетика   ὁμιλητική, 'омилетике — умѣня комуниковати, вести бесѣду, говорити перед громадов — роздѣл теологии, предметом котрого е наука веджѣня казаня.

До III. ст. в Церкви не было шпециалной гомилетичной наукы, не было обычая выступати перед вѣрниками зоз наперед приправленым казаньом. Поважовало ся, же казаня мать быти плодом прямого одуховнѣня од Святого Духа. 

Первы шпециалны трактаты з гомилетикы появили ся на Западѣ. Передо вшиткым, од Святого Августина «О христианской науцѣ» (De doctrina christiana), а позднѣйше од Папы Грегора І. «Пастырское правило» (Regulae pastoralis liber). У восточных отцьох Церкви комплексной гомилетичной наукы нигда не было. Их учѣня о казаню ествуе в окремых зазначках и выповѣдать ся нима епизодично.

На Руси гомилетична наука появлять ся  в XVII. ст. Первым руськым курсом гомилетикы ся поважуе дѣло архимандрита Йоанникия Галятовского «Наука, альбо способ зложѣня казаня». Тото дѣло было прилогов ку двохтомному зборникови казань а Йоанникия «Ключ разумѣния», увидѣвшому свѣтло свѣта в Киевѣ в роках 1659-1660. «Наука» была написана под вплывом католицкых гомилетик и зато активно перебрала не лем их теоретичны приступы, але и саму латинску терминологию. Такто, была она класичным напутством зо схоластичной гомилетикы.




#Article 704: Сук Арас (101 words)


Сук-Арас — город на сѣверо-востоку Алжира, административный центер ровноименной провинции (вилайета).

Сук Арас положеный в горском пасмѣ Орес около 440 км на восток-юговосток од столицѣ державы. Обывателе города — переважно Берберы, подля вѣры могамедане-суниты. Город мать универзиту з восьмома факултами и 12 тыс. штудентами. Економика: винарство, скотарство, лѣсне  газдованя, долованя копалин (желѣзна руда, фосфаты), туристика. Транспорт: желѣзниця, летиско в Аннабѣ (около 80 км).

Сук-Арас находить ся на мѣстѣ давного нумидийского города Тагаст, в котром ся родили Святый Августин и его мати, Свята Моника

В роках 1830–1962 належав до Французского Алжира. В конци 19. ст. город быв приключеный до желѣзницѣ, што значно оживило его економику.




#Article 705: Берберы (118 words)


Берберы — група народох, обываючых сѣверозападну Африку (Алжир, Буркина-Фасо, Египет, Либия, Мавритания, Мали, Марокко, Нигер, Тунис).

Подля шацунку число Берберох чинить 12,3 млн. особ (1983). Говорять берберскым языком, але векшинов знають и арабскый язык. 

Подля новшых шацункох число Берберох може быти 25-30 млн. особ (2012), але официалных податкох не е, подля иншых жерел 20-40 млн. особ (2003).

Самоназва Берберох amazig або mazik, што значить: слободны, независимы. Фридрих Мюллер, австрийскый лингвиста, односить Берберох до чистых хамитох. Берберы свѣтлокожы, як европане, хоть суть меджи нима и темнобарнасты, твари кавказского типа, мускулисты, але худого тѣла, з горбатым носом, темноволосы и кучерявы. Днесь суть ской вѣры, але пиля того додержують моногамию, и жена у них мать честовану позицию в родинѣ и в сполоченствѣ.




#Article 706: Фридрих Мюллер (лингвиста) (116 words)


Фри́дрих Мю́ллер,  Friedrich Müller — (*6. марец 1834 — †25. май 1898) — австрийскый лингвиста; еден з найвекшых авторитетох в лингвистицѣ и етнографии своей добы.

Родив ся в року 1834 в Йемницях. Учив ся на Геттингенской и Вѣденьской (1853—1857) универзитах. Од року 1858 по 1866 быв библиотекарем Вѣденьской универзиты, де року 1860 быв габилитованый на доцента, изгодя позарядного и рядного (1869) професора поровнателного языкознаня и санскрита. Занимав ся изглядованями в области лингвистичной етнографии.

В року 1876 придав до научного поужитя термин «семито-хамитскы языкы» (первый раз идею о ествованю такой языковой групы высловив К. Лепсиус в 1860-х роках) и подав первый вариант дѣлѣня тых языкох на основны группы.

В року 1878  выбрала го за свого заграничного члена.




#Article 707: Хамиты (157 words)


Хами́ты — застарѣлый термин, котрый ся хосновав в лингвистицѣ и африканистицѣ на означѣня народох, бесѣдуючых на «хамитскых языках» (в сучасной науцѣ их односять ку афроазийской языковой родинѣ). Назва повела ся од имени Хама, едного из трьох сынох Ноя.

В серединѣ 19. ст. нѣмецкый египтолог Карл Рихард Лепсиус первый в лингвистицѣ назвав хамитскыма групу мало проштудованых на тот час языкох африцкых народох. В пробѣгу штудий указало ся, же многы из «хамитскых» языкох не суть генетично родинскыма, а другы «хамитскы» языкы суть близкы ку семитскым. Зато в року 1887 лингвиста Фридрих Мюллер понукнув термин «семито-хамитскы языкы» на означѣня цѣлови уже достаточно проштудованых семитскых и хамитскых языкох.

Днесь намѣсто того поуживать ся термин «афроазийскы языкы».

Хамитска гипотеза в африканистицѣ спочивала в том, же якбы африцкы народы неспособны розвивати властну културу, а лем перебрали културу «хамитох». Авшак далшы штудии указали самостойность културы африцкых народох и абсенцию «хамитской» едности их языкох. Хамитская теория была остро скритизована яко расистична, напр. российскым африканистом Д. Олдерогге.




#Article 708: Русы (122 words)


Ру́сы,  Русские — вос­точ­но­сла­вян­скый на­род, основне обывательство Рос­сии. Подля списованя з року 2010 популация в Рос­сии чинила 112,5 млн. особ. Число во свѣтѣ ся одгадуе на 150 милионы.

З причины великой територии, нееднакых историчных и географичных условий Русы мають велике число етнографичных груп. Наперек тому, суть сполочны, або найвеце росширены, характерны елементы. Ку такым належать в женской ноши: сарафан,  безрукавный вѣган, надѣваный наповерха, кокошник, корунаста карабуля, а в хлопской ноши — косоворотка, сорочка з роспорков не на серединѣ, але з лѣвого боку. Тоты елементы в штилизованой формѣ суть хоснованы и в сучасности, кедь дизайн костюма намѣреный на звыразнѣня «русскости». Характерный танець: хоровод, помалый карѣковый танець зо спѣвом.

Религийны свята и обряды суть еднакы або барз подобны як у иншых православных выходных славянох.




#Article 709: Левкемия (158 words)


Левкéмия,  leukos λευκός — бѣлый и haima αίμα — кровь, одты и стара простонародна назва блѣдокровность — пухлинова хворота костного мозка. Стара медична назва — гемобластоза. Хворота тыж называть ся левкоза, што е генерализована назва про тоту хвороту як у люди, так и у звѣрины. Назва левкемия односить ся лем на хвороту людей.

Левкемия — пухлинове охворѣня кровотворного тканива, котре веде ку множѣню ся бѣлых кровинок. Засягуе главнѣ костный мозок и лимфатичны узлины. При том нарушить ся кровотворба, розростають ся патологичны бунькы.

Левкемия ся класификуе на спонтанну, причина котрой непозната, радиачну — од радиации, и хемичну, взникаючу под дѣйов дакотрых хемичных субстанций.

У звѣрят левкоза засягуе кури, мыши, патканѣ, псы, мачкы, маргу. Ученым удало ся вызнати левкозогенны вирусы. Вирусна етиология левкемии у люди не выявлена.

Пациент ся чуе змученый и худне. Иншы знакы: блѣдость, слабость, задыхливость, тяжкость и стисканя в печунцѣ, звышене кровавлѣня (напримѣр з носа), звекшена слезина.

Ризиковы факторы суть такы, як и при другых пухлиновых хворотах:




#Article 710: Псовы (202 words)


Псовы,  Canidae — родина ряда драпежникох ( Carnivora), котры суть в рядѣ положены меджи мачками ( Felidae) и медвѣдями ( Ursidae) подля анатомии слухового апарата и копонѣ.  Копоню мают продовгасту, пысок доста довгый, могутный, валушный про хапаня и ношѣня.

Псовы мають зо всѣх смыслох найлѣпшый пах, котрый навонок вызначать ся великыма, вогкыма ноздрями, а в том суть найлѣпшы межи ссавцями.  Мають тыж барз тонкый слух, а менше быстрый зрок. Ходять на палцях, на передных лабах мають 5, а на задных — 4 персты, з пазурями недряпливыма и невтяжныма (окрем пса гиенового, котрый мать 4 персты на всѣх членах). Хвост мають довгый, погыбливый в корѣню, але неовладаный по довжцѣ. Вшиткы псовы выють, а дакотры брешуть. Бреханя не е резултатом одомашнѣня, понеже и дика лишка бреше.

Псовы живлять ся живыма и мертвыма хребетныма, але и плодами ростлин. Добывають собѣ поживу двома способами. Лишкы, котры суть недружныма звѣрями, выслѣдять свою корысть плазять ся и прикрадують ся, а так нападають. Иншы псовы, наймя вовци, добывають собѣ поживу в сворках: выслѣдять корысть и отворено нападуть зо вшиткых сторон. Так укорыстять и векшого звѣря. Дакотры псовы, напр. шакалы жиють в парах.

Свою територию значать сиклинов. Векшинов на територии ся живить невелика група, складена з главы и его потомкох.
 




#Article 711: Мышь (148 words)


Мышь — дробный грызун з родины мышовых, в таксономии задѣленый до розличных родох.

Найпознатѣйшым родом е род мышь,  Mus.
Типовым и найросширенѣйшым видом мыши е Мышь домова (Mus musculus). О тых мышах е знати, же нападають домы, гледаючи собѣ ѣду и бываня. 

Мачкы, псы, лишкы, драпежны птахы, гады суть острыма ловцями на мыши. Авшак  вдякы своей чудесной приспособливости ку майже всякому окружѣню мышь е найуспѣшнѣйшым ссавцьом на Земли. Мышь способна нараз по горячковой активности перейти в даколькоминутове спаня, при том ей острый слух и пах, осторожность застачать безпечность. Мышь мать слабый зрок. Але то ей наградить прекрасный пыт, органами котрого суть довгы бавуса и блановиты уха. Клиновидне тѣло и курты, силны лабкы дозволяють ей шиковно ся протягти найузшов фугнов. Незранена паде з высоты майже так, як мачка. Нове потомство выносить за три тыжднѣ. Абсолутнѣ всеѣдна. Тото вшитко дозвалять ей выживати в натяжшых обстоянях.

Род Mus обсягуе 38 видох.




#Article 712: Мышь домова (245 words)


Мышь домова,  Mus musculus — дробный грызун, из родины мышовых (Muridae), котрый росширив ся, слѣдом за людми, по цѣлой земской кули. Домова мышь — типовый шкодник.

Довжка тѣла 9 цм., хвоста — 9 цм. Ушны клапкы, прикладены, сягають аж ку очом. Хвост мать аж до 100 кружкы, кожушок еднофаребно сѣдый. Мать стойкый шпецифичный «мышачый» запах.

Домова мышь здержуе ся в людском обыстю або коло него. Даколи ся кормила насѣньом и орѣхами, а в сучасности всеѣдна: пожере хотьяку ростлинну або живинну поживу. Влѣтѣ мыши можуть ся кормити на поли и в загородѣ, але восени ся вертають до огрѣваных мѣст. Вонка кормлять ся вночи, але в людском бываню ся приспособлять ку людям и кормлять ся, коли люде сплять, або не суть дома. 

Хоть мышь мать барз добры слух, пах и пыт, барз осторожна и шиковно ся спряче и утѣкне, але мать доста низкый интелект и дасть ся легко имити  в мышоловку. Найлѣпше ся имить на помащеный хлѣб и сѣменець, а не на солонину, як ся обычайно звыкло думати. 

Живучость вида в первом рядѣ вызначена его высоков плодностев. Домовая мышь ся годна плодити в каждой порѣ рока. Малы ся родять на 21. день по зачатю, в числѣ 4 аж 6, але даколи и до 10, голы и слѣпы. На 10. день уж суть в кожушку, на 14. день ся им отворять очи, а на 21. день уже суть самостойны и розселяють ся. Молоды мыши, кедь суть двохмѣсячны, годны ся уж плодити. Мышь домова жие еден аж повдруга рокы.




#Article 713: Ужгородска народна универзита (112 words)


Ужгородска народна универзита (УжНУ),  Ужгородський національний університет — украинске высше державне училище зо сѣдлиском в Ужгородѣ. Заложена в 19. юла . Представлять едну з класичных универзит Украины, акредитованых подля IV. (высшого) ступня акредитации.

Ректор УжНУ — Смоланка Володимир Иванович, доктор медицинскых наук, професор.

Рѣшѣня о заложѣню универзиты в Ужгородѣ было вынесене Народнов Радов Закарпатской Украины декретом №16 5. децембра 1944.

За день заложѣня универзиты ся поважуе далшый датум —   — коли ЦК  и Народна Рада Закарпатской Украины прияли сполочне наряджѣня «Про утворення Закарпато-Українського Університету ».

Позднѣйше на Ужгородской универзитѣ отворили и оддѣлѣня приготовкы учительох мадярского языка и литературы про мадярскы школы. 

Подля актуалной штруктуры на универзитѣ суть 19 факулт и еден инштитут:




#Article 714: Жан ле Рон д'Аламбер (692 words)


Жан ле Рон д'Аламбер,  Jean le Rond d'Alembert (1717-1783) — французскый математик, физик и филозоф-просвѣтитель, енциклопедиста.

Жан ле Рон д'Аламбер родив ся 16. новембра 1717 в у яко копылча. Его мати, писателька и салоньерка баронка де Тансен (de Tencin), по породѣ лишила го под дверми парижской церкви Сен-Жан-Ле-Рон, одты при крестѣ достав имя Жан Ле Рон. Его отець, офицер канонѣрства шевалье Детуш (Destouches), не быв того часу в у, слабе дѣтинча дали на воспитаня женѣ скларя, мадам Руссо (Rousseau), а в той родинѣ пак жив около 50 рокы. Его природный отець  тайно заплатив за его добру выуку, а при смерти своей (1726) в тестаментѣ одказав му доживотне утримованя 1200 ливры рочно, хоть до отцьовства ся не признав. Жан выбрав собѣ призвиско д'Аламбер, коли мав ся записати до школы. Учив ся в Collège Mazarin, котрый вели янсенисты, де ексцеловав своим наданьом до математикы. По зысканю ступня Бакалавра умѣлств (1735) и понукали му священничу карьеру, котру не хотѣв. Выштудовав право в правничой высокой школѣ и року 1738 достав диплому а.

Але ани то не стало ся его поволаньом. В року 1738, пак в 1739 подав двѣ математичны роботы до Академии Наук, а тоты были вызнаны за так важны, же в року 1741, 23-рочный, зостав дописным членом Академии. В року 1746 за роботу о теории вѣтру зыскав награду ской Академии Наук и зостав выбраный за ей дописного члена. Найвекшу славу му принесли его статьи, написаны про Енциклопедию, котру робив въедно з  (первый том появив ся року 1751), и зостав выбраный за рядного члена Академии (1754). В року 1759 вшак лишать роботу в Енциклопедии по острой критицѣ 7. тома, де была редагована ним статья о Протестансткых Церквах, подана ом. В року 1764 быв выбраный за чужоземного честного члена Петербургской Академии Наук, а в року 1781 за члена Америцкой Академии Умѣлств.

Хоть жив скромно у своей невластной матери, не прияв позваня российской императрицѣ Катарины Великой и прусского короля Фридриха ІІ. прийти там на добру платню.

Умер року 1783, одказавши ся од операции мочокамѣнной хвороты. Через незгоду з Церквов погребеный без службы и в неозначеном гробѣ.

В року 1768 установив критерий збѣговости числовых рядох, котрый днесь познають в математицѣ яко д'Аламберов критерий. 

Главны математичны выгледованя д'Аламбера были в области диференциалного числѣня, де он найшов метод рѣшѣня волновой ровницѣ, едной зо закладовых ровниць математичной физикы. Такы вырахункы потребны в акустицѣ, електродинамицѣ, при математичном моделованю гравитачных волн.  

В року 1743 д'Аламбер понукнув так званый д'Аламберов принцип, котрый дозволив генерализовано привести задачи руху неслободной системы (машины, механизмы и т. п.) ку задачам статикы. Тот принцип дозволив рѣшати компликованы задачи вырахованя руху небесных тѣл.

Занимав ся и теориев гравитации. Великый принос зробив до небесной механикы.

В филозофии д'Аламбер быв путаный и недослѣдный. Не став на позициях материализма, але зачавши од а, хылив все май до скептицизма.
Яко скептик, д'Аламбер подтримовав неприятельске становиско а и Дидро ку христианству, але змагав ся быти осторожный, обы не наразив ся Церкви. Авшак выгнаня йезуитох зоз Франции подвигло го публиковати «од несторонного автора» раз анонимно, а пак отворено, статью О спустошѣню йезуитох во Франции (Sur la destruction des Jésuites en France, 1765), де змагав ся указати, же йезуиты, при их заслугах, як ученых и воспитательох, скраховали через свою надмѣрную жадность ку власти.

Межи найвекшыма подѣями в просвѣтительствѣ 18. ст. была Енциклопедия, або толковник  наук, умѣлств и ремесел (Encyclopédie ou Dictionnaire raisonné des sciences, des arts et des métiers, Paris, 1751-1772) — 28 томы, де д'Аламбер написав вступне слово и высше як 1000 статей, главнѣ з математикы и физикы. 

Писав тыж на темы музикы, истории, литературы. В послѣдных роках, яко добрый знатель латины, робив товмачѣня з Тацита, котры высоко оцѣнив Дени Дидро.

Потомкы не потвердили думку тых сучасникох, котры поставили д'Аламбера в еден ряд з ом. Наперек свому приносу в математичны наукы, интелектуална несмѣлость не дала его литературно-филозофской роботѣ досягти вершин. Мимо того, научна основа помогла му вывинути филозофию наукы, з рационалистичным идеалом конечной единости всякого знаня. И в животѣ, и в роботѣ крачав з достойностев и серйозным смыслом. В особном животѣ быв простый и скромный, никда не жадав богатства и роздавав хариту, коли то было можне, фурт уважав, обы зостав честный и независимый, и все ужив свой вплыв як водну краины, так и в заграничу, обы заохотити просвѣтительство.




#Article 715: Пестициды (156 words)


Пестициды,  pesticida (pestis – зараза, caedo – забивати) — хемичны субстанции, котры суть поуживаны в земледѣлствѣ на знищованя шкодникох, приносячых шкоду ростлинам и господарской скотинѣ, а тыж против переносчикох хворот чоловѣка и домашных звѣрят.

Пестициды суть токсичны про людей и скотину, зашто их поуживаня ся остро регламентуе.
Поужитя пестицидох уможнять досягти стабилну уроду и обмежити ширѣня инфекций, переношаных звѣрятами, инсектами, напримѣр маларию и тиф. Непомѣрне поужитя мать вшакже негативны дослѣдкы. Може вести ку взнику резистентных видох организмох, наймя межи инсектами; може знищити драпежникох — прироженых неприятельох шкодникох — и другы ужиточны звѣрята. Заморюючи животне окружѣня, пестициды огрожують здоровя люди: теперь уже суть доконця и в подземных водах.

В року 2017 експерты  выступили з выголошѣньом о фалошности тверджѣня о потребѣ хоснованя пестицидох про потравинову застаченость. Тыж информовали они о 200 000 смертелных отровлѣнь пестицидами рочно и о том, же сталый контакт з пестицидами споеный з онкологичныма хворотами, Алцгеймеровов и Паркинсоновов хворотами, ендокринныма хворотами, порухами вывоя и безплодностьов.




#Article 716: Рационализм (358 words)


]
Рационализм, од  ratio —розум, в широком смыслѣ — филозофичный напрям, опертый на пересвѣдчѣню, же людскый розум схопный познавати законы розвою природы и сполоченства. Одты синоним рационализма — интелектуализм. Рационализм ся протиставлять мистицѣ, теологии, иррационализму.

В теории познаня (Гнозеология, Епистемология, Ноетика) рационализм — напрям, котрый ся протиставлять сенсуализму. Рационалисты суть пересвѣдчены, же познаня можне лем дякуючи априорным предпокладам, а не чувствам, а единый критерий познаня е тыж лем розум. 

Одты другый синоним рационализма — априоризм. Рационалисты вѣрують, же реалита сама од себе мать внуторну логичну штруктуру, а тоту мож осягнути з помочов принципох логикы и математикы.

Закладательом рационализма в нововѣку поважують Рене Декарта. Найкуртшым выкладом рационализма е Декартов славный вырок: 

Але зачаткы рационализма мож указати уже в старовѣку. Напримѣр, Платон роздѣльовав просту думку (doxa) од правдивого и певного познаня (epistémé), котрое мож достати лем через познаня идеи (eidos). Тоты идеи суть независимы од людского мыслѣня, але даякым способом ся з его штруктуры одводять. Кедьже суть независимы и екзистують поза людскым розумом,  може их чоловѣк осягнути, кедь прийде на достаточный ступень дозрѣлости.

Свого цвѣтучого вѣку досяг рационализм во 18. ст., коли став ся доминантным в свѣтонаглядѣ елит, ба и  организуючов силов в державном и сполоченском упорядкованю. Намѣсто традицийных форм и знеужить рационализм понукнув гесло просвѣтительства и рационалного упорядкованя живота. Французска револуция цѣлком одшмарила традичный вывой, зарядила радикалны трансформации державного и сполоченского живота под заставов рационализма. Во сферѣ вѣры рационализм означав одстранѣня чудес з религии и ей основаня на чистом розумѣ и моралцѣ. В католицкой дотогды Франции Робеспьер державным декретом зарядив нову деистичну вѣру — Култ Найвысшого Ества (фр. Culte de l'Être suprême). 

Рѣшително против рационализма в теории познаня выступали сензуалисты, котры твердили: «нѣт нич в розумѣ, што не было бы перед тым в чутях». Тыж против принципа a priori рационализма ишли емпиристы, подля котрых вшиткы познаня добывають ся a posteriori, лем зо скушености. Емпириста Джон Лок представляв душу чоловѣка як чистый лист, на который скушеность напише свои буквы.

Тота опозиция еще яснѣйше выставать во филозофии Канта, котрый быв на зачатку рационалистом, а позднѣйше прийшов до того погляду, же чутя и розум суть навзаем независимы, а кажде з двох необходный фактор в познаню, так же лем обое въедно творять праве познаня.




#Article 717: A priori (135 words)


A priori або тыж apriori — латинскый выраз, котрый означать: «наперед», «перед тым». Антонимом е a posteriori.

Во филозофии тоты понятя суть хоснованы передо вшиткым в теории познаня (Гнозеология, Епистемология, Ноетика). 

Оба выразы мали у розличных ученых кус иншаке значѣня. В сучасности приняте означѣня, котре дав Кант. Подля него a priori — чисте познаня, выходяче од розума, цѣлком независиме од скушености, напримѣр, априорны суть: понятя простору, часу, категории. Напротив того, a posteriori означать емпиричне знаня, добыте скушеностьов, котрого жерелом суть чутя.

Як видко з означѣня, оба понятя суть закладныма понятями одповѣдно рационализма и сенсуализма.

Выраз хоснуе ся и в иншых сферах, напримѣр, в литературѣ, масмедиях, в бесѣдѣ. Ту мать кус инше значѣня, а то таке, яке хосновав Аристотел: a priori — познаня наслѣдку из причины. Напротив тому, a posteriori — познаня причины з ей наслѣдку.




#Article 718: A posteriori (118 words)


A posteriori або тыж aposteriori — од  posterior  наступный, позднѣйшый — выраз, котрый в философии означать познаня на основѣ скушености,  ех phaenomenis из явох:  cognitio a posteriori або познаня апостериорне,  ab effectibus ad causas од наслѣдкох ку причинам. Антоним — a priori.

Апостериорне познаня характерне про вшиткы природны наукы (астрономия, биология, геология, физика, хемия). Напротив, про формалны наукы (математика, логика) характерне априорне познаня. В сучасности вшак дакотры сферы природных наук розвивають ся подля комбинованых схем: на зачатку на основѣ математичных розрахункох вносить ся гипотеза (априорне познаня), котра наступно в експериментах (апостериорне познаня) або потердить ся, або не потвердить ся. 

Апостериорны познаня носять характер несталый, дочасный: то што е днесь истина, в далшых експериментах може быти оправлене або вывернуте. 
 




#Article 719: Cogito ergo sum (163 words)


Cogito, ergo sum  —  выраз, уведеный французскым филозофом ом в его роботѣ Основы филозофии (Principia Philosophiae, 1644), котрый значить «Мыслю, значить ествую» и в концентрованой формѣ подавать главну идею филозофии а.

Первый раз тот выраз Декарт поужив в роботѣ Дискурс о методѣ, як справнѣ напрямити розум и гледати истину в науках (Discours de la méthode pour bien conduire sa raison, et chercher la verité dans les sciences, 1637), написаной по французскы: Je pense, donc je suis.

Смысел того выречѣня е безспорный, а главна часть в том выразѣ е друга: ествую. Бо кедь бы Диявол хотѣв мня здурити, же ествую, а я бы ем не ествовав, та и так мусѣв бы ем ествовати, обы мня Диявол годен здурити — так объяснять Декарт свой постулат «Мыслю, значить ествую» в другой части своей роботѣ Роздумованя о первой филозофии (Meditationes de prima philosophia, 1640-1642).

Циже постулат Cogito, ergo sum е безспорным постулатом, а не ом, выведеным подля схемы: 1. кто мыслить — ествуе; 2. я мыслю; значит 3. я ествую.




#Article 720: Георгий Конисскый (393 words)


Архиепископ Георгий (свѣтске имя: Григорий Осипович Конисскый; 20. новембра 1717, Нѣжин - 13. фебруара 1795, Могылев)  – вызнамный православный просвѣтитель Российской империи, ученый, филозоф, мыслитель, писатель, казатель, професор и ректор Могылянской Академии, архиепископ Могилевскый, Мстиславскый и Оршанскый.

Служба епископа Георгия припала на тяжкый час про Польщу, але наймя про православных. Православны епископы на територии Речи Посполитой терпѣли всякы уражкы и понижѣня. Из четырех православных епископскых катедер, бывшых в той державѣ в конци 17. ст., три были конвертованы на униатскы, а зостала лем православна епископска катедра в Могилевѣ. Епископ Георгий интервеновав у краля, але кральова влада при пановачности шляхты и домовой войнѣ была барз слаба. Зоставала надѣя лем на императрицю российску Катарину, котру просив о помоч в часѣ ей инавгурации (1762). Лѣпшы можности про православных настали аж по первом роздѣлѣ Польщи (1772). 

Родив ся 20. новембра 1717 в Нѣжину Черниговской губернии Русского царства в родинѣ шляхтича Осипа Конисского, городского головы Нѣжина. Абсолвовав Могылянску Академию в Киевѣ (1728–1743).

Року 1745 именованый професором в Могылянску Академию, де учив пиитику, богословие и филозофию. В роках 1751-1755 — ректор академии.

Упокоив ся 13. фебруара 1795. Погребеный в храмѣ Спасителя в Могилевѣ.

Роботы свои писав по русскы, але тыж и по латинскы и по польскы.

Конисскому приписана История Русов или Малой России, в рукопису найдена в року 1817, а выдана под его именом в року 1846 под крылом Императорского общества Истории и Древностей Российских, по тому еще нераз перевыдана. Але уж од року 1891 и доднесь векшина историкох поважують его авторство за неможне.

В филозофии ориентовав ся на рационализм, прихыляв ся до поглядох Рене Декарта и в професорской роботѣ быв пропагатором новых объявлѣнь природных наук. 

В литературѣ лишив слѣд своев драмов Воскресение мертвых де сконфронтовав образы безсердечного богача и терпезливого бѣдака, котры по смерти заслужують собѣ одповѣдно пекло и рай. Его церковны казаня и политичны прословы заслужили добру оцѣнку Пушкина. О его литературных здатностях найлѣпше свѣдчить епитаф, котрый сам собѣ написав, а просив выписати на своем гробѣ.

    Колыска — Нѣжин, Киев мой учитель,
    Я в тридцать восемь лѣт названый: Святитель.
    Сѣмнадцать рокы бив ем ся з вовками.
    А двадцать два, як Пастырь, одпочив з овцями.
    За претерпены труды и непогоду
    Архиепископом и Членом став ся Синоду,
    Георгий именем, я из Конисских дому,
    Коню подобен быв я поштовому.
    Ту мои кости зарыты спочивати
    В рок тысяч сѣмсто девятдесять пятый.

Але найвекшыма суть заслугы архиепископа Георгия в оборонѣ бѣлорусского православия перед покатоличеньом.




#Article 721: Крымскы горы (102 words)


Кры́мскы го́ры,  Кримські гори,  Qırım dağları, Къырым дагълары), в давнинѣ тыж Tаври́дскы го́ры — горске пасмо, на югу Крымского полуострова.

Горске пасмо сформоване трема горныма грядами, простертыма от мыса Айя в околици Балаклавы на западѣ до мыса Св. Ильи коло Феодосии на востоку. Довжка Крымских гор — около 160 км, ширина — около 50 км. Вонкашна гряда Крымских гор, обернута ку внутру полуострова, поступно ся двигать до вышкы около 350 м. Внуторна гряда Крымских гор сягать вышкы 750 м. Вздовж южного берега Крыма тягне ся главна гряда Крымских гор, котра ся стромо зарывать ку морю.  Наивысша ей точка — гора Роман-Кош — мать 1545 м над морьом.




#Article 722: Свалявскый район (189 words)


Свалявскый район,  Свалявський район — административна единка Закарпатской области Украины. Мать розлогу 673 км2 и 54 900 жителей (2001). 

Район положеный в сѣверозападной внуторной части области и мать густу транспортну сѣть. Лѣсы занимають 486 км2 (72%) територии района. Найвысша точка — верх Стой, 1677 м. Главна рѣка — Латориця.

Первы споминкы о районѣ суть з 13. ст., з 15. ст. територия во властности мадярского краля, од рока 1728 — маеток грофской родины Шенборн. Од 19. ст. зачинать ся розвой промысла: появлять ся хемична фабрика и пилы (фиресы). Хемична фабрика Szolyva  аж до конця Первой свѣтовой войны была найвекша фабрика в цѣлом краю, еще в року 1926 ту мали заробок 1880 люди.
 
В септембрѣ-октобрѣ 1914 российске войско обсадило значну часть Свалявского района, а 19. октобра 1914 дошло до Уклина и Свалявы. Подѣи того часу описав Иван Силвай в своей Автобиографии.

В роках 1958-1960 створеный Свалявскый лѣсокомбинат на выробу пиловых материалох, фурниру, паркетох, бутору, хемичных материалох. Другым вызнамным конарьом економикы района е купельництво: свалявска група курортох. Район богатый на природны жерела минералных вод, што окрем купелницкого вызнаму давать принос до економики, найпознатѣйшы значкы вод суть Поляна Купель, Поляна Квасова, Лужанска, Плосковска, Свалява и Нелѣпинска.




#Article 723: Будин (275 words)


Будин,  Buda — середновѣкый главный город Мадярского кралевства, а од року 1873 —  западна часть главного города Будапешт, положена на высоком правом березѣ Дуная. Будин зоставать историчнов назвов, в сучасности правобережна часть Будапешта называть ся Буда и творить третину цѣлой плохы Будапешта. Ту находить ся Будинскый замок, давне сѣдлиско мадярскых кральох.

В 1–5. ст. на мѣстѣ сѣверной части днешной Буды, в Старой Будѣ,  Óbuda (III. округ Будапешта), быв римскый город Аквинкум,  Aquincum, названый так од термалных купельох, што там были.

Подля гипотезы Якоба Руппа, мадярского архиваря и нумизматика, выкладеной в року 1868 в его роботѣ Buda-Pest és környékének helyrajzi története, назва Аквинкум походить од Буда, а точнѣйше од Вóда, што в славянскых языках значить воду, а по мадярскы „víz”. 

Тоту  гипотезу потверджать и середновѣка Пѣсень о Нибелунгох, де город вождя Гунох Аттилы споминать ся як Етелбург, Ецелбург (Etelburg, Eczelburg). Можне, же тота назва не лем захранила имя Аттилы, по нѣмецкы Etzel, але дашто зовсѣм инше. Турецке слово етел означать таксамо в славянскых языках воду, а по мадярскы „víz”! А територия Гунох, котра, подля векшины днешных историкох, была положена межи Днѣпром и Дунаем называла ся Етелкузу, а в днешной мадярчинѣ Etelköz, або «медживодя».

В року 1243 на горѣ, што ся тогды звала Пештска Нова гора, а теперь зве ся Замкова гора,  Várhegy, зачали ставбу Будинского замка. Очекованый в року 1246 новый монголскый впад прискорив выставбу. 

В листинѣ краля Бейлы IV. з року 1255 Будин уже спомянутый, як выставленый замок.

Од 15. ст. став ся Будинскый замок сѣдлиском мадярскых кральох.

Днешна Буда, часть Будапешта, положена на мѣстѣ даколишного Будина, складать ся з шѣстьох части, кажда з котрых мать свою самоуправу и свого городского голову, або бургомистра,  polgármester. 




#Article 724: Перемышль (235 words)


Пере́мышль () — пограничный город на юго-востоку Польщи, положеный на рѣцѣ Сан, 14 км од границѣ Украины, вызнамна мытна штация на желѣзничной магистрали Львов — Краков.

 
Перемышль первый раз спомянутый в хрониках под роком 981, коли великый князь Киевскый Владимир І. забрав од Ляхох тот город въедно з иншыма.

До половкы 14. ст. перебывав переважно под юрисдикциев Галицко-Волынского княжества, хоть нераз переходив до рук мадярскых кральох,  а по занику княжества (1340) переходить под владу польской коруны.

Городом магдебургского права став ся в року 1389 з милости краля Владислава ІІ. Ягелла.

По роздѣлѣ Польщи (1772) достав ся Австрии и од року 1874, яко пограничный город,  быв перетвореный на перворядну военну крѣпость. В роках 1914-1915 мав великый вызнам в боях. Первый раз в року 1914 до 9. септембра росийске войско з великыма утратами безуспѣшно штурмовало и одышло. Другый раз 11. новембра 1914 облягли город и так 22. марца 1915, коли засобы оборонцьох ся вычерпали, генерал-поручик Кусманек дав розказ знищити муницию и здав город. Але уже 3. юна 1915 по паруденном штурмѣ город быв назад в руках австрийскых.

В роках 1939-1945 быв окупованый совѣтскым и нѣмецкым войском наперемѣну, але наконець вернутый.

Перемышль быв и зоставать вызнамным религийным и културным центром. Ту были выпечатаны многы книгы Александра Духновича. 
Днесь в городѣ представлены набоженства:

В Перемышлю ествуе дереварскый промысел (выроба пресованых плит), выроба механична и промысловой автоматикы, косметикы, полотен. З традичных и людовых ремесел — зливаня звонох и продукция пипок.




#Article 725: Сан (164 words)


Сан,  San,  Сян — рѣка в юговосточной кончинѣ Польщи, правый приток Вислы, на одсѣку 55 км погранична з Украинов.

Жерела рѣкы находять ся при Ужоцком сѣдлѣ на сѣверных убочах Карпат во вышцѣ ~950 м н. м. на територии Украины.

Главны транспортны мосты над Саном суть тоты: Санок, Перемышль, Ярослав, Сталова Воля. Рѣка сплавна в довжцѣ 90 км од устя Вислока до сутока з Вислов. 

На рѣцѣ суть регулачны водоемы и водны електрарнѣ: коло Солины (Солинске озеро) и и пониже Мичковцьох. 
Роздѣл меджи повноводным и маловодным станом рѣкы выносить около 7 м.

Довжка току рѣкы подля старшых жерел - 470 км, але подля новѣйшых лем 443 аж 444 км.

В часѣ войны 1914-1918 околиця Сана была мѣстом острых бойох,  наймя около укрѣпленых мостох в Ярославѣ и Радимнѣ. 2. мая 1915 при Горлицях российске войско прорвало фронт и заняло силны позиции около Сана. 14.–16. мая  австро-мадярскы и нѣмецкы оддѣлы однявши ярославскый укрѣпленый район, принутили противника перейти рѣку, а 28. юна 1915 российске войско мусѣло лишити заняты позиции зовсѣм. 




#Article 726: Джонатан Свифт (1284 words)


Джонатан Свифт,  Jonathan Swift, (*30. новембер 1667, Даблин — †19. октобер 1745, Даблин) — англоязычный ирскый писатель, сатирик, автор Гулливеровых вандровок, декан катедралного собора Св. Патрика в Даблину, бойовник за социалну справедливость и здорове сполоченство.
 

Отець му, Джонатан Свифт ст., въедно зо своим старшым братом Годвином пришов з Англии до Даблина по тому, як их родинный маеток быв спустошеный в домовой войнѣ (1660). Обое были правникы. В року 1664 побрав ся з Абигейл Ериковов, дѣвков англицкого священника, таксамо утѣченця з Англии. Але в яри 1667 нечекано умер, еще лем 27-рочный, за сѣм мѣсяцѣ до того, як сын му пришов на свѣт. Мати зостала без гроши, з еднорочнов дѣвочков Джейн, а ку тому новородженый дѣтвак быв хворяковатый, а по роках пришов на проблемы зоз менталнов хворотов, днесь познатов як хворота Менье, котра ся выказуе в нападах обертаня в головѣ и утраты думкы. Скоро по породѣ мати з дѣвков вернули ся домов до Англии, лишивши новородженого Джонатана на стрыя Годвина. Джонатанови наяли плекачку котра го плекала до трирочного вѣку. Хлопчик выростав без родичовской ласкы, одказаный на стрыя и благодѣйникох. Учив ся в середной школѣ з интернатом в Килкенни,   Kilkenny, (1674–1682), котра была ачей найлѣпшов школов  Ирландии  в тых часох. В роках 1682–1686 учив ся в коледжу Св. Тройцѣ,  Trinity College, Даблин, и зыскав ступѣнь бакалавра умѣлств. Далшым штудиям завадила револуция в Англии (1688–1689), в Даблину зачали ся непокои, и одышов до Англии.

Мати помогла му достати службу секретаря у ей далекого сородника,  честованого дипломата во выслужбѣ сера Виллиама Темпла,  Sir William Temple, в его маетку Мур Парк,  Moor Park, в грофствѣ Саррей,  Surrey. Ту ся запознав з широкым кругом интелигенции, писателями, поетами, росширив свои зналости, хоснуючи богату библиотеку свого добродѣтеля. В третьом року службы Темпл представив свого секретаря самому кралю Виллиаму ІІІ. Ту зачав литературну творчость яко сатирик и памфлетиста, свои первы творы написав на понуку Темпла, меджи нима Битву книг,   The Battle of the Books, сатиру, одповѣдаючу критикам Темплового Есея о давной и модерной науцѣ (1690). На службѣ в Мур Парку быв за 10 рокы, аж до Темпловой смерти (1699). По тому еще закончив споряданя его мемуарох и опустив маеток.

За 10 рокы своей секретарьской службы Джонатан Свифт два раз одходив до  Ирландии,  раз в року 1690 з причины нападу хвороты Менье, котра го не лишала до самой смерти.  Другый раз, в року 1695 на пораду Темпла дав ся высвятити за англиканского священника, жебы мав застачене живобытя. За даколько мѣсяци ай служив на едной вѣдицькой плебании, але не годен быв там выдержати, в одорваню од  активного културного живота, и вернув ся до Мур Парку.

Коли мусѣв опустити маеток Темпла, быв му понукнутый менше проминентный пост секретаря и каплана в маетку грофа Беркли. Бездячно, але приняв тоту понуку и побрав ся там, але онь на маетку дознав ся, же мѣсто уж обсаджене. Росчарованый тогды опер ся на свою священничу квалификацию и зыскав мѣсто в миниатурной плебании, о 20 миль оддаленой од Даблина. 
Ту прожив далшы 10 рокы живота, поза священничыма повинностями, маючи доста часу обходити свой сад, занимати ся выставбов «данского» канала, якый видѣв в Мур Парку, и порядкованьом свого дома, котрый достав од Церкви. Во фебруарѣ року 1702 зыскав ступень доктора теологии в коледжу Св. Тройцѣ в Даблину. 

Але тыж занимав ся активно литературнов роботов и року 1701 опубликовав анонимно свой первый памфлет (A Discourse on the Contests and Dissentions between the Nobles and the Commons in Athens and Rome — О спорах и роспорах меджи ноблесов и прощавов в Атенах и Римѣ). В Лондонѣ быв веце раз: 1701, 1702, 1703, 1707–1709 — и зыскав собѣ широкой знамости. В своих памфлетах стояв на твердых моралных принципах, остро высмѣюючи недостаткы сполочности, социалну несправедливость.

В року 1710 векшину в парламентѣ добыли ториовцѣ, и хоть сам Свифт быв виговець подля свого статуса и поглядох, але многое з тогочасной политикы вигох поважовав за несправне и дав ся нагварити перейти зоз своим острым пером на службу ториовцям. Достав пост главного редактора тыжденника  «The Examiner» (Ревизор), де публиковав свои сатиры в наступных роках.

В року 1713 за свою службу ториовцям доставать проминентный пост декана катедралного собора Св. Патрика в Даблину.

Зо смертьов кральовой Анны и наступлѣньом Георг І. ториовцѣ утратили позиции, а з тым пришов конець Свифтовой карьеры в Лондонѣ. Одышов до Даблина и надовго  од писаня сатир. В тоты рокы писав лем поезии. Яко вплывна особа Англиканской Церкви, справедливо и толерантно односив ся до католикох и иншых вѣрникох. 
 

Од середины 1720-х вертать ся ку памфлетам. Тым разом его сатиры направлены против Англии и выносять на свѣтло социалны и економичны проблемы Ирландии. Найвеце знамый его шкандалный памфлет Скромна понука (A Modest Proposal), в котром з шибеничным гумором радить продавати новороженцьох з перелюдненой Ирландии до богатой Англии яко кулинарный деликатес. Памфлет опубликованый анонимно. Наконець своима памфлетами Свифт добив ся того, же Англия змягчила колониалный режим. 

В року 1726 закончив и анонимно опубликовав свой главный твор, Гулливеровы вандровкы. Книга мала неслыханый успѣх и в наступных даколькых мѣсяцьох перевыдавала ся три раз, появила ся в перекладах. Свифт зо своих гроши створив фонд помочи схудобнѣлым варощанам Даблина. Свифтова слава яко бойовника за интересы Ирландии и прощавы гримѣла широко-далеко. Быв вызнаменаный яко честный варощанин Даблина. Свѣдок того часу пише: «Его портреты были выставлены на всѣх улицях Даблина… Поздравы и пожегнаня спроводжали го, де бы ся ни появив.»

Джонатан Свифт не быв женатый. Еще в Мур Парку ся спознав з Естер Джонсоновов, дѣвков шафарькы маетку, вдовицѣ, о 15 рокы молодшов. Коли ся спознали, была 8-рочнов дѣтинов, и выступовав тогды як ей наставник и учитель. В яри 1702 покликав до свого священничого маетку под Даблином на бываня Естер Джонсонову, натогды уж 20-рочну, из ей приятельков Ребекков Динглейовов, яко сирот и своих воспитанниць. З Естер Джонсоновов мав сердечне приятельство, котре нашло выраз в его творчости, де она выступуе яко Стелла — псевдоним котрый достала од него еще в Мур Парку. О том свѣдчать его поезии и писма, котры ей писав в часѣ побыту в Лондонѣ и котры были опубликованы уж по его смерти.

Друга жена, котра достала вызначне мѣсто в его поемѣ Cadenus and Vanessa (1713) яко Ванесса, была его поклонниця, Естер Вангомриова, 19-рочна дѣвка данского торговця, з котров ся спознав в часѣ побыту в Лондонѣ в роках 1707–1709. Псевдоним Ванесса сформованый з деминутива Есса од Естер и префикса Ван од зачатку ей призвиска. Из поемы и перепискы видко, же поет добродячно одповѣв на ей чутя, але пак пошкодовав и усиловав ся тримати дистанцию.

По опубликованю поемы Естер Вангомриова в року 1714 повезла ся з Лондона въедно зо Свифтом до Ирландии, де Вангомриовы мали маеток, жебы быти ближе, хоть сам Свифт на то реаговав з великов резервов. Свифтовы биографы еще все мають неясно дотычно односин межи фигурантами того триуголника и будують розличны мелодраматичны одгады, котры не мають под собов твердой основы.

Од малости Свифт терпѣв на Меньерову хвороту, котра запричиняла мдлость и обертаня головы, але его ментална кондиция была неошкоджена. В року 1728, коли в Лондону достав вѣсть, же Естер Джонсонова при смерти, понагляв ся домов и быв при постели умераючой, обы ей облегчив одход. Але уж чув ся слабый, обы быти на ей погребѣ.

Уже в зачатку 1730 в его творбѣ звучить тема смерти, в року 1731 написав верш На смерть доктора Свифта, де зосумаризовав планы и резултаты свого живота.

Восени року 1739 держали велику святочность на его честь. Але он сам не мог быти притомный, бо заслаб, а пак ся выказало, же достав паралитичный захват и утратив речь. В року 1742 было вызнане, же уж не годен сам ся обслужити, и была му придѣлена обслуга. Свифт одказав векшу часть свого маетку на психиатричну болницю. Некомерчна болниця Св. Патрика была отворена в року 1757 и фунгуе донынѣ.

Умер в року 1745 и быв погребеный в катедралѣ Св. Патрика. Епитаф написав собѣ сам наперед. Суть там слова, же уж теперь его сердце не мучить велика розгорченость над тым свѣтом.




#Article 727: Поетика (181 words)


Поетика, од  ποιητική — наука о формах и принципах словесной, зокрема поетичной, творбы, шпецифицѣ литературного твора, формах, жанрах, композции, артизмѣ.

Застарѣла назва пиитика. Треба тыж зазначити, же в античных часах поезия была главнов формов литературы, одты назва, але поетика як наука мать предметом хоть яку форму литературной творбы. 

Найстарша робота з той тематикы, яка дошла до нас — Поетика Аристотела, але з той ся заховала лем една часть, дотычна трагедии и епоса. Далша вызнамна робота была Горациева De arte poetica (тыж называна Epistula ad Pisones) — О поетичном умѣлствѣ (Посолство Пизонам). Гораций в вершованой формѣ подавать много практичных рад и замерковань, тыж переважно дотычно драмы. Тота поучна робота зоставала учебником и каноном литературной творчости аж до конця 18. ст. 

Довгый час поетику розумѣли як закон, або хоть лем инштрукцию про творця. В позднѣйшом часѣ и в сучасности тота представа ся одмѣтать: литературна, як и всяка, творчость не потребуе ниякых инштрукций, ани директив. Безчисленное множество писательох, поетох и литературных школ вывинули свои властны погляды, принципы и техникы.

Еднак в марксистичной поетицѣ зоставають даякы повинны принципы, як историзм, класовость, примат обсягу над формов.




#Article 728: Теология (164 words)


Теология або богословие, з  θεολογία theologia ой грецкой културы. В тых часах теологами называли поетох, котры писали о богах.  Але в научном розумѣню Аристотел тым понятьом означовав найвысшу з теоретичных наук, котра мать за свой предмет главну причину вшиткого (Metafyzika 1064f/b).  В старовѣку теологами были епископы.

В середновѣку ся теология ся выучовала яко главный предмет на универзитах,  а теологами были главнѣ монахы.

З розвоем природных наук зачала ся теология поважовати за науку шпекулативну и теоретичну, котрой верхотвором  е Summa theologiae Томаша Аквинского.

В добѣ реформации наопак, поважовали теологию за практичну науку, котра мать послужити ку спасѣню душ вѣрникох.

В восточной Церкви систематизатором догматичного богословия став ся преподобный Иоанн Дамаскин.

В сучасности теология е розвитов системов богословскых дисциплин, служачых роскрытю, обоснованю и охранѣ вѣры, богослужебной традиции Церкви, а тыж далшому розвою  системы. Главны дисциплины суть:

Атеисты не вызнають ествованя природного и надприродного и означають теологию як учѣня о Богу и церковных догмах, про котре характерны догматизм, бездоказовость, схоластичность, котры не дозволяють поважовати теологию за науку.




#Article 729: Памфлет (149 words)


Памфлет або ганопис — куртше публицистичне  дѣло на актуалну в сполочности тему дня з ганливым критичным обсягом. Памфлетисты суть авторы, шпециализованы в писаню памфлетох. Славныма памфлетистами были Джонатан Свифт, Волтер, Жан-Жак Руссо и др.

В широком розумѣню памфлет — хотьяке ганливе писаня.  Напримѣр, може ити о роман-памфлет, циже роман, высмѣваючый ся в острой, обвинюючой формѣ з даякых сполоченскых явох.

В дефиниции UNESCO памфлет — некомпактована, не маюча обкладкы публикация, котра не е периодичным выданьом а мать не менше 5 и не веце 48 сторон. 

Часто служить як средство политичного боя. В ганописѣ автор нароком гиперболизуе негативны стороны критизованого объекта. Памфлет не претендуе на высоку и тырвалу умѣлецку годноту.

Негативна орьентация памфлета зближать го з сатиров.

По вынайджѣню книгопечатаня памфлеты были меджи первыма печатаныма материалами. Они широко ся хосновали в 15. ст. в добѣ Реформации на збурьованя публичного думаня против Папы и Католицкой Церкви. Меже первыма памфлетистами быв Мартин Лутер.




#Article 730: Гулливеровы вандровкы (282 words)


Гулливеровы вандровкы,   Gulliver's Travels — фантастичный роман у формѣ подорожных записок од писателя Джонатана Свифта, написаный  яко синтеза  пародии на авантурны перипетии и сатиры на людску сполочность, котра выростать до антиутопии, кладучой под сомнѣв модерну рационалность, цивилизацию и представы о неминучом покроку и найвысшом поставлѣню чоловѣка в природѣ.

Гулливеровы вандровкы поважують за нарожный камѣнь английской литературы.

Гулливеровы вандровкы автор зачав писати еще за свого побыту в Лондонѣ од року 1714. В тых роках ториовска партия стратила моц, а з тым и Свифт утратив свой редакторскый пост в «The Examiner»-у. Опозиция ку новой владѣ вывинула ся в остру сатиру на практикы министерского председы Р. Волпола уж в первой части романа. Але минуло майже 12 рокы, покы  28. октобра 1726 книга увидѣла свѣтло свѣта в выдавательствѣ Бенджамина Мотта. Популарность книгы у читателя была невѣроятна: за даколько мѣсяци мусѣли книгу перевыдавати три раз.

Книга ся перевыдавать и доднесь. Интересно, же многы линии сюжета назначують реалны подѣи, котры  Свифт  зажив в роках 1710–1714 в Лондонѣ, в часѣ интенсивных политичных баламут.

Оригинална назва романа была: Вандровкы до даколькох оддаленых краин свѣта,  в четырьох частях. Написав Лемюел Гулливер, спочатку шифный дохтор, а пак капитан даколькых шиф. Четыри части мають нееднаке число капитол (8, 8, 11, 12), а им передпослане вступне слово фиктивного выдавателя Симпсона и допис «автора» — капитана Лемюела Гулливера тому выдавательови. «Правдивость» посилена доданыма мапами, портретом самого Гулливера, и формов росповѣди од 1. особы.

Свого часу Волтер быв в захватѣ од романа и учив ся од Свифта. Гулливеровы пригоды в наш час уж не суть прииманы як остра сатира на актуалный стан англицкого сполоченства 18. ст., але як сатира, яка бичуе слабости людства.  В сучасности ширшый круг читательох цѣнить тоту книгу як авантурный роман, подорожны пригоды, вынаходливу фантастику.




#Article 731: Ториовці (199 words)


Ториовцѣ (Tory, множ. Tories) — назва конзервативной партии в Англии, Великой Британии и Споеном кральовствѣ, выступавша в политицѣ од року 1678 и до року 1834. Противна, либерална партия звала ся виговцями.

Партия ествовала понад 150 рокы. Выступала за интересы краля, аристокрации и великых землепанох. Была владнов партиев в роках 1710–1714,  пак в роках 1783–1830.  Напротив виговцѣ владли в роках 1714–1760.

Характер партии в ходѣ истории даколько разы мѣняв ся, при тому и представителе противной партии поповняли ей членство.

З партии ториовцьох по розвязаню вывинула ся Конзервативна партия, ей найвецей радикалных членох даколи тыж называють ториовцями.

Назва «Tory»  походить  з ирского слогана «Tar a Ri», што значить «Прийдь, о, кралю!»,  Come, oh king! В том часѣ остро стояв вопрос о наслѣдникови краля Карла ІІ. (1660-1685), котрый быв бездѣтный и намѣряв передати трон братови, Якубу, герцогови Йоркскому, котрый быв католик. Сам Карел ІІ. снажив ся уровноправнити католикох из протестантами, штовеце, на смертной постели и сам прияв католицтво. Але в протестантской Англии тото снажѣня кральово выволало турбуленции. Ториовцѣ стояли на позиции, же влада краля е од Бога и краль мать неколибиме право ю передати представительови свого рода. В том часѣ «тори» в устах виговцьох была ганлива назывка ирскых (католицкых) збойникох и ребелантох.




#Article 732: Виговці (290 words)


Виговцѣ  Whig, множ. Whigs — давна назва англицкых либералох и их политичной партии. В 18-19 ст. виговцѣ были партия торгово-финансовой и промыселной буржуазии, опроти ториовцям — партии земелной аристокрации. Виговцѣ стояли за конститучну монархию, де влада краля мала быти ограничена парламентом, а их противникы ториовцѣ были за абсолутну монархию.

История партии виговцьох зачинать ся з вопроса о наслѣдникови краля Карла ІІ. (1660-1685), котрый быв бездѣтный и намѣряв передати трон братови, Якубу, герцогови Йоркскому, католикови. Виговцѣ яко протестанты добивали ся в парламентѣ принятя закона, котрым бы ся тото унеможнило. Ториовцѣ стояли за абсолутну владу краля. Коли виговцям удало ся достати надовго владу (1714–1760), они фактично установили практику кабинетного владнутя, представляючого политичны интересы не коруны, але векщины палаты общин, свого рода парламентску олигархию. По довгых роках то привело до упадка политичной моралкы и роста корупции.

Краль Георг ІІІ. наперек волѣ парламента быв годен два раз створити уряд по своей воли (1770, 1784) и тым зослабити владу виговцьох. 

Але як наконець ториовцѣ надовго, до рока 1830 перебрали до своих рук парламент, они скоро вернули ся до моделу владнутя, выробленому виговцями.

По розвязаню партии виговцьох (6. юн 1859) ей наступником стала ся Либерална партия.

Назва Whig походить зо Шкоции. Была то высмѣшна назывка шкотскых селян од выкрика «whiggam», котрым они поганяють конѣ. Подля иншой верзии «whiggam» пришло зоз шкотского гелского языка, де тото слово означать конокрада. В еще едной верзии слово WHIG складене з инициалох слогана шкотскых ковенантерох: «We hope in God» (Надѣеме ся на Бога). Тоту назывку им дали ториовцѣ. Назвати чоловѣка виговцьом означало поровнати го з пресвитерианскыма ребелантами на западѣ Шкоции. Одповѣдно, назвати чоловѣка ториовцьом означало поровнати го з папишами ребелантами в Ирландии. Обѣ назвы задержали ся так довго зато, бо они стали ся безвыразныма словами, коли по куртом часѣ утратили свою высмѣшность.




#Article 733: Страбичово (205 words)


Страбичо́во — село в Мукачовском районѣ Закарпатской области Украины. 

Село оддалене од Мукачова о 12 км, на линии Мукачово–Чоп, мать желѣзничну штацию и автобусову заставку. Околиця ровнинна, безлѣса.

Упоминать ся в историчных жерелах уже в року 1466.
Подля Тивадара Легоцкого пановниця Ержебет Силадиова того року дала право Шандорови Оросу, сынови свого панщаря з Лучок Данила Ороса, заселити спустошеное село Страбичово новыма колонистами. В року 1649 там было уже 70 панщари. Током часу село вымѣняло многых газдох: в року 1762 намѣсто рода Етвеш пришли Детриховцѣ, а року 1778 паном села став ся гроф Шенборн. Року 1870 в селѣ было 1128 обыватели. Матрика ведена од року 1769.

В року 1910 село мало 2008 обывательох, з того Русинох — 1580, Мадярох —229, Нѣмцьох —19. Подля вѣры: грекокатоликох — 1637, израелитох — 183, римокатоликох — 112. В мадярской добѣ належало ку Мукачовскому ярашу жупы Берег.

В року 1930 в селѣ жила 2121 особа. Подля народности: Русины — 1793, Евреи — 184, Мадяре — 57, Чехы и Словаци — 19, Нѣмцѣ — 1, иншы — 39, чужоземцѣ (без чехословацкого горожанства) — 28. Была 7-класна русинска школа, грекокатолицка мурована церковь Св. Димитрия з року 1903. 

В року 1944, 25. октобра з приходом Червеной армады в селѣ зачинать ся украинска доба его истории.




#Article 734: Выбух в Галифаксу (477 words)


Выбух в Галифаксу,  Halifax Explosion — морска катастрофа в приставу Галифакс, Нова Шкоция, Канада, котра ся стала рано 6. децембра 1917.

В узкой части акватории пристава до французского океанского парника Монблан, наладованого выбушнинами, наразив норвежскый океанскый парник Имо, котрый быв без ладунку. На палубѣ французской шифы имив ся огень, од котрого став ся выбух, найвекшый в истории доядровой добы. Сила выбуху была еквивалента примѣрно трем тысячам тон тротила. Около 2000 людей были забиты выбухом, одломками, згорѣли в огню пожара, а еще около 9000 были ранены.

Монблан быв наятый французсков владов на перевезѣня ладунку выбушнин з Ню Йорка до Бордо, Имо быв наятый белгийсков Комисиов про подпору, жебы доправив про ню ладунок з Ню Йорка, за котрым правѣ ишов. В Галифаксу были формованы морскы конвои, котры мали охрану, жебы могли безпечно перейти Атлантик.
 
Около 8:45 в резултатѣ непорозумѣня при взаемных маневрах Имо наразив носом до правого боку Монблана, на палубѣ котрого зачав ся пожар. Французска екипа не могла ся достати до гасичской апаратуры, и капитан, знаючи, якый наклад везе дав росказ неодкладно охабити парник. Екипа на двох захранных човнах успѣшно высадила ся на дортмундскый берег узины, гойкаючи по французскы варованя про норвежскы морякы, але они з того нич не розумѣли. Горящый Монблан тым часом односило ку галифаксскому берегу. На помоч му понагляли ся гасичскы приставны лодѣ, една з них пробовала гасити, але неуспѣшно. На берегах ся згромадили люде. Монблан донесло до мола число 6, и там огень перешмарив ся на берег. Тото вшитко держало около 20 минут.

В 9:04:35 AST Монблан выбухнув. Огняна куля подняла ся до вышкы 1,6 километра и вытворила грибовиту хмару. Сила выбуху вытворила приливну волну вышкы аж 18 м над значков высокой воды на галифакском березѣ. Норвежскый парник тов волнов быв поднятый и вынесеный на мѣлину при дортмундском березѣ, капитан загынув. Понеже стало ся то взимѣ, в розваленых домах горѣв огень, котрый причинив пожар по цѣлой околици. В радиусѣ 1,6 км не зостало едной хыжы, придатной на бываня. 

Галифакс в року 1917 быв процвѣтаючый город, ту приходили и одходили войсковы едноткы, посыланы на фронт, война перетворила город на индустриалный центер з приливом роботникох и иншого обывательства. И тото вшитко закончило ся о даколько минут по девятой годинѣ 6. децембра. Од Монблана не зостало нич: выбух  розметав 3000-тонну шифу и спустошив околицю  на плосѣ 325 акры. В городѣ, котрый мав тогды 65 тысяч обывательох, были забиты нараз понад 1600, а ранены около 9000 людей. Тото было вецей як фронтовы утраты цѣлой провинции Нова Шкоция в Первой свѣтовой войнѣ.  Материалны шкоды были шацованы на $35 000 000. В перерахунку на днешну вартость долара тота сума ровна $500 000 000. Веце як рок требало, жебы выглядати тай идентификовати вшиткых загынулых. Официална датабаза в архивѣ Новой Шкоции числить 1950 имен.

По многых експертизах и судовых процесах были наконець оба капитаны признаны винныма. Норвежскый за то заплатив животом, а французскый зостав под охранов свого уряду, котрый рѣшѣня канадского и англицкого суда не вызнав.




#Article 735: Галифакс (Нова Шкоция) (218 words)


Галифакс — главный город провинции Нова Шкоция, найвекшый морскый пристав атлантичного берега Канады, стратегично положеный на морскых дорогах до Европы. Тым приставом прошла основна маса историчной имиграции, а тыж велику ролю играв во двох свѣтовых войнах.

Галифакс основаный в року 1749 британскыма колонистами.
 
В року 1870 быв споеный желѣзницьов з тихоокеанскым берегом, и одтогды зачинать ся его индустриализация и економичный рост, ставать ся важным транспортным узлом. Страшный удар дознала економика города при великом выбуху 1917 року. По року 1950 зачинать быти тыж центром едукации, културы и наукы. В року 1996 были ку Галифаксу припоены сосѣдны Дартмут и Бедфорд, а под централну справу и цѣла територия грофства Галифакс.

По року 1996 были ликвидованы административны органы Дартмута, Бедфорда и грофства Галифакс. Одтогды мер и 23-членна рада региона справуе цѣлу територию региона Галифакс, котра мать официалну назву Самосправный регион Галифакс,  Halifax Regional Municipality (HRM). Створѣня самосправного региона привело до знижѣня часткы католикох, а з той причины была ликвидована паралелна система католицкых и некатолицкых школ, котра ествовала 150 рокы. Еще скорше была ликвидована 100-рочна «джентлменска» догода, же мер мать быти наперемѣну раз католик, а раз протестант.

Через приставище ч. 21, Pier21 , в роках 1928–1971 перешов веце як миллион имигрантох. В сучасности тото приставище фунгуе яко музей имиграции.

В Галифаксу мож тыж пообзерати историчный центер, навщивити морскый музей и давну британску крѣпость Цитадела.




#Article 736: Нова Шкоция (184 words)


Нова Шкоция,  Nova Scotia,  Nouvelle-Écosse — провинция Канады, една з трьох Побережных провинций, найвекша меджи нима подля обывательства. Главный город — Галифакс — економичный и културный центер провинции. Територия — 55 284 км², з того певнина — 53 338 км2, внуторна акватория — 1 946 км2. Внуторна акватория складать ся з понад 3 000 озер и соток малых рѣк и потокох. Обывательство — 923 598 особ (2016).

Нова Шкоция в року 2013 мала 453 800 затрудненых особ, з котрых 81% робив во сферѣ служб. Безроботя в року 2012 было 7.2%, з чим провинция умѣщать ся меджи найгоршыма.

Главным жерелом енергии зоставать властне угля. В 1970-х роках при достатку туньой нафты, перешли на ню, 
але то была хыба, бо цѣны нафты выростли. В року 1984 зачала давати енергию приливна електрарня в устю рѣкы Аннаполис, перва в Сѣверной Америцѣ. В сучасности енергию застачать на 59% властне угля, 21% властный газ, 18% гидроресурсы.

Подля списованя року 2006 найвекшы народностны групы суть Канадяне, Шкоты, Англичане, Иры и Французы. Межи спозначныма меншинами суть негры, Арабы и Китайцѣ, довъедна творячы 4% обывательства. Английскый язык назвали материнскым 92%, другый официалный язык, французскый, приголосили 3,6%; неофициалны языкы довъедна — 3,8%.




#Article 737: Ямайка (161 words)


Яма́йка () — островна держава Сѣверной Америкы, положена на главном островѣ Ямайка и сосѣдных дробных островах Карибского моря, 145 км на юг од Кубы и 191 км на запад од Гайти.

Ямайка была объявлена Кристофором Колумбом в року 1494 и в зачатку 16. ст. была колонизована Испаниев. Англия обсадила остров в року 1655 и заложила плантации цукру, какава и кавы, на котрых робили довезены рабы. Рабство было зрушене в року 1834. Ямайка 6. августа 1962 достала повну независимость од Споеного кральовства. Тот день, День Независимости, е державным святом.

Ямайка е членков Сполоченства Народох. Форма державного зряджѣня — парламентска демокрация под конштитучнов монархиов британской коруны. Правны нормы и законы одповѣдають британскому праву. Глава державы — кральова Елизабет ІІ. (од року 1952), ей владу представлять Генералный Губернатор Др. Патрик Аллен (од року 2009).

Продукция земледѣлства: цукрова тростина, бананы, зернова кава, цитрусове овоча, дроблязь, козы, молоко (7% ГДП). 

Промыслова продукция: легкый промысел, рум, цѣмент, метал, папѣрь, хемична продукция (21% ГДП), в том числѣ вывоз бокситох (5% ГДП).




#Article 738: Кральовство Великой Британии (234 words)


Тота статья пише о заниклой историчной державѣ. О днесь екзистуючой державѣ см. Споене кральовство.

Кральовство Великой Британии,  Kingdom of Great Britain, официално тыж Велика Британия,  Great Britain — исторична держава, котра екзистовала в роках 1707–1800. Взникла злучѣньом Англицкого кральовства и Шкотского кральовства на основѣ законох о унии, приятых в первой половцѣ року 1707 одповѣдно англицкым и шкотскым парламентами.

Оба кральовства од року 1603, по смерти Елизабет І. ей наступець, шкотскый краль Якуб І., прияв под свою владу з титулом Краля англицкого и Краля шкотского, наслѣдком чого перебывали в персоналной унии, а в обох кральовствах фунговали самостатны парламенты. По злучѣню в року 1707 быв вытвореный еден парламент, котрый засѣдав в Лондонѣ.

В року 1800 быв приятый Акт о унии 1800, ратификованый парламентами обох сторон, котрый в §1 конштатовав, же дньом 1. януара 1801 Кральовство Великой Британии и Кральовство Ирске злучають ся навсе до едного кральовства, под назвов Споене кральовство Великой Британии и Ирландии. Тым актом заникла стара держава и взникла нова.

Назва Britain походить з латинской назвы острова Велика Британия — Britannia або Brittānia, через старофранцузске Bretaigne (в модерной французчинѣ Bretagne) и середньоанглицке Bretayne, Breteyne. Назва Great Britain была первый раз официално поужита в року 1474.

В Договорѣ о унии з рока 1706, §1, пак в наступном ратификачном Актѣ о унии (1706) зафиксовано, же оба кральовства, од датума ту зазначеного, циже 1. мая 1707, и навсе злучують ся до едного кральовства, под назвов Велика Британия.




#Article 739: Споене кральовство Великой Британии и Ирландии (204 words)


Тота статья пише о заниклой историчной державѣ. О днесь екзистуючой державѣ см. Споене кральовство.

Споене кральовство Великой Британии и Ирландии,  United Kingdom of Great Britain and Ireland, взникло яко суверенный штат 1. януара 1801 на основѣ Акта о унии з року 1800, котрым ся злучили Кральовство Великой Британии и Кральовство Ирске. Од року 1916 в Ирландии зачав ся и наберав силу сепаратизм, была выголошена, а наконець в року 1919 ирскым парламентом конштитуована Ирска република, котру в Лондонѣ не вызнали, што вело ку Британско-ирской войнѣ. Война закончила ся догодов 6. децембра 1922, котров ся територия острова роздѣлила: двадцять шѣсть зоз тридцятьох двох областьох Ирландии выступили з унии и заложили Ирскый слободный штат на правах доминиона британской коруны (нескоршу Ирску републику). Сѣверна Ирландия зостала частьов Споеного Кральовства, а пак в року 1927 британскый парламент схвалив нову назву державы Споене кральовство Великой Британии и Сѣверной Ирландии, под котров назвов ествуе доднесь.

В добѣ кральовной Виктории, (1837–1901), котра была на тронѣ 64 рокы, Британска империя ся значно розмогла, а Споене кральовство стало ся наймогутнѣйшым индустриалным и финансовым центром свѣта.

Свого найвекшого росширѣня дожила ся Британска империя в року 1917, за краля Георга V., коли Перва свѣтова война привела ку занику Российской империи, Австро-Мадярщины, Османской империи и Нѣмецкого цѣсарства.

 




#Article 740: Желізнична негода в Сен-Мишел-де-Морьенн (559 words)


Желѣзнична негода в Сен-Мишел-де-Морьенн, котра ся стала 12. децембра 1917 в Алпах, была найтяжшов желѣзничнов негодов, ку котрой дошло во Франции. Подля розличных жерел понад 800 аж понад 1000 французскых воякох везли ся з италийского фронта домов на 15-денный святочный урлап. По ночной катастрофѣ рано 13. децембра 1917 на апелу зголосили ся лем 183 пережившы воякы. Станом на 10/12/2012 идентификованы 702 загынулы. З тым ся ставать тота катастрофа найвекшов желѣзничнов катастрофов в цѣлой дотогдышной истории.
 

По успѣшном переходѣ через итало-французску границю два влакы прибыли по полудню 12. децембра на перву французску штацию Модан. В них ся везло 1200 воякох, котры достали урлап. Понеже французска сторона не мала на тот момент двѣ локомотивы, вшиткы вагоны скапчали в едну суправу, котра мала 19 вагоны, довжку 350 м, вагу 526 тон. Така суправа мала быти влечена двома локомотивами подля безпечностных желѣзничных норм. Нормы были недодержаны ани в том, же не каждый вагон мав приладя на гамованя: лем три первы вагоны мали пневматичны гамы, овладаны з локомотивы. Еще 5 вагоны мали задну бремзу и бремзаря. В вагонах не было свѣтла, палили свѣчкы. Число воякох подля официалного спису было 982. Меджи штациями Модан и Сен-Мишел-де-Морьенн е спад вышкы 346 м на диштанции 15,59 км, циже 2,2%. на дакотрых мѣстах до 3%. Водич локомотивы одмѣтав вести таку суправу, але быв принученый войсковым велительом. 

Суправа рушила долу о 23:15. Неодовго, уж по четвертом километрѣ пути локомотивный указовач скорости намѣряв 135 км/год, а гамы не стачили на то, обы овладати рух. Штрека бѣжить в узкой долинѣ рѣкы Арк, де на вельо мѣстах з горной стороны штрекы суть подпорны муры. Перед штациов Сен-Мишел-де-Морьенн штрека по желѣзному мостови переходить через рѣку и робить закруту попод опорный мур. В том мѣстѣ е дозволена максимална скорость 40 км/год, а влак ишов понад 100 км/год. Спойка межи локомотивов-тендером и первым вагоном ся розорвала, вагон ся выколеив и став поперек, а иншы вагоны ся згромоздили на него. Вагоны были деревяны и легко ся имили од роспеченых гамох и свѣчок. Окрем того зачала выбуховати муниция, котру зо собов незаконно везли вояци. 

Водич локомотивы увидѣв, што ся стало, онь тогды, коли му ся удало зоперти локомотиву з тендером на штации  Сен-Мишел-де-Морьенн. Зо шкотскыма вояками, котры чекали ту одхода на фронт, вернули ся на мѣсто катастрофы. Пожар не могли загасити до вечера далшого дня. Раненых зношовали до шпиталя в Сен-Мишел-де-Морьенн и до мѣстной макароновой фабрики, з котрой зробили шпиталь.

З громады шроту выбрали и зидентификовали 425 мертвых; 135 далшы тѣла и фрагменты не было можне идентификовати. На березѣ рѣкы и вздовж штрекы нашли еще 37 мертвых тѣл воякох, котры выскаковали з влаку, коли видѣли же ся жене неконтроловано, або были вышмарены при бочных торзнутях. Были погребены в громадном гробѣ. 13. децембра на ранном апелу зголосили ся лем 183 воякы.
Подля публикации историка Жан-Луи Шардана з року 1972, число жертв выносить 675; и по 50 роках по катастрофѣ, числа зоставали военнов тайнов, а желѣзничаре мали заказано о том дашто прозрадити. Лоранс Сокке, авторка новѣйшого мемориала L’accident de Saint-Michel-de-Maurienne le 12 décembre 1917 (10/12/2012) мать спис идентификованых 425 особ, од мерии Сен-Мишел-де-Морьенн, и еще спис додаточный од Департаменталного архива в Шамбери, де суть 277 особ (с. 36), циже число идентификованых жертв — 702.

Катастрофа достала статус военной тайны. Лем новинка Le Figaro замѣстила курты информации 14., 16. и 18. децембра, же стала ся негода, але не подала жадны числа.

Шестеро желѣзничаре были поставлены перед военскый суд, але были признаны невинныма.     




#Article 741: Нумидия (301 words)


Нумидия,  Inumiden — была старовѣкым берберскым кральовством в сѣверной Африцѣ, котре ся пак стало провинциев Римской републикы. 

Тото кральовство находило ся на територии днешного Алжира и Туниса. Сусѣдило на западѣ з римсков провинциев Мавритания (днешне сѣверне Марокко и сѣверозападный Алжир), а на востоку з римсков провинциев Африка (днешный Тунис). На сѣверѣ было ограничене Средоземным морьом, а на югу пустыньов Сагара, точнѣйше горскым пасмом Атлас.

Нумиды вели вандровный способ живота, а тота их назва е од номад. Дѣлили ся на два племена: Массаесилы на западѣ и Массилы на востоку. Были добры ѣздцѣ и бойовникы. Нумидскы скушености в ѣздецтвѣ, хованю кони, кавалерийской тактицѣ были перебраны Римлянами и послужили им при створѣню римской кавалерии. 

В Другой пунской войнѣ два племена нумидскы войовали на противных сторонах. Краль Массаесилох Масинисса, котрый жив коло Цирты (днесь Константин), спочатку прихыленець Картагены, перешов на сторону Римлян и много ся прислужив до их побѣды. За то му Римляне помогли добыти владу над цѣлов Нумидиев (202 до н. е.) и подтримовали го аж до смерти (148 до н.е.) При кральови Масиниссѣ велика часть Нумидох перешла на осѣдлый способ живота. По его смерти Римляне зась мудро роздѣлили Нумидию на даколько вазалных провинций, але прогрес в газдованю захранив ся и розвивав ся.

В року 118 до н.е. Югурта, немалженскый внук Масиниссы, узурповав трон, зась зобрав под свою владу цѣлу Нумидию и бойовав, жебы выслободити ю спод Рима, але в року 105 до н.е. Римляне зыскали назад повну контролу и роздѣлили державу на вазалны провинции.

Третю и послѣдну пробу зыскати независимость зробив краль Юба І. в роках 49–46 до н.е., але неуспѣв. Император Цезарь розмѣстив в Нумидии стале римске войско, з восточной части створив римску провинцию Африка (46 до н. е.). Главным городом провинции была Цирта (днесь Константин), важным приставом — Гиппо Региус (днешна Аннаба). Западну часть пак прилучили ку Мавритании, вазалному кральовству Рима.

 




#Article 742: Друга пунска война (795 words)


Друга пунска война (звана тыж Римлянами «война з Ганнибалом» або Ганнибалова война, 218 до н. е.—201 до н. е.) — военный конфликт меджи двома коалициями, веденыма Римом и Картагенов, за гегемонию в Середоморю.
  

По Первой пунской войнѣ Картагена утратила остров Сицилию и сосѣдны островы, котры лежали на важных торговых путях недалеко од ей главного супера, Рима. В иншых частях Середоморя свои позиции удержала, але подля мира з року 242 до н. е. не могла колонизацию Иберии росширяти за рѣку Ебро. 

Тото условя зламав картагенскый военный везирь в Иберии, Ганнибал, коли по 7-мѣсячном облѣганю забрав город Сагунто в зонѣ римского вплыву (219 до н. е.). Римляне пришли з посолством до Картагены, жадаючи, жебы им быв выданый Ганнибал и вернутый Сагунто, але Картагена на то не пристала, што значило выповѣдь войны (218 до н. е.).  

Ганнибал быв талентованый войвода и добрый дипломат. Знав договорити ся з неприятелями Рима, зыскати их на свою сторону, але и выбрати нечекану непрительом тактику войны. Пришов берегом моря под Алпы, маючи 80 тыс. пѣшого войска, 12 тыс. кавалерии  и 37 бойовых слонох. Римляне, дознавши ся о походѣ, выслали навстрѣч войско, ведене конзулом П. Корнелием Сципионом, жебы перестав Ганнибала в Галлии, але Ганнибал ся му выгнув. Перешов Алпы за 15 днѣ, з тяжкыма утратами, зостали му 20 тыс. пѣхоты, 6 тыс. кавалерии и 7 слонох —  и нанутив Римлянам войну на их територии.

Едну за другов выгравав битвы:

 
Успѣшныма битвами, наймя при Каннах, де утраты на римской сторонѣ (50 тыс.) много раз перевысшили картагенскы (5 700), зыскав собѣ славу непобѣдимого, и видѣло ся, же го никто не годен зоперти.

Вдухновлены тым, Македония выголосила войну Римови, збурила ся и Капуа, другый найвекшый римскый город, подняли ся против Рима и Сиракузы.  Але Римляне мали перевагу на морю, зато Ганнибал не мог достати засобы од Картагены. Не мог достати засобы ани з Иберии, бо Римляне послали там 60 шиф и в битвѣ при Ебрѣ драматично розбили тамошне картагенске войско (215 до н. е.), наконець добыли собѣ город Нову Картагену, иберийскы стрѣберны копалнѣ и державну касу (209 до н. е.). Римляне змобилизовали до войска 17-рочных хлопцьох, выслободили з рабства рабох и взяли их до войска. По довгом облѣганю подлягла Римлянам Капуа (211 до н. е.). О рок на то вернули тверду контролу над Сиракузами (210 до н. е.).

Розвивали Римляне свой успѣх и в Иберии: о рок по взятю Новой Картагены П. К. Сципион мл., освоившый тактику Ганнибала, розбив картагенске войско Гасдрубала при Бекулѣ над рѣков Гвадалквивир (208 до н. е.). Гасдрубал з останками войска лишив Иберию и рушив на помоч свому братови Ганнибалови, перешов Алпы, але войско его было розбито при рѣцѣ Метаврус (207 до н. е.). Сам Гасдрубал быв забитый, а голову его послали в стан Ганнибала, жебы знав, ци може ся надѣяти на помоч.

З Картагены под везирьством Магона, тыж Ганнибалового брата, в року 205 до н. е. одплыло 14-тысячне войско, але не могло высадити ся близь Ганнибалового войска через перевагу Римлян на морю и было розбите  в Цисалпской Гаулии в року 203 до н. е.

В року 206 до н. е. мав уже П. К. Сципион мл. цѣлу Иберию очищену од картагенского войска, навеце зыскав на свою сторону двох нумидскых кральох, Сифакса и Масинисса, и ладив ся ити походом до Африкы, до Нумидии, подобно тому, як Ганнибал рушив быв з тыла через Алпы на Рим. П. К. Сципион мл. достав пост конзула (205 до н. е.) и заняв ся укрѣплѣньом свого войска.

В року 204 до н. е. римске войско в силѣ около 30 тыс. воякох на 400 доправных и 40 военных шифах высадило ся в Африцѣ коло Утикы, недалеко од Картагены. Картагеняне зобрали 30 тыс. войска и 3 тыс. кавалерии, до них прилучив ся краль Западной Нумидии Сифакс, зо своима 50 тыс. пѣхоты и 10 тыс. кавалерии, нечекано зрадившый Римлян. Два таборы даякый час лем позоровали еден другого, зыскуючи информации. Пак римскы генералове роздѣлили силы на двѣ части и вночи атаковали неприятеля зоз двох бокох успѣшно го розбивши.

В року 203 до н. е. Картагеняне ургентно покликали Ганнибала вернути ся зо вшиткым войском на защиту Картагены, ведучи тым часом догваряня и затягуючи час, докы ся его войско не верне. Была то их послѣдна шанса.  

В октобрѣ 202 до н. е. войска Ганнибала и П. К. Сципиона мл. зышли ся в послѣдной битцѣ. Римляне поужили нову тактику против бойовых слонох, резултатом котрой было велике спустошѣня в рядах Картагенян, а римска и нумидска кавалерия, три раз векша од картагенской, ударами з бокох довершила розгром.

Картагена мала одказати ся од свого флота, окрем 10 шиф, од бойовых слонох. Мала выпустити всѣх заятых Римлян. Мала оддати Риму всѣ европскы територии, признати владу краля Масиниссы на вшиткой територии Нумидии. Войны могла вести лем з дозвола Рима и выплатити му котрибуцию 10 000 талентох за 50 рокы.

Побѣда Рима в войнѣ означала, же Рим достав пановне поставлѣня в Средоземном регионѣ и став ся безконкурентным владарьом Середоморя. 
 




#Article 743: Берберскы языкы (146 words)


Берберскы языкы — языкы Берберох, котры входять до афроазийской родины. Число говорячых шацують на 30 милионох. Найвекше число говорячых берберскыма языками жие в Алжирѣ (13,7 млн) и Марокку (11-17 млн). Найвекша берберска диаспора жие во Франции (2 млн).
 

Назва «Берберы» походить од от  βάρβαροι,  barbari, самоназва — imaziɣən (имазигхен), еднина amaziɣ (амазигх), самоназва языка — tamaziɣt / ⵜⴰⵎⴰⵥⵉⵖⵜ (тамазигхт). 

Берберскы языкы хоснують три системы писма. Найдавнѣйша, тифинагх, хоснована напр. в добѣ Нумидии, захранила ся доднесь у Туарегох в Сагарѣ. В наш час суть пробы росширити хоснованя того писма и про сѣверноберберскы языкы: напримѣр, в Марокку оно официално заведено до школной выукы. 

В Алжирѣ популарнѣйше латинске писмо (наймя про кабилскый язык), таке писмо тыж официалне в Нигеру и Мали. 

Арабске писмо поуживало ся в берберскых языках од середновѣку, днесь поуживать ся главнѣ в Марокку и Либии.

В берберском языку Кабил ествуе , котрый на конець рока 2017 числив 2899 гасел. 




#Article 744: Жупа Земплин (188 words)


 Тота статья говорить о историчной мадярской жупѣ. О словацком историчном регионѣ см. Земплин (Словакия).
Жупа Земплин,  Comitatus Zemplinensis,  Zemplén vármegye — административно-териториална часть историчного Мадярского кральовства. Днесь векша часть жупы належить Словакии яко историчный регион Земплин (Словакия), а менша — Мадярщинѣ яко часть днешной жупы Боршод-Абов-Земплин.

Жупа положена была в сѣверной части Мадярского кральовства и межовала з австрийсков коруннов земльов Галичина (днесь Польща), на востоку з жупов Унг, на западѣ з жупами Шариш и Абов-Торна, на югу з жупами Боршод и Саболч. Територия жупы была 6282 км2.

Найвекша рѣка — Тиса, котра роздѣлять Земплин од Саболча. Друга найвекша рѣка Бодрог, котра принимать воды з Топлѣ, Ондавы, Лаборця, Уга и Латорицѣ. Басейн тых рѣк обнимать историчны жупы Берег, Унг, Земплин, Шариш.

Южна часть жупы славна з овоцинарства и винарства. 

Мадярска назва жупы мать славянске корѣня. Zem означать землю, а plén 2 з 373 населеныма пунктами и 209 763 обывателями одышла Чехословакии. В мадярской части жупы столиця зостала незмѣнена. В сучасности днешна жупа Боршод-Абов-Земплин мать столицю в Мишколцу.

В року 1890 обывательство жупы чинило 299 197 особ. Етничный подѣл быв такый: 

В року 1910 жупа мала 343 194 обывателе, з того:
 




#Article 745: Виктор Добрянскый (512 words)


Виктор Добрянскый — грекокатолицкый священик, педагог, културный и политичный дѣятель русинофилской ориентации, публициста и организатор школства, старшый брат Адолфа Добрянского.

Родив ся 3.марца 1816 в Рудльовѣ, Врановскый округ, жупа Земплин, Австрийска империя в родинѣ грекокатолицкого священика Ивана Добрянского и Шарлотты Сепешгазиовой, котра походила з нѣмецкых колонистох, циже про него нѣмецкый язык и русинскый были материнскыма. В Левочи выходив гимназию, пак абсолвовав теологию и филозофию на высшой школѣ во Вѣдню. 

Працовав яко префект интерната про дѣтей схудобнѣлого земянства (1840-1847), а од року 1847 — секретарь епископа Пряшовской грекокатолицкой епархии,  радник и нотарь конзистории. В часѣ револуции рр. 1848-1849 быв вплывным каноником Пряшовской грекокатолицкой епархии и быв меджи тыма немногыма числом русинскыма интелигентами, котры прияли револуцию з великыма надѣями на то, же ей идеалы и цѣли послужать на хосен и народностным меншинам Мадярщины. Од представительох мадярской векшины вшакже не находив порозумѣня, а его усилованя о розвой русинского школства и културы были означованы як «панславизм». Про то он и его сполочници гледали порозумѣня во Вѣдню: 13. октобра 1849 быв на челѣ русинской делегации, сповномочненой епископом Осифом Гаганцьом, котра была прията императором Францом Йозефом І. и передала му Меморандум Русинох угорскых, быв ай едным з авторох того меморандума. Меморандум обсяговав 10 пунктох, в котрых были жаданя о ровны права Русинох з иншыма народностями, вытворѣня окремого Русинского округа з урядниками русинской народности, або овладаючыма русинску бесѣду, заведжѣня русинского языка як языка школной выукы и администрации в Русинском окрузѣ, вытворѣня гимназии и русинской академии в Ужгородѣ, выданя Русинского Вѣстника во Вѣдню, русинскы капланы в тых военскых еднотках, де вояци восточного обряда чинять векшину, ровна платня про русинскых урядникох, учительох, священикох и канторох, як в иншых частях монархии. 

Дакотры з тых жадань были зреализованы. Уж  15. октобра 1849 быв вытвореный Ужгородскый цивилный округ, а другым окружным референтом и управительом канцеларнѣ округа быв менованый Адолф Добрянскый. Были менованы русинскы урядникы, заведеный «руськый» язык до административы, выписаны триязычны надписы в публичных просторах: мадярскы, нѣмецкы и «руськы», а «руськый» язык быв заведеный яко предмет до середных школ. Хоть тот «руськый» язык подля представ Добрянского мав быти чистый великорусскый, але не быв уж з той простой причины, же урядници, учителе, священици знали лем свой мѣстный язык. Школным инспектором округа быв менованый Виктор Добрянскый. 

Русины Земплина, Шариша и Спѣша жадали, обы были припоены к Ужгородскому цивилному округу. Але по неповных пятьох мѣсяцях, 3. марца 1850 быв Адолф Добрянскый одволаный и повѣреный иншыма функциями, а новоствореный округ де факто перестав фунговати. Виктор Добрянскый быв менованый Школным радником до Кошиць (1850-1852). В Кошицкой гимназии организовав выуку «руського» языка и читав там курс грецкого языка. Продовжовав выступовати з публицистичныма статьями на политичны, културны и просвѣтны темы в Вѣстнику для Русиновъ Австрійской державы, выдаваном во Вѣдню.

Виктор Добрянскый быв локал-патриотом, не быв согласный з крайным панславизмом свого брата. Од зачатку револуции вѣровав в ей идеалы и в то, же будуть они еднако служити и Русинам.
В новинцѣ Budapesti Híradó з дня 27. юна 1848 писав:
О то вецей быв скламаный политиков державы, психично захворѣв и 3. марца 1860 пробовав застрѣлити ся з пиштолѣ. Умер 12. юна 1860, 44-рочный. Покоить ся в криптѣ Пряшовского катедралного храма, около А. Духновича.




#Article 746: Римска република (786 words)


Римска република,  Res publica Romana — исторична доба Старовѣкого Рима, обнимаюча 509—27. рокы до н. е. Державно-политича организация републикы обсяговала демократичны, олигархичны и монархичны (перевзяты од предошлого кральовства) елементы.

Римска република была републиков аристократичнов, понеже высшый владный орган — сенат, — быв складеный лем з аристократох (патрицийох). Жадный урядник,  magistratus, не быв плаченый, наопак, подля практик републикы мав з властных гроши платити розличны позиранкы и добра про плебейох, жебы го выбрали на уряд. Подля официалной идеи Senatus Populus que Romanus (Сенат и обывателе Рима),  люд свое право влады реализовав на згромаджѣнях розличного уровня,  comitia. 

Римска република взникла на мѣстѣ Римского кральовства в року 509 до н. е., коли быв ей послѣдный краль Луций Тарквиний Супербус зверженый з трона. По выгнаню краля сенат зачав выберати двох конзулох на еден рок, котры владли в державѣ. Часть штатных инштитуций перешла од добы кральовства, як напримѣр сенат, але з часом достали новы функции, але векша часть была сформована наново на потребы републикы. 

Историю Римской републикы звыкли роздѣльовати на три добы:

В зачатку република вела меншы и векшы войны зо своима сосѣдами. Територия републикы была в зачатку ограничена городом Рим и найблизшов околицьов. Завязовали ся военны и торговы договоры, потребны про оборону и розвой. Уже в року 509 до н. е. быв завязаный первый торговый договор з Картагенов.

Во сферѣ внуторной вылѣпшовала державны инштитуции и мусѣла рѣшити конфликт меджи патрициями и плебеями. Уже в року 501 до н. е. быв установленый пост диктатора, на тот пост зачаточно выберали лем патриция и лем на 6 мѣсяци в часѣ великого огрожѣня републикы, коли была потреба силной влады. Про внуторны конфликты быв року 471 до н. е. введеный инштитут трибунох, представительох плебса, котры выступовали в оборонѣ интересох плебейох: трибуны мали право ветовати закон в сенатѣ.

В року 390 до н.е. Галлы заяли и спалили Рим. Не могли добыти лем Капитолийскый град, але взяли го в облогу. Наконець обложены Римляне мусѣли заплатити контрибуцию 1000 либер золота (450 кил), жебы их лишили на покою.

В конци ранной добы до Римской републикы належала уже вшитка територия Апеннинского полуострова.

В середной добѣ Римска република вела войны за панованя в Середоморю. Република выбудовала морску флоту, добыла островы Корзику (259 до н. е.),  Сицилию (241 до н. е.), Сардинию (225 до н. е.).

Войновы успѣхы, дани и контрибуции, котрыма република обтяжовала завойованы провинции, дозволили добити ся   процвѣтаня во внуторной сферѣ. Од року 167 до н. е. гражданин републикы уж не повинен быв платити жадны дани. 

На конець середной добы Римска република пановала в цѣлом Середоморю.

В поздной добѣ територия ся росширила нательо, же про ей утриманя в покорности мусѣли створити жолднѣрске войско (реформа Гая Мариуса). Одтеперь перевагу над сенатом зачали доставати успѣшны войсковы велителе и их приватны войска. Наслѣдком того поздна доба принесла серию домовых воен и повстань. Найвекшы были:

Домовы войны и внуторны непокои вели наконець ку занику републикы.

Упадок републикы зачав ся по другой домовой войнѣ, котра тырвала од року 49 до н. е. до року 44 до н. е. В року 51 до н. е. Цезарь остаточно покорив Галлию, став ся надзвычайно богатым и мав авториту в очах цѣлой републикы и подпору своих легионох. Влада дотеперь была в руках триумвирата Цезарь-Красс-Помпей. Цезарь привязав Помпея, свого потенциалного супера, оддавши му свою дѣвку за жену. Але в року 54 до н. е. она умерла при породѣ, и тота вяза утратила ся. Красс, найбогатшый Римлянин, подпоровав Цезаря, але в року 53 до н. е. быв забитый в битцѣ под Каррами в Мезопотамии. Помпей став ся супером Цезаря и мав вплыв в сенатѣ, де многы сенаторы были тыж противници Цезаря. Цезарь став ся реалнов грозбов про Помпея. Конзулскый термин Цезарьов быв при концю, и Помпей надѣяв ся, же подля закона од Цезаря буде одняте велительство легионами, котры войовали в Галлии. Цезарь мав ся стати простым обывательом. Але 10. януара 49 до н. е. Цезарь, не хотячи стратити владу, зоз войском перешов рѣку Рубикон и рушив на Рим. Зачала ся 2. домова война, в котрой быв Помпей забитый в року 48 до н. е. в Египтѣ. Цезарь бив ся зо своима противниками, аж в року 45 до н. е. забрав собѣ вшитку владу и выголосив себе диктатором на 10 рокы. Але неодовго, уже 15. марца 44 до н. е. загынув Гай Юлий Цезарь жертвов комплоту.

Смерть Цезаря допровадила до 3. домовой войны в котрой наконець Октавиан, адоптованый сын забитого, побѣдив Марка Антония в морской битвѣ при мысѣ Акциум в Йонском морѣ (31 до н. е.). Марк Антоний и войовавша на его сторонѣ египетска пановниця Клеопатра з частьов флоты утѣкли до Египту. На другый рок Октавиан покорив Египет и, вернувши ся в Рим и зобравши до своих рук вшитку владу, пановав 44 рокы. В року 27 до н. е. сенат дав му честный титул Augustus (Священый) . Октавиан став ся первым римским императором.




#Article 747: Триумвират (193 words)


Триумвират,  triumviratus, од trium virorum, трое мужох — означав в Старовѣком Римѣ официалну тричленну комисию, котрой была повѣрена конкретна функция. Член триумвирата называв ся триумвир. 

В узшом и найвеце познатом смыслѣ иде о сполочне владнутя трьох вплывных политичных або военскых особ. В истории Старовѣкого Рима были два такы триумвираты. Оба были створены в добѣ кризы републикы, неофициално, з оминутьом сенату, котрый тым способом утрачав свою прерогативу.

Триумвират Гней Помпей Великый (106-48 до н. е.) — Марк Лициний Красс (114-53 до н. е.) — Гай Юлий Цезарь (100-44 до н. е.). Быв створеный в року 60 до н. е. Роспав ся в року 49 до н. е. по загыбели Красса (53 до н. е.) и збройном конфликтѣ меджи Цезарьом и Помпеем.

Триумвират Октавиан Август (63 до н. е.-14) — Марк Антоний (83-30 до н. е.) —  Марк Емил Лепид (89-13 до н. е.). Быв створеный в року 43 до н. е. Роспав ся в року 36 до н. е. по тому, як быв Лепид з триумвирата одстраненый, а 31. децембра 33 до н. е. закончив ся термин триумвирату и обое позосталы тото потвердили.

В Старовѣком Римѣ было вецей официалных триумвиратох. Напримѣр, дакотры з такых:




#Article 748: Патриций (281 words)


Патриций,  patricius од pater (отець) — потомок старого римского рода. Зачаточно лем патриции были повноправныма обывателями Рима. В добѣ Римской републикы поступно зыскують обывательскы права и плебеи. 
 

В найстаршой добѣ выграднѣ патрициям належало право  служити военску службу, право голоса при выберанках, право быти выбраныма на державну службу, право быти священиками. Створити законну манжелску пару могли лем особы, належны ку патрициям. Лем патриции творили народ (populus). Патриции дѣлили ся на три племена (tribus): Ramnes, Tities a Luceres. Кажде з тых племен складовало ся з 10 курий (curiae). Родины патрициох (familiae) творили роды  (gentes), а каждый род належав до едной з 30 курий. Згромаджѣня 30 курий,   
Куриалне згромаджѣня (comitia curiata) было найстарша и найважнѣйша инштитуция влады.  

Од зачаткох Римской републикы плебеи усиловали ся достати ровны права з патрициями и минули цѣлы столѣтя аж тота цѣль была досягнута.

В поздной добѣ Римской републикы в резултатѣ домовых войн и другых причин число родин патрициох змалѣло нательо, же было их ледвы 50. Зато Цезарь и Август зачали придѣльовати статус патриция новым родам за заслугы, и од той добы придѣлѣня патрициату стало ся цѣсарьскым вызнаменаньом.

В добѣ Римской империи Константин Великый (306–337) дав понятю патриций новый обсяг: одтогды быв то почестный титул, а слѣдовав в ступници рангох нараз за конзулом, з чого выплывать, же носило го лем невельо людей.

В середновіку и ранном нововіку титул патриций означав голову богатой и решпектованой родины в городѣ, котрый мав право быти членом самосправы города. Громадна назва патрициат означала  цѣлу тоту социалну версть обывательох города, котра обычайно была и економично найлѣпше поставлена.

В обычаю римскых патрицийох было ѣсти лем трема перстами, не поуживаючи перстенник и мизилник. Тыж належало перед ѣджѣньом мыти рукы, а в часѣ ѣджѣня великы кусы порѣзати на меншы.
 




#Article 749: Плебей (323 words)


Плебей,  plebeius од plebs люд, варощане — быв римскый варощан, котрый не мав предкох межи родовов шляхтов (патрициями). Плебеи могли быти привезены до  Рима люде зо завойованых земель, люде з околичных племен, або иншы. Плебеи были слободныма обывателями Рима, але довгый час не мали политичны права. Громадный назывник плебс,  plebs, окреслять плебейох як социалну версть.

Подля легенд кральове Тулл Гостилий (672-642 до н. е.) и Анк Марций (642-617 до н. е.) населили Рим людми зо завоеваных земель, давши им права варощан, але не давши права голоса и державной службы. 
Историк Бартолд Георг Нибур, подробно штудовав тему римского плебса и поважовав, же плебеи появили ся в Римѣ за краля Анка Марция (642-617 до н. е.). 

З настаньом аристократичной републикы (509 до н. е.) недостаток политичных прав у плебейох указуе ся барз выразно. Не могли они служити в державных урядах, не могли вступити до сопружества з сынами и дѣвками патрицийох. Не мали права ани знати законы, котры принимав сенат. Занимали ся ремеслом, купецтвом, земледѣлством. 
Уж од 6. ст. до н. е. домагали ся плебеи, жебы им были придѣльованы землѣ на завойованых териториях, на котрых бы могли уживити ся. Богатшы плебеи домагали ся доступа до державных урядох. 

Первый великый протест плебейох быв в року 494 до н. е., коли одышли гет з Рима на околичну Святу гору и одвергли участь во войнѣ против сосѣдного племени Еквох. Тым протестом домогли ся заведеня уряду трибуна, урядника, котрый мав обороняти их интересы. Подобным способом протестовали плебеи и другый раз (450 до н. е., 287 до н. е.): переставали фунговати городскы службы, замыкали ся бовты, земледѣлцѣ грозили городови голодом, вшыткы ся грозили одыйти з Рима и заложити нову осаду. Поступно собѣ вымогли все векшы права.

Плебеи при ѣджѣню послужовали ся вшиткыма пятьма перстами, не мали ниякы обычаевы предписы, як ся справовати за столом. Не так было у патрицийох: ѣсти належало лем трема перстами, не поуживаючи перстенник и мизилник, перед ѣджѣньом мыти рукы, а в часѣ ѣджѣня великы кусы порѣзати на меншы.




#Article 750: Середоморя (197 words)


Середомо́ря,  Cuenca del Mediterráneo,  Bassin méditerranéen,  Bacino del Mediterraneo,   Akdeniz Havzası,  אגן הים התיכון,  حوض البحر الأبيض المتوسط — историчный и землеписный регион, якый загорнюе землѣ в басейнѣ Середоземного моря.  Середоземне море было колысков мореплаваня, ту взникли, сполужили, активно торговали и вымѣньовали культурны досягнутя найдавнѣйшы цивилизации (Старовікый Египет, Фениция, Старовіка Греция тай иншы. По завойованю цѣлого Середоморя Римсков империев, оно ся вывинуло на найрозвитѣйшый регион старовѣку.

Островане з Креты уж в зачатку ІІ. тысячроча до н. е. торговали з Египтом. Около року 1500 до н. е. их вычеряли Феничане, котры створили свои колонии на берегах моря. За ними цѣле Середоморя опановали Римляне. По упадку Римской империи южны берегы Середоземного моря опановали Арабы. В 7-16. ст. Середоморя стало ся регионом двох религий: христианства тай исламу. Византска империя в 15. ст. заникла, а розмогла ся Османска империя (1299-1922). Середоморя в каждой историчной добѣ было регионом, котрый вплывав на цѣлу Европу.

Днешне Середоморя сопротив Сѣверной и Западной Европы е промыслово заосталым и худобным регионом, жие пригамованым темпом и старыми способами газдованя. Главным конарьом економикы региона зоставать туристика. Туристы притягуе стабилно добрый лѣтушный час, красны ландшафты, множество историчных памяток. Найвекшов проблемов региона зоставать напятя и конфликты межи трема набоженствами: исламом, христианством и юдаизмом.




#Article 751: Николоз Бараташвили (411 words)


Князь Николоз Тато Бараташвили,  ნიკოლოზ ტატო ბარათაშვილი; *27. децембер 1817   – †21. октобер 1845  — быв грузинскый поет-романтик. Через свою ранну смерть лишив односно невелике литературне наслѣдство: неповны 4 десяткы куртых лиричных верши, едну обширнѣйшу поему и немногы приватны писма, але наперек тому поважованый е за найвысшого представителя грузинского романтизма. Называли го грузинскым Байроном.
 

Родив ся в аристократичной, але схудобнѣлой, фамилии князя Мелитона Бараташвили (1795—1860), державного урядника, и князьовны Ефимии Орбелиани (1801—1849). Мав родинне имя Тато. В роках 1827-1835 достав середну освѣту в Тифлисском благородном училищу, в тых роках переменованом на Тифлисску гимназию. Хотѣв быв стати на военску службу, але забранила невылѣчима хромота, котру достав, упавши з лазива. Ити учити ся на универзиту не дозволила худобность родины, и не мав инше, як стати на державну службу на скромный пост в судном резортѣ, жебы финанчно подпорити родину. 
Великый вплыв на него в гимназии мав професор Соломон Додашвили, грузинскый патриот, писатель, просвѣтитель и либералный филозоф. В року 1832 быв роскрытый комплот, участникы котрого хотѣли выслободити Грузию з Российской империи. Вшыткы были депортованы з Грузии, а быв меджи нима и его учитель Соломон Додашвили. Далшов психичнов травмов была одвергнута любость з боку князьовны Катерины Чавчавадзе, котрой вѣновав многы свои вершы. 

В року 1844, коли му отець остаточно скраховав финансово, Николоз мусѣв одыйти на державный пост до Нахичевану, а пак до Ганджи в Азербайджанѣ. Ту похворѣв ся на маларию и умер 27-рочный. 

Яко поет добыв знамости уже в 1840-х роках, авшак за живота ани еден рядок з его верши не быв напечатаный. Первы даколько верши Николоза Бараташвили были опубликованы лем о сѣм рокы по его смерти (1852). Але по выданю в року 1876 зберкы его поезий в грузинском языку став ся он едным из найпопуларнѣйшых поетох Грузии.

Поетична дѣдовизна Николоза Бараташвили обсягуе 37 лиричных верши и историчну поему Доля Грузии. Окрем того зостали еще 20 приватны писма. Але и при такой скромной дѣдовизнѣ занимать Бараташвили челне мѣсто в цѣлой грузинской поезии, е поважованый по найвекшом середновѣком епикови Шотови Руставели за найвекшого грузинского поета.
Его вершинный твор Мерани (1842) проникнутый настроем протеста, поет-ѣздець несе ся простором звѣздяной далекой ночи на окрыленом мифичном коньови Мерани и высиленый не годен перемочи тяжкости дорогы, але умерать в глубокой вѣрѣ, же настане лѣпша будучность, до котрой он проклав путь. В поемѣ Доля Грузии (1830) и вершу Гроб царя Ираклия (1842) поет задумуе ся о историчной дорозѣ своей отчизнины и вертать ся ку рѣшѣню царя Ираклия ІІ. звязати ей долю з Россиев.

Николоз Бараташвили достойно представлять грузинску културу в свѣтовой литературной дѣдовизнѣ. 




#Article 752: Тбилиси (185 words)


Тби́лиси,  თბილისი; давна назва: Тифлис, што означать: теплый — главный и найвекшый город Грузии.

Город розложеный в Тбилисской котлинѣ, простертый узков смугов такой на 30 км в долинѣ рѣкы Кура и на убочах прилеглых гор. Высота над морьом од минималной 380 м до максималной 770 м. Околиця Тбилиси дефинована яко 6-8-ступньова сейсмична зона . 

Город е важным транзитным пунктом на желѣзници Поти - Тбилиси - Баку.

Поважуе ся, же город заложив в 5. ст. царь Вахтанг І. Горгасали. Стратегична полога города меджи Европой и Азиев много раз чинила Тбилиси предметом суперѣня розличных сил региона. В року 1801 приключеный ку Российской империи. Богата подѣями история одбила ся на городской архитектурѣ. 

Город е великым промысловым, културным (17 театры, филгармония, циркус, музеи, филмова штудия) и едукачным центром (понад 10 высшых школ, Академия наук з 37 научныма инштитуциями), важным транспортным узлом. Ту ся кончить Военно-Грузинска дорога, проходить стратегична желѣзниця, находить ся меджинародный аеропорт. Город мае метро (од року 1966), четыри лановы пасажерскы дорогы, фуникулер. Велике число историчных и културных памяток приспѣвать ку стабилно высокому туристичному руху. 

Участка Тбилиси в економицѣ чинить 49% промысловой выробы и 56% служб вшиткой Грузии.




#Article 753: Ганджа (179 words)


Ганджа́,  Gəncə́, в 1804—1918 — Елисаве́тполь, в 1918—1935 — Ганджа́, в 1935—1989 — Кироваба́д) — другый подля плохы и третий подля обывательства город Азербайджана.

Город лежить в обнозѣ Малого Кавказа, в поводю рѣкы Кура, на желѣзници Поти-Баку. В городѣ фунгуе меджинародный аеропорт.

В року 1804 город быв завоеваный Российсков империов и переменованый на Елисаветполь. Перед тым был главным городом Ганджинского ханства, по том став ся центром Елизаветпольского уѣзда (1840—1929), Елизаветпольской губернии (1867—1929) и Ганджинской области (1952—1953). Од року 1989 вернув собѣ стару назву.

Економика складать ся зо земледѣлства, туристикы, долованя и переробкы мѣдных и алуминиовых руд.
Продукуе ся порцелан, гадваб и обувь. Найвекша в державѣ текстилна выроба. На торгах сосѣдных держав зыскав славу гадваб значкы Ganja silk.

По утратѣ торга СССР многы подникы фунгують лем на малу часть капациты, або змѣнюють выробный профил. Так в новшый час в городѣ зачали выробляти телевизоры, бутор. З векшых инвестиций выникать млин турецкой компании 
Fatoglu, котрый од року 1999 продукуе муку и выразно приспѣв ку спаду цѣн.

В городѣ суть четыри державны и двѣ приватны высшы школы, де ся учать 24 тыс. штудентох.




#Article 754: Кура (149 words)


Кура́,  Kura,  მტკვარი  Мтквари,  Kür — рѣка в Турции, Грузии, Азербайджанѣ. Довжка 1364 км, плоха басейну 188 тыс. км2. Мать выток на Арменской высочинѣ в Турции, вливать ся до Каспийского моря. 

В горном току, до Тбилиси, тече переважно серед тѣснин и проломох (найвеце знатый — Боржомскый пролом), черяючых ся з межгорныма котлинами и ровнинами; пониже Тбилиси корыто сѣм-там роздѣлить ся на рукавы, долина рѣки расширять ся. Около Мингечаура перетне скалисте пасмо Боздаг, повыш котрого створена клавзура.

О 236 км от устя Кура прийме правый приток Аракс. При устю творить делту плохы 100 км2.

Протѣкать через векшы городы 

На Курѣ суть гидроелектрарнѣ: Читахеви, Земо-Авчалска (Мцхета), Ортачала, Мингечаур; даколько меншых суть на притоках.

Пониже Тбилиси воды рѣкы активно ся хоснують на заводньованя земледѣлскых готари. В делтѣ розвите рыбарство: рѣка надзвычайно богата на рыбу. Рѣка сплавна од устя до Евлаха. Плавба про парникы можна на 200 км горѣ рѣков, про меншы лодѣ на 500 км.




#Article 755: Летиция (157 words)


Лети́ция,  Leticia — город, положеный на югу (найюжнѣйша точка) Колумбии, на одстояню 1100 км од Боготы. основан в 1867 году. Центер департамента Амазонас.

Город лежить на лѣвом березѣ Амазонкы и одстоить од Боготы на 1100 км. Амазонка ту творить границю: на правом березѣ стыкають ся границѣ Перу и Бразилии. Триграничный стык несе назву Трес Фронтерас. 

Город основав 25. апрѣля 1867 Бениньо Бустаманте,  Benigno Bustamante, тогдышный губернатор перуанского департамента Лорето под назвов Сан Антонио. Але уже 15. децембра 1867 быв город переменованый на Летицию . Споры меджи двома державами зачали ся в року 1911 и были урегулованы тайным двохсторонным договором в року 1928. В септембрѣ року 1932 перуанске войско окуповало Летицию. Военный спор ся закончив примирьом в маю 1933. Наконець Лига Народох в юну 1934 присудила територию Колумбии.

Город жие з туристикы и земледѣлства. Векшина обывательства суть приселенцѣ з Боготы и другых мѣст Колумбии, котрый влада стимуловала в роках 1940-1965 до переселѣня, жебы невтрализовати потенциалный сепаратизм мѣстного перуанского обывательства.




#Article 756: Сьерра Невада де Санта Марта (134 words)


Сьерра Невада де Санта Марта,  Sierra Nevada de Santa Marta — изолованый горскый массив в сѣверовосточной Колумбии.

Изолованый горскый масив Сьерра Невада де Санта Марта положеный о 45 км од берега Карибского моря, подля административно-териториалного дѣлѣня в департаментах Цезарь, Магдалена, Ла Гвахира.

В масивѣ суть вытокы 36 рѣчок, една часть из котрых вливать ся прямо до Карибского моря, а другу часть чинять рѣкы, што суть правыма притоками Магдалены.

Найвысшыма точками суть верхы Кристобал Колон и Симон Боливар, оба еднакой вышкы, доднесь еще не выяснено точнѣйше, ци дакотрый з них высшый. Але бизовно суть оба над 5 770 м, а так Сьерра Невада де Санта Марта е найвысшый на планетѣ прибережный изолованый масив. Приступ — од Санта Марты, або од Вальедупару. 

Основна часть горского масива в року 1964 была выголошена за народный парк и природну биосферну резервацию UNESCO.




#Article 757: Народный парк Полонины (127 words)


Народный парк Полонины — народный парк в Словакии на границях з Польщов и Украинов в горском пасмѣ Буковскы Верхы. Зоз тов териториов  сосѣдять Бещадскый народный парк,  Bieszczadzki Park Narodowy в Польщи и  Ужанскый народный природный парк,   Ужанський національний природний парк на Украинѣ. Народный парк Полонины выголошеный быв 1. октобра 1997 на плосѣ 298.05 км2 з охранным пасмом 109.73 км2.

НП Полонины лежить на крайном востоку Словакии, его найвысша точка — тромежа Верх Кременець (1221 м). 80% територии занимають буковы лѣсы, далшу вызнамну часть полонины. В року 2004 ту привезли невелике стадо зуброх. В року 2016 стадо числило около 25 екземплары.

В року 2007 была часть НП Полонины, де суть буковы пралѣсы записана до Свѣтовой дѣдовизны UNESCO. Парк отвореный про туристику цѣлорочно, мать веце значкованых ходникох.

Кликнийте на образок про звекшѣня.




#Article 758: Меджинародна уния охраны природы (102 words)


Меджинародна уния охраны природы,  International Union for Conservation of Nature), IUCN — меджинародна организация, замѣрена на всокочѣня природных ресурсох. Была заложена в року 1948. Сѣдлиско организации находить ся во швайцарском Гланду около Женевского озера. IUCN споюе 83 державы, 108 державных инштитуций, 766 невладных организаций, 81 меджинародну организацию и около 10 000 фахманох и ученых з цѣлого свѣта.

Организация мать роздѣлену свою роботу межи 6 тематичных комисий.

IUCN контролуе ступень ступень огрожености файт и веде Червеный спис огроженых файт.

Свѣтова комисия храненых територий (WCPA) категоризовала хранены области и дефиновала 7 категорий, з котрых найвекшый ступѣнь охраны належить категории Ia, найменшый — категории VI:




#Total Article count: 757
#Total Word count: 199948